Постанова

від 18.06.2024 по справі 282/1031/23

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №282/1031/23 Головуючий у 1-й інст. Носач В.М.

Категорія 77 Доповідач Талько О. Б.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2024 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючої судді: Талько О.Б.,

суддів: Коломієць О.С., Шевчук А.М.,

за участю секретаря Антоневської В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу № 282/1031/23 за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Сачок Андрій Вікторович, до Любарської спеціальної школи Житомирської обласної ради про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Сачка Андрія Вікторовича, на рішення Любарського районного суду Житомирської області від 10 листопада 2023 року та на додаткове рішення Любарського районного суду Житомирської області від 11 грудня 2023 року, ухвалені під головуванням судді Носача В.М..,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2023 року представник позивача - адвокат Сачок А.В., звернувся до суду з позовом, в якому зазначив, що позивач обіймав посаду вчителя трудового навчання у Любарській спеціальній школі Житомирської обласної ради. 24 квітня 2020 року від Комунального навчального закладу «Любарська спеціальна загальноосвітня школа інтернат» Житомирської обласної ради надійшло повідомлення №179 «Про пропозицію укласти строковий трудовий договір». Відповідна пропозиція надійшла на виконання вимог абзацу 3 частини 2 статті 22, пункту 2 частини 3 розділу Х Закону України «Про повну загальну середню освіту», строком один рік, починаючи з 1 липня 2020 року, якою встановлено, що педагогічні працівники, які досягли пенсійного віку та яким виплачують пенсію за віком, можуть працювати за строковим трудовим договором.

Відповідно до наказу від 10 червня 2020 року №33-к по Любарській спеціальній школі «Про укладення строкового договору з ОСОБА_1 » припинено з 1 липня 2020 року безстроковий трудовий договір із позивачем, який працює на посаді вчителя трудового навчання, та укладено з ним трудовий договір строком на 1 календарний рік, з 1 липня 2020 року до 30 червня 2021 року включно.

Згідно з наказом від 30 червня 2021 рок №42-к по Любарській спеціальній школі продовжено строковий трудовий договір з ОСОБА_1 з 27 серпня 2021 року по 30 серпня 2021 року.

Відповідно до наказу від 31 серпня 2021 року №61-к по Любарській спеціальній школі продовжено дію строкового трудового договору з ОСОБА_1 з 1 липня 2021 року по 1 серпня 2021 року.

Відповідно до наказу від 2 серпня 2021 року №55-к по Любарській спеціальній школі продовжено дію строкових трудових відносин з ОСОБА_1 з 2 серпня 2021 року по 31 липня 2021 року.

Згідно з наказом від 29 липня 2022 року №45-к по Любарській спеціальній школі позивача звільнено з посади вчителя столярної справи згідно з п.2 ст.36 КЗпП України з 31 липня 2022 року.

Відповідно до наказу від 31 серпня 2022 року №62-к по Любарській спеціальній школі, прийнято ОСОБА_1 на посаду вчителя закладу загальної середньої освіти за строковим трудовим договором з 1 вересня 2022 року по 2 червня 2023 року на підставі п.2 ст.23 КЗпП України (тобто строковий договір був укладений на строк, менший мінімального річного строку, як це визначено ст.23 КЗпП України».

16 травня 2023 року позивачем направлено заяву на ім`я в.о. директора Любарської спеціальної школи ОСОБА_2 з пропозицією щодо укладення безстрокового трудового договору, так як рішенням Конституційного Суду України від 7 лютого 2023 року визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) абзац третій частини другої статті 22 Закону України «Про повну загальну середню освіту» від 16 січня 2020 року №463-ІХ, згідно з яким «педагогічні працівники державних і комунальних закладів загальної середньої освіти, які досягли пенсійного віку та яким виплачується пенсія за віком, працюють на основі трудових договорів, що укладаються строком від одного до трьох років», внаслідок чого унеможливлено укладення безстрокових трудових договорів із цією категорією педагогічних працівників. Відповіді на заяву не було отримано.

Наказом від 29 травня 2023 року № 26-к по Любарській спеціальній школі «Про зміни до наказу по Любарській спецшколі від 1 лютого 2023 року № 05-к «Про надання чергових відпусток працівникам школи на 2023 рік» надано ОСОБА_1 основну відпустку з 3 червня 2023 року по 26 червня 2023 року.

Наказом від 5 липня 2023 року № 46-к по Любарській спеціальній школі «Про надання частини відпустки окремим педагогам школи»» надано ОСОБА_1 відпустку з 15 липня 2023 року по 28 липня 2023 року.

Наказом від 28 липня 2023 року №50-к по Любарській спеціальній школі звільнено ОСОБА_1 з посади вчителя закладу загальної середньої освіти з 28 липня 2023 року в зв`язку з закінченням строку трудового договору (п.2 ст.26 КЗпП України).

Представник позивача вказує, що оскільки ОСОБА_1 звернувся до відповідача 16 травня 2023 року із відповідною заявою щодо погодження на продовження трудових відносин на посаді вчителя закладу загальної середньої освіти на умовах безстрокового трудового договору згідно з рішенням Конституційного Суду України від 7 лютого 2023 року, то відповідач неправомірно ігнорував заяву та рішення Конституційного Суду України.

Вважає, що саме зміни до ст. 22 Закону України «Про повну загальну середню освіту», стали підставою для зміни його умов праці (безстроковий трудовий договір був змінений на строковий).

Отже, починаючи з 7 лютого 2023 року у відповідача виник обов`язок перевести ОСОБА_1 зі строкового трудового договору на безстроковий у зв`язку з прийняттям Конституційним судом України рішення №1-р/2023.

Окрім того, зазначає, що законом передбачено, що навіть за наявності угоди сторін до трудового договору не можуть включатися умови, які погіршують становище працівника, а відтак стаття 9 КЗпП України імперативно кваліфікує такі умови недійсними навіть без необхідності визнання їх такими в судовому порядку.

Також зазначив, що строковий договір був укладений на строк, менший мінімального, ніж визначено в ст.23 КЗпП України, що є підставою для поновлення його на роботі.

У зв`язку з незаконним звільненням із роботи вважає, що має право на виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, розмір якого надано окремим розрахунком.

Таким чином, просив суд визнати наказ незаконним та скасувати наказ т.в.о. директора Любарської спеціальної школи Житомирської обласної ради «Про звільнення вчителя ОСОБА_3 » у зв`язку із закінченням строку трудового договору від 28 липня 2023 року за №50-К, поновити ОСОБА_1 на посаді вчителя закладу загальної середньої освіти Любарської спеціальної школи Житомирської обласної ради з 29 липня 2023 року, стягнути з Любарської спеціальної школи Житомирської обласної ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, що становить 42472,77 грн та витрати на правничу допомогу у розмірі 15000 грн.

Рішенням Любарського районного суду Житомирської області від 10 листопада 2023 року у задоволенні позову відмовлено.

Додатковим рішенням цього ж суду від 11 грудня 2023 року заяву представника відповідача ОСОБА_4 про ухвалення додаткового рішення в частині стягнення витрат на правничу допомогу задоволено.

Ухвалено додаткове рішення у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Любарської спеціальної школи Житомирської обласної ради про визнання наказу незаконним та його скасування, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Любарської спеціальної школи Житомирської обласної ради документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу у сумі 15000 грн.

В апеляційній скарзі представник позивача, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення і додаткове рішення та ухвалити нове, яким позов задовольнити.

Зокрема, зазначає, що судом було проігноровано ст. 23 КЗпП України, якою встановлено імперативну норму щодо можливості укладення безстрокового трудового договору, враховуючи, що робоче місце не скорочувалося і станом на день розгляду справи була працевлаштована інша особа. Тобто необхідності у звільненні та перешкод в укладенні безстрокового трудового договору не було. Інші працівники були переведені з строкового трудового договору на безстроковий (у тому числі, дружина позивача).

18 березня 2020 року набрав чинності Закон України «Про повну загальну середню освіту» від 16 січня 2020 року.

Посилається на постанову Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 305/1340/21, в якій вказано, що рішенням Конституційного Суду України від 7 лютого 2023 року № 1-р/2023, яким визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), абзац третій частини другої статті 22 Закону України «Про повну загальну середню освіту» від 16 січня 2020 року, згідно з яким «педагогічні працівники державних та комунальних закладів загальної середньої освіти, які досягли пенсійного віку та яким виплачується пенсія за віком, працюють на основі трудових договорів, що укладаються строком від одного до трьох років», внаслідок чого неможливо укладення безстрокових трудових договорів із цією категорією педагогічних працівників.

Оскільки позивач звернувся до відповідача 16 травня 2023 року з відповідною заявою щодо погодження продовження трудових відносин на посаді вчителя закладу загальної середньої освіти на умовах безстрокового трудового договору згідно з рішенням Конституційного Суду України від 7 лютого 2023 року, то вважає, що відповідач неправомірно ігнорував заяви та рішення Конституційного Суду України. Більш того, саме зміни до ст. 22 Закону України «Про повну загальну середню освіту» стали підставою для зміни умов праці позивача (безстроковий договір був змінений на строковий). Отже, починаючи з 7 лютого 2023 року у відповідача виник обов`язок перевести позивача зі строкового трудового договору на безстроковий у зв`язку з ухваленням вищевказаного рішення. Крім того, статтею 9 КЗпП України встановлено, що умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України, є недійсними. Враховуючи, що строковий договір було укладено на строк, менший мінімального ніж визначений в ст. 22 КЗпП України, навіть цією нормою закону було встановлено мінімальні гарантії для педагогічних працівників, які досягли пенсійного віку та яким виплачувалася пенсія за віком, а саме встановлено мінімальний строк, на який укладається трудовий договір, - один рік. Строковий договір був укладений на 9 місяців, тому відповідачем при укладенні строкового трудового договору з позивачем навіть ці мінімальні гарантії дотримано не було, що у відповідності до ст. 9 КЗпП України є підставою для поновлення на посаді.

Зауважує, що позивач має велику кількість сертифікатів та свідоцтв про підвищення кваліфікації.

Щодо оскарження додаткового рішення вказує, що у запереченні на заяву про стягнення витрат на правничу допомогу зазначав про підстави для зменшення відповідних витрат.

У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача ОСОБА_4 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення та додаткове рішення без змін.

Зокрема, зазначає, що судом вірно встановлені обставини, що мають значення для вирішення справи, та які підтверджуються письмовими доказами. Між сторонами відбулося переривання трудових відносин з 1 серпня 2022 року по 1 вересня 2022 року, а тому положення підпункту 2 пункту 3 розділу Х «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про повну загальну середню освіту» на спірні правовідносини не розповсюджуються. Предметом розгляду у даній справі є звільнення працівника за строковим трудовим договором, тобто правові відносини тут регулюються ст. 36 КЗпП України.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 обіймав посаду вчителя трудового навчання у Комунальному навчальному закладі « Любарська спеціальна загальноосвітня школа-інтернат».

24 квітня 2020 року адміністрацією цього навчального закладу позивачеві запропоновано укласти строковий трудовий договір, терміном на один рік, з 1 липня 2020 року. При цьому його попереджено про те, що у разі відмови від продовження трудових правовідносин на умовах строкового трудового договору, його буде звільнено з роботи на підставі п. 9ст. 36 КЗпП України, підпункту 2 пункту 3розділу 10 «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про повну загальну середню освіту», без вихідної допомоги.

10 червня 2020 року в.о. директора Мосюра Ю.В видав наказ №33-К по КНЗ «Любарська спецшкола-інтернат», про припинення з 1 липня 2020 року безстрокового трудового договору з ОСОБА_1 , який працює на посаді вчителя трудового навчання, та укладенням з ним трудового договору строком, на один календарний рік, з 1 липня 2020 року до 30 червня 2021 року включно.

Згідно з наказом від 30 червня 2021 року №42-К-а по Любарській спеціальній школі з ОСОБА_1 продовжено строковий трудовий договір з 1 липня 2021 року по 1 серпня 2021 року у зв`язку із щорічною основною відпусткою.

Відповідно до наказу від 2 серпня 2021 року №55-К по Любарській спеціальній школі, продовжено дію строкового трудового договору з ОСОБА_1 , з 2 серпня 2021 року по 31 липня 2022 року.

Згідно з наказом від 29 липня 2022 рок №45-К по Любарській спеціальній школі позивача з 31 липня 2022 року звільнено з посади вчителя столярної справи у зв`язку із закінченням строкового трудового договору згідно з п.2 ст.36 КЗпП України з 31 липня 2022 року.

31 серпня 2022 року ОСОБА_1 звернувся із заявою на ім`я в.о. директора Любарської спецшколи ОСОБА_2 про прийняття його на посаду вчителя загальної середньої освіти за строковим трудовим договором.

Згідно з наказом від 31 серпня 2022 року №62-К по Любарській спеціальній школі ОСОБА_1 прийнято на посаду вчителя закладу загальної середньої освіти за строковим трудовим договором з 1 вересня 2022 року по 2 червня 2023 року на підставі п.2 ст.23 КЗпП України.

16 травня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до в.о. директора Любарської спеціальної школи ОСОБА_2 з письмовою пропозицією щодо укладення з ним безстрокового трудового договору, так як рішенням Конституційного Суду України від 7 лютого 2023 року визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) абзац третій частини другої статті 22 Закону України «Про повну загальну середню освіту» від 16 січня 2020 року №463-ІХ, згідно з яким «педагогічні працівники державних і комунальних закладів загальної середньої освіти, які досягли пенсійного віку та яким виплачується пенсія за віком, працюють на основі трудових договорів, що укладаються строком від одного до трьох років», внаслідок чого унеможливлено укладення безстрокових трудових договорів із цією категорією педагогічних працівників.

Наказом від 29 травня 2023 року № 26-к по Любарській спеціальній школі «Про зміни до наказу по Любарській спецшколі від 1 лютого 2023 року № 05-к «Про надання чергових відпусток працівникам школи на 2023 рік» надано ОСОБА_1 основну відпустку з 3 червня 2023 року по 26 червня 2023 року.

Наказом від 5 липня 2023 року № 46-к по Любарській спеціальній школі «Про надання частини відпустки окремим педагогам школи»» надано ОСОБА_1 відпустку з 15 липня 2023 року по 28 липня 2023 року.

Наказом від 28 липня 2023 року №50-к по Любарській спеціальній школі звільнено ОСОБА_1 з посади вчителя закладу загальної середньої освіти з 28 липня 2023 року у зв`язку із закінченням строку трудового договору (п.2 ст.26 КЗпП України).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами відбулося переривання трудових правовідносин з 1 серпня 2022 року по 1 вересня 2022 року, відтак на спірні правовідносини не поширюються правила підпункту 2 пункту 3 розділу Х « Прикінцеві та перехідні положення «Закону України « Про повну загальну середню освіту».

Колегія суддів не погоджується з таким висновком.

Так, за змістом ст.43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Згідно зі ст. 14 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.

Будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору залежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, роду і характеру занять, місця проживання не допускається. Вимоги щодо віку, рівня освіти, стану здоров`я працівника можуть встановлюватись законодавством України.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Усі трудові правовідносини повинні ґрунтуватися на принципах соціального захисту та рівності для всіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором, що, зокрема, має відображатись у встановленні вичерпного переліку умов та підстав припинення таких відносин.

Частиною другою статті 2 КЗпП України передбачено, що працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

За приписами частин першої та третьої статті 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до статті 23 КЗпП України трудовий договір може бути: безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Порядок оформлення трудових відносин за строковим трудовим договором такий же, як і за безстроковим, але при цьому факт укладення трудового договору на певний строк чи на час виконання певної роботи повинен бути відображений, зокрема, у наказі чи розпорядженні роботодавця, яким оформляється цей трудовий договір.

8 березня 2020 року набрав чинності Закон України «Про повну загальну середню освіту» від 16 січня 2020 року, яким визначено правові, організаційні та економічні засади функціонування і розвитку системи загальної середньої освіти.

Відповідно до абзацу третього частини другої статті 22 Закону України "Про повну загальну середню освіту"(в редакції чинній, на момент укладення з позивачем строкового трудового договору), педагогічні працівники державних і комунальних закладів загальної середньої освіти, які досягли пенсійного віку та яким виплачується пенсія за віком, працюють на основі трудових договорів, що укладаються строком від одного до трьох років.

Підпунктом 2 пункту 3 розділу X "Прикінцевих та перехідних положень "Закону України "Про повну загальну середню освіту "від 16 січня 2020 року №463-ІХ (в редакції чинній, на момент укладення з позивачем строкового трудового договору) передбачено, що набрання чинності цим Законом є підставою для припинення безстрокового трудового договору з педагогічними працівниками державних і комунальних закладів загальної середньої освіти, яким виплачується пенсія за віком, згідно з пунктом 9 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України.

До 1 липня 2020 року керівники державних і комунальних закладів загальної середньої освіти зобов`язані були припинити безстрокові трудові договори з педагогічними працівниками таких закладів освіти, яким виплачується пенсія за віком, з одночасним укладенням з ними трудових договорів строком на один рік. У разі незгоди з продовженням трудових відносин на умовах строкового трудового договору педагогічні працівники, яким виплачується пенсія за віком, звільняються згідно з пунктом 9 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України. Після закінчення строку трудового договору з такими педагогічними працівниками можуть укладатися строкові трудові договори відповідно до абзацу третього частини другої статті 22 цього Закону.

Крім того, Закон України «Про повну загальну середню освіту» (в редакції, чинній, на момент укладення з позивачем строкового трудового договору) містив імперативну норму про те, що безстроковий трудовий договір безумовно припиняється, а працівнику гарантується продовження роботи на певний строк, подання заяви працівником не вимагається, та після створення адміністрацією нових умов роботи такий працівник може відмовитися працювати на нових умовах. Для того, щоб працівник виявив свою незгоду з новими умовами роботи, адміністрація створює умови роботи (видає наказ про припинення безстрокового трудового договору і укладення строкового трудового договору) і лише після цього з`ясовує, чи бажає працівник продовжувати роботу, чи ні.

Як встановлено, між сторонами був укладений строковий трудовий договір в період дії частини другої статті 22 Закону України «Про повну загальну середню освіту», якою було визначено, що педагогічні працівники державних і комунальних закладів загальної середньої освіти, які досягли пенсійного віку та яким виплачується пенсія за віком, працюють на основі трудових договорів, що укладаються строком від одного до трьох років.

Рішенням Конституційного Суду України від 07 лютого 2023 року № 1-р/2023в справі № 1-5/2020(118/20) визнано таким, що не відповідає Конституції України(є неконституційним), абзац третій частини другої статті 22 Закону України «Про повну загальну середню освіту» від 16 січня 2020 року № 463-IX, згідно з яким «педагогічні працівники державних і комунальних закладів загальної середньої освіти, які досягли пенсійного віку та яким виплачується пенсія за віком, працюють на основі трудових договорів, що укладаються строком від одного до трьох років».

У вказаному рішенні Конституційний Суду України зазначив, що оспорювані приписи Закону ставлять педагогічних працівників у нерівне, невигідне і вразливе становище залежно від наявності у них певного виду власності (пенсійних виплат) та форми власності відповідного закладу загальної середньої освіти: ці приписи Закону поширюються на педагогічних працівників державних і комунальних закладів загальної середньої освіти, однак не поширюються на педагогічних працівників тих закладів загальної середньої освіти, що не належать до державної або комунальної власності. Тому приписи абзацу третього частини другої статті 22 Закону не відповідають частинам першій, другій статті 24 Конституції України.

Згідно із частиною 2 статті 152 Конституції України, закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

У рішенні Конституційного Суду від 07 лютого 2023 року у справі № 1-5/2020(118/20) встановлено, що абзац третій частини другої статті 22 Закону України «Про повну загальну середню освіту» від 16 січня 2020 року № 463IX не відповідає Конституції України та втрачає чинність із дня ухвалення Судом цього Рішення.

За загальним правилом, ухвалення рішення Конституційного Суду України не призводить до автоматичного відновлення попереднього стану оформлення трудових відносин (відновлення безстрокових трудових договорів замість строкових або поновлення на посадах звільнених), проте надає додаткові можливості/механізми захисту порушених прав працівників залежно від фактичних обставин, документального оформлення та актуального стану справи.

На час укладання з ОСОБА_1 строкового трудового договору абзац третій частини другої статті 22 Закону України «Про повну загальну середню освіту» був чинним.

Разом з тим, після ухвалення рішення Конституційного Суду України, у позивача виникла можливість привести строковий трудовий договір у відповідність із чинним трудовим законодавством, зокрема, перевести у безстроковий.

Користаючись такою можливістю, 16 травня 2023 року ОСОБА_1 звернувся із заявою до відповідача щодо погодження на продовження трудових відносин на посаді вчителя закладу загальної середньої освіти на умовах безстрокового трудового договору згідно з рішенням Конституційного Суду України від 7 лютого 2023 року. Проте, вказана заява не була розглянута адміністрацією навчального закладу.

Відповідач, не визнаючи права ОСОБА_1 на можливість укладення безстрокового трудового договору, безпідставно припинив з ним трудові правовідносини, що призвело до порушення права позивача на працю.

Починаючи із 7 лютого 2023 року у відповідача виник обов`язок перевести ОСОБА_1 зі строкового трудового договору на безстроковий у зв`язку з прийняттям Конституційним Судом України рішення № 1-р/2023.

Відтак, наказ №50-К від 28 липня 2023 року підлягає скасуванню, а позивач поновленню на посаді вчителя закладу загальної середньої освіти Любарської спеціальної школи Житомирської обласної ради з 29 липня 2023 року.

Відповідно до частини 7статті 235 КЗпП України рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Крім того, згідно з частинами першою, другою статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в абзаці 5 пункту 6 постанови «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24 грудня 1999 року №13, задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Відповідно до пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 100від 08.02.1995року ( далі Порядок), середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Заробіток позивача у квітні 2023 року становив 14649,60 грн., а у травні 15981,38 грн. Тоді, середньоденний заробіток становитиме 747,09 грн. (( 14649,60 грн. + 15981,38 грн) :41 роб. дн.).

Отже, середній заробіток за час вимушеного прогулу з 29 липня 2023 року по 18 червня 2024 року становить 172577 грн. 79 коп. ( 747,09 грн. х 231 роб. дн.).

За таких обставин висновок суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог не відповідає обставинам справи та вимогам матеріального права.

З огляду на наведене, апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову.

Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 року у справі № 904/8884/21 додаткове рішення - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов`язані з порушенням вимог щодо його повноти. Водночас додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. Тобто додаткове рішення є невід`ємною частиною рішення у справі. У разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу.

Подібні висновки викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 грудня 2021 року у справі № 925/81/21, від 09 лютого 2022 року у справі № 910/17345/20, від 15 лютого 2023 року у cправі № 911/956/17(361/6664/20), від 07 березня 2023 року у cправі № 922/3289/21.

Оскільки колегія суддів дійшла висновку про необхідність скасування рішення Любарського районного суду Житомирської області від 10 листопада 2023 року, то додаткове рішення цього ж суду від 11 грудня 2023 року також слід скасувати.

Керуючись ст.ст. 259,268,367,368,374,376,381-384 ЦПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Сачка Андрія Вікторовича, задовольнити.

Рішення Любарського районного суду Житомирської області від 10 листопада 2023 року та додаткове рішення Любарського районного суду Житомирської області від 11 грудня 2023 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Визнати незаконним та скасувати наказ т.в.о. директора Любарської спеціальної школи Житомирської обласної ради від 28 липня 2023 року № 50-К про звільнення ОСОБА_1 з посади вчителя у зв`язку із закінченням строку трудового контракту.

Поновити ОСОБА_1 на посаді вчителя Любарської спеціальної школи Житомирської обласної ради з 29 липня 2023 року.

Стягнути з Любарської спеціальної школи Житомирської обласної ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 172577 грн 79 коп, без урахування податків, зборів та інших обов`язкових платежів.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуюча Судді: