Рішення

від 23.08.2024 по справі 400/1451/24

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 серпня 2024 р. № 400/1451/24 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Лісовської Н.В., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Корпорація Бугські кар`єри", вул. Першотравнева, 22,смт Олександрівка,Миколаївська обл., Вознесенський р-н,56530,

до відповідачаГоловного управління ДПС у Миколаївській області, вул. Героїв Рятувальників, 6,м. Миколаїв,54005,

провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 22.01.2024 № 97414290902, № 97514290902,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Корпорація Бугські кар`єри» (надалі Товариство або позивач) звернулось до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Миколаївській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 22.01.2024 року №97414290902 про застосування штрафу в сумі 1 000 000,00 грн та від 22.01.2024 року №97514290902 про застосування штрафу в сумі 1020,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що у відповідача були відсутні підстави для проведення фактичної перевірки, а саме: реальних подій та обставин, з настанням яких законодавець пов`язує виникнення у контролюючого органу права призначення фактичної перевірки. Окрім того, Позивач зазначає, що відповідач фактично не здійснив перевірку (не проводив її), оскільки не здійснив жодних заходів, які повинен був вчинити при проведенні фактичної перевірки: перевіряючі не перебували у приміщенні підприємства, перевіряючі не поводили інвентаризацію, перевіряючі не зустрічалися з керівництвом (бухгалтером) підприємства, перевіряючі не досліджували жодного первинного бухгалтерського обліку. Фактична перевірка була проведена в кабінеті ДПС, без дослідження документів первинного бухгалтерського обліку.

Крім того, викладені в Акті перевірки висновки не відповідають дійсності та є надуманими, не підтверджені жодними документами первинного бухгалтерського обліку. Відповідач дійшов хибних висновків, що об`єм придбаного підприємством у перевіряємому періоді пального (ПММ) значно перевищував місткість зареєстрованих акцизних складів, та що підприємство використовувало придбане пальне (паливо-мастильні матеріали) (ПММ) не в господарських цілях, а придбавало з метою роздрібної торгівлі. Позивач зазначає, що з боку підприємства відсутній склад правопорушення, за яке можливо застосовувати штрафні (фінансові) санкції. Прийняті ППР належать скасуванню. Позивач зазначає, що основним видом його діяльності є добування декоративного та будівельного каменю, вапняку, гіпсу, крейди та глинистого сланцю.

Враховуючи необхідність закупівлі ПММ для власних потреб, позивачем відповідно отримано ліценцію на зберігання пального від 18.03.2020 року №14160414202000755 (виключно для потреб власного споживання).

Позивач зауважує, що ним не реалізується пальне, а використовується безпосереднього для своїх господарських потреб (заправки машин, механізмів, тощо). Наведене свідчить, що придбане позивачем паливо зберігається не тільки у ємностях (акцизний склад ПММ), а й безпосередньо в паливних баках транспортних засобів, у тому числі в паливних резервуарах тепловозу (який використовується в господарській діяльності), що в розумінні п. г абз. 8 п. п.14.1.6 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України - не є акцизним складом, а відтак не підлягає реєстрації в системі електронного адміністрування та не є порушенням вимог пункту «б» абзацу 6 п.п. 230.1.2 п. 230.1 ст.230 Податкового кодексу України.

Ухвалою суду від 16.02.2024 року відкрито провадження у справі без виклику сторін у судове засідання.

04.03.2024 року відповідач подав відзив на позовну заяву та заявив клопотання про розгляд справи з викликом сторін.

Ухвалою суду від 10.04.2024 року призначено розгляд справи з викликом сторін на 29.05.2024 року.

Відповідач позов заперечив повністю з підстав, наведених у відзиві на позовну заяву. В обґрунтування своїх заперечень зазначив, що сукупністю викладених в акті перевірки фактів, контролюючим органом зроблено висновок про порушення Позивачем абз.6 п.п.230.1.2 п. 230.1 ст. 230 Податкового кодексу України, а відтак, спірні ППР винесено правомірно.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив позов задовольнити.

Представник відповідача під час судового розгляду справи проти позову заперечував та зазначив, що при проведенні перевірки позивача податковий орган діяв у межах та у спосіб, встановлений чинним законодавством України. Висновки перевірки зафіксовані належним чином, а отже і винесені податкові повідомлення-рішення є законними. Просив у позові відмовити в повному обсязі з підстав, викладених у відзиві на адміністративний позов.

Вислухав позицію сторін в судовому засіданні, вислухав прояснення свідків, дослідив письмові докази, що містяться в матеріалах справи, судом встановлено:

Як вбачається з матеріалів справи, ГУ ДПС у Миколаївській області у період з 13.12.2023 по 22.12.2023 проведено фактичну перевірку ТОВ «Корпорація Бугські Кар`єри» за місцем фактичного провадження діяльності, а саме: АДРЕСА_1 .

За результатами перевірки складено Акт про результати фактичної перевірки з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства з питань виробництва, зберігання та обігу підакцизних товарів, контроль за виконанням якого покладений на органи ДПС, від 25.12.2023 №12926/14-29-07/39549435 та встановлено порушення вимог: п.п. 230.1.2 п. 230.1 ст. 230 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VI, із змінами та доповненнями (далі Кодекс), у зв`язку із встановленням факту відсутності реєстрації у системі електронного адміністрування реалізації пального та спирту етилового акцизного складу за адресою: АДРЕСА_1 ; п.85.2 ст.85 Кодексу, у зв`язку із не наданням позивачем жодного документу пов`язаного з предметом перевірки.

На підставі висновків Акту фактичної перевірки контролюючим органом прийняті податкові повідомлення-рішення від 22.01.2024 року № 97414290902, яким до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції в сумі 1 000 000,00 грн. за порушення п.п.230.1.2 п.230.1 ст.230 Податкового кодексу України, та від 22.01.2024 року №97514290902, яким до позивача застосовані штрафні (фінансові) санкції в сумі 1020,00 грн за порушення п.85.2 ст.85 Податкового кодексу України.

Позивач не погоджується з прийнятими податковими повідомленнями рішеннями від 22.01.2024 року № 97414290902 та № 97514290902, у зв`язку з чим звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з того, що відносини, які виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, у тому числі податку на прибуток та податку на додану вартість, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, врегульовані ПК України.

Так, право на проведення перевірки, в тому числі фактичної перевірки, визначено положеннями пункту 75.1. статті 75 та підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України, при чому така перевірка повинна проводитися в межах повноважень контролюючого органу виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

Відповідно до пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Підстави призначення, обставини та порядок проведення перевірки визначено положеннями статті 80 Податкового кодексу України.

За змістом підпункту 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України, фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з таких підстав, зокрема, у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів та цільового використання спирту платниками податків, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками, а також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального.

Платник податків може скористатись правом не допуску посадових осіб контролюючого органу до перевірки у випадках передбачених пунктом 81.1 статті 81 ПК України.

Разом з тим, не допуск посадових осіб контролюючого органу до проведення перевірки є правом, а не обов`язком платника податків, а тому реалізація права на судовий захист своїх прав та інтересів не може перебувати у залежності від використання особою своїх прав на їх позасудовий захист.

Незалежно від прийнятого платником податків рішення про допуск (недопуск) посадових осіб до перевірки, оскаржуючи в подальшому наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 21 лютого 2020 року у справі №826/17123/18 та від 04 вересня 2020 року у справі №821/1274/18.

Аналіз наведених положень дає підстави для висновку, що право на проведення фактичної перевірки виникає у посадових осіб контролюючого органу за сукупності двох умов: наявності визначених законом підстав для її проведення (правова підстава) та надіслання/пред`явлення оформлених відповідно до вимог ПК України направлення і наказу на проведення перевірки, а також службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки (формальна підстава).

Слід зазначити, що вступна частина Акту перевірки від 25.12.2023 року містить посилання на наказ Головного управління ДПС у Миколаївській області від 04.12.2023 року щодо проведення фактичної перевірки на підставі п.п. 80.2.5 п. 80.2 ст. 80 Податкового кодексу України.

Також в Акті перевірки зазначено, що посадова особа, головний бухгалтер ТОВ «Корпорація Бугські Кар`єри» ОСОБА_1 відмовилась від підписання направлень на перевірку, про що було складено акт відмови від підписання направлення на перевірку. Також головний бухгалтер відмовилась від отримання запиту «Про надання документів», про що було складено Акт відмови від отримання запиту «Про надання документів».

Копію запиту про надання документів від 13.12.2023 року було надіслано на адресу позивача Укрпоштою рекомендованим листом з повідомленням про вручення та Новою поштою. Згідно трекінгу відправлень Нової пошти, запит отримано Позивачем 16.12.2023 року.

В судовому засіданні були допитані свідки:

- головний бухгалтер ТОВ "Корпорації Бугські кар`єри" ОСОБА_1 , яка зазначила, що станом на час відвідування перевіряючими підприємства за місцем знаходження - 13.12.2023 року її не було на робочому місці, директора також не було на підприємстві. Свідок пояснила, що спілкувалася з перевіряючими виключно в телефонному режимі та під час розмови не заперечувала про проведення перевірки. Свідок пояснила, що вона не відмовлялася від отримання Наказу та направлення на перевірку, але фізично не могла їх отримати, оскільки була відсутня та в неї на той час було відсутнє право підпису, так що вона фактично була неналежним представником підприємства. При отриманні Запиту на надання документів, який не містив чіткого переліку витребуваних документів, окрім того, ДПС не було надіслано ні Наказу, ні Направлення на перевірку, в Запиті не було зазначено телефонів перевіряючих, а відтак підприємство не надавало на запит жодних документів, оскільки вважали, що перевірка не відбулася;

- головний державний інспектор відділу контролю за виробництвом та обігом пального управління контролю за підакцизними товарами ГУ ДПС ОСОБА_2 та інспектор ОСОБА_3 надали пояснення та зазначили, що 13.12.2023 року прибули на підприємство. На територію підприємства не заходили. Біля воріт підприємства мали розмову з головним бухгалтером ТОВ "Корпорації Бугські кар`єри" ОСОБА_1 , яка в розмові не заперечувала, щоб була проведена фактична перевірка. Оскільки в телефонній розмові головний бухгалтер не заявила про недопуск до проведення перевірки, перевіряючі вважають, що перевірка відбулася та вони були допущені до проведення перевірки. А відтак, склали Акт про відмову отримання Наказу та Направлення на перевірку. 13.12.2023 року Наказ та Направлення на проведення перевірки нікому з представників підприємства не вручали у зв`язку з тим, що офіційного представника не було. При направленні Запиту на отримання документів первинного бухгалтерського обліку не відправляли ні Наказ, ні Направлення на перевірку. Оскільки Підприємство на запит документів не надало, перевірку було здійснено на підставі аналізу даних, які містяться в електронних базах ДПС.

Виходячи з встановлених фактичних обставин справи, судом встановлено:

Перевіряючими ні 13.12. 2023 року, ні в подальшому (до 25.12.2023 року) не був вручений Наказ та Направлення на перевірку представнику підприємства. Перевіряючі не заходили на територію підприємства, не знімали залишки пального в ємностях, не мали доступу до документів первинного бухгалтерського обліку. Перевіряючими в Акт відмови від отримання Наказу та Направлення на проведення перевірки були внесені неправдиві дані щодо відмови в отриманні Наказу та Направлення, оскільки факту відмови головного бухгалтера ОСОБА_1 від отримання Наказу та Направлення на перевірку не було, через її фізичну відсутність на підприємстві. Це підтверджується як показаннями ОСОБА_1 (головний бухгалтер Товариства), так і показаннями самих перевіряючих ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , наданими в судовому засіданні під присягою.

Таким чином, суд приходить до висновку, що «фактична перевірка» не відбувалася.

Перевіряючими не дотриманий порядок проведення фактичних перевірок: не вручений наказ та направлення на перевірку, не отриманий доступ на територію підприємства за місцем здійснення господарської діяльності, не проведено інвентаризацію та зняття залишків ПММ, перевірка здійснена без дослідження документів первинного бухгалтерського обліку.

А відтак, викладені висновки в Акті перевірки є неправомірними, а сам Акт перевірки є неналежним та недопустимим доказом у розумінні КАС України. Винесенні на підставі такої перевірки ППР належать скасуванню.

Доктрина «плодів отруйного дерева» базується на ланцюжку доказів, де докази базуються один на одному. Тобто, якщо допустимий перший доказ, то допустимі і наступні докази. Така позиція викладена у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2022 у справі 756/10060/17.

У даному випадку судом встановлено та підтверджено належними й допустимими доказами у справі, що «фактична перевірка» не відбулася, а відтак Акт перевірки є неналежним доказом, а як наслідок прийняті на його висновках податкові повідомлення-рішення є протиправними, належать скасуванню, оскільки прийняті суб`єктом владних повноважень на підставі хибних висновків.

Щодо суті виявлених порушень, суд вважає, недоцільним надавати оцінку Висновкам, викладеним в Акті перевірки, оскільки судом вже встановлено, що фактична перевірка не відбувалася, а Акт перевірки міститься хибну інформацію.

Слід зазначити, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

В пункті 42 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бендерський проти України" від 15 листопада 2007 року, заява № 22750/02, зазначено, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають у достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися в світлі обставин кожної справи.

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно зі статтею 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з частиною 2 статті77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

Згідно зі ст. 249 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що адміністративний позов підлягає задоволенню.

Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивач надав платіжне доручення про сплату судового збору в сумі 15015,30 грн, що й підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст. 2, 19, 139, 241, 244, 242-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Корпорація Бугські кар`єри» (вул. Першотравнева, 22, смт. Олександрівка, Вознесенський район, Миколаївська область, 56530, ідентифікаційний код 39549435) до Головного управління ДПС у Миколаївській області (вул. Героїв Рятувальників, 6, м. Миколаїв, 54001, ідентифікаційний код ВП 44104027) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішення від 22.01.2024 року №97414290902 про застосування штрафу в сумі 1 000 000,00 грн та від 22.01.2024 року №97514290902 про застосування штрафу в сумі 1020,00 грн задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Миколаївській області від 22.01.2024 року №97414290902 та №97514290902.

3. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Миколаївській області (вул. Героїв Рятувальників, 6, м. Миколаїв, 54001, ідентифікаційний код ВП 44104027) судовий збір у сумі 15015,30 грн (п`ятнадцять тисяч п`ятнадцять грн 30 коп.) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Корпорація Бугські кар`єри» (вул. Першотравнева, 22, смт. Олександрівка, Вознесенський район, Миколаївська область, 56530, ідентифікаційний код 39549435).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга може бути подана до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Дата складення повного судового рішення 23.08.2024 р.

Суддя Н. В. Лісовська