Постанова

від 10.03.2025 по справі 911/1313/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" березня 2025 р. Справа№ 911/1313/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Скрипки І.М.

суддів: Мальченко А.О.

Гончарова С.А.

при секретарі судового засідання Цікра А.

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 10.03.2025

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Матвійчук Дар`ї Анатоліївни на рішення Господарського суду Київської області від 13.08.2024 (повний текст рішення підписано 20.08.2024)

у справі №911/1313/24 (суддя Антонова В.М.)

за позовом Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Паркова оселя»

до Фізичної особи-підприємця Рубан-Федьків Алли Валентинівни (відповідач-1)

Фізичної особи-підприємця Матвійчук Дар`ї Анатоліївни (відповідач-2)

про визнання договору недійсним,-

ВСТАНОВИВ:

Стислий виклад позовних вимог

Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Паркова оселя» (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до 1) фізичної особи-підприємця Рубан-Федьків Алли Валентинівни (далі - відповідач-1); 2) фізичної особи-підприємця Матвійчук Дар`ї Анатоліївни (далі - відповідач-2), у якому просить суд:

- визнати недійсним договір оренди нежитлового приміщення №02-01/24 від 01.01.2024, укладений між фізичною особою-підприємцем Рубан-Федьків Аллою Валентинівною та фізичною особою-підприємцем Матвійчук Дар`єю Анатоліївною щодо нежитлового приміщення № 6, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , площею 69,4 м2;

- зобов`язати фізичну особу-підприємця Матвійчук Дар`ю Анатоліївну звільнити орендоване приміщення № 6, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , від особистих речей та повернути його фізичній особі-підприємцю Рубан-Федьків Аллі Валентинівні, шляхом підписання акту приймання-передачі приміщення, що звільняється.

Позовні вимоги, з посиланням на ст.3, 11, 12, 13, 16, 204, 215, 216, 228, 236, 509, 627 Цивільного кодексу України, Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку», Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності», обґрунтовані тим що, відповідач-2 здійснює ветеринарну діяльність у орендованому приміщенні №6 за адресою: АДРЕСА_1 , порушуючи вимоги п.25 Ліцензійних умов та підпункту «п» пункту 5.40. «Нежитлові поверхи (приміщення) ДБН В.2.2-15:2019 «Житлові будинки. Основні положення», що суперечить актам цивільного законодавства, також інтересам суспільства, його моральним засадам та є порушенням вимог ч.1 ст.203 Цивільного кодексу України та підставою визнання такого договору недійсним згідно ч.1 ст.215 Цивільного кодексу України.

Відповідач-2 заперечує щодо задоволення позову та, зокрема, зазначає, що в спірному договорі відсутній пункт про здійснення відповідачем-2 господарської діяльності саме з ветеринарної практики, останній несе персональну відповідальність за здійснення господарської діяльності з порушенням вимог законодавства, позивач не зазначає, які саме пункти договору порушують права членів ОСББ та ним не доведено, які саме права членів ОСББ порушені внаслідок укладання договору оренди. Крім цього, посилаючись на постанову Верховного Суду від 07.12.2021 у справі №925/1147/19, вважає, що даний спір стосується саме цивільних прав та інтересів власників квартир багатоквартирного будинку, які є членами ОСББ, а тому не підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Короткий рішення місцевого господарського суду та мотиви її прийняття

Рішенням Господарського суду Київської області від 13.08.2024 у справі №911/1313/24 позов Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Паркова оселя» до Фізичної особи-підприємця Рубан-Федьків Алли Валентинівни; Фізичної особи-підприємця Матвійчук Дар`ї Анатоліївни про визнання договору недійсним задоволено.

Визнано недійсним договір оренди нежитлового приміщення № 02-01/24 від 01.01.2024 року, укладений між фізичною особою-підприємцем Рубан-Федьків Аллою Валентинівною та Фізичною особою-підприємцем Матвійчук Дар`єю Анатоліївною щодо нежитлового приміщення №6, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , площею 69,4 м2.

Зобов`язано Фізичну особу-підприємця Матвійчук Дар`ю Анатоліївну звільнити орендоване приміщення №6, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 від особистих речей та повернути його Фізичній особі-підприємцю Рубан-Федьків Аллі Валентинівні шляхом підписання акта приймання-передачі приміщення, що звільняється.

Стягнуто з Фізичної особи-підприємця Матвійчук Дар`ї Анатоліївни та Фізичної особи-підприємця Рубан-Федьків Алли Валентинівни на користь Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Паркова оселя» 3 028 (три тисячі двадцять вісім) грн 00 коп. судового збору, з кожного.

Стягнуто з Фізичної особи-підприємця Матвійчук Дар`ї Анатоліївни та Фізичної особи-підприємця Рубан-Федьків Алли Валентинівни на користь Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Паркова оселя» 9 500 (дев`ять тисяч п`ятсот) грн 00 коп. на професійну правничу допомогу, з кожного.

Рішення мотивоване тим, що спірний договір не містить конкретизації виду господарської діяльності для якої орендується спірне приміщення, відповідачем-2, у порядку передбаченому ГПК України, не надано доказів здійснення будь-якої іншої господарської діяльності, окрім як ветеринарної, а тому суд дійшов висновку, що сторонами укладено спірний договір саме для здійснюється ветеринарної діяльності у приміщенні №6, площею 69,4 м2, за адресою: АДРЕСА_1 .

Таким чином, укладаючи спірний договір сторони порушили підпункт "п" пункту 5.40. Державних будівельних норм України «Житлові будинки. Основні положення» ДБН В.2.2-15:2019, відповідно до яких, зокрема, не допускається розміщення у житлових будинках ветеринарних клінік та їх центрів, ветеринарноконсультаційних кабінетів.

Доказів повернення спірного приміщення відповідачем-2 відповідачу-1 матеріали справи не містять та сторонами, в порядку передбаченому ГПК України, суду не надано, отже негативні наслідки укладеного відповідачами договору не усунуто.

Враховуючи співмірність розміру витрат позивача з наданими послугами, суд дійшов висновку про обґрунтованість поданої заяви про стягнення витрат на правову допомогу, у зв`язку з чим стягнув порівну з відповідачів витрати позивача на професійну правничу допомогу в розмірі 19 000, 00 грн.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач-2 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Апелянт вважає, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, неповно з`ясовані всі обставини справи, висновки суду не відповідають дійсним обставинами справи.

Доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, зводяться до наступного:

Суд дійшов помилкового висновку, що Позивач - ОСББ «Паркова оселя» має право звернення до суду із зазначеним позовом, оскільки діє в інтересах третіх осіб - членів ОСББ, оскільки заінтересованими особами на оскарження договору оренди є невизначене коло співвласників ОСББ.

Спір у справі не належить до господарської юрисдикції, а має вирішуватись за правилами цивільного судочинства.

Укладений між сторонами Договір оренди не містить пункту про цільове використання орендованого приміщення. Отже, ФОП Матвійчук Дар`я Анатоліївна може здійснювати будь-які види господарської діяльності не заборонені законом.

Як суб`єкт господарювання ФОП Матвійчук Дар`я Анатоліївна несе персональну відповідальність, передбачену нормами чинного законодавства України (Кримінальним кодексом, КУПАП, іншими нормативно-правовими актами) за здійснення господарської діяльності з порушенням вимог законодавства України.

Позивач зазначає про порушення ФОП Матвійчук Дар`єю Анатоліївною вимог чинного законодавства України, проте жодним чином не надає нормативного обґрунтування недійсності укладеного між відповідачами правочину, не зазначає, які саме пункти Договору порушують права членів ОСББ.

За переконанням позивача, саме незаконні дії Відповідача-2 порушують права членів ОСББ, однак укладений між сторонами Договір оренди не містить будь-яких порушень, відповідно до яких цей правочин може бути визнаний судом недійсним.

Господарська діяльність ФОП Матвійчук Дар`ї Анатоліївни є законною, та враховуючи спрощену процедуру отримання права на ведення господарської діяльності у сфері ветеринарної медицини під час дії в Україні воєнного стану - ліцензуванню не підлягає.

Позивачем не обґрунтовано, яким чином визнання розірваного Договору недійсним сприяє захисту або відновленню порушених прав членів ОСББ, в інтересах яких Позивач звернувся до суду з відповідним позовом.

Відповідно до підпункту «п» пункту 5.40. Державних будівельних норм України «Житлові будинки. Основні положення» ДБН В.2.2-15:2019, зокрема, не допускається розміщення у житлових будинках ветеринарних клінік та їх центрів, ветеринарноконсультаційних кабінетів.

Ці будівельні норми поширюються на проектування нових і реконструкцію, капітальний ремонт житлових будинків з умовною висотою до 73,5 м включно: одноквартирні та багатоквартирні, у тому числі спеціалізовані квартирні житлові будинки для осіб літнього віку і осіб з інвалідністю та гуртожитки. При проектуванні житлових будинків з умовною висотою більше 73,5 м слід керуватися вимогами розділів 4 і 5 цих норм та ДБН В.2.2-41.

Доказів того, що житловий будинок 67а за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, місто Боярка, вулиця Б. Хмельницького висотою більше 73,5 м матеріали справи не містять та сторонами, в передбаченому ГПК України порядку, суду не надано.

Судом порушено принцип змагальності сторін, оскільки обов`язок доведення обґрунтованості позову та надання відповідних доказів на підтвердження заявлених вимог, покладається саме на Позивача.

Суд не переконався, чи підлягають до застосування відповідні норми права, на які посилаються сторони.

Матеріали справи не містять відомостей про висоту будинку, в якому Відповідачем-2 було орендоване нежитлове приміщення, у зв`язку з чим була відсутня можливість встановити чи застосовуються відповідні норми ДБН до спірних правовідносин.

Всупереч вимогам ст. 203, 215 ЦК України, позивачем не зазначено, а судом не встановлено, в чому саме полягає конкретний майновий інтерес позивача.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу передано на розгляд судді Скрипці І.М., сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Хрипун О.О., Мальченко А.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Матвійчук Дар`ї Анатоліївни на рішення Господарського суду Київської області від 13.08.2024 у справі №911/1313/24, справу призначено до розгляду в судовому засіданні.

Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, з метою повного, всебічного та об`єктивного дослідження фактичних обставин справи, її розгляд відкладався, останній раз на 10.03.2025.

Під час апеляційного перегляду до матеріалів справи отримано відзив позивача на апеляційну скаргу, відповідно до якого останній повністю спростовує доводи апелянта.

10.03.2025 від позивача отримано заяву про відшкодування витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в сумі 10 450,00 грн.

Явка представників сторін

Відповідно до частини 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно частини 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Нормами статті 120 Господарського процесуального кодексу України передбачена можливість повідомлення сторін про призначення справи до розгляду та про дату, час і місце проведення судового засідання чи проведення відповідної процесуальної дії шляхом направлення повідомлень на адресу електронної пошти та з використанням засобів мобільного зв`язку.

В судовому засіданні апеляційної інстанції 10.03.2025 відповідач-2 та її представник підтримали апеляційну скргу з підстав, викладених у ній, просили її задовольнити.

Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції 10.03.2025 заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив її залишити без задоволення з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу.

Відповідач-1 в судові засідання апеляційної інстанції жодного разу не з"явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив.

Враховуючи положення ч.12 ст.270 ГПК України, відповідно до якого неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, зважаючи на те, що явка відповідача-1 обов`язковою в судове засідання не визнавалась, судова колегія вважає за можливе розглянути справу у його відсутність за наявними у справі матеріалами.

В судовому засіданні 10.03.2025.відповідно до ст. 240, 283 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

09.06.2017 проведено державну реєстрацію юридичної особи - Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Паркова оселя» (позивач).

Згідно з пунктом 1 розділу І статуту Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Паркова оселя», затвердженого рішенням зборів співвласників багатоквартирного будинку, оформленого протоколом №1 від 10.05.2017, створено відповідно до ЗУ «Про об"єднання співвласників багатоквартирного будинку» та об`єднує власників квартир і нежитлових приміщень (далі - співвласники) багатоквартирного будинку №67а за адресою: Київська область, Фастівський район, м.Боярка, вулиця Б.Хмельницького.

Відповідно до пункту 1 розділу ІІ вказаного статуту метою створення об`єднання є забезпечення і захист прав співвласників, дотримання ними своїх обов`язків, належне утримання та використання спільного майна будинку, забезпечення своєчасного надходження коштів для сплати всіх платежі, передбачених законодавством та цим статутом.

Як убачається з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №374622310 від 17.04.2024 Федькову М.Л. належить право власності на нежитлове приміщення реєстраційний номер 1233906232224 загальною площею 69,4 м2, що знаходиться за адресою: Київська область, Фастівський район, м.Боярка, вулиця Б.Хмельницького, 67а, приміщення 6.

01.01.2024 між Федьковим М.Л. (далі - орендодавець) та відповідачем-1 (далі - орендар) укладено договір оренди нежитлового приміщення №01-01/24 (далі - договір оренди), відповідно до п.1.1. якого орендодавець зобов`язується передати, а орендар зобов`язується прийняти в тимчасове платне користування (оренду) приміщення (об`єкт оренди) для здійснення господарської діяльності та здійснювати плату (орендна плата) за користування таким приміщенням.

Згідно пп.1.2., 1.3. договору оренди місцезнаходження об`єкта оренди: Київська область, Фастівський район, м.Боярка, вулиця Б.Хмельницького, 67а, приміщення 6. Площа об`єкта оренди: 69,4 м2.

Орендар має право здавати в приміщення в суборенду за згодою орендодавця (п.4.2.6. договору оренди).

Строк дію договору з 01.01.2024 по 31.11.2026 (п.1.6. договору оренди).

01.01.2024 між відповідачем-1 та відповідачем-2 (далі - суборендар) укладено договір оренди нежитлового приміщення №02-01/24 (далі - договір суборенди), відповідно до п.1.1. якого орендар зобов`язується передати, а суборендар зобов`язується прийняти в тимчасове платне користування приміщення (об`єкт оренди) для здійснення господарської діяльності та здійснювати плату (орендна плата) за користування таким приміщенням.

Згідно пп.1.2., 1.3. договору суборенди місцезнаходження об`єкта оренди: Київська область, Києво-Святошинський район, м.Боярка, вулиця Б.Хмельницького, 67а, приміщення 6. Площа об`єкта оренди: 69,4 м2.

Пунктом 2.1. договору суборенди сторони погодили, що передача об`єкта оренди в оренду та його повернення здійснюється згідно актів приймання-передачі.

Договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, а також в односторонньому порядку стороною в порядку передбаченому договором (п.7.5. договору суборенди).

Кожна із сторін має право на одностороннє дострокове розірвання договору з вагомих причин. При цьому сторона, що бажає розірвати договір, має направити повідомлення про таке розірвання. Датою розірвання договору є 60-й день з дня направлення стороною повідомлення, якщо іншу дату не зазначено в самому повідомленні.

Строк дії договору з 01.01.2024 по 31.11.2026 (п.1.6. договору суборенди).

Відповідно до акта приймання-передачі об`єкта оренди від 01.01.2024 до договору суборенди орендар передав, а суборендар прийняв у тимчасове платне користування об`єкт оренди за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, м.Боярка, вулиця Б.Хмельницького, 67а, приміщення 6. Площа об`єкта оренди: 69,4 м2.

Як убачається з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань основним видом діяльності відповідача-2 є ветеринарна діяльність.

Також у матеріалах справи наявна декларація №037846/23 на провадження господарської діяльності з ветеринарної практики.

Рішенням позачергового засідання членів Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Паркова оселя», оформленого протоколом №1 від 07.01.2024, учасники постановили власнику вказаного вище приміщення розірвати договір оренди (найму) з ветеринарною клінікою «VetPoint» задля усунення порушень норм чинного законодавства України, щодо здійснення діяльності ветеринарною клінікою «VetPoint» в житловому будинку Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Паркова оселя», а саме вимог ДБН В2.2-15:2019.

Листом №11.2.3-7/2256 від 02.02.2024 Державна служба України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів повідомила про те, що Матвійчук Дар`я Анатоліївна (відповідач-2) відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 18.03.2022 №314 «Деякі питання забезпечення провадження господарської діяльності в умовах воєнного стану» (далі - постанова №314), яка визначає спрощену процедуру отримання права на ведення господарської діяльності у сфері ветеринарної медицини шляхом подання декларації, 09.09.2022 подала декларацію для отримання права провадження господарської діяльності з ветеринарної практики.

05.02.2024 позивач звернувся до Боярської міської ради Фастівського району Київської області з проханням про надання інформації щодо наявності у відповідача-2 дозволу на розміщення вивіски на фасаді та спорудах будинку №67а за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, м.Боярка, вулиця Б.Хмельницького.

Також депутат Боярської міської ради Фастівського району Київської області Дуднікова Л.І. звернулась до Боярської міської ради із депутатським зверненням зареєстрованим 05.02.2024 за вх.№01-0317, в якому просила вирішити питання щодо законності відкриття ветеринарної клініки «VetPoint» за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, м.Боярка, вулиця Б.Хмельницького, 67а.

Листом за вих.№02-10/1153/01.19.1/24 від 28.02.2024 Виконавчим комітетом Боярської міської ради Київської області повідомлено позивача, що Боярським міським головою підписане розпорядження від 07.02.2024 №02-03/31 «Про створення комісії з перевірки правомірності розміщення та діяльності ветеринарної клініки «VetPoint».

12.02.2024 комісією було проведено обстеження правомірності розміщення та діяльності ветеринарної клініки «VetPoint», за адресою: м.Боярка, вулиця Б.Хмельницького, 67а, приміщення 6 та складено відповідний акт.

За результатами роботи комісії встановлено, що діяльність ветеринарної клініки VetPoint», за адресою: м.Боярка, вулиця Б.Хмельницького, 67а, здійснюється з порушенням норм чинного законодавства

Так, актом проведення обстеження правомірності розміщення та діяльності ветеринарної клініки «VetPoint» від 12.02.2024, зокрема, встановлено наступне:

1. приміщення ветеринарної клініки «VetPoint» орендується в підвальному приміщені багатоквартирного житлового будинку, за адресою: м.Боярка, вулиця Б.Хмельницького, 67а, нежитлове приміщення 6, ФОП Матвійчук Дар`я Анатоліївна (РНОКПП: НОМЕР_1 ) (відповідач-2);

2. клініка розташована в підвальному приміщенні будинку, вхід до клініки один та знаходиться впритул до дитячого майданчика;

3. ліцензія провадження господарської діяльності з ветеринарної практики за вказаною адресою - відсутня;

4. вентиляція механічна знаходиться лише в одній кімнаті та входить в загальну вентиляційну шахту багатоквартирного житлового будинку;

5. окремої каналізації немає, вона йде в загальнобудинкову каналізаційну систему;

6. місця для зберігання побутового інвентарю, медичного одягу для персоналу - відсутні;

7. дезкелимки - відсутні;

8. договорів про вивезення твердих відходів - не надано;

9. відомості про проведення дезінсекції та дератизації - не надано;

10. записи щодо прийому і лікування тварин, згідно амбулаторного журналу, журнал стерилізації інструментів та інших матеріалів - відсутні;

11. дозвіл на розміщення зовнішньої реклами ФОП Матвійчук Д.А. на діяльність ветеринарної клініки «VetPoint» на фасаді будинку, за адресою: м.Боярка, вулиця Б.Хмельницького, 67а, виконавчим комітетом Боярської міської ради - не надавався.

Також листом вих.№02-10/1231/01.10/24 від 01.03.2024 Виконавчим комітетом Боярської міської ради Київської області повідомлено позивача про направлення звернення до КП «Боярська муніципальна варта» щодо прийняття міри та вжиття заходів щодо незаконного розміщення об`єкта зовнішньої реклами «VetPoint» на фасаді багатоквартирного будинку, за адресою: м.Боярка, вулиця Б.Хмельницького, 67а.

Рішенням співвласників багатоквартирного будинку за місцезнаходженням: м.Боярка, вулиця Б.Хмельницького, 67а, оформленого протоколом від 31.03.2024, вирішено подати до суду позовну заяву щодо діяльності ветеринарної клініки «VetPoint», що ведеться з порушенням чинного законодавства.

05.04.2024 було складено акт відбору зразків /проб/ для проведення випробувань Фастівською районною філією Державної установи «Київський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров`я України».

Листом від 10.04.2024 за вих.№378 Фастівською районною філією Державної установи «Київський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров`я України» повідомлено позивача про результати лабораторних досліджень ґрунту, за якими показник грунту (пісок) не відповідають нормативним значенням (виявлено яйця геогельмінтів Тахосага) та надано протокол паразитального дослідження ґрунту №42.

30.04.2024 відповідачем-1 направлено відповідачу-2 повідомлення про розірвання спірного договору, в якому зазначено, що запланована дата розірвання договору - 12.05.2024.

Відповідач-2 визнає отримання вказаного повідомлення.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного відповідачем-2 в апеляційній скарзі

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

У відповідності до ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

При цьому колегія суддів зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін (рішення Суду у справі «Трофимчук проти України» no.4241/03 від 28.10.2010).

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників апеляційного провадження, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла наступних висновків.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.01.2024 між відповідачем-1 та відповідачем-2 укладено договір оренди нежитлового приміщення №02-01/24, що за своєю суттю є договором суборенди, відповідно до якого відповідачем-1 передав, а відповідач-2 прийняв у тимчасове платне користування строком з 01.01.2024 по 31.11.2026 приміщення №6, площею 69,4 м2, за адресою: м.Боярка, вулиця Б.Хмельницького, 67а (об`єкт оренди) для здійснення господарської діяльності та здійснювати плату (орендна плата) за користування таким приміщенням, про що складено акт приймання-передачі об`єкта оренди від 01.01.2024.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач просить визнати недійсним вказаний вище договір суборенди та зобов`язати відповідача-2 звільнити вказане орендоване приміщення від особистих речей та повернути його відповідачу-1.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач-2, здійснюючи ветеринарну діяльність в орендованому приміщенні №6 за адресою: м.Боярка, вулиця Б.Хмельницького, 67а, порушує вимоги п.25 Ліцензійних умов та підпункту «п» пункту 5.40 «Нежитлові поверхи (приміщення) ДБН В.2.2-15:2019 «Житлові будинки. Основні положення», що суперечить актам цивільного законодавства, також інтересам суспільства, його моральним засадам та є порушенням вимог ч.1 ст.203 ЦК України і підставою визнання такого договору недійсним згідно ч.1 ст.215 ЦК України.

Предметом даного спору є Договір оренди нежитлового приміщення № 02-01/24 від 01.01.2024 року, який за своєю суттю є договором суборенди нежитлового приміщення, що знаходиться за адресою: Київська область, Фастівський район, місто Боярка, вул. Б. Хмельницького, будинок 67а, приміщення 6, який було укладено між суб`єктами господарювання (ФОП Рубан-Федьків Алла Валентинівна та ФОП Матвійчук Дар`я Анатоліївна) саме з метою здійснення господарської діяльності останньої.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч.1, 3 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У розумінні наведених положень законодавства оспорювати правочин у суді може одна із сторін правочину або інша заінтересована особа. За відсутності визначення поняття "заінтересована особа" такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес у оспорюваному договорі.

Особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.

Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову в задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

ОСББ «Паркова оселя» є юридичною особою, яка заперечує дійсність господарського правочину - Договору оренди нежитлового приміщення № 02-01/24 від 01.01.2024 року, оскільки його зміст суперечить нормам Цивільного кодексу України, Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» від 29.11.2001 року № 2866-ІІІ, Державним будівельним нормам України В.2.2-15:2019 «Житлові будинки. Основні положення», Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності» від 02.03.2015 № 222-VIII, а також суперечить законним інтересам членів ОСББ.

Таким чином, ОСББ «Паркова оселя» діє згідно статутної мети її створення, що передбачена п. 1 розділу ІІ Статуту, затвердженого рішенням зборів від 10.05.2017 року, та виступає саме позивачем у даному спорі, а не як процесуальний представник конкретної фізичної особи. Оскільки сторонами спірного господарського правочину є саме суб`єкти господарської діяльності, а не фізичні особи, розгляд даної справи за предметною та суб`єктною юрисдикцією відноситься саме до господарських судів, а не до судів цивільної юрисдикції.

З огляду на викладене, доводи апелянта на необхідність розгляду спору за правилами цивільного судочинства, а не господарського, колегією суддів відхиляються як необґрунтовані.

Відповідач-2, як у відзиві на позовну заяву, так і в апеляційній скарзі посилається на висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 23.03.2021 у справі №367/4695/20 та висновки Касаційного господарського суду Верховного Суду в постанові від 07.12.2021 у справі № 925/1147/19, які вважає схожими з правовідносинами, що виникли між сторонами у даній справі.

Предметом спору у вищевказаних справах № 925/1147/19 та № 367/4695/20 є захист порушених прав фізичних осіб як споживачів комунальних послуг, а у даній справі предметом спору є визнання недійсним господарського правочину та застосування наслідків такої недійсності, суб`єктний склад, предмет і зміст у даних правовідносинах є різним.

Оскільки предметом спору в даній справі є вимоги про визнання договору недійсним, який укладений між двома суб`єктами господарювання (відповідачами) та позивачем у даній справі є юридична особа, створена власниками квартир та/або нежитлових приміщень багатоквартирного будинку для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання спільного майна, яка звернулась до господарського суду з метою захисту прав співвласників, справа підлягає розгляду судами господарської юридикції.

При цьому посилання відповідача-2 (апелянта) на правові позиції, викладені в постановах Верховного Суду у справах №925/1147/19, №367/4695/20, судом відхиляються як такі, що не є подібними (тотожними, аналогічними, схожими) з даною справою.

Згідно з пунктом 1 розділу І статуту Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Паркова оселя» (позивач), затвердженого рішенням зборів співвласників багатоквартирного будинку, оформленого протоколом №1 від 10.05.2017, створено відповідно до ЗУ «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» та об`єднує власників квартир і нежитлових приміщень (далі - співвласники) багатоквартирного будинку №67а за адресою: Київська область, м.Боярка, вулиця Б.Хмельницького.

Відповідно до пункту 1 розділу ІІ вказаного статуту метою створення об`єднання є забезпечення і захист прав співвласників, дотримання ними своїх обов`язків, належне утримання та використання спільного майна будинку, забезпечення своєчасного надходження коштів для сплати всіх платежі, передбачених законодавством та цим статутом.

Рішенням співвласників багатоквартирного будинку за місцезнаходженням: АДРЕСА_1 , оформленого протоколом від 31.03.2024, вирішено подати до суду позовну заяву щодо діяльності ветеринарної клініки «VetPoint», що ведеться з порушенням чинного законодавства.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Законодавець встановлює, що наявність підстав для визнання правочину недійсним має визначатися судом на момент його вчинення. Для такого визнання з огляду на приписи статті 5 Цивільного кодексу України суд має застосувати акт цивільного законодавства, чинний на момент укладення договору (такі висновки сформульовано в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17 і від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17).

Відповідно до підпункту «п» пункту 5.40. Державних будівельних норм України «Житлові будинки. Основні положення» ДБН В.2.2-15:2019, зокрема, не допускається розміщення у житлових будинках ветеринарних клінік та їх центрів, ветеринарноконсультаційних кабінетів.

Ці будівельні норми поширюються на проектування нових і реконструкцію, капітальний ремонт житлових будинків з умовною висотою до 73,5 м включно: одноквартирні та багатоквартирні, у тому числі спеціалізовані квартирні житлові будинки для осіб літнього віку і осіб з інвалідністю та гуртожитки. При проектуванні житлових будинків з умовною висотою більше 73,5 м слід керуватися вимогами розділів 4 і 5 цих норм та ДБН В.2.2-41.

Доказів того, що житловий будинок №67-а за адресою: Київська область, м.Боярка, вулиця Б.Хмельницького, висотою більше 73,5 м, матеріали справи не містять та сторонами, в передбаченому ГПК України порядку, суду не надано.

Відповідач-2 у своєму відзиві не заперечувала проти такої обставини, що висота будинку, у якому вона орендувала приміщення, є меншою за 73,5 м.

Умовна висота споруди підтверджується проектом багатоквартирного житлового будинку і становить 16,5 м., долученим позивачем до відзиву на апеляційну скаргу, у зв`язку з чим Державні будівельні норми України В.2.2-15:2019 «Житлові будинки. Основні положення» правомірно застосовані судом першої інстанції.

Рішенням позачергового засідання членів Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Паркова оселя», оформленого протоколом №1 від 07.01.2024, учасники постановили власнику вказаного вище приміщення розірвати договір оренди (найму) з ветеринарною клінікою «VetPoint» задля усунення порушень норм чинного законодавства України, щодо здійснення діяльності ветеринарною клінікою «VetPoint» в житловому будинку Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Паркова оселя», а саме вимог ДБН В2.2-15:2019.

Листом №11.2.3-7/2256 від 02.02.2024 Державна служба України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів повідомила про те, що відповідач-2 отримала право на ведення господарської діяльності у сфері ветеринарної медицини шляхом подання декларації та 09.09.2022 подала декларацію для отримання права провадження господарської діяльності з ветеринарної практики.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 18.03.2022 №314 «Деякі питання забезпечення провадження господарської діяльності в умовах воєнного стану» у період воєнного стану право на провадження господарської діяльності може набуватися суб`єктами господарювання на підставі безоплатного подання до органів ліцензування, дозвільних органів та суб`єктів надання публічних (електронних публічних) послуг декларації про провадження господарської діяльності (далі - декларація), що містить відомості згідно з додатком 1, без отримання дозвільних документів (документів дозвільного характеру, ліцензій або інших результатів надання публічних послуг), крім видів господарської діяльності за переліком згідно з додатком 2.

У вказаній постанові зазначений перелік відомостей, які вносяться до декларації про провадження господарської діяльності, серед яких, зокрема, міститься відмітка про те, що суб`єкт господарювання ознайомлений з вимогами законодавства, якими встановлено вичерпний перелік вимог до провадження господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню, отриманню документа дозвільного характеру, іншого результату надання публічної послуги, на заміну якого подана декларація, та зобов`язується їх виконувати.

У матеріалах справи наявна декларація №037846/23 на провадження відповідачем-2 господарської діяльності з ветеринарної практики.

Для провадження господарської діяльності з ветеринарної практики приміщення клініки розташовуються в окремій будівлі, що не належить до житлового фонду, а амбулаторії ветеринарної медицини та приміщення пункту ветеринарної медицини можуть розміщуватися також у вбудованому (прибудованому) ізольованому приміщенні на першому поверсі будинку з окремим самостійним виходом (п.25 Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з ветеринарної практики, затверджених постановою КМУ від 04.11.2015 №896).

Відповідач-2 стверджує, що господарська діяльність ФОП Матвійчук Дар`ї Анатоліївни є законною, та враховуючи спрощену процедуру отримання права на ведення господарської діяльності у сфері ветеринарної медицини під час дії в Україні воєнного стану - ліцензуванню не підлягає.

Так, під час дії в Україні воєнного стану господарська діяльність відповідача-2 не підлягає ліцензуванню, що не звільняє відповідача-2 обов`язку дотримуватись Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з ветеринарної практики, затверджених постановою КМУ від 04.11.2015 року № 896, якими передбачено, що для провадження господарської діяльності з ветеринарної практики приміщення клініки розташовуються в окремій будівлі, що не належить до житлового фонду, а амбулаторії ветеринарної медицини та приміщення пункту ветеринарної медицини можуть розміщуватися також у вбудованому (прибудованому) ізольованому приміщенні на першому поверсі будинку з окремим самостійним виходом (п. 25 Ліцензійних умов).

Декларація має відмітку про те, що суб`єкт господарювання ознайомлений з вимогами законодавства, якими встановлено вичерпний перелік вимог до провадження господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню, отриманню документа дозвільного характеру, іншого результату надання публічної послуги, на заміну якого подана декларація, та зобов`язується їх виконувати (пункту 5 Переліку відомостей, які вносяться до декларації про провадження господарської діяльності (додаток № 1 до Постанови КМУ від 18.03.2022 року № 314, на які посилається апелянт).

Таким чином, спрощена процедура отримання права на ведення господарської діяльності з ветеринарної практики шляхом подання декларації під час дії воєнного стану, не звільняє особу, що подає таку декларацію, від вимог до провадження господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню.

Оскільки свою діяльність ФОП Матвійчук Дар`я Анатоліївна здійснювала у підвальному приміщенні будинку поруч з допоміжними приміщеннями та приміщеннями загального користування, а не у окремій будівлі чи на першому поверсі будинку із окремим самостійним входом, матеріалами справи підтверджується порушення нею вимоги пункту 25 Ліцензійних умов.

05.02.2024 позивач звернувся до Боярської міської ради Фастівського району Київської області з проханням про надання інформації щодо наявності у відповідача-2 дозволу на розміщення вивіски на фасаді та спорудах будинку №67-а за адресою: Київська область, м.Боярка, вулиця Б.Хмельницького.

Також депутат Боярської міської ради Фастівського району Київської області Дуднікова Л.І. звернулась до Боярської міської ради із депутатським зверненням зареєстрованим 05.02.2024 за вх.№01-0317, в якому просила вирішити питання щодо законності відкриття ветеринарної клініки «VetPoint» за адресою: Київська область, м.Боярка, вулиця Б.Хмельницького, буд.67-а.

Листом за вих.№02-10/1153/01.19.1/24 від 28.02.2024 Виконавчим комітетом Боярської міської ради Київської області повідомлено позивача, що Боярським міським головою підписане розпорядження від 07.02.2024 №02-03/31 «Про створення комісії з перевірки правомірності розміщення та діяльності ветеринарної клініки «VetPoint».

З Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що основним видом діяльності відповідача-2 є ветеринарна діяльність.

В матеріалах справи наявна декларація №037846/23 на провадження відповідача-2 господарської діяльності з ветеринарної практики.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (частини 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу Кодексу).

У пунктах 8.15- 8.22 постанови Верховного Суду від 29.01.2021 у справі № 922/51/20 зазначено таке: "8.15. Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Оскільки спірний договір не містить конкретизації виду господарської діяльності для якої орендується спірне приміщення, відповідачем-2, у порядку передбаченому ГПК України, суду не надано доказів здійснення будь-якої іншої господарської діяльності, окрім як ветеринарної, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про укладення між сторонами спірного договору саме для здійснення ветеринарної діяльності у приміщенні №6, площею 69,4 м2, за адресою: м.Боярка, вулиця Б.Хмельницького, 67а, про що не заперечував відповідач-2 в суді апеляційної інстанції.

При цьому, спірний договір укладено з порушенням підпункту «п» пункту 5.40. Державних будівельних норм України «Житлові будинки. Основні положення» ДБН В.2.2-15:2019, відповідно до яких, зокрема, не допускається розміщення у житлових будинках ветеринарних клінік та їх центрів, ветеринарноконсультаційних кабінетів.

12.02.2024 комісією було проведено обстеження правомірності розміщення та діяльності ветеринарної клініки «VetPoint», за адресою: Київська область, м.Боярка, вулиця Б.Хмельницького, буд.67-а, приміщення 6 та складено відповідний акт.

За результатами роботи комісії встановлено, що діяльність ветеринарної клініки VetPoint», за адресою: Київська область, м.Боярка, вулиця Б.Хмельницького, буд.67-а здійснюється з порушенням норм чинного законодавства.

Відповідно до Акту проведення обстеження правомірності розміщення та діяльності ветеринарної клініки «VetPoint» від 12.02.2024 року було встановлено зокрема, що: клініка розташована в підвальному приміщенні будинку, вхід до клініки один та знаходиться в притул до дитячого майданчика; вентиляція механічна знаходиться лише в одній кімнаті та входить в загальну вентиляційну шахту багатоквартирного житлового будинку; окремої каналізації немає, вона йде в загально будинкову каналізаційну систему; місця для зберігання побутового інвентарю, медичного одягу для персоналу - відсутні; дезкелимки - відсутні; договорів про вивезення твердих відходів - не надано; відомості про проведення дезінсекції та дератизації - не надано.

Як зазначено у позовній заяві, 10 квітня 2024 листом № 378 від 10.04.2024 ФРФ ДУ «Київський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров`я України» було повідомлено позивача про результати лабораторних досліджень ґрунту, за якими показник грунту (пісок) не відповідають нормативним значенням (виявлено яйця геогельмінтів Taxocara).

Таким чином, діяльність клініки, що здійснюється на підставі Договору оренди нежитлового приміщення № 02-01/24 від 01.01.2024 року, зміст якого суперечить Цивільному кодексу України та іншим нормам цивільного законодавства, спричиняє шкідливе забруднення внутрішньо будинкових систем вентиляції, каналізації та місць загального користування.

Оскільки згідно п. 3 розділу ІІ Статуту, затвердженого рішенням зборів від 10.05.2017 року, завданням та предметом діяльності об`єднання зокрема є: забезпечення належного утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, майновий інтерес ОСББ «Паркова оселя» полягає у збереженні майнового стану та безпечності експлуатації як допоміжних приміщень, що знаходяться у підвалі багатоквартирного будинку, так і прибудинкової території, на якій розташовані дитячі майданчики та зони відпочинку мешканців, що перебувають у загальному користуванні співмешканців та знаходяться на балансі позивача.

Відповідно до Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» від 29.11.2001 року № 2866-ІІІ (далі - «ЗУ №2866») власник приміщення у багатоквартирному будинку, в якому створене об`єднання, може здати його в оренду для проживання фізичній особі або для здійснення господарської, підприємницької та іншої не забороненої законом діяльності фізичній або юридичній особі, якщо така діяльність не суперечить встановленим нормам використання приміщень у жилих будинках та не завдає шкоди інтересам власників (користувачів) і навколишньому середовищу.

Не допускається передача в оренду квартири або нежитлового приміщення для ведення господарської, підприємницької та іншої діяльності, якщо це буде суперечити інтересам або обмежувати права інших власників (користувачів) приміщень. Спори щодо укладення, виконання або припинення договору оренди приміщення для зазначеної діяльності вирішуються за згодою сторін або у судовому порядку (ч. 8-9 ст. 26 ЗУ № 2866).

Позивач зазначає, що діяльність ветеринарної клініки спричиняє додаткові витрати для позивача на вивезення сміття, утримання каналізації, утримання допоміжних приміщень, приміщень загального користування та прибудинкової території у належній якості, придатній для безпечного проживання співвласників, тощо.

З урахуванням припинення проведення планових та позапланових заходів державного нагляду (контролю) на період воєнного стану за суб`єктами ліцензування (декларування), визнання спірного договору недійсним та зобов`язання відповідача-2 повернути приміщення № 6 відповідачу-1 шляхом укладення акту приймання-передачі виступає єдиним та належним способом захисту прав та законних інтересів співмешканців ОСББ «Паркова оселя».

Відповідно до статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою.

Правові наслідки, передбачені частиною 1 статті 216 Цивільного кодексу України, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Як зазначено Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 26.05.2023 у справі №905/77/21, позовна вимога про визнання недійсним договору є належним способом захисту, який передбачено законом. Разом із тим, позовна вимога про визнання виконаного/частково виконаного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема, про стягнення коштів на користь позивача, витребування майна з володіння відповідача.

Окреме заявлення позовної вимоги про визнання виконаного/частково виконаного договору недійсним без вимоги про застосування наслідків його недійсності не є ефективним способом захисту, бо не призводить до поновлення майнових прав.

Двостороння реституція є обов`язковим наслідком визнаного судом недійсним правочину та не може бути проігнорована сторонами. Тобто при недійсності правочину повернення отриманого сторонами за своєю правовою природою становить юридичний обов`язок, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину (аналогічний висновок викладено в пунктах 64 і 65 постанови судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2021 у справі №904/1907/15).

У свою чергу, Цивільний кодекс України встановлює особливі правові наслідки недійсності правочинів.

У відповідності до частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України, у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсним правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

30.04.2024 відповідачем-1 направлено відповідачу-2 повідомлення про розірвання спірного договору, в якому зазначено, що запланована дата розірвання договору - 12.05.2024.

Враховуючи доведення позивачем своїх позовних вимог, а відповідачем не представлення суду більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані позивачем, задовольняючи позовні вимоги про визнання недійсним договору оренди нежитлового приміщення №02-01/24 від 01.01.2024, місцевий господарський суд дійшов правильних висновків про зобов`язання відповідача-2 звільнити орендоване приміщення за договором від особистих речей та повернути його відповідачу-1, шляхом підписання акту приймання-передачі приміщення, що звільняється, враховуючи наступне.

Договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, а також в односторонньому порядку стороною в порядку передбаченому договором (п.7.5. договору суборенди).

Оскільки відповідач-2 визнає отримання вказаного повідомлення та враховуючи відсутність будь-яких заперечень на отримане повідомлення про розірвання спірного договору, спірний договір розірваний 12.05.2024.

Розірвання сторонами договору, виконаного повністю або частково, не позбавляє сторони права на звернення до суду з позовом про визнання такого договору недійсним. Так само не перешкоджає поданню відповідного позову закінчення строку (терміну) дії оспорюваного правочину до моменту подання позову (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17).

Пунктом 2.1. договору суборенди сторони погодили, що передача об`єкта оренди в оренду та його повернення здійснюється згідно актів приймання-передачі.

Доказів повернення спірного приміщення відповідачем-2 відповідачу-1 матеріали справи не містять та сторонами, в порядку передбаченому ГПК України, суду не надано, отже негативні наслідки укладеного відповідачами договору не усунуто.

Щодо витрат на правову допомогу в суді першої та апеляційної інстанції колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до пункту 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;

3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно зі статтею 123 зазначеного Кодексу судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Статтею 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 цього Кодексу).

Водночас за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява №19336/04).

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 11.05.2018 у справі №910/8443/17 та у практиці Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у п. 95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015, п.п.34-36 рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009, п.80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, п.88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (ч.ч. 5-6 ст. 126 ГПК України).

Таку правову позицію щодо права суду зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони, викладено в постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 22.11.2019 у справі №902/347/18, від 06.12.2019 у справі № 910/353/19.

Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Так, відповідно до статті 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Апелянтом рішення суду першої інстанції в частині стягнення витрат позивача на правничу допомогу в суді першої інстанції не оскаржується, доводи апеляційної скарги в цій частині відсутні.

За результатами розгляду апеляційної скарги встановлено наступне.

Позивачем на підтвердження понесення витрат на правову допомогу долучено до матеріалів справи: копію договору про надання правничої допомоги №21/2024 від 11.04.2024, додатки №1-6 до вказаного договору, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ПТ №3899 від 06.07.2021, ордер серії ВІ №1221557 від 31.05.2024, копію актів приймання-передачі наданих правничих послуг з описом робіт (наданих послуг) виконаних для надання правової допомоги на загальну суму 19 000, 00 грн, копію рахунків згідно договору на загальну суму 19 000, 00 грн та копію платіжних інструкцій №561 від 11.06.2021, №562 від 11.06.2024, №581 від 12.08.2024, №582 від 12.08.2024, №583 від 12.08.2024,№580 від 12.08.2024 про оплату професійної правничої допомоги в загальній сумі 19 000, 00 грн.

Беручи до уваги підтвердження позивачем правового статусу адвоката, надання доказів фактичного надання правничої допомоги на підставі договору, а також співмірність розміру витрат з наданими послугами, місцевий господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість поданої заяви, у зв`язку з чим, поклав порівну на відповідачів витрати позивача на професійну правничу допомогу в розмірі 19 000, 00 грн.

10.03.2025 позивачем подано до суду заяву про стягнення витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 10 450,00 грн.

В обґрунтування понесених витрат на професійну правничу допомогу позивач надав наступні докази в копіях: договору про надання правничої допомоги № 47/2024 від 02.10.2024 року, додатку № 1 від 02.10.2024 року до договору про надання правничої допомоги № 47/2024 від 02.10.2024 року; рахунку № 1/47/2024 від 11.10.2024 року; платіжної інструкції № 592 від 11.10.2024 року; акту приймання-передачі наданих правничих послуг від 11.10.2024 року до додатку № 1 від 02.10.2024 року; додатку № 2 від 29.11.2024 року до договору про надання правничої допомоги № 47/2024 від 02.10.2024 року ; рахунку № 2/47/2024 від 04.12.2024 року; платіжної інструкції № 601 від 04.12.2024; акту приймання-передачі наданих правничих послуг від 30.12.2024 року до додатку № 2 від 29.11.2024 року; додатку № 3 від 04.03.2024 року до договору про надання правничої допомоги № 47/2024 від 02.10.2024 року; рахунку № 3/47/2024 від 04.03.2024 року; платіжної інструкції № 625 від 08.03.2024 року.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Тобто, суд оцінює рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи була їх сума обґрунтованою, відповідно сама лише відсутність обгрунтованих заперечень відповідача по сумі витрат, не є підставою для безумовного стягнення їх заявленого розміру.

Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити із встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу. Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.07.2023 у праві № 910/19160/21.

Враховуючи викладені вище обставини, керуючись ч. 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів дійшла висновку, що розмір витрат на професійну правничу допомогу у сумі 10 450,00 грн, стосовно якої подано заяву, не відповідає критеріям обґрунтованості та пропорційності до предмета спору, є неспівмірним з огляду на розумну необхідність витрат для цієї справи на стадії апеляційного провадження, зважаючи на складність справи, обсяг наданих адвокатських послуг.

Враховуючи вищезазначене, оцінивши подані заявником докази у підтвердження понесених ним витрат, виходячи з критеріїв реальності та розумності таких витрат, їх обґрунтованості та пропорційності до предмета спору, характеру та обсягу наданих адвокатом послуг, а також приймаючи до уваги заперечення відповідача, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення заяви позивача з покладанням на відповідачів обов`язку по відшкодуванню витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції по розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, у розмірі по 2 500 грн. витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, з кожного, відповідно в решті заяви про стягнення витрат на правову допомогу слід відмовити.

При цьому підстав для відмови в повному обсязі у задоволенні заяви позивача про стягнення витрат на правову допомогу в суді апеляційної інстанції колегія суддів не вбачає.

Інші доводи та міркування учасників судового процесу обґрунтовано не досліджувались судом з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, та дійшов правильного висновку.

Доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують вірного по суті рішення суду, при ухваленні якої судом надано оцінку як кожному доказу окремо, так і в їх сукупності, вірно встановлено характер спірних правовідносин та в цілому правильно застосовані норми матеріального права, які їх регулюють.

Наведені в апеляційній скарзі доводи фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянта з висновками суду першої інстанції, а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування місцевим судом норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Враховуючи вище викладене, колегія суддів вважає, що у апеляційній скарзі не наведено достатніх та переконливих доводів, на підставі яких колегія суддів могла б дійти висновку про помилковість висновків суду першої інстанції.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Доводи відповідача-2, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до п.58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994, серія А, №303-А, п.29).

Статтею 276 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вказані обставини, ґрунтуючись на матеріалах справи, доводи відповідача-2 суд визнає такими, що не мають суттєвого впливу на прийняття рішення у даній справі та не спростовують правильних висновків суду про задоволення позову.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв`язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст.129 ГПК України покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, ст.ст. 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Матвійчук Дар`ї Анатоліївни на рішення Господарського суду Київської області від 13.08.2024 у справі №911/1313/24 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 13.08.2024 у справі №911/1313/24 залишити без змін.

3. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Фізичну особу-підприємця Матвійчук Д.А.

4. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Рубан-Федьків Алли Валентинівни ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) та Фізичної особи-підприємця Матвійчук Дар`ї Анатоліївни ( АДРЕСА_3 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Паркова оселя» (08150, Київська обл., Фастівський р-н, м. Боярка, вул. Богдана Хмельницького, буд.67А, код ЄДРПОУ 41386776) по 2 500 грн. витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, з кожного.

5.Доручити Господарському суду Київської області видати накази.

6. Матеріали справи №911/1313/24 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.

Повний текст постанови підписано 08.04.2025.

Головуючий суддя І.М. Скрипка

Судді А.О. Мальченко

С.А. Гончаров