Постанова

від 13.01.2025 по справі 295/10680/23

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УКРАЇНА

Житомирський апеляційнийсуд

Справа №295/10680/23 Головуючий у 1-й інст. Стрілецька О. В.

Категорія 77 Доповідач Коломієць О. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 січня 2025 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Коломієць О.С.

суддів Талько О.Б., Шевчук А.М.

з участю секретаря

судового засідання Драч Т.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу №295/10680/23запозовом ОСОБА_1 доДержавної установиЖитомирський обласнийцентрконтролюі профілактикихворобМОЗУкраїни» провизнання незаконним та скасуваннянаказу про звільнення,поновленняна роботі,стягненнясередньомісячного заробітку зачасвимушеногопрогулу таморальноїшкоди

за апеляційнимискаргами ОСОБА_1 , Державної установи«Житомирськийобласнийцентр контролюіпрофілактикихвороб МОЗУкраїни»

на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 12 серпня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Стрілецької О.В.

в с т а н о в и в:

У серпні 2023 року позивач звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просив:

- визнати незаконним та скасувати наказ Державної установи «Житомирський обласний центр контролю і профілактики хвороб МОЗ України» №176-ос від 26.06.2023 року «Про звільнення ОСОБА_2 »;

- зобов`язати відповідача поновити його на посаді заступника генерального директора з епідеміологічного нагляду та моніторингу інфекційних захворювань із 11.07.2023 року;

- стягнути з відповідача на користь позивача середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу з 11.07.2023 року по день фактичного поновлення на роботі;

- стягнути з відповідача моральну шкоду в розмірі 29 230,00 грн.

На обґрунтування позову вказував, що він із 02.01.2013 року по 11.07.2023 року перебував у трудових відносинах з відповідачем, працюючи на різних посадах. Остання посада заступник генерального директора з епідеміологічного нагляду та моніторингу інфекційних захворювань. Наказом відповідача за №186-ос від 11.07.2023 року його було звільнено з посади за п. 1 ч.1 ст. 40 КЗпП України (скорочення штату) з 11.07.2023 року. Дане звільнення вважає незаконним з наступних підстав.

Як слідує із наказу №186-ос від 11.07.2023 року «Про реалізацію наказу №176-ос від 26.06.2023 року про звільнення ОСОБА_2 », підставою для звільнення є наказ №21-од від 02.03.2023 року «Про скорочення штату працівників», попередження про скорочення від 05.04.2023 року, повідомлення від 25.04.2023 року про отримання наказу та списку вакантних посад, наказ від 26.05.2023 року №46-ос «Про внесення змін до штатного розпису». Як вбачається із наказу №21-од від 02.03.2023 року «Про скорочення штату працівників», який фактично і є підставою для його звільнення, відповідачем проведено скорочення штату керівного складу ДУ «Житомирський обласнийцентр контролюі профілактикихвороб МОЗУкраїни», а саме скорочення 1,0 посади заступника генерального директора з епідеміологічного нагляду та моніторингу інфекційних захворювань, згідно ч. 3 ст. 64 Господарського Кодексу України. З даної норми права слідує, що підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис. Будь-якої іншої підстави для проведення скорочення штату працівників у наказі не зазначено, що вказує на незаконність наказу, його безпідставність та переслідування позивача у зв`язку із направленням до МОЗ України повідомлення про факти корупційних порушень в установі, вчинених посадовими особами, що стало підставою для складання протоколу за вчинення адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачено ч. 2 ст. 1727 Кодексу України про адміністративні правопорушення (порушення вимог щодо запобігання та врегулювання конфлікту інтересів).

При звільненні позивача з роботи відповідачем грубо порушено норми чинного трудового законодавства, що регулюють питання звільнення за п. 1 ст. 40 КЗпП України (скорочення штату) та усталеної судової практики, які вказують на те, що при плановому вивільненні працівників за цією підставою роботодавець має скласти техніко-економічне обґрунтування причин скорочення та видати економічно обґрунтований наказ (з основної діяльності) про необхідність проведення скорочення. Оскаржуваний наказ такої інформації не містить. У відповідача не було змін в організації виробництва і праці, що призвели до скорочення чисельності або штату працівників, та відсутні будь-які докази цього.

Про те, що наказ є незаконним та безпідставним свідчить і той факт, що скорочення стосується лише одного позивача. Будь-яких інших посад не було скорочено і жоден працівник за п. 1 ст. 40 К3пП України звільнений не був. Вважає, що дане звільнення пов`язане із переслідуванням його керівництвом установи.

При звільненні позивача з роботи відповідачем було грубо порушено положення статті 49-2 КЗпП України, згідно із якою одночасно з попередженням про звільнення власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. Проте, в порушення чинного законодавства, відповідач не запропонував йому усі вакантні посади, які були у штатному розписі на момент попередження про звільнення та з`явилися протягом усього строку попередження. На його неодноразові звернення щодо надання йому належним чином завіреного штатного розпису відповідач не реагував.

При звільненні позивача з роботи відповідач грубо порушив норму ч.1 ст. 42 КпП України, відповідно до якої при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевагу в залишені на роботі мають працівники, які перелічені в частині другій статті 42 КЗпП України. У відповідача на момент попередження про звільнення було 5 посад заступників генерального директора, з яких 4 це спеціалісти однакової кваліфікації лікарі вищої категорії між якими розподіляються обов`язки згідно наказу. Отже, при скорочені штату керівного складу установи відповідач мав обов`язково дотримуватися вищевказаних вимог та судової практики та звільнити за скороченням будь-якого заступника генерального директора (із 4-х зазначених), а його обов`язки розподілити між іншими заступниками, які залишаються на роботі. Зважаючи на цю обставину, в першу чергу мав бути звільнений за скороченням заступник генерального директора ОСОБА_3 , який мав стаж роботи на дату видання наказу про скорочення штату менше року (а саме 9 місяців) та не має спеціальної освіти та кваліфікації по напрямку діяльності установи.

При звільненні позивача з роботи відповідачем було грубо порушено положення ст. 5 Закону України від 15.03.2022 №2136-IX «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану». Так, у період дії воєнного стану допускається звільнення працівника з ініціативи роботодавця в період його тимчасової непрацездатності із зазначенням дати звільнення, яка є першим робочим днем, наступним за днем закінчення тимчасової непрацездатності. В день звільнення позивач хворів, у зв`язку з чим перебував на лікарняному, але, не зважаючи на вищезазначене, відповідач звільнив його з 11.07.2023 року.

За таких обставинах вважає, що його звільнення було проведено відповідачем без законної на те підстави, що, відповідно до приписів частин першої, другої статті 235 КЗпП України, є підставою для поновлення на попередній роботі з одночасною виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Незаконним звільненням позивачу заподіяна значна моральна шкода. Він переніс психологічний стрес, що призвело до погіршення його стану здоров`я, він почав страждати безсонням, відчуває постійну нервову напругу, підвищену втомлюваність, виникли проблеми із рідними та знайомими. Впевнений, що усунути негативні наслідки моральної шкоди він зможе за допомогою повноцінного відпочинку тривалістю не менше 24 календарних днів у санаторії, розміщеному в місцевості з сприятливими кліматичними умовами де проводять лікування захворювань серцево-судинної системи, вартість проживання у якому становить 29 230,00 грн.

Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 12 серпня 2024 року з урахуванням ухвали про виправлення описки від 17 вересня 2024 року позов задоволено частково. Визнано незаконним і скасовано наказ Державної установи «Житомирський обласний центр контролю і профілактики хвороб МОЗ України» №186-ос від 11.07.2023 року «Про реалізацію наказу від 26.06.2023 року №176-ос «Про звільнення ОСОБА_2 ». Поновлено ОСОБА_1 на посаді виконуючого обов`язки заступника генерального директора з епідеміологічного нагляду та моніторингу інфекційних захворювань з 11.07.2023 року. Стягнуто з Державної установи «Житомирський обласний центр контролю і профілактики хвороб МОЗ України» на користь ОСОБА_1 середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу з 11.07.2023 по 12.08.2024 в розмірі 150 911,92 грн. та 10 000,00 грн. моральної шкоди. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, представник Державної установи«Житомирськийобласнийцентр контролюіпрофілактикихвороб МОЗУкраїни» подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції обставинам справи, порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що суд безпідставно поновив ОСОБА_1 на посаді, яку він не обіймав у центрі, а саме на посаді заступника генерального директора.

Суд першої інстанції невірно застосував статтю 49-2 КЗпП України в частині висновку про те, що апелент мав обов`язок із 02.03.2023 року по 11.07.2023 року включно безперервно пропонувати вакантні посади позивачу.

Додає, що рішення про звільнення ОСОБА_1 було прийнято наказом №165-0с від 05.06.2023 року. З наказом ОСОБА_1 був ознайомлений і одночасно йому було надано перелік вакантних у центрі посад, жодну з яких він не обрав. Ніякого порушення в наступному центром не допущено, оскільки його перебування на посаді не відміняло звільнення і пропонувати йому наступні вакантні посади було недоцільно. Закон цього не вимагає.

Наказ від 05.06.2023 року №165-ос про звільнення ОСОБА_1 з посади, наказ від 02.03.2023 року №21-од «Про скорочення штату працівників», наказ від 26.05.2023 року №46-ос судом не скасовано. ОСОБА_1 вказані локальні нормативні акти не оскаржувались. Відповідно, ОСОБА_1 з ними погодився і тому суд першої інстанції не мав законного права оцінювати наказ №46-од як незаконний.

Вказує, що 01 липня 2022 Міністром охорони здоров`я України було затверджено структуру ДУ «Житомирський обласний центр контролю та профілактики хвороб МОЗ України». 13 січня 2023 Міністром охорони здоров`я України було затверджено Структуру ДУ «Житомирський обласний центр контролю та профілактики хвороб МОЗ України». Затвердження нової структури стало підставою для прийняття та затвердження нових штатних розписів. Таким чином, безпідставним є твердження позивача про те, що в центрі не було змін в організації виробництва і праці.

Аналіз статті 42 КЗпП України дає підстави для висновку, що визначення переважного права на залишення на роботі можливе лише між працівниками, які обіймають тотожні посади з однаковими назвами, при цьому працівники мають однакові спеціальні трудові права та обов`язки. З огляду на вищевказане, висновок суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 мав будь-яке переважне право на залишення на роботі перед особами, які працюють на посадах заступників генерального директора центру є незаконним і підлягає скасуванню апеляційним судом.

Звертає увагу суду, що детальне порівняння прав ОСОБА_1 та ОСОБА_3 без участі у справі останнього є помилковим. Питання освіти та кваліфікації ОСОБА_3 не було предметом спору і висновок суду в цій частині є явно незаконним.

У судовому засіданні ОСОБА_1 не надав допустимих та достовірних доказів, які б підтверджували наявність шкоди здоров`ю, завданої саме внаслідок дій центру, і ці дії були протиправними та наявність причинного зв`язку між шкодою та діями центру щодо його звільнення.

Позивач подав до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу ДУ «Житомирський обласний центр контролю та профілактики хвороб МОЗ України» залишити без задоволення.

На спростування доводів апеляційної скарги зазначає, що відповідно до ухвали Богунського районного суду м. Житомира щодо розгляду заяви про відшкодування витрат, пов`язаних з розглядом справи, та виправлення описки від 17.09.2024 року №2-др/295/58/24, судом виправлено описку, допущену в рішенні суду від 12.08.2024 року у справі №295/10680/23 та викладено третій абзац резолютивної частини рішення наступним чином: «Поновити ОСОБА_1 на посаді виконуючого обов`язки заступника генерального директора з епідеміологічного нагляду та моніторингу інфекційних захворювань з 11.07.2023 року» (рішення суду наявне у матеріалах справах).

Вказує, що суд в своєму рішенні вірно вказав, що позивача звільнили з посади відповідно до наказу від 11.07.2023 року №186-ос, а тому, оскаржувати 2 попередні накази про звільнення від 05.06.2023 року №165-ос та від 26.06.2023 року №176-ос не було потреби. І саме наказ від 11.07.2023 року №186-ос занесений в трудову книжку.

Додає, що відповідачем в порушення К3пП України не були запропоновані всі наявні в установі посади, які були вакантними на момент попередження і залишались вакантними до 01.08.2023 року (згідно тарифікаційних списків від 01.03.2023 року та від 01.08.2023 року), тому рішення суду з цього приводу є законним та обґрунтованим.

Стосовно твердження апелянта про помилкове порівняння прав ОСОБА_1 перед ОСОБА_3 без участі ОСОБА_3 , зазначає, що це виправдане, законне та необхідне рішення суду, оскільки вказана обставина підтверджує упереджене ставлення до позивача зі сторони керівництва ДУ «Житомирський обласний центр контролю та профілактики хвороб МОЗ України» та незаконне звільнення позивача, що є безпосереднім предметом розгляду справи.

Звертає увагу, що суд першої інстанції дослідив письмові матеріали, встановивши фактичні обставини, та цілком законно і обґрунтовано дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення на користь позивача моральної шкоди. Судом першої інстанції достовірно встановлено, що позивача було незаконно звільнено з роботи, що вплинуло на його професійну діяльність, на авторитет серед колег. Безперечно такі дії викликали у нього негативні емоції, занепокоєння, переживання, стрес, тривалу невизначеність, втрату звичайного способу життя, призвели до необхідності вживати додаткових заходів для усунення порушень та відновлення порушеного права, в тому числі - щодо звернення до суду за захистом порушених прав.

Позивач також, не погоджуючись із рішенням суду в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на незаконність, необґрунтованість, порушення норм матеріального права, просить рішення судупершої інстанціїзмінити вцій частині,а самезбільшивши сумустягнення середньогозаробітку зачас вимушеногопрогулу за період із 11.07.2023 року по 12.08.2024 року до 247446,26 грн.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що помилковим є висновок суду про те, що за червень для обрахунку повинен бути взятий посадовий оклад позивача за посадою відповідно до абзацу 3 пункту 4 Порядку обчислення середньої заробітної плати, який становить 8 822,65 грн., що підтверджується матеріалами справи, оскільки у позивача в розрахунковому періоді не було заробітної плати, оскільки червень не є розрахунковим періодом. Розрахунковим періодом є травень-червень 2023 року у якому наявні виплати, зокрема за 10 робочих днів травня у сумі 8 712,94 грн., а час у розрахунковому періоді (частина травня та червень), протягом якого позивач згідно із законодавством не працював і за ним не зберігався заробіток, повинен бути виключений з розрахункового періоду. Вказана норма судом дотримана під час розрахунку середньої заробітної плати за травень 2023, однак не застосована під час розрахунку за червень 2023 року.

Згідно постанови Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» розрахунковий період становить 2 місяці і у цьому періоді у позивача були нарахування за 10 робочих днів. Отже, твердження, що у позивача у розрахунковому періоді не було заробітної плати (відсутні нарахування) є помилковими. Зазначеним порядком не передбачено заміна частини розрахункового періоду посадовим окладом. Заміна заробітної плати в розрахунковому періоді посадовим окладом можлива лише при відсутності заробітної плати в цьому періоді, або при відсутності самого розрахункового періоду. Тобто, взятий судом першої інстанції для обрахунку середньоденної заробітної плати за червень 2023 року посадовий оклад суперечить нормам чинного законодавства.

Таким чином, середньоденна заробітна плата позивача у розрахунковому періоді (травень-червень 2023 року) становить 871,29 грн. (8712,94 грн./10 робочих днів). Тому з відповідача підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу з 11.07.2023 року по 12.08.2024 року у розмірі 247 446,26 грн. (871,29 грн. ? 284 дні вимушеного прогулу) без урахування податків і зборів.

Відповідач правом подати відзив на апеляційну скаргу позивача не скористався.

Позивач у судовому засіданні доводи своєї апеляційної скарги підтримав, просив змінити рішення суду в частині суми стягнутого середнього заробітку за час вимушеного прогулу, проти задоволення апеляційної скарги ДУ «Житомирський обласний центр контролю і профілактики хвороб МОЗ України» заперечував.

Представник відповідача просила апеляційну скаргу ДУ «Житомирський обласний центр контролю і профілактики хвороб МОЗ України» задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі, апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг та їх вимог, суд приходить до висновку про те, що апеляційна скарга ДУ «Житомирський обласний центр контролю і профілактики хвороб МОЗ України» не підлягає до задоволення, а апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом під час розгляду справи встановлено, що з 02.01.2013 року по 11.07.2023 року ОСОБА_1 перебував в трудових відносинах з відповідачем, який на час розгляду справи в суді має назву ДУ «Житомирський обласний центр контролю і профілактики хвороб МОЗ України», працюючи на різних посадах (а.с.12-21, 91, т.1).

Згідно з наказом №214-ос від 08.09.2020 року «Про переведення» завідувача відділенням організації санітарно-гігієнічних досліджень ОСОБА_1 з 08.09.2020 року переведено на посаду в.о. заступника директора з епідеміологічного нагляду та моніторингу інфекційних захворювань, завідувача відділу дослідження біологічних факторів ДУ «ЖОЛЦ МОЗ» (а.с.115, т.1).

01.07.2022 року наказом № 178-ос «Про переведення» ОСОБА_1 переведений на посаду виконуючого обов`язки заступника генерального директора з епідеміологічного нагляду та моніторингу інфекційних захворювань ДУ «Житомирський обласний центр контролю і профілактики хвороб МОЗ України» (а.с.105-106, т.1, а.с.194-195, т.2)

Наказом № 326-ос від 07.11.2022 року «Про оголошення догани ОСОБА_4 » в.о. заступнику генерального директора з епідеміологічного нагляду та моніторингу інфекційних захворювань ОСОБА_1 оголошено догану у зв`язку з неодноразовим недбалим виконанням своїх посадових обов`язків, порушення трудової дисципліни, порушенням правил етичної поведінки. Підпис про ознайомлення ОСОБА_1 з наказом відсутній (а.с.104, т.1).

Згідно з наказом № 21-од від 02.03.2023 року «Про скорочення штату працівників» проведено скорочення штату керівного складу ДУ «Житомирський обласний центр контролю і профілактики хвороб МОЗ України» у кількості 1,0 ставка-штатна посада. Керівництво заступник генерального директора з епідеміологічного нагляду та моніторингу інфекційних захворювань.

Зі змісту даного наказу вбачається, що він виданий на підставі ч. 3 ст. 64 Господарського кодексу України, п.1 ст. 40 КЗпП України. До наказу додається список вакантних посад ДУ «Житомирський обласний центр контролю і профілактики хвороб МОЗ України» (а.с.24-29, 96-102, т.1, а.с.150-151, 152-156, т.2).

05.04.2023 року в.о. заступника генерального директора з епідеміологічного нагляду та моніторингу інфекційних захворювань ОСОБА_1 попереджено про його вивільнення з 05.06.2023 року; 25.04.2023 року позивач отримав копію наказу від 02.03.2023 № 21-од та список вакантних посад (а.с.30, 117-118, т.1).

Наказом №165-ос від 05.06.2023 року звільнено ОСОБА_1 з посади в.о. заступника генерального директора з епідеміологічного нагляду та моніторингу інфекційних захворювань відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України (скорочення штату). Днем звільнення вважати перший робочий день після закінчення листка непрацездатності; відділу бухгалтерського обліку та звітності провести кінцевий розрахунок та виплатити: вихідну допомогу у розмірі середньомісячного заробітку, компенсацію за 45 календарних днів щорічної основної відпустки (31 к.в.) за період роботи з 02.01.2022 по 01.01.2023 та 14 к.д. за період роботи з 02.01.2023 по 05.06.2023. Підставами зазначено наказ від 02.03.2023 № 21-од «Про скорочення штату працівників», попередження про скорочення від 05.04.2023, повідомлення від 25.04.2023 про отримання наказу та списку вакантних посад, наказ від 26.05.2023 № 46-ос «Про внесення змін до штатного розпису», листки непрацездатності (№1 а.с.94, т.1).

Згідно з наказом №176-ос від 26.06.2023 року «Про реалізацію наказу № 165 від 05.06.2023 «Про звільнення ОСОБА_2 » у зв`язку з закінченням листа непрацездатності та виходом на роботу, звільнити 26.06.2023 ОСОБА_1 з посади в.о. заступника генерального директора з епідеміологічного нагляду та моніторингу інфекційних захворювань відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України (скорочення штату); внесено зміни до п. 2 наказу №165-ос від 05.06.2023 року щодо проведення кінцевого розрахунку при звільненні (а.с.93, т.1).

Відповідно до наказу №186-ос від 11.07.2023 року «Про реалізацію наказу від 26.06.2023 року №176-ос «Про звільнення ОСОБА_2 » у зв`язку з закінченням листа непрацездатності та виходом на роботу, звільнено з 11.07.2023 ОСОБА_1 з посади в.о. заступника генерального директора з епідеміологічного нагляду та моніторингу інфекційних захворювань відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України (скорочення штату); внесено зміни до п. 2 наказу № 176-ос від 26.06.2023 щодо проведення кінцевого розрахунку при звільненні. Підставами зазначено наказ від 02.03.2023 № 21-од «Про скорочення штату працівників», попередження про скорочення від 05.04.2023, повідомлення від 25.04.2023 про отримання наказу та списку вакантних посад, наказ від 26.05.2023 № 46-ос «Про внесення змін до штатного розпису», листки непрацездатності, відомості про відсутність реєстрації листка непрацездатності 11.07.2023 року (а.с.23, 92, т.1).

11.07.2023 року ОСОБА_1 особисто отримав оригінал трудової книжки, що підтверджується його підписом в Журналі обліку і руху трудових книжок і вкладишів до них (а.с.119, т.1).

Згідно довідки про середній заробіток №10/00-2001 від 11.07.2023 року заробітна плата за травень 2023 року становить 8 712,94 грн., кількість робочих днів 10, за червень 2023 року відсутні робочі дні, середньоденна заробітна плата становить 871,29 грн. (а.с.128, т.1).

Зі змісту медичного висновку про тимчасову непрацездатність КП «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Житомирської міської ради пацієнт з РНОКПП НОМЕР_1 (ідентифікаційний номер позивача (а.с.11, т.1) перебував на лікарняному з 11.07.2023 року по 12.07.2023 року (а.с.39, т.1).

Згідно довідки до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12ААГ №077045 від 17.01.2023 ОСОБА_1 встановлено 3 групу інвалідності (а.с.40, т.1).

22.01.2023 року ОСОБА_1 на адресу начальника управління стратегічних розслідувань в Житомирській області, Міністра охорони здоров`я, направив повідомлення про можливі факти корупційних правопорушень в ДУ «Житомирський обласний центр контролю і профілактики хвороб МОЗ України» (а.с.43-49, т.1).

Задовольняючи позов частково суд першої інстанції виходив із того, що при звільненні позивача з посади на підставі пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України відповідачем не дотримані вимоги статей 42, 49-2 КЗпП України, відповідачем не доведено наявність достатніх підстав для скорочення посади заступника генерального директора з епідеміологічного нагляду та моніторингу інфекційних захворювань ДУ «Житомирський обласний центр контролю і профілактики хвороб МОЗ України», позивачу не були запропоновані всі вакантні посади, які були наявні в установі на момент попередження про наступне вивільнення і до моменту видачі наказу про звільнення, відповідачем не враховано наявність в позивача переважного права на залишення на роботі, враховуючи стаж і досвід його роботи, його спеціальність і кваліфікацію, оспорюваний наказ про звільнення ОСОБА_1 з роботи виданий з порушенням вимог трудового законодавства з істотним порушенням прав позивача, що свідчить про його незаконність та про наявність підстав для його скасування. На підставі норм статті 235 КЗпП України позивач підлягає поновленню на посаді заступника генерального директора з епідеміологічного нагляду та моніторингу інфекційних захворювань ДУ «Житомирський обласний центр контролю і профілактики хвороб МОЗ України».

Також стягуючи моральну шкоду із відповідача на користь позивача суд вважав, що позивач був незаконно звільнений з роботи, що вплинуло на його професійну діяльність, на його авторитет серед колег. Безперечно такі дії викликали у позивача негативні емоції, занепокоєння, переживання, стрес, тривалу невизначеність, втрату звичайного способу життя, призвели до необхідності вживати додаткові заходи для усунення порушень та відновлення порушеного права, в тому числі, щодо звернення до суду за захистом порушених прав. Виходячи із засад розумності і справедливості, суд визначив розмір морального відшкодування в сумі 10 000,00 грн. та вважав, що такий розмір моральної шкоди буде ефективним засобом юридичного захисту порушеного права позивача і здатен компенсувати понесені ним психо-емоційні втрати немайнового характеру та відновити стан здоров`я.

Колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції, виходячи із наступного.

Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений статтею 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі, ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Положеннями частини другої статті 40 КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням на підставі пункту першого частини першої статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення.

Відповідно до статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації.

При вирішенні питання про те, чи мав змогу роботодавець виконати вимоги статті 49-2 КЗпП України про надання роботи працівникові, який вивільняється в зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, суд має виходити з того, що за змістом цієї норми працівнику має бути запропонована наявна робота за відповідною професією чи спеціальністю і лише при відсутності такої роботи інша наявна робота.

При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Відповідно до штатного розпису ДУ «Житомирський обласний центр контролю і профілактики хвороб МОЗ України», який затверджений в.о. Генерального директора Киричуком І. та введений в дію 01.01.2023 року, затверджено 586,5 посад з місячним фондом заробітної плати 3 848 955,81 грн. (а.с.36-61, т.2).

З 01.03.2023 року введений в дію новий штатний розпис ДУ «Житомирський обласний центр контролю і профілактики хвороб МОЗ України», який також був затверджений в.о. Генерального директора Киричуком І., згідно якого затверджений штат 586,5 посад з місячним фондом заробітної плати 3 821 094,22 грн. В даному штатному розписі наявна посада генерального директора 1 штатна одиниця, та 5 штатних одиниць заступників, в тому числі посада заступника генерального директора з епідеміологічного нагляду та моніторингу інфекційних захворювань, на якій працював позивач (а.с.41-61, т.2).

Водночас, вже 02.03.2023 року в ДУ «Житомирський обласний центр контролю і профілактики хвороб МОЗ України» видається наказ № 21-од «Про скорочення штату працівників», згідно якого скорочена одна єдина посада заступника генерального директора з епідеміологічного нагляду та моніторингу інфекційних захворювань, яку обіймав позивач.

Відповідно до наказу №46-од від 26.05.2023 року «Про внесення змін до штатного розпису», виданого на підставі наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04.01.2023 № 14 «Про деякі питання затвердження фінансових документів в умовах воєнного стану», відповідно до Додатка 2 листа МОЗ України № 26-04/13979/2-23 від 24.05.2023 року внесено зміни до штатного розпису, затвердженого станом на 01.03.2023 року, виведено з п. 1 «Керівництва» 1,0 посади Заступника генерального директора з епідеміологічного нагляду та моніторингу інфекційних захворювань з місячним фондом заробітної плати 13158,09, введено до п. 7 «Відділ інфекційного контролю» 1,0 посади лікаря-інтерна з епідеміології з місячним фондом заробітної плати 5755,72, зміни вводятся в дію з 06.06.2023 року (а.с.157, т.2)

На підставі даного наказу внесені зміни до штатного розпису на 2023 та тарифікаційного списку відповідно до наказу №46-од від 26.05.2023 року (а.с.158, 159, т.2).

Таким чином, судом встановлено, що на момент видачі наказу від 02.03.2023 року зміни до штатного розпису внесені не були, відповідні зміни були внесені лише згідно з наказом від 26.05.2023 року.

Крім того, в подальшому 01.08.2023 року знову був введений в дію новий штатний розпис ДУ «Житомирський обласний центр контролю і профілактики хвороб МОЗ України», затверджений в.о. Генерального директора Киричуком І., згідно якого штатна чисельність посад становить 586,5 одиниць з місячним фондом заробітної плати 3 808 719,50 грн. (а.с.97-109, т.2).

Отже, судом встановлено, що у період з 01.01.2023 року по 01.08.2023 року штатна чисельність працівників ДУ «Житомирський обласний центр контролю і профілактики хвороб МОЗ України» залишалась незмінною 586,5 посад.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що при звільненні позивача з посади на підставі пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України відповідачем не доведено наявність достатніх підстав для скорочення посади заступника генерального директора з епідеміологічного нагляду та моніторингу інфекційних захворювань ДУ «Житомирський обласний центр контролю і профілактики хвороб МОЗ України».

Окрім того, судом не встановлено, що зміни до штатного розпису ДУ «Житомирський обласний центр контролю і профілактики хвороб МОЗ України» щодо скорочення посади одного із заступників, а також звільнення заступника генерального директора з епідеміологічного нагляду та моніторингу інфекційних захворювань було погоджено з Уповноваженим органом управління, що передбачено положеннями Статуту.

Згідно розділу І Статуту ДУ «Житомирський обласний центр контролю і профілактики хвороб МОЗ України» (Центр) є санітарно-профілактичним закладом охорони здоров`я, що заснований на державній власності та належить до сфери управління Міністерства охорони здоров`я України. Центр є бюджетною неприбутковою установою. Уповноваженим органом управління є Міністерство охорони здоров`я України (далі Уповноважений орган управління).

Згідно пункту 7 Розділу V Статуту вбачається, що структура, штатний розпис на відповідний бюджетний період затверджуються Уповноваженим органом управління за поданням керівника Центру.

В положеннях пункту 4, підпунктів 11, 13 пункту 6 Розділу VІІ Статуту передбаченого, що керівник Центру самостійно вирішує питання діяльності Центру, за винятком тих, що віднесені статутом до компетенції Уповноваженого органу управління; керівник центру визначає організаційну структуру Центру, граничну чисельність працівників, штатний розпис на відповідний бюджетний період та подає їх на затвердження Уповноваженого органу управління; призначає на посаду і звільняє з посади за погодженням з Уповноваженим органом управління своїх заступників відповідно до законодавства.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що штатні розписи, копії яких були надані відповідачем, не затверджені Уповноваженим органом управління, як це передбачено положеннями Статуту.

Встановлення факту відсутності змін в організації виробництва і праці, а саме скорочення штату працівників, є самостійною підставою для визнання незаконним та скасування наказу про звільнення на підставі пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України.

Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач не повинен був із 02.03.2023 року по 11.07.2023 року включно безперервно пропонувати вакантні посади позивачу, є необґрунтованими.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Оскільки обов`язок з працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Такий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 26 березня 2021 року у справі № 570/2709/19 (провадження № 61-10541св20).

Зі змісту наказу від 11.07.2023 року № 186-ос вбачається, що позивач звільняється з роботи з посади в.о. заступника генерального директора з епідеміологічного нагляду та моніторингу інфекційних захворювань відповідно до п. 1 ч.1 ст. 40 КЗпП України (скорочення штату) з 11.07.2023 року. Окрім того, згідно запису в трудовій книжці про звільнення позивача зазначено, що він звільнений з 11.07.2023 року на підставі наказу № 186-ос від 11.07.2023 року, тому відсутні підстави вважати, що позивач був звільнений з посади на підставі наказу від 26.06.2023 року № 176-ос.

Судом встановлено, що станом на 02.03.2023 року були вакантними посади: завідувач відділом діловодства; діловод відділу діловодства, діловод відділу діловодства, помічник лікаря-епідеміолога Чуднівського відділення Бердичівського райвідділу, фельдшер санітарний відділу досліджень фізичних та хімічних факторів, лікар стажист Малинського відділення Коростенського райвідділу, робітник з комплексного обслуговування і ремонту будинків Олевського відділення Коростенського відділу, молодша медична сестра бактеріологічної лабораторії ОЦКПХ, завідувач санітарно-карантинним відділом, які відсутні в списку вакантних посад, який є Додатком до наказу № 21-од від 02.03.2023 (а.с.98-102, т.1).

Станом на 05.04.2023 року (день попередження про скорочення посади заступника генерального директора з епідеміологічного нагляду та моніторингу інфекційних захворювань) були вакантними і не були запропоновані посади: лікар-стажист Овруцького відділення Коростенського райвідділу; завідувач Житомирським районним відділом, лікаря-інтерн з епідеміології відділу інфекційного контролю ОЦКПХ.

У період з 01.03.2023 року були вакантними і залишились станом на 01.08.2023 року (протягом всього періоду скорочення з 02.03.2023 року по 11.07.2023 року), які не були запропоновані: бухгалтер відділу бухгалтерського обліку; прибиральник службових приміщень господарського відділу; лікар-бактеріолог мікробіологічної лабораторії Бердичівського районного відділу; лікар-паразитолог мікробіологічної лабораторії Коростишівського відділення Житомирського районного відділу; водій Романівського відділення Житомирського районного відділу; завідувач господарського відділення Коростенського районного відділу; водій господарського відділення Коростенського районного відділу; лікар із загальної гігієни Малинського відділення Коростенського районного відділу; лікар-епідеміолог Малинського відділення Коростенського районного відділу; фельдшер санітарний Малинського відділення Коростенського районного відділу; бактеріолог Малинського відділення Коростенського районного відділу; помічник епідеміолога Овруцького відділення Коростенського районного відділу; дезінфектор Овруцького відділення Коростенського районного відділу; фельдшер санітарний Олевського відділення Коростенського районного відділу;помічник епідеміолога Олевського відділення Коростенського районного відділу; інженер санітарно-гігієнічної лабораторії Звягельського районного відділу;завідувач мікробіологічної лабораторії Звягельського районного відділу; лікар-бактеріолог мікробіологічної лабораторії Звягельського районного відділу.

З огляду на вищевказане, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що відповідачем не виконаний обов`язок передбачений положеннями статті 49-2 КЗпП України, а саме позивачу не були запропоновані всі вакантні посади, які були наявні в установі на момент попередження про наступне вивільнення і до моменту видачі наказу про звільнення.

Звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника. За змістом частини першої статті 235 КЗпП України працівник підлягає поновленню на попередній роботі у разі незаконного звільнення, під яким слід розуміти як звільнення без законної підстави, так і звільнення з порушенням порядку, установленого законом.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд безпідставно поновив ОСОБА_1 на посаді, яку він не обіймав у центрі, а саме на посаді заступника генерального директора спростовуються матеріалами справи.

Так, ухвалою Богунського районного суду м. Житомира від 17 вересня 2024 року виправлено описки допущені в рішенні суду від 12.08.2024 року у справі №295/10680/23, вказавши по тексту рішення, що ОСОБА_1 підлягає поновленню на посаді виконуючого обов`язки заступника генерального директора з епідеміологічного нагляду та моніторингу інфекційних захворювань, та викладено третій абзац резолютивної частини рішення наступним чином: «Поновити ОСОБА_1 на посаді виконуючого обов`язки заступника генерального директора з епідеміологічного нагляду та моніторингу інфекційних захворювань з 11.07.2023 року».

Інші доводи апеляційної скарги в частині поновлення позивача на роботі спростовуються встановленими судом обставинами справи і по суті зводяться до незгоди з висновками суду стосовно установлення цих обставин, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.

Статтею 237-1 КЗпП України передбачено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами рівності, поміркованості, розумності, справедливості.

Суд першої інстанції вірно встановив, що внаслідок порушення права позивача на працю йому спричинено моральних страждань.

Визначений судом першої інстанції розмір відшкодування моральної шкоди 10 000,00 грн. відповідає обставинам цієї справи й доводи апеляційної скарги ДУ «Житомирський обласний центр контролю і профілактики хвороб МОЗ України» цього не спростовують, а позивач у цій частині судове рішення не оскаржує.

Згідно з частиною другою статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Середній заробіток за частиною другою статті 235 КЗпП України за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин, оскільки особа поновлюється на роботі з дня звільнення, тобто вважається такою, що весь цей час перебувала в трудових відносинах.

Враховуючи, що незаконні дії відповідача позбавили ОСОБА_1 можливості працювати та призвели до порушення його конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю, суд першої інстанції обґрунтовано застосував до спірних правовідносин норму частини другої статті 235 КЗпП України та поклав на відповідача обов`язок відшкодувати позивачу середній заробіток за час його перебування у вимушеному прогулі.

Однак, колегія суддів не може погодитися із порядком обчислення судом першої інстанції середньоденної заробітної плати позивача та розміром середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 11.07.2023 року по 12.08.2024 року в розмірі 150 911,92 грн.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі Порядок № 100 (в редакції на час виникнення спірних правовідносин)).

Згідно з пунктом 5 розділу IV Порядку № 100 основною для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час затримки розрахунку, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ Порядку № 100 середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Якщо у працівника відсутній розрахунковий період, то середня заробітна плата обчислюється відповідно до абзаців третього-п`ятого пункту 4 цього Порядку, а саме з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.

З наведеного можна зробити висновок про те, що якщо працівник протягом останніх чотирьох календарних місяців, що передують місяцю, у якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, не відпрацював жодного робочого дня, у нього відсутній розрахунковий період, тому середня заробітна плата в такому випадку обчислюється виходячи з посадового окладу.

Водночас, якщо в розрахунковому періоді є хоча б один повний відпрацьований день, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за такий робочий день.

Судом встановлено, що позивача звільнено з роботи з 11 липня 2023 року.

Тобто, розрахунковим періодом є травень та червень 2023 року.

Відповідно до довідки ДУ «Житомирський обласний центр контролю і профілактики хвороб МОЗ України» про середній заробіток №10/00-2001 від 11 липня 2023 року ОСОБА_1 як в.о. заступнику генерального директора з епідеміологічного нагляду та моніторингу інфекційних захворювань у травні 2023 року нарахована заробітна плата у розмірі 8 712,94 грн. за 10 робочих днів, а за червень відсутні нарахування, оскільки позивач не працював.

Отже, середньоденна заробітна плата позивача у розрахунковому періоді (травень-червень 2023 року) становить 871,29 грн. (8 712,94 грн. ? 10 робочих днів).

З огляду на вищевказане, суд першої інстанції дійшов до помилкового висновку про те, що за червень 2023 року для обрахунку середньоденної заробітної плати позивача повинен бути взятий посадовий оклад за посадою відповідно до абзацу 3 пункту 4 Порядку, оскільки у позивача в розрахунковому періоді не було заробітної плати.

Відтак, належним розрахунком середнього заробітку за час вимушеного прогулу є кількість днів вимушеного прогулу ? на середньоденний заробіток (284 дні (за період з 11 липня 2023 року по 12 серпня 2024 року) ? 871,29 грн. (середньоденний заробіток) = 247446,26 грн.

За установлених обставин, з відповідача на користь ОСОБА_1 слід стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 247446,26 грн.

Отже, суд першої інстанції, розглядаючи справу неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, та внаслідок неправильного застосування норм матеріального права дійшов помилкового висновку в частині розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права відповідно до п. п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України є підставами для зміни рішення суду першої інстанції.

З урахуванням вищевикладеного, рішення суду першої інстанції підлягає зміні шляхом збільшення суми стягнутого з ДУ «Житомирський обласний центр контролю і профілактики хвороб МОЗ України» на користь ОСОБА_1 середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу з 150 911,92 грн. до 247446,36 грн.

Частиною 13 статті 141 ЦПК України визначено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З урахуванням вказаного, колегія суддів приходить до висновку про зміну рішення також в частині розподілу судового збору шляхом збільшення його розміру 1 509,12 грн. до 2 474,46 грн., який підлягає стягненню із відповідача на користь держави.

Керуючись ст.367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційнускаргу Державної установи «Житомирський обласний центр контролю і профілактики хвороб МОЗ України» залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 12 серпня 2024 року в частині стягнення з Державної установи «Житомирський обласний центр контролю і профілактики хвороб МОЗ України» на користь ОСОБА_1 середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу змінити, збільшивши його розмір з 150 911,92 грн. до 247446,36 грн.

Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 12 серпня 2024 року в частині стягнення з Державної установи «Житомирський обласний центр контролю і профілактики хвороб МОЗ України» на користь держави судового збору змінити, збільшивши його розмір з 1 509,12 грн. до 2 474,46 грн.

В решті рішення суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 20 січня 2025 року.

Головуючий Судді