Постанова

від 20.08.2024 по справі 317/361/22

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 20.08.2024 Справа № 317/361/22

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 22-ц/807/984/24 Головуючий у 1-й інстанції: Ткаченко М.О.

Є.У.№ 317/361/22 Суддя-доповідач: Кочеткова І.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 серпня 2024 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ:

головуюча: Кочеткової І.В.,

суддів: Кухаря С.В.,

Полякова О.З.,

секретар: Остащенко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Біленьківського ліцею «Лідер» Біленьківської сільської ради Запорізького району Запорізької області, Виконавчого комітету Біленьківської сільської ради Запорізького району Запорізької області, про визнання незаконним і скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення середнього заробітку,

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі адвоката Курдась Сергія Олексійовича на рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 09 лютого 2024 року,

В С Т А Н О В И В:

У лютому2022року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Біленьківської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Біленьківської сільської ради Запорізького району Запорізької області (надалі Біленьківської ЗОШ), Виконавчого комітету Біленьківської сільської ради Запорізького району Запорізької області про визнання незаконним і скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення середнього заробітку.

Позовна заява, з урахуванням уточнень, обґрунтована тим, що наказом директора Біленьківської ЗОШ від 31.08.2016 №104-к ОСОБА_1 прийнятий до вказаного закладу освіти вчителем фізичної культури, починаючи з 01.09.2016.

02.11.2021 ОСОБА_1 вручено повідомлення №4 від 02.11.2021 про обов`язковість щеплення від COVID-19 для працівників закладів освіти та про подальше відсторонення від роботи за умови не надання керівництву закладу документу, який підтверджує наявність профілактичного щеплення або довідки про абсолютні протипоказання до такого щеплення.

Зі спливом трьох днів, наказом №281-к від 05.11.2021 ОСОБА_1 відсторонено від роботи з 08.11.2021 на час відсутності щеплення від COVID-19 без збереження заробітної плати.

Позивач вважає вказаний наказ незаконним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки був прийнятий за відсутності належних правових підстав. Позивач зазначає,що згідноіз положеннямиЗУ «Прозахист населеннявід інфекційниххвороб» профілактичніщеплення протидифтерії,кашлюка,кору,поліомієліту,правця,туберкульозу єобов`язковимиі включаютьсядокалендарящеплень. Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Пунктом 416 постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» в редакції, чинній на час винесення оскаржуваного наказу, передбачено відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 КЗпП України, ч.2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та ч.3 ст.5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я.

Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затверджений наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 №1253. Проте, вказаний наказ набрав чинності 08.11.2021, тоді як оскаржуваний наказ про відсторонення ОСОБА_1 прийнятий 05.11.2021, тобто наказ про відсторонення від роботи прийнятий на підставі не чинного нормативного акту.

Крім того, позивач зазначає, що порядок відмови від здійснення обов`язкових профілактичних щеплень визначений ч. 6 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», а саме, якщо особа та (або) її законні представники відмовляються від обов`язкових профілактичних щеплень, лікар має право взяти у них відповідне письмове підтвердження, а в разі відмови дати таке підтвердження засвідчити це актом у присутності свідків.

В оскаржуваному наказі та в повідомленні про обов`язкове профілактичне щеплення не містяться відомості про відмову, або ж про ухилення позивача від профілактичного щеплення, отже підстави для відсторонення ОСОБА_1 відсутні.

Зазначав, що зазнав протиправного втручання у реалізацію свого права на працю через примушування до щеплення, яке проводиться в порушення закону, через що був позбавлений можливості заробляти собі на життя власною працею.

У зв`язку з чим для захисту своїх трудових прав позивач подав до суду відповідну позовну заяву, в якій просив суд визнати незаконним та скасувати наказ директора Біленьківської загальноосвітньої школи I-III ступенів Біленьківської сільської ради Запорізького району Запорізької області ОСОБА_2 від 05.11.2021 року № 281-к в частині його відсторонення від роботи; зобов`язати поновити його на роботі на посаді вчителя фізичної культури даного закладу; стягнути на його користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу та поновити його на роботі.

Рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 09 лютого 2024 року відмовлено у задоволені позову.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій,посилаючисьнапорушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати, ухвалити нове про задоволення його позовних вимог в повному обсязі.

Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що, на думку апелянта, суд першої інстанції неправильно застосував норми права, не дав належної оцінки доводам та доказам по справі. Не звернув уваги на те, що оскаржуваний наказ не містить відмову від щеплення.

У відзиві на апеляційну скаргу представник Біленьківського ліцею «Лідер» Біленьківської сільської ради Запорізького району Запорізької області адвокат Великанов М.О. зазначив, що апеляційна скарга є не обґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню, що відповідає сталій практиці та нормам законодавства. Просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Виконавчий комітет Біленьківської сільської ради Запорізького району Запорізької області відзив на апеляційну скаргу не надав, копію апеляційної скарги та ухвалу відкриття апеляційного провадження отримав 25.03.2024 о 16:12 та 04.04.2024 о 16:40 (а.с.15,21).

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, доводи ОСОБА_3 і його представника адвоката Курдася С.О., заперечення представника Біленьківського ліцею «Лідер» Біленьківської сільської ради Запорізького району Запорізької області адвокат Великанов М.О., перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Судом встановлено, що з 01.09.2016 ОСОБА_1 працює вчителем фізичної культури Біленьківської ЗОШ І-ІІІ ступенів Біленьківської сільської ради Запорізького району Запорізької області, про що свідчить копія наказу №104-к від 31.08.2016 та копія трудової книжки серії НОМЕР_1 (т. 1, а.с.10, 11, т. 2, 216-217).

04.10.2021 Міністерством охорони здоров`я України прийнято наказ № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», згідно змісту якого на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19,спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, в разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16 вересня 2011 року № 595, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року за № 1161/19899 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України від 11 жовтня 2019 року № 2070) обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 підлягають працівники, зокрема закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

02.11.2021 директором Біленьківської ЗОШ І-ІІІ ступенів Біленьківської сільської ради Запорізького району Запорізької області Емець Н. видано повідомлення №04 про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19, з яким позивача ознайомлено та видано другий примірник 02.11.2021, про що свідчить підпис ОСОБА_1 у повідомленні (т.1, а.с. 12).

05.11.2021 директором Біленьківської ЗОШ І-ІІІ ступенів Біленьківської сільської ради Запорізького району Запорізької області Емець Н. видано наказ № 281-к, яким ОСОБА_1 відсторонено від роботи з 08.11.2021 року без збереження заробітної плати на час відсутності щеплення проти COVID-19. Зі змістом наказу позивача ОСОБА_1 було ознайомлено у день його винесення, а саме 05.11.2021, що підтверджується підписом ОСОБА_1 (т. 1, а.с. 13).

Відповідно до довідки №01-13/43 від 28.01.2022 середня заробітна плата позивача з травня 2021 по жовтень 2021 складає 93482,36 грн (т. 1 а.с. 14).

Актом комісії від 08.11.2021, затвердженим директором ОСОБА_4 , підтверджено факт не надання вчителем фізкультури ОСОБА_1 документу, який підтверджував би наявність профілактичного щеплення від COVID-19 або довідку про абсолютні протипоказання. (т. 1, а.с.73).

Надана відповідачем посадова інструкція вчителя закладу загальної середньої освіти №20 від 30.03.2021, наказ №204-ЗП від 31.08.2021 «Про розподіл тижневого навантаження вчителів школи на 2021-2022 навчальний рік, розклади уроків 1-4, 5-8, 9-11 класи на 2021-2022 навчальний рік, передбачає, що виконання посадових обов`язків вчителя у 2021-2022 навчальному році безпосередньо пов`язано із великою кількістю прямих і непрямих соціальних контактів. (т. 1, а.с.201-221, 226-251).

Відповідно до наказу №49-к від 25.02.2022 ОСОБА_1 допущено до роботи з 25.02.2022 на підставі наказу МОЗ від 25.02.2022 №380 (т.2, а.с.134,187).

Останній зобов`язався працювати дистанційно (т.2, а.с.187 зворот).

Згідно із наказом №59-к від 17.03.2022 ОСОБА_1 увільнено від роботи з 01.03.2022 у зв`язку із призовом на військову службу під час мобілізації, на особливий період, зі збереженням місця роботи, посади і середнього заробітку на період проходження військової служби (т.2, а.с. 188).

20.12.2021 Біленьківською ЗОШ І-ІІІ ступенів Біленьківської сільської ради Запорізького району Запорізької області видано накази №307-ЗП «Про розподіл грошової винагороди за сумлінну працю і зразкове виконання службових обов`язків» та №308-ЗП «Про преміювання педагогічних працівників школи» відповідно до яких ОСОБА_1 нараховано грошову винагороду 100% та премію 50% ( т. 2, а.с. 191,192).

Відповідно до табелю обліку робочого часу за лютий 2022 у ОСОБА_1 зазначено два робочі дні, дні відпустки та додаткової відпустки (т. 2, а.с. 220-222).

Відмовляючи у задоволені позову, суд першої інстанції виходив із того, що у роботодавця були наявні підстави для відсторонення позивача від роботи з метою недопущення розповсюдження коронавірусної інфекції, а також у зв`язку з відсутністю можливості забезпечити дистанційною роботою .

Колегія суддів із вказаним висновком суду першої інстанції в повній мірі погодитись не може з огляду на таке.

Згідно з п.п. а, б ст. 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» встановлено обов`язки громадян у сфері охорони здоров`я, зокрема, піклуватись про своє здоров`я та здоров`я дітей, не шкодити здоров`ю інших громадян; у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення.

За приписами ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та ст. 27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» в Україні обов`язковими є профілактичні щеплення проти туберкульозу, поліомієліту, дифтерії, коклюша, правця та кору.

Відповідно до ч. 2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт.

Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 року № 2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (далі - Перелік № 2153). Відповідно до цього Переліку обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України цієї хвороби, підлягають працівники: 1) центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; 2) місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; 4) закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності; 5) підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління центральних органів виконавчої влади; 6) установ і закладів, що надають соціальні послуги, закладів соціального захисту для дітей, реабілітаційних закладів; 7) підприємств, установ та організацій, включених до Переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 року № 83.Наказом МОЗ від 30.11.2021 № 2664«Про затвердження Змін до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням»,затверджено зміни до Наказу МОЗ України 04.10.2021р. №2153, якими до такого переліку включенікомунальні підприємства.

Цим наказом передбачається, що щеплення є обов`язковим в разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку № 2153 медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ від 16.09.2011 № 595, зареєстрованого в МЮ України 10.10.2011 за № 1161/19899 (у редакції наказу МОЗ від 11.10.2019 № 2070).

Міністерство юстиції України зробило висновок, що наказ Міністерства охорони здоров`я України № 2153 відповідає Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема статті 8 Конвенції «Право на повагу до приватного і сімейного життя», а також практиці Європейського суду з прав людини, свідченням чого є реєстрація цього наказу Міністерством юстиції України.

Державна реєстрація нормативно-правового акта полягає у проведенні правової експертизи на відповідність його Конституції та законодавству України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколам до неї, міжнародним договорам України, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та зобов`язанням України у сфері європейської інтеграції та праву Європейського Союзу (acquis ЄС), з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, а також прийнятті рішення про державну реєстрацію цього акта, присвоєнні йому реєстраційного номера та занесенні до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів (п. 4 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.1992 № 731).

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 перебуває у трудових відносинах із ліцеєм «Лідер», де працює вчителем фізкультури.

З 01 березня 2022 року у зв`язку зі збройною агресією Російської Федерації ОСОБА_1 призваний на військову службу.

Позивача було ознайомлено із вимогами про необхідність проведення щеплення відCOVID-19 або надати документ, який свідчить про наявність абсолютних протипоказань до вакцинації проти гострої респіраторної хвороби COVID-19.

Статтею 43 Конституції України закріплено право на працю і заробітну плату, а саме визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижче від визначеної законом.

За змістом п. 1 ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) кожен має право на повагу до свого приватного життя. Поняття приватного життя включає право особи на формування та розвиток стосунків з іншими людьми, включаючи стосунки професійного або ділового характеру. Тому обмеження, накладені, зокрема, на доступ до трудової діяльності, впливають на приватне життя людини та є втручанням у право на повагу до такого життя. З огляду на вказане спірні правовідносини, пов`язані з оцінкою правомірності відсторонення позивача, підлягають під дію ст. 8 Конвенції.

Критерії правомірного втручання держави у право на повагу до приватного життя людини викладені в п. 2 ст. 8 Конвенції, відповідно до якого органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідни у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

З огляду на цей припис критеріями сумісності заходу втручання у право на повагу до приватного життя з гарантіями ст. 8 Конвенції є такі: 1) чи грунтувалося таке втручання на національному законі, який відповідає вимогам до якості ( доступність, чіткість і зрозумілість, передбачуваність застосування з метою уникнення ризику свавілля); 2) чи переслідувало легітимну мету, що впливає саме зі змісту п.2 вказаної статті; 3) чи є відповідний захід нагально потрібним і пропорційним цій меті (необхідним у демократичному суспільстві), тобто, чи є він у ситуації конкретної людини найменш обтяжливим засобом, що дозволяє досягнути визначеної в п. 2 ст. 8 Конвенції мети. Втручання становитиме порушення гарантій ст. 8 Конвенції, якщо воно не відповідатиме будь-якому з означених критеріїв.

Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю (стаття 43 Конституції України).

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 32 Конституції України ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Згідно ст. 286 ЦК України фізична особа має право на таємницю про стан свого здоров`я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості одержані при її медичному обстеженні. Забороняється вимагати та подавати за місцем роботи або навчання, інформацію про діагноз та методи лікування фізичної особи.

Забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров`я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов`язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їх прав, повідомлення про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушеньЗакону України «Про запобігання корупції», а також сприяння особі у здійсненні такого повідомлення, за мовними або іншими ознаками, не пов`язаними з характером роботи або умовами її виконання (стаття 21 КЗпП України).

Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи (стаття 51 КЗпП України).

Відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством (частина першастатті 46 КЗпП України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четвертастатті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22) зазначено, що: «нагальна необхідність ужиття державою у 2021 році заходів для захисту здоров`я населення (зокрема, для попередження поширення коронавірусу SARS-CoV-2, мінімізації ризиків ускладнень і смертності у хворих на COVID-19) не викликає сумнівів. Проте слід з`ясувати, чи було нагально необхідним відсторонення позивачки від роботи та наскільки саме таке відсторонення сприяло досягненню зазначеної легітимної мети.

За змістом Переліку № 2153 обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають усі працівники визначених цим документом органів, закладів, підприємств, установ, організацій у разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженогонаказом МОЗ від 16 вересня 2011 року № 595. Отже, Перелік № 2153 передбачав низку винятків, пов`язаних зі станом здоров`я конкретної людини, із загального правила про обов`язкову вакцинацію зазначених груп працівників незалежно від того, чи є в них об`єктивна необхідність контактувати на роботі з іншими людьми та з якою саме їх кількістю, тобто чи мають підвищений ризик інфікуватися коронавірусом SARS-CoV-2 та/або сприяти його подальшому поширенню. Критеріїв вибору підприємств, установ та організацій для включення до Переліку № 2153 останній не містить.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що відсторонення особи від роботи, що може мати наслідком позбавлення її в такий спосіб заробітку без індивідуальної оцінки поведінки цієї особи, лише на тій підставі, що вона працює на певному підприємстві, у закладі, установі, іншій організації, може бути виправданим за наявності дуже переконливих підстав. У кожному випадку слід перевіряти, чи була можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема, оцінки об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливості організації дистанційної чи надомної роботи тощо».

Упостанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21(провадження № 14-82цс22) вказано, що: «застосування до позивачки передбачених Переліком № 2153 таЗаконом № 1645-IIIзаходів не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних нею трудових обов`язків, зокрема об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми. Суди не встановили жодних фактів, які б підтверджували нагальність потреби у відстороненні саме позивачки від роботи. Відповідач не стверджував, що, обіймаючи посаду чергової по переїзду, позивачка могла спричинити поширення коронавірусної інфекції серед працівниківАТ «Укрзалізниця», учасників дорожнього руху тощо. Її відсторонили від роботи, позбавивши на час відсторонення заробітку, лише тому, що вона працювала вАТ «Укрзалізниця», всі працівники якого підлягали обов`язковому щепленню проти COVID-19 (тоді як для працівників підприємств багатьох інших галузей економіки України таке щеплення було добровільним). Таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самої позивачки».

Велика Палата Верховного Суду зауважує, «що в кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку № 2153, але й оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як:

- кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих);

- форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим;

- умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження;

- контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.

Визначаючи об`єктивну необхідність щеплення працівника і перевіряючи законність його відсторонення від роботи для протидії зараженню COVID-19, необхідно з`ясовувати наявність наведених вище та інших факторів. Однак апеляційний суд залишив указані обставини поза увагою та не врахував, що відповідач не обґрунтовував необхідність відсторонення позивачки тим, що вона, працюючи черговою по переїзду, створювала загрози, які б вимагали вжиття такого суворого заходу втручання у право на повагу до приватного життя, який позбавляв позивачку заробітку».

До аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у своїй постанові від 01 березня 2023 року по справі № 279/6558/21 (проваження №61-9186св22).

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 17 квітня 2019 року у справі № 682/1692/17 дійшов висновку, що вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я заінтересованих осіб є виправданою. Принцип важливості суспільних інтересів превалює над особистими правами особи, однак лише тоді, коли таке втручання має об`єктивні підстави та є виправданим.

Аналогічний висновок зробив Верховний Суд і в постановах від 10 березня 2021 року у справі № 331/5291/19 (провадження № 61-17335св20), від 20 березня 2018 року у справі № 337/3087/17 (провадження № К/9901/283/18), від 08 лютого 2021 року у справі № 630/554/19 (провадження № 61-6307св20).

З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку, що при розгляді подібних справ суд повинен враховувати, що суспільні інтереси превалюють над особистими, однак лише тоді, коли втручання у відповідні права особи має об`єктивні підстави (передбачене законом, переслідує легітимну мету, є нагально необхідним і пропорційним такій меті).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина першастатті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третястатті 89 ЦПК України).

Як було встановлено, відсторонення позивача від роботи відбулося під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України і тривалість відсторонення повністю охоплювалась періодом карантину.

Проте, суд першої інстанції не врахував, що застосування до позивача такого заходу як відсторонення від роботи не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми з урахуванням того, що в школі було запроваджено дистанційне навчання, а відтак позивач не мав безпосереднього контакту з учнями.

Відповідач не обґрунтував необхідність відсторонення позивача від роботи в період карантину і запровадження дистанційного навчання тим, що він, працюючи вчителем фізкультури, створював загрози, які б вимагали вжиття такого суворого заходу втручання у право на повагу до приватного життя, який позбавляв позивача заробітку, неможливість встановлення позивачу такої організації праці де б перебувало найменшої кількості людей тощо. Суд першої інстанції не встановив жодних фактів, які б підтверджували нагальність потреби у відстороненні саме позивача від роботи. Тому таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самого позивача.

Судом не було враховано, що позивач не мав інших джерел доходу, крім заробітної плати, і що з часу запровадження в країні карантину навчальний процес відбувався в режимі он-лайн, який фактично унеможливлював контакт вчителя фізкультури з учнями і працівниками навчального закладу.

В судіапеляційної інстанції ОСОБА_1 і його представникадвокат Курдась С.О. пояснювали, що при дистанційному навчанні упозивача не булопрямих контактівз великоюкількістю людей,тому йогоумови праці не збільшували вірогідність зараження COVID-19.

Зазначені обставини не були спростовані відповідачем.

За таких обставин суд першої інстанції, на думку колегії, зробив помилковий висновок, що порушення права позивача на працю відсутнє, про правомірність і законність відсторонення відповідача від роботи, оскільки дії роботодавця в цьому випадку, щонайменше, були непропорційними переслідуваній легітимній меті, для досягнення якої держава передбачила можливість відсторонення працівника від роботи. Тому позовні вимоги в цій частині належить задовольнити.

Відповідно до довідки, виданої відповідачем, середня заробітна плата ОСОБА_1 за вересень 2021 року (22 робочих дні) складає 22774 грн., за жовтень 2021 (20 робочих днів) 16548 (т.1 а.с.14). Середньоденна заробітна плата становить 936, 24 грн.

Відповідно до табелю обліку робочого часу за лютий 2022 року до 25 лютого позивач перебував у відпустці. Отже час вимушеного прогулу позивача є з 08.11.2021 по 31.01.2022, що становить 58 робочих дні. Відтак розмір заробітку за час вимушеного прогулу складає відповідно 54301, 92 грн., які підлягають стягненню з навчального закладу, з яким позивач перебуває у трудових відносинах.

Стягнення середнього заробітку з навчального закладу не порушує процесуальні права останнього. Навчальний заклад залучений до участі у розгляді справи як відповідач, приймав участь у судових засіданнях, надавав суду свої пояснення і заперечення, відповідні докази на спростування доводів позивача. Трудовий договір укладено між ОСОБА_1 і навчальним закладом, а тому і обов`язок з виплати заробітної плати покладається на роботодавця, а не на орган місцевого самоврядування як власника навчального закладу.

Та обставина, що позивачеві, який з березня 2022 року за призивом проходить службу в Збройних Силах України, навчальним закладом зберігалося місце роботи і виплачувалася заробітна плата, не є підставою для відмови у стягненні середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Вимоги позивача про поновлення його на роботі задоволенню не підлягають, оскільки наказом №49-к від 25.02.2022 ОСОБА_1 допущено до роботи.

З урахуванням наведеного вище, колегія суддів вважає вимоги ОСОБА_1 про скасування наказу про відсторонення від роботи і стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу законними і обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 376ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин оскаржуване рішення на підставі стю.376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового про часткове задоволення позову.

Керуючись ст. 374, 376, 382, 383 ЦПК України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 09 лютого 2024 року у цій справі скасувати.

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати наказ директора Біленьківської загальноосвітньої школи I-III ступенів Біленьківської сільської ради Запорізького району Запорізької області від 05.11.2021 № 281-к в частині відсторонення ОСОБА_1 від роботи.

Стягнути з Біленьківського ліцею «Лідер» Біленьківської сільської ради Запорізького району Запорізької області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за чакс вимушеного прогулу з 08.11.2021 по 31.12.2022 у розмірі 54301 грн. 92 коп. ( п`ятдесят чотири тисячі триста одна гривня 91 коп.)

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови.

Повний текст постанови складено 22 серпня 2024 року.

Головуюча: І.В. Кочеткова

Судді: С.В. Кухар

О.З. Поляков