Постанова

від 21.08.2024 по справі 754/5909/22

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 серпня 2024 року

м. Київ

справа № 754/5909/22

провадження № 61-2582св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач),

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Комунальне некомерційне підприємство «Київська міська клінічна лікарня № 1» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації),

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану її представником - адвокатом Журавель Валентиною Іванівною, на постанову Київського апеляційного суду від 16 січня 2024 року у складі колегії суддів: Сушко Л. П., Гаращенка Д. Р., Олійника В. І.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Комунального некомерційного підприємства «Київська міська клінічна лікарня № 1» (далі - КНП «Київська міська клінічна лікарня № 1») виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про скасування дисциплінарного стягнення, визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі, відшкодування моральної шкоди.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що з 15 серпня 2001 року працювала у КНП «Київська міська клінічна лікарня № 1» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на посаді лікаря-кардіолога.

У зв`язку з військовою агресією рф проти України, початком бойових дій, запровадженням воєнного стану з 24 лютого 2022 року, вона виїхала за межі території України.

З 01 березня 2022 року їй була надана щорічна відпустка терміном 19 календарних днів до 19 березня 2022 року включно, а після закінчення цієї відпустки через застосунок VIBER вона тричі надсилала на ім`я відповідача заяви з проханням надати їй відпустку без збереження заробітної плати у зв`язку з воєнним станом у країні.

Зазначала, що 02 травня 2022 року повернулась до м. Києва, приступила до роботи та на вимогу завідуючого відділенням ОСОБА_2 написала пояснення з приводу своєї відсутності на роботі.

У цей же день (02 травня 2022 року) вона була ознайомлена з наказом КНП «Київська міська клінічна лікарня № 1» від 03 березня 2022 року про притягнення її до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани. При ознайомленні з наказом вона зробила відмітку про незгоду з ним, проте його копію не отримала й офіційні підстави такого наказу їй невідомі.

Крім того, у день виходу на роботу на вимогу завідуючого кардіологічним відділенням ОСОБА_2 , який є її безпосереднім керівником, вона надала пояснення з приводу лікування пацієнтки ОСОБА_3 , зокрема щодо призначень для її лікування, обстежень. Також на його прохання відшкодувати кошти в сумі 7 134,00 грн, сплачені ним особисто ОСОБА_4 в якості витрат, понесених останньою на лікування матері ОСОБА_3 , вона повернула йому зазначену суму коштів, про що ОСОБА_2 надав відповідну розписку. Всупереч статті 149 КЗпП України письмові пояснення щодо лікування пацієнтки ОСОБА_3 в період з 30 грудня 2021 року до 05 січня 2021 року у неї (позивачки) були відібрані не до застосування дисциплінарного стягнення - 03 березня 2022 року, а після - 02 травня 2022 року.

Вказувала, що притягнута до дисциплінарної відповідальності у період її перебування у щорічній черговій відпустці, у зв`язку з цим вона не знала і не могла знати про оголошення догани до 02 травня 2022 року; тому не пропустила строк звернення до суду, передбачений статтею 233 КЗпП України.

Дисциплінарне стягнення вважає незаконним, оскільки не вчиняла проступку, який би давав підстави для оголошення догани щодо неї. Строк застосування дисциплінарного стягнення відповідачем пропущений, оскільки за події, які відбулися в період із 31 грудня 2021 року до 05 січня 2022 року, їй оголошено догану лише 03 березня 2022 року.

У подальшому наказом КНП «Київська міська клінічна лікарня № 1» від 24 червня 2022 року № 61 вона звільнена з займаної посади у зв`язку з систематичним невиконанням без поважних причин трудових обов`язків, відповідно до пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України, на підставі наказу від 24 червня 2022 року № 234 «Про притягнення до дисціплінарної відповідальності - звільнення лікаря-кардіолога відділення кардіології ОСОБА_1 ». У цей же день ознайомлена з наказом та отримала його копію.

На неодноразові звернення з приводу отримання інформації, що стосується підстав її звільнення, відповіді не отримала.

Позивачка зазначала, що її звільненню передувало накладення на неї дисциплінарних стягнень у вигляді оголошення догани за невиконання посадових обов`язків та незабезпечення належної роботи. Проте для правомірного розірвання роботодавцем трудового договору на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України необхідна сукупність таких умов: конкретний факт порушення (дія чи бездіяльність); порушення стосується лише тих обов`язків, які є складовими трудової функції працівника чи випливають з правил внутрішнього трудового розпорядку; невиконання чи неналежне виконання працівником трудових обов`язків має бути винним, скоєним без поважних причин умисно або з необережності; невиконання або неналежне виконання трудових обов`язків повинно бути систематичним, тобто не першим, і якщо до працівника протягом року вже було застосовано дисциплінарне стягнення; з моменту виявлення порушення до накладення дисциплінарного стягнення минуло не більше місяця.

До застосування дисциплінарного стягнення роботодавець повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення (частина 1 статті 149 КЗпП України). Якщо працівник відмовляється надати такі пояснення, це не може бути перешкодою для застосування стягнення, у тому числі й за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України. - за таких обставин складається відповідний акт.

Що стосується вказаного в наказі від 24 червня 2022 року № 234 формулювання щодо неналежного надання нею 19 травня 2022 року медичної допомоги пацієнту ОСОБА_5 , то з цього приводу вона (позивач) надавала пояснення комісії з перевірки інформації, викладеної в рапорті заступника директора з хірургічної роботи ОСОБА_6 . Про звернення з рапортом її безпосереднього керівника їй не відомо. ОСОБА_5 був доставлений до їх лікарні у тяжкому стані з лікарні № 9, де був оглянутий хірургами Рибаком та Бойко, додатково обстежений, зроблено ЕКГ, рентгенографію. Лікарі-хірурги прийняли рішення про направлення хворого до чергової хірургії у лікарню № 9. Вона була черговим лікарем, оглядала хворого і зробила запис. Проведене ЕКГ-дослідження не вказувало на наявність термінового втручання лікаря-кардіолога, будь-яких винних дій з її боку не було.

Вважає своє звільнення незаконним і таким, що проведене з порушенням чинного законодавства. Окрім того, внаслідок звільнення їй завдано моральної шкоди, яка полягає у переживаннях та душевних стражданнях, які вона зазнала у зв`язку з діями відповідача.

З урахуванням уточнених вимог, ОСОБА_1 просила суд:

- визнати незаконним та скасувати наказ КНП «Київська міська клінічна лікарня № 1» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 03 березня 2022 року № 77 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності лікаря-кардіолога ОСОБА_1 »;

- визнати незаконним та скасувати наказ КНП «Київська міська клінічна лікарня № 1» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 24 червня 2022 року № 61 «Про припинення трудового договору за п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України» та наказ від 24 червня 2022 року № 234 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності - звільнення лікаря-кардіолога відділення кардіології ОСОБА_1 »;

- поновити її на посаді лікаря - кардіолога відділення кардіології КНП «Київська міська клінічна лікарня № 1» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) з 24 червня 2022 року;

- стягнути з КНП «Київська міська клінічна лікарня № 1» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на її корить середній заробіток за час вимушеного прогулу, а також моральну шкоду в розмірі 30 000,00 грн, завдану внаслідок винесення незаконних наказів про оголошення дисциплінарних стягнень та звільнення з роботи.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 17 липня 2023 року у складі судді Таран Н. Г. позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано незаконними та скасовано:

наказ КНП «Київська міська клінічна лікарня № 1» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 03 березня 2022 року № 77 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності лікаря-кардіолога ОСОБА_1 » ;

наказ КНП «Київська міська клінічна лікарня № 1» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 24 червня 2022 року № 61 «Про припинення трудового договору за п.3 ч.1 ст. 40 КЗпП України» та наказ від 24 червня 2022 року № 234 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності - звільнення лікаря-кардіолога відділення кардіології ОСОБА_1 »

Поновлено ОСОБА_1 на посаді лікаря-кардіолога відділення кардіології КНП «Київська міська клінічна лікарня №1» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

Стягнуто з КНП «Київська міська клінічна лікарня № 1» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за 275 робочих дні в розмірі 336 520,25 грн.

Стягнуто з КНП «Київська міська клінічна лікарня № 1» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 30 000,00 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач не довів правових підстав для звільнення ОСОБА_1 за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України, зокрема не довів систематичність невиконання позивачкою без поважних причин обов`язків, покладених на неї трудовим договором або Правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Обчислюючи розмір середньомісячного заробітку позивачки, суд першої інстанції керувався статтею 27 Закону України «Про оплату праці» та Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

Задовольняючи вимоги в частині відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що незаконне звільнення позивачки призвело до моральних її страждань.

Короткий зміст постанови апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 16 січня 2024 року за наслідками розгляду апеляційної скарги КНП «Київська міська клінічна лікарня № 1» рішення Деснянського районного суду міста Києва від 17 липня 2023 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до КНП «Київська міська клінічна лікарня № 1» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про скасування дисциплінарного стягнення, визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі, відшкодування моральної шкоди відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Виходячи з того, що позивачка двічі протягом року, зокрема відповідно до наказу відповідача від 03 березня 2022 року та акту комісії КНП «Київська міська клінічна лікарня №1» від 02 червня 2022 року притягувався до дисциплінарної відповідальності у виді догани за невиконання посадових обов`язків без наявності поважних причин, апеляційний суд дійшов висновку про те, що відповідач при звільненні позивачки не допустив порушень визначеної законодавством процедури звільнення працівника за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України, які б могли стати підставою для поновлення її на роботі.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

21 лютого 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Журавель В. І. звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 22 липня 2020 року в справі № 554/9493/17, від 23 січня 2019 року в справі № 572/1644/17-ц, від 27 березня 2023 року в справі № 759/4986/22, від 16 травня 2018 року в справі № 712/6576/17, від 22 листопада 2023 року в справі № 552/2129/22, від 27 квітня 2023 року в справі № 369/3071/19, від 20 квітня 2023 року в справі № 331/4208/18, від 18 травня 2023 року в справі № 177/1120/21, від 28 серпня 2020 року в справі № 755/901/18, від 22 березня 2023 року в справі № 161/22050/21, від 11 січня 2023 року в справі № 740/4649/20, від 26 жовтня 2022 року в справі № 757/62971/19-ц, від 06 квітня 2022 року в справі № 201/8614/18, від 20 січня 2020 року в справі № 466/150/17, від 12 лютого 2020 року в справі № 345/472/19, від 12 лютого 2020 року в справі № 760/4126/18, від 17 січня 2024 в справі № 127/33297/21 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року в справі № 452/970/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Також заявник посилається на порушення судами норм процесуального права, а саме: суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга аргументована тим, що апеляційний суд неповно дослідив обставини справи, не надав їм належної правової оцінки та дійшов помилкових висновків при вирішенні спору.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції, з власної ініціативи дослідив і акцентував увагу на документах, які не мають відношення до цієї справи і до дисциплінарних стягнень, які були предметом позову. Зокрема, при вирішенні цього спору апеляційний суд урахував наказ відповідача семирічної давності від 13 березня 2015 року № 39, яким ОСОБА_1 було оголошено догану, події якого не мають жодного відношення до обставин справи, яка переглядається, ці обставини не були предметом розгляду. Також суд послався на наявність скарги від ОСОБА_7 щодо позивачки, датованої 13 березня 2018 року, яка не стосується обставин цієї справи.

Дослідивши скаргу ОСОБА_8 до Національної служби здоров`я України на неналежне отримання медичної допомоги її матір`ю ОСОБА_3 , акт комісії від 21 лютого 2022 року, письмові пояснення ОСОБА_1 з цього приводу та її покази у якості свідка, а також покази свідка ОСОБА_9 , апеляційний суд дійшов висновку, що саме ОСОБА_1 направила ОСОБА_3 на платне ЕХО-обстеження. При цьому не звернув увагу на те, що саме в діях ОСОБА_9 . комісія виявила порушення строків проведення обстеження, отримання плати з ургентних (стаціонарних) хворих. Звинувачення ОСОБА_1 у направленні пацієнтки на платне діагностичне обстеження, яке провела лікар ОСОБА_9 і яка особисто видала квитанцію на оплату, ґрунтуються лише на поясненнях самої ОСОБА_9 , інші докази в матеріалах справи відсутні.

Апеляційний суд ухилився від дослідження змісту Правил внутрішнього трудового розпорядку і не звернув увагу на те, що його положення взагалі не передбачають обов`язку лікаря-кардіолога погоджувати з завідувачем відділення наявність чи відсутність ліків у відділенні. Обов`язки позивачки передбачені її Посадовою інструкцією, згідно з якою лікар-ординатор зобов`язаний своєчасно і повно обстежити хворого, скласти план лікування (зробити відповідні призначення), погоджуючи його з завідуючим відділенням, що вона повністю виконала.

Суд апеляційної інстанції не дослідив медичної карти стаціонарної хворої ОСОБА_3 , відповідно до записів якої всі дії і призначення лікарських препаратів та обстежень позивачка погоджувала з завідуючим відділення. Згідно з наявним у матеріалах справи наказом відповідача від 24 березня 2020 року № 88 «Про впорядкування обігу лікарських засобів, виробів медичного призначення та витратних матеріалів», саме на завідуючих відділень покладено обов`язок письмово повідомляти планово-економічний відділ про потребу у лікарських засобах, виробах медичного призначення, з урахуванням клінічних протоколів, затверджених у відділенні. Тому позивачка не повинна нести відповідальність за те, що цих препаратів не було в наявності у відділенні. Жодних порушень трудової дисципліни вона не вчинила.

Суд апеляційної інстанції проігнорував Рецензію історії хвороби померлої ОСОБА_3 (лікуючий лікар ОСОБА_1 ), яка знаходиться в її медичній карті та підтверджує правильність і своєчасність встановленого клінічного діагнозу, своєчасність і повноту проведення термінових медичних заходів, відповідність медикаментозної терапії клінічному протоколу та локальному формуляру лікарських засобів, відхилень від клінічного маршруту пацієнта немає.

Оспорювані накази не містять обґрунтування вчинення ОСОБА_1 конкретного дисциплінарного проступку, який би вказував на те, що вона допустила невиконання або неналежне виконання покладених на неї трудових обов`язків, щоб це невиконання або неналежне виконання трудових обов`язків було протиправним та винним.

Доводи інших учасників справи

КНП «Київська міська клінічна лікарня № 1» подало відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін як таке, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Зазначає, що суд апеляційної інстанції обґрунтовано, з посиланням на норми трудового законодавства та практику Верховного Суду, спростував неправильні висновки суду першої інстанції та зробив нові висновки на підставі наявних у справі доказів. Усі висновки і обґрунтування суду апеляційної інстанції стосуються виключно порушення трудової дисципліни під час надання медичної допомоги пацієнтам. При наданні медичної допомоги пацієнту ОСОБА_3 лікар ОСОБА_1 , всупереч підпункту 1.5,1.7 Правил внутрішнього трудового розпорядку, не повідомила адміністрацію підприємства про відсутність у відділенні необхідних ліків.

Представник ОСОБА_1 - адвокат Журавель В. І. подала заяву, в якій просила повернути відзив КНП «Київська міська клінічна лікарня №1» без розгляду на підставі статті 183 ЦПК України.

Представник КНП «Київська міська клінічна лікарня № 1» подав пояснення, в яких вважає необґрунтованою заяву представника позивача про повернення без розгляду відзиву на касаційну скаргу.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Згідно з протоколом автоматизованого визначення складу колегії суддів від 22 лютого 2024 року справу передано судді-доповідачеві Крату В. І., судді, які входять до складу колегії: Дундар І. О., Краснощоков Є. В.

Розпорядженням заступника керівника Апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 26 лютого 2024 року у зв`язку з постановленням Верховним Судом 23 лютого 2024 року ухвали про самовідвід суддів Крата В. І., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. призначений повторний автоматизований розподіл цієї справи.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26 лютого 2024 року справу передано судді-доповідачеві Червинській М. Є.; судді, які входять до складу колегії,: Гудима Д. А., Коротун В. М.

Розпорядженням заступника керівника Апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 01 квітня 2024 року у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю судді Гудими Д. А. призначений повторний автоматизований розподіл цієї справи.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01 квітня 2024 року справу передано судді-доповідачеві Червинській М. Є.; судді, які входять до складу колегії,: Коротенко Є. В., Коротун В. М.

Ухвалою Верховного Суду від 01 квітня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі № 754/5909/22.

Витребувано з Деснянського районного суду міста Києва цивільну справу № 754/5909/22 за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Київська міська клінічна лікарня №1» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про скасування дисциплінарного стягнення, визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі, відшкодування моральної шкоди.

Зупинено виконання постанови Київського апеляційного суду від 16 січня 2024 року в частині вирішення питання про розподіл судових витрат до закінчення касаційного провадження.

У квітні 2024 року матеріали справи № 754/5909/22 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 20 травня 2024 року справу № 754/5909/22 призначено до судового розгляду.

Обставини справи, які встановили суди попередніх інстанцій

Суди встановили, що з 15 серпня 2001 року ОСОБА_1 працювала у КНП «Київська міська клінічна лікарня № 1» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на посаді лікаря-кардіолога.

03 березня 2022 року наказом КНП «Київська міська клінічна лікарня № 1» № 77 лікар-кардіолог ОСОБА_10 притягнута до дисциплінарної відповідальності та оголошено догану за порушення пунктів 1.5 та 1.7 Правил внутрішнього трудового розпорядку для працівників КНП «Київська міська клінічна лікарня № 1». Підставою винесення наказу були рекомендації комісії, викладені у акті від 21 лютого 2022 року. Комісія була створена за наказом КНП «Київська міська клінічна лікарня № 1» від 17 лютого 2022 року № 65 для перевірки інформації, викладеної у скарзі ОСОБА_8 , стосовно надання медичної допомоги її матері ОСОБА_3 .

Відповідно до акту від 02 червня 2022 року, згідно наказу директора КНП «Київська міська клінічна лікарня № 1» від 30 травня 2022 року № 201, комісія у складі Голова комісії: Бобошко І.М. (заступник директора з медичної частини), членів комісії: ОСОБА_11 (головний лікар-хірург, професор), ОСОБА_12 (завідувач відділу з якості медичної допомоги та експертизи тимчасової непрацездатності), ОСОБА_13 (юрист (за згодою)), ОСОБА_14 (голова профспілкового комітету), ОСОБА_9 (в. о. завідувача відділення функціональної діагностики лікар-кардіолог) здійснила перевірку інформації щодо неналежного надання медичної допомоги ОСОБА_5 . Висновок комісії: ОСОБА_5 , що мав ознаки гострого інфаркту міокарду та гострого перитоніту, необґрунтовано не був госпіталізований в КНП «Київська міська клінічна лікарня № 1». Лікар-кардіолог ОСОБА_1 необґрунтовано виключила гостру кардіологічну патологію у хворого ОСОБА_5 та неадекватно оцінила його загальний стан.

Пропозиції комісії керівництву КНП «Київська міська клінічна лікарня № 1»: «застосувати до лікаря-кардіолога відділення кардіології ОСОБА_1 захід дисциплінарного впливу за порушення своїх посадових обов`язків (пункт 1 розділу 2 посадової інструкції - обов`язок забезпечувати своєчасне і повне обстеження хворих, необхідний догляд за хворими на основі принципів лікувально-охоронного режиму і дотримання правил медичної деонтології, пункт 1 розділу 5 посадової інструкції - обов`язок своєчасно інформувати керівництво лікарні про випадки, які загрожують життю хворого). Взяти до уваги, що протягом останніх 12 місяців лікар-кардіолог ОСОБА_1 притягувалася до дисциплінарної відповідальності».

Наказом Комунального некомерційного підприємства «Київська міська клінічна лікарня № 1» від 24 червня 2022 року № 234 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності - звільнення лікаря-кардіолога відділення кардіології ОСОБА_1 » притягнуто до дисциплінарної відповідальності - звільнено лікаря-кардіолога ОСОБА_1 . Відповідно до змісту цього наказу «лікар-кардіолог ОСОБА_1 , всупереч своїм посадовим обов`язкам та Правилам внутрішнього трудового розпорядку для працівників КНП «Київська міська клінічна лікарня № 1», допустила ряд грубих порушень трудової дисципліни під час надання медичної допомоги гр-ну ОСОБА_5 . Вказані дії створили додаткові, нічим не виправдані ризики для життя і здоров`я важко хворого пацієнта....Наказом по КНП «КМКЛ № 1» № 77 від 03.03.2022 року до лікаря-кардіолога відділення кардіології ОСОБА_1 вже було застосовано дисциплінарне стягнення за порушення трудової дисципліни у вигляді догани. Таким чином, порушення трудової дисципліни з боку ОСОБА_1 містять систематичний характер.».

Наказом КНП «Київська міська клінічна лікарня № 1» від 24 червня 2022 року № 61 «Про припинення трудового договору (контракту)» ОСОБА_1 звільнена з займаної посади у зв`язку з систематичним невиконанням без поважних причин трудових обов`язків, відповідно до пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України, на підставі наказу від 24 червня 2022 року № 234 «Про притягнення до дисціплінарної відповідальності - звільнення лікаря-кардіолога відділення кардіології ОСОБА_1 ». У цей же день ОСОБА_1 ознайомлена з наказом та отримала його копію.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу (пункт четвертий частини другої статті 389 ЦПК України).

Підставою касаційного оскарження постанови апеляційного суду є посилання заявника на:

неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 22 липня 2020 року в справі № 554/9493/17, від 23 січня 2019 року в справі № 572/1644/17-ц, від 27 березня 2023 року в справі № 759/4986/22, від 16 травня 2018 року в справі № 712/6576/17, від 22 листопада 2023 року в справі № 552/2129/22, від 27 квітня 2023 року в справі № 369/3071/19, від 20 квітня 2023 року в справі № 331/4208/18, від 18 травня 2023 року в справі № 177/1120/21, від 28 серпня 2020 року в справі № 755/901/18, від 22 березня 2023 року в справі № 161/22050/21, від 11 січня 2023 року в справі № 740/4649/20, від 26 жовтня 2022 року в справі № 757/62971/19-ц, від 06 квітня 2022 року в справі № 201/8614/18, від 20 січня 2020 року в справі № 466/150/17, від 12 лютого 2020 року в справі № 345/472/19, від 12 лютого 2020 року в справі № 760/4126/18, від 17 січня 2024 в справі № 127/33297/21 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року в справі № 452/970/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);

порушення судами норм процесуального права, а саме: суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з такого.

Позиція Верховного Суду

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Обґрунтовуючи підстави позову, позивачка посилалась на те, що накази про оголошення їй догани та про звільнення з займаної посади на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України є незаконними, оскільки з її боку не було допущено невиконання чи неналежне виконання без поважних причин обов`язків, передбачених Посадовою інструкцією та Правилами внутрішнього трудового розпорядку, до дисциплінарної відповідальності її притягнуто за те, чого вона не вчиняла.

Апеляційний суд, пославшись на те, що позивачка двічі протягом року, зокрема відповідно до наказу відповідача від 03 березня 2022 року та акту комісії КНП «Київська міська клінічна лікарня №1» від 02 червня 2022 року, притягувався до дисциплінарної відповідальності у виді догани за невиконання посадових обов`язків без наявності поважних причин, відмовив у задоволенні позову, дійшовши висновку, що відповідач при звільненні позивачки дотримався визначеної законодавством процедури звільнення працівника за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України.

Проте колегія суддів не може погодитись із висновком апеляційного суду, з огляду на таке.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений змістом статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до частини першої статті 21 КЗпП України трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно із пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку, зокрема, систематичного невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.

За передбаченими пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України підставами працівник може бути звільнений лише за проступок на роботі, вчинений після застосування до нього дисциплінарного або громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Для правомірного розірвання роботодавцем трудового договору на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України необхідна наявність сукупності таких умов: порушення має стосуватися лише тих обов`язків, які є складовими трудової функції працівника чи випливають з правил внутрішнього трудового розпорядку; невиконання чи неналежне виконання працівником трудових обов`язків має бути винним, скоєним без поважних причин умисно або з необережності; невиконання або неналежне виконання трудових обов`язків повинно бути систематичним; враховуються тільки дисциплінарні й громадські стягнення, які накладаються трудовими колективами і громадськими організаціями відповідно до їх статутів; з моменту виявлення порушення до звільнення може минути не більше місяця.

Отже, головною умовою для звільнення працівника за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України є невиконання обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.

За правилами пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України порушення має стосуватися лише тих обов`язків, які є складовими трудової функції працівника за його трудовим договором чи випливають з Правил внутрішнього трудового розпорядку.

Такий висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29 травня 2019 року у справі № 452/970/17 (провадження № 14-157цс19).

Верховний Суд у постанові від 09 грудня 2021 року у справі № 489/58/20 (провадження № 61-11862св20) зазначив, що «систематичним невиконанням обов`язків вважається таке, що вчинене працівником, який раніше допускав порушення покладених на нього обов`язків і притягувався за це до дисциплінарної відповідальності, проте застосовані заходи дисциплінарного чи громадського стягнення не дали позитивних наслідків і працівник знову вчинив дисциплінарний проступок».

За змістом закону, звільнення працівника згідно з пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України є крайньою мірою, коли подальше залишення на роботі порушника трудової дисципліни суперечить інтересам установи. При визначенні наявності вини працівника в невиконанні або неналежному виконанні обов`язків, покладених на нього трудовим договором, правилами внутрішнього трудового розпорядку або посадовими інструкціями, необхідно враховувати об`єктивні причини.

У справі, яка переглядається, суд першої інстанції встановив, що відповідно до скарги ОСОБА_8 від 15 лютого 2022 року остання просила провести службове розслідування на предмет дотримання протоколів лікування її матері - ОСОБА_3 з боку лікарів ОСОБА_1 та ОСОБА_15 ; притягнути до відповідальності всіх винних осіб; перевірити цільове використання коштів, які виділяються на Київську міську лікарню № 1 для купівлі медикаментів та засобів гігієни, оскільки медпрепарати та засоби гігієни їй доводилось купувати за власні кошти.

Згідно з актом від 21 лютого 2022 року, складеним за результатами перевірки скарги ОСОБА_8 , комісія у складі: Голови комісії ОСОБА_12 (завідувача відділу з якості медичної допомоги та експертизи тимчасової непрацездатності), членів комісії: ОСОБА_14 (головна медична сестра), ОСОБА_6 (заступник директора з хірургічної роботи), ОСОБА_16 (юрисконсульт), ОСОБА_9 (в. о. завідувачки відділення функціональної діагностики) дійшла висновків про те, що з боку лікаря-кардіолога ОСОБА_1 вбачається порушення своїх посадових обов`язків в частині неналежного надання медичної допомоги пацієнтці ОСОБА_3 та рекомендовано лікаря-кардіолога ОСОБА_1 , за порушення пунктів 1.5 та 1.7 Правил внутрішнього трудового розпорядку в частині направлення пацієнтки на платне діагностичне обстеження, а також призначення медикаментів без погодження їх наявності з завідувачем відділення, притягнути до дисциплінарної відповідальності.

Згідно наказу відповідача від 03 березня 2022 року № 77 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності лікаря-кардіолога ОСОБА_1 » лікарю-кардіологу відділення кардіології ОСОБА_1 оголошена догана за порушення підпунктів 1.5 та 1.7 Правил внутрішнього трудового розпорядку.

У пункті 1.5 вказаних Правил визначено основні обов`язки працівників «Вживати заходів до негайної ліквідації причин і умов, які перешкоджають чи заважають нормальній роботі (простої, аварії), негайно повідомити про це адміністрацію».

Відповідно до пункту 1.7 Правил основні обов`язки працівників «Ефективно використовувати засоби лікування та профілактики хвороб, прилади, обладнання та пристосування».

Аналізуючи зміст оспорюваного наказу про притягнення позивачки до дисциплінарної відповідальності від 03 березня 2022 року, суд першої інстанції дійшов висновку, що цей наказ не містить складу дисциплінарного проступку, зокрема за яких обставин, які дії чи бездіяльність допущені ОСОБА_17 , яке саме конкретне порушення, передбачене пунктами 1.7 та 1.5 Правил внутрішнього трудового розпорядку, вона вчинила.

Визнаючи незаконним оспорюваний наказ від 03 березня 2022 року № 77, суд першої інстанції, окрім іншого, встановив, що наказом КНП «Київська міська клінічна лікарня № 1» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 17 лютого 2022 року № 65 була створена комісія для перевірки інформації, викладеної у скарзі ОСОБА_8 щодо надання медичної допомоги її матері ОСОБА_3 . Проте сам акт перевірки не свідчить про те, що комісія проводила перевірку невжиття лікарем ОСОБА_1 заходів до негайної ліквідації причин і умов, які перешкоджають чи заважають нормальній роботі (простої, аварії), що нею негайно не повідомлено про це адміністрацію, а також проводила перевірку неефективного використання нею засобів лікування та профілактики хвороб, приладів, обладнання та пристосування.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 притягнута до дисциплінарної відповідальності за порушення, які предметом перевірки створеної комісії не були.

Суд першої інстанції, серед іншого, врахував, що за змістом наказу від 03 березня 2022 року позивачка притягнута до дисциплінарної відповідальності за порушення підпунктів 1.5 1.7 Правил внутрішнього трудового розпорядку, положення яких, у свою чергу, не передбачають обов`язку лікаря-кардіолога погоджувати з завідувачем відділення наявність чи відсутність ліків у відділенні, а за діагностичне обстеження пацієнтки ОСОБА_3 , яке безпосередньо проводила ОСОБА_9 та особисто видавала квитанцію на оплату такого обстеження, ОСОБА_1 кошти не отримувала. Оскільки позивачку було притягнуто до дисциплінарної відповідальності за направлення пацієнтки на обстеження, яке було обумовлене станом її здоров`я, проте інший лікар стягнув з неї оплату, призначенні пацієнтки ліки були відсутні в лікарні, що потягло за собою їх придбання за кошти, проте до посадових обов`язків позивачки не відноситься забезпечення лікарні ліками, підстав для висновку, що позивачка порушила підпункти 1.5 1.7 Правил внутрішнього трудового розпорядку немає.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд дослідив скаргу ОСОБА_8 до Національної служби здоров`я України на неналежне отримання медичної допомоги її матір`ю ОСОБА_3 , акт комісії від 21 лютого 2022 року, письмові пояснення ОСОБА_1 з цього приводу та її покази в якості свідка, а також покази свідка ОСОБА_9 , та дійшов висновку, що саме ОСОБА_1 направила ОСОБА_3 на платне ЕХО-обстеження. При цьому, не звернув увагу на те, що саме в діях ОСОБА_9 . комісія виявила порушення строків проведення обстеження, отримання плати з ургентних (стаціонарних) хворих. Безпосередньо ОСОБА_1 квитанцію на оплату діагностичного обстеження ОСОБА_3 не надавала та кошти за це обстеження особисто не отримувала.

Суд апеляційної інстанції не звернув увагу на те, що відповідно до записів медичної карти стаціонарної хворої ОСОБА_3 всі дії і призначення лікарських препаратів та обстежень позивачка погоджувала з завідувачем відділення. Згідно з наявним у матеріалах справи наказом відповідача від 24 березня 2020 року № 88 «Про впорядкування обігу лікарських засобів, виробів медичного призначення та витратних матеріалів» саме на завідуючих відділень покладено обов`язок письмово повідомляти планово-економічний відділ про потребу у лікарських засобах, виробах медичного призначення, з урахуванням клінічних протоколів, затверджених у відділенні. Позивачка не несе відповідальність за відсутність цих препаратів.

Дійшовши висновку, що відповідач, на підставі висновків комісії, правомірно застосував до позивачки захід дисциплінарного впливу за порушення обов`язку, передбаченого пунктом 1 розділу 2 Посадової інструкції, - забезпечення своєчасного повного обстеження хворих, необхідний догляд за хворими на основі принципів лікувально-охоронного режиму і дотримання правил медичної деонтології., апеляційний суд не врахував зміст Правил внутрішнього трудового розпорядку і не звернув увагу на те, що його положення не передбачають обов`язку лікаря-кардіолога погоджувати з завідувачем відділення наявність чи відсутність ліків у відділенні. Обов`язки позивачки передбачені її Посадовою інструкцією, згідно з якою лікар-ординатор зобов`язаний своєчасно і повно обстежити хворого, скласти план лікування (зробити відповідні призначення), погоджуючи його з завідуючим відділенням, що, як свідчать матеріали справи, вона виконала.

Ураховуючи, що позивачці оголошена догана за дисциплінарний проступок, який вона не скоїла, оскільки не доведено порушення підпунктів 1.5 та 1.7 Правил внутрішнього трудового розпорядку, висновок суду першої інстанції про те, що відповідач не довів систематичності невиконання позивачкою без поважних причин обов`язків, покладених на неї Правилами внутрішнього трудового розпорядку, є обґрунтованими, а тому у відповідача були відсутні підстави для звільнення ОСОБА_1 з роботи на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, які відповідають обставинам справи, встановленим відповідно до вимог процесуального закону, та узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані

З урахуванням наведеного, постанова апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції, який дійшов обґрунтованого висновку про незаконність звільнення позивачки у розумінні статті 40 КЗпП України, та наявність правових підстав для її поновлення на роботі.

Відповідно до частини другої статті 235 КЗпП при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

Згідно з пунктами 5, 8 цього Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Враховуючи те, що спірний наказ про звільнення підлягає скасуванню, позивач - поновленню на роботі, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивачки середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Мотивувальна частина рішення суду першої інстанції містить розрахунок середнього заробітку позивачки за час вимушеного прогулу, який відповідає приписам Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, та з яким погоджується також Верховний Суд.

Правильність розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який підлягає стягненню, відповідач не спростував.

Відповідно до статті 237? КЗпП України відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Враховуючи те, що незаконне звільнення заподіяло позивачці моральних страждань, суд першої інстанції обґрунтовано стягнув із відповідача на її користь 30 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди, що відповідає засадам розумності, виваженості та справедливості.

Європейський суд з прав людини зауважив, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, § 62, ЄСПЛ від 12.07.2007 року).

Разом із тим, суд першої інстанції, вирішуючи питання про стягнення з відповідача на користь позивачки витрат на правову допомогу адвоката не врахував наявність заперечення КП «Київська міська клінічна лікарня № 1» щодо розміру цих витрат, не у повній мірі проаналізував питання їх співмірності, зокрема зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 8 червня 2021 року у справі № 550/936/18 (провадження № 14-26цс21) викладено висновок, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. У частині третій статті 141 ЦПК України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі, чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони, або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Тобто ЦПК України передбачено критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Отже при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 137 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду від 9 березня 2021 року у справі № 200/10535/19-а зазначено, що «відповідач, як особа, яка заперечує зазначений позивачем розмір витрат на оплату правничої допомоги, зобов`язаний навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження його доводів щодо неспівмірності заявлених судових витрат із заявленими позовними вимогами, подавши відповідне клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, а суд, керуючись принципом співмірності, обґрунтованості та фактичності, вирішує питання розподілу судових витрат».

У додатковій постанові Великої Палати Верховного суду від 19 лютого 2020 року в справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) зазначено, що «Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства.

Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності».

Такий висновок узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 22 лютого 2023 року у справі № 761/16207/20 (провадження № 61-8538св22).

У справі, яка переглядається, встановлено, що у липні 2023 року до суду першої інстанції ОСОБА_1 подала заяву про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, яка підписана представником - адвокатом Журавель В. І.

КП «Київська міська клінічна лікарня № 1», у свою чергу, подало клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, яке мотивовано тим, що заявлений розмір понесених позивачем витрат не є співмірним зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.

З огляду на зазначене, враховуючи фактичний обсяг наданих ОСОБА_1 юридичних послуг, співмірність суми витрат із складністю справи та відповідність суми понесених витрат критеріям реальності і розумності, час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), а також наявність заперечення відповідача, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в частині стягнення з КП «Київська міська клінічна лікарня №1» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу адвоката необхідно змінити, зменшивши розмір стягнутих з позивача на користь відповідача витрат на правничу допомогу з 93 725,00 грн до 15 000,00 грн.

Щодо заяви про стягнення витрат на правову допомогу у зв`язку з касаційним переглядом справи

Представник ОСОБА_1 подала до Верховного Суду заяву про стягнення витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 15 484,80 грн, які позивачка вона понесла у зв`язку з касаційним переглядом справи.

Відповідно до частин першої, третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи. До витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції.

ЦПК України передбачено критерії визначення та розподілу судових витрат: їх дійсність; необхідність; розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Подібний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2021 року у справі № 550/936/18.

Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Ці висновки узгоджуються й з висновками, викладеними в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 9901/350/18 та постанові від 26 травня 2020 року у справі № 908/299/18.

Суд також повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18).

Склад витрат, пов`язаних з оплатою за надання професійної правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі, що свідчить про те, що такі витрати повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.

Колегія суддів вважає, що заява представника ОСОБА_1 - адвоката Журавель В. І. про розподіл судових витрат підлягає задоволенню, оскільки заявник підтвердила належними доказами понесення ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу у зв`язку з касаційним переглядом справи.

До заяви про розподіл судових витрат на підтвердження понесених ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу долучено:

- ордер, виданий на підставі договору про надання правничої допомоги № 03/22 від 18 липня 2022 року;

- платіжні інструкції від 19 лютого 2024 року та від 07 березня 2024 року;

- копію акту наданих послуг з детальним розрахунком робіт (наданих послуг) виконаних для надання правничої (правової) допомоги від 21 лютого 2024 року № 13/24.

- докази надіслання заяви та додатків до неї іншим учасникам справи.

Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, додаткова ухвала Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 грудня 2021 року у справі № 927/237/20).

Такі самі критерії, як зазначено вище, застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04).

Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Проаналізувавши долучені до матеріалів справи та подані на підтвердження факту понесення ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу документи, колегія суддів вважає, що відображена у наданих доказах інформація щодо характеру та обсягу виконаної адвокатом Журавель В. І. роботи (наданих послуг) відповідає критерію розумності та часу, витраченого адвокатом на виконання відповідних робіт, отже, заява про розподіл судових витрат є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Заперечень щодо розміру витрат на правничу допомогу, понесених ОСОБА_1 , від відповідача до суду касаційної інстанції не надходило.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, дають підстави для висновку про те, що постанова апеляційного суду ухвалена без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає необхідним касаційну скаргу задовольнити частково, постанову суду апеляційної інстанції скасувати

рішення суду першої інстанції змінити в частині стягнення витрат на правову допомогу, в іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки Верховний Суд, незважаючи на часткове задоволення касаційної скарги, за результатом касаційного перегляду ухвалює рішення повністю на користь ОСОБА_1 , сплачений нею за подання касаційної скарги судовий збір у розмірі 1 379,20 грн підлягає стягненню з КНП «Київська міська клінічна лікарня № 1» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на її користь.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану її представником - адвокатом Журавель Валентиною Іванівною, задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 16 січня 2024 року скасувати.

Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 17 липня 2023 року в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу адвоката змінити, зменшивши розмір стягнутих з Комунального некомерційного підприємства «Київська міська клінічна лікарня № 1» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на користь ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу з 93 725,00 гривень до 15 000,00 гривень.

У решті рішення Деснянського районного суду міста Києва від 17 липня 2023 року залишити без змін.

Стягнути з Комунального некомерційного підприємства «Київська міська клінічна лікарня № 1» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у зв`язку з касаційним переглядом справи у розмірі 15 484 (п`ятнадцять тисяч чотириста вісімдесят чотири гривні) 80 копійок.

Стягнути з Комунального некомерційного підприємства «Київська міська клінічна лікарня № 1» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 379 (одна тисяча триста сімдесят дев`ять гривень) 20 копійок.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова Київського апеляційного суду від 16 січня 2024 року втрачає законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді:А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун М. Ю. Тітов