Постанова

від 07.08.2024 по справі 523/3129/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 серпня 2024 року

м. Київ

справа № 523/3129/20

провадження № 61-13689св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М. (суддя-доповідач),

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Олійник А. С., Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач - Одеський геріатричний будинок-інтернат,

відповідач - ОСОБА_1 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Департамент соціальної та сімейної політики Одеської обласної державної адміністрації,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Данилюк Андрій Борисович, на рішення Суворовського районного суду міста Одеси від 09 грудня 2022 року

у складі судді Мурманової І. М. та постанову Одеського апеляційного суду

від 24 липня 2023 року у складі колегії суддів Коновалової В. А., Карташова О. Ю., Кострицького В. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2020 року Одеський геріатричний будинок-інтернат звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Департамент соціальної та сімейної політики Одеської обласної державної адміністрації, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, та виселення з наданням іншого місця проживання.

Позовні вимоги з урахуванням їх уточнень мотивовано тим, що будинок-інтернат створений та функціонує з метою забезпечення постійного проживання громадян похилого віку, ветеранів війни та праці, інвалідів, які потребують стороннього догляду, побутового та медичного обслуговування. Законною підставою для перебування у будинку-інтернаті є оформлена путівка, що видається відповідним структурним підрозділом обласної державної адміністрації.

Відповідно до путівки від 12 жовтня 2016 року, виданої Департаментом охорони здоров`я та соціального захисту населення обласної державної адміністрації, ОСОБА_1 (місце реєстрації до направлення: санаторій АДРЕСА_4 ) була направлена на державне забезпечення тимчасово строком на 6 місяців до Одеського геріатричного будинку-інтернату.

Після закінчення терміну дії путівки позивач неодноразово звертався до Департаменту соціального захисту населення обласної державної адміністрації з метою надання роз`яснень щодо осіб-переселенців.

На підставі рішення Комісії з питань розгляду виняткових обставин влаштування осіб у комунальні установи системи соціального захисту населення Одеської області від 22 грудня 2018 року (протокол засідання комісії № 2) особам, які мають статус внутрішньо переміщених, надано згоду на їх перебування у будинку-інтернаті до 01 травня 2019 року з подальшим вивільненням ліжко-місця, про що повідомлено відповідача.

Надалі у зв`язку з травневими святами термін перебування ОСОБА_1 продовжено до 01 червня 2019 року.

Одеський геріатричний будинок-інтернат і Департамент соціальної та сімейної політики Одеської обласної державної адміністрації неодноразово зверталися до ОСОБА_1 щодо закінчення строку її законного перебування у будинку-інтернаті, надавали роз`яснення та пропозиції щодо її подальшого влаштування, зокрема в Комунальній установі «Одеський обласний центр реабілітації змішаного типу для інвалідів та дітей-інвалідів «Стратегія життя», у якому всім внутрішньо переміщеним особам виділені кімнати для забезпечення безоплатного проживання.

Разом із тим відповідач відмовилася від наданих пропозицій та продовжує проживати в Одеському геріатричному будинку-інтернаті попри відсутність на те законної підстави.

Посилаючись на зазначене, а також враховуючи те, що безпідставне проживання відповідача ставить під загрозу цільове використання державних коштів, які використовуються не за призначенням, позивач просив суд визнати ОСОБА_1 такою, що втратила право користування житловим приміщенням Одеського геріатричного будинку-інтернату, та примусово виселити її з наданням іншого місця проживання в Комунальній установі «Одеський обласний центр реабілітації змішаного типу для інвалідів та дітей-інвалідів «Стратегія життя».

Під час розгляду справи позивач подав заяву про зміну позовних вимог, зазначивши, що у зв`язку з воєнним станом в Україні переселення відповідача за адресою Комунальної установи «Одеський обласний центр реабілітації змішаного типу для інвалідів та дітей-інвалідів «Стратегія життя» у с. Борщі виявилося неможливим, тому з метою збереження основних соціальних гарантій відповідача вважає за необхідне уточнити позовні вимоги в частині надання ОСОБА_1 іншого місця проживання в Комунальній установі «Одеський центр соціально-психологічної допомоги», що розташована за адресою: АДРЕСА_3.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

Рішенням Суворовського районного суду міста Одеси від 09 грудня 2022 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 24 липня 2023 року, позов задоволено частково.

Виселено ОСОБА_1 з Одеського геріатричного будинку-інтернату, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 , у примусовому порядку з наданням іншого місця проживання у Комунальній установі «Обласний центр соціально-психологічної допомоги», що розташований за адресою: АДРЕСА_3.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції, з висновком якого по суті погодився і апеляційний суд, мотивовано тим, що строк тимчасового проживання

ОСОБА_1 у будинку-інтернаті сплинув. Відповідач продовжує перебувати та проживати на державному утриманні у будинку-інтернаті за відсутності путівки Департаменту соціальної та сімейної політики Одеської обласної державної адміністрації як єдиної встановленої законної підстави на перебування у будинку-інтернаті, що свідчить про порушення вимог, встановлених законодавством України, зокрема статей 13, 14, 526, 530, 905 ЦК України, підпунктів 3.7, 3.8 Типового Положення про будинок-інтернат для громадян похилого віку та інвалідів, геріатричний пансіонат, пансіонат для ветеранів війни і праці, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України 29 грудня 2001 року № 549.

Оцінивши виселення ОСОБА_1 на предмет пропорційності переслідуваній легітимній меті у світлі статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд апеляційної інстанції дійшов переконання, що виселення відповідає принципу пропорційності з огляду на те, що відповідач проживає у будинку-інтернаті без законної підстави. Виселення відповідача надасть можливість проживати там особам, зазначеним у пункті 3.1 Статуту Одеського геріатричного будинку-інтернату, а саме: особам похилого віку, які досягли пенсійного віку, людям з інвалідністю І та ІІ груп, старшим 18 років, які за станом здоров`я потребують стороннього догляду, побутового обслуговування, медичної допомоги та які не мають працездатних родичів, зобов`язаних їх утримувати за законом. У свою чергу, ОСОБА_1 має працездатну дочку, яка зобов`язана її утримувати за законом, при цьому відповідачу надано інше місце проживання в Комунальній установі «Одеський центр соціально-психологічної допомоги».

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У вересні 2023 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга

ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Данилюк А. Б., на рішення Суворовського районного суду міста Одеси від 09 грудня 2022 року та постанову Одеського апеляційного суду від 24 липня 2023 року, у якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову.

У касаційній скарзі як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що судом першої інстанції всупереч вимогам частини другої статті 126 ЦПК України прийнято до розгляду заяву про уточнення позовних вимог, подану з порушенням процесуальних строків.

Суди першої та апеляційної інстанцій повно та всебічно не дослідили обставин, що мають значення для справи, не дослідили докази у справі щодо відсутності у відповідача статусу підопічної, ухвалили рішення за відсутності доказів рівноцінності житла, у яке виселено відповідача.

Поза увагою судів залишився той факт, що житло у Комунальній установі «Одеський центр соціально-психологічної допомоги» не відповідає санітарним нормам, оскільки сам будинок не облаштований ліфтом. У матеріалах справи відсутні документи на підтвердження якісної та кількісної характеристики житла, в яке у примусовому порядку виселено ОСОБА_1 , яка є особою з інвалідністю.

Висновок судів про виселення є непропорційним втручанням у її право на повагу до житла та суперечить правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 27 листопада 2020 року у справі № 308/1960/17, від 16 грудня 2020 року у справі № 182/7347/18, від 24 березня 2021 року у справі

№ 310/2258/18, від 21 квітня 2021 року у справі № 522/17024/17, від 01 вересня 2021 року у справі № 751/2231/19, від 01 грудня 2021 року у справі

№ 523/1494/16, від 09 листопада 2022 року у справі № 333/3891/21.

У січні 2024 року Одеський геріатричний будинок-інтернат подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому просить залишити скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Відзив мотивовано безпідставністю доводів касаційної скарги, які є суб`єктивною думкою заявника та ґрунтуються на припущеннях. Відповідність санітарним нормам житла, куди підлягає виселенню відповідач, судами встановлено та підтверджено, зокрема, листом Департаменту соціальної та сімейної політики Одеської обласної державної адміністрації від 12 липня

2023 року № 6445/05/18-41/2-23. Крім того, саме Комунальна установа «Одеський центр соціально-психологічної допомоги» є закладом, що надає соціальні послуги особам, які внаслідок стихійного лиха, збройних конфліктів, домашнього насильства та насильства за ознакою статі або реальної загрози їх вчинення перебувають у складних життєвих обставинах і не можуть самостійно їх подолати.

Доводи касаційної скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального права у частині прийняття заяви про зміну предмета чи підстав позову є безпідставними, оскільки у зв`язку з воєнним станом та враховуючи соціальний статус відповідача (встановлену інвалідність ІІ групи), з метою збереження основних соціальних гарантій та безпеки ОСОБА_1 позивач уточнив позовні вимоги лише щодо визначення житла, в яке підлягає виселенню відповідач.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 30 листопада 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Суворовського районного суду міста Одеси.

Зупинено виконання рішення Суворовського районного суду міста Одеси

від 09 грудня 2022 року та постанови Одеського апеляційного суду від 24 липня 2023 року до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.

У січні 2024 року справа № 523/3129/20 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 27 червня 2024 року справу призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що на підставі путівки від 12 жовтня 2016 року, виданої Департаментом охорони здоров`я та соціального захисту населення Одеської обласної державної адміністрації, ОСОБА_1 (місце реєстрації до направлення: санаторій АДРЕСА_4 ) направлялася на державне забезпечення тимчасово на 6 місяців до Одеського геріатричного будинку-інтернату за адресою: АДРЕСА_2 (а. с. 47, т. 1).

Наказом Одеського геріатричного будинку-інтернату від 19 жовтня 2016 року

№ 200 ОСОБА_1 прийнято на тимчасове державне утримання на 6 місяців

(а. с. 48, т. 1).

Одеський геріатричний будинок-інтернат листом від 25 квітня 2017 року повідомив Департамент соціального захисту населення Одеської обласної державної адміністраціїпро закінчення терміну дії путівок внутрішньо переміщених осіб та висловив прохання щодо надання пояснення з приводу перебування переселенців та їх подальшого влаштування (а. с. 33, т. 1).

Також листами від 27 грудня 2017 року вих. № 649, від 28 лютого 2018 року

№ 134, від 24 вересня 2018 року № 615 Одеський геріатричний будинок-інтернат повідомляв Департаменту соціального захисту населення Одеської обласної державної адміністрації про закінчення терміну путівок та про надання роз`яснень щодо осіб-переселенців (а. с. 35-37, т. 1).

Згідно з наказом Одеського геріатричного будинку-інтернату від 18 квітня

2017 року № 73 продовжено з 18 квітня 2017 року термін перебування

ОСОБА_1 на повному державному утриманні в Одеському геріатричному будинку-інтернаті до моменту вирішення органом управління питання подальшого її перебування у будинку-інтернаті (а. с. 49, т. 1).

Відповідно до повідомлення Одеського геріатричного будинку-інтернату

від 15 січня 2019 року № 24 внутрішньо переміщеним особам повідомлено, що за рішенням Комісії з питань розгляду виняткових обставин влаштування осіб

у комунальні установи системи соціального захисту населення Одеської області від 22 грудня 2018 року (протокол засідання комісії № 2) особам, які мають статус внутрішньо переміщених, надано згоду на їх перебування у будинку-інтернаті до 01 травня 2019 року з подальшим вивільненням ліжко-місця

(а. с. 40, т. 1).

Із зазначеним повідомленням ОСОБА_1 ознайомлена під підпис 24 січня 2019 року, що підтверджується списком внутрішньо переміщених осіб (а. с. 41,

т. 1).

Згідно з повідомленням від 30 квітня 2019 року № 212 Одеський геріатричний будинок-інтернат роз`яснив внутрішньо переміщеним особам, що у зв`язку з травневими святами продовжується термін перебування зазначених осіб

до 01 червня 2019 року (а. с. 42, т. 1).

Листом Департаменту соціальної та сімейної політики Одеської обласної державної адміністраціївід 12 березня 2020 року ОСОБА_1 запропоновано влаштування до Комунальної установи «Обласний центр соціально-психологічної допомоги» з наданням ліжко-місця строком на один рік, рекомендовано звернутися до директора Центру, якому надано дозвіл на поселення (а. с. 217, т. 1).

Листом Одеського геріатричного будинку-інтернату від 17 лютого 2021 року вих. № 66 ОСОБА_1 повідомлена про можливість влаштуватись на проживання до обласної Комунальної установи «Обласний центр соціально-психологічної допомоги», який розташований за адресою: АДРЕСА_3

(а. с. 118, т. 1).

У листі Департаменту соціальної та сімейної політики Одеської обласної державної адміністрації від 12 липня 2023 року № 6445/05/18-41/2-23 зазначено, що Комунальна установа «Одеський центр соціально-психологічної допомоги», розташована за адресою: АДРЕСА_3, в п`ятиповерховій будівлі, що має кімнати, в яких створені усі умови для утримання осіб, які внаслідок стихійного лиха, збройних конфліктів, домашнього насильства та насильства за ознакою статі або реальної загрози їх вчинення тощо перебувають у складних життєвих обставинах і не можуть самостійно їх подолати, соціальної послуги тимчасового проживання/перебування. У 2022 році в установі проведено ремонтні роботи мережі системи електро-, водо-, теплопостачання тощо, замінено вікна, облаштовано новими меблями, забезпечено новими побутовими приладами (плити приготування їжі, пральні машини, сушильні машини), посудом, постільною білизною тощо. З метою забезпечення безперешкодного доступу до 2 поверху маломобільних груп Центр облаштований привідною підіймальною платформою (ліфт) (а. с. 73, т. 2).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи

у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Перевіривши доводи касаційної скарги з підстав та у межах касаційного оскарження, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувані судові рішення не відповідають вказаним вимогам закону.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який

не суперечить закону.

Суд визначає в межах, встановлених цим ЦПК України, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо (частина перша статті 11 ЦПК України).

Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини (стаття 10 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У справі, що є предметом перегляду, Одеський геріатричний будинок-інтернат звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , у якому просив визнати

ОСОБА_1 такою, що втратила право користування житловим приміщенням Одеського геріатричного будинку-інтернату, та примусово виселити її з наданням іншого місця проживання в Комунальній установі «Одеський центр соціально-психологічної допомоги», посилаючись на те, що термін дії путівки ОСОБА_1 , яка є єдиною підставою для перебування відповідача у закладі, закінчився.

Правові засади створення, діяльності і функціонування геріатричного будинку-інтернату урегульовано, зокрема, Типовим положенням про будинок-інтернат для громадян похилого віку та інвалідів, геріатричний пансіонат, пансіонат для ветеранів війни і праці, затвердженим наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 29 грудня 2001 року № 549 (яке було чинним на момент виникнення спірних правовідносин) (далі - Типове положення № 549), а також Статутом Одеського геріатричного будинку-інтернату, затвердженим розпорядженням Одеської обласної ради від 18 вересня 2017 року

№ 577/20178-ОР.

Згідно з пунктом 1.1 розділу 1 Типового положення № 549 будинок-інтернат є стаціонарною соціально-медичною установою загального типу для постійного проживання громадян похилого віку, ветеранів війни та праці, інвалідів, які потребують стороннього догляду, побутового і медичного обслуговування.

До будинку-інтернату приймаються на державне утримання особи похилого віку, які досягли пенсійного віку, та інваліди першої і другої групи, старші за 18 років, які за станом здоров`я потребують стороннього догляду, побутового обслуговування, медичної допомоги, яким згідно з медичним висновком не протипоказане перебування у будинку-інтернаті та які не мають працездатних родичів, зобов`язаних їх утримувати за законом. За наявності вільних місць до будинку-інтернату можуть прийматися особи, які мають працездатних дітей або родичів, які відповідно до чинного законодавства зобов`язані їх утримувати, за умови відшкодування будинку-інтернату витрат на їх утримання. Громадяни похилого віку та інваліди, ветерани війни і праці за наявності вільних місць у будинку-інтернаті можуть прийматися до будинку-інтернату на тимчасове проживання терміном від 1 до 6 місяців як на загальних підставах, так і на платній основі (пункти 3.1, 3.5, 3.7 Типового положення № 549).

Приймання до будинку-інтернату здійснюється за путівкою відповідно Міністерства праці та соціального захисту Автономної Республіки Крим, головних управлінь праці та соціального захисту населення обласних держадміністрацій, Головного управління соціального захисту населення Київської міської держадміністрації, Управління праці та соціального захисту населення Севастопольської міської держадміністрації (пункт 3.8 Типового положення № 549).

Основним завданням будинку-інтернату є забезпечення належних умов для проживання, соціально-побутового обслуговування, надання медичної допомоги громадянам похилого віку та інвалідам, які потребують стороннього догляду і допомоги.

Пунктом 3.21 Типового положення № 549 урегульовано питання відрахування підопічного з будинку-інтернату та зазначено, що таке відрахування здійснюється згідно з наказом по установі: за особистою заявою підопічного і на підставі довідки про наявність у нього житлової площі або письмової згоди родичів про можливість його утримувати і забезпечувати їх догляд; при встановленні інвалідам першої або другої груп, які не досягли загальновстановленого пенсійного віку, третьої групи інвалідності.

Відповідно до пункту 2.1 Статуту Одеського геріатричного будинку-інтернату, затвердженого розпорядженням Одеської обласної ради від 18 вересня

2017 року № 577/20178-ОР (далі - Статут), установа створена з метою забезпечення постійного проживання громадян похилого віку, ветеранів війни і праці, інвалідів, які потребують стороннього догляду, побутового та медичного обслуговування.

Основним завданням будинку-інтернату є забезпечення належних умов для проживання, соціально-побутового обслуговування, надання медичної допомоги громадянам похилого віку та особам з інвалідністю, які потребують стороннього догляду і допомоги (пункт 2.2 Статуту).

Законною підставою для перебування у будинку-інтернаті є оформлена путівка, видана відповідним структурним підрозділом обласної держадміністрації (пункт 5.10 Статуту).

Перелік категорій громадян, які приймаються на утримання до установи, передбачено пунктами 5.1-5.7 Статуту.

Так, до установи можуть прийматися особи похилого віку та інваліди, які мають працездатних дітей або родичів, зобов`язаних відповідно до чинного законодавства їх утримувати, якщо вони з об`єктивних причин не можуть цього робити (пункт 5.4 Статуту).

Для бажаючих громадян та осіб з інвалідністю за наявності вільних місць в установі та за погодженням з органом управління та уповноваженим органом власника можуть утворюватися відокремлені від основного контингенту підопічних платні відділення, які працюють відповідно до чинного законодавства (пункт 5.7 Статуту).

Пунктом 5.23 передбачено підстави для відрахування підопічного з установи, де зазначено, що відрахування здійснюється: 1) за особистою заявою підопічного і на підставі довідки про наявність у нього житлової площі або письмової згоди родичів про можливість його утримувати і забезпечувати догляд (підпункт 5.23.1); 2) при встановленні особам з інвалідністю І або ІІ груп, які не досягли загальновстановленого пенсійного віку, ІІІ групи інвалідності (підпункт 5.23.2).

У справі, що переглядається, суди встановили та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 на підставі путівки від 12 жовтня 2016 року, виданої Департаментом охорони здоров`я та соціального захисту населення Одеської обласної державної адміністрації, направлялася на державне забезпечення тимчасово на 6 місяців до Одеського геріатричного будинку-інтернату за адресою: АДРЕСА_2 .

Наказом Одеського геріатричного будинку-інтернату від 19 жовтня 2016 року

№ 200 ОСОБА_1 прийнято на тимчасове державне утримання на 6 місяців.

Надалі після закінчення терміну дії путівки ОСОБА_1 , її перебування у будинку-інтернаті неодноразово пролонгувалося.

Так, наказом Одеського геріатричного будинку-інтернату від 18 квітня

2017 року № 73 продовжено з 18 квітня 2017 року термін перебування

ОСОБА_1 на повному державному утриманні в Одеському геріатричному будинку-інтернаті до моменту вирішення органом управління питання подальшого її перебування у будинку-інтернаті.

Повідомленням від 30 квітня 2019 року № 212 Одеський геріатричний будинок-інтернат роз`яснив, що у зв`язку з травневими святами продовжується термін перебування зазначених осіб до 01 червня 2019 року.

Листом Департаменту соціальної та сімейної політики Одеської обласної державної адміністраціївід 12 березня 2020 року ОСОБА_1 запропоновано влаштування до Комунальної установи «Обласний центр соціально-психологічної допомоги» з наданням ліжко-місця строком на один рік, рекомендовано звернутися до директора Центру, якому надано дозвіл на поселення.

Листом Одеського геріатричного будинку-інтернату від 17 лютого 2021 року

вих. № 66 ОСОБА_1 повідомлена про можливість влаштуватись на проживання до обласної Комунальної установи«Обласний центр соціально-психологічної допомоги», який розташований за АДРЕСА_1

Вирішуючи питання про виселення відповідача, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, керувався тим, що ОСОБА_1 перебуває та проживає на державному утриманні у будинку-інтернаті за відсутності путівки Департаменту соціальної та сімейної політики Одеської обласної державної адміністрації як єдиної встановленої законної підстави на перебування у будинку-інтернаті, що свідчить про порушення вимог, встановлених законодавством України, зокрема статей 13, 14, 526, 530, 905 ЦК України, пунктів 3.7, 3.8 Типового положення № 549.

Колегія суддів із зазначеним висновком судів першої та апеляційної інстанцій не погоджується з огляду на таке.

Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Будь-яке виселення або позбавлення особи права користування житлом допускається виключно на підставах, передбачених законом, і повинно відбуватись у судовому порядку.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що під час вирішення питання виселення особи, що є крайнім заходом втручання у її право на житло та повагу до приватного життя, судам необхідно встановити відповідність такого виселення вимогам пропорційності у розумінні положень статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та світлі релевантної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), співмірності втручання у право на мирне володіння майном і дотримання справедливого балансу.

У статті 8 Конвенції закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним

у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном.

Поняття «майно» у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. При цьому визначення, чи є місце конкретного проживання «житлом», що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, у тому числі від наявності достатніх триваючих зв`язків з конкретним місцем проживання.

Правова позиція ЄСПЛ відповідно до пункту 1 статті 8 Конвенції передбачає кожній особі гарантії та право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою житла.

У практиці ЄСПЛ напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний інтерес»; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися «згідно із законом», воно повинне мати «легітимну мету» та бути «необхідним у демократичному суспільстві». Якраз «необхідність у демократичному суспільстві» і містить конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які, у свою чергу, мають бути «відповідними і достатніми»; для такого втручання має бути «нагальна суспільна потреба», а втручання - пропорційним законній меті (рішення ЄСПЛ від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції»).

У пункті 27 рішення ЄСПЛ від 17 травня 2018 року у справі «Садов`як проти України» зазначено, що рішення про виселення становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо тільки воно не ухвалене «згідно із законом». Вислів «згідно із законом» не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід ґрунтувався на національному законодавстві, але також стосується якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своєму формулюванні та надавати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування. Крім того, будь-яка особа, якій загрожує виселення, у принципі повинна мати можливість, щоб пропорційність відповідного заходу була визначена судом. Зокрема, якщо було наведено відповідні аргументи щодо пропорційності втручання, національні суди повинні ретельно розглянути їх та надати належне обґрунтування.

Розглядаючи справу «Кривіцька та Кривіцький проти України» (№ 8863/06), ЄСПЛ у рішенні від 02 грудня 2010 року установив порушення статті 8 Конвенції, зазначивши, що в процесі прийняття рішення щодо права заявників на житло останні були позбавлені процесуальних гарантій. Установлено порушення національними судами прав заявників на житло, оскільки суди не надали адекватного обґрунтування для відхилення аргументів заявників стосовно застосування відповідного законодавства та не здійснили оцінку виселення в контексті пропорційності застосування такого заходу.

Принцип пропорційності є одним із основних принципів, яким керується ЄСПЛ під час вирішення спорів та який передбачає дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар.

«Справедлива рівновага» не означає обов`язкового досягнення соціальної справедливості в кожній конкретній справі, проте передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар» (individual and excessive burden).

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов'язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (заява № 43768/07)).

Підсумовуючи висновки про принципи застосування статті 8 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях ЄСПЛ, виселення особи з житла з метою захисту прав власника можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.

У справі, що переглядається, питання про виселення ОСОБА_1 було вирішено судами виключно тому, що законна підстава для перебування в будинку-інтернаті відпала, оскільки путівка, якою відповідача було направлено на державне забезпечення тимчасово на 6 місяців, вичерпала свою дію. Суди надали вказаному аспекту першочергове значення, проте жодним чином не врівноважили його з аргументами відповідача про те, що цей захід покладе на неї надмірний тягар.

Верховний Суд готовий визнати, що втручання у право ОСОБА_1 могло переслідувати законну мету, а саме: захист прав інших осіб, яким Департаментом охорони здоров`я та соціального захисту населення Одеської обласної державної адміністрації видано путівку на перебування у будинку, тобто виселення мало законодавчі підстави.

Водночас колегія суддів зауважує, що навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції.

Наведене судами першої та апеляційної інстанцій обґрунтування виселення ОСОБА_1 свідчить про надання судами першочергового значення фактору відсутності законної підстави для продовження проживання відповідача в Одеському геріатричному будинку-інтернаті, проте суди не навели належних відповідей на аргументи відповідача та не оцінили її особисті обставини.

ОСОБА_1 вселилася у геріатричний будинок-інтернат за наявності відповідної правової підстави у 2016 року та на момент розгляду справи судом першої інстанції проживала там більше 6 років, що свідчить про наявність триваючих зв`язків із місцем проживання.

Відповідно до листа Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області ОСОБА_1 перебуває на обліку як внутрішньо переміщена особа та отримує пенсію по інвалідності ІІ групи. Починаючи з 01 листопада 2016 року з пенсії ОСОБА_1 проводяться відрахування у розмірі 75 % на користь Одеського геріатричного будинку-інтернату, тобто здійснює всі необхідні платежі.

Вдаючись до аналізу пропорційності втручання в право на житло ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції дійшов переконання, що виселення відповідає принципу пропорційності з огляду на те, що відповідачу надано інше місце проживання в Комунальній установі «Одеський центр соціально-психологічної допомоги».

Разом із тим, як судом першої інстанції, так і апеляційним судом не наведено жодних підстав, аби довести існування нагальної суспільної потреби у демократичному суспільстві щодо виселення ОСОБА_1 , не з`ясовано, у чому полягає крайня необхідність і підстава переселення та неможливість продовження проживання відповідача у будинку-інтернаті.

Відповідач тривалий час проживала в геріатричному будинку-інтернаті в кімнаті № НОМЕР_1 . Будівля забезпечена ліфтом для зручності пересування маломобільних груп населення. Разом із тим, вирішуючи питання про переселення ОСОБА_1 до Комунальної установи «Обласний центр соціально-психологічної допомоги», суди не встановили, у яку кімнату та на який поверх буде переселено відповідача, яка має проблеми з руховим апаратом та зором.

Відповідно до листа Департаменту соціальної та сімейної політики Одеської обласної державної адміністрації, у якому повідомлено про погодження влаштування ОСОБА_1 до Комунальної установи «Обласний центр соціально-психологічної допомоги» строком на один рік та проінформовано, що центр розташований у п`ятиповерховій нежитловій будівлі.

Вказані обставини у їх сукупності свідчать про те, що, вирішуючи питання про примусове виселення відповідача, яка є особою з інвалідністю, має проблеми з зором та руховим апаратом, суди першої та апеляційної інстанцій жодним чином не перевірили відповідність запропонованого житла, чи є воно благоустроєним відповідно до умов населеного пункту, чи відповідає встановленим санітарним і технічним вимогам. При цьому докази щодо належності умов проживання, яких потребує ОСОБА_1 , в матеріалах справи відсутні, а висновки судів щодо відповідності житла потребам відповідача ґрунтуються на припущеннях та не підтверджені належними і допустимими доказами у розумінні закону.

Крім того, під час розгляду справи в суді першої інстанції позивачем адресу місця примусового переселення було замінено на іншу, однак характеристики жодного із запропонованих приміщень на предмет можливості проживання в них ОСОБА_1 надано не було. Отже, судами не встановлено нагальної потреби та необхідності виселення відповідача із місця її постійного проживання, яке вона вважала своїм житлом в розумінні статті 8 Конвенції, та переселення в запропоноване приміщення, враховуючи відсутність будь-яких доказів необхідності такого виселення в аспекті рівнозначності житла, куди вирішено виселити ОСОБА_1 , чи переваг у проживанні у новому житлі.

За цих обставин Верховний Суд не може визнати, що суди першої та апеляційної інстанцій навели «достатні підстави», аби довести існування «нагальної суспільної потреби» у спірному виселенні або обґрунтованість «пропорційності» примусового виселення ОСОБА_1 у розумінні статті 8 Конвенції.

Навпаки доводи ОСОБА_1 , викладені в апеляційній та касаційній скаргах щодо понесення надмірного індивідуального тягаря знайшли своє підтвердження. Суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, не навів аргументів на спростування доводів відповідача про те, що виселення її з будинку-інтернату та переселення в інше житлове приміщення, з умовами якого вона не була ознайомлена, з урахуванням індивідуальних обставин відповідача, пов`язаних зі здоров`ям, становило втручання у її право на повагу до житла, і цей факт не було спростовано судами.

Таким чином, доводи касаційної скарги колегія суддів вважає прийнятними, оскільки право на житло є конституційним правом людини, яке гарантується Основним Законом України та Конвенцією, а тому позбавлення цього права можливо лише на підставі закону, повинно мати легітимну мету та відповідати принципу пропорційності втручання, чого у контексті цієї справи не встановлено.

Такий висновок відповідає сталій та релевантній практиці ЄСПЛ, який неодноразово встановлював порушення статті 8 Конвенції в справах, зокрема проти України, коли у контексті провадження про виселення з державного житла заявники не могли вимагати здійснення оцінки пропорційності такого втручання (див., наприклад, згадані рішення від 02 грудня 2010 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України», від 17 травня 2018 року «Садов`як проти України», від 12 січня 2023 року у справі «Муковоз проти України»,

від 02 березня 2023 року у справі «Клименко проти України».

Виконуючи завдання цивільного судочинства, окрім основних принципів: справедливості, добросовісності та розумності, суд касаційної інстанції керується аксіомою цивільного судочинства: «Placuit in omnibus rebus praecipuum esse iustitiae aequitatisque quam stricti iuris rationem», яка означає

«У всіх юридичних справах правосуддя й справедливість мають перевагу перед строгим розумінням права».

Доводи касаційної скарги щодо понесення надмірного індивідуального тягаря та непропорційності вжитого заходу у частині виселення ОСОБА_1 дають підстав для висновку, що оскаржені рішення ухвалені без додержання норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права. У зв`язку

з наведеним колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні позову.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Частиною першою статті 412 ЦПК України визначено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Оскільки у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але порушено норми матеріального та процесуального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про задоволення касаційної скарги і ухвалення нового судового рішення про відмову в задоволенні позову.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Данилюк Андрій Борисович, задовольнити.

Рішення Суворовського районного суду міста Одеси від 09 грудня 2022 року та постанову Одеського апеляційного суду від 24 липня 2023 року скасувати й ухвалити нове судове рішення.

У задоволенні позову Одеського геріатричного будинку-інтернату до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Департамент соціальної та сімейної політики Одеської обласної державної адміністрації, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, та виселення з наданням іншого місця проживання відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною

і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська

Судді В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

А. С. Олійник

В. В. Сердюк