Ухвала

від 23.08.2024 по справі 642/2066/24

ЛЕНІНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА

23.08.2024

справа № 642/2066/24

провадження № 1кп/642/404/24

УХВАЛА

Іменем України

19 серпня 2024 рокум. Харків

Ленінський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого - судді ОСОБА_1

при секретарі ОСОБА_2 ,

за участю сторін кримінального провадження:

прокурорів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

захисника ОСОБА_5 ,

підозрюваної ОСОБА_6 ,

розглянувши у судовому засіданні в залі суду, в режимі відеоконференції, кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 185, ст. 126-1 КК України,-

В С Т А Н О В И В :

У провадженні Ленінського районного суду м. Харкова перебуває об`єднане кримінальне провадження, а саме за обвинувальними актами відносно ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у кримінальному провадженні №12024221220000388 від 28.02.2024 року за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, №12023221170002741 від 04.08.2023 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ст. 126-1, ч. 4 ст. 185 КК України, та №1202422117000791 від 24.02.2024 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України.

За обвинувальним актом у кримінальному провадженні №12024221220000388 від 28.02.2024 року ОСОБА_6 пред`явлено обвинувачення в тому, що вона, будучи достеменно обізнана про введення військового стану починаючи з 05 год. 30 хв., 24 лютого 2022 року , строк дії якого в подальшому продовжувався, у зв`язку із військовою агресією російської федерації проти України , на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України , відповідно до п.20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015, будучи раніше судимою, 28.02.2024 року о 12 годині 45 хвилин ОСОБА_6 знаходячись у торгівельній залі приміщення магазину «АТБ», де здійснюють свою діяльність товариство з обмеженою відповідальністю «АТБ-МАРКЕТ» ЄРДПОУ 30487219, який розташований за адресою: м. Харків, вул. Різдвяна буд. 29 А, маючи злочинний умисел, спрямований на таємне викрадення чужого майна, діючи умисно, повторно, з корисливих мотивів, суб`єктивно усвідомлюючи протиправність своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, з метою особистого незаконного збагачення, вважаючи, що за її діями ніхто не спостерігає, підійшла до торгової полиці, з якої ОСОБА_6 взяла шоколад 100г. Міlка молочний з кремовою начинкою та шматочками печива Оpео мул, у кількості 10 шт. загальна вартість яких згідно висновка товарознавчої експертизи ННЦІСЕ ім. Засл. Проф. М.С. Бокаріуса №2062 від 14.03.2024 становить 519 гривень 80 копійок, які на праві власності належні ТОВ «АТБ- МАРКЕТ» код ЕДРПОУ 30487219, шоколад 90 гр. Міlка молочний з молочною та з вишневою начинкою м/уп, у кількості 10 штук, загальна вартість яких згідно висновка товарознавчої експертизи ННЦІСЕ ім. Засл. Проф. М.С. Бокаріуса №2062 від 14.03.2024 становить 498 гривень 60 копійок, які на праві власності належні ТОВ «АТБ-МАРКЕТ» код ЕДРПОУ 30487219, та поклала їх в середину своєї сумки.

Після чого ОСОБА_6 не маючи наміру сплачувати кошти за вказаний товар, пройшла через касову зону магазину «АТБ», не розрахувавшись за вищевказаний товар, та залишила приміщення магазину разом з викраденим майном, яким у подальшому розпорядилася на власний розсуд.

Своїми злочинними діями ОСОБА_6 , спричинила товариству з обмеженою відповідальністю «АТБ-МАРКЕТ» ЄРДПОУ 30487219 згідно висновка товарознавчої експертизи ННЦІСЕ ім. Засл. Проф. М.С. Бокаріуса №2062 від - З 2024 матеріальну шкоду на загальну суму 1018 гривень 40 копійок.

Такі дії ОСОБА_6 стороною обвинувачення кваліфіковані за ч. 4 ст. 185 КК України, тобто таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинена повторно, в умовах воєнного стану.

Крім того, за обвинувальним актом у кримінальному провадженні №1202422117000791 від 24.02.2024 року ОСОБА_6 пред`явлено обвинувачення в тому, що 23.02.2024 приблизно о 17:35 годині, у період дії в Україні воєнного стану, який введено 24 лютого 2022 року Указом Президента України №64/2022, та у подальшому неодноразово продовжено Указами Президента України, ОСОБА_6 знаходилась в магазині «Сільпо» за адресою: м. Харків, вул. Академіка Павлова, 44-Б, де здійснює свою підприємницьку діяльність ТОВ «СІЛЬПО-ФУД», код ЄРДПОУ40720198. В цей час у ОСОБА_6 виник злочинний умисел, направлений на таємне викрадення чужого майна, вчинене повторно в умовах воєнного стану.

Далі, ОСОБА_6 , реалізуючи свій злочинний прямий умисел, спрямований на таємне викрадення чужого майна, діючи умисно, повторно, з корисливих мотивів, з метою незаконного збагачення за рахунок чужого майна, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки у вигляді спричинення майнової шкоди і бажаючи їх настання, впевнившись, що за її діями ніхто не спостерігає, шляхом вільного доступу взяла із торгівельного кошику свого співмешканця ОСОБА_7 , який раніше взяв на її прохання зі стелажу у торгівельному залі магазину та поклав до кошику: сир Ферма Сметанковий брикет 50%, 150 грамів, вартістю згідно висновку експерта 74,49 грн. у кількості 6 одиниць, на загальну суму 446,94 грн., сир Ферма Голландский брикет 45%, 150 грамів, вартістю, згідно висновку експерта 70,90 грн., у кількості 7 одиниць, на загальну суму 496,30 грн., а всього на 943,24 грн., які сховала у кишені шуби одягненої на ній. Після чого, утримуючи викрадене майно при собі, ОСОБА_6 вийшла з магазину, таким чином місце вчинення злочину покинула.

Своїми умисними протиправними діями ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , спричинила матеріальну шкоду ТОВ «СІЛЬПО- ФУД», код ЄРДПОУ40720198 на загальну суму 943,24 грн.

Такі дії ОСОБА_6 стороною обвинувачення кваліфіковані за ч. 4 ст. 185 КК України, тобто таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинена повторно, в умовах воєнного стану.

В судовому засіданні обвинувачена ОСОБА_6 заявила клопотання про закриття кримінального провадження відносно неї по тим епізодам, де сума крадіжки вартістю менше 3028 грн., у зв`язку з втратою чинності закону яким встановлювалася кримінальна протиправність такого діяння.

Захисник обвинуваченої адвокат ОСОБА_5 підтримала клопотання підзахисної.

Прокурори не заперечували проти задоволення заявленого клопотання.

Суд, вислухавши думку сторін, вивчивши обвинувальні акти та додані до них матеріали, дійшов висновку про задоволення заявленого клопотання. При цьому суд виходить з наступного.

На час, до якого відносяться інкриміновані обвинуваченій ОСОБА_6 діяння, положення ч. 1ст. 51 КУпАПдіяли в редакціїЗакону № 1449-VI від 04.06.2009, згідно з якими було встановлено адміністративну відповідальність за дрібне викрадення чужого майна шляхом крадіжки, шахрайства, привласнення чи розтрати.

Викрадення чужого майна вважалося дрібним, якщо вартість такого майна на момент вчинення правопорушення не перевищувала 0,2 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян(ч. 3ст. 51 КУпАПв редакціїЗакону № 1449-VI від 04.06.2009).

Згідно з п. 5 підрозділу 1 розділу ХХПодаткового кодексу Україниякщо норми інших законів містять посилання на неоподатковуваний мінімум доходів громадян, то для цілей їх застосування використовується сума в розмірі 17 гривень, крім норм адміністративного та кримінального законодавства в частині кваліфікації адміністративних або кримінальних правопорушень, для яких сума неоподатковуваного мінімуму встановлюється на рівні податкової соціальної пільги, визначеної підпунктом169.1.1 пункту 169.1 статті 169розділуIVцьогоКодексудля відповідного року.

Відповідно до підпункту169.1.1 пункту 169.1 статті 169розділуIV Податкового кодексу Україниподаткова соціальна пільга дорівнює 50 відсоткам розміру прожиткового мінімуму для працездатної особи (у розрахунку на місяць), встановленому законом на 1 січня звітного податкового року.

З 01.01.2024 набрав чинностіЗакон України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», яким встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб на 01.01.2024 в сумі 3028 грн. Отже, податкова соціальна пільга у 2024 році складала 1514 грн. (3028 грн. х 50%).

Положеннямист. 185 КК Українивстановлено кримінальну відповідальність за таємне викрадення чужого майна (крадіжку).

У нормахКК Українине встановлено розміру вартості майна, що є предметом крадіжки.

Таким чином, відповідно до ч. 3ст. 51 КУпАПв редакціїЗакону № 1449-VI від 04.06.2009у 2024 році на час, до якого відносяться інкриміновані ОСОБА_6 діяння, крадіжка чужого майна вважалася дрібною, якщо вартість такого майна на момент здійснення правопорушення не перевищувала 0,2 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, тобто 302 грн. 80 коп. Якщо вартість викраденого майна перевищувала 302 грн. 80 коп., то наставала кримінальна відповідальність.

Отже, таємне викрадення чужого майна вартістю до 302 грн 80 коп на час, до якого відносять вказані вище інкриміновані ОСОБА_6 діяння, кваліфікувалися за ч. 1ст. 51 КУпАП, як дрібне викрадення чужого майна шляхом крадіжки, а таємне викрадення чужого майна вартістю понад 302 грн 80 коп - за ч. 1ст. 185 КК України(крадіжка), а за наявності кваліфікуючих ознак (наприклад вчинення повторно, в умовах воєнного стану) - за відповідною частиноюстатті 185 КК України, а саме за ч. 4ст. 185 КК України.

З 09.08.2024 набув чиностіЗакон України "Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та деяких інших законів України щодо посилення відповідальності за дрібне викрадення чужого майна та врегулювання деяких інших питань діяльності правоохоронних органів" № 3886-IX від 18.07.2024.

Цим Законом статтю 51 КУпАП викладено в новій редакції.

Згідно з ч. 1ст. 51 КУпАПв редакціїЗакону № 3886-IX від 18.07.2024, чинній з 09.08.2024, встановлено адміністративну відповідальність за дрібне викрадення чужого майна шляхом крадіжки, шахрайства, привласнення чи розтрати, якщо вартість такого майна на момент вчинення правопорушення не перевищує 0,5 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

Відповідно до ч. 2ст. 51 КУпАПв редакціїЗакону № 3886-IX від 18.07.2024, чинній з 09.08.2024, встановлено адміністративну відповідальність за дії, передбачена частиною першою цієї статті, якщо вартість такого майна на момент вчинення правопорушення становить від 0,5 до двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Кримінальна протиправність і караність, а також інші кримінально-правові наслідки діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, що діяв на час вчинення цього діяння (ч.2ст. 4 КК України).

Зміни до законодавства України про кримінальну відповідальність можуть вноситися виключно законами про внесення змін до цьогоКодексута/або до кримінального процесуального законодавства України, та/або до законодавства України про адміністративні правопорушення (ч.6ст. 3 КК України).

Закон про кримінальну відповідальність, що скасовує кримінальну протиправність діяння, пом`якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість (ч. 1ст. 5 КК України).

Отже, має місце часткова декриміналізація, а саме діянь, які полягають у крадіжці майна вартістю до двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 3028 грн (1514 х 2), а відтак суд доходить висновку, що втратив чинність закон, яким встановлювалася кримінальна протиправність вчинених ОСОБА_6 діянь, оскільки вартість майна, у здійсненні крадіжки якого вона обвинувачується, згідно обвинувального акта у кримінальному провадженні №12024221220000388 від 28.02.2024 року становить 1018 грн. 40 коп., та за обвинувальним актом у кримінальному провадженні №1202422117000791 від 24.02.2024 року становить 943 грн. 24 коп., що за кожним вказаним епізодом окремо не перевищує двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (3028 грн).

Оскільки згідно вказаних обвинувальних актів сума викраденого ОСОБА_6 майна становить відповідно по епізодам 1018,40 грн., 943,24 грн., то вказані дії ОСОБА_6 необхідно кваліфікувати за відповідними частинамиКодексу України про адміністративні правопорушення.

Згідно з пунктом 4-1 частини першоїстатті 284 КПК Україникримінальне провадження закривається в разі, якщо втратив чинність закон, яким встановлювалася кримінальна протиправність діяння.

Відповідно до пункту 1-2 частини другоїстатті 284 КПК Україникримінальне провадження закривається судом з підстави, передбаченої пунктом 4-1 частини першої цієї статті, якщо підозрюваний, обвинувачений заперечує проти закриття за цією підставою.

Частиною сьомоюстатті 284 КПК Українипередбачено, що ухвала про закриття кримінального провадження з підстави, передбаченої пунктом 4-1 частини першої або пунктом 1-2 частини другої цієї статті, постановляється судом з урахуванням особливостей, визначенихстаттею 479-2 цього Кодексу.

Суд здійснює судове провадження щодо діяння, кримінальна протиправність якого була встановлена законом, що втратив чинність, у загальному порядку, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею (ч. 1ст. 479-2 КПК України).

Згідно з ч. 3ст. 479-2 КПК Україниякщо під час здійснення судового провадження щодо провадження, яке надійшло до суду з обвинувальним актом, втратив чинність закон, яким встановлювалася кримінальна протиправність діяння, суд зупиняє судовий розгляд і запитує згоду обвинуваченого на закриття кримінального провадження з підстави, передбаченої пунктом 4-1 частини першоїстатті 284 цього Кодексу. Суд закриває кримінальне провадження на цій підставі, якщо обвинувачений проти цього не заперечує. За відсутності згоди обвинуваченого та в разі, якщо судом встановлено вчинення ним діяння, кримінальна протиправність якого була встановлена законом, що втратив чинність, суд постановляє ухвалу про закриття кримінального провадження з підстави, передбаченої пунктом 1-2 частини другоїстатті 284 цього Кодексу. Якщо судом не встановлено, що обвинуваченим вчинено діяння, кримінальна протиправність якого була встановлена законом, що втратив чинність, суд ухвалює виправдувальний вирок.

В судовому засіданні обвинувачена ОСОБА_6 висловила згоду на закриття вказаних кримінальних проваджень щодо неї з підстави, передбаченої п.4-1 ч.1ст.284 КПК України. Обвинувачена ОСОБА_8 сама ініціювала це питання, заявивши відповідне клопотання.

Згідно ч.2ст.4 КК Україникримінальна протиправність і караність, а також інші кримінально-правові наслідки діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, що діяв на час вчинення цього діяння.

Водночас у випадках, коли новий закон про кримінальну відповідальність покращує юридичне становище особи, він поширюється і на діяння, вчинені до набрання ним чинності, тобто застосовується принцип ретроактивності.

Європейський суд з прав людини вважає, щост. 7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод«Ніякого покарання без закону» є важливою складовою принципу верховенства права. Він також підтвердив, що зазначена стаття Конвенції допускає принцип ретроспективності більш м`якого кримінального закону. На цьому принципі ґрунтується правило, згідно з яким за наявності відмінностей між чинним на час вчинення злочину кримінальним законом та законом, який набрав чинності перед винесенням остаточного судового рішення, суди мають застосовувати той із них, положення якого є більш сприятливими для обвинуваченого (рішення у справі Скоппола проти Італії).

Згідност.58 Конституції Українизакони та інші нормативно-правові акти, що пом`якшують або скасовують відповідальність, мають зворотну дію в часі.

Зміст цієї конституційно-правової норми деталізовано устатті 5 КК. Так ч.1ст.5КК України визначено, що закон про кримінальну відповідальність, що скасовує кримінальну протиправність діяння, пом`якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість.

Крім того, відповідно до ч.3ст.5 КК Українизакон про кримінальну відповідальність, що частково пом`якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, а частково посилює кримінальну відповідальність або іншим чином погіршує становище особи, має зворотну дію у часі лише в тій частині, що пом`якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи.

Тому наведені зміни в законодавстві, які пом`якшують кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшують становище особи, мають зворотну дію в часі.

Положення п.4-1 ч.1ст. 284 КПК Українирегламентують, що кримінальне провадження закривається в разі, якщо втратив чинність закон, яким встановлювалася кримінальна протиправність діяння.

Суд вважає,що оскільки Законом№3886-ІХпідвищилась межа, з якої настає кримінальна відповідальність за крадіжку, то вказані обставини є у даному випадку підставою для закриття кримінального провадження за вказаними вище обвинувальними актами за п.4-1 ч.1 ст.284 КПК України.

За таких обставин, враховуючи імперативність вимог ч.3ст.479-2 КПК Українита позицію обвинуваченої ОСОБА_6 , яка надала згоду на закриття кримінального провадження щодо неї з підстави, передбаченої п.4-1 ч.1ст.284 КПК України, кримінальне провадження за №12024221220000388 від 28.02.2024 року, №12024221170000791 від 24.02.2024 року за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 185 КК Українипідлягає закриттю на підставі п.4-1 ч.1ст.284 КПК Україниу зв`язку із втратою чинності закону, яким встановлювалася кримінальна протиправність діяння.

Процесуальні витрати на залучення експерта слідвіднести на рахунок держави.

Питання про речові докази вирішити відповідно дост.100 КПК України.

Щодо обвинуваченої обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, термін дії якого спливає 22.08.2024 року.

Прокурор заявив клопотання про продовження обвинуваченій запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, посилаючись на продовження існування ризиків, передбаченихст.177 КПК України, що стали підставою для обрання запобіжного заходу.

Обвинувачена ОСОБА_6 заперечувала проти клопотання прокурора, просила змінити запобіжний захід на домашній арешт. При цьому посилалась на те, що обсяг обвинуваення зменшено, прокурором не доведено ризики на які посилається у клопотанні, вказувала, що вона не має наміру ухилятися від суду, та вчиняти інші кримінальні правопорушення. Крім того просила врахувати що вона має постійне місце проживання.

Захисник адвокат ОСОБА_5 підтримала клопотання підзахисної.

Згідно ч. 1ст. 331 КПК Українипід час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого.

За Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод на державу покладається обов`язок вжити заходи щодо забезпечення прав людини, яка тримається під вартою.

Згідно ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України, крім випадків, передбачених частиною п`ятою статті 176 цього Кодексу.

Відповідно до положень ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобіганням спробам переховуватися від суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином або продовжити злочинну діяльність.

Зокрема, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов`язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»), а наявність судимості може стати підставою для обґрунтування того, що обвинувачений може вчинити новий злочин («Сельчук проти Туреччини», «Мацнеттер проти Австрії»).

Так, Європейський суд з прав людини у справах «Ілійков проти Болгарії», «Летельє проти Франції» зазначав, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторно вчинення злочинів», а особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув`язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.02.2010 року у справі "Гарькавий проти України" зазначив, що особа не може бути позбавлена або не може позбавлятися свободи, крім випадків, встановлених у п. 1 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року.

Вирішуючи питання доцільності продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченій, суд враховує вимоги п.п. 3 і 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та практику Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.

Вважаючи необхідним залишення обвинуваченої під вартою, прокурор посилався на доцільність тримання під вартою та на наявність ризиків, які мали місце на досудовому слідстві та до теперішнього часу.

Однак, суд вважає, що не можна погодитись з таким твердженням прокурора та звертає увагу, що Вищі суди неодноразово відзначали, що хоча суворість покарання є визначальним елементом при оцінці ризику переховування від правосуддя чи вчинення нових злочинів, потребу подальшого позбавлення когось волі не можна оцінювати з винятком абстрактного погляду, беручи до уваги тільки тяжкість злочину. Продовження строку тримання під вартою також не може застосовуватися як передбачення вироку у формі позбавлення волі Рішення Європейського суду з прав людини «Мамедов проти Росії від 01 червня 2006 р».

Суд погоджується з прокурором щодо ризику переховування від суду.

Так, практика ЄСПЛ виходить з того, що якщо тяжкість покарання, якому може бути підданий підозрюваний, чи обвинувачений можна законно розглядати, як таку, що може спонукати до втечі, однак можливість жорстокого засудження є недостатньою для виправдання тримання під вартою.

Аналізуючи в сукупності вказані прокурором ризики, передбачені ст. 177 КПК України, суд не сприймає як переконливі доводи сторони обвинувачення в частині аргументації неможливості запобігання зазначеним ризикам шляхом застосування більш м`яких запобіжних заходів на даному етапі.

Відповідно до положень ч. 4 ст. 194 КПК України якщо при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу прокурор доведе обставини, передбачені п.п. 1, 2 ч.1 цієї статті (наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, на які вказує слідчий, прокурор), але не доведе обставини, передбачені п.3 ч.1 цієї статті (недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику, або ризикам зазначеним у клопотанні), суддя має право застосувати більш м`який запобіжний захід, ніж той, який зазначений у клопотанні, а також покласти на підозрюваного, обвинуваченого обов`язки, передбачені ч.5 цієї статті.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10 лютого 2011 року у справі "Харченко проти України" вказав на порушення пункту 3 статті 5 Конвенції національними судами України, які часто обґрунтовують продовження строку тримання під вартою однаковими підставами протягом всього періоду ув`язнення, та зазначив, що суди зобов`язані обґрунтовувати свої рішення про продовження строку тримання під вартою іншими підставами, які мають бути чітко вказані (пункт 99). Не наведення судовими органами у своїх рішеннях будь-яких підстав, які дозволяють тримання особи під вартою протягом тривалого проміжку часу, є несумісним з принципом захисту від свавілля, закріпленим у пункті 1 статті 5 Конвенції (пункт 36 рішення Європейського суду з прав людини від 15 грудня 2016 року у справі "Ігнатов проти України").»

Більш розширене тлумачення зазначеної правової позиції стосовно п. 3 ст. 5 Конвенції ЄСПЛ зробив у п.219 рішення «Нечипорук і Йонкало проти України»: «Суд нагадує, що питання проте, чи є тривалість тримання під вартою розумною, не можна вирішувати абстрактно. Наявність підстав для залишення обвинуваченого під вартою слід оцінювати в кожній справі з урахуванням її особливостей. Продовжуване тримання під вартою може бути виправданим заходом у тій чи іншій справі лише за наявності чітких ознак того, що цього вимагає справжній інтерес суспільства, який, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважує інтереси забезпечення права на свободу (див. рішення у справі "Єчюс проти Литви" (Jecius v. Lithuania), N 34578/97, п.93, ECHR 2000-IX). Подальше існування обґрунтованої підозри у вчиненні затриманою особою злочину є обов`язковою і неодмінною умовою (sinequanon) належності її продовжуваного тримання під вартою. Але зі спливом певного часу така підозра перестає сама по собі бути виправданням для позбавлення особи свободи і судові органи повинні вмотивовувати свої рішення про продовження тримання її під вартою іншими підставами (див. рішення у справі "Яблонський проти Польщі" (Jabtoriski v. Poland), N 33492/96, п.80, від 21 грудня 2000 року). Крім того, такі підстави мають бути чітко зазначені національними судами і аргументи "за" і "проти" звільнення з-під варти не повинні бути "загальними й абстрактними" (рішення у справах "Іловецький проти Польщі" [Ilowiecki v. Poland), N 27504/95, п.61, від 4 жовтня 2001 року, та "Смирнова проти Росії" (Smirnova v. Russia), NN 46133/99 і 48183/99, п.63, ECHR 2003-IX).»

Згідно з практикою застосування ЄСПЛ пункту 3 статті 5 Конвенції після спливу певного проміжку часу існування лише обґрунтованої підозри перестає бути підставою для позбавлення свободи, і судові органи мають навести інші підстави для продовження строку тримання особи під вартою; до того ж такі підстави мають бути чітко наведені національними судами (пункт 60 рішення від 06 листопада 2008 року у справі «Єлоєв проти України»2 , пункт 63 рішення від 27 листопада 2008 року у справі «Свершов проти України»3 . ЄСПЛ стверджує, що питання про те, чи є розумним строк тримання під вартою не може оцінюватись абстрактно (пункт 40 рішення від 15 грудня 2016 року у справі «Ігнатов проти України»), відсутність будь-яких підстав, наданих судовими органами у своїх рішеннях, які дозволяють тримання особи під вартою протягом тривалого проміжку часу, є несумісним з принципом захисту від свавілля, закріпленим у пункті 1 статті 5 Конвенції (пункт 36 рішення ЄСПЛ від 15 грудня 2016 року у справі «Ігнатов проти України»)4 . Отже, тривалість тримання під вартою повинна бути виправданою, обґрунтованою як складністю кримінального провадження, так і наявністю ризиків, інакше судові рішення про продовження строку тримання під вартою не відповідатимуть нормам КПК і вимогам практики ЄСПЛ.

Разом із цим, при розгляді клопотання про продовження дії запобіжного заходу на даному етапі прокурором не доведено, що більш м`які запобіжні заходи не достатні для запобігання вказаним ризикам, що є порушенням п. 3 ч. 1 ст. 194 КПК України.

Згідно з положеннями ч.3 ст. 194 КПК України, слідчий суддя, суд має право застосувати більш м`який запобіжний захід, ніж той, який зазначений у клопотанні, у разі якщо при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу прокурор доведе обставини, передбачені пунктами 1 та 2 частини першої цієї статті, але не доведе обставини, передбачені пунктом 3 частини першої цієї статті.

При цьому, слід врахувати, що реалізуючи положення ч. 5 ст. 199 КПК України, слідчий суддя, а також суд відповідно до ч. 3 ст. 331 КПК України мають враховувати, що після спливу певного часу (строку дії попередньої ухвали) саме лише існування обґрунтованої підозри перестає бути підставою для позбавлення свободи, а тому в судовому рішенні судові органи зобов`язані, розглянувши можливість обрання альтернативних запобіжних заходів, навести інші підстави для подальшого тримання особи під вартою (Рішення ЄСПЛ від 06.11.2008 року у справі «Єлоєв проти України»).

ЄСПЛ неодноразово наголошував на необхідності обґрунтування підстав обрання або продовження запобіжного заходу, так у Рішенні ЄСПЛ від 13.12.2007 року «Ткачов проти України» зазначив, що повторювання формальних підстав без будь-якої спроби продемонструвати, яким чином вони застосовуються відносно справи заявника, не може бути розцінено як «відповідні» та «достатні» підстави для застосування запобіжного заходу.

Таким чином, суд при розгляді питання про продовження строку тримання під вартою не обмежений виключно питанням продовження строку дії вже обраного запобіжного заходу, більш того, зобов`язаний дослідити можливість призначення більш м`яких запобіжних заходів.

При цьому суд також враховує, що обставини, що стали підставою для застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою змінились, обсяг обвинувачення значно зменшено, та із врахуванням практики Європейського суду з прав людини, вважає за необхідне змінити обраний запобіжний захід обвинуваченій, оскільки на переконання суду забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченої ОСОБА_6 та запобігти зазначеним ризикам, можливо шляхом застосування більш м`якого запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту з необхідністю покладення на останню додаткових обов`язків, передбачених ст. 194 КПК України.

Такий запобіжний захід забезпечить виконання обвинуваченою покладених на неї процесуальних обов`язків.

На підставі наведеного, керуючись КеруючисьЗаконом України від 18 липня 2024 року № 3886-IX «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та деяких інших законів України щодо посилення відповідальності за дрібне викрадення чужого майна та врегулювання деяких інших питань діяльності правоохоронних органів»,ст.5 КК України, п.4-1 ч.1 ст.284, ч.2 ст.284, ст.ст.285-288,181, 194, 331, 372,376, 479-2 КПК України, суд -

У Х В А Л И В :

Клопотання обвинуваченої ОСОБА_6 - задовольнити.

Кримінальні провадження за №12024221220000388 від 28.02.2024 року, №12024221170000791 від 24.02.2024 року за обвинуваченням ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 185 КК України закрити на підставі п. 4-1 ч.1ст.284КПК України у зв`язку з втратою чинності закону, яким встановлювалася кримінальна протиправність такого діяння.

Процесуальні витрати, пов`язані із залученням експерта при проведенні судової товарознавчої експертизи № 2062 від 14.03.2024 у розмірі 757,28 грн. - віднести на рахунок держави.

Речові докази:

-DVD-R диск з відеозаписами з камер відеоспостереження залишити в матеріалах кримінального провадження №12024221170000791 від 24.02.2024 року;

-Сир Ферма сметанковий брикет 50% у кільеості 6 одиниць, сир Ферма Голландський брикет 45% у кількості 7 одиниць, що передані під зберігальну розписку працівнику ТОВ «СІЛЬПО-ФУД» - залишити у розпорядженні ТОВ «СІЛЬПО-ФУД».

-CD диск з відеокамер відеонагляду з торгової зали магазину АТБ, що розташований за адресою АДРЕСА_1 за 28.02.2024 року залишити в матеріалах кримінального провадження №12024221220000388 від 28.02.2024 року.

Продовжити судовий розгляд кримінального провадження в межах решти обвинувачення в загальному порядку.

У задоволенні клопотання прокурора пропродовження запобіжногозаходу увигляді триманняпід вартоюстосовно обвинуваченої ОСОБА_6 відмовити.

Клопотання обвинуваченої ОСОБА_6 про зміну запобіжного заходу - задовольнити.

Змінити обвинуваченій ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт.

Заборонити ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , залишати житло, яке знаходиться за адресою АДРЕСА_2 , цілодобово.

Покласти на ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обов`язки, передбачені ст. 194 КПК України строком до 17.10.2024 року:

1)прибувати до суду за першою вимогою, а в разі неможливості з`явитися з поважних причин заздалегідь про це повідомити суд;

2) утримуватися від спілкування зі свідками, потерпілими, у вказаному кримінальному провадженню щодо обставин інкримінованого кримінального правопорушення.

Строк діїухвали до 17 жовтня 2024 року.

Роз`яснити обвинуваченій ОСОБА_6 , що в разі не виконання покладених на неї обов`язків до неї може бути застосовано більш жорсткий запобіжний захід.

Ухвалу для виконання згідно до вимог ст. 181 КПК України направити до органу Національної поліції за місцем проживання обвинуваченої.

Звільнити ОСОБА_6 з-під варти в залі суду негайно.

Ухвала підлягає негайному виконанню після її оголошення.

Ухвала може бути оскаржена до Харківського апеляційного суду через Ленінський районний суд м. Харкова протягом семи днів з дня її проголошення.

Суддя - ОСОБА_1