Рішення

від 23.07.2024 по справі 308/1294/19

УЖГОРОДСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 308/1294/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 липня 2024 року місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в особі:

головуючого - судді Придачука О.А.

за участю секретаря судового засідання - Бомбушкаря В.П.

представників позивача - Жмарьової О.М., Брунцвик Л.В.

представника відповідача - Ламбрух О.Є.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ужгороді цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Експедиційно-транспортна компанія «СІКО» до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: ОСОБА_2 , приватний нотаріус Ужгородського районного нотаріального округу Резванова Інна Дмитрівна, приватний нотаріус Ужгородського районного нотаріального округу Хваста Мар`яна Михайлівна, про витребування нерухомого майна із незаконного володіння

В С Т А Н О В И В :

ТОВ «Експедиційно-транспортна компанія «СІКО» звернулося до суду з даним позовом згідно з яким просить постановити рішення про витребування з незаконного володіння у ОСОБА_1 та відновлення права власності товариства з обмеженою відповідальністю «Експедиційно-транспортна компанія «СІКО» (код ЄДРПОУ: 30506880, місцезнаходження: 88000, м. Ужгород, вул. Коритнянська, 25) на майновий комплекс, що складається з пункту миття автомобілів під літ. А, загальною площею 374,8 кв.м., адміністративного будинку літ. ББ? площею 243,8 кв.м., навісу літ. В площею 339,0 кв.м., огорожі, позначеної № 1-5, споруди (майданчику) І, споруди (збірник водотоків) ІІ, споруди (збірник водотоків) ІІІ, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ., а також земельної ділянки площею 0,5000 га, цільове призначення - для будівництва та обслуговування автостоянки та автомийки вантажного транспорту, кадастровий номер № 2124880301:03:017:0131, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позову зазначає, що постановою Львівського апеляційного господарського суду у справі № 5008/579/2012 від 30.07.2018 року, яка була залишена без змін Верховним Судом (постанова від 15.11.2018 року) було задоволено апеляційну скаргу ТОВ «Експедиційно-транспортна компанія «СІКО», ухвалу господарського суду Закарпатської області від 25.08.2016 року про заміну сторони у виконавчому провадженні було скасовано та прийнято нове судове рішення про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_2 від 03.08.2016 року про заміну сторони виконавчого провадження. Вказані постанови набули законної сили та оскарженню не підлягають. Правовим наслідком скасування ухвали про вступ ОСОБА_2 у якості стягувача у виконавче провадження є поворот виконання цієї ухвали, що полягає у скасуванні права власності ОСОБА_2 на все майно, набуте нею в ході цього провадження, та повернення вказаного майна у власність позивача ТОВ «Експедиційно-транспортна компанія «СІКО». Повернення вказаного майна у власність позивача і є предметом даного спору.

Спірне нерухоме майно було набуте ОСОБА_2 в ході виконавчого провадження № НОМЕР_3, а саме: на підставі постанови та акта про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу від 11.04.2017 року, ОСОБА_2 отримала свідоцтво про право власності від 11.04.2017 року, посвідчене приватним нотаріусом Ужгородського районного нотаріального округу Хваста М.М. на майновий комплекс, що складається з пункту миття автомобілів під літ. А, загальною площею 374,8 кв.м., адміністративного будинку літ. ББ? площею 243,8 кв.м., навісу літ. В площею 339,0 кв.м., огорожі, позначеної № 1-5, споруди (майданчику) І, споруди (збірник водотоків) ІІ, споруди (збірник водотоків) ІІІ, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ., а також земельної ділянки площею 0,5000 га, цільове призначення - для будівництва та обслуговування автостоянки та автомийки вантажного транспорту, кадастровий номер № 2124880301:03:017:0131, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ..

28.01.2019 року позивачу стало випадково відомо, що 10.12.2018 року в результаті відчуження нерухомого майна, що було предметом іпотеки (іпотекодавець ОСОБА_2 ) за договором від 24.09.2018 року, на підставі договорів про задоволення вимог іпотекодержателя ОСОБА_1 (іпотекодержатель) набув право власності на вищевказану земельну ділянку та комплекс нерухомого майна. Договір іпотеки спірного майна ОСОБА_2 уклала, коли позивач вже подав заяву про поворот виконання скасованої ухвали, при чому вона мала на меті ухилитись від повернення безпідставно набутого майна законному власнику та отримати грошову компенсацію за незаконно набуте майно. ОСОБА_2 , як учасник справи, була обізнана про звернення позивача до Господарського суду Закарпатської області з заявою про поворот виконання скасованої ухвали, відтак, діяла недобросовісно, умисно утруднюючи поворот виконання скасованого рішення суду. А саме, 28.08.2018 року ТОВ «Експедиційно-транспортна компанія «СІКО» подав до Господарського суду Закарпатської області заяву про поворот виконання скасованої ухвали та заяву про забезпечення повороту виконання, які були відхилені судом безпідставно. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 10.12.2018 року апеляційну скаргу товариства на вказану ухвалу було задоволено, ухвалу про повернення заяви про поворот виконання рішення скасовано та передано справу до Господарського суду Закарпатської області для розгляду заяв товариства про забезпечення повороту виконання та про поворот виконання.

Позивач вказує, що неправомірне набуття ОСОБА_2 права власності на спірне майно встановлено судовими рішеннями, які набрали законної сили ще до укладення нею договору іпотеки та оскарженню не підлягають.

Зазначає, що у постанові від 24.06.2015 року у справі № 6-251цс15 ВС України вказав, що за змістом ст. 388 ЦК України майно, яке вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею.

Також, мотивуючи позовні вимоги позивач послався на постанову Великої Палати Верховного Суду від 5 грудня 2018 року у справі № 522/2202/15-ц, відповідно до п. 68 якої власник майна може витребувати належне йому майно від будь-якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними. При цьому норма частини першої статті 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було в наступному набувачем відчужене третій особі, оскільки надає право повернення майна лише стороні правочину, який визнано недійсним. Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.

А тому з огляду на наведене вище позивач просить задовольнити позов.

У судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали та просили задовольнити позов з наведених у такому підстав.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечив. Просив відмовити у задоволенні позову.

У поданому відзиві на позовну заяву представник відповідача посилався на те, що ОСОБА_2 є добросовісним набувачем майна, оскільки набула спірне майно в порядку, встановленому для виконання судових рішень, у зв`язку з чим таке не підлягає витребуванню у ОСОБА_2 та її правонаступника ОСОБА_1 . Також вказував, що є дійсними та нескасованими постанови та акт про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу від 11.04.2017 року, договори відступлення права вимоги за кредитним договором та забезпечувальними договорами, укладені між ТОВ "Фактор Стандарт" та ОСОБА_2 , а також договір іпотеки від 24.09.2018 року, договір про задоволення вимог іпотекодержателя від 10.12.2018 року, що виключає можливість задоволення позовних вимог. Крім того представник відповідача уважає , що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права у виді витребування майна не відповідає приписам справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог нам стороні відповідача - ОСОБА_2 та її представник - адвокат Пітух В.І. в судове засідання не з`явилися, хоча про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином. У поданих до суду письмових дебатах представник третьої особи просить розглядати справу без участі ОСОБА_2 та без його участі.

Згідно з поданими до суду письмовими дебатами представник третьої особи просить відмовити у задоволенні позову, зазначаючи, що всі дії, реалізовані у виконавчому провадженні ВП №53186502, відкритому за заявою ОСОБА_2 в якості стягувача є чинними, результати торгів та свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів законними та ніким не скасованими. Вказував на неможливість витребування майна у зв`язку з тим, що таке було продане в порядку виконання судових рішень, а також зазначав про непідсудність даної справи Ужгородському міськрайонному суду, оскільки спірні правовідносини виникли між двома юридичними особами - АКПІБ та ТОВ «Екпедиційно-транспортна компанія «Сіко», на підставі укладеного кредитного договору № 1 /4-08 від 12.02.2008 року та спірне майно вибуло на підставі невиконання умов кредитного та іпотечного договору в межах виконавчого провадження з примусового виконання рішення Господарського суду Закарпатської області.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - приватний нотаріус Ужгородського районного нотаріального округу Хваста М.М. в судове засідання не з`явилася, хоча про час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином. Подала до суду заяву про розгляд справи без її участі.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - приватний нотаріус Ужгородського районного нотаріального округу Резванова І.Д. в судове засідання не з`явилася, хоча про час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином, причини неявки суду не відомі.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд доходить наступного.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч.1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Частиною першою ст.16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в частині 2 цієї статті визначено способи захисту цивільних справ та інтересів судом, зокрема таким є, визнання права.

Відповідно до ч. 1, ч. 2, ч. 3 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 41 Конституції України та ст. 321 Цивільного кодексу України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Статтею 41 Конституції України також закріплено, що право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Положеннями ч.4,5 ст. 82 ЦПК України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Згідно наданих сторонами документів, в тому числі рішень судів, судом встановлено, що 12.02.2008 року між акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком і ТОВ «Експедиційно-транспортна компанія «Сіко» було укладено кредитний договір № 1/4-08 за умовами якого банк зобов`язувався надати позичальнику кредит у сумі 849300,00 євро, а позичальник повернути кредит та сплатити проценти, встановлені цим договором.

В якості забезпечення виконання вимог позичальником за кредитним договорами між акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком і ТОВ «Експедиційно-транспортна компанія «Сіко» було укладено іпотечний договір № 45/23-2008 від 28.03.2008 року, предметом іпотеки якого стало спірне нерухоме майно.

26.11.2010 року акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк відповідно до договору № 39/113, укладеного з ТзОВ «Ізі Лайф» відступив останньому право вимоги за кредитним договором №1/4-08 від 12.02.2008 року та забезпечувальними договорами, зокрема, іпотечним договором № 45/23-2008 від 28.03.2008 року.

У подальшому у зв`язку з неналежним виконанням позичальником зобов`язань за кредитним договором № 1/4-08 від 12.02.2008 року ТзОВ «Ізі Лайф» звернулося до господарського суду Закарпатської області з позовом до ТОВ «Експедиційно-транспортна компанія «Сіко» та згідно з рішенням господарського суду Закарпатської області від 03.10.2012 року у справі № 5008/579/2012 позов задоволено повністю, присуджено до стягнення з ТОВ «Експедиційно-транспортна компанія «Сіко» на користь ТОВ «Компанія з управління активами «Ізі Лайф» суму заборгованості за кредитним договором №1/4-08 від 12.02.2008 в розмірі 7739093,85грн., та 64380,00 грн. у відшкодування судового збору.

13 червня 2016 р. між ТОВ „КУА „Ізі Лайф" як первісним кредитором та ТОВ «Фактор Стандарт» як новим кредитором був укладений договір відступлення права вимоги № 39/395, відповідно до якого відповідачу 1 було відступлено право вимоги за кредитним договором від 12.02.2008 р. №1/4-08 з урахуванням усіх змін та доповнень, укладених між банком та Позичальником.

16 червня 2016 р. між ТОВ „КУА „Ізі Лайф" як первісним кредитором та ТОВ «Фактор Стандарт» як новим кредитором був укладений договір відступлення права вимоги № 39/395-1, відповідно до якого ТОВ «Фактор Стандарт» було відступлено право вимоги за іпотечним договором №45/23-2008 від 28.03.2008 р. Договір посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Данич О.Ф., р. № 1834.

16.06.2016 року між ТОВ «Фактор Стандарт» та ОСОБА_2 було укладено договір відступлення права вимоги № 30-16062016, предметом якого було відступлення права вимоги за кредитним договором 1/4-08 від 12.02.2008 року та за договорами, що забезпечують виконання за даним кредитним договором.

03.08.2016 року ОСОБА_2 звернулася до Господарського суду Закарпатської області із заявою про заміну стягувача у виконавчому провадженні № 50324743 у справі № 5008/579/2012 року та згідно з ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 25.08.2016 року у справі № 5008/579/2012 заяву ОСОБА_2 задоволено та ухвалено замінити стягувача ТОВ «Компанія з управління активами «ІЗІ Лайф» у виконавчому провадженні № НОМЕР_4 з примусового виконання наказу господарського суду Закарпатської області від 03.10.2023 року у справі № 5008/579/2012 на його правонаступника - ОСОБА_2 .

Проте, в подальшому згідно з постановою Львівського апеляційного господарського суду від 30.07.2018 року, яка залишена без змін постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15.11.2018 року, ухвалу господарського суду Закарпатської області від 25.08.2016 року у справі № 5008/579/2012 скасовано та прийнято нове судове рішення, яким у задоволенні заяви ОСОБА_2 від 03.08.2016 року (вх. № 02.5.1-14/10099/16 від 03.08.2016 року) про заміну сторони виконавчого провадження у справі № 5008/579/2012 відмовлено.

Разом з тим, 11.04.2017 року приватним нотаріусом Ужгородського районного нотаріального округу Хваста М.М., відповідно до ст. 61 Закону України «Про виконавче провадження», на підставі постанови та акта про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу ВП № НОМЕР_3, затверджених в.о.начальника відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби ГТУЮ у Закарпатській області Секерня В.М., видано свідоцтво, зареєстроване в реєстрі за № 510, яким посвідчено право власності ОСОБА_2 на нерухоме майно, яке є предметом спору у даній справі.

28.08.2018 року ТОВ «Еспедиційно-транспортна компанія «СІКО» звернулася до господарського суду Закарпатської області із заявою про поворот виконання судового рішення (ухвали) господарського суду Закарпатської області від 25.08.2016 року у справі № 5008/579/2012 шляхом скасування постанови та акту про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу у ВП № НОМЕР_3 та видачі наказу, зобов`язавши при цьому державного реєстратора відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяження виконавчого комітету Ужгородської міської ради скасувати запис про державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 .

Однак, така згідно з ухвалою господарського суду Закарпатської області від 06.09.2018 року у справі № 5008/579/2012 повернута заявнику без розгляду.

ОСОБА_2 було відомо про скасування 30.07.2018 року апеляційним судом ухвали господарського суду Закарпатської області 25.08.2016 року у справі № 5008/579/2012 про залучення її як правонаступника стягувача у виконавчому провадженні з примусового виконання наказу господарського суду Закарпатської області від 03.10.2012 року у справі № 5008/579/2012, оскільки її представник адвокат Колотуха О.М. був присутній у судовому засіданні Львівського апеляційного господарського суду та заперечував проти апеляційної скарги.

Крім того, 14.08.2018 року ОСОБА_2 подала касаційну скаргу на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 30.07.2018 року.

В той же час, 24.08.2018 року ОСОБА_2 уклала з ОСОБА_1 договір позики на суму 1155000,00 грн., з терміном погашення до 24.10.2018 року, та на забезпечення виконання вказаного договору позики того ж дня між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір іпотеки, предметом якого стало майно передане ОСОБА_2 у виконавчому провадженні № НОМЕР_3, з виконання наказу № 5008/579/2012 виданого на примусове виконання рішення Господарського суду Закарпатської області від 03.10.2012 року у справі № 5008/579/2012.

В подальшому, згідно договорів про задоволення вимог іпотекодержателя від 10.12.2018 року, посвідчених приватним нотаріусом Ужгородського районного нотаріального округу Резвановою І.Д. та зареєстрованих у реєстрі за № 3158 та № 3159 ОСОБА_1 від ОСОБА_2 набув право власності на майновий комплекс, що складається з пункту миття автомобілів під літ. А, загальною площею 374,8 кв.м., адміністративного будинку літ. ББ? площею 243,8 кв.м., навісу літ. В площею 339,0 кв.м., огорожі, позначеної № 1-5, споруди (майданчику) І, споруди (збірник водотоків) ІІ, споруди (збірник водотоків) ІІІ, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ., а також земельної ділянки площею 0,5000 га, цільове призначення - для будівництва та обслуговування автостоянки та автомийки вантажного транспорту, кадастровий номер № 2124880301:03:017:0131, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ..

Відповідно до положень ст.387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Частинами першою статті 388 ЦК України передбачено, що якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Як встановлено судом в ході розгляду справи ОСОБА_2 набула спірне нерухоме майно вступивши у якості стягувача у виконавче провадження з примусового виконання наказу господарського суду Закарпатської області від 03.10.2013 року по справі № 5008/579/2012, на підставі ухвали господарського суду Закарпатської області від 25.08.2016 року у справі № 5008/579/2012 про заміну стягувача - ТОВ «Компанія з управління активами «ІЗІ Лайф» на його правонаступника - ОСОБА_2 , яка в подальшому була скасована.

Окрім того, згідно з рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 10.06.2021 року у справі № 308/8326/18, яке набуло законної сили, визнано недійсними договір відступлення права вимоги № 30-16062016 від 16.06.2016 р. укладений між ТОВ «Факторинг Стандарт» та ОСОБА_2 , предметом якого було відступлення права вимоги за кредитним договором від 12.02.2008 р. № 1/4-08 з урахуванням внесених до нього в 2008 р. змін, які є його невід`ємними частинами та договір відступлення права вимоги № 30-16062016/2 від 16.06.2016 р. укладений між ТОВ «Факторинг Стандарт» та ОСОБА_2 , предметом якого було відступлення права вимоги за договором застави № 149/44-2008 від 22.05.2008 р. Договір посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Данич О.Ф. № 1836.

Відповідно до частини першої статті 216 ЦК недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

В силу частини першої статті 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Згідно зі ст. 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Частиною першою статті 388 ЦК України передбачено, що якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Відповідно до ч.2 ст. 388 ЦК України, майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане такому набувачеві на електронному аукціоні у порядку, встановленому для приватизації державного та комунального майна.

Верховним Судом у постанові від 21.07.2021 року у справі №697/904/17 зазначено, що ЦК України передбачено такий спосіб захисту порушених прав, як віндикація.

Віндикація - це витребування своєї речі неволодіючим власником від володіючого невласника. Це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником (законним володільцем) і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. При цьому суди повинні мати на увазі, що власник має право витребувати майно у добросовісного набувача лише у випадках, вичерпний перелік яких наведено в частині першій статті 388 ЦК України.

Віндикаційний позов - це позов неволодіючого власника до незаконно володіючої майном особи з метою відновлення порушеного володіння річчю шляхом вилучення її у натурі.

Правова мета віндикаційного позову полягає у поверненні певного майна законному власнику як фактично, тобто у його фактичне володіння, так і у власність цієї особи, тобто шляхом відновлення відповідних записів у державних реєстрах.

Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі № 201/17964/15-ц (провадження № 61-10082св18).

Витребувати майно на підставі статті 388 ЦК України може лише неволодіючий власник.

Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 761/33877/16-ц (провадження № 61-40854св18),від 17 червня 2020 року у справі № 758/545/17-ц (провадження № 61-34952св18).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.12.2018 року у справі № 522/2202/15 щодо відсутності волі власника на вибуття з його володіння майна на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, але надалі скасованого зазначила наступне:

Відповідно до статей 317 і 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

Власник має право витребувати майно з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України).

Віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України (висновок Верховного Суду України, сформульований у постанові від 17 лютого 2016 року у справі N 6-2407цс15).

Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, передбаченого статтями 215, 216 ЦК України.

Відповідно до висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 17 грудня 2014 року у справі N 6-140цс14, власник майна може витребувати належне йому майно від будь якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними. При цьому норма частини першої статті 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було в наступному набувачем відчужене третій особі, оскільки надає право повернення майна лише стороні правочину, який визнано недійсним. Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.

Право власника згідно з частиною першою статті 388 ЦК України на витребування майна від добросовісного набувача пов`язане з тим, в який спосіб майно вибуло з його володіння. Коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування майна від добросовісного набувача, є вичерпним. Й однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом (пункт 3 частини першої статті 388).

За змістом статті 388 ЦК України, майно, яке вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею. Саме такий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 24 червня 2015 року у справі N 6-251цс15.

В ході розгляду судом встановлено, що спірне майно вибуло з власності позивача без його волі на підставі рішення суду, яким ОСОБА_2 було залучено як правонаступника стягувача кредитора, в подальшому скасованого, а також на підставі договору про відступлення прав вимоги за кредитним договором № 45/23-2008 від 28.03.2008 року, який згідно рішення Ужгородського міськрайонного суду від 10.06.2021 року у справі № 308/8326/18, яке набуло законної сили, визнано недійсним.

Отже, у останньої не виникло права власності на таке майно і вона не мала законних підстав відчужувати вказане майно, а тому подальше відчуження цього майна ОСОБА_1 відбулося без правових підстав, і ОСОБА_1 є незаконним володільцем, а ТОВ «Еспедиційно-транспортна компанія «СІКО» є неволодіючим власником.

Доводи щодо необхідності скасування результатів торгів, постанови та акту державного виконавця про передачу майна стягувачу є безпідставними, оскільки такі документи були видані у зв"язку з наданням ОСОБА_2 статусу стягувача у виконавчому провадженні з примусового виконання наказу господарського суду Закарпатської області від 03.10.2013 року у справі № 5008/579/2012, згідно ухвали господарського суду Закарпатської області від 25.08.2016 року по справі № 5008/579/2012, яка в подальшому була скасована згідно з постановою Львівського апеляційного господарського суду від 30.07.2018 року, яка залишена без змін постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15.11.2018 року,

Стосовно доводів відповідача на необхідність визнання недійсними договору іпотеки від 24.09.2018 року та договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 10.12.2018 року, суд враховує сталу та незмінну практику Верховного суду із зазначеного питання про можливість витребування власником належного йому майна від будь-якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними.

При вирішенні даної справи суд враховує висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 08.11.2023 року у справі № 206/4841/20, у п. 6.26, 6.27 якої вказано, що Велика Палата Верховного Суду вкотре наголошує на сформульованій правовій позиції, що фізична особа у будь-якому статусі не наділена правом надавати фінансові послуги, зокрема за кредитним договором, оскільки такі надаються лише спеціалізованими установами, якими є банки, або інші установи, які мають право на здійснення фінансових операцій та внесені до реєстру фінансових установ. Відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням частини третьої статті 512 та статті 1054 Цивільного кодексу України, оскільки для зобов`язань, які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб`єкт, а саме кредитор - банк або інша фінансова установа. Це ж саме стосується переуступки права іпотеки, у тому випадку, коли вона забезпечує виконання кредитних зобов`язань.

Також у п. 9.16,9,17 вищевказаної постанови Велика Палата Верховного Суду зазначила, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України). Згідно з пунктом 3 частини першої статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Отже, можливість витребування майна власником, який не виявляв волі на вибуття цього майна з його володіння, передбачена законом як у випадку, коли кінцевий набувач є недобросовісним, так і у випадку, коли такий набувач є добросовісним.

Що стосується посилання третьої особи на непідсудність даної справи суду загальної юрисдикції суд враховує правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 року у справі № 916/121/18 у якому суд зазначив, що вирішення питання про юрисдикційність спору залежить від того, чи виступає фізична особа - сторона у відповідних правовідносинах - як суб`єкт господарювання, та від визначення цих правовідносин як господарських.

Віндикація як спосіб захисту права не пов`язана з визнанням недійсним правочину, згідно якого відповідач у справі - ОСОБА_1 придбав спірне майно.

ОСОБА_1 не є стороною у кредитному договорі чи в забезпечувальних договорах, а відтак посилання третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на господарську юрисдикцію спору є безпідставним.

Також, суд відхиляє твердження представника третьої особи про те, що позивачем неправильно визначено статус ОСОБА_2 як третьої особи.

Відповідно до частини першої статті 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.

У постанові від 24.03.2021 року у справі № 369/11483/18 Верховний Суд зазначив, що відповідач це особа, яка, на думку позивача, або відповідного право уповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач залучається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього.

Суд констатує, що внаслідок визнання договорів відступлення права вимоги, укладених між ОСОБА_2 та ТОВ «Фактор Стандарт» недійсними припинилися як відносини правонаступництва щодо ОСОБА_2 так і договірні відносини ОСОБА_2 з позивачем.

У ОСОБА_2 відсутні будь-які речові права на майно, що є предметом спору, і позивач не пред`являє до неї майнових прав у даній справі.

Разом з тим, рішення у даній справі може вплинути на права та обов`язки ОСОБА_2 щодо відповідача ОСОБА_1 , оскільки ОСОБА_1 у зв`язку з витребуванням від нього спірного майна набуває право стягнути з ОСОБА_2 кошти витрачені ним на придбання спірного майна.

Відповідно до положень ч.3 ст.12, ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У частині першій ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Обґрунтовуючи своє рішення, суд бере до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини.

В рішеннях у справах «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torijav. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, Seryavin and others v. Ukraine, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи («Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначила, що «якість судового рішення залежить головним чином від якості його вмотивування. Виклад підстав прийняття рішення не лише полегшує розуміння та сприяє визнанню сторонами суті рішення, але, насамперед, є гарантією проти свавілля. По-перше, це зобов`язує суддю дати відповідь на аргументи сторін та вказати на доводи, що лежать в основі рішення й забезпечують його правосудність; по-друге, це дає можливість суспільству зрозуміти, яким чином функціонує судова система» (пункти 34-35).

В контексті вказаної практики суд вважає обґрунтування цього рішення достатнім.

А тому на підставі наведеного, враховуючи, що в ході розгляду справи позивачем доведено, що спірне нерухоме майно вибуло з його володіння поза його волею на підставі рішення яке в подальшому було скасоване, а також враховуючи, що договір відступлення прав вимоги № 30-16062016 від 16.06.2016 року за кредитним договором від 12.02.2008 року №1 / 4-08 забезпеченням виконання якого виступало спірне майно, визнано недійсним з моменту укладення, а отже ОСОБА_2 не мала права відчужувати спірне майно, оскільки набула таке у спосіб, який був визнаний судом незаконним, суд приходить до переконання, що позов є обґрунтованим та підлягає до задоволення.

Керуючись ст. 41 Конституції України, ст. ст. 236, 317, 319, 321, 387, 388 ЦК України, ст. ст. 10, 12,13, 18, 81, 258, 259, 263-265, 352, 354, 355 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Позов задовольнити.

Витребувати від ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , мешканця АДРЕСА_2 , на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Експедиційно-транспортна компанія «СІКО» (код ЄДРПОУ: 30506880, місцезнаходження: 88000, м. Ужгород, вул. Коритнянська, 25) майновий комплекс, що складається з пункту миття автомобілів під літ. А, загальною площею 374,8 кв.м., адміністративного будинку літ. ББ? площею 243,8 кв.м., навісу літ. В площею 339,0 кв.м., огорожі, позначеної № 1-5, споруди (майданчику) І, споруди (збірник водотоків) ІІ, споруди (збірник водотоків) ІІІ, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ..

Витребувати від ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , мешканця АДРЕСА_2 , на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Експедиційно-транспортна компанія «СІКО» (код ЄДРПОУ: 30506880, місцезнаходження: 88000, м. Ужгород, вул. Коритнянська, 25) земельну ділянку площею 0,5000 га, цільове призначення - для будівництва та обслуговування автостоянки та автомийки вантажного транспорту, кадастровий номер № 2124880301:03:017:0131, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , мешканця АДРЕСА_2 , на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Експедиційно-транспортна компанія «СІКО» (код ЄДРПОУ: 30506880, місцезнаходження: 88000, м. Ужгород, вул. Коритнянська, 25) сплачений судовий збір в розмірі 4802,50 (чотири тисячі вісімсот дві грн. 50 коп.) грн.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , мешканця АДРЕСА_2 , на користь держави судовий збір в розмірі 17429, 27 (сімнадцять тисяч чотириста двадцять дев"ять грн. 27 коп.) грн.

Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Закарпатського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: товариство з обмеженою відповідальністю «Експедиційно-транспортна компанія «СІКО», код ЄДРПОУ: 30506880, місцезнаходження: 88000, м. Ужгород, вул. Коритнянська, 25.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , мешканця АДРЕСА_2 .

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , мешканка АДРЕСА_3 .

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача: приватний нотаріус Ужгородського районного нотаріального округу Резванова Інна Дмитрівна, адреса робочого місця: АДРЕСА_4 .

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача: приватний нотаріус Ужгородського районного нотаріального округу Хваста Мар"яна Михайлівна, адреса робочого місця: АДРЕСА_5.

Суддя Ужгородського

міськрайонного суду О.А. Придачук