Рішення

від 12.08.2024 по справі 295/10680/23

БОГУНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ЖИТОМИРА

Справа №295/10680/23

Категорія 75

2/295/459/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.08.2024 року м. Житомир

Богунський районний суд м. Житомира у складі:

головуючої судді Стрілецької О.В.

за участі секретаря судового засідання Савченко Т.В.

позивача ОСОБА_1

представника позивача - адвоката Циганчук Н.А.

представника відповідача адвоката Круківської С.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Житомирський обласний центр контролю і профілактики хвороб МОЗ України» про визнання незаконним наказу про звільнення, скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

І. Короткий зміст позовних вимог:

10.08.2023 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить:

- визнати незаконним наказ Державної установи«Житомирський обласний центр контролю і профілактики хвороб МОЗ України» №176-ос від 26.06.2023 «Про звільнення ОСОБА_2 »;

- скасувати наказ Державної установи«Житомирський обласний центр контролю і профілактики хвороб МОЗ України» №176-ос від 26.06.2023 «Про звільнення ОСОБА_2 »

- зобов`язати відповідача поновити його на посаді заступника генерального директора з епідеміологічного нагляду та моніторингу інфекційних захворювань із 11.07.2023;

- стягнути з відповідача на користь позивача середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулуз 11.07.2023 по день фактичного поновлення на роботі;

- стягнути з відповідача моральну шкоду в розмірі 29230,00 грн.

В обґрунтування позову вказано, що з 02.01.2013 по 11.07.2023 ОСОБА_1 перебував в трудових відносинах з Державною установою«Житомирський обласний центр контролю і профілактики хвороб МОЗ України», працюючи на різних посадах, остання з яких заступник генерального директора з епідеміологічного нагляду та моніторингу інфекційних захворювань.

На підставі наказу №186-ос від 11.07.2023 позивач звільнений з роботи на підставі п. 1ст. 40 КЗпП Україниу зв`язку зі скороченням штату.

Вважає, що звільнення було проведено з численними порушенням норм трудового законодавства, а саме:

- підстав для скорочення штату працівників не було, скорочено лише одну його посаду, що викликано подачею ним заяви про вчинення посадовими особами установи корупційних діянь;

- при плановому вивільненні працівників роботодавець має скласти техніко-економічне обґрунтування причин скорочення, що в його випадку зроблено не було, оскільки у відповідача не було змін в організації виробництва і праці, що призвело до скорочення чисельності або штату працівників;

- при звільненні йому не були запропоновані всі вакантні посади, які були наявні у штатному розписі на момент попередження про звільнення та посади, які з`явились протягом всього строку попередження;

- роботодавцем не враховано його переважне право залишитись на посаді, враховуючи стаж його роботи та кваліфікацію;

- звільнення відбулось в день перебування його на лікарняному, що суперечить вимогам ст. 5 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану»;

- при звільненні його з посади відповідачем порушені норми законодавства, які регулюють питання виплати компенсації за невикористані відпустки.

Позивач вказує, що незаконними діями відповідач спричинив йому фізичні та моральні страждання, що призвело до погіршення стану його здоров`я, він почав страждати безсонням, відчуває постійну нервову напругу, втомлюваність, відчуває дискомфорт, пов`язаний з тим, що позивач звільнив його неправомірно. Вважає, що відновити свій стан здоров`я він зможе, пройшовши санаторно-курортне лікування, вартість якого становить 29230,00 грн, яку просить стягнути за свою користь в якості розміру відшкодування заподіяної моральної шкоди.

ІІ. Процедура та позиції сторін

Ухвалою суддівід 15.08.2024 позовну заявубуло залишенобез руху.

27.09.2024 відкрито провадження у справі та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

Ухвалою суду від 26.10.2023, яка постановлена у судовому засіданні без виходу до нарадчої кімнати і занесена до протоколу судового засідання, поновлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву; задоволено клопотання позивача про витребування доказів (Том №1 а.с.76, 81).

06.11.2023 від представника відповідача адвоката Круківської С.А. надійшов відзив на позовну заяву (Том №1 а.с. 84-90), згідно якого відповідач позов не визнає та просить відмовити у його задоволенні. Заперечення проти позову представник відповідача обґрунтовує тим, що доводи ОСОБА_1 , викладені в позовній заяві, є безпідставними. Зауважила, що позивач не має статусу викривача корупції, оскільки не зареєстрований на Єдиному порталі повідомлень викривачів НАЗК, заяви про вчинення корупційних правопорушень подані ним до Уповноваженого органу МОЗ України та до УСР ГУНП в Житомирській області, відповідач про подані заяви дізнався лише під час отримання копії позовної заяви, а відтак звільнення ОСОБА_1 не пов`язане з поданням ним відповідних повідомлень.

Заперечувала щодо тверджень позивача про відсутність підстав для скорочення посади, оскільки в 2022-2023 роках на підставі розпорядчих листів Міністерства охорони здоров`я України відбувались зміни в структурі Державної установи«Житомирський обласний центр контролю і профілактики хвороб МОЗ України», що стало підставою для прийняття та затвердження нових штатних розписів.

На думку представника відповідача є безпідставними твердження позивача про його переважне право в залишенні на посаді, оскільки всі інші заступники генерального директора установи мають пріоритети, перераховані в ст. 42 КЗпЗУ, напротивагу ОСОБА_1 має дисциплінарне стягнення у вигляді догани за недбале виконання посадових обов`язків, його призначення на посаду не було затверджене МОЗ України, що є обов`язковим, тобто позивач не мав жодної переваги серед інших працівників.

Щодо звільнення позивача під час його перебування на лікарняному адвокат Круківська С.А. зазначає, що 11.07.2023 ОСОБА_1 в день звільнення був табельований, як такий, що перебував на роботі, оскільки позивач 11.07.2023 особисто отримав оригінал трудової книжки, в подальшому покинув робоче місце та звернувся до медичної установи для відкриття лікарняного листа, тобто позивач не повідомив установу про тимчасову непрацездатність.

Представник відповідача зауважує, що Державна установа«Житомирський обласний центр контролю і профілактики хвороб МОЗ України» відноситься до критичної інфраструктури і керівник установи вправі самостійно вирішувати пріоритетність потреби в працівниках залежно від їх функціональних обов`язків та дотримання трудової дисципліни.

Під час звільнення позивача з ним проведений розрахунок відповідно до норм чинного законодавства, що підтверджується поясненнями головного бухгалтера.

10.11.2024 ОСОБА_1 направив відповідь на відзив (Том №1 а.с. 180-186). Вказав, що структура ДУ «Житомирський обласний центр контролю і профілактики хвороб МОЗ України» була затверджена МОЗ України 13.01.2023, з 01.03.2023 введено в дію новий штатний розпис, проте кількість посад залишилась незмінною - 586,5, посада, яку він обіймав, була наявна в обох штатних розписах, а відтак підстав для її скорочення не було. У відзиві на позовну заяві відповідач не обґрунтував підстав для скорочення посади заступника генерального директора, не довів наявність законних підстав для його звільнення.

На думку позивача, на момент його попередження про звільнення відповідач не мав наміру скорочувати його посаду, яка 06.06.2023 була перепрофільована на посаду лікаря-інтерна з епідеміології, підставою для звільнення слугувало його звернення до правоохоронних органів про вчинення керівництвом корупційних діянь.

Наполягав, що мав переваги серед інших заступників генерального директора для залишення на посаді, зокрема, перед ОСОБА_3 , який мав стаж роботи в даній установі лише 9 місяців, який був звільнений з посади в.о. генерального директора не за власним бажанням, а у зв`язку з порушенням відносно нього кримінальної справи за одержання хабаря, ОСОБА_3 не має спеціальної освіти, як зазначено у відзиві на позовну заяву, він не є спеціалістом у сфері громадського здоров`я, має освіту за спеціальністю «Лікувальна справа», працював виключно в лікувальних установах, а відтак саме він мав бути звільнений за скороченням.

Позивач вказує, що він є викривачем корупції, оскільки таке право виникає з моменту повідомлення інформації про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції», перевірка наявності чи відсутності фактів корупційних діянь дасть змогу стверджувати про відсутність чи наявність причинного зв`язку між виданням спірних наказів з його діяльності як викривача.

ОСОБА_1 стверджує, що з наказом №326-ос від 07.11.2022 про застосування щодо нього догани він не ознайомлений, з 20.09.2022 по 19.01.2023 був відсутній на робочому місці через незаконне відсторонення від роботи, допущений до роботи 19.01.2023 на підставі рішення Житомирського апеляційного суду.

Звертав увагу, що у відзиві на позовну заяву відповідач не спростував факт порушення законодавства при виплаті компенсації за невикористані відпустки, на які він посилався в позові.

Ухвалою суду від 13.12.2023, яка постановлена у судовому засіданні без виходу до нарадчої кімнати і занесена до протоколу судового засідання, задоволено клопотання позивача, витребувано у відповідача належним чином засвідчені копії наказу про призначення на посаду ОСОБА_4 , тарифікаційних списків працівників ДУ «Житомирський обласнийцентр контролюі профілактикихвороб МОЗУкраїни»відповідно до затверджених штатних розписів за період з 01.03.2023 по день звільнення позивача, наказу №46-ос від 26.05.2023 «Про внесення змін до штатного розпису» (Том №1 а.с. 215-218, 225).

09.07.2024 та 10.04.2024 представник ДУ «Житомирський обласний центр контролю і профілактики хвороб МОЗ України» на виконання вимог ухвали суду від 13.12.2023 направила документи, які були витребувані судом (Том № 2 а.с.1-163, 188-224).

В судовому засіданні 06.06.2024 ОСОБА_1 подав додаткові письмові пояснення по справі (Том №2 а.с. 233-238), в яких вказав перелік посад, які були вакантні станом на день попередження його про скорочення посади генерального директора і які не були запропоновані йому для переведення. Крім того, вказав, що на посади призначались особи, які не мають відповідної кваліфікації. Наполягав, що скорочення його посади викликано переслідуванням, як працівника, який звернувся до правоохоронних органів про необхідність розслідування фактів корупції.

В судовому засіданні 12.08.2024 ОСОБА_1 та його представник адвокат Циганчук Н.А. позовні вимоги підтримали, посилаючись на викладені в позовній заяві та додаткових поясненнях, обставини.

Представник відповідача адвокат Круківська С.А. просила відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву. Вважає, що наказ про звільнення позивача винесений відповідно до норм чинного законодавства, а тому позовні вимоги не підлягають задоволенню. Крім того, лише в судовому засіданні 12.08.2024 після дослідження доказів по справі заявила, що підстави для скасування наказу про звільнення від 11.07.2023 відсутні, оскільки позивач фактично був звільнений на підставі наказу № 176-ос від 26.06.2023, а 11.07.2023 відповідачем був виданий наказ № 186-ос лише про реалізацію наказу від 26.06.2023, але беручи до уваги те, що позивач не заявляє вимогу про скасування наказу від 26.06.2023, підстави для скасування наказу від 11.07.2023 відсутні.

ІІІ. Фактичні обставини справи, встановлені судом

Судом встановлено, що з 02.01.2013 по 11.07.2023 ОСОБА_1 перебував в трудових відносинах з відповідачем, яке на час розгляду справи в суді має назву ДУ «Житомирський обласний центр контролю і профілактики хвороб МОЗ України», працюючи на різних посадах (Том № 1 а.с. 12-21, 91).

Згідно з наказом №214-ос від 08.09.2020 «Про переведення» завідувача відділенням організації санітарно-гігієнічних досліджень ОСОБА_1 з 08.09.2020 переведено на посаду в.о. заступника директора з епідеміологічного нагляду та моніторингу інфекційних захворювань, завідувача відділу дослідження біологічних факторів ДУ "ЖОЛЦ МОЗ" (Том № 1 а.с.115).

01.07.2022 наказом № 178-ос від 01.07.2022 «Про переведення» ОСОБА_1 переведений на посаду виконуючого обов`язки заступника генерального директора з епідеміологічного нагляду та моніторингу інфекційних захворювань ДУ «Житомирський обласний центр контролю і профілактики хвороб МОЗ України» (Том №1 а.с.105-106, Том №2 а.с.194-195)

Наказом № 326-ос від 07.11.2022 «Про оголошення догани Юрію Лутаю» в.о. заступнику генерального директора з епідеміологічного нагляду та моніторингу інфекційних захворювань ОСОБА_1 оголошено догану у зв`язку з неодноразовим недбалим виконанням своїх посадових обов`язків, порушення трудової дисципліни, порушенням правил етичної поведінки. Підпис про ознайомлення ОСОБА_1 з наказом відсутній (Том № 1 а.с. 104).

Згідно з наказом № 21-од від 02.03.2023 «Про скорочення штату працівників» проведено скорочення штату керівного складу ДУ «Житомирський обласний центр контролю і профілактики хвороб МОЗ України» у кількості 1,0 ставка-штатна посада. Керівництво заступник генерального директора з епідеміологічного нагляду та моніторингу інфекційних захворювань.

Зі змісту даного наказу вбачається, що він виданий на підставі ч. 3 ст. 64 Господарського кодексу України, п.1 ст. 40 КЗпП України. До наказу додається список вакантних посад ДУ «Житомирський обласнийцентр контролюі профілактикихвороб МОЗУкраїни» (Том №1 а.с.24-29, 96-102, Том №2 а.с. 150-151, 152-156).

05.04.2023 в.о.заступника генерального директора з епідеміологічного нагляду та моніторингу інфекційних захворювань ОСОБА_1 попереджено про його вивільнення з 05.06.2023, 25.04.2023 позивач отримав копію наказу від 02.03.2023 № 21-од та список вакантних посад (Том № 1 а.с.30, 117-118).

Наказом №165-ос від 05.06.2023 звільнено ОСОБА_1 з посади в.о. заступника генерального директора з епідеміологічного нагляду та моніторингу інфекційних захворювань відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України (скорочення штату). Днем звільнення вважати перший робочий день після закінчення листка непрацездатності; відділу бухгалтерського обліку та звітності провести кінцевий розрахунок та виплатити: вихідну допомогу у розмірі середньомісячного заробітку, компенсацію за 45 календарних днів щорічної основної відпустки (31 к.в.) за період роботи з 02.01.2022 по 01.01.2023 та 14 к.д. за період роботи з 02.01.2023 по 05.06.2023. Підставами зазначено наказ від 02.03.2023 № 21-од "Про скорочення штату працівників", попередження про скорочення від 05.04.2023, повідомлення від 25.04.2023 про отримання наказу та списку вакантних посад, наказ від 26.05.2023 № 46-ос "Про внесення змін до штатного розпису", листки непрацездатності (Том №1 а.с.94).

Згідно з наказом №176-ос від 26.06.2023 «Про реалізацію наказу № 165 від 05.06.2023 «Про звільнення ОСОБА_2 » у зв`язку з закінченням листа непрацездатності та виходом на роботу, звільнити 26.06.2023 ОСОБА_1 з посади в.о. заступника генерального директора з епідеміологічного нагляду та моніторингу інфекційних захворювань відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України (скорочення штату); внесено зміни до п. 2 наказу №165-ос від 05.06.2023 щодо проведення кінцевого розрахунку при звільненні(Том №1 а.с.93).

Відповідно до наказу №186-ос від 11.07.2023 «Про реалізацію наказу від 26.06.2023 №176-ос «Про звільнення ОСОБА_2 » у зв`язку з закінченням листа непрацездатності та виходом на роботу, звільнено з 11.07.2023 ОСОБА_1 з посади в.о. заступника генерального директора з епідеміологічного нагляду та моніторингу інфекційних захворювань відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України (скорочення штату); внесено зміни до п. 2 наказу № 176-ос від 26.06.2023 щодо проведення кінцевого розрахунку при звільненні. Підставами зазначено наказ від 02.03.2023 № 21-од "Про скорочення штату працівників", попередження про скорочення від 05.04.2023, повідомлення від 25.04.2023 про отримання наказу та списку вакантних посад, наказ від 26.05.2023 № 46-ос "Про внесення змін до штатного розпису", листки непрацездатності, відомості про відсутність реєстрації листка непрацездатності 11.07.2023 (Том №1 а.с.23, 92).

11.07.2023 ОСОБА_1 особисто отримав оригінал трудової книжки, що підтверджується його підписом в Журналі обліку і руху трудових книжок і вкладишів до них (Том № 1 а.с.119).

Згідно довідки про середній заробіток №10/00-2001 від 11.07.2023 заробітна плата за травень 2023 р. становить 8712,94, кількість робочих днів 10, за червень відсутні робочі дні, середньоденна заробітна плата становить 871,29 (Том № 1, а.с. 128).

Зі змісту медичного висновку про тимчасову непрацездатність КП "Центр первинної медико-санітарної допомоги" Житомирської міської ради пацієнт з РНОКПП НОМЕР_1 (ідентифікаційний номер позивача (а.с.11) перебував на лікарняному з 11.07.2023 по 12.07.2023 (Том №1 а.с.39).

Згідно довідки до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12ААГ №077045 від 17.01.2023 ОСОБА_1 встановлено 3 групу інвалідності (Том № 1 а.с.40).

22.01.2023 ОСОБА_1 на адресу начальника управління стратегічних розслідувань в Житомирській області, Міністра охорони здоров`я, направив повідомлення про можливі факти корупційних правопорушень в ДУ «Житомирський обласний центр контролю і профілактики хвороб МОЗ України» (Том № 1 а.с. 43-49).

ІV. Національне законодавство, що підлягає застосуванню, оцінка доказів та мотиви суду

Статтею 43 Конституції Українипередбачено правокожноїлюдинина працю,щовключаєможливість зароблятисобінажиття працею,якувінвільно обираєабонаяку вільнопогоджується.Коженмаєправо наналежні,безпечнііздорові умовипраці,назаробітнуплату,ненижчувід визначеноїзаконом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Нормами п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності, можуть бути розірвані роботодавцем лише у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частина друга статті 40 КЗпП України передбачає звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, яке допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

В пункті 19постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» №9 від 6 листопада 1992 року судам роз`яснено, щорозглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за п.1ст.40 КЗпП, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Власник є таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Обов`язок із працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору. За змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Подібні за змістом правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 26.06.2019 у справі 641/5330/16, від 21.02.2020 у справі 761/25605/17, від 14.07.2021 у справі № 127/13984/18, від 30.06.2022 у справі № 755/15477/20, від 14.02.2023 у справі № 519/1151/18 та інших, а також в постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 21.02.2024 у справі № 638/14165/21.

Отже, звільнення позивача з роботи на підставі пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України могло мати місце, в тому числі, із додержанням гарантій, передбачених статтею49-2 КЗпП України, зокрема, відповідач мав запропонувати позивачу всі вакантні посади, які були на підприємстві протягом періоду попередження.

Згідно зі статтею 4 Конвенції Міжнародної організації праці № 158 про припинення трудових відносин з ініціативи підприємця 1982 року, яку ратифіковано постановою Верховної Ради України від 04 лютого 1994 року № 3933-XII (далі - Конвенція), трудові відносини з працівниками не припиняються, якщо тільки немає законних підстав для такого припинення, пов`язаного із здібностями чи поведінкою працівника або викликаного виробничою потребою підприємства, установи чи служби.

За змістом пункту 2 статті 9 Конвенції, щоб тягар доведення необґрунтованого звільнення не лягав лише на працівника, тягар доведення наявності законної підстави для звільнення, як це визначено в статті 4 Конвенції, лежить на роботодавцеві.

Статтею 12 ЦПК Українивизначено, що цивільне судочинство здійснюються на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 81ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 89ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Дослідивши матеріали справи, заслухавши доводи учасників судового розгляду, судом встановлено, що такого обов`язку відповідач не виконав з огляду на наступне.

З матеріалів справи судом не встановлено, що в ДУ «Житомирський обласний центр контролю і профілактики хвороб МОЗ України» відбулись зміни в організації виробництва і праці та скорочення чисельності і штату працівників.

За клопотанням позивача судом були витребувані штатні розписи ДУ «Житомирський обласний центр контролю і профілактики хвороб МОЗ України», затверджені станом на 01.01.2023, 01.03.2023 та 01.08.2023.

Згідно штатногорозписуДУ«Житомирський обласний центр контролю і профілактики хвороб МОЗ України», затвердженого в.о. Генерального директора Киричуком І., який введений в дію 01.01.2023, затверджено 586,5 посад з місячним фондом заробітної плати 3848955,81 грн (Том № 2 а.с.36-61).

З 01.03.2023 введений в дію новий штатний розпис ДУ«Житомирський обласний центр контролю і профілактики хвороб МОЗ України», який також був затверджений в.о. Генерального директора Киричуком І., згідно якого затверджений штат 586,5 посад з місячним фондом заробітної плати 3821094,22 грн. В даному штатному розписі наявна посада генерального директора - 1 штатна одиниця, та 5 штатних одиниць заступників, в тому числі посада заступника генерального директора з епідеміологічного нагляду та моніторингу інфекційних захворювань, на якій працював позивач (Том № 2 а.с. 41-61).

Водночас, вже 02.03.2023 в ДУ «Житомирський обласний центр контролю і профілактики хвороб МОЗ України» видається наказ № 21-од «Про скорочення штату працівників», згідно якого скорочена одна єдина посада заступника генерального директора з епідеміологічного нагляду та моніторингу інфекційних захворювань, яку обіймав позивач.

Відповідно до наказу №46-од від 26.05.2023 «Про внесення змін до штатного розпису», виданого на підставі наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04.01.2023 № 14 "Про деякі питання затвердження фінансових документів в умовах воєнного стану", відповідно до Додатка 2 листа МОЗ України № 26-04/13979/2-23 від 24.05.2023 внесено зміни до штатного розпису, затвердженого станом на 01.03.2023, виведено з п. 1 «Керівництва» 1,0 посади Заступника генерального директора з епідеміологічного нагляду та моніторингу інфекційних захворювань з місячним фондом заробітної плати 13158,09, введено до п. 7 «Відділл інфекційниного контролю» 1,0 посади лікаря-інтерна з епідеміології з місячним фондом заробітної плати 5755,72, зміни вводятся в дію з 06.06.2023 (том №2 ас.157)

На підставі даного наказу внесені зміни до штатного розпису на 2023 та тарифікаційного списку відповідно до наказу №46-од від 26.05.2023 (Том № 2 а.с.158, 159).

Таким чином, судом встановлено, що на момент видачі наказу від 02.03.2023 зміни до штатного розпису внесені не були, відповідні зміни були внесені лише згідно з наказом від 26.05.2023.

Водночас, суду не надані докази в обгрунтування необхідності таких змін, на які містяться посилання в наказі №46-од від 26.05.2023, зокрема, на розпорядчі листи Міністерства охорони здоров`я України, про які також зазначала представник відповідача на підтвердження власних доводів.

Крім того, в подальшому 01.08.2023 знову був введений в дію новий штатний розпис ДУ «Житомирський обласний центр контролю і профілактики хвороб МОЗ України», затверджений в.о. Генерального директора Киричуком І., згідно якого штатна чисельність посад становить 586,5 одиниць з місячним фондом заробітної плати 3808719,50грн (Том № 2 а.с. 97-109).

Отже, судом встановлено, що у період з 01.01.2023 по 01.08.2023 штатна чисельність праціників ДУ «Житомирський обласний центр контролю і профілактики хвороб МОЗ України» залишалась незмінною - 586,5 посад.

В судовому засіданні представник відповідача не навела жодного аргумента, чим була обумовлена необхідність на наступний день після затвердження штатного розпису, який вводився дію 01.03.2023, скорочувати посаду, на який працював позивач.

В судових засіданнях представник відповідача зазначала, що це є правом ДУ «Житомирський обласний центр контролю і профілактики хвороб МОЗ України» самостійно визначати структуру і штатну чисельність працівників, посилаючись на ст. 64 Господарського кодексу України, нормами якої обгрунтована видача наказу № 21-од від 02.03.2023.

З такими доводами відповідача суд не погоджується з огляду на наступне.

Дійсно, за правилами ч. 3 ст. 64 Господарського кодексу України передбачено, що підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.

Водночас, ДУ «Житомирський обласний центр контролю і профілактики хвороб МОЗ України» не підпадає під дію положень ст. 64 ГК України та наведені твердження не відповідають змісту статуту Державної установи«Житомирський обласний центр контролю і профілактики хвороб МОЗ України», який затверджений наказом Міністерства охорони здоров`я України №1103 від 02.06.2021 (том № 1 а.с. 133-141).

Відповідно до п.1 ч. 2 ст. 55 ГК України господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку.

За положеннями ст.ст. 80, 81 ЦК України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридичні особи, залежно від порядку їх створення, поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права. Юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування.

Згідно розділу І Статуту ДУ «Житомирський обласний центр контролю і профілактики хвороб МОЗ України» (Центр) є санітарно-профілактичним закладом охорони здоров`я, що заснований на державній власності та належить до сфери управління Міністерства охорони здоров`я України. Центр є бюджетноюнеприбутковою установою. Уповноваженим органом управління є Міністерство охорони здоров`я України (далі - Уповноважений орган управління).

Відповідно до п. 1 Розділу ІV Статуту Центр є юридичною особою публічного права, є бюджетною організацію, здійснює свою діяльність відповідно до кошторису, затвердженого Уповноваженим органом управління (п.п. 1, 2, 11).

Згідно п. 7 Розділу V Статуту вбачається, що структура,штатний розпис на відповідний бюджетний період затверджуються Уповноваженим органом управління за поданням керівника Центру.

В положеннях п. 4, пп 11, 13 п. 6 Розділу VІІ Статуту передбаченого, що керівник Центру самостійно вирішує питання діяльності Центру, за винятком тих, що віднесені статутом до компетенції Уповноваженого органу управління; керівник центру визначає організаційну структуру Центру, граничну чисельність працівників, штатний розпис на відповідний бюджетний період та подає їх на затвердження Уповноваженого органу управління; призначає на посаду і звільняє з посади за погодженням з Уповноваженим органом управління своїх заступників відповідно до законодавства.

До відзиву на позовну заяву представник відповідача долучила копії двох Структур ДУ«Житомирський обласний центр контролю і профілактики хвороб МОЗ України», які були затверджені 01.07.2022 та 13.01.2023 відповідно Міністром охорони здоров`я України, подані в.о. генеральним директором Зелінським Р., розділ І - Керівництво, без назви посад та їх кількості (Том № 1 а.с.120-125, Том №2 а.с.146-148).

В той же час, копії штатних розписів, які були надані відповідачем, не затверджені Уповноваженим органом управління, як це передбачено положеннями Статуту, які наведені вище по тексту даного рішення.

Таким чином, судом не встановлено, що процедура скорочення чисельності штату працівників ДУ«Житомирський обласний центр контролю і профілактики хвороб МОЗ України» була проведена з дотриманням вимог Статуту, що в установі відбулись організаційні зміни, які мали наслідком необхідність скорочення посади заступника генерального директора з епідеміологічного нагляду та моніторингу інфекційних захворювань, що призвело до скорочення чисельності штатних посад.

Також судом встановлено, що зі змісту п. 1 Розділу ІІІ Статуту вбачається, що Центр створений з метою виконання завдань у сферах забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення, захисту населення від інфекційних хвороб, попередження та профілактики неінфекційних захворювань, біологічної безпеки та біологічного захисту, епідеміологічного нагляду (спостережння), імунопрофілактики, промоції здорового способу життя та запобігання факторам ризику, боротьби із стійкістю до протимікробних препаратів, реагування на небезпеки для здоров`я та надзвичайні стани в сфері охорони здоров`я, у межах, визначених цим Статутом.

Станом на 01.03.2023 в штатному розписі ДУ«Житомирський обласний центр контролю і профілактики хвороб МОЗ України» були наявні 5 посад заступників: заступник генерального директора з організаційно-методичної роботи, заступник генерального директора з епідеміологічного нагляду та моніторингу неінфекційних захворювань, заступник генерального директора з епідеміологічного нагляду та моніторингу інфекційних захворювань, заступник генерального директора з економічний питань, заступник генерального директора із запровадження систем управління якістю.

Виходячи з цілей та мети діяльності ДУ«Житомирський обласний центр контролю і профілактики хвороб МОЗ України», які визначені Статутом, незрозумілою є необхідність скорочення посади одного із заступників, який за посадою мав би здійснювати управління та організацією діяльності одним із пріоритетних напрямків Центру - забезпечення захисту населення від інфекційних хвороб.

Представник відповідача в судових засіданнях не надала пояснень на підтвердження такої необхідності, як і не надала докази, які обгрунтовували таку потребу, що є її безпосереднім обов`язком.

Судом не встановлено, що зміни до штатного розпису ДУ«Житомирський обласний центр контролю і профілактики хвороб МОЗ України» щодо скорочення посади одного із заступників, а також звільнення заступника генерального директора з епідеміологічного нагляду та моніторингу інфекційних захворювань було погоджено з Уповноваженим органом управління, що передбачено положеннями Статуту, які наведені вище по тексту рішення.

З досліджених судом доказів встановлено, що ДУ«Житомирський обласний центр контролю і профілактики хвороб МОЗ України» також не дотриманий обов`язок, визначений ст. 49-2 КЗпПУ, - на момент попередження про звільнення, протягом дії такого попередження, позивачу не були запропоновані всі вакантні посади, які були наявні в Центрі.

Судом встановлено, що станом на 02.03.2023 були вакантними посади: завідувач відділом діловодства; діловод відділу діловодства, діловод відділу діловодства, помічник лікаря-епідеміолога Чуднівського відділення Бердичівського райвідділу, фельдшер санітарний відділу досліджень фізичних та хімічних факторів, лікар стажист Малинського відділення Коростенського райвідділу, робітник з комплексного обслуговування і ремонту будинків Олевського відділення Коростенського відділу, молодша медична сестра бактеріологічної лабораторії ОЦКПХ, завідувач санітарно-карантинним відділом, які відсутні в списку вакантних посад, який є Додатком до наказу № 21-од від 02.03.2023 (Том № 1 а.с. 98-102).

Станом на05.04.2023(деньпопередження проскорочення посадизаступника генеральногодиректора зепідеміологічного наглядута моніторингуінфекційних захворювань)були вакантнимиі небули запропонованіпосади: лікар-стажист Овруцького відділення Коростенського райвідділу; завідувач Житомирським районним відділом, лікаря-інтерн з епідеміології відділу інфекційного контролю ОЦКПХ.

У періодз 01.03.2023були вакантнимиі залишилисьстаном на01.08.2023(протягомвсього періодускорочення -з 02.03.2023р.по 11.07.2023р.),які небули запропоновані: бухгалтер відділу бухгалтерського обліку; прибиральник службових приміщень господарського відділу; лікар-бактеріолог мікробіологічної лабораторії Бердичівського районного відділу; лікар-паразитолог мікробіологічної лабораторії Коростишівського відділення Житомирського районного відділу; водій Романівського відділення Житомирського районного відділу; завідувач господарського відділення Коростенського районного відділу; водій господарського відділення Коростенського районного відділу; лікар із загальної гігієни Малинського відділення Коростенського районного відділу; лікар-епідеміолог Малинського відділення Коростенського районного відділу; фельдшер санітарний Малинського відділення Коростенського районного відділу; бактеріолог Малинського відділення Коростенського районного відділу; помічник епідеміолога Овруцького відділення Коростенського районного відділу; дезінфектор Овруцького відділення Коростенського районного відділу; фельдшер санітарний Олевського відділення Коростенського районного відділу;помічник епідеміолога Олевського відділення Коростенського районного відділу; інженер санітарно-гігієнічної лабораторії Звягельського районного відділу;завідувач мікробіологічної лабораторії Звягельського районного відділу; лікар-бактеріолог мікробіологічної лабораторії Звягельського районного відділу.

Наведене підтверджується змістом тарифікаційних списків ДУ «Житомирський обласний центр контролю і профілактики хвороб МОЗ України», які були введений в дію і діяли станом на 01.01.2023, 01.03.2023, 01.08.2023 (Том №2 а.с.2-35, 62-96, 110-145); змістом наказів №98-ос від 03.04.2023 «Про переведення ОСОБА_5 », №83-ос від 20.03.2023 "Про переведення Ірини Костінської", №59-ос від 27.02.2023 "Про прийом на роботу ОСОБА_6 ", № 92-ос від 31.03.2023 "Про переведення Лариси Змієвської", № 68-ос від 03.03.2023 "Про переведення Лідії Зубрицької", №74-ос від 13.03.2023 "Про прийом на роботу ОСОБА_7 ", №70-ос від 03.03.2023 "Про прийом на роботу ОСОБА_8 ", №64-ос від 01.03.2023 "Про прийом на роботу ОСОБА_9 ", №78-ос від 14.03.2023 "Про прийом на роботу ОСОБА_10 ", №143-ос від 23.05.2023 "Про переведення ОСОБА_11 ", № 84-ос від 21.03.2023 "Про прийом на роботу ОСОБА_12 ", №127-ос від 01.05.2023 "Про прийом на роботу ОСОБА_13 ", №90-ос від 29.03.2023 "При прийом на роботу ОСОБА_14 " (Том № 2 а.с.200-212).

Також суд визнає обгрунтованими доводи позивача щодо порушення вимог ст. 42 КЗпП України, згідно яких роботодавцем не враховано його переважне право залишитись на посаді, враховуючи стаж його роботи та кваліфікацію.

Позивач посилався на те, що в установі було 5 посад заступників генерального директора, з яких 4 - спеціалісти однакової кваліфікації - лікарі вищої категорії. Одну з посад заступників обіймав ОСОБА_3 , який має стаж роботи в установі на момент видачі наказу про скорочення чисельності штату 9 місяців, а також не мав спеціальної освіти та кваліфікації по напрямку діяльності установи - лікаря-епідеміолога, а має освіту лікаря загальної практики.

Відповідно до статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається, зокрема, працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації (п. 3 ч. 2 ст. 42 КЗпП України).

Частини друга і третя цієї статті визначають обставини, які мають враховуватись у разі вирішенні питання про залишення на роботі працівника при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації.

При вивільненні працівників, у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці в першу чергу підлягає оцінці кваліфікація та продуктивність праці працівників, що підлягають скороченню. І лише за умови рівноцінності кваліфікації та продуктивності праці перевагу на залишення на роботі мають працівники, перелічені у частині другій статті 42 КЗпП України.

За змістом статті 42 КЗпП України, коло працівників, серед яких визначаються особи, які мають переважне право на залишення на роботі та які не мають такого права, стосується всіх працівників, які займають таку ж посаду.

При визначенні працівників з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці використовуються ознаки, які в сукупності характеризують виробничу діяльність працівників: наявність певної освіти, стаж і досвід роботи, ставлення до роботи, якість виконуваної роботи тощо.

Судом встановлено, що позивач працює на різних посадах ДУ «Житомирський обласний центр контролю і профілактики хвороб МОЗ України» з 02.01.2013, в тому числі керівних, на момент звільнення обіймав посаду заступника генерального директора з епідеміологічного нагляду та моніторингу інфекційних захворювань, за освітою має кваліфікацію "Гігієна, санітарія, епідеміологія", спеціальність "Лікар-гігієніст, епідеміолог"; з початку трудової діяльності працював на посадах лікаря з загальної гігієни, головним державним санітарним лікарем, лікарем з гігієни харчування тощо, що підтверджується змістом трудової книжки позивача, (а.с. 12-22, 91).

Позивач посилався на те, що він мав переважне право на залишення на посаді, серед усіх інших заступників, саме в порівнянні із заступником ОСОБА_3 .

Матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_3 був прийнятий на посаду заступника директора з організаційно-методичної роботи ДУ «Житомирський обласний центр контролю і профілактики хвороб МОЗ України» згідно з наказом №145-ос від 08.06.2022 з 09.06.2022 (Том № 2 а.с. 198).

14.06.2022 розпорядженням заступника Міністра охорони здоров`я України Кузіна І. №25 уповноважено ОСОБА_3 , виконуючого обов`язки директора ДУ «Житомирський обласний центр контролю і профілактики хвороб МОЗ України», здійснювати повноваження головного державного санітарного лікаря Житомирської області (Том № 2 а.с.197)

Відповідно донаказуДУ «Житомирський обласний центр контролю і профілактики хвороб МОЗ України» №178-ос від 01.07.2022 заступника директора з організаційно-методичної роботи ОСОБА_3 переведено на посаду заступника генерального директора з організаційно - методичної роботи (Том № 2 а.с.199).

На підтвердження рівня кваліфікації заступника ОСОБА_3 представник відповідача надала копію посвідчення № НОМЕР_2 , виданого ОСОБА_3 , про те, що 18.04.2019 він проходив атестацію в атестанційній комісії при управлінні охорони здоров`я Житомирської облдержадміністрації і наказом по управлінню йому підтверджено вищу кваліфікаційну категорію зі спеціальності організація і управління охорони здоров`я.

Дослідивши зміст зазначеного документа суд відхиляє його як доказ, який підтверджує наявність фахової освіти, її спеціальність та кваліфікацію.

Суд констатує, що атестацію ОСОБА_3 проходив в 2019, не будучи працівником ДУ «Житомирський обласний центр контролю і профілактики хвороб МОЗ України», в іншій державній установі, зазначений документ не підтверджує освіту, яку має ОСОБА_3 , отриману ним спеціальність та кваліфікацію.

Таким чином, суд вважає, що представник відповідача не довів на підставі належних і допустимих доказів, що є його обов`язком, однаковий рівень кваліфікації та однакову спеціальність, які наявні як в позивача, так і в ОСОБА_3 .

Суд визнає обгрунтованими доводи позивача, що враховуючи його безперервний стаж роботи в ДУ «Житомирський обласний центр контролю і профілактики хвороб МОЗ України», який становить 19 років, наявність фахової освіти за спеціальністю "Лікар-гігієніст, епідеміолог", кваліфікацію "Гігієна, санітарія, епідеміологія", досвід роботи за спеціальністю, беручи до уваги спрямування роботи центру, він мав переважне право на залишення на роботі в порівнянні з іншим заступником, який обіймав посаду заступника генерального директора з організаційно - методичної роботи, мав незначний стаж роботи в установі та відсутність фахової освіти для роботи в ДУ «Житомирський обласний центр контролю і профілактики хвороб МОЗ України».

Отже, суд визнає, що відповідачем порушені вимоги ст. 42 КЗпП України при визначенні, хто з працівників має переважне право на залишенні на роботі при вивільненні позивача у зв`язку зі скороченням штату.

Суд відхиляє доводи представника відповідача, що при переведенні ОСОБА_1 виконуючим обов`язки заступника директора з епідеміологічного нагляду та моніторингу інфекційних захворювань допущені грубі порушення, оскільки зазначена посада відсутня в штатному розписі і його переведення не було погоджено в Міністерстві охорони здоров`я України, що підтверджується змістом Акту про проведення комісійної перевірки МОЗ України ДУ «Житомирський обласний центр контролю і профілактики хвороб МОЗ України», що надало підстави для скорочення його посади, з огляду на наступне.

Як зазначеновище ОСОБА_1 був переведенийна посаду в.о. заступника директора з епідеміологічного нагляду та моніторингу інфекційних захворювань, завідувача відділу дослідження біологічних факторів ДУ "ЖОЛЦ МОЗ" з 08.09.2020, а в подальшому з 01.07.2022 переведений на посаду виконуючого обов`язки заступника генерального директора з епідеміологічного нагляду та моніторингу інфекційних захворювань ДУ «Житомирський обласний центр контролю і профілактики хвороб МОЗ України» (Том № 1 а.с.105-106, 115).

Посада заступника генерального директора з епідеміологічного нагляду та моніторингу інфекційних захворювань була наявна в штатних розписах ДУ «Житомирський обласний центр контролю і профілактики хвороб МОЗ України», призначення ОСОБА_1 на посаду виконуючим обов`язки та відсутність певного погодження не залежать від позивача, не є підставами для скорочення посади і не можуть бути підставами для звільнення.

Працівник установи не може нести негативні наслідки неналежної організації роботи уповноваженим органом.

Не заслуговують на увагу і відхиляються судом також доводи представника відповідача, що позивач притягувався до дисциплінарної відповідальності, що також є підставою для скорочення його посади.

Сам по собі факт застосування до працівника дисциплінарного стягнення не є підставою для скорочення посади, на якій він працював, як і не є вирішальною обставиною при визначенні, хто з працівників має переважне право на залишення на роботі при звільненні.

Крім того, в судових засіданнях позивач зазначав, що йому невідомо про наявність наказу про застосування до нього дисциплінарного стягнення, а судом встановлено, що наказ, на який посилається представник відповідача, не містить підпису позивача (Том № 1 а.с. 104).

Також суд відхиляє доводи представника відповідача, озвучені нею в судовому засіданні 12.08.2024, що наказ від 11.07.2023 № 186-ос, який просить скасувати позивач, був виданий на реалізацію наказу № 176-ос від 26.06.2023, а позивач не заявляє вимогу про його скасування, а тому підстави для визнання незаконним і скасування наказу від 11.07.2023 відсутні, тому вимоги позивача є безпідставними.

Зі змісту наказу від 11.07.2023 № 186-ос вбачається, що позивач звільняється з роботи з посади в.о. заступника генерального директора з епідеміологічного нагляду та моніторингу інфекційних захворювань відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України (скорочення штату), згідно запису в трудовій книжці про звільнення позивача зазначено, що він звільнений з 11.07.2023 на підставі наказу № 186-ос від 11.07.2023, а відтак підстави вважати, що позивач звільнявся з посади на підставі наказу від 26.06.2023 № 176-ос відсутні, такі доводи суд визнає неспроможними.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що при звільненні позивача з посади на підставі пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України відповідачем не дотримані вимоги статей 42, 49-2 КЗпП України, відповідачем не доведено наявність достатніх підстав для скорочення посади заступника генерального директора з епідеміологічного нагляду та моніторингу інфекційних захворювань ДУ «Житомирський обласний центр контролю і профілактики хвороб МОЗ України», позивачу не були запропоновані всі вакантні посади, які були наявні в установі на момент попередження про наступне вивільнення і до моменту видачі наказу про звільнення, відповідачем не враховано наявність в позивача переважного права на залишення на роботі, враховуючи стаж і досвід його роботи, його спеціальність і кваліфікацію, оспорюваний наказ про звільнення ОСОБА_1 з роботи виданий з порушенням вимог трудового законодавства з істотним порушенням прав позивача, що свідчить про його незаконність та про наявність підстав для його скасування.

На підставі норм статті 235 КЗпП України позивач підлягає поновленню на посаді заступника генерального директора з епідеміологічного нагляду та моніторингу інфекційних захворювань ДУ «Житомирський обласний центр контролю і профілактики хвороб МОЗ України».

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 430 ЦПК України рішення суду в частині поновлення позивача на посаді підлягає до негайного виконання.

В той же час, суд не надає оцінку доводам позивача, які були викладені в позовній заяві і озвучені в судових засіданнях, з приводу того, що відповідачем невірно проведений розрахунок при звільненні, оскільки вони виходять за межі предмета доказування, позивач не заявляв вимог в цій частині, що підтверджено ним в судовому засіданні.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач звертався до правоохоронних органів з повідомленнями про можливі вчинення корупційних правопорушень посадовими особами ДУ «Житомирський обласний центр контролю і профілактики хвороб МОЗ України», проте суд вважає, що позивачем не доведено, що його звільнення обумовлене саме такими обставинами.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (справа "Серявін та інші проти України" (Seryavin and Others v. Ukraine) рішення від 10 лютого 2010 року).

Щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

За змістом частини другої статті 235 Кодексу законів про працю України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

З огляду на те, що суд дійшов висновку про задоволення позову в частині скасування наказу про звільнення позивача з роботи та про його поновлення на посаді, на підставі ст. 235 КЗпП України на його користь підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" (далі - Порядок), в редакції зі змінами на час виникнення спірних правовідносин, вона застосовується, серед іншого, у випадках стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Згідно з положеннями пункту 2 Порядку у випадках, в тому числі обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Час, протягом якого працівник згідно із законодавством не працював і за ним не зберігався заробіток або зберігався частково, виключається з розрахункового періоду. З розрахункового періоду також виключається час, за який відсутні дані про нараховану заробітну плату працівника внаслідок проведення бойових дій під час дії воєнного стану.

Якщо у працівника відсутній розрахунковий період, то середня заробітна плата обчислюється відповідно до абзаців третього - п`ятого пункту 4 цього Порядку.

Згідно з абзацами третім - п`ятим пункту 4 Порядку, якщо в розрахунковому періоді у працівника не було заробітної плати, розрахунки проводяться з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу. Якщо розмір посадового окладу є меншим від передбаченого законодавством розміру мінімальної заробітної плати, середня заробітна плата розраховується з установленого розміру мінімальної заробітної плати на час розрахунку. У разі укладення трудового договору на умовах неповного робочого часу, розрахунок проводиться з розміру мінімальної заробітної плати, обчисленого пропорційно до умов укладеного трудового договору. Якщо розрахунок середньої заробітної плати обчислюється виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, то її нарахування здійснюється шляхом множення посадового окладу чи мінімальної заробітної плати на кількість місяців розрахункового періоду.

Відповідно до пункту 5 Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно з абзацом другим пункту 8 Порядку при обчисленні середньої заробітної плати за два місяці, виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, середньоденна заробітна плата визначається шляхом ділення суми, розрахованої відповідно до абзацу п`ятого пункту 4 цього Порядку, на число робочих днів за останні два календарні місяці, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, згідно з графіком підприємства, установи, організації.

Відповідач надав до відзиву на позовну заяву довідку про середній заробіток за вих № 10/00-2001 від 11.07.2023, згідно якої середньоденна заробітна плата позивача за один робочий день становить 871,29 грн, яка обрахована із заробітної плати за травень 2023 в сумі 8712,94 за 10 робочих днів, та за червень 2023, за який відсутні нарахування, оскільки позивач не працював (Том № 2 а.с. 128).

Позивач та його представник не погодились зі змістом даної довідки, вважають, що оскільки позивач в червні не працював, оскільки перебував на лікарняному, то середньоденна заробітна плата повинна бути обчислена, виходячи з його заробітку за попередні два повні місяці, протягом яких він працював, а саме за березень-квітень 2023.

Суд не погоджується з доводами сторін.

Виходячи зі змісту положень п.п. 2, 4 Порядку, які наведені вище, суд вважає, що середньоденна заробітна плата повинна бути обчислена за травнь-червень 2023, оскільки протягом травня позивач працював 10 робочих днів, а відтак має відповідні нарахування, а за червень для обрахунку повинен бути взятий посадовий оклад позивача за посадою відповідно до абзацу 3 пункту 4 Порядку, який становить 8822,65 грн, що підтверджується матеріалами справи, оскільки у позивача в розрахункому періоді не було заробітної плати.

Такий висновок узгоджується з висновоком, наведеним в постанові Верховного Суду від 14.07.2021 у справі № 127/13984/18.

З огляду на те, що позивач в травні 2023 працював, має нарахування заробітної плати, а тому підстави для застосування пункту 2 Порядку для обчислення середної заробітної плати, виходячи з виплат за попередні два місяці роботи, тобто за березень - квітень 2023, відсутні.

Таким чином, середньоденна заробітна плата позивача становить 531,38 грн (8712,94 грн (заробітна плата за травень 2023) + 8822, 65 (заробітна плата за червень 2023 у вигляді посадового окладу) / 33 робочих дні).

Беручи до уваги те, що позивач звільнений з роботи 11.07.2023 згідно з наказом відповідача №186-ос, то на користь позивача з відповідача підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу з 11.07.2023 по 12.08.2024 у розмірі 150911,92 грн (531,38 грн х 284 дні вимушеного прогулу) без урахування податків і зборів.

Щодо стягнення моральної шкоди слід зазначити наступне.

За правилами ст. 237-1 КЗпП України відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Відповідно допостанови ПленумуВерховного СудуУкраїни від31березня 1995року №4«Про судовупрактику всправах провідшкодування моральної(немайнової)шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Дослідивши письмові матеріали, встановивши фактичні обставини, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення на користь позивача моральної шкоди з огляду на наступне.

Судом достовірно встановлено, що позивач був незаконно звільнений з роботи, що вплинуло на його професійну діяльність, на його авторитет серед колег. Безперечно такі дії викликали у позивача негативні емоції, занепокоєння, переживання, стрес, тривалу невизначеність, втрату звичайного способу життя, призвели до необхідності вживати додаткові заходи для усунення порушень та відновлення порушеного права, в тому числі, щодо звернення до суду за захистом порушених прав.

Беручи до уваги всі фактичні обставини справи, виходячи із засад розумності і справедливості, суд визначає розмір морального відшкодування в сумі 10000,00 грн. Суд вважає, що такий розмір моральної шкоди буде ефективним засобом юридичного захисту порушеного права позивача і здатен компенсувати понесені ним психо-емоційні втрати немайнового характеру та відновити стан здоров`я.

Матеріалами справи не підтверджується розмір завданої позивачу шкоди на суму 29230,00 грн, а також можливість визначення розміру морального відшкодування, виходячи із вартості санаторно-курортного лікування, на що покликався позивач в позовній заяві.

VІ. Розподіл судових витрат

Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Звертаючись до суду з позовною заявою ОСОБА_1 сплатив судовий збір з двох вимог немайнового характеру по 1073,60 грн за кожну, а також 2684,00 грн з вимоги майнового характеру про стягнення моральної шкоди, оскільки при зверненні до суду позивач звільнений від сплати судового збору з вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" (а.с. Том № 1 а.с. 56).

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», на момент подання позивачем позову, за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою, встановлено судовий збір в розмірі 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (що на день подачі заяви до суду становить 1073,60 грн.) та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Отже, звертаючись до суду з позовом з вимогою про стягнення моральної шкоди в розмірі 29230,00 грн, позивач повинен був сплатити судовий збір в розмірі 1073,60 грн, а сплатив 2684,00 грн, тобто в розмірі більшому, ніж встановлено законом.

Пунктом 1 частини 1 статті 7 Закону України «Про судовий збір» встановлено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в раз і зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Таким чином, судом встановлено, що звертаючись з позовом позивач надмірно сплатив судовий збір з вимоги майнового характеру в розмірі 1610,40 грн (2684,00-1073,60), який підлягає поверненню.

Підсумовуючи викладене, на підставі ч. 1 ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 2512,22грн (1073,60 грн х2, сплачених ним з вимог немайнового характеру, та 365, 02 грн з майнової вимоги про стягнення моральної шкоди, який обрахований пропорційно до частини задоволених вимог).

Беручи до уваги те, що позивач при подачі позову звільнений від сплати судового збору з вимоги про стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір в розмірі 1509,12 грн (1% від суми, що підлягає стягненню на користь позивача, що складає 150911,92 грн).

Керуючись ст.ст. 12, 13, 141, 259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги задоволити частково.

Визнати незаконним і скасувати наказ Державної установи «Житомирськийобласний центрконтролю іпрофілактики хворобМОЗ України» №186-ос від 11.07.2023 року «Про реалізацію наказу від 26.06.2023 року № 176-ос "Про звільнення ОСОБА_2 ".

Поновити ОСОБА_1 на посаді заступника генерального директора з епідеміологічного нагляду та моніторингу інфекційних захворювань з 11.07.2023 року.

Стягнути з Державної установи «Житомирськийобласний центрконтролю іпрофілактики хворобМОЗ України» на користь ОСОБА_1 середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу з 11.07.2023 по 12.08.2024 в розмірі 150911,92 грн та 10000,00 грн моральної шкоди.

Стягнути з Державної установи «Житомирськийобласний центрконтролю іпрофілактики хворобМОЗ України» на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 2512,22 грн.

Повернути ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1610,40 грн, надмірно сплачений при зверненні до суду згідно квитанції №9314-3422-5618-2691 від 10.08.2023.

Стягнути з Державної установи «Житомирськийобласний центрконтролю іпрофілактики хворобМОЗ України» на користь держави судовий збір в розмірі 1509,12 грн.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді.

Рішення може бути оскаржене до Житомирського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 .

Відповідач: Державна установа «Житомирськийобласний центрконтролю іпрофілактики хворобМОЗ України», місцезнаходження: м. Житомир, вул. В. Бедичівська, 64, код ЄДРПОУ: 38499986.

Повний текст рішення складений 21.08.2024.

Суддя О.В. Стрілецька