Рішення

від 20.08.2024 по справі 240/25376/23

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 серпня 2024 року м. Житомир справа № 240/25376/23

категорія 112010201

Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Окис Т.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до Вищого адміністративного суду України, Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,

установив:

У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернувся із позовом до Житомирського окружного адміністративного суду про визнання протиправною відмови Вищого адміністративного суду України (далі відповідач-1, ВАС України) у видачі довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи з розміру суддівської винагороди судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, що викладена у листі від 19 квітня 2022 року та зобов`язання видати таку довідку, а також зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (далі відповідач-2 ГУ ПФУ в м. Києві) прийняти зазначену довідку та на її підставі провести перерахунок і виплату щомісячного довічного грошового утримання з 01 березня 2022 року з урахуванням виплачених сум.

На обґрунтування позовних вимог зазначає, що після виходу у відставку відповідач-1 видав довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, згідно якої суддівську винагороду обчислено на підставі положень статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року №2435-VІ (далі Закон України №2435-VІ). Посилаючись на визнання неконституційними положень пункту 25 розділу ХІІ Закону України №2435-VІ рішенням Конституційного суду України від 18 лютого 2020 року №2-р/2020, уважає, що відповідач-1 зобов`язаний видати відповідну довідку про суддівську винагороду, обчислену на підставі статей 135, 142 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VІІІ (далі Закон України №1402-VІІІ). При цьому зауважує, що приписами Закону України №1402-VІІІ, який підлягає виключному застосуванню при визначенні розміру суддівської винагороди судді, закріплено порядок визначення посадового окладу як складової частини суддівської винагороди для суддів першої, апеляційної інстанцій, вищих спеціалізованих судів та Верховного Суду. Згідно рішення Конституційного Суду України від 11 березня 2010 року №80рп/2010 року та приписів Кодексу адміністративного судочинства, судді ВАС України є суддями суду касаційної інстанції. При цьому судді Верховного Суду також є суддями суду касаційної інстанції, а функції цього суду дублюють такі ВАС України. Зазначене підтверджують і перехідні положення Закону України №1402-VIII, згідно яких передбачалось здійснення правосуддя вищими спеціалізованими судами як публічними органами державної влади, без зміни їх функцій як вищих судових органів (судів касаційної інстанції), до створення судового органу, призначеного виконувати такі самі публічні функції, під назвою Верховний Суд. З огляду на викладене, позивач уважає, що розрахунок суддівської винагороди для обчислення щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці має бути проведений з розміру посадового окладу суддів Верховного Суду 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

На обґрунтування вимог, заявлених до ГУ ПФУ в м. Києві зазначає, що такі є похідними. Зауважує, що первісний розрахунок довічного грошового утримання суддів у відставці відповідач-2 провів із порушенням вимог чинного законодавства. При цьому, незважаючи на прийняття рішення суду про проведення перерахунку та набрання ним чинності, ГУ ПФУ в м. Києві протягом 2 місяців його не виконує. Наведене, на переконання позивача, свідчить про зловживання суб`єктом владних повноважень процесуальними правами, що установлено судовими рішеннями за результатами розгляду справи, у яких відповідачами виступали органи Пенсійного фонду України. Наголошує, що оскільки обидва відповідачі відповідальні за правильність, повному та своєчасність призначення та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, об`єднання позовних вимог в одному позові до ним має значення для ефективного засобу правового захисту у цьому публічно-правовому спорі.

Ухвалою суду від 01 вересня 2023 року позов прийнято до провадження, призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та визначено відповідачу строк для подання відзиву на позов.

Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи судом, що підтверджується доказами, які містяться в матеріалах справи.

19 вересня 2023 року до суду надійшли витребувані у ГУ ПФУ в м. Києві документи, 25 вересня 2023 року відзив на позову, у якому відповідач-2 просить у задоволенні позову відмовити. Зауважує, що відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, установлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

09 жовтня 2023 року до суду надійшов відзив, у якому ВАС України просить у задоволенні позову відмовити. Посилається на висновки Верховного Суду, викладені у постановах у справах №826/13355/17, №826/14879/17, №826/12993/17, №826/13405/17, згідно яких на суддів ВАС України не можуть поширюватися гарантії незалежності судді у вигляді суддівської винагороди за нормами Закону України №1402-VIII. Це обумовлено тим, що право на отримання суддівської винагороди за правилами частини 2 статті 135 названого Закону, виникає у судді за наявності сукупності умов, серед яких: зайняття відповідної вакантному місцю в рейтингу суддів посади судді до відповідного суду; зарахування судді до штату відповідного суду; фактичне виконання своїх обов`язків, тобто здійснення правосуддя у відповідному суді; законодавче закріплення розміру посадового окладу суддівської винагороди для судді цього суду. Таким чином, оскільки ВАС України не припинено, ліквідаційна процедура триває, суддів ВАС України перебувають у штаті цього суду, їх не було переведено або призначено на посади суддів судів, створених на підставі Закону України №1402-VIII та Конституції України, то їх гарантії, зокрема, щодо отримання суддівської винагороди, визначаються відповідно до положень Закону України №2453-VI, як це передбачено пунктом 7 розділу ХІІ Закону України №1402-VIII, положення якого неконституційними не визнані.

05 грудня 2023 року позивач подав клопотання про зупинення провадження у справі, оскільки Верховна Рада України ухвалила Закон, яким визначила долю суддів Верховного Суду України, Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ України, Вищого господарського суду України і Вищого адміністративного суду України.

Ухвалою суду від 05 грудня 2024 року клопотання ОСОБА_1 про зупинення провадження у справі задоволено та зупинено провадження у справі № 240/25376/23 до 01 березня 2024 року.

06 березня 2024 року від ОСОБА_1 надійшло клопотання про поновлення провадження у справі, а також 07 та 11 березня 2024 року клопотання про приєднання додаткових доказів, а саме довідки про суддівську винагороду для обчислення довічного грошового утримання судді у відставці від 23 січня 2024 року, рішення Головного управління Пенсійного фонду у Тернопільській області про відмову перерахунку пенсії № 262240014667 від 31 січня 2024 року.

Дослідивши матеріали справи, подану заяву позивача, 11 березня 2024 року суд постановив ухвалу, в якій запропонував позивачу залучити до участі у справі співвідповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області та у зв`язку з залученням співвідповідача уточнити прохальну частину позову щодо заявлених позовних вимог, а також зупинив провадження у справі до дати отримання судом інформації про прийняте ОСОБА_1 рішення щодо залучення співвідповідача.

На виконання вимог ухвали суду позивач подав заяву, у якій повідомив про відсутність необхідності залучати до участі у справі як співвідповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, оскільки до відповідного Управління не звертався із жодним зверненням.

За результатами отримання заяви позивача 20 серпня 2024 року суд постановив ухвалу про поновлення провадження у справі.

На підставі частини 1 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Суд установив, що постановою Верховної Ради України від 02 грудня 2010 року позивач переведений на посаду судді Вищого адміністративного суду України.

Рішенням Вищої ради правосуддя від 17 лютого 2022 року №141/0/15-22 позивача звільнено у відставку.

Наказом Вищого адміністративного суду України від 28 лютого 2022 року №5-к позивача відрахована зі штату суду.

15 квітня 2022 року ОСОБА_1 звернувся до ГУ ПФУ в м. Києві з заявою про призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, до якої додав, серед іншого, довідку ВАС України від 30 березня 2022 року №30/1 про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці станом на 28 лютого 2022 року.

Як зазначено у названій довідці, до припинення діяльності статус, структура, повноваження, порядок роботи, права обов`язки, гарантії суддів ВАС України визначаються Законом України №2453-VI.

При цьому листом Вищого адміністративного суду України від 19 квітня 2022 року №60/12-14/22 (за підписом Голови ліквідаційної комісії ВАСУ ОСОБА_2 ) позивача повідомлено про відсутність підстав для видачі довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи із розміру посадового окладу, визначеного у чинному Законі №1402-VIII як для судді Верховного Суду.

На підставі поданих позивачем документів 21 квітня 2022 року йому призначено пенсію у розмірі 50% суддівської винагороди, згідно приписів Закону України №1402-VIІІ.

Уважаючи дії голови ліквідаційної комісії ВАС України та ГУ ПФУ в м. Києві протиправними, ОСОБА_1 звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом.

За результатами розгляду справи №120/3855/22 вказаний позов рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 22 серпня 2022 року задоволено частково. Визнано протиправною відмову Голови ліквідаційної комісії Вищого адміністративного суду України у видачі ОСОБА_1 довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи з розміру суддівської винагороди судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, що викладена у листі від 19 квітня 2022 року № 60/12-14/22 та зобов`язано Голову ліквідаційної комісії Вищого адміністративного суду України видати ОСОБА_1 , як судді у відставці, передбачену розділом ІІ Порядку подання документів для призначення і виплати щомісячного грошового утримання суддям у відставці органами Пенсійного фонду України, затвердженого постановою правління ПФУ від 25 січня 2008 року № 3-1, довідку про суддівську винагороду судді Вищого адміністративного суду України, обчислену на підставі статей 135, 142 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VIII з базового посадового окладу у розмірі 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня відповідного календарного року, в якому ОСОБА_1 вийшов у відставку. Також визнано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 22 квітня 2022 року №262240014667 про призначення ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці протиправним в частині визначення такого грошового утримання одночасно за складовими, які передбачені для різних формул обрахунку грошового утримання (розмір суддівської винагороди визначено згідно з Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року №2453-VI, а розмір відсотку суддівської винагороди згідно з Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VIII) та зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві прийняти довідку, видану Головою ліквідаційної комісії Вищого адміністративного суду України, про суддівську винагороду судді Цвіркуну Ю.І., як судді у відставці, обчислену згідно зі статтями 135, 142 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VIII з базового посадового окладу у розмірі 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня відповідного календарного року, та на її підставі провести ОСОБА_1 перерахунок і виплату щомісячного довічного грошового утримання з 01 березня 2022 року, з урахуванням фактично виплачених сум.

Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 28 червня 2023 року рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 26 серпня 2022 року скасовано. Прийнято нову постанову, якою позов задовольнити частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 22 квітня 2022 року №262240014667 про призначення ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці та зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити з 01 березня 2022 року перерахунок довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 на підставі довідки Вищого адміністративного суду від 30 березня 2022 року №30/1, відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року №2453-VI, з урахуванням висновків викладених у цьому судовому рішенні, виплачених сум та прийняти відповідне рішення. В решті позову відмовлено.

У мотивувальній частині названої постанови зазначено, що в частині позовних вимог, заявлених до голови ліквідаційної комісії ВАС України, позивач неправильно визначив відповідача, що обумовлює висновок суду про відмову в задоволенні позову у відповідній частині. При цьому колегія суддів зауважила, що відмова у задоволенні адміністративного позову, заявленого до неналежного відповідача, враховуючи неможливість його заміни на стадії перегляду судового рішення в апеляційному порядку, не позбавляє позивача права на повторне звернення до суду з тим самим позовом, проте, вже до належного відповідача.

Прийняття такої постанови обумовило звернення позивача до суду з цим позовом.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для її розгляду і вирішення спору по суті, суд дійшов до таких висновків.

Частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Стосовно видачі довідки про суддівську винагороду судді, обчислену на підставі статті 135 Закону України №1402-VIII, виходячи з базового посадового окладу судді Верховного Суду у розмірі 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, суд зауважує на таке.

Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд визначає Закон України №1402-VIІІ.

Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12 лютого 2015 року № 192-VIII було запроваджено проведення первинного кваліфікаційного оцінювання суддів з метою прийняття рішень щодо можливості здійснення ними правосуддя у відповідних судах.

Особливості нарахування суддівської винагороди та щомісячного довічного грошового утримання у залежності від проходження суддею кваліфікаційного оцінювання були визначені у пунктах 22 25 розділу XII Закону України № 1402-VIII.

Положеннями пункту 2 цього розділу також було визнано таким, що втратив чинність з дня набрання чинності цим Законом, Закон України № 2453-VI, крім положень, зазначених у пунктах 7, 23, 25, 36 цього розділу.

Відповідно до пункту 22 розділу XII Закону України № 1402-VIII право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.

За правилами пункту 23 розділу XII Закону України № 1402-VIII до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України № 2453-VI.

Однак, Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування» від 16 жовтня 2019 року № 193-IX, який набрав чинності 07 листопада 2019 року, пункти 22, 23 розділу XII № 1402-VIII були виключені.

Згідно із пунктом 24 розділу XII № 1402-VIII розмір посадового окладу судді, крім зазначеного у пункті 23 цього розділу, становить з 1 січня 2020 року: для судді місцевого суду 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; для судді апеляційного суду та вищого спеціалізованого суду 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Своєю чергою пунктом 25 цього розділу передбачав, що право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді), або призначений на посаду судді за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом, та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу.

В інших випадках, коли суддя іде у відставку після набрання чинності цим Законом, розмір щомісячного довічного грошового утримання становить 80 відсотків суддівської винагороди, обчисленої відповідно до положень Закону України № 2453-VI. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді, але не може бути більшим ніж 90 відсотків суддівської винагороди судді, обчисленої відповідно до зазначеного Закону.

Проте рішенням Конституційного Суду України від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020 положення пункту 25 розділу ХІІ Закону України № 1402-VIII визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).

В пункті 16 указаного рішення Конституційний Суд України зазначив, що розмір щомісячного довічного грошового утримання суддів, які не проходили оцінювання за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності та вийшли у відставку, відрізняється від розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів, які вийдуть у відставку після успішного проходження такого оцінювання.

Отже, судді, які вже перебувають у відставці та досягли шістдесятип`ятирічного віку, з об`єктивних причин не мають можливості пройти кваліфікаційне оцінювання на відповідність займаній посаді і пропрацювати після цього три роки, що є обов`язковою умовою для отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному Законом України № 1402-VIII.

У зв`язку із наведеним Конституційний Суд України дійшов висновку, що щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці має бути співмірним із суддівською винагородою, яку отримує повноважний суддя. У разі збільшення розміру такої винагороди перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці має здійснюватися автоматично. Встановлення різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів порушує статус суддів та гарантії їх незалежності.

Таким чином Конституційний Суд України у рішенні від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020 вказав на те, що запровадження згідно із положеннями пункту 25 розділу XII Закону України № 1402-VIII різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів, які виходять у відставку, суперечить положенням частини 1 статті 126 Основного Закону України щодо гарантування незалежності суддів Конституцією і законами України.

Отже, з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020 Закон України № 1402-VIII не містить норм, які б по-різному визначали порядок обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці і жоден інший закон не регулює дане питання, в тому числі й Закон України № 2453-VI.

Таким чином, з 19 лютого 2020 року правовідносини щодо виплати щомісячного довічного грошового утримання судді регулюється виключно Законом України № 1402-VIII, а застосування різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів суперечить положенням частини 1 статті 126 Конституції України.

Суд зазначає, щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці має бути співмірним із суддівською винагородою, яку отримує повноважний суддя. У разі збільшення розміру такої винагороди перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці має здійснюватися автоматично. Встановлення різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів порушує статус суддів та гарантії їх незалежності.

Відповідно до частини 3 статті 142 Закону України № 1402-VIII щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.

У разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання (частина 4 статті 142 Закону України № 1402-VIII).

Згідно із частиною 1 статті 135 Закону України № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Частиною 2 статті 135 Закону України № 1402-VIII визначено, що суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за:

1) вислугу років;

2) перебування на адміністративній посаді в суді;

3) науковий ступінь;

4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 135 Закону України № 1402-VIII базовий розмір посадового окладу судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду становить 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

До базового розміру посадового окладу, визначеного частиною 3 статті 135 Закону України № 1402-VIII, додатково застосовується регіональний коефіцієнт 1,25 якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб (частина 4 статті 135 Закону України № 1402-VIII).

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 просить, зокрема, зобов`язати ВАС України видати довідку про суддівську винагороду для обчислення його щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці за посадою судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

Фактично спір між сторонами зводиться до того, чи є у позивача право на розрахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з урахуванням розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді (частина 4 статті 142 Закону України № 1402-VIII) відповідно до базового розміру посадового окладу судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду та щодо наявності у суду повноважень щодо розгляду і вирішення вимоги про зобов`язання ВАС України видати позивачу таку довідку.

Згідно частини 1 статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів.

Конституційний Суд України у своїх рішеннях від 24 червня 1999 року №6-рп/99, від 20 березня 2002 року №5-рп/2002, від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005, від 03 червня 2013 року №3-рп/2013, від 08 червня 2016 року №4-рп/2016, від 04 грудня 2018 року №11-р/2018 наголошував на важливості належного матеріального та соціального забезпечення суддів й недопустимості будь-якого зниження рівня цієї гарантії незалежності суддів, що спрямовано на обмеження будь-якого впливу на суд, гарантування незалежного правосуддя та здійснення судочинства на основі принципів і приписів Конституції України, а також реалізацію конституційного права на судовий захист.

У рішенні від 15 квітня 2020 року №2-р(ІІ)/2020 Конституційний Суд України підсумував, що «однією з гарантій незалежності суддів, які здійснюють правосуддя, та суддів у відставці є їх належне матеріальне та соціальне забезпечення, яке має гарантувати здійснення справедливого, незалежного, безстороннього правосуддя, а також, що гарантії незалежності судді, включаючи заходи щодо його матеріального і соціального забезпечення, поширюються на всіх суддів і не можуть бути скасовані чи зменшені іншими нормативними актами» ( абзац 11 підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).

Конституційний Суд України наголошував, що гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною винятковою функцією судів здійснювати правосуддя; законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу (абзаци 7, 8 підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини рішення від 11 березня 2020 року № 4-р/2020); «обмеження суддівської винагороди є посяганням на гарантії незалежності суддів»; «обмеження відповідних виплат є допустимим за умов воєнного або надзвичайного стану. Однак такого роду обмеження має запроваджуватися пропорційно, із встановленням чітких часових строків та в жорсткій відповідності до Конституції та законів України»; «таке обмеження також може застосовуватися й до суддів, однак після закінчення терміну його дії втрачені у зв`язку з цим обмеженням кошти необхідно компенсувати відповідними виплатами, оскільки суддівська винагорода є складовим елементом статусу судді, визначеного Конституцією України» ( абзац 4 підпункту 4.2, підпункт 4.3 пункту 4 мотивувальної частини рішення від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020).

Отже, належне матеріальне та соціальне забезпечення суддів, зокрема й право на винагороду судді, та інші конституційні гарантії їх незалежності та недоторканності поширено на всіх суддів і мають бути забезпечені державою на основі принципу єдиного статусу суддів без будь-якого зниження рівня таких гарантій.

Суд зауважує, що в міжнародному праві також гарантовано належне матеріальне та соціальне забезпечення суддів, передусім забезпечення їм усім гідної і стабільної винагороди судді, яка є невіддільним складником статусу судді, що гарантує незалежність суддів.

Європейська Комісія «За демократію через право» (Венеційська Комісія) наголосила, що зменшення винагороди суддів за своєю суттю не є несумісним із суддівською незалежністю; зменшення винагороди лише для певної категорії суддів, безсумнівно, порушить суддівську незалежність (Висновок щодо внесення змін до юридичних рамок, які регулюють діяльність Верховного Суду та органів суддівського врядування, CDL-AD(2019)027, § 77).

Відповідно до пункту 62 Висновку Консультативної ради європейських суддів для Комітету Міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів від 1 січня 2001 року № 1 (2001) у цілому важливо (особливо стосовно нових демократичних країн) визначити конкретні юридичні приписи, які гарантували б, що оплата праці суддів не буде зменшена, а також забезпечити, принаймні де-факто, її підвищення відповідно до зростання вартості життя.

До того ж «незалежна судова система потребує відповідної економічної основи. Саме держава повинна забезпечувати судову владу відповідними ресурсами в достатній кількості для того, щоб запобігти будь-якому впливу як з боку виконавчої, так і з боку законодавчої влади. Навіть якщо держава потерпає від нестачі фінансових ресурсів, судді та суди, як обов`язковий складник держави, мають отримувати їхню частину доступного фінансування в повному обсязі настільки, наскільки це можливо» (висновки «Економіка, юрисдикція та незалежність» (Перша експертна комісія Міжнародної асоціації суддів, Монтевідео, 21 24 листопада 2005 року).

Аналіз наведених положень дає підстави для висновку, що конституційна гарантія незалежності суддів винагорода судді є невіддільним складником єдиного статусу суддів.

Суд зауважує, що у рішенні від 03 червня 2013 року № 3-рп/2013Конституційний Суд України наголошував, що «законодавець не може виокремлювати певну категорію суддів у відставці, які не мають права на одержання щомісячного довічного грошового утримання з підстав, не пов`язаних із статусом судді та його професійною діяльністю щодо здійснення правосуддя. Таке законодавче регулювання суперечить меті встановлення конституційної гарантії матеріального забезпечення суддів як елемента їх незалежності, свідчить про його формальний характер, не відповідає принципу єдиного статусу всіх суддів України та порушує принцип рівності між суддями у відставці, які не працюють, і тими, які працюють на інших посадах, крім посади судді» (абзац 5 підпункту 6.2 пункту 6 мотивувальної частини), а у рішенні від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020 що «щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці має бути співмірним із суддівською винагородою, яку отримує повноважний суддя. У разі збільшення розміру такої винагороди перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці має здійснюватися автоматично. Встановлення різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів порушує статус суддів та гарантії їх незалежності» (абзац 6 пункту 16 мотивувальної частини).

З огляду на вказані юридичні позиції, Конституційний Суд України у рішенні від 26 березня 2024 року №3-р(ІІ)/2024 дійшов висновку, що внормування права на винагороду судді має відповідати меті встановлення конституційної гарантії матеріального забезпечення суддів як елементу їх незалежності та принципу єдиного статусу суддів, а отже, судді однієї системи та одного рівня судів України є рівними в гарантіях матеріального забезпечення, зокрема в частині розміру винагороди судді. Тобто винагорода судді не може бути різною для певної категорії суддів через підстави, що не пов`язані з єдиним статусом суддів, зокрема бути різною для суддів через запроваджені в суді системи, за якими винагорода судді залежить від обліку робочого часу чи інших обставин, що вказують на результати їхньої роботи, або бути меншою для судді, який фактично не здійснює судочинства через обставини, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою (абзац 3 підпункту 6.1 пункту 6 мотивувальної частини).

Винагорода судді є складником його статусу. Зі змісту частини 2 статті 125 Конституції України випливає, що реорганізація, ліквідація або інше фактичне припинення діяльності суду не позбавляє статусу судді кожного з його суддів.

Додатково суд зауважує, що й за приписами актів міжнародного права винагороду судді кожного судді розглядають у взаємозв`язку з єдиним статусом суддів і її не можна диференціювати за підставами, що не пов`язані з таким статусом.

Відповідно до Європейської хартії про статус суддів від 10 липня 1998 року (European Charter on the statute for judge) (далі Хартія) рівень винагороди суддів за виконання ними своїх професійних обов`язків має бути таким, щоб захистити їх від тиску, який може спричинити вплив на їхні рішення або взагалі поведінку суддів і в такий спосіб уплинути на їхню незалежність та безсторонність (пункт 6.1); винагороду суддів можуть змінювати залежно від стажу роботи, характеру обов`язків, які судді виконують у професійній діяльності, та важливості завдань, які на них покладено, що їх оцінюють відповідно до прозорих умов (пункт 6.2). У Пояснювальній записці до Хартії вказано, що «рівень винагороди одного судді порівняно з іншим суддею може бути різним залежно від стажу роботи, характеру обов`язків та важливості завдань, які їм доручено виконувати, наприклад виконання обов`язків у вихідні дні. Проте такі завдання, що обґрунтовують вищий рівень винагороди судді, мають оцінювати на підставі прозорих критеріїв задля уникнення різного поводження, що не пов`язано з факторами та умовами стосовно виконаної роботи або потрібного навантаження» (пункт 6.2).

У Рекомендації CM/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов`язки, ухваленої Комітетом Міністрів Ради Європи 17 листопада 2010 року на 1098 засіданні заступників міністрів, зазначено, що «винагорода суддів має відповідати їх професії та виконуваним обов`язкам . Для захисту винагороди суддів від зменшення слід ухвалити деталізовані юридичні приписи» (§ 54).

Конституційний Суд Литовської Республіки, ураховуючи власну практику щодо гарантій незалежності суддів, у рішенні від 14 лютого 2011 року № 27/2009-30/2009-31/2010-53/2010-55/2010 підкреслив, що «незалежність суддів і судів є неподільною . Одним із важливих аспектів визначеної в Конституції незалежності судді є те, що під час здійснення правосуддя всі судді мають рівний юридичний статус принцип рівного юридичного статусу суддів (principle of the equal legal status of judges) не означає, що матеріальні та соціальні гарантії суддів не можуть бути диференційовані за чіткими, наперед відомими критеріями, не пов`язаними зі здійсненням правосуддя під час розв`язання справ (наприклад, за стажем роботи особи на посаді судді) . Отже, не можна диференціювати (зокрема, через застосування закону) винагороду суддів судів однієї системи та одного рівня залежно від того, коли було встановлено певний розмір винагороди судді (зокрема, залежно від того, чи особа почала працювати на посаді судді відповідного суду до встановлення певного розміру винагороди суддів такого суду або після цього). відповідно до Конституції, inter alia принципу рівного юридичного статусу суддів, складники визначення розміру винагороди суддів (незалежно від системи судів, до яких вони належать), inter alia її складові елементи мають бути однаковими» (підпункт 3.4 пункту 3 мотивувальної частини). У цьому ж рішенні суд висновує, що «принцип рівного юридичного статусу суддів, який випливає з Конституції, означає, що судді однієї системи судів та судді судів одного рівня є рівними не лише за своїми повноваженнями під час здійснення правосуддя (розв`язання справ) та непідпорядкованістю будь-якому іншому судді чи голові будь-якого суду (зокрема суду, в якому вони працюють, а також суду вищого рівня та інстанції), відповідальністю та імунітетами, заборонами щодо їхньої діяльності та обмеженням у винагороді суддів, що визначено статтею 113 Конституції, а також відповідно до того, що має бути забезпечений рівний обсяг їхньої роботи; тобто винагороду суддів суддям однієї системи судів і суддям судів одного рівня за відповідну роботу мають здійснювати без дискримінації будь-кого з них і без застосування привілеїв до будь-кого з них, і для них повинні бути встановлені відповідні соціальні (матеріальні) гарантії недискримінаційні та такі, що не можуть бути прирівняні до привілеїв» (підпункт 3.8 пункту 3 мотивувальної частини).

За змістом частини 1 статті 31 Закону України №2453-VI, яка діяла до набрання чинності Законом України 1402-VIII, у системі загальної юрисдикції діяли вищі спеціалізовані суди як суди касаційної інстанції з розгляду цивільних і кримінальних, господарських, адміністративних справ.

У Законі України 1402-VIII вищі спеціалізовані суди касаційної інстанції, якими були Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України та Вищий адміністративний суд України, не передбачені.

Водночас, названим Законом, який підлягає виключному застосуванню при визначені розміру суддівської винагороди судді, закріплено порядок визначення посадового окладу як складової частини суддівської винагороди для суддів першої, апеляційної інстанцій, вищих спеціалізованих судів та Верховного Суду.

З огляду на зміну нормативно-правового регулювання питання визначення складових системи судоустрою, а також ураховуючи наведені правові позиції Конституційного Суду України, Конституційного Суду Литовської Республіки, приписи актів міжнародного права, суд уважає, що при вирішенні питання про наявність у позивача права на отримання нової довідки про суддівську нагороду, обчисленої відповідно до статті 135 Закону України 1402-VIII, необхідно встановити відповідність посади судді Вищого адміністративного суду України посаді судді Верховного Суду.

Відповідно до принципу верховенства права питання розподілу правосудних повноважень між Верховним Судом України та вищими судами, визначення стадій судочинства та форм провадження мають бути підпорядковані гарантіям права кожної людини на справедливий суд.

У Законі України «Про судоустрій України» від 07 лютого 2002 року №3018-ІІІ (стаття 39), Законі України №2453-VI (частина 1 статті 31) , Кодексі адміністративного судочинства України (стаття 210) до викладення його у новій редакції Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII передбачено, що вищі спеціалізовані суди розглядають у касаційному порядку справи відповідної судової юрисдикції і є судами касаційної інстанції.

Конституційний Суд України, враховуючи частину 4 статті 125 Конституції України, згідно з якою відповідно до закону діють апеляційні та місцеві суди, у рішенні від 11 березня 2010 року №8-рп/2010 дійшов висновку, що вищі суди повноважні забезпечувати за законом касаційне оскарження та перегляд рішень судів відповідних юрисдикцій (абзац 2 підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини рішення).

Цей висновок узгоджується з правовими позиціями, викладеними Конституційним Судом України у рішенні від 11 грудня 2003 року №20-рп/2003 (справа про Касаційний суд України), які полягають в тому, що «за змістом положень частин 2, 3, 4 статті 125 Конституції України ними визначена система судів загальної юрисдикції, названі всі її ланки: Верховний Суд України, інші види судів вищі спеціалізовані, апеляційні, місцеві. Згідно з частиною 1 зазначеної статті ця система судів будується за принципами територіальності і спеціалізації» (абзац 1 підпункту 4.2 пункту 4 мотивувальної частини); «системний аналіз положень частин 2, 3, 4 статті 125 і пункту 8 частини 3 статті 129 Конституції України засвідчує, що побудова системи судів загальної юрисдикції узгоджується зі стадіями судочинства, відповідними формами провадження (зокрема, в апеляційній і касаційній інстанціях). За змістом цих положень апеляційною інстанцією названі апеляційні суди, а касаційне провадження може здійснюватися у відповідних судах, визначених статтею 125 Конституції України» (абзац 4 підпункту 4.2 пункту 4 мотивувальної частини).

Суд зауважує, що у абзаці 4 підпункту 3.4 пункту 3 мотивувальної частини рішення 11 березня 2010 року №8-рп/2010 Конституційний Суд України дійшов висновку, що конституційний статус Верховного Суду України як найвищого судового органу в системі судів загальної юрисдикції не передбачає наділення його законодавцем повноваженнями касаційної інстанції щодо рішень вищих спеціалізованих судів, які реалізують повноваження касаційної інстанції.

З огляду на викладене суд приходить до висновку, що Конституційним Судом України було встановлено, що до початку судової реформи, запровадженої Законом України №1402-VIII, в судовій системі України існував лише один рівень касаційних судів вищі спеціалізовані суди (ВАСУ, ВГСУ, ВССУ), у той час як Верховний Суд України згідно висновків Конституційного Суду України, викладених у рішенні від 13 грудня 2011 року №17-рп/2011, у сфері правосуддя не був судом касаційної інстанції, оскільки переглядав справи лише з підстав неоднакового застосування судами (судом) касаційної інстанції однієї і тієї ж норми матеріального права у подібних правовідносинах у порядку, передбаченому процесуальним законом, а також у разі встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом.

Викладення Закону України №2453-VI в новій редакції Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12 лютого 2015 року №192-VIII не змінило зазначеної обставини, оскільки положення Кодексу адміністративного судочинства України щодо повноважень Верховного Суду України на відповідну дату змін не зазнали.

Варто зазначити, що після ліквідації вищих спеціалізованих судів відповідно до Закону України №1402-VIII, єдиним судом касаційної інстанції є Верховний Суд, який відповідно до статті 36 названого Закону, здійснює правосуддя як суд касаційної інстанції, а у випадках, визначених процесуальним законом, як суд першої або апеляційної інстанції, в порядку, встановленому процесуальним законом.

Згідно зі статтею 37 Закону України №1402-VIII у складі Верховного Суду діють Касаційний адміністративний суд; Касаційний господарський суд; Касаційний кримінальний суд; Касаційний цивільний суд, які за своїми функціями повністю дублюють функції вищих спеціалізованих судів, які вони мали до початку роботи Верховного Суду.

Судді касаційних судів у складі Верховного Суду виконують ті ж самі функції суддів касаційної інстанції, які до виходу у відставку виконували судді вищих спеціалізованих судів, у тому числі, судді Вищого адміністративного суду України.

Підсумовуючи викладене, з огляду на наведені вище висновки Конституційного Суду України, положення міжнародних нормативно-правових актів, ураховуючи позиції міжнародних органів, суд приходить до висновку, що з метою реалізації гарантії незалежності суддів щомісячне довічне грошове утримання судді вищого спеціалізованого суду у відставці має бути співмірним із суддівською винагородою, яку отримує повноважний суддя Верховного Суду.

Додатково суд зауважує про неможливість співставлення статусу суддів вищих спеціалізованих судів, діяльність яких була визначена Законом України №2453-VI, Кодексом адміністративного судочинства України, Господарським процесуальним кодексом України, Цивільним процесуальним кодексом України, до викладення їх у новій редакції Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII, зі статусом суддів вищих спеціалізованих судів, передбачених Законом України №1402-VIII, оскільки згідно положень статті 31 такого Закону вищі спеціалізовані суди діють як суди першої та апеляційної інстанції з розгляду окремих категорій справ та розглядають справи, які віднесені до їх юрисдикції процесуальним законом.

Згідно з частиною 2 статті 130 Конституції України розмір винагороди судді встановлює закон про судоустрій.

Конституційний Суд України у абзаці 4 підпункту 2.3 пункту 2 мотивувальної частини рішення від 05 червня 2019 року № 3-р(I)/2019 зазначав, що з верховенства права (правовладдя) випливає вимога юридичної визначеності, яка є істотно важливою в питанні довіри до судової системи загалом.

Юридичну визначеність слід розуміти через такі її складові елементи: чіткість, зрозумілість, однозначність норм права; право особи у своїх діях розраховувати на розумну та передбачувану стабільність наявного законодавства та можливість передбачати наслідки застосування норм права (легітимні очікування) (абзац 5 підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини рішення від 23 січня 2020 року № 1-р/2020).

У рішенні Конституційного Суду України від 13 вересня 2023 року №8-р(ІІ)2023 вказано, що «складовим елементом принципу юридичної визначеності як вимоги правовладдя є принцип правомірних сподівань (legitimate expectations), який, за тлумаченням Венеційської Комісії, виражає ідею, що органи публічної влади повинні додержуватись не лише приписів актів права, а й своїх обіцянок та пробуджених [у особи] сподівань; згідно з доктриною правомірних сподівань ті, хто чинить добросовісно на підставі права, яким воно є, не повинні відчувати краху надій щодо своїх правомірних сподівань (спеціальне Дослідження Венеційської Комісії «Мірило правовладдя», CDL-AD(2016)007, пункт II.В.5.61)»; «одночасна дія актів права того самого рівня, які неоднаково регулюють те саме питання не відповідає вимозі юридичної визначеності як складнику правовладдя, установленого приписом частини 1 статті 8 Конституції України за формулою: «В Україні визнається і діє принцип верховенства права» (абзаци 2 та 6 підпункту 2.6 пункту 2 мотивувальної частини).

Ураховуючи наведене та приписи частини 2 статті 130 Конституції України у взаємозв`язку з її статтею 8, Конституційний Суд України у рішенні від 26 березня 2024 року №3-р(ІІ)/2024 наголошує на потребі додержання юридичної визначеності як вимозі верховенства права (правовладдя) у питаннях забезпечення фінансування та належних умов для функціонування судів і діяльності суддів. Установлення розміру винагороди судді законом про судоустрій означає не лише гарантованість її розміру на рівні спеціального закону, а й наявність одного такого закону, який чітко, системно та послідовно унормовує питання розміру винагороди судді відповідно до єдиного статусу суддів та гарантій незалежності й недоторканності суддів.

Однак, положення Закону України №1402-VIII такій вимозі не відповідають. Після прийняття Конституційним Судом України 18 лютого 2020 року рішення №2-р/2020, Верховною Радою України не внесено змін до Закону України №1402-VIII, які б врегулювали правовий статус суддів вищих спеціалізованих судів, діяльність яких була врегульована положеннями Закону України №2453-VIII та Кодексом адміністративного судочинства України, Господарським процесуальним кодексом України, Цивільним процесуальним кодексом України, до викладення їх у новій редакції Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII.

Підсумовуючи викладене, суд приходить до висновку, що позов у відповідній частині підлягає задоволенню, шляхом визнання протиправною відмову ВАС України у видачі ОСОБА_1 довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи з розміру суддівської винагороди судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, зобов`язання ВАС України видати ОСОБА_1 довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи з розміру суддівської винагороди судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, визначеного в статті 135 Закону України № 1402-VIII станом на 28 лютого 2022 року день звільнення.

Надаючи правову оцінку вимозі позивача про зобов`язання ГУ ПФУ в м. Києві прийняти довідку, видану ВАС України на виконання цього рішення суду, та на її підставі провести перерахунок і виплату щомісячного довічного грошового утримання з 01 березня 2022 року з урахуванням виплачених сум, суд зауважує на таке.

Порядок подання документів для призначення (перерахунку) і виплати щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, судді Конституційного Суду України територіальними органами Пенсійного фонду України визначений відповідним Порядком, який затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25 січня 2008 року №3-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 12 березня 2008 року за №200/14891 (далі Порядок №3-1).

Згідно розділу І цього Порядку, заява про призначення / перерахунок щомісячного довічного грошового утримання (додаток 1) подається до територіального органу Пенсійного фонду України (далі орган, що призначає щомісячне довічне грошове утримання) суддею особисто або через уповноважену особу суду за останнім місцем роботи.

Щомісячне довічне грошове утримання призначається з дня, наступного за днем звільнення судді з посади у відставку або звільнення / припинення повноважень судді Конституційного Суду України (далі звільнення судді з посади), якщо звернення за призначенням щомісячного довічного грошового утримання відбулося не пізніше трьох місяців з дня звільнення судді з посади.

На момент розгляду цієї справи судом, Порядок №3-1 викладений у новій редакції, яка набрала чинності з 20 березня 2023 року.

У зазначеній редакції розділ ІV врегульовує питання перерахунку щомісячного довічного грошового утримання органами, що призначають щомісячне довічне грошове утримання.

Згідного цього розділу перерахунок щомісячного довічного грошового утримання проводиться відповідно до частини 4 статті 142 Закону України 1402-VIII, частини 2 статті 27 Закону України «Про Конституційний Суд України» органами, що призначають щомісячне довічне грошове утримання.

Частиною 4 статті 142 Закону України №1402-VIII передбачено, що у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання.

Про наявність підстав для перерахунку щомісячного довічного грошового утримання (зміну розміру складових суддівської винагороди працюючого судді, винагороди працюючого судді Конституційного Суду України) Пенсійний фонд України повідомляється Конституційним Судом України, Верховним Судом, Вищим судом з питань інтелектуальної власності, Вищим антикорупційним судом щодо суддів цих судів, Державною судовою адміністрацією України щодо суддів місцевих та апеляційних судів, судів, що перебувають в процесі ліквідації, у місячний строк з дня виникнення таких підстав.

Пенсійний фонд України протягом трьох робочих днів після отримання повідомлення інформує органи, що призначають щомісячне довічне грошове утримання, про підстави для перерахунку щомісячного довічного грошового утримання та про необхідність підготовки списків одержувачів щомісячного довічного грошового утримання (далі список).

Органи, що призначають щомісячне довічне грошове утримання, протягом 5 робочих днів з дня надходження інформації Пенсійного фонду України складають списки за формою згідно з додатком 5 до цього Порядку та подають їх відповідним судам, ліквідаційним комісіям, що здійснюють заходи із ліквідації відповідних судів, або територіальним органам Державної судової адміністрації України (далі відповідні органи).

На підставі списків відповідні органи видають довідки про суддівську винагороду працюючого судді / довідки про винагороду працюючого судді Конституційного Суду України за відповідною посадою станом на дату, з якої відбулось підвищення розміру суддівської винагороди / винагороди судді Конституційного Суду України, що враховується для перерахунку щомісячного довічного грошового утримання, для кожного судді, зазначеного в списку.

Довідки про суддівську винагороду / довідки про винагороду судді Конституційного Суду України надсилаються відповідними органами органу, що призначає щомісячне довічне грошове утримання, який надав список, та судді у відставці (судді Конституційного Суду України), щодо якого видана довідка, у місячний строк з дня надходження списку.

Аналіз наведених положень дає підстави для висновку, що перерахунок призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці проводиться у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді.

Тим часом у спірних правовідносинах має місце помилкове призначення щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці з підстав надання позивачу довідки з помилковим визначенням розмірів складових суддівської винагороди, про що зазначено вище.

Положення Порядку №3-1 у чинній редакції не врегульовують порядок проведення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у зв`язку з помилковим визначенням його розміру.

Тим часом, Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що відповідальність за подолання недоліків законодавства, правових колізій, прогалин, інтерпретаційних сумнівів лежить, в тому числі, і на судових органах, які застосовують та тлумачать закони (рішення у справах Вєренцов проти України (заява № 20372/11), Кантоні проти Франції (заява №17862/91).

Наведене, на переконання суду, обумовлює необхідність постановлення судового рішення про зобов`язання ГУ ПФУ в м. Києві прийняти довідку, видану ВАС України на виконання цього рішення суду, та на її підставі провести перерахунок і виплату щомісячного довічного грошового утримання з 01 березня 2022 року з урахуванням виплачених сум.

Суд зауважує, що ГУ ПФУ в м. Києві у відзиві на позов не навів будь-яких обґрунтувань щодо безпідставності заявлених до нього позовних вимог.

Європейський суд з прав людини у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту. Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути ефективним як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, який запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення у справі ОСОБА_3 проти України, №40450/04, пункт 64).

Засіб юридичного захисту має бути ефективним в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (рішення у справі Аксой проти Туреччини (Aksoy v. Turkey), №21987/93, пункт 95).

При оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, в якому вони діють, й особисті обставини заявника (рішення у справі Джорджевич проти Хорватії (Djordjevic v Croatia), №41526/10, пункт 101; рішення у справі Ван Остервійк проти Бельгії (Van Oosterwijck v Belgium), №7654/76 пункти 36-40). Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення.

Питання ефективності правового захисту аналізувалося і у рішеннях національних судів, зокрема у постанові від 16 вересня 2015 року у справі №21-1465а15 Верховний Суд України дійшов висновку, що рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Верховний Суд у своїй практиці також неодноразово посилався на те, що ефективний засіб правового захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації не відповідає положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №705/552/15-а та Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі №826/14016/16, від 11 лютого 2019 року у справі №2а-204/12).

З огляду на правові висновки Європейського суду з прав людини та національних судів, ефективність захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення його права. Зокрема, у цій справі, ефективність захисту має оцінюватись з урахуванням порушень прав та інтересів позивача обома відповідачами та у виборі способів захисту щодо їх відновлення теж обома відповідачами.

Таким чином, зважаючи на те, що в ході судового розгляду справи доведено наявність підстав для видачі позивачу нової довідки про суддівську винагороду, обчислену на підставі статті 135 Закону України №1402-VIII для отримання довічного щомісячного грошового утримання судді у відставці в належному розмірі, а також встановлено протиправне призначення позивачу щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи із суддівської винагороди, передбаченої Законом України №2453-VI, суд дійшов висновку, що позовні вимоги до пенсійного органу також слід задовольнити задля обрання ефективного способу захисту порушеного права позивача.

Такий висновок суду узгоджується з позицією Сьомого апеляційного адміністративного суду, викладеною у постанові від 22 січня 2024 року у справі №600/5442/23-а та Шостого апеляційного адміністративного суду у постанові від 03 лютого 2022 року у справі №640/13234/21.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.

Таким чином вся сума сплаченого судового збору підлягає поверненню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань суб`єктів владних повноважень.

Керуючись положеннями статей 2, 9, 72-77, 139, 205, 242-246, 250, 251, 292, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Позов ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати протиправною відмову Вищого адміністративного суду України, викладену в листі від 19 квітня 2022 року №60/12-14/22 (за підписом Голови ліквідаційної комісії ВАСУ Соловйової Любові Володимирівни), у видачі ОСОБА_1 довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи з розміру суддівської винагороди судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

Зобов`язати Вищий адміністративний суд України видати ОСОБА_1 довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи з розміру суддівської винагороди судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, визначеного в статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VIII станом на 28 лютого 2022 року день звільнення.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві прийняти довідку, видану Вищим адміністративним судом України на виконання цього рішення суду, та на її підставі провести ОСОБА_1 перерахунок і виплату щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці з 01 березня 2022 року з урахуванням виплачених сум.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Вищого адміністративного суду України на користь ОСОБА_1 1073 (одну тисячу сімдесят три) гривні 60 копійок судового збору.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві на користь ОСОБА_1 1073 (одну тисячу сімдесят три) гривні 60 копійок судового збору.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене протягом 30 днів з дати його ухвалення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду.

Суддя Т.О. Окис