Постанова

від 22.08.2024 по справі 615/1926/23

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 серпня 2024 року

м. Харків

справа № 615/1926/23

провадження № 22-ц/818/1666/24

Харківський апеляційний суд у складі:

головуючого - судді: Тичкової О.Ю.,

суддів: Грошевої О.Ю., Пилипчук Н.П.

за участю секретаря судового засідання Тітченко О.В.

сторони справи:

позивач - ОСОБА_1

відповідач - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4

третя особа - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харків апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Валківського районного суду Харківської області від 19 січня 2024 року ухвалене у складі судді Левченко А.М.,-

ВСТАНОВИВ:

В жовтні 2023 року ОСОБА_5 звернулась до суду з позовом у якому з урахуванням уточненої позовної заяви, просила: встановити факт укладення 27 липня 2016 року в с. Сніжків Богодухівського (Валківського) району Харківської області між померлою ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 та ОСОБА_1 договору купівлі-продажу нерухомого майна, а саме житлового будинку з господарськими спорудами, земельної ділянки 0,25 га з цільовим призначенням для будівництва, обслуговування житлового будинку господарських будівель та споруд, земельної ділянки площею 0,435 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства в порядку визнання договору дійсним; визнати право власності за ОСОБА_1 , в порядку визнання договору купівлі-продажу від 27 липня 2016 року дійсним, на нерухоме майно, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: на земельну ділянку 0,25 га з кадастровим номером 6321287501:00:001:0421 з цільовим призначенням для будівництва, обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд; житловий будинок літ «А-1» з верандою літ. «а» загальною площею 43,2 кв.м., житловою площею 23,3 кв.м., сараєм літ «а1», господарських будівель - літньої кухні літ «Б», «б1», «б2», сарай літ «В», «в1», «Д», з погрібом літ «б», верандами літ «б1», «б2», прибудовами «б3» та «б4», сарай літ «Ж», гараж літ «Е», баня літ «Г», погріб № 1, огорожа № 2, 3, 5, вигрібна яма літ «Л», гараж літ «Е», баня літ «Г», колодязь № 4, вигрібна яма літ «Л»; на земельну ділянку площею 0,435 га з кадастровим номером 6321287501:00:001:0422 з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства в порядку визнання договору купівлі-продажу вказаного нерухомого майна від 27 липня 2016 року.

В обґрунтування позову зазначала, що 27 липня 2016 року ОСОБА_6 складено розписку, за якою позивач придбала за 2 000 доларів США нерухоме майно, а саме: житловий будинок з господарськими будівлями, а також дві земельні ділянки з кадастровими номерами 6321287501:00:001:0421, 6321287501:00:001:0422, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . На час складання вказаної розписки, шляхом укладення усного договору купівлі-продажу нерухомого майна неможливо було здійснити його нотаріальне посвідчення, оскільки не було здійснено державної реєстрації вказаного нерухомого майна, у зв`язку з відсутністю технічної документації на земельну ділянку. Зазначає, що волевиявлення обох сторін на купівлю та продаж нерухомого майна за обумовленою ціною було добровільним, сторони перебували при здоровому розумі та ясній пам`яті, попередньо сторони були ознайомлені з приписами цивільного законодавства, при цьому не мали можливості оформити договір нотаріально. Для виконання підготовчих дій щодо реєстрації та реалізації (продажу) майна ОСОБА_6 надала на ім`я позивача довіреність щодо оформлення технічної документації, реєстрації та продажу вказаного нерухомого майна. Відсутність технічної документації на нерухоме майно стало перешкодою для нотаріального посвідчення договору, що не залежало від волі сторін. На теперішній час також неможливо оформити право власності на житловий будинок, яким позивач користується з 2016 року, оскільки вказане майно належить померлій особі.

Рішенням Валківського районного суду Харківської області від 19 січня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення обґрунтовано тим, що надана позивачем копія розписки від 27 липня 2016 року про отримання грошових коштів за будинок (повні місцезнаходження та адреса, призначення об`єкту нерухомості, площа нерухомого майна та інші параметри, що дозволяють однозначно визначити предмет договору не зазначені) не свідчить про домовленість між сторонами щодо усіх істотних умов договору купівлі-продажу відповідно до вимог статей 638, 655 ЦК України, а тому відсутні підстави вважати вказану розписку договором купівлі-продажу. При цьому між сторонами відсутній договір купівлі-продажу навіть у простій письмовій формі, а є лише розписка (копія в матеріалах справи), яка не породжує для сторін прав і обов`язків, про отримання грошових коштів ОСОБА_6 .

Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просила рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що відповідачі по справі своїми заявами визнали позовні вимоги, а суд першої інстанції не відмовляв їм у прийнятті цих заяв, як цього вимагає ч. 4 ст. 206 ЦІК України і, прийнявши заяви відповідачів продовжив розгляд справи по суті. Суд також не дав належної оцінки змісту розписки про укладення договору купівлі - продажу та наявним у справі доказам, відсутності у сторін цього договору укласти його у письмовій, нотаріально посвідченій формі та як слідство не застосував до спірних правовідносин належні норми матеріального права. А саме, суд не врахував вимоги ст. 638 ЦК України, згідно якої договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Для даного виду договору істотними умовами є його предмет і ціна. Ці умови містить розписка від 27.07.2016. Позивач визнає, що сторони вчинили правочин, для якого законом встановлена його недійсність у разі недодержання вимоги щодо письмової форми, але сторони не ухилялись від дотримання письмової форми та нотаріального посвідчення договору, а лише не могли надати нотаріусу повний перелік документів (кадастровий номер) протягом чотирьох років з незалежних від них обставин, які виникли у зв?язку з формуванням земельного кадастру. Доказами цього є офіційно зареєстровані в системі державного документообігу звернення ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) за довіреністю Головльової Н.В. та отримані офіційні відмови в оформленні документів на землю. Саме тому згідно ст.218 ЦК України, договір був укладений усно і продавець вчинила дію, а покупець підтвердила її вчинення, зокрема шляхом прийняття майна та проведення повного розрахунку, тому наявні підстави для визнання його дійсним. З урахуванням положень ст. 218 ЦК України ст. 175 ЦПК України апелянт просила рішення суду скасувати та встановити факт укладення вищезазначеного договору купівлі-продажу нерухомого майна, визнати його дійсним та визнати за нею право власності на нерухоме майно.

Відзиву на апеляційну скаргу до суду не надходило.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

У відповідності до частин 1-5 статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам рішення суду відповідає в повній мірі.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, що згідно копії свідоцтва про право власності на житловий будинок від 12 грудня 1988 року, власником житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , є ОСОБА_9 .

Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-6312248692020 від 20 січня 2020 року, земельна ділянка з кадастровим номером 6321287501:00:001:0421, площею 0,2500 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , належить на праві власності ОСОБА_9 на підставі Державного акту від 13 грудня 1999 року № ХР-06-00-094084.

Згідно витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-6312248722020 від 20 січня 2020 року, земельна ділянка з кадастровим номером 6321287501:00:001:0422, площею 0,4350 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , належить на праві власності ОСОБА_9 на підставі Державного акту від 13 грудня 1999 року № ХР-06-00-094084.

Рішенням Валківського районного суду Харківської області від 10 червня 2016 року по справі № 615/330/16-ц:визнано за ОСОБА_6 право приватної власності на житловий будинок А-1, загальною площею 43,3 кв.м, житловою площею 23,3 кв.м, допоміжною площею 20 кв.м, веранду літ. "а", площею 20.9 кв.м., сарай літ. "а1" площею 15.0 кв. м., літню кухню літ. "Б" площею 32.0 кв.м., сарай літ. "В", площею 18.0 кв.м., сарай літ."Д" площею 2.4 кв.м., сарай літ. "в1" площею 7.5 кв.м., сарай літ. "б1", площею 5.3 кв.м., сарай літ. "б2" площею 4.1 кв.м., сарай літ. "Ж", площею 9.5 кв.м., гараж літ. "Е", площею 10.4 кв.м., баня літ. "Г", площею 15.8 кв.м., погріб "№1", огорожа №2,3,5, колодязь "№4", вигрібна яма літ. "Л", з господарськими будівлями, що знаходяться по АДРЕСА_1 в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_9 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .Визнано за ОСОБА_6 право приватної власності на земельну ділянку, яка знаходиться по АДРЕСА_1 площею 0,685 га, з яких 0,25 га призначені для будівництва та обслуговування житлового будинку, а решта 0,435 га - для ведення особистого підсобного господарства, надану на підставі Державному акту на право приватної власності на землю серії ХР-06-00-094084, виданого 13.12.1999 року Сніжківською сільською радою Валківського району Харківської області, в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_9 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_6 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданим Шевченківським районним у місті Полтаві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми).

Після смерті ОСОБА_6 , Першою полтавською державною нотаріальною конторою 07 серпня 2020 року заведено спадкову справу № 194/2020.

Згідно наданих суду копії матеріалів спадкової справи № 194/2020, заведеної до майна померлої ОСОБА_6 , дана спадкова справа була відкрита на підставі претензії кредитора Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк», згідно якої у померлої наявна заборгованість перед банком у розмірі 23 437,32 грн, яку банк просить включити в спадкову масу.

Відповідно до довідки Полтавської міської ради № 344 від 13 серпня 2020 року, що міститься в матеріалах спадкової справи, за адресою: АДРЕСА_3 , зареєстровані: ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 .

Також матеріали спадкової справи містять заповіт, складений ОСОБА_6 , посвідчений 30 вересня 2019 року приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Омеліч Т.А. та зареєстрований в реєстрі за № 1523.

За умовами вказаного заповіту, ОСОБА_6 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 , заповіла своєму сину ОСОБА_3 належний їй житловий будинок з надвірними будівлями та земельну ділянку з кадастровим номером 5310137000:19:003:0204, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_3 .

Відомостей щодо подачі заяв про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6 , видачі свідоцтв про право на спадщину, матеріали спадкової справи 194/2020 не містять.

Матеріали справи містять копію розписки від 27 липня 2016 року, згідно якої ОСОБА_6 отримала від ОСОБА_1 2 000 доларів США за будинок, земельну ділянку площею 0,25 га та 0,435 га, що знаходять за адресою: АДРЕСА_1 . Розрахунок повний, грошових претензій не має.

02 липня 2019 року ОСОБА_6 складено довіреність, яка посвідчена приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Гризуновою О.В. та зареєстрована в реєстрі за № 1703.

За умовами вказаної довіреності, ОСОБА_6 уповноважила ОСОБА_1 підготувати всі документи, необхідні для відчуження та продажі належних їй на праві власності: житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, а також земельної ділянки площею 0,25 га та земельної ділянки площею 0,435 га, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

01 жовтня 2021 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_1 укладено шлюб, після реєстрації якого останній присвоєно прізвище - ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_2 , виданим 01 жовтян 2021 року Валківським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Богодухівському рафоні Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків).

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Відповідно до частини першої статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Згідно із статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Положеннями статті 657 ЦК України, передбачено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Відповідно до статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Однією з умов застосування частини другої статті 220 ЦК України та визнання правочину дійсним у судовому порядку є встановлення судом факту безповоротного ухилення однієї із сторін від нотаріального посвідчення правочину та втрата стороною можливості з будь-яких причин нотаріально посвідчити правочин.

При розгляді справи про визнання правочину дійсним суд повинен з`ясувати, чому правочин не був нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона ухилилася від його посвідчення та чи втрачена така можливість. При цьому саме по собі небажання сторони нотаріально посвідчувати договір, її ухилення від такого посвідчення з причин відсутності коштів на сплату необхідних платежів та податків під час такого посвідчення не може бути підставою для застосування частини другої статті 220 ЦК України.

Пленум Верховного Суду України у пункті 13 постанови від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз`яснив судам, що при розгляді подібних спорів суди повинні з`ясувати, чи підлягає правочин обов`язковому нотаріальному посвідченню, чому він не був нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона ухилилася від його посвідчення та чи втрачена така можливість, а також чи немає інших підстав нікчемності правочину.

У зв`язку з недодержанням вимог закону про нотаріальне посвідчення правочину договір може бути визнано дійсним лише з підстав, встановлених статтями 218 та 220 ЦК України. Інші вимоги щодо визнання договорів дійсними, не відповідають можливим способам захисту цивільних прав та інтересів. Такі позови не підлягають задоволенню.

Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, тобто обов`язок доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (статті 76, 77 ЦПК України).

Відповідно до частин першої, п`ятої-шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Колегія суддів погоджується з аргументованим висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову, оскільки на підставі доказів, поданих позивачем, що були належним чином оцінені, не встановлено факту домовленості між сторонами щодо усіх істотних умов договору купівлі-продажу частини будинку та факту безповоротного ухилення відповідачки від нотаріального посвідчення правочину та втрати можливості з будь-яких причин його посвідчити, що є обов`язковими умовами для визнання правочину дійсним на підставі частини другої статті 220 ЦК України.

Встановивши, що спірний договір купівлі-продажу нерухомого майна був укладений без дотримання обов`язкових вимог чинного на момент його укладення законодавства щодо нотаріального посвідчення, при цьому відсутні докази ухилення від його нотаріального посвідчення, суд першої інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для визнання такого договору дійсним у судовому порядку, а відтак і визнання за нею права власності.

Щодо доводів апелянта про визнання позовних вимог відповідачами колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що згідно з частиною першою статті 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд (частина четверта статті 206 ЦПК України).

Отже, визнання позову відповідачем може бути підставою для задоволення позову за сукупності умов:визнання усіма учасниками справи обставин, що мають значення для вирішення спору та не підлягають доказуванню відповідно до частини першої статті 82 ЦПК України; відсутності в суду обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин;якщо таке визнання відповідачем позову не суперечить закону та/або не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 вересня 2020 року в справі № 572/2515/15-ц (провадження № 61-1051св17) вказано, що «відповідно до частини четвертої статті 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд. Таким чином, суди не вправі покласти в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачем, не дослідивши при цьому обставини справи. Тобто повинно мати місце не лише визнання позову, а й законні підстави для задоволення позову».

Суди не вправі покласти в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачем, не дослідивши при цьому обставини справи. Тобто повинно мати місце не лише визнання позову, а й законні підстави для задоволення позову (постанова Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 675/2136/19, провадження № 61-2251св22).

Оскільки підстави для задоволення позову відсутні, суд не бере до уваги факт визнання позову відповідачами.

Виходячи з наведеного, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, питання щодо перерозподілу судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК України та Закону України «Про судовий збір» не вирішувалося.

Керуючись ст.367, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст.382, ст.384 ЦПК України, апеляційній суд

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Валківського районного суду Харківської області від 19 січня 2024 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 22 серпня 2024 року.

Головуючий О. Ю. Тичкова

Судді О.Ю. Грошева

Н.П. Пилипчук