Постанова

від 22.08.2024 по справі 759/24278/23

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 серпня 2024 року

м. Рівне

Справа № 759/24278/23

Провадження № 22-ц/4815/1018/24

Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого-судді Шимківа С.С.,

суддів: Боймиструка С.В., Хилевича С.В.,

секретар судового засідання Пиляй І.С.

учасники справи:

позивач Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції України (м.Київ)

в інтересах ОСОБА_1 ,

відповідач ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє

самостійних вимог щодо предмета

спору Орган опіки та піклування виконавчого комітету Олександрійської

сільської ради,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 адвоката Соломон Ольги Миколаївни на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 17 червня 2024 року (ухваленеу складісудді ГалінськоїВ.В.,повний текстрішення судувиготовлено 19червня 2024року) усправі запозовом Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м.Київ) в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору орган опіки та піклування виконавчого комітету Олександрійської сільської ради Рівненського району Рівненської області про забезпечення повернення малолітньої дитини до Королівства Данія, -

в с т а н о в и в :

У грудні 2023 року Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції України (м.Київ) звернулося до суду в інтересах ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору орган опіки та піклування виконавчого комітету Олександрійської сільської ради Рівненського району Рівненської області про забезпечення повернення малолітньої дитини до Королівства Данія.

Позов обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками малолітнього ОСОБА_3 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в місті Рівне, Україна.

Відповідно до інформації, вказаної у заяві про сприяння поверненню дитини, дитина жила з матір`ю в Україні за адресою: АДРЕСА_1 з моменту розлучення батьків у 2018 році.

На початку війни ОСОБА_1 з дитиною виїхали спочатку до Республіки Польщі, а потім до Королівства Данія.

Починаючи з березня 2022 року дитина постійно проживала з матір`ю в Королівстві ОСОБА_4 , що підтверджується копією посвідки на тимчасове місце проживання ОСОБА_5 , копією картки охорони здоров`я та копією довідок зі школи.

08.03.2022 року ОСОБА_6 з ОСОБА_7 приїхали до Королівства Данія.

27.04.2022 року мати з дитиною отримали посвідки на тимчасове проживання в Данії. З моменту в`їзду в ОСОБА_4 , дитина весь час проживала в Данії та перебувала з матір`ю.

12.01.2023 року відповідач вперше приїхав до Данії, щоб відвідати ОСОБА_8 . Вони провели разом два тижні, після чого 27.01.2023 року відповідач повернув сина матері.

19.05.2023 року відповідач знову приїхав до Данії, щоб відвідати ОСОБА_8 , а близько 20:00 години вечора забрав дитину.

31.05.2023 року позивачу зателефонувала її мама та повідомила, що бачила ОСОБА_8 у його бабусі та дідуся по лінії чоловіка в Україні.

10.07.2023 рішенням Сімейного суду Данії матері призначено тимчасову одноосібну опіку над дитиною у зв`язку з тим, що батько здійснює незаконне утримування дитини в Україні.

Станом на час подання позову, відповідач одноосібно, в порушення батьківських прав позивача, прийняв рішення про зміну дитиною держави її постійного місця проживання.

Просили суд:

- визнати незаконним переміщення та подальше утримування відповідачем ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на території України малолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ;

- зобов`язати відповідача ОСОБА_2 , повернути малолітню дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , до місця постійного проживання у Королівстві Данія за адресою: АДРЕСА_2 , протягом 10-ти днів з дати отримання повного тексту рішення;

- якщо відповідач ОСОБА_2 відмовиться повертати малолітню дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , до Королівства Данія відібрати дитину і передати матері ОСОБА_1 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_2 , для забезпечення повернення дитини до Королівства Данія за адресою: АДРЕСА_2 ;

- покласти витрати, пов`язані з поверненням дитини до Королівства Данія на позивача ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ;

- винести рішення у цій справі протягом шести тижнів від дати отримання цієї позовної заяви; допустити негайне виконання цього рішення у частині повернення дитини до Королівства Данія.

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 17 червня 2024 року позов Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору орган опіки та піклування виконавчого комітету Олександрійської сільської ради Рівненського району Рівненської області про забезпечення повернення малолітньої дитини до Королівства Данія задоволено.

Визнано незаконним переміщення та подальше утримування ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на територію України малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Зобов`язано ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , повернути малолітню дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , до місця постійного проживання у Королівстві Данія за адресою: АДРЕСА_2 , протягом 10-ти днів з дати отримання повного тексту рішення.

Якщо ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відмовиться повертати малолітню дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , до Королівства Данія відібрати дитину і передати матері ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_2 , для забезпечення повернення дитини до Королівства Данія за адресою: АДРЕСА_2 .

Покладено витрати, пов`язані з поверненням дитини до Королівства Данія на позивача ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ..

Допущено негайне виконання цього рішення у частині повернення дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 до Королівства Данія.

Рішення суду мотивовано тим, що ураховуючи найкращі інтереси дитини, установивши, що постійним місцем проживання до переміщення дитини на територію України було Королівство Данія, а також те, що утримання дитини на території України було здійснене батьком ОСОБА_2 без згоди матері та порушує її право на піклування дитиною, у зв`язку з чим є незаконним, а також беручи до уваги, що відповідач не довів факт наявності підстав для відмови в поверненні дитини, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для забезпечення повернення дитини до Королівства Данії, однак без визначення питання стосовно її місця проживання.

Не погоджуючись із рішенням суду, представник ОСОБА_2 адвокат Соломон О.М. оскаржила його в апеляційному порядку.

У поданій апеляційній скарзі вказує, що в розумінні практики Верховного суду звичайним місцем проживання дитини була Україна, а перебувавши у Королівстві Данія протягом 1 року і 2 місяців, дитина не набула нового звичайного для себе та постійного місця проживання у цій країні.

Проте, суд першої інстанції не врахував такі пояснення відповідача і самостійно й без посилання на будь-які докази у справі визначив, що постійним місцем проживання ОСОБА_8 було ОСОБА_9 .

Також, судом при ухваленні рішення не було враховано і не надано оцінки доказам які були надані стороною відповідача. Так, суд у своєму рішенні взагалі не зазначив про висновок експерта ДНДЕКС МВС України № 19/23/2/2-40115-2023 від 31.10.2023 року, а також висновки фахівця ОСОБА_10 від 16.06.2023 року та висновок ОСОБА_11 від 15.06.2023 року.

З висновку експерта № СЕ-19-23/46529-ПС від 27.10.2023 року вбачається, що дитина бажає проживати з батьком, між ними існують доброзичливі стосунки і наявна безпечна прив`язаність. Натомість під час проведення експертизи ОСОБА_8 повідомив, що за час проживання в Королівстві ОСОБА_4 з мамою він був змушений збирати і здавати пляшки, щоб мати гроші, адже мама кишенькових грошей йому не давала, і їсти здебільшого він був змушений готувати самостійно.

Вказане також підтверджується висновком фахівця за результатами психодіагностичного обстеження ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) на звернення його батька ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) від 16.06.2023 року.

У вказаному висновку зазначено, що ОСОБА_12 висловлює бажання проживати з батьком, крім того, у висновку зазначено, що зміна місця проживання дитини є неможливою, враховуючи не бажання самої дитини та травматичний досвід проживання дитини з матір`ю.

Також у висновку психодіагностичного обстеження ОСОБА_3 від 15.06.2023 року вказано, що він особисто постраждав від проявів сімейного насильства, в тому числі через побиття зі сторони матері. Зміна місця проживання призведе до ретравматизації, погіршить емоційний розвиток дитини або почуття її власної гідності та психологічної цілісності, сформують депресивні стани, розлади соціальної адаптації, труднощі у стосунках з оточуючими.

Серед додатків, які були долучені до позовної заяви наявна копія картки охорони здоров`я, виданої на ім`я ОСОБА_5 , однак вона не містить жодного запису про відвідування дитиною лікаря. У той час, у судовому засіданні ОСОБА_8 говорив про те, що хворів протягом декількох тижнів. У нього була висока температура та мама його залишала без нагляду самого вдома. Також у довідці про відвідування школи ОСОБА_8 в Данії значаться відомості про те, що ОСОБА_8 неодноразово пропускав школу через хворобу. Незважаючи на хвороби дитини, мати жодного разу не зверталася з ним до лікаря.

Відповідно до висновку органу опіки та піклування виконавчого комітету Олександрійської сільської ради Рівненського району Рівненської області комісія з питань захисту прав дитини вважає недоцільним повернення малолітнього ОСОБА_3 до Королівства Данія. Аналогічний висновок був складений цією службою вдруге і рішення такої комісії однозначне щодо питання повернення ОСОБА_8 в Данію.

Проте, суд не взяв до уваги дані висновки, оскільки вважав, що в межах розгляду справи про забезпечення повернення дитини до Королівства Данія не вирішується питання місця проживання дитини.

Зазначені висновки підтверджують неможливість повернення дитини до іноземної країни, оскільки існує серйозний ризик, що повернення поставить дитину під загрозу заподіяння фізичної або психічної шкоди або іншим шляхом створить для дитини нетерпиму обстановку.

Під час заслуховування думки дитини в судовому засіданні ОСОБА_8 категорично заперечував проти повернення в Данію. Він не зміг там прижитися, знайти собі друзів, не опанував данську мову, відчував себе самотнім та нікому не потрібним.

У статтях 3, 12, 13, 20 Гаазької конвенції 1980 року міститься вичерпний перелік обставин, за наявності яких суд має право відмовити в поверненні дитини до місця постійного проживання, якщо у ході розгляду справи суд виявить, що:

заявник фактично не здійснював права піклування на момент переміщення або утримування (п. "а" ч. 1 ст. 13);

заявник дав згоду на переміщення або утримання, або згодом дав мовчазну згоду на переміщення або утримання (п. "а" ч. 1 ст. 13);

існує серйозний ризик того, то повернення поставить дитину під загрозу заподіяння фізичної або психічної шкоди або іншим шляхом створить для дитини нетерпиму обстановку (п. "в" ч. 1 ст. 13);

дитина заперечує проти повернення і досягла такого віку і рівня зрілості, при якому слід брати до уваги її думку (ч. 2 ст. 13);

повернення не допускається основними принципами запитуваної держави в галузі захисту прав людини й основних свобод (ст. 20);

з моменту переміщення пройшло більше року і дитина прижилася у новому середовищі (ч. 2 ст. 12);

країна, з якої дитину вивезено, не є країною її постійного проживання за законами цієї країни (ст. 3).

У вказаній справі наявна сукупність підстав для відмови у поверненні дитини:

1) Дарій заперечує проти повернення і досяг такого віку і рівня зрілості, при якому слід брати до уваги його думку;

2) існує серйозний ризик того, то повернення поставить дитину під загрозу заподіяння фізичної або психічної шкоди або іншим шляхом створить для дитини нетерпиму обстановку;

3) дитина після повернення, проживши понад рік на території України, фактично прижилася в "новому" соціальному середовищі в Україні та інтегрувалася у суспільство в Україні, повноцінно розвивається і навчається в Україні.

Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.

01 серпня 2024 року Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції подало відзив на апеляційну скаргу, у якому покликається на законність рішення суду.

Вказує, що утримання дитини відповідачем на території України без отримання згоди матері є підставою для застосування механізму, передбаченого Конвенцією 1980 року, згідно з яким дитина має бути негайно повернена до Королівства Данія, тому апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню, а рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 17.06.2024 є таким, яке прийняте з правильним застосуванням норм матеріального права та дотриманням норм процесуального прав.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення учасників справи, апеляційний суд приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги.

Судом встановлено, що ОСОБА_13 та ОСОБА_1 з 12 вересня 2009 року по 16 квітня 2018 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який розрізано рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 16 квітня 2018 року (справа № 569/1338/18).

ОСОБА_13 та ОСОБА_1 є батьками малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , що підтверджується свідоцтвом про народження, Серії НОМЕР_1 (а.с. 70, том 1).

Після розірвання шлюбу місце проживання дитини в судовому порядку не визначалося. За взаємною згодою сторін дитина проживала разом із матір`ю, за адресою: АДРЕСА_1 .

Після початку війни, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 виїхали з території України. З березня 2022 року стали проживали в Королівстві Данія, а 27.04.2022 року отримали посвідки на тимчасове проживання в цій країні.

Згідно наявної у матеріалах справи відповіді Державної прикордонної служби України 24 травня 2023 року ОСОБА_14 , разом із батьком ОСОБА_15 повернулися на територію України.

Відповідно до акту обстеження умов проживання, затвердженого начальником служби у справах дітей Олександрійської сільської ради 13.02.2024 року ОСОБА_14 , разом із батьком ОСОБА_16 проживають в АДРЕСА_3 (а.с. 152, том 1).

18.07.2023 року електронною поштою до Міністерства юстиції України як Центрального органу з виконання на території України Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 року через Міністерство соціального захисту, житлових питань та людей похилого віку Королівства Данія надійшла заява ОСОБА_1 від 13.06.2023 про сприяння поверненню дитини до місця її постійного проживання в Королівстві Данія.

Згідно з частинами першою, другою статті 3 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України Про міжнародне приватне право, законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору України.

Відповідно до статті 9 Конституції України та статті 19 Закону України Про міжнародні договори і угоди чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Згідно зі статтею 15 Закону України Про міжнародні договори України чинні міжнародні договори України підлягають сумлінному дотриманню Україною відповідно до норм міжнародного права.

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни, несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

Згідно з частиною першою статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до частини першої статті 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що в усіх рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинно мати першочергове значення. Найкращі інтереси дитини залежно від їх характеру та серйозності можуть перевищувати інтереси батьків.

Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень ЄСПЛ, зокрема, у рішенні ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі М. С. проти України, заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.

У рішенні ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року № 31111/04 у справі Хант проти України зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі Olsson v. Sweden (№ 2) від 27 листопада 1992 року, Серія A, № 250, ст. 35-36, § 90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини (рішення у справі Johansen v. Norway від 07 серпня 1996 року, § 78).

Загальні принципи щодо зв`язку між Конвенцією та Гаазькою конвенцією, обсягу розгляду Судом міжнародних заяв про викрадення дітей, найкращих інтересів дитини та процесуальних зобов`язань держав наведені в рішенні ЄСПЛ у справі X. проти Латвії (X v. Latvia), заява № 7853/09, пункти 93 - 108 від 26 листопада 2013 року), а також у низці інших рішень щодо проваджень у справах про повернення дітей відповідно до Гаазької конвенції (див. рішення у справах Момуссо та Вашингтон проти Франції (Maumousseau and Washington v. France), заява № 39388/05, пункт 68, від 06 грудня 2007 року, Ігнакколо-Зеніде проти Румунії (Ignaccolo-Zenide v. Romania), заява № 31679/96, пункт 102, ЄСПЛ 2000-I, Йосуб Карась проти Румунії (Iosub Caras v. Romania), заява № 7198/04, пункт 38, від 27 липня 2006 року, Шоу проти Угорщини (Shaw v. Hungary), заява № 6457/09, пункт 70, від 26 липня 2011 року, та Аджіч проти Хорватії, заява № 22643/14, пункти 93 - 95, від 12 березня 2015 року) (Справа Сатановська та Роджерс проти України (заява № 12354/19) від 28 січня 2021 року, пункт 30).

Стаття 8 Конвенції передбачає, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатися у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Порядок та умови захисту дітей від шкідливих наслідків їхнього незаконного переміщення або утримування визначений Конвенцією про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 року, ратифікованою Україною 11 січня 2006 року (далі Гаазька Конвенція), яка спрямована на забезпечення невідкладного повернення дітей до держави їхнього постійного проживання.

Згідно зі статтею 1 Гаазької конвенції цілями цієї Конвенції є: a) забезпечення негайного повернення дітей, незаконно переміщених до будь-якої з Договірних держав або утримуваних у будь-якій із Договірних держав; та b) забезпечення того, щоб права на опіку і на доступ, передбачені законодавством однієї Договірної держави, ефективно дотримувалися в інших Договірних державах.

Відповідно до частини першої статті 3 Гаазької конвенції переміщення або утримання дитини розглядаються як незаконні, якщо: a) при цьому порушуються права піклування про дитину, що належать будь-якій особі, установі або іншому органу, колективно або індивідуально, відповідно до законодавства держави, у якій дитина постійно мешкала до переміщення або утримання; та b) у момент переміщення або утримання ці права ефективно здійснювалися, колективно або індивідуально, або здійснювалися б, якби не переміщення або утримання.

Згідно з частиною другою статті 3 Гаазької конвенції права піклування, про які йдеться у пункті "а", можуть виникнути, зокрема, на підставі будь-якого законодавчого акта, або в силу рішення судової або адміністративної влади, або внаслідок угоди, що спричиняє юридичні наслідки відповідно до законодавства такої держави.

Отже, виходячи зі змісту Гаазької конвенції, для прийняття рішення про повернення дитини необхідно встановити, по-перше, що дитина постійно мешкала в Договірній державі безпосередньо перед переміщенням або утриманням (пункт "а" частини першої статті 3 Конвенції); по-друге, переміщення або утримання дитини було порушенням права на опіку або піклування згідно із законодавством тієї держави, де дитина проживала (пункт "b" частини першої статті 3 Конвенції); по-третє, заявник фактично здійснював права на опіку до переміщення дитини або здійснював би такі права, якби не переміщення або утримання (пункт "b" частини першої статті 3 Конвенції).

Місце постійного проживання дитини є визначальним при відновленні статус-кво, оскільки незаконне переміщення чи утримання дитини одним із батьків, наділених правами спільного піклування, порушує інтереси та права дитини, а також права іншого з батьків на піклування нею, без згоди якого (ї) відбулась зміна місця проживання дитини.

Вищевказане відповідає правовій позиції Верховного Суду, що висловлена ним у Постанові від 17 серпня 2022 року у справі № 613/1185/19.

Поняття "місце постійного проживання" не визначене Гаазькою Конвенцією, оскільки таке місце проживання дитини має визначатися Договірними Державами в кожному конкретному випадку на підставі фактичних обставин.

Звичайне місце проживання відповідає місцю, яке відображає певний ступінь інтеграції дитини в соціальне і сімейне середовище. З цією метою, зокрема, повинні братися до уваги тривалість, регулярність, умови і причини перебування на території держави-члена і переїзду сім`ї в цю державу, громадянство дитини, місце і умови відвідування школи, мовні знання, а також сімейні та соціальні відносини дитини в цій державі.

Місце проживання підтверджується: відвідуванням дошкільного навчального закладу - садка, школи, різноманітних гуртків; за результатами встановлення таких обставин: за дитиною здійснюється медичний догляд, у дитини є свої друзі, захоплення, дитина має сталі сімейні зв`язки та інші факти, які свідчать, що дитина вважає своє місце проживання постійним, комфортним і місцем проживання своєї родини, тощо.

Як вбачається з обставин справи, Королівство Данія не було місцем постійного проживання ОСОБА_8 , оскільки ОСОБА_1 та ОСОБА_3 почали проживати у Королівстві Данія з березня 2022 року на підставі посвідок на тимчасове проживання.

В дитини не сформувалися сталі зв`язки у вказаній державі. Місцем постійного проживання дитина вважає Україну, де за нею здійснюється медичний догляд, що підтверджується довідками амбулаторії № 5 КНП Центр первинної медико-санітарної допомоги "Ювілейний" Рівненської міської ради від 13.03.2024 року, довідкою лікаря-стоматолога ОСОБА_17 від 27.02.2024 року (а.с. 246, 247, том 1) у дитини є свої друзі, захоплення (відвідує заняття з тенісу), дитина має сталі соціальні зв`язки.

Протягом всього періоду проживання Дарія у Данії він продовжував навчатися (в дистанційній формі) в Рівненському ліцеї № 7 Рівненської міської ради (а.с. 149, том 1), а після повернення на територію України почав навчатися в приватному закладі загальної середньої освіти Рівненському ліцеї "ІТ СТЕП СКУЛ" (а.с. 151, том 1).

Відповідно до частини першої статті 12 Гаазької конвенції, якщо дитина незаконно переміщена або утримується так, як це передбачено статтею 3, і на дату початку процедур у судовому або адміністративному органі тієї Договірної держави, де знаходиться дитина, минуло менше одного року з дати незаконного переміщення або утримування, відповідний орган видає розпорядження про негайне повернення дитини.

Згідно з частиною другою статті 12 Гаазької конвенції судовий і адміністративний орган, навіть у тих випадках, коли процедури розпочаті після спливу річного терміну, також видає розпорядження про повернення дитини, якщо тільки немає даних про те, що дитина вже прижилася у своєму новому середовищі.

Відповідно до статті 13 Гаазької конвенції, незважаючи на положення попередньої статті, судовий або адміністративний орган запитуваної держави не зобов`язаний видавати розпорядження про повернення дитини, якщо особа, установа або інший орган, що заперечує проти її повернення, доведуть, що:

a) особа, установа або інший орган, що піклуються про дитину, фактично не здійснювали права піклування на момент переміщення або утримування, або дали згоду на переміщення або утримування, або згодом дали мовчазну згоду на переміщення або утримування; або

b) існує серйозний ризик того, що повернення поставить дитину під загрозу заподіяння фізичної або психічної шкоди або іншим шляхом створить для дитини нетерпиму обстановку.

Судовий або адміністративний орган може також відмовити в розпорядженні про повернення дитини, якщо виявить, що дитина заперечує проти повернення і досягла такого віку і рівня зрілості, при якому слід брати до уваги її думку.

Згідно зі статтею 20 Гаазької конвенції у поверненні дитини відповідно до положень статті 12 може бути відмовлено, якщо воно не допускається основними принципами запитуваної держави в галузі захисту прав людини й основних свобод.

Частиною другою статті 12, частинами першою, другою статті 13 та статтею 20 Гаазької конвенції визначено вичерпний перелік обставин, за наявності яких суд має право відмовити у поверненні дитини до місця постійного її проживання.

Апеляційний суд бере до уваги, що у рішенні "X. проти Латвії" ((X v. Latvia) від 26 листопада 2013 року, заява № 7853/09, пункт 98)) ЄСПЛ зазначив, що не лише зі статті 8 Конвенції, але й із самої Гаазької конвенції, враховуючи прямо закріплені в ній виключення до принципу своєчасного повернення дитини до її країни постійного проживання, безпосередньо випливає те, що таке повернення не може бути призначене автоматично або механічно.

Підстави для відмови у поверненні дитини, підлягають оцінці у сукупності з дотриманням якнайкращих інтересів дитини як на сьогодні, так і в майбутньому, оцінкою думки дитини, якщо вона досягла такого віку й рівня зрілості, оцінки сімейної ситуації загалом, проведення збалансованого та розумного зважування інтересів учасників справи, тощо.

Згідно висновку експерта Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС від 27.10.2023 року дитина досягла такого віку, коли може самостійно висловлювати свої думки (а.с. 158, том 1).

В судовому засіданні суду першої інстанції ОСОБА_14 заперечував проти його повернення до Королівства Данії.

Відхиляючи заперечення Дарія проти повернення, суд першої інстанції покликався на те, що зважаючи на безпекову ситуацію в Україні, повернення дитини до Королівства Данії відповідатиме забезпеченню якнайкращих інтересів дитини.

ЄСПЛ у справі "Х проти Латвії" ((X v. Latvia) від 26 листопада 2013 року, заява № 7853/09, пункти 101, 107)) зазначив, що в контексті розгляду поданого в рамках Гаазької конвенції запиту про повернення, який відповідним чином є відмінним від провадження щодо батьківської опіки, поняття найкращих інтересів дитини повинне оцінюватися у світлі виключень, передбачених Гаазькою конвенцією, які стосуються плину часу (стаття 12), умов застосування цієї Конвенції (стаття 13 (а) та існування "серйозного ризику" (стаття 13 (b), а також дотримання фундаментальних принципів запитуваної держави, що стосуються захисту прав людини та основних свобод (стаття 20). Це завдання стоїть в першу чергу перед національними органами запитуваної держави, які, зокрема, мають перевагу прямого контакту із зацікавленими сторонами. При виконанні свого завдання відповідно до статті 8 Конвенції національні суди користуються свободою розсуду, яка при цьому залишається предметом європейського контролю, в рамках якого суд розглядає відповідно до вказаної Конвенції рішення, які ці органи ухвалили, користуючись цією свободою. Стаття 8 Конвенції покладає на державні органи конкретне процесуальне зобов`язання в цьому відношенні: розглядаючи запит про повернення дитини, суди повинні розглянути не лише вірогідні твердження про "серйозний ризик" для дитини в разі її повернення, але й ухвалити рішення з наведенням конкретних підстав у світлі обставин справи. Як відмова у прийнятті до уваги заперечень щодо повернення, які можуть підпадати під дію статей 12, 13 і 20 Гаазької Конвенції, так і недостатнє наведення підстав у рішенні про відхилення таких заперечень суперечитиме вимогам статті 8 Конвенції, а також намірам та меті Гаазької конвенції. Необхідне належне вивчення таких тверджень, яке має підтримуватися наведенням національними судами підстав, які є не автоматичними чи стереотипними, а досить деталізованими в світлі виключень, викладених у Гаазькій конвенції, яка повинна тлумачитися вузько.

На підставі поданих сторонами доказів, апеляційний суд прийшов до висновку, що повернення дитини у Королівство Данія, де дитина мала тимчасове місце проживання разом із матір`ю, за умови категоричного заперечення дитини проти повернення, нанесе більшої шкоди її інтересам, моральному та фізичному розвитку, ніж його залишення за постійним місцем проживання в Україні, враховуючи, що з часу переміщення дитини до часу розгляду справи судом пройшло більше року та дитина прижилася в цьому середовищі.

За місцем постійного проживання Дарія в Україні: АДРЕСА_3 , бойові дії не ведуться, а тому висновок суду першої інстанції про загрозливу безпекову ситуацію апеляційним судом оцінюється критично.

Оскільки встановлена Гаазькою Конвенцією презумпція повернення дитини не є абсолютною, а ОСОБА_2 виконав свій обов`язок доведення наявності підстав для відмови у поверненні дитини, позов Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору орган опіки та піклування виконавчого комітету Олександрійської сільської ради Рівненського району Рівненської області про забезпечення повернення малолітньої дитини до Королівства Данія не підлягає до задоволення.

На підставі ст. 9 Конституції України, ст. 15, 19 Закону України "Про міжнародні договори і угоди", ст.ст. 3, 9 ч.1 ст. 18, ч. 1 ст. 27 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року, ст.ст. 1, 3, 12, 13 Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 року, керуючись ст.ст. 367, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, Рівненський апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 адвоката Соломон Ольги Миколаївни задовольнити.

Рішення Рівненськогоміського судуРівненської областівід 17червня 2024року - скасувати.

У задоволенні позову Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору орган опіки та піклування виконавчого комітету Олександрійської сільської ради Рівненського району Рівненської області про забезпечення повернення малолітньої дитини до Королівства Данія - відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне судове рішення не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.

Повний текст постанови виготовлено 23 серпня 2024 року.

Головуючий-суддя Шимків С.С.

Судді: Боймиструк С.В.

Хилевич С.В.