Рішення

від 27.08.2024 по справі 679/585/24

НЕТІШИНСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 2/679/322/2024

Справа № 679/585/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 серпня 2024 року

місто Нетішин Хмельницької області

Нетішинський міський суд Хмельницької області у складі головуючого судді Безкровного І.Г., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Залізничник «УБ ХАЕС» про стягнення заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до Нетішинського міського суду Хмельницької області з позовом до ТОВ «Залізничник «УБ ХАЕС», в якому просила стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість по заробітній платі у розмірі 3899,01 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку по день ухвалення судового рішення та моральну шкоду в розмірі 28400 грн.

В обґрунтування позову зазначається, що у період з 15.10.2004 по 27.09.2022 ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з ТОВ «Залізничник «УБ ХАЕС», під час чого останнім була нарахована, але не виплачена заробітна плата в сумі 33532 грн.

28.09.2022 позивач була звільнена у зв?язку зі скороченням на підставі ч. 1 ст. 40 КЗпП України згідно з наказом № 10к від 26.09.2022. Вказаним наказом також була передбачена виплата вихідної допомоги за невикористану щорічну відпустку.

Однак у день звільнення позивача, а саме 27.09.2022 відповідач письмово не повідомив позивача про нараховані належні їй суми при звільненні, а також суми боргу по невиплаченій заробітній платі за попередні періоди роботи у 2022 році, та не здійснив виплату належних коштів, що є грубим порушенням норм діючого трудового законодавства.

Заборгованість по невиплаченій заробітній платі відповідач виправдовував воєнним станом, відсутністю достатніх обсягів робіт, відсутністю коштів тощо.

Станом на червень 2022 року відповідно до останнього виданого позивачу розрахункового листа сума боргу по невиплаченій заробітній складала 19905,96 грн.

Із часу звільнення позивача відповідач обіцяв ОСОБА_1 виплачувати їй заборгованість по заробітній платі перед нею, продаючи меблі з офісу, обладнання, автотранспорт та саму будівлю офісу.

Проте протягом 2022-2024 років відповідач лише частково перераховував їй гроші на її рахунок у «ПриватБанку» за період з 01.06.2022 по 27.03.2024.

Так, 06.03.2024 відповідач перерахував на її картку 13626,51 грн і повідомив їй, що повністю розрахувався з нею і більше ніяких боргів перед нею не має та не збирається виплачувати їй середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Хоча довідку про те, що це правильний фактичний розрахунок по заборгованості по заробітній платі позивач так і не отримала.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, проводяться шляхом множення середнього (годинного) заробітку на число робочих днів (годин). Середньоденна заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі дні на число відпрацьованих робочих днів: (3406,51 + 3406,51) : 40 = 170,33 грн на день.

У зв?язку з тим, що відповідач не провів повний розрахунок при звільненні позивача, а проводив його у період із 2022 року по 2024 рік частковими виплатами, а також повідомив, що повний розрахунок він провів 06.03.2024, та беручи до уваги те, що з моменту звільнення позивача до моменту звернення до суду пройшло 397 днів, із відповідача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку, який на момент звернення до суду складає:

1)за 2022 рік 11071,10 грн:

- жовтень 170,33 грн х 21 робочий день = 3576,84 грн;

- листопад 170,33 грн х 22 робочих дні = 3747,26 грн;

- грудень 170,33 грн х 22 робочих дні = 3747,26 грн;

2) за 2023 рік 44285,53 грн:

- січень 170,33 грн х 22 робочих дні = 3747,26 грн;

- лютий 170,33 грн х 20 робочі днів = 3406,60 грн;

- березень 170,33 грн х 23 робочих дні = 3917,59 грн;

- квітень 170,33 грн х 20 робочі днів = 3406,60 грн;

- травень 170,33 грн х 23 робочих дні = 3917,59 грн;

- червень 170,33 грн х 22 робочих дні = 3747,26 грн;

- липень 170,33 грн х 21 робочий день = 3576,84 грн;

- серпень 170,33 грн х 23 робочих дні = 3917,59 грн;

- вересень 170,33 грн х 21 робочий день = 3576,84 грн;

- жовтень 170,33 грн х 22 робочих дні = 3747,26 грн;

- листопад 170,33 грн х 22 робочих дні = 3747,26 грн;

- грудень 170,33 грн х 21 робочий день = 3576,84 грн;

3) за 2024 рік 12263,52 грн:

- січень 170,33 грн х 23 робочих дні = 3917,59 грн;

- лютий 170,33 грн х 21 робочий день = 3576,84 грн;

- березень 170,33 грн х 21 робочий день = 3576,84 грн;

- квітень 170,33 грн х 7 робочих днів = 1192,31 грн.

Отже, всього сума до стягнення складає 67620,15 грн.

Крім того, внаслідок невиплаченої заробітної плати та несвоєчасного розрахунку після звільнення позивачу була завдана моральна шкода, яка полягає у моральних стражданнях. ОСОБА_1 зазначає, що вона жила у постійній напрузі та невизначеності, зокрема обмежилося придбання продуктів харчування у зв?язку з їх подорожчанням та підвищилась вартість всіх комунальних послуг. Через фізичні страждання та переживання за завтрашній день погіршився стан здоров?я, суттєво підвищився тиск та показник цукру на нервовому підґрунті, позивача почала більше турбувати щитовидна залоза. У зв?язку із подорожчанням ліків позивачу не вистачало грошей на їх придбання, лікуватися в лікарні вона тим більше не могла собі дозволити. Вона була вимушена лікуватися вдома, що можуть підтвердити сусіди, друзі та рідні.

З огляду на викладені у позові обставини позивач просила суд стягнути з відповідача на користь позивача: 1) заборгованість по заробітній платі у розмірі 3899,01 грн; 2) середній заробіток за весь час затримки розрахунку по день ухвалення судового рішення; 3) моральну шкоду в розмірі 28400 грн (що є чотирикратним розміром мінімальної заробітної плати станом на 2024 рік).

30.04.2024 суддею було відкрите провадження у справі та визначено її розгляд у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, а також задоволене клопотання позивача про витребування у ТОВ «Залізничник«УБ ХАЕС»довідки пронараховану ОСОБА_1 заробітну платуза періодіз липняпо вересень2022року таналежним чиномзасвідчену копіюнаказу прозвільнення ОСОБА_1 із ТОВ«Залізничник«УБ ХАЕС» (а.с. 32-33).

30.05.2024 представником відповідача було подано відзив на позов, в якому зазначається, що у 2021-2022 роках ТОВ «Залізничник «УБ ХАЕС» через відсутність робіт опинився у скрутному фінансовому становищі та фактично став збитковим. У зв?язку із цим виникла необхідність в оптимізації кадрів, що в результаті потягло скорочення певної чисельності працівників, серед яких була і ОСОБА_1 , яку 27.09.2022 було звільнено з посади інспектора з кадрів ТОВ «Залізничник «УБ ХАЕС».

Станом на день звільнення у відповідача перед позивачем існувала заборгованість по виплаті заробітної плати в розмірі 24990,22 грн.

Оскільки відповідач перебував у скрутному матеріальному становищі, отримував надходження коштів лише від продажу власного майна та активів, мав заборгованість по заробітній платі не лише перед позивачем, а й іншими працівниками, а також мав зобов?язання зі сплати податків та покриття витрат з утримання майна, погашення заборгованості по заробітній платі здійснювалося поступово періодичними платежами та розподілялося між усіма працівниками, перед якими існувала така заборгованість. Тобто, непроведення повного розрахунку із позивачем у день її звільнення не було наслідком умисних дій відповідача та фактично не залежало від його волі, а було наслідком майнового стану відповідача та не мало на меті завдати будь-якої шкоди правам та охоронюваним законом інтересам позивача.

Станом на день пред?явлення позивачем позову до суду відповідач виплатив їй з урахуванням вихідної допомоги 27990,22 грн, а отже станом на дату звернення ОСОБА_1 до суду відповідач повністю з нею розрахувався, тому її вимога про стягнення з відповідача заборгованості по заробітній платі в розмірі 3899,01 грн є необґрунтованою та не підлягає задоволенню.

Також, на думку представника відповідача, необґрунтованою є вимога позивача про стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки розрахунку по день ухвалення судового рішення, оскільки ч. 1 ст. 117 КЗпП України встановлено присікальний строк у шість місяців із дня порушення терміну розрахунку при звільненні. Отже, середній заробіток, який підлягає стягненню з роботодавця у зв?язку з простроченням строків виплати належних працівникові при звільненні сум не може перевищувати розмір середнього заробітку в сумі за шість місяців.

Оскільки позивач звернулася до суду із даним позовом через 1,5 роки із дня звільнення, а на день пред`явлення позову відповідач повністю із нею розрахувався, та враховуючи суму заборгованості відповідача перед позивачем, на думку представника відповідача метою звернення до суду є не стягнення заборгованості з роботодавця, оскільки така відсутня на день звернення до суду, а стягнення з нього у повному обсязі середнього заробітку та моральної шкоди, розмір якої перевищує розмір самої заборгованості, тобто обсяг відповідальності (сум стягнення, які заявляє позивач) є нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення та є несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат унеможливлює виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар є невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним для відповідача.

З огляду на це, враховуючи, що відповідач не залишилася взагалі без засобів до існування, оскільки отримує пенсію за віком, а можливо і працювала, представник відповідача вважає, що в даному випадку справедливим балансом між інтересами позивача та відповідача було б стягнення суми, яка б дорівнювала розміру інфляційних витрат за шість місяців віді суми боргу.

Щодо вимоги про стягнення моральної шкоди представник відповідача зазначає, жодного доказу на підтвердження обставин заподіяння позивачу такої шкоди остання не надала, при цьому винна поведінка відповідача щодо несвоєчасного розрахунку при звільненні відповідача відсутні, оскільки це було наслідком умисних дій відповідача, не мало не меті завдати будь-якої шкоди правам та охоронюваним законом інтересам позивача, а також не залежало від волі відповідача, позаяк було наслідком його майнового стану (а.с. 44-46).

05.06.2024 позивачем було надано відповідь на відзив, в якому вона наголошує, що в порушення вимог закону в день свого звільнення вона не отримала від позивача ні копію наказу про звільнення, ні повідомлення про нараховані та виплачені (належні до виплати) суми, хоча вона неодноразово вимагала надання відповідних документів. Вона протягом тривалого часу чекала того, що позивач із нею розрахується, однак коли у березні 2024 року головний бухгалтер ТОВ «Залізничник«УБ ХАЕС» повідомив їй, що після останнього перерахунку коштів із ОСОБА_1 позивач повністю розрахувався, не надавши при цьому довідку про нараховані та виплачені суми, вона вирішила звернутися до суду.

Щодо посилань представника відповідача у відзиві на перебування підприємства у скрутному матеріальному становищі, позивач вважає, що такі обставини не є форс-мажорними, відповідного сертифікату відповідач не отримував, а тому такий стан підприємства є наслідком безвідповідальної діяльності та марнотратства, що почалося ще з 2021 року, коли в Україні не було воєнного стану, однак відповідач багатьом працівникам не виплачував заробітну плату, і відповідна заборгованість постійно зростала.

З огляду на це відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця не виключає його вини у невиплаті належних звільненому працівнику коштів та не звільняє відповідача від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України (а.с. 73-81).

02.08.2024 судом було відмовлено у задоволенні клопотань представника позивача та відповідача про витребування доказів, а також відмовлено у прийнятті заяви позивача про зміну предмета позову і розміру позовних вимог. У той же час судом із власною ініціативи було витребувано у ТОВ «Залізничник «УБ ХАЕС»: 1) інформацію щодо усіх сум, які мали бути сплачені ОСОБА_1 . Товариством з обмеженою відповідальністю «Залізничник «УБ ХАЕС» при звільненні27.09.2022;2) розрахунок середньоденної заробітної плати ОСОБА_1 , проведений відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 (а.с. 91-92).

Розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, повно, всебічно та об`єктивно дослідивши та оцінивши за своїм внутрішнім переконанням надані докази як окремо, так і в їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 з 14.10.2004 працювала у ТОВ «Залізничник «УБ ХАЕС» та була звільнена з 27.09.2022 на підставі наказу № 10-к від 26.09.2022 з посади інспектора з кадрів із виплатою компенсації у вигляді виплати в розмірі середньомісячної заробітної плати. Причиною звільнення зазначається скорочення чисельності працівників (п. 1 ст. 40 КЗпП України) (а.с. 17, 29, 43).

Як вбачається із довідки про доходи № 148 від 01.08.2022, виданої ТОВ «Залізничник «УБ ХАЕС», ОСОБА_2 працювала на вказаному підприємстві та займала посаду інспектора з праці. Загальна сума доходу (у вигляді нарахованої заробітної плати) за період із 01.01.2022 по 30.06.2022 склала 19642,31 грн, а саме: за січень 3271,52 грн; за лютий 3250 грн; за березень 3120 грн; за квітень 3250 грн; за травень 3344,28 грн; за червень 3406,51 грн (а.с. 16, 30).

Як вбачається із довідки ТОВ «Залізничник «УБ ХАЕС» № 6 від 20.05.2024, ОСОБА_1 за період із липня по вересень 2022 року була нарахована заробітна плата в розмірі 11036,36 грн, а саме: за липень 2730,31 грн; за серпень 5420,72 грн; за вересень 733,24 грн (а.с. 42).

У довідці ТОВ «Залізничник «УБ ХАЕС» щодо заборгованості по заробітній платі за 2022 рік зазначаються наступні відомості стосовно працівника ОСОБА_1 : сальдо на 01.01.2021 6076,65 грн; нараховано 30678,67 грн; всього утримано 5982,34 грн; сума до виплати за 2022 рік 5982,34 грн; всього до виплати разом за 2021-2022 роки 30772,98 грн; виплачено зарплати 5782,76 грн; сальдо на 31.12.2022 24990,22 грн (а.с. 48).

У довідці ТОВ «Залізничник «УБ ХАЕС» щодо нарахування зарплати по ТОВ «Залізничник «УБ ХАЕС» за 2023 рік зазначаються наступні відомості стосовно працівника ОСОБА_1 : сальдо на 01.01.2023 24990,22 грн; сальдо на 01.02.2024 13626,51 грн (а.с. 49).

У витребуваній з ініціативи суду довідці ТОВ «Залізничник «УБ ХАЕС» щодо нарахування зарплати по підприємству за 2022 рік зазначається, що станом на 28.09.2022 до виплати ОСОБА_1 належало (з урахуванням компенсації у зв`язку зі скороченням) 27726,50 грн (а.с. 97, 98, 99).

Згідно з відомостями розподілу виплат ТОВ «Залізничник «УБ ХАЕС» та випискою по картці АТ «ПриватБанк» заявника, на рахунок останньої № НОМЕР_1 (картка № НОМЕР_2 ) за період із 01.06.2022 по 27.03.2024 від ТОВ «Залізничник «УБ ХАЕС» були здійснені перерахунки заробітної плати на загальну суму 29633,93 грн, а саме:

1)10.10.2022 3000 грн;

2)13.01.2023 500 грн;

3)08.02.2023 500 грн;

4)15.06.2023 3000 грн;

5)11.08.2023 1643,71 грн;

6)14.09.2023 1000 грн;

7)05.10.2023 643,71 грн;

8)05.10.2023 2511,60 грн;

9)21.11.2023 1116,25 грн;

10)05.12.2023 1500 грн;

11)05.12.2023 592,15 грн;

12)06.03.2024 13626,51 грн (а.с. 13-15, 50-61).

Відповідно до ст. 43 Конституції України держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Відповідно до ст. 7 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права, ратифікованого Указом Президії Верховної Ради Української РСР № 2148-VIII від 19.10.1973, держави, які беруть участь у цьому пакті, визнають право кожного на справедливі і сприятливі умови праці.

Відповідно до ст. 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

З огляду на вищевказане судом встановлено, що ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах із ТОВ «Залізничник «УБ ХАЕС» з 14.10.2004 по 26.09.2022, і при звільненні позивача з роботи відповідач не в повному обсязі розрахувався з нею (що не заперечувалося та визнавалося представником відповідача у поданому відзиві на позов).

У той же час при звільненні позивача відповідач згідно з діючим трудовим законодавством був зобов`язаний виплатити позивачу всі належні останній суми, які, тим не менш, не були сплачені відповідачем з вини останнього, оскільки складне матеріально становище та відсутність коштів у підприємстві, на яку посилався представник відповідача у своєму відзиві на позов, у жодному разі не можна вважати поважною причиною для непроведення такого розрахунку з позивачем.

Відповідачем не надано суду доказів, що спростовують доводи позивача, а такождоказів відсутності вини відповідача у несвоєчасній виплаті позивачу всіх належних їй сум при звільненні з роботи.

Крім того, невиплата всіх належних працівнику сум при звільненні з вини роботодавця розцінюється Європейським судом з прав людини як порушення права на мирне володіння своїм майном. Так, статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Україною Законом від 17.07.1997 закріплено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У розумінні Європейського Суду з прав людини мирне володіння своїм майном включає не тільки «класичне» право власності, яке розглядається в Україні, а й, до прикладу, виплати за трудовим договором та інші виплати. При цьому сама по собі відсутність коштів у роботодавця для виплати належних працівникові сум не є підставою для невиконання рішення суду (справа «Баландіна проти України», заява № 16092/05, рішення від 06.12.2007; «Батрак проти України», заява № 50740/06, рішення від 18.06.1999; «Білецька проти України», заява № 25003/06, рішення від 10.12.2009). Аналогічно у справі «Безуглий проти України» Європейським судом з прав людини встановлено порушення ст. 1 Протоколу № 1 у зв`язку з тим, що заявнику не виплачені присуджені національним судом виплати щодо заборгованості по заробітній платі.

Отже, відсутність коштів у роботодавця жодним чином не може слугувати поважною причиною невиплати працівникові всіх належних йому сум при звільненні останнього.

Враховуючи те, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов`язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов`язані враховувати практику ЄСПЛ як джерело права відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» № 3477-IV від 23.02.2006.

Разом ізцим,як вбачаєтьсяіз дослідженихсудом документів,станом надень зверненняпозивача звідповідним позовом,належні позивачусуми призвільненні буливиплачені ТОВ«Залізничник «УБХАЕС» уповному обсязі,а томупозовні вимогив частині стягненняз відповідачана користьпозивача заборгованостіпо заробітнійплаті урозмірі 3899,01грн задоволенню не підлягають, позаяк жодних доказів існування такої заборгованості на теперішній час позивачем надано не було.

Також відповіднодо ст.117КЗпП Україниу разіневиплати звини роботодавцяналежних звільненомупрацівникові суму строки,визначеністаттею 116цьогоКодексу,при відсутностіспору проїх розмірпідприємство,установа,організація повиннівиплатити працівниковійого середнійзаробіток завесь часзатримки подень фактичногорозрахунку,але небільш якза шістьмісяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановленийчастиною першоюцієї статті.

Як було встановлено судом (і представником відповідача відповідна обставина визнавалася у відповіді на відзив), ТОВ «Залізничник «УБ ХАЕС» не виплатило ОСОБА_1 належні їй як звільненому працівникові суми у строки, визначені ст. 116 КЗпП України, а повний розрахунок із позивачем був проведений лише 06.03.2024.

Згідно з абзацом 3 пунктом 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995, середньомісячна зарплата обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Відповідно до пункту 8 цього Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, на число календарних днів за цей період.

З огляду на викладене, при обчисленні розміру середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку слід використовувати формулу, за якою обрахуванню підлягає період затримки за робочі дні, виходячи із середньоденного заробітку, обчисленого відповідно до положень Порядку.

Такий порядок розрахунків узгоджується з висновками щодо застосування відповідних норм права Верховного Суду України, викладеними у постановах від 21.01.2015 у справі № 6-195цс14 та від 01.03.2017 у справі № 6-2807цс16, які суд враховує при виборі і застосуванні норм права у цій цивільній справі з огляду на приписи ч. 4 ст. 263 ЦПК України.

Із довідок ТОВ «Залізничник «УБ ХАЕС» вбачається, що середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 за останні два місяці її роботи на підприємстві (серпень і вересень 2022 року) з урахуванням 49 відпрацьованих днів, за які було нараховано загалом 6591,97 грн, складає 134,53 грн (а.с. 101, 103).

Суд не бере до уваги наведений ОСОБА_3 у позовній заяві розмір середньоденної заробітної плати, оскільки він розрахований не у відповідності до вимог Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995.

Таким чином, судом встановлено, що середній заробіток позивача за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27.09.2022 по 27.02.2023 (заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України) становить 14798,30 грн (134,53 х 110), виходячи із кількості робочих днів, протягом яких така заборгованість не була виплачена 110, та середньоденного заробітку 134,53 грн.

Крім того, відповідно до п.п. 168.1.1. п. 168.1. ст. 168 Податкового кодексу України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.

Як вбачається з абз. 5 п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» № 13 від 24.12.1999, задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

З огляду на вказане, при задоволенні позовних вимог суд в резолютивній частині вказує суму заборгованості без утримання податків та інших обов`язкових платежів.

За таких обставин, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку в розмірі 14798,30 грн.

Крім того, відповідно дост. 23 ЦК Україниособа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, удушевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів їїсім`їчиблизьких родичів. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Відповідно до ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Згідно з п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Згідно з ч. 1 ст. 2371 КЗпП України відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав, у тому числі внаслідок дискримінації, мобінгу (цькування), факт якого підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили, призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У правовому висновку, викладеному у постанові Верховного Суду від 04.03.2019 у справі № 752/20375/15-ц зазначається, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями чи бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати зокрема у моральних переживаннях у зв`язку з порушенням права власності, інших цивільних прав при настанні негативних наслідків.

Виходячи зі встановлених у судовому засіданні обставин, суд вважає доведеним факт завдання моральної шкоди ОСОБА_1 , що полягає у моральних переживаннях, яких вона зазнала у зв`язку із тривалим (з 26.09.2022 по 06.03.2024) несвоєчасним проведенням їй виплат при звільненні та порушенням права власності, що сталося з вини відповідача (позаяк доказів зворотного суду надано не було), внаслідок чого позивач була позбавлена можливості користуватися належним їй майном. У той же час, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, суд дійшов висновку, що заявлений у позовній заяві розмір відшкодування моральної шкоди є завищеним, тому суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги в цій частині частково та стягнути з ТОВ «Залізничник «УБ ХАЕС» на користь ОСОБА_1 у рахунок відшкодування моральної шкоди суму в розмірі 1000 грн.

При цьому суд зазначає, що додані позивачем до відповіді на відзив письмові пояснення та результат УЗД щитовидної залози (а.с. 82, 83, 84, 85) не є належними доказами заподіяного їй розміру моральної шкоди.

Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.ч. 1, 3ст. 133 Цивільного процесуального кодексу Українисудові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи, до яких зокрема належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Із матеріалівсправи вбачається,що позивачембулипонесені судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1211,20 грн (а.с. 31).

Отже, з урахуванням заявленої ціни позову в розмірі 71519,16 грн та того, що судом було задоволено 22,09% позовних вимог (15798,30 грн х 100% / 71519,16 грн), з відповідача на користь позивача підлягають стягненню понесені останньою судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 267,55 грн (1211,20 х 22,09% / 100%).

Крім того, згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 137 ЦПК Українивитрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16, тому суд враховує його при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин з огляду на приписи ч. 4 ст. 263 ЦПК України.

Відповідно до ч. 9 ст. 83 ЦПК України копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними.

З огляду на це суд не бере до уваги наданий представником відповідача доказ на підтвердження понесених відповідачем витрат на професійну правничу допомогу, а саме акт приймання-передачі правничої допомоги (а.с. 90), оскільки стороною відповідача не надано підтвердження надсилання (надання) копії відповідного документа позивачу, а тому суд не вбачає підстав для розподілу відповідних судових витрат за недоведеністю їх понесення (при цьому доказів оплати таких витрат стороною відповідача взагалі не надано).

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 5, 10-13, 76-83, 89, 133, 137, 141, 258, 259, 263-265, 279 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 доТовариства зобмеженою відповідальністю«Залізничник «УБХАЕС» простягнення заробітноїплати,середнього заробіткуза часзатримки розрахункута моральноїшкоди задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Залізничник «УБ ХАЕС» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку в розмірі 14798,30грн (чотирнадцятитисяч семисотдев`яноста восьмигривень тридцятикопійок)та моральну шкоду в розмірі 1000 (однієї тисячі) гривень.

У задоволенні позовних вимог в іншій частині відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Залізничник «УБ ХАЕС» на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 267,55 грн (двохсот шістдесяти семи гривень п`ятдесяти п`яти копійок).

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Хмельницького апеляційного суду протягом тридцяти днів із дня складення рішення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів із дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ; місце проживання: АДРЕСА_1 ).

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Залізничник «УБ ХАЕС» (ідентифікаційний код 31161856; місцезнаходження: Хмельницька область, Шепетівський район, м. Нетішин, вул. Промислова, буд. 1/7).

Представник відповідача: адвокат Волков Сергій Вікторович (РНОКПП НОМЕР_4 ; адреса для листування: Хмельницька область, Шепетівський район, м. Нетішин, а/с 206).

Суддя І.Г.Безкровний