Постанова

від 03.12.2024 по справі 400/1451/24

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 грудня 2024 р.м. ОдесаСправа № 400/1451/24

Перша інстанція: суддя Лісовська Н. В.,

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача Шляхтицького О.І.,

суддів: Семенюка Г.В., Домусчі С.Д.,

секретар - Афанасенко Ю.М.

за участю: представника відповідача Зайцевої А.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Миколаївській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 23 серпня 2024 року у справі № 400/1451/24 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Корпорація Бугські кар`єри» до Головного управління ДПС у Миколаївській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 22.01.2024 № 97414290902, № 97514290902,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог.

У лютому 2024 року ТОВ «Корпорація Бугські кар`єри» звернулось до суду з вищевказаним адміністративним позовом , у якому просило:

- визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 22.01.2024 № 97414290902 про застосування штрафу в сумі 1 000 000,00 грн та від 22.01.2024 № 97514290902 про застосування штрафу в сумі 1020,00 грн

В обґрунтування позовних вимог зазначалось, що у відповідача були відсутні підстави для проведення фактичної перевірки, а саме: реальних подій та обставин, з настанням яких законодавець пов`язує виникнення у контролюючого органу права призначення фактичної перевірки. Окрім того, позивач зазначає, що відповідач фактично не здійснив перевірку (не проводив її), оскільки не здійснив жодних заходів, які повинен був вчинити при проведенні фактичної перевірки: перевіряючі не перебували у приміщенні підприємства, перевіряючі не поводили інвентаризацію, перевіряючі не зустрічалися з керівництвом (бухгалтером) підприємства, перевіряючі не досліджували жодного первинного бухгалтерського обліку. Фактична перевірка була проведена в кабінеті ДПС, без дослідження документів первинного бухгалтерського обліку.

Крім того, викладені в Акті перевірки висновки не відповідають дійсності та є надуманими, не підтверджені жодними документами первинного бухгалтерського обліку. Відповідач дійшов хибних висновків, що об`єм придбаного підприємством у перевіряємому періоді пального (ПММ) значно перевищував місткість зареєстрованих акцизних складів, та що підприємство використовувало придбане пальне (паливо-мастильні матеріали) (ПММ) не в господарських цілях, а придбавало з метою роздрібної торгівлі. Позивач зазначає, що з боку підприємства відсутній склад правопорушення, за яке можливо застосовувати штрафні (фінансові) санкції. Прийняті ППР належать скасуванню. Позивач зазначає, що основним видом його діяльності є добування декоративного та будівельного каменю, вапняку, гіпсу, крейди та глинистого сланцю.

Враховуючи необхідність закупівлі ПММ для власних потреб, позивачем відповідно отримано ліценцію на зберігання пального від 18.03.2020 №14160414202000755 (виключно для потреб власного споживання).

Позивач зауважує, що ним не реалізується пальне, а використовується безпосереднього для своїх господарських потреб (заправки машин, механізмів, тощо). Наведене свідчить, що придбане позивачем паливо зберігається не тільки у ємностях (акцизний склад ПММ), а й безпосередньо в паливних баках транспортних засобів, у тому числі в паливних резервуарах тепловозу (який використовується в господарській діяльності), що в розумінні п. г абз. 8 п. п.14.1.6 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України - не є акцизним складом, а відтак не підлягає реєстрації в системі електронного адміністрування та не є порушенням вимог пункту б абзацу 6 п.п. 230.1.2 п. 230.1 ст.230 Податкового кодексу України.

Відповідач проти задоволення позову заперечував, надав до суду першої інстанції відзив на позовну заяву, у якому зазначив, що сукупністю викладених в акті перевірки фактів, контролюючим органом зроблено висновок про порушення позивачем абз.6 п.п.230.1.2 п. 230.1 ст. 230 Податкового кодексу України, а відтак, спірні ППР винесено правомірно.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції.

Миколаївський окружний адміністративний суд рішенням від 23 серпня 2024 року позов задовольнив.

Визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Миколаївській області від 22.01.2024 № 97414290902 та № 97514290902.

Стягнув за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Миколаївській області судовий збір у сумі 15 015,30 грн на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Корпорація Бугські кар`єри .

Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

Не погоджуючись з даним рішенням суду, Головне управління ДПС у Миколаївській області подало апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм процесуального та неправильним застосуванням норм матеріального права, неповним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків суду обставинам справи, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав встановленими, у зв`язку з чим просить його скасувати та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову відмовити.

Апелянт, мотивуючи власну правову позицію, акцентує на таких обставинах і причинах незаконності і необґрунтованості оскаржуваного судового рішення:

- суд першої інстанції не врахував, що позивач на вимогу перевіряючих не надав запитувані документи;

- суд першої інстанції не дослідив, що ТОВ «КОРПОРАЦІЯ БУГСЬКІ КАР`ЄРИ» на порушення абз.6 пп.230.1.2 п.230.1 ст.230 Податкового Кодексу України , не зареєстровано у системі електронного адміністрування реалізації пального та спирту етилового акцизний склад за адресою: вул. Степова, буд. 68, смт. Олександрівка, Вознесенський район, Миколаївська область;

- інші доводи апеляційної скарги відтворюють зміст відзиву до позову.

Обставини справи.

Суд першої інстанції встановив, що ГУ ДПС у Миколаївській області у період з 13.12.2023 по 22.12.2023 проведено фактичну перевірку ТОВ Корпорація Бугські Кар`єри за місцем фактичного провадження діяльності, а саме: вул. Степова, буд. 68, смт. Олександрівка, Вознесенський район, Миколаївська область.

За результатами перевірки складено Акт про результати фактичної перевірки з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства з питань виробництва, зберігання та обігу підакцизних товарів, контроль за виконанням якого покладений на органи ДПС, від 25.12.2023 №12926/14-29-07/39549435 та встановлено порушення вимог: п.п. 230.1.2 п. 230.1 ст. 230 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VI, із змінами та доповненнями, у зв`язку із встановленням факту відсутності реєстрації у системі електронного адміністрування реалізації пального та спирту етилового акцизного складу за адресою: вул. Степова, буд. 68, смт. Олександрівка, Вознесенський район, Миколаївська область; п.85.2 ст.85 Кодексу, у зв`язку із не наданням позивачем жодного документу пов`язаного з предметом перевірки.

На підставі висновків Акту фактичної перевірки контролюючим органом прийняті податкові повідомлення-рішення від 22.01.2024 № 97414290902, яким до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції в сумі 1 000 000,00 грн. за порушення п.п.230.1.2 п.230.1 ст.230 Податкового кодексу України, та від 22.01.2024 №97514290902, яким до позивача застосовані штрафні (фінансові) санкції в сумі 1020,00 грн за порушення п.85.2 ст.85 Податкового кодексу України.

Позивач не погоджується з прийнятими податковими повідомленнями рішеннями від 22.01.2024 № 97414290902 та № 97514290902, у зв`язку з чим звернувся до суду з цим позовом.

Вказані обставини сторонами не заперечуються, а отже є встановленими.

Висновок суду першої інстанції.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що фактична перевірка не відбулася, а відтак Акт перевірки є неналежним доказом, а як наслідок прийняті на його висновках податкові повідомлення-рішення є протиправними, належать скасуванню, оскільки прийняті суб`єктом владних повноважень на підставі хибних висновків.

Щодо суті виявлених порушень, суд першої інстанції вважав, недоцільним надавати оцінку Висновкам, викладеним в Акті перевірки, оскільки судом вже встановлено, що фактична перевірка не відбувалася, а Акт перевірки міститься хибну інформацію.

Колегія суддів вважає ці висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам статей 2, 6, 8, 9, 73, 74, 75, 76, 77, 78 КАС України, Податкового кодексу України.

Джерела права й акти їх застосування та оцінка суду.

За змістом частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Ключовим питанням у цій справі є перевірка правильності висновку про дотримання відповідачем процедури проведення перевірки в аспекті викладених в апеляційній скарзі доводів.

Подібні питання, вже були предметом неодноразового аналізу при ухваленні Верховним Судом постанов не лише у складі колегій суддів, а й у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду.

Так, у постанові Верховного Суду від 21 лютого 2020 року у справі № 826/17123/18 у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду, сформульований такий правий висновок: "оскаржуючи наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства про проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень. При цьому, таким підставам позову, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, - переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства".

У ще одній справі (постанова від 22 вересня 2020 року у справі № 520/8836/18), окрім наведених, палата з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду обґрунтувала відсутність підстав до запропонованого колегією відступу від раніше висловленої правової позиції такими висновками: "перевірка є способом реалізації владних управлінських функцій контролюючим органом як суб`єктом владних повноважень, який зобов`язаний діяти тільки на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та законами України. Невиконання вимог закону щодо підстави для проведення документальної позапланової перевірки призводить до визнання перевірки незаконною та не породжує правових наслідків такої перевірки, акт перевірки, виходячи із положень щодо допустимості доказів, закріплених частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України, не може визнаватися допустимим доказом у справі, оскільки одержаний з порушенням порядку, встановленого законом" та "встановлені судами обставини щодо протиправності призначення та проведення Відповідачем перевірки, за наслідками якої і було прийнято оскаржуване податкове повідомлення - рішення, є достатніми для висновку про протиправність податкового повідомлення - рішення, а тому відсутня необхідність перевірки порушення Позивачем пункту 181.1 статті 181 Податкового кодексу України, як підстави для донарахування суми грошового зобов`язання".

Отже, установивши таке порушення процедури проведення перевірки, наслідком якого є визнання протиправними її результатів, до аналізу інших обставин, суд не може переходити, з огляду на викладену вище сталу і послідовну практику Верховного Суду, відступу від якої у встановленому законом порядку не здійснювалося.

Тотожний підхід був застосований Верховним Судом при розгляді справи № 320/7160/19 (К/990/16627/24) 11.07.2024.

В аспекті відповідної судової практики Верховного Суду, надаючи оцінку висновкам суду першої інстанції щодо дотримання відповідачем процедури проведення перевірки, за результатами якої ухвалені спірні у справі індивідуальні акти, суд звертає увагу на наступне правове регулювання.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України.

Посадові та службові особи контролюючих органів зобов`язані, зокрема дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами; не допускати порушень прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій (підпункти 21.1.1, 21.1.4 пункту 21.1 статті 21 ПК України).

Одним з видів податкового контролю за дотриманням вимог податкового та іншого законодавств відповідно до статті 75 ПК України є право контролюючих органів на проведення камеральної, документальних (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичної перевірки.

Такі перевірки мають свої особливості щодо сфери правового регулювання, підстав для їх призначення, проведення, оформлення результатів та прийнятих за її наслідками рішень.

Так, підпунктом 75.1.3. пунктом 75.1 статті 75 ПК України визначено, що фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об`єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).

Порядок проведення фактичної перевірки визначений статтею 80 ПК України.

На відміну від всіх інших передбачених законом перевірок фактична перевірка здійснюється без будь-якого попередження платника податку (особи) відповідно до пункту 80.1 статті 80 ПК України.

Водночас, попри відсутність необхідності попередження платника про проведення фактичної перевірки закон встановлює підставі та обов`язкові умови (обставини), що є необхідною передумовою для її здійснення. Перелік підстав, які зумовлюють проведення фактичної перевірки, окреслений у відповідних підпунктах пункту 80.2 статті 80 ПК України.

Колегія суддів звертає увагу на правове формулювання пункту 80.2 статті 80 ПК України, контекст якої передбачає (встановлює) можливість проведення перевірки, як за наявності виключно (хоча б) однієї підстави, указаної в цій нормі, так і за наявності одночасно декількох таких підстав у їх сукупності, що є мірою достатності для виникнення у контролюючого органу права на призначення перевірки. Водночас запроваджене законодавцем правове регулювання у цій нормі зумовлює і певні особливості її застосування контролюючим органом, оскільки абзацом третім пункту 81.1 статті 81 ПК України закріплені обов`язкові вимоги до змісту наказу про призначення перевірки, зокрема, необхідність відображення у ньому підстави для її проведення, визначеної цим Кодексом.

У цій справі в основу проведення фактичної перевірки платника податків відповідачем покладено підпункт 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України (правова підстава).

За приписами підпункту 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та рідин, що використовуються в електронних сигаретах і пального, та цільового використання спирту платниками податків, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками, та/або масовими витратомірами, а також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері регулювання виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, пального.

Отже, єдиною передумовою та підставою для призначення фактичної перевірки з питання дотримання платником податків податкової дисципліни, передбаченою підпунктом 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України, є наявна та/або отримана в установленому законодавством порядку інформація про порушення вимог законодавства.

Відповідно, саме наявність та/або отримання інформації є тією фактичною підставою для прийняття рішення про призначення фактичної перевірки, яке оформлюється у формі наказу і надає право контролюючому органу на його реалізацію шляхом проведення перевірки, за наслідками якої контролюючий орган має повноваження на прийняття відповідного рішення.

Підпункт 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України містить перелік сфер об`єктів податкового контрою, інформація порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування, зокрема пального.

Водночас аналіз абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України не дає підстав для висновку, що в наказі про проведення перевірки в обов`язковому порядку має бути зазначено конкретну норму податкового або іншого законодавства, контроль за якими покладено на контролюючи органи, яка порушується платником.

Наведене дає підстави для висновку, що саме шляхом призначення і проведення фактичної перевірки контролюючий орган має з`ясувати питання дотримання суб`єктом господарювання податкової дисципліни у сфері, про можливі порушення у якій контролюючий орган отримав інформацію. Іншими словами, наявність/отримання інформації ще не свідчить про наявність підстав для притягнення суб`єкта господарювання до відповідальності, натомість, є підставою для здійснення податкового контролю задля перевірки отриманої/наявної інформації. Такий податковий контроль здійснюється шляхом прийняття рішення про проведення перевірки у формі наказу, вимоги до оформлення якого не передбачають обов`язку в повному обсязі розкрити в наказі на призначення перевірки зміст інформації та фактів, які вказують на можливе порушення платником податкового законодавства. Відсутня й імперативна вимога щодо розкриття конкретного порушення платником норм, а також про надання відповідних доказів такої несумлінної поведінки.

Ці ж правові висновки знайшли своє підтвердження у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду від 26 березня 2024 року по справі № 420/9909/23( № К/990/67/24).

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того що, перевірка не відбулась, оскільки перевіряючі не здійснювали її за місцем здійснення господарської діяльності позивача, відповідно вважав протиправними прийняті за її наслідками акти індивідуальної дії.

Відповідний висновок суду першої інстанції ґрунтується на тому, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази вручення позивачу копії наказу про проведення перевірки, направлення на перевірку, не отриманий доступ на територію підприємства за місцем здійснення господарської діяльності, не проведено інвентаризацію та зняття залишків ПММ, перевірка здійснена без дослідження документів первинного бухгалтерського обліку, фактично було проведено перевірку за наявними у контролюючого органу документами у приміщенні останнього.

Пунктом 42.2 статті 42 ПК України визначено, що документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику).

Так, судом першої інстанції встановлено, що відповідно до акта від 13.12.2023 № 1154/14-29-09-02-08/39549435 відмови від підписання направлення на перевірку посадова особа, головний бухгалтер ТОВ Корпорація Бугські Кар`єри ОСОБА_1 відмовилась від підписання направлень на перевірку. Також головний бухгалтер відмовилась від отримання запиту Про надання документів, про що було складено Акт відмови від отримання запиту Про надання документів (а.с.43-45,т.5).

Копію запиту про надання документів від 13.12.2023 було надіслано на адресу позивача Укрпоштою рекомендованим листом з повідомленням про вручення та Новою поштою. Згідно трекінгу відправлень Нової пошти, запит отримано позивачем 16.12.2023 (а.с.47).

Також в суді першої інстанції були допитані у якості свідків:

- головний бухгалтер ТОВ "Корпорації Бугські кар`єри" ОСОБА_1 , яка зазначила, що станом на час відвідування перевіряючими підприємства за місцем знаходження - 13.12.2023 її не було на робочому місці, директора також не було на підприємстві. Свідок пояснила, що спілкувалася з перевіряючими виключно в телефонному режимі та під час розмови не заперечувала про проведення перевірки. Свідок пояснила, що вона не відмовлялася від отримання Наказу та направлення на перевірку, але фізично не могла їх отримати, оскільки була відсутня та в неї на той час було відсутнє право підпису, так що вона фактично була неналежним представником підприємства. При отриманні Запиту на надання документів, який не містив чіткого переліку витребуваних документів, окрім того, ДПС не було надіслано ні Наказу, ні Направлення на перевірку, в Запиті не було зазначено телефонів перевіряючих, а відтак підприємство не надавало на запит жодних документів, оскільки вважали, що перевірка не відбулася;

- головний державний інспектор відділу контролю за виробництвом та обігом пального управління контролю за підакцизними товарами ГУ ДПС ОСОБА_2 та інспектор ОСОБА_3 надали пояснення та зазначили, що 13.12.2023 року прибули на підприємство. На територію підприємства не заходили. Біля воріт підприємства мали розмову з головним бухгалтером ТОВ "Корпорації Бугські кар`єри" ОСОБА_1 , яка в розмові не заперечувала, щоб була проведена фактична перевірка. Оскільки в телефонній розмові головний бухгалтер не заявила про недопуск до проведення перевірки, перевіряючі вважають, що перевірка відбулася та вони були допущені до проведення перевірки. А відтак, склали Акт про відмову отримання Наказу та Направлення на перевірку. 13.12.2023 Наказ та Направлення на проведення перевірки нікому з представників підприємства не вручали у зв`язку з тим, що офіційного представника не було. При направленні Запиту на отримання документів первинного бухгалтерського обліку не відправляли ні Наказ, ні Направлення на перевірку. Оскільки Підприємство на запит документів не надало, перевірку було здійснено на підставі аналізу даних, які містяться в електронних базах ДПС.

Колегія суддів констатує, що з обсягу встановлених судом першої інстанції обставин випливає, що перевіряючими ані 13.12.2023, ані в подальшому (до 25.12.2023) не був вручений Наказ та Направлення на перевірку представнику підприємства. Перевіряючі не заходили на територію підприємства, не знімали залишки пального в ємностях, не мали доступу до документів первинного бухгалтерського обліку. Перевіряючими в Акт відмови від отримання Наказу та Направлення на проведення перевірки були внесені неправдиві дані щодо відмови в отриманні Наказу та Направлення, оскільки факту відмови головного бухгалтера ОСОБА_1 від отримання Наказу та Направлення на перевірку не було, через її фізичну відсутність на підприємстві. Це підтверджується як показаннями ОСОБА_1 (головний бухгалтер Товариства), так і показаннями самих перевіряючих ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , наданими в судовому засіданні під присягою.

З урахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов висновку, що фактична перевірка не відбувалася.

Принагідно колегія суддів зазначає, що у разі якщо при організації, зокрема, фактичної перевірки встановлено неможливість її проведення, посадовими (службовими) особами контролюючого органу невідкладно складається та підписується акт про неможливість проведення перевірки, який не пізніше наступного робочого дня реєструється в контролюючому органі. До такого акта додаються матеріали, що підтверджують факти, наведені в такому акті. Зазначений акт та матеріали надсилаються контролюючим органом платнику податку в порядку, визначеному ст. 42 ПК України .

Проте, не зважаючи на те, що представникам податкового органу не вдалось потрапити на територію Товариства з обмеженою відповідальністю Корпорація Бугські кар`єри у акті про результати фактичної перевірки від 25.12.2023 № 12926/14-29-09-02-07/39549435 зазначено, що перевірку було проведено за місцем здійснення діяльності з виробництва, зберігання, торгівлі пальним або місце знаходження платника податків : АДРЕСА_1 , та встановлено порушення податкового законодавства , а саме: п.п. 230.1.2 п. 230.1 ст. 230 Податкового кодексу України, у зв`язку із встановленням факту відсутності реєстрації у системі електронного адміністрування реалізації пального та спирту етилового акцизного складу за адресою: АДРЕСА_1 ; п.85.2 ст.85 Кодексу, у зв`язку із не наданням позивачем жодного документу пов`язаного з предметом перевірки.

Відповідач, як у відзиві на позовну заяву так і в апеляційній скарзі, не наводив правового обґрунтування проведення фактичної перевірки Позивача не за його місцезнаходженням. При цьому посилався на те, що перевіряючим не вдалось провести перевірку за податковою адресою позивача та склався акт про відмову від підписання направлення на перевірку та акт відмови платника податків від надання документів службовим особам контролюючого органу.

Верховний Суд у своїх постанові від 22 вересня 2020 року у справі № 520/8836/18 у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду, залишаючи без змін судові рішення про задоволення позову, погодився з висновком про порушення відповідачем абзацу п`ятого підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 ПК України, оскільки фактично перевірку Позивача було проведено не за його місцезнаходженням, а в приміщенні контролюючого органу, що фактично свідчить про проведення невиїзної перевірки.

У той же час, за висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 8 вересня 2021 року у справі № 816/228/17, порушення, допущені під час призначення і проведення перевірки, можуть бути підставою для скасування рішень контролюючих органів у випадку, якщо такі порушення вплинули або об`єктивно могли вплинути на правильність висновків контролюючого органу за результатами такої перевірки та відповідно на обґрунтованість і законність прийнятого за результатами перевірки рішення.

У постанові від 25 листопада 2021 року у справі № 440/1961/19 Верховний Суд, досліджуючи питання правомірності проведення виїзних перевірок фізичних осіб-підприємців у приміщені податкової інспекції та аналізуючи судову практику Верховного Суду з цього приводу, сформулював висновок про те, що сам факт проведення документальної виїзної перевірки фізичної особи-підприємця у приміщенні контролюючого органу не є беззаперечною підставою вважати перевірку протиправною і такою, що тягне за собою скасування прийнятих за наслідками такої перевірки рішень контролюючого органу. При цьому Верховний Суд зауважив, що у подібних до цієї справи правовідносинах перевірці підлягають обставини, які зумовили проведення призначених документальних виїзних перевірок фізичних осіб-підприємців та/або фізичних осіб - платників податків у приміщенні контролюючого органу. Якщо зміна місця проведення перевірки відбулася безпідставно, без згоди на це платника податків та без забезпечення йому права на участь у проведенні такої перевірки, то така може бути визнана протиправною. Однак, якщо ж це відбулося з об`єктивних причин, за відсутності заперечень з боку платника податків з одночасним забезпеченням його права на участь у проведенні перевірки (незалежно від того, чи скористався платник податків таким правом), то така перевірка не може бути визнана протиправною.

Відтак, узагальнюючи наведене вище необхідно погодитися із висновками суду першої інстанції про те, що у ситуації, що розглядається, встановлені у судовому процесі обставини щодо не здійснення «фактичної перевірки», є такими, що мають наслідком протиправність оскаржуваних актів індивідуальної дії, прийнятих відповідачем.

Зважаючи на наведену вище практику Верховного Суду щодо застосування норм ПК України, встановлені судом першої інстанції обставини в комплексному аналізі наявних у матеріалах справи доказів, що надавались на підтвердження порушення відповідачем встановленого ПК України порядку проведення фактичної перевірки, а саме те, що Наказ про проведення перевірки реалізований не був, підтверджуються зроблені судом першої інстанції висновки про протиправність здійсненого заходу податкового контролю та відповідно прийнятих за його наслідками актів індивідуальної дії.

Натомість, всупереч частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України контролюючий орган не довів належними, достатніми та беззаперечними доказами правомірності спірних у справі індивідуальних актів.

При цьому першочерговим є надання оцінки саме діям відповідача щодо дотримання процедури проведення перевірки, оскільки встановлена судом першої інстанції протиправність відповідних дій, яка мала вплив на об`єктивність висновків сформованих за результатами перевірки та можливість реалізації платником податків наданих йому ПК України прав, нівелює правове значення, як подальших дій податкового органу щодо складання за результатами перевірки акту, так і прийнятих на його підставі податкових повідомлень-рішень. А отже, викладені вище обставини протиправності проведеної відповідачем перевірки позивача є достатніми підставами для задоволенні позовних вимог.

За таких обставин, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, який надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, вказав про обґрунтованість позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги.

На спростування доводів апеляційної скарги колегія суддів зазначає, що прийняття оскаржуваного рішення виключно на підставі податкової інформації позбавляє як суд , так і податковий орган надати правову оцінку ключовим аргументам позивача, що інші обсяги палива безпосередньо заправлялись у паливні баки транспортних засобів підприємства.

Інші доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. В апеляційній скарзі апелянт, як на підставу для задоволення поданої скарги, посилається лише на висновки оскаржуваного рішення. Водночас, як вже зазначалось вище такі висновки спростовуються матеріалами справи та судом усім наведеним висновкам надано оцінку.

Ураховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини справи, колегія суддів дійшла до висновку, що необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін не має, оскільки апеляційним судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

Також, суд звертає увагу апелянта на той факт, що контролюючий орган не позбавлений можливості видати наказ про проведення нової перевірки з одних і тих самих підстав, за виключної умови - скасування попереднього наказу на проведення перевірки, як такого, що не реалізований.

Близькі за змістом висновки містяться у постанові Верховного Суду від 09.02.2022 по справі № 640/1419/19.

Окрім іншого відповідно до пп.20.1.48. статті 20 Податкового Кодексу України контролюючі органи, визначені підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 цього Кодексу , мають право відкрито застосовувати технічні прилади і технічні засоби, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засоби фото- і кінозйомки, відеозапису; відкрито здійснювати звукозапис, фото-, відеофіксацію (відеозйомку), накопичувати та використовувати таку мультимедійну інформацію (фото, відео-, звукозапис) під час проведення перевірок.

Згідно з ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін відповідно до приписів статті 139 КАС України підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 308, 309, 315, 321, 322, 325 КАС України,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Миколаївській області залишити без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 23 серпня 2024 року у справі № 400/1451/24 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.

Дата складення та підписання повного тексту судового рішення 04 грудня 2024 року.

Суддя-доповідач О.І. ШляхтицькийСудді С.Д. Домусчі Г.В. Семенюк