Постанова

від 15.08.2024 по справі 917/187/24

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 серпня 2024 року м. Харків Справа №917/187/24

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Гетьман Р.А., суддя Россолов В.В., суддя Склярук О.І.

за участю секретаря судового засідання Міракова Г.А.,

за участю представників:

від позивача не з`явився,

від відповідача - Меркулова Н.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Східного апеляційного господарського суду матеріали апеляційної скарги Фермерського господарства «Підкова+» (вх.№1332П від 24.05.2024) на рішення Господарського суду Полтавської області від 23.04.2024 у справі №917/187/24 (м. Полтава, суддя Дмитро Сірош, повний текст рішення складено та підписано 06.05.2024),

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська Тютюнова Корпорація», м. Київ,

до Фермерського господарства «Підкова+», смт Оржиця, Лубенський район, Полтавська область,

про зобов`язання Фермерського господарства «Підкова+» виконати в натурі умови договору поставки сільськогосподарської продукції №246К- Ф від 30.08.2023, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Українська Тютюнова Корпорація» звернулося з позовом до Фермерського господарства «Підкова +», в якому просить зобов`язати Фермерське господарство «Підкова+» виконати в натурі умови передбачені пунктом 6.3 договору поставки сільськогосподарської продукції №246К- Ф від 30.08.2023, а саме: надіслати (листом із описом вкладення) на поштову адресу Покупця, належним чином засвідчені копії документів передбачених пунктом 6.3 договору та виконати в натурі умови передбачені пунктом 2.1.1 договору поставки сільськогосподарської продукції №246К-Ф від 30.08.2023, а саме узгодити заявку на поставку Товару партіями, яка узгоджується Сторонами шляхом обміну заявками на поставку та їх підтвердження.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Відповідачем умов пункту 6.3. Договору та пункту 2.1.1. договору поставки сільськогосподарської продукції №246К-Ф від 30.08.2023.

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 23.04.2024 позов задоволено. Зобов`язано Фермерське господарство «Підкова+» виконати в натурі умови передбачені пунктом 6.3 договору поставки сільськогосподарської продукції №246К- Ф від 30.08.2023, а саме надіслати (листом із описом вкладення) на поштову адресу Покупця, належним чином засвідчені копії документів передбачених пунктом 6.3 договору та виконати в натурі умови передбачені пунктом 2.1.1 договору поставки сільськогосподарської продукції №246К-Ф від 30.08.2023, а саме узгодити заявку на поставку Товару партіями, яка узгоджується Сторонами шляхом обміну заявками на поставку та їх підтвердження. Стягнуто з Фермерського господарства «Підкова +» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська Тютюнова Корпорація» 2 422,40 грн судового збору. Ухвалено видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Фермерське господарство «Підкова+» з вказаним рішенням суду першої інстанції не погодилося та звернулося до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм чинного законодавства, просить скасувати рішення Господарського суду Полтавської області від 23.04.2024 у справі №917/187/24; ухвалити у справі №917/187/24 нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська Тютюнова Корпорація» до Фермерського господарства «Підкова+» про зобов`язання ФГ «Підкова+» виконати в натурі умови договору поставки сільськогосподарської продукції №246К-Ф від 30.08.2023 відмовити повністю; здійснити розподіл судових витрат в порядку, передбаченому Господарським процесуальним кодексом України.

В обґрунтування апеляційної скарги Фермерське господарство «Підкова+» вказує про наступне:

- суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права, що проявилось у проведені судового засідання 19.03.2024 о 15 год. 30 хв. за відсутності Відповідача та Представника Відповідача. Ігнорування клопотання Представника Відповідача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції призвело до неправильного розгляду справи, унеможливило подання Відповідачем заяв, клопотань, надання пояснень суду, а тому рішення підлягає повному скасуванню на підставі пункту 4 частини 1 статті 277 ГПК України;

- відповідач 18.09.2023, 12.10.2023, 08.12.2023 та 23.12.2023 направляв ТОВ «УТК» відповіді на заявки на поставку товарів; суд першої інстанції приймаючи рішення не перевірив та не дослідив належним чином матеріали справи; поставка товару не була здійснена саме з тієї причини, що кожна зі сторін вважала, що обов`язок доставки (перевезення) товару покладено на іншу сторону;

- суд приймаючи рішення не перевірив та не дослідив належним чином матеріали справи, де містяться документи про направлення Позивачу документів, що передбачені п.6.3. Договору; Суд зобов`язав Відповідача виконати умови п.6.3 Договору, які вже були виконані Відповідачем неодноразово, і що підтверджується матеріалами справи;

- складська квитанція є документом суворої звітності, видається у разі прийняття зерновим складом зерна на зберігання, а підставою для видачі складської квитанції на зерно є угода про зберігання зерна, укладена між зерновим складом і поклажодавцем, та факт прийняття зерна на зберігання. Таким чином, у Відповідача відсутні підстави для видачі Позивачу - складської квитанції, оскільки угоди про зберігання зерна між ними немає, зерно на зберігання позивач відповідачу не передавав;

- направлення Позивачу претензії про сплату неустойки та намагання Позивача зобов`язати через суд Відповідача надати документи, які нібито неподані, є спробою притягнути в подальшому Відповідача до відповідальності, за нібито порушення Постачальником вимог п.6.3. Договору.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 29.05.2024 апеляційну скаргу Фермерського господарства «Підкова+» (вх.№1332П від 24.05.2024) на рішення Господарського суду Полтавської області від 23.04.2024 у справі №917/187/24 залишено без руху.

В строк, наданий судом, від апелянта надійшла заява (вх.№7490 від 30.05.2024) про усунення недоліків апеляційної скарги на виконання вимог ухвали суду від 29.05.2024. Зокрема, апелянтом надано докази доплати судового збору у розмірі 605,60 грн.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 03.06.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фермерського господарства «Підкова+» (вх.№1332П від 24.05.2024) на рішення Господарського суду Полтавської області від 23.04.2024 у справі №917/187/24. Витребувано з Господарського суду Полтавської області матеріали справи №917/187/24.

10.06.2024 до Східного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №917/187/24 (вх.№7866).

Від Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська Тютюнова Корпорація» надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№8147 від 17.06.2024), в якому просить апеляційну скаргу ФГ «Підкова+» залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Полтавської області від 23.04.2024 року у справі №917/187/24 залишити в силі - без змін; судові витрати покласти на відповідача.

В обґрунтування відзиву на апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю «Українська Тютюнова Корпорація» вказує про наступне:

- фактичні обставини справи та наявні докази вказують на правомірність висновку суду щодо проведення та закриття підготовчого засідання без представника відповідача;

- судом правомірно встановлено фактичні обставини справи, зокрема зазначено, що у Відповідача триває прострочення зобов`язання із погодження заявки на поставку Товару;

- посилання Відповідача на відсутність у позивача власних або орендних складських приміщень є безпідставним оскільки чинним законодавством не передбачено обов`язок юридичної особи (першого посередника), яким є позивач, мати власний або орендований зерновий склад для ведення господарської діяльності із закупівлі або перепродажу зерна;

- жодним пунктом договору не вказано про наявність у покупця зернового складу, а твердження відповідача щодо перевезення товару саме на зерновий склад покупця спрямоване на введення суд в оману. Також умовами договору та чинним законодавством врегульовано порядок приймання товару за якістю, що спростовує твердження Відповідача щодо необхідності приймання товару на складі Постачальника;

- з огляду на фактичні обставини справи, до спірних правовідносин не підлягають застосуванню положення частини другої статті 664 ЦК України;

- враховуючи норми чинного законодавства, якими регулюються правила приймання та зберігання зерна на зерновому складі господарства наявність складської квитанції є обов`язковою;

- матеріали справи не містять жодних пояснень або доказів щодо обставин, які унеможливили своєчасне та повне виконання Відповідачем п.6.3. Договору. Сторони погоджуючи всі істотні та другорядні умови договору, серед іншого, погодили перелік та строки виконання п.6.3. Договору, а також відповідальність у разі порушення даного пункту договору.

Від Фермерського господарства «Підкова+» надійшла відповідь на відзив на апеляційну скаргу (вх.№8571 від 25.06.2024), в якій просить поновити Фермерському господарству «Підкова+» пропущений процесуальний строк для подання відповіді на відзив на апеляційну скаргу у справі №917/187/24; задовольнити вимоги, які викладені в апеляційній скарзі ФГ «Підкова +» щодо скасування рішення Господарського суду Полтавської області від 23.04.2024 у справі №917/187/24 про виконання зобов`язання в натурі за договором поставки №246-Ф від 30.08.2023.

Щодо клопотання про поновлення процесуального строку на подання відповіді на відзив на апеляційну скаргу, колегія суддів вказує про наступне.

В обґрунтування поважності причин пропуску строку на подання відповіді на відзив на апеляційну скаргу, апелянт зазначає, що ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 03.06.2024, зокрема, надано Відповідачу строк на подачу відповіді на відзив протягом п`яти днів з дня отримання відзиву на позов. Відповідачем 24.06.2024 сформовано та направлено до суду відповідь на відзив на апеляційну скаргу за допомогою підсистеми ЄСІТС «Електронний суд», проте сталася технічних помилка відправлення до АСДС, що підтверджується доданими документами, що спричинило пропуск процесуального строку.

Розглянувши доводи Фермерського господарства «Підкова+», суд вказує, що ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 03.06.2024 про відкриття апеляційного провадження не встановлено строку на подання відповіді на відзив на апеляційну скаргу, про що помилково стверджує відповідач.

З урахуванням викладеного, суд зазначає про відсутність підстав для розгляду клопотання про поновлення строку на подання відповідачем вищезазначеного документу.

Крім того, слід зазначити, що нормами Розділу Перегляд судових рішень Глава 1. Апеляційне провадження Господарського процесуального кодексу України не передбачено подання такої процесуальної заяви як відповідь на відзив на апеляційну скаргу. Однак, колегія суддів враховує те, що відповідно до пункту 3 частини 1 статті 42 ГПК України учасники справи мають право подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.

Враховуючи, що відповідачем відповідь на відзив на апеляційну скаргу направлено до суду з дотриманням розумного строку до призначеного судового засідання, додано докази направлення іншій стороні у справі, а також враховуючи положення пункту 3 частини 1 статті 42 ГПК України, суд вважає за можливе долучити вказаний документ до матеріалів справи.

На підтвердження своїх доводів ФГ «Підкова+» вказує, що допустивши порушення норм процесуального права, суд неповно з`ясував обставин справи. Відповідач вказує, що зобов`язання постачальника, визначене п.2.6. Договору стосується завантаження товару, і не є тотожним зобов`язанню доставити товар покупцеві за кошт постачальника (здійснити перевезення товару від зернового складу постачальника до пункту розвантаження). ФГ «Підкова+» вважає, що поставка товару не була здійснена саме з тієї причини, що кожна зі сторін вважала, що обов`язок доставки (перевезення) товару покладено на іншу сторону, у зв`язку з цим, постачальник вважає, що до відносин сторін у спірному випадку має застосовуватись положення частини другої статті 664 ЦК України. Договір, підписаний у редакції Позивача, містить формування, яке вказує на невиключний перелік документів у підпункті 3 пункту 6.3. Договору, та надання документів стосовно землі на розсуд Постачальника, які останній надав, а тому відповідач вважає, що вимоги п.6.3. Договору виконані. Крім того, ФГ «Підкова+» зазначає, що відсутні підстави для видачі Позивачу складської квитанції, оскільки угоди про зберігання зерна між ними немає, зерно на зберігання позивач відповідачу не передавав.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 27.06.2024 призначено апеляційну скаргу Фермерського господарства «Підкова+» (вх.№1332П від 24.05.2024) на рішення Господарського суду Полтавської області від 23.04.2024 у справі №917/187/24 до розгляду на « 15» серпня 2024 р. о 10:15 год. у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, місто Харків, пр. Незалежності, 13, 1-й поверх, в залі засідань №132.

До судового засідання Східного апеляційного господарського суду 15.08.2024 представник позивача не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, що підтверджується довідкою про доставку ухвали Східного апеляційного господарського суду від 27.06.2024 до електронного кабінету Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська Тютюнова Корпорація».

Присутній представник відповідача підтримав вимоги апеляційної скарги, просив її задовольнити, скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені у апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу доводи, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та розглянувши справу в порядку статті 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів встановила наступні обставини.

Як вбачається з матеріалів справи, 31.08.2023 ФГ «Підкова+» (надалі - Відповідач) та ТОВ «УТК» (надалі - Позивач), з використанням електронного сервісу «Вчасно», уклали договір поставки сільськогосподарської продукції № 246К-Ф від 30.08.2023.

Відповідно до пункту 1.1 Договору Відповідач, як Постачальник, зобов`язався продати (передати у власність), а Позивач як Покупець прийняти у власність та оплатити кукурудзу українського походження.

Строк поставки Товару Постачальником Покупцю - 18.09.2023 (включно), але не пізніше строку дії цього Договору. Якщо кінцева дата передачі Товару випадає на вихідний або святковий день, кінцева дата передачі Товару автоматично переноситься на перший робочий день, що йде за кінцевою датою передачі (пункт 2.1 Договору).

Товар може передаватись Покупцю окремими партіями. Партією Товару Сторони визнають Товар, який поставляється відповідно до кожної видаткової накладної, оформленої Постачальником. Поставка Товару партіями узгоджується Сторонами шляхом обміну заявками на поставку та їх підтвердження. Обмін Сторонами заявками та їх підтвердження проводиться Сторонами засобами електронного зв`язку із використанням електронних поштових скриньок, відомості про які зазначені у цьому Договорі. Такий обмін визначається Сторонами як офіційний. У будь-якому випадку загальна кількість Товару (пункт 1.3 Договору) має бути передана Постачальником Покупцю з дотриманням терміну, встановленого у пункті 2.1 цього Договору (пункт 2.1.1. Договору).

Датою поставки товару вважається дата поставки Товару на зерновий склад вказаний Покупцем, відомості про який зазначаються Покупцем у відповідній заявці (пункт 2.2. Договору).

Пунктом 2.3. Договору Сторони погодили, що Товар, який передається за цим Договором переходить у власність Покупця після передачі / поставки.

Сторони домовились, що у разi виникнення будь-яких порушень за цим Договором, внаслідок яких Товар не передано / не поставлено на користь Покупця, такий Товар має бути збережений Постачальником у належнiй кiлькостi та якостi, до повного усунення всіх порушень. Постачальник зобов`язаний по першому запиту Покупця надати підтвердження (складську квитанція, звіт про залишки сільськогосподарської продукції, тощо) про збереження Постачальником необхідної кількості Товару (пункт 2.5 Договору).

Пунктом 2.6. Договору погоджено, що Постачальник приймає на себе зобов`язання забезпечити у строк передачі/поставки Товару надання автомобільного транспорту для перевезення.

Пунктом 3.1 Договору встановлено, що 100% вартості партії Товару оплачується Покупцем протягом 1 (одного) банківського дня з дати поставки та перевірки якості Товару.

Постачальник - сільгоспвиробник надсилає (листом із описом вкладення) на поштову адресу Покупця протягом одного дня після укладання цього Договору, належним чином засвідчені копії, наступних документів: Статистична звітність (форма 29-СГ, 4-СГ) відносно Товару, який підлягає поставці за цим Договором (пункти 1.1 - 1.3 Договору); Звіт про залишки сільськогосподарської продукції (за останні три місяця), який подається щомісяця до контролюючого органу; Стосовно землі, на якій вирощений Товар (пункт 1.1-1.3 цього Договору) - податкова декларація з плати за землю (земельного податку та/або орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності) за поточний рік, складська квитанція, що підтверджує наявність Товару у Постачальника, який підлягає поставці за цим Договором (пункт 1.1 - 1.3 цього Договору) та інші документи, які підтверджують походження Товару, включаючи сільгоспвиробника на розсуд Постачальника (пункт 6.3 Договору).

Сторони погодили, що цей Договір може бути розірвано згідно зі статтею 658-1 Цивільного кодексу України.

Вартість права на розірвання Договору 16% від вартості Товару, зазначеної в пункті 1.3 цього Договору (пункт 6.6 Договору).

Відповідно до пункту 6.14 Договору Сторони погодили, що після підписання цього договору всі попередні переговори за ним листування, попередні угоди та протоколи про наміри з питань, що так чи інакше стосуються цього договору, втрачають юридичну силу.

Позивач вказує, що Відповідач взяв на себе зобов`язання поставити Товар на зерновий склад зазначений Позивачем у відповідній заявці, власним або найманим автотранспортом, а Позивач зобов`язався прийняти у власність (після перевірки якості пункт 2.9 Договору) поставлений Товар та сплатити за нього відповідну грошову суму (пункт 3.1 Договору).

Погодивши всі істотні умови Договору та підписавши його 31.08.2023, Відповідач мав направити на поштову адресу Позивача протягом 01.09.2023, документи передбачені пунктом 6.3 Договору.

Як зазначає Позивач, будучи впевненим у добросовісності Відповідача, Позивач попередньо погодив із третіми особами (кінцевий покупець), що всі необхідні документи будуть надані до 18.09.2023. Проте Відповідач не здійснив належне та своєчасне відправлення документів, передбачених пунктом 6.3 Договору, що призвело до порушення цього пункту Договору.

11.09.2023 засобами сервісу «Вчасно», ТОВ «Українська тютюнова корпорація» направила запит про підтвердження своєчасного виконання пункту 6.3. Договору.

В запиті ТОВ «УТК» просило протягом 1 (одного) робочого дня з дати отримання цього запиту направити на електронну адресу Покупця копію опису вкладення та квитанцію про сплату послуг Укрпошти, які підтверджують своєчасне виконання пункту 6.3. Договору.

Не отримавши відповіді на запит від 11.09.2023, ТОВ «УТК» 18.09.2023, засобами електронного сервісу «Вчасно», ТОВ «Українська тютюнова корпорація» направило претензію про сплату штрафу у розмірі 522 000,00 грн (пункти 6.4. Договору) та необхідність виконати пункт 6.3. Договору.

21.09.2023 ФГ «Підкова+» направило на поштову адресу частину документів передбачених пунктом 6.3. Договору.

26.09.2023 на поштову адресу ТОВ «УТК» надійшов лист №3770008760889.

Цей лист мав опис вкладення, який містив відтиск печатки поштового оператора із зазначенням дати прийняття відправлення 21.09.2023 та наступні копії документів:

- копія податкової декларації з плати за землю (3 аркуші); звіт про площі та валові збори у 2022 році (7 аркушів); звіт про посівні площі сільськогосподарських культур під урожай 2023 року (3 аркуші).

Проте у листі №3770008760889 відсутня частина документів передбачена пунктом 6.3. Договору, яка надає можливість встановити походження та наявність у Постачальника погодженого Договором Товару, а саме кукурудзи (ІІІ класу) українського походження в кількості 600 тон, а саме:

- звіт про залишки сільськогосподарської продукції (за останні три місяця), який подається щомісяця до контролюючого органу;

- складська квитанція, що підтверджує наявність Товару у Постачальника.

Отже, на думку позивача, Постачальником порушено умови Договору в частині передбаченій пунктом 6.3.

11.01.2024 засобами електронного сервісу Вчасно, ТОВ «Українська тютюнова корпорація» направила вимогу про виконання пункту 6.3. Договору.

У цій вимозі ТОВ «УТК» просило виконати у строк не більше 1 (одного) робочого дня з дати отримання цієї вимоги відправку документів, передбачену пунктом 6.3. Договору.

Відповідно до інформації, розміщеної у сервісі «Вчасно», Відповідач отримав цю вимогу 11.01.2024 о 11 год 17 хв.

Проте, як зазначає Позивач, Відповідач не виконав умови пункту 6.3. Договору.

Будучи впевненим у добросовісному виконанні договірних обов`язків Відповідачем щодо вчасного та належного виконання пункту 6.3. Договору, Позивач погодив із кінцевим покупцем Товару дату та місце поставки - 15.09.2023.

Засобами електронного сервісу «Вчасно» з використання офіційних електронних адрес Сторін, Позивач направив заявку на поставку товару. Відповідно до інформації, яка розміщена на сервісі «Вчасно», Відповідач отримав цю заявку 15.09.2023 о 15 год 35 хв.

Заявка на поставку Товару містила дані для виконання умов Договору в частині поставки, інформацію про приймання кукурудзи, яке почнеться 18.09.2023 о 15 год 00 хв та продовжиться до 25.09.2023. Пункт розвантаження (зерновий склад), який знаходиться за адресою: Одеська область, місто Рені, вулиця Дунайська, 188 та вимоги до перевізника та автотранспорта.

11.10.2023 засобами електронного сервісу «Вчасно» з використання офіційних електронних адрес Сторін, Позивач направив заявку на поставку Товару №2.

Відповідно до інформації, яка розміщена на сервісі «Вчасно», Відповідач отримав цю заявку 13.10.2023 о 13 год 34 хв.

04.12.2023 на офіційну електронну адресу Відповідача, Позивач направив заявку на поставку Товару №3.

21.12.2023 засобами електронного сервісу «Вчасно» з використання офіційних електронних адрес Сторін, Позивач направив лист №103, до якого було додано заявку на поставку Товару №4.

Всі чотири заявки направлені Покупцем відповідно до пункту 2.1.1. та пункту 2.2. Договору, не погоджені Відповідачем.

25.12.2023, засобами електронного сервісу «Вчасно» з використання офіційних електронних адрес Сторін, Позивач направив вимогу про поставку Товару. Серед іншого, в цій вимозі було зазначено: « 1. Під час виконання умов Договору, Покупець неодноразово направляв Постачальнику заявки на поставку Товару в, яких зазначав адресу зернового складу та дати приймання Товару:

- заявка на поставку Товару від 15.09.2023;

- заявка на поставку Товару від 11.10.2023;

- заявка на поставку Товару від 04.12.2023;

- заявка на поставку Товару від 21.12.2023.

Зазначені заявки на поставку Товару не виконані Постачальником, що призвело до порушення умов Договору в частині поставки Товару на користь Покупця;

2. Вимагаємо розглянути цю вимогу та протягом одного робочого дня із дати її отримання надати ТОВ «УТК» підтвердження про готовність виконати поставку Товару на зерновий склад та строки зазначені у Заявці №4 на поставку Товару та протягом одного робочого дня із дати отримання даної вимоги направити на електронну адресу Покупця документи щодо перевізника, який буде здійснювати поставку 600 тон кукурудзи, відповідно до заявки №4 від 21.12.2023».

Проте, як зазначає Позивач, станом на час звернення з цим позовом Відповідач не підтвердив жодної заявки на поставку Товару, а тому у Відповідача прострочене зобов`язання із погодження заявки на поставку Товару (пункти 2.1.1 та 2.2. Договору).

Вказані обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку, у зв`язку з чим останній звернувся до суду з цим позовом.

Судове рішення мотивовано тим, що матеріали справи не містять доказів виконання Відповідачем пункту 6.3 Договору в повному обсязі. Суд зазначив, що погоджуючи умови договору (пункт 6.3), а саме, документальне підтвердження походження Товару (зерна кукурудзи), Постачальник зобов`язувався направити Покупцю документ складського обліку матеріальних цінностей. Також місцевий господарський суд вказав, що матеріали справи не містять доказів погодження Відповідачем заявок на поставку товару, відповідно до пункту 2.1.1. Договору. На думку суду, оскільки заявки на поставку Товару не були виконані Постачальником, зазначене призвело до порушення умов Договору в частині поставки Товару на користь Покупця. З огляду на викладене, суд дійшов висновку про задоволення позову в повному обсязі.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, колегія суддів зазначає наступне.

За змістом частин 1, 2 статті 5 Господарського процесуального кодексу України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 15 Цивільного кодексу України закріплено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника, і такі способи мають бути доступними й ефективними. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Переважно спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Вимога захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі отримання відповідного відшкодування. Зазначені правові позиції неодноразово висловлювалась Великою Палатою Верховного Суду і Верховним Судом, та узагальнено викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2021 у справі №903/1030/19.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили би компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 Конвенції також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його застосування не було ускладнено діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення ЄСПЛ у справі «Афанасьєв проти України» від 05.04.2005 (заява №38722/02).

Вирішуючи господарський спір, суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 20.12.2022 у справі №914/1688/21, від 09.08.2022 у справі №921/504/20, від 06.09.2022 у справі №910/9228/21, від 22.02.2022 у справі №910/2330/21, від 24.05.2022 у справі №910/3100/21.

Додатково в контексті обраного способу захисту, розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача у цих правовідносинах, позовні вимоги позивача не можуть бути задоволені. Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/1415/19 та постановах Верховного Суду від 20.12.2022 у справі №914/1688/21, від 04.10.2022 у справі №914/2476/20, від 08.11.2022 у справі №917/304/21.

Водночас ефективність позовної вимоги має оцінюватися, виходячи з обставин справи, та залежно від того, чи призведе задоволення такої вимоги до дійсного захисту інтересу позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії). Таким чином, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

При цьому Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 02.07.2019 у справі №48/340, від 22.10.2019 у справі №923/876/16 та постановах Верховного Суду від 20.12.2022 у справі №914/1688/21, від 18.10.2022 у справі №912/4031/20, від 13.09.2022 у справі №917/9727/21.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має призводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №910/3009/18, від 19.01.2021 у справі №916/1415/19, від 16.02.2021 у справі №910/2861/18 та постановах Верховного Суду від 20.12.2022 у справі №914/1688/21, від 04.10.2022 у справі №914/2476/20, від 08.11.2022 у справі №917/304/21.

Позивач, звертаючись до суду з позовом про захист порушеного права у цій справі, обрав спосіб захисту свого права шляхом зобов`язання відповідача виконати обов`язок в натурі за договором поставки сільськогосподарської продукції №246К-Ф від 30.08.2023, а саме надіслати (листом із описом вкладення) на поштову адресу Покупця, належним чином засвідчені копії документів передбачених п.6.3 Договору та виконати в натурі умови передбачені п.2.1.1. договору поставки сільськогосподарської продукції №246К-Ф від 30.08.2023 року, а саме узгодити заявку на поставку Товару партіями, яка узгоджується Сторонами шляхом обміну заявками на поставку та їх підтвердження.

Суд зазначає, що за змістом статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, може бути примусове виконання обов`язку в натурі (п. 5 ч. 2 ст. 16 ЦК України та абз. 6 ч. 2 ст. 20 ГК України). Такий спосіб захисту застосовується у зобов`язальних правовідносинах у випадках, коли особа має виконати зобов`язання на користь позивача, але відмовляється від виконання зобов`язання чи уникає його. Примусове виконання обов`язку в натурі передбачає імперативне присудження за рішенням суду (стягнення, витребування тощо) і не спрямоване на підсилення існуючого зобов`язання, яке не виконується, способом його відтворення в резолютивній частині рішення суду аналогічно тому, як його було унормовано сторонами в договорі. Подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.06.2019 у справі №910/15651/17, від 14.05.2029 у справі №910/16744/17, від 25.06.2019 у справі №910/16981/17 та постановах Верховного Суду від 16.07.2019 у справі №910/15893/17, від 19.01.2022 у справі №910/6899/21.

Стаття 11 ЦК України вказує, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Статтею 174 ГК України передбачено, що господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Таке ж положення містить і ст. 173 ГК України, за змістом якої господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно із ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ним, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Положеннями статей 627, 628 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Судом встановлено, що між сторонами у справі укладено Договір поставки сільськогосподарської продукції №246К-Ф від 30.08.2023 (далі Договір) відповідно до умов якого постачальник зобов`язується продати (передати у власність), а Покупець - прийняти у власність та оплатити кукрудзу українського походження далі за текстом Товар.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, спір у даній справі виник щодо виконання умов п. п. 6.3., 2.1.1. Договору поставки сільськогосподарської продукції №246К-Ф від 30.08.2023.

Так, п. 6.3. Договору визначає, що постачальник - сільгоспвиробник надсилає (листом із описом вкладення) на поштову адресу Покупця протягом одного дня після укладання даного Договору, належним чином засвідчені копії вказаних документів.

Пункт 2.1.1. регламентує, що Товар може передаватись Покупцю окремими партіями. Партією Товари Сторони визнають Товар, який поставляється відповідно до кожної видаткової накладної, оформленої Постачальником. Поставка Товару партіями узгоджується Сторонами шляхом обміну заявками на поставку та їх підтвердження. Обмін Сторонами заявками та їх підтвердження проводиться Сторонами засобами електронного зв`язку із використанням електронних поштових скриньок, відомості про які зазначені у даному Договорі. Такий обмін визначається Сторонами як офіційний. У будь-якому випадку загальна кількість Товару (п.1.3 даного Договору) має бути передана Постачальником Покупцю з дотриманням терміну, встановленого у п. 2.1. даного Договору.

Позивач обґрунтовує свої позовні вимоги невиконанням відповідачем зазначених пунктів Договору, що призводить до невиконання зобов`язань з поставки Товару за спірним Договором.

Разом з цим, суд вказує, що у межах свободи договору сторони погодили чіткий механізм правових наслідків у разі невиконання зобов`язань за Договором. Так, відповідно до п.6.4. Договору у разі ненадання або надання не в повному обсязі документів у встановлений термін, згідно пункту 6.3., Постачальник сплачує Покупцю штраф в розмірі 15% від загальної вартості Товару вказаного в п. 1.3.

Крім того, розділом 4 Відповідальність сторін Договору передбачено відповідальність у випадку можливих порушень зобов`язань сторонами за Договором.

Згідно з п 6.6. Договору сторони погодили, що даний Договір може бути розірвано згідно статті 658-1 Цивільного кодексу України.

Тобто, в укладеному договорі поставки сільськогосподарської продукції сторони передбачити правові наслідки невиконання, зокрема, відповідачем взятих на себе зобов`язань за цим договором, спеціальні способи захисту, що сприяють процесуальній економії та покликані відновити майнову сферу позивача внаслідок невиконання договірних зобов`язань.

Також суд звертає увагу, що відповідачем взагалі заперечується існування складської квитанції, як такої, на наданні якої наполягає позивач. Матеріали справи містять тривале листування сторін щодо погодження умов поставки, зокрема направлення заявок позивачем та реагування на них відповідачем, з чого вбачається непогодження із умовами наданих заявок.

На думку суду, вказані обставини можуть призвести до того, що рішення суду про зобов`язання відповідача направити спірні документи та узгодити заявки об`єктивно неможливо буде виконати, що не відповідає поняттю ефективного способу захисту.

Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №910/3009/18 (пункт 63), від 08.02.2022 у справі №209/3085/20 (пункт 24), від 21.09.2022 у справі №908/976/190 (пункти 5.6, 5.9)). Інакше кажучи, не є ефективним той спосіб захисту, який у разі задоволення відповідного позову не відновлює повністю порушене, оспорюване право, а відповідне судове рішення створює передумови для іншого судового процесу, у якому буде відбуватися захист права позивача, чи таке рішення об`єктивно неможливо буде виконати.

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 04.03.2023 у справі №902/311/22.

З урахуванням предмета та підстав позову суд має розглядати лише такий спір, у якому позовні вимоги можуть бути або задоволені, чим спір по суті буде вичерпано, або в їх задоволенні може бути відмовлено. У тому ж разі, якщо за змістом заявлених позовних вимог (а не з огляду на обставини справи) задоволення позову є неможливим, немає, як видається, підстав стверджувати про наявність юридичного спору. Суд повинен ухвалювати рішення, яким вичерпувати конфлікт між сторонами, а не давати одній зі сторін за відсутності для цього юридичних підстав сподівання на те, що вона в майбутньому отримає бажане для неї рішення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 13.10.2020 у справі №369/10789/14-ц).

Суд також враховує, що визначення предмета та підстав позову є правом позивача, у той час як встановлення його обґрунтованості - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, і саме у такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики ЄСПЛ включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом. Отже, обрання позивачем способу захисту, який не відповідає ні змісту правовідносин, не здатний відновити порушені права з огляду на відсутність механізму виконання такого рішення, є самостійною та достатньою підставою для відмови у задоволенні позову. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 08.11.2022 у справі №917/304/21, від 19.01.2022 у справі №910/6899/21.

Також суд вказує, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (частина перша статті 509 ЦК України).

Характерними рисами зобов`язального правовідношення є наявність визначеного кола осіб - учасників зобов`язання - суб`єктів зобов`язання - боржника та кредитора, а також його особливого об`єкта - цивільно-правового обов`язку боржника перед кредитором і, відповідно, права вимоги кредитора до боржника. У зобов`язанні мають бути чітко визначені його суб`єкти та конкретизований його об`єкт. Об`єктом зобов`язання, як й іншого цивільного правовідношення, визнається визначена поведінка зобов`язаної особи. Отже, до елементів зобов`язання належать: суб`єкт (кредитор, боржник, на стороні яких може бути одна або декілька осіб, третя особа); об`єкт (юридичний - визначена поведінка суб`єктів та матеріальний (речі, гроші)); зміст (право вимоги кредитора і обов`язок (борг) боржника).

Згідно зі статтею 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк товари у власність покупця для виконання його підприємницької діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Тобто сторонами зобов`язання з поставки є постачальник та покупець, предметом договору є товар, що становить предмет договору, юридично визначеною поведінкою постачальника є обов`язок поставити товар та прийняти оплату за нього, а покупця - прийняти товар та здійснити оплату за нього, як і визначено сторонами даного спору у укладеному ними договорі.

Як вже зазначено судом, Товариство з обмеженою відповідальністю «Українська тютюнова корпорація», звертаючись з позовом до суду, зазначає про не направлення відповідачем обсягу документів, визначених п.6.3. Договору, та неузгодження ним заявок на поставку товару відповідно до п.2.1.1. Договору, що має наслідком нездійснення поставки товару за Договором.

Втім колегія суддів зазначає, що унормування у договорі того, що постачальник - сільгоспвиробник надсилає (листом із описом вкладення) на поштову адресу Покупця протягом одного дня після укладання даного Договору, належним чином засвідчені копії вказаних документів, а також те, що поставка Товару партіями узгоджується Сторонами шляхом обміну заявками на поставку та їх підтвердження (пункти 6.4. та 2.1.1. Договору), не створює для відповідача (постачальника) як для сторони зобов`язання обов`язок з поставки товару у спосіб направлення відповідно до пункту 6.3. Договору документів та узгодження заявок на поставку відповідно до п.2.1.1. Договору, який він може бути примушений виконати в натурі на користь позивача.

Наведені положення договору не надають позивачеві прав кредитора у такому договірному регулюванні та не є ані юридичним, ані матеріальним об`єктом зобов`язання поставки, а є лише встановленим порядком виконання сторонами зобов`язання, порушення якого може бути підставою для звернення до суду, але у спосіб належний та ефективний для захисту певного права.

У цьому контексті колегія суддів зазначає, що з урахуванням викладеного, ефективний захист майнового або немайнового права чи законного інтересу у спосіб примушення до виконання обов`язку в натурі має відбуватися шляхом прийняття судом рішення саме про примусове виконання відповідачем обов`язку в натурі певних дій, які становлять зміст зобов`язання, коли за положеннями закону та/або договору відповідач зобов`язаний був вчинити певні дії стосовно позивача або уникає виконання свого обов`язку. Тобто цей засіб захисту застосовується за наявності зобов`язальних правовідносин між позивачем та відповідачем, зокрема, може мати місце при невиконанні обов`язку сплатити кошти, передати річ кредитору, виконати роботи чи надати послуги. Тоді як заявлена позивачем у цій справі вимога не становить зміст зобов`язання з поставки, унормованого у договорі та/або законі, та не призведе до поновлення порушеного права позивача здійснити поставку відповідно до умов договору.

З огляду на викладене вище у сукупності, оскільки визначення предмета та підстав позову є правом позивача, у той час як встановлення його обґрунтованості - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, і саме у такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики Європейського суду з прав людини включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом, колегія суддів вважає, що обрання позивачем способу захисту, який не відповідає ані змісту правовідносин, ані здатен поновити порушені права, з огляду на відсутність механізму виконання такого рішення, є самостійною та достатньою підставою для відмови в позові.

Вказане відповідає правовій позиції, викладеній Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 14.05.2019 у справі №910/16744/17 та від 11.06.2019 у справі №910/15893/17, відповідно до якої спосіб захисту права у вигляді примусового виконання обов`язку в натурі передбачає імперативне присудження за рішенням суду (стягнення, витребування тощо) і не спрямоване на підсилення існуючого зобов`язання, яке не виконується, способом його відтворення в резолютивній частині рішення суду аналогічно тому, як його було унормовано сторонами в договорі.

Колегія суддів зазначає, що оцінка позивачем та судом першої інстанції вказаного висновку Верховного Суду з позиції ефективності обраного позивачем способу захисту є помилковим та спростовується вищенаведеними обставинами.

Щодо доводів апелянта про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, колегія суддів вказує про наступне.

Апелянт зазначає, що суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права, що полягає у проведені судового засідання 19.03.2024 о 15 год. 30 хв. за відсутності Відповідача та Представника Відповідача. Ігнорування клопотання Представника Відповідача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції призвело до неправильного розгляду справи, унеможливило подання Відповідачем заяв, клопотань, надання пояснень суду, а тому рішення підлягає повному скасуванню на підставі пункту 4 частини 1 статті 277 ГПК України

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Господарського суду Полтавської області від 21.02.2024, серед іншого, відкрито провадження у справі повідомлено учасників справи про можливість участі у судовому засіданні в режимі відеоконференції; постановлено забезпечити проведення всіх судових засідань у справі для представників сторін в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

14.03.2024 від представника ФГ «Підкова+» - адвоката Севастьянової А.В. надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів представника (вх.№3537).

Матеріали справи не містять ухвали суду за результатами розгляду вищезазначеного клопотання.

Як вбачається із Протоколу судового засідання в режимі відеоконференції №2621625 від 19.03.2024 представник відповідача не брав участь у судовому засіданні та не зазначений у списку запрошених учасників на початку конференції.

Представник відповідача зазначає, що зайшла за допомогою особистого КЕП через кабінет в підсистемі «Електронний Суд» ЄСІТС у підсистему відеоконференцзвязку та очікувала на запрошення адміністратора до відеоконференції, проте запрошення надіслано не було.

Колегія суддів погоджується із доводами апелянта про те, що має місце порушення судом першої інстанції норм процесуального права щодо неналежного забезпечення права сторони на участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Водночас, скаржник наполягає, що вказане процесуальне порушення є підставою для повного скасування оскаржуваного рішення відповідно до пункту 4 частини 1 статті 277 ГПК України.

Суд констатує, що згідно з п.3 ч.3 статті 277 ГПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто господарським судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач був обізнаний про відкриття провадження у справі, надав відзив на апеляційну скаргу і належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання.

Судова колегія вважає необґрунтованими доводи скаржника про те, що неможливість участі представника під час судового засідання за результатами якого було закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті призвело до неповного з`ясування фактичних обставин справи, позбавило відповідача подати заяви, клопотання та заперечення у справі. Апелянтом не зазначено про подання конкретних клопотань, які останній мав намір заявити у судовому засіданні 19.03.2024. Представник відповідача брав участь у судовому засіданні 18.04.2024 та не висловлював будь-яких клопотань чи пояснень, які не були подані останнім у минулому судовому засіданні внаслідок незабезпечення судом участі такого представника в режимі відеоконференції.

Згідно з практикою Верховного Суду, викладеною у постановах від 03.10.2019 у справі №902/271/18, від 16.02.2021 у справі №922/2115/19, в ухвалі від 22.06.2021 у справі №923/525/20, постанові від 16.12.2021 у справі №910/7103/21 суди першої інстанції за наявності певних обставин можуть прийняти рішення про повернення до стадії підготовчого провадження після його закриття для вчинення тих чи інших процесуальних дій, які можуть бути реалізовані лише на стадії підготовчого провадження. Проте відповідачем не зроблено відповідної заяви у суді першої інстанції.

Таким чином, скаржником не доведено, що незабезпечення участі представника у судовому засіданні 19.03.2024 призвело до неправильного вирішення справи.

З огляду на норми частини 3 статті 277 ГПК України та доводи скаржника, відсутні підстави для обов`язкового скасування оскаржуваного рішення через порушення судом норм процесуального права.

Водночас, як встановлено судом вище, місцевий господарський суд під час розгляду даної справи не переконався, чи забезпечить обраний позивачем спосіб захисту реальне відновлення порушеного права, за захистом якого останній звернувся, не з`ясував, чи буде задоволення позовних вимог саме тим результатом, якого хоче досягнути позивач унаслідок вирішення спору і чи не буде у нього потреби ще раз звертатися до суду для вжиття додаткових засобів захисту.

Обрання позивачем неналежного способу захисту права є самостійною підставою для відмови в позові.

З урахуванням наведеного, за наслідками апеляційного розгляду справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що вимоги позивача виконати в натурі умови передбачені пунктом 6.3 договору поставки сільськогосподарської продукції №246К- Ф від 30.08.2023, а саме надіслати (листом із описом вкладення) на поштову адресу Покупця, належним чином засвідчені копії документів передбачених пунктом 6.3 договору та виконати в натурі умови передбачені пунктом 2.1.1 договору поставки сільськогосподарської продукції №246К-Ф від 30.08.2023, а саме узгодити заявку на поставку Товару партіями, яка узгоджується Сторонами шляхом обміну заявками на поставку та їх підтвердження задоволенню не підлягають.

Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «Серявін та інші проти України» вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Також, Європейський суд з прав людини зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Відповідно до частини 1 статті 277 ГПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.

З огляду на викладене, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду дійшла висновку про задоволення апеляційних вимог, скасування рішення Господарського суду Полтавської області від 23.04.2024 у справі №917/187/24 та прийняття нового рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.

Згідно частині 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Здійснюючі розподіл судових витрат, суд керується положеннями ст.ст.123,129 ГПК України, у зв`язку із відмовою у задоволенні позову витрати апелянта за подання до суду апеляційної скарги покладаються на позивача.

Також, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне. Відповідно до ч.1 ст. 273 ГПК апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції розглядається протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі

24.02.2022 Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 введено в Україні воєнний стан, який продовжено до 09.11.2024 (Закон України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 23.07.2024 №3891-IX).

Відповідно до ст.26 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства в умовах воєнного стану забороняється.

При цьому, згідно Рекомендацій прийнятих Радою суддів України щодо роботи судів в умовах воєнного стану, при визначенні умов роботи суду у воєнний час, рекомендовано керуватися реальною поточною обстановкою, що склалася в регіоні. У випадку загрози життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ.

На підставі вищевикладеного, у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану, враховуючи поточну обстановку, що склалася в місті Харкові, суд був вимушений вийти за межі строку встановленого ст.273 ГПК України.

Керуючись статтями 129, 269, 270, п.2, ч.1 ст.275, п.п.1,2,4 ч.1 ст. 277, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Фермерського господарства «Підкова+» задовольнити.

Рішення Господарського суду Полтавської області від 23.04.2024 у справі №917/187/24 скасувати.

Прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська Тютюнова Корпорація» (04128, місто Київ, вул. Туполєва Академіка, будинок 18-В, приміщення 4; ЄДРПОУ 42916873) на користь Фермерського господарства «Підкова+» (37700, Полтавська область, Оржицький район, смт Оржиця, вул.30-річчя Перемоги, будинок 2Ж; ЄДРПОУ 34387886) 3633,60 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачено ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 23.08.2024.

Головуючий суддя Р.А. Гетьман

Суддя В.В. Россолов

Суддя О.І. Склярук