Постанова

від 14.08.2024 по справі 522/18134/20

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/3778/24

Справа № 522/18134/20

Головуючий у першій інстанції Чернявська Л. М.

Доповідач Громік Р. Д.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.08.2024 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого Громіка Р.Д.,

суддів Драгомерецького М.М., Дришлюка А.І.,

за участю секретаря Триколіч І.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури на рішення Приморського районного суду м. Одеса від 24 листопада 2023 року у цивільній справі за позовом виконуючого обов`язки заступника керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Одеської міської ради до Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування рішень державного реєстратора, визнання недійсними договорів дарування, скасування сертифікату, припинення права власності та звільнення земельної ділянки,

ВСТАНОВИВ:

1. ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовної заяви.

16 жовтня 2020 року виконуючий обов`язки заступника керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Одеської міської ради звернувся до суду із позовом до Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування рішень державного реєстратора, визнання недійсними договорів дарування, скасування сертифікату, припинення права власності та звільнення земельної ділянки.

В поданій позовній заяві позивач просив:

1) визнати незаконним та скасувати рішення державного реєстратора Комунального підприємства «Реєстраційна служба Одеської області» Махортова Ігоря Олександровича про державну реєстрацію змін до розділу на об`єкт нерухомого майна за № 171872051101 за індексним номером 37730136 від 24.10.2017;

2) визнати незаконним та скасувати рішення державного реєстратора Комунального підприємства «Реєстраційна служба Одеської області» Махортова Ігоря Олександровича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) за індексним номером 37799082 від 27.10.2017 про державну реєстрацію за ОСОБА_1 права власності на квартиру, загальною площею 53.3 кв.м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1390625351101); припинити право власності ОСОБА_1 на об`єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 53.3 кв.м (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1390625351101);

3) визнати незаконним та скасувати рішення державного реєстратора Комунального підприємства «Реєстраційна служба Одеської області» Махортова Ігоря Олександровича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) за індексним номером 37799418 від 27.10.2017 про державну реєстрацію за ОСОБА_1 права власності на нежитлове приміщення, загальною площею 20,4 кв.м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1390642351101);

4) припинити право власності ОСОБА_1 на об`єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 20,4 кв.м (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1390642351101);

5) визнати незаконним та скасувати рішення державного реєстратора Комунального підприємства «Реєстраційна служба Одеської області» Махортова Ігоря Олександровича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) за індексним номером 37800074 від 27.10.2017 про державну реєстрацію за ОСОБА_1 права власності на нежитлове приміщення, загальною площею 77 кв.м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_3 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1390683851101);

6) припинити право власності ОСОБА_1 на об`єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 77 кв.м (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1390683851101);

7) визнати недійсним договір дарування нежитлового приміщення, загальною площею 20,4 кв.м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Токарською Т.В. та зареєстрований за № 1654 від 30.11.2017;

8) припинити право власності ОСОБА_2 на об`єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 20,4 кв.м (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1390683851101);

9) визнати недійсним договір дарування нежитлового приміщення, загальною площею 77 кв.м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_3 , укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Токарською Т.В. та зареєстрований за № 1657 від 30.11.2017;

10) скасувати сертифікат, зареєстрований Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради 11.09.2019 за № ОД 162192540266 «Реконструкція нежитлового приміщення під житлову квартиру без зміни геометричних розмірів фундаментів в плані за адресою: АДРЕСА_4 ;

11) припинити право власності ОСОБА_2 на об`єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 173,3 кв.м (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1390683851101);

12) зобов`язати ОСОБА_1 за власний рахунок звільнити земельну ділянку шляхом знесення самочинно збудованого об`єкту, а саме: нежитлового приміщення, загальною площею 20,4 кв.м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_2 ;

13) зобов`язати ОСОБА_1 за власний рахунок звільнити земельну ділянку шляхом знесення самочинно збудованого об`єкту, а саме: нежитлового приміщення, загальною площею 173,3 кв.м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_3 ;

14) стягнути з відповідачів на користь Одеської обласної прокуратури сплачений судовий збір за подачу позову.

Позивач мотивує вимоги тим, що 04 жовтня 2013 року ОСОБА_1 набув у приватну власність квартиру, загальною площею 52,3 кв.м, житловою площею 32,9 кв.м, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Токарською Т.В. та зареєстрованого за № 1020 від 04.10.2013.

Після виконання робіт з реконструкції квартири за адресою: АДРЕСА_1 , державним реєстратором Комунального підприємства «Реєстраційна служба Одеської області» Махортовим І.О. прийнято рішення за індексним номером 37730136 від 24.10.2017 про державну реєстрацію змін до розділу на об`єкт нерухомого майна № 171872051101 та змінено площу об`єкту з 53,3 кв.м, житлова - 32,9 кв.м на 150,7 кв.м, житлова - 33,2 кв.м.

В подальшому, за результатом поділу вищевказаного об`єкта нерухомого майна - квартири за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 150,7 кв.м за реєстраційним номером № 171872051101, державним реєстратором проведено реєстрацію права власності трьох нових об`єктів нерухомого майна, а саме:

1) рішенням державного реєстратора КП «Реєстраційна служба Одеської області» Махортова І.О., індексний номер 37799082 від 27.10.2017, зареєстровано за ОСОБА_1 право власності на квартиру, загальною площею 53,3 кв.м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1390625351101);

2) рішенням державного реєстратора КП «Реєстраційна служба Одеської області» Махортова І.О., індексний номер 37799418 від 27.10.2017, зареєстровано за ОСОБА_1 право власності на нежитлове приміщення, загальною площею 20,4 кв.м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1390642351101);

3) рішенням державного реєстратора КП «Реєстраційна служба Одеської області» Махортова І.О., індексний номер 37800074 від 27.10.2017, зареєстровано за ОСОБА_1 право власності на нежитлове приміщення, загальною площею 77 кв.м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_3 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1390683851101).

В подальшому ОСОБА_1 здійснив відчуження спірного об`єкта - нежитлового приміщення, загальною площею 20,4 кв.м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1390642351101) на користь ОСОБА_2 шляхом укладання договору дарування на вказане нежитлове приміщення, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Токарською Т.В. та зареєстрованого за № 1654 від 30.11.2017.

Крім того, ОСОБА_1 також здійснив відчуження спірного об`єкта нежитлового приміщення, загальною площею 77 кв.м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_3 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1390683851101) на користь ОСОБА_2 шляхом укладення договору дарування на вказане нежитлове приміщення, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Токарською Т.В. та зареєстрованого за №1657 від 30.11.2017.

Отже, реконструкція квартири за адресою: АДРЕСА_1 , проведена незаконно шляхом збільшення площі вказаного об`єкту за рахунок земельних ділянок комунальної власності Одеської міської ради, яка у власність або користування для будівництва та/або експлуатації нежитлових приміщень не передавалась. Відтак, ОСОБА_1 фактично не був власником відчуженого майна, що є підставою для визнання відповідної угоди недійсною. Наявність незаконно зареєстрованих об`єктів нерухомості на землях комунальної власності створює реальну небезпеку порушенням прав та законних інтересів територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради, оскільки створює можливість отримання власником спірного об`єкту нерухомості речових прав на земельну ділянку з метою його подальшої експлуатації. Фактично, нежитлове приміщення загальною площею 20,4 кв.м, яке розташовано за адресою: АДРЕСА_2 та нежитлове приміщення загальною площею 77 кв.м, яке розташовано за адресою: АДРЕСА_3 , в розумінні ст.376 ЦК України є об`єктами самочинного будівництва, оскільки розміщені на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети та забудовані без отримання дозвільних документів, що і стало підставою для звернення виконуючого обов`язки заступника керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Одеської міської ради з зазначеною позовною заявою.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 24 листопада 2023 року позовну заяву виконуючого обов`язки заступника керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Одеської міської ради до Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування рішень державного реєстратора, визнання недійсними договорів дарування, скасування сертифікату, припинення права власності та звільнення земельної ділянки залишено без задоволення.

Короткий зміст та доводи апеляційної скарги.

В апеляційній скарзі заступник керівника Одеської обласної прокуратури просить скасувати оскаржуване судове рішення та постановити нове, яким задовольнити позовні вимоги повністю, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції не в повному обсязі досліджено матеріали справи та зроблено помилкові висновки про відмову у задоволенні позову.

2. МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція апеляційного суду

Заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість ухвали суду в межах заявлених вимог заяви, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині мотивування.

Фактичні обставини справи.

На підставі матеріалів справи встановлено, що 04 жовтня 2013 року ОСОБА_1 набув у приватну власність квартиру, загальною площею 52,3 кв.м, житловою площею 32,9 кв.м, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Токарською Т.В. та зареєстрованого за № 1020 від 04.10.2013.

Після виконання робіт з реконструкції квартири за адресою: АДРЕСА_1 , державним реєстратором Комунального підприємства «Реєстраційна служба Одеської області» Махортовим І.О. прийнято рішення за індексним номером 37730136 від 24.10.2017 про державну реєстрацію змін до розділу на об`єкт нерухомого майна № 171872051101 та змінено площу об`єкту з 52,3 кв.м, житлова - 32,9 кв.м на 150,7 кв.м, житлова - 33,2 кв.м.

В подальшому, за результатом поділу вищевказаного об`єкта нерухомого майна - квартири за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 150,7 кв.м за реєстраційним номером № 171872051101, державним реєстратором проведено реєстрацію права власності трьох нових об`єктів нерухомого майна, а саме:

1) рішенням державного реєстратора КП «Реєстраційна служба Одеської області» Махортова І.О., індексний номер 37799082 від 27.10.2017, зареєстровано за ОСОБА_1 право власності на квартиру, загальною площею 53,3 кв.м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1390625351101);

2) рішенням державного реєстратора КП «Реєстраційна служба Одеської області» Махортова І.О., індексний номер 37799418 від 27.10.2017, зареєстровано за ОСОБА_1 право власності на нежитлове приміщення, загальною площею 20,4 кв.м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1390642351101);

3) рішенням державного реєстратора КП «Реєстраційна служба Одеської області» Махортова І.О., індексний номер 37800074 від 27.10.2017, зареєстровано за ОСОБА_1 право власності на нежитлове приміщення, загальною площею 77 кв.м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_3 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1390683851101).

В подальшому ОСОБА_1 здійснив відчуження спірного об`єкта - нежитлового приміщення, загальною площею 20,4 кв.м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1390642351101) на користь ОСОБА_2 шляхом укладання договору дарування на вказане нежитлове приміщення, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Токарською Т.В. та зареєстрованого за № 1654 від 30.11.2017.

Крім того, ОСОБА_1 також здійснив відчуження спірного об`єкта нежитлового приміщення, загальною площею 77 кв.м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_3 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1390683851101) на користь ОСОБА_2 шляхом укладення договору дарування на вказане нежитлове приміщення, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Токарською Т.В. та зареєстрованого за №1657 від 30.11.2017.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права.

У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 п. 2 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно із ч. 1 п. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Так, відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що:

1)зареєстровані у державному реєстрі за відповідачами спірні об`єкти нерухомості за адресами: АДРЕСА_1 , загальною площею 53,3 кв.м (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1390625351101); АДРЕСА_2 , загальною площею 20,4 кв.м. (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1390642351101); АДРЕСА_3 , загальною площею 77 кв.м (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1390683851101); АДРЕСА_2 , загальною площею 20,4 кв.м (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1390683851101), АДРЕСА_3 , загальною площею 173, 3 кв.м. (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1390683851101), є частинами багатоквартирного будинку АДРЕСА_4 , збудованого на спеціально відведеній земельній ділянці площею 4300 кв.м призначеної для розташування та обслуговування цього багатоквартирного будинку. При цьому, одночасно з проведенням державної реєстрації прав власності відповідачів на майно, безпосередньо з актів цивільного законодавства, у останніх виникло право на землю багатоквартирного будинку;

з урахуванням усталеної судової практики, виконуючий обов`язки заступника керівника Одеської обласної прокуратури не має законодавчого права звертатися до суду із вимогою про скасування сертифіката відповідності закінченого будівництвом об`єкта, оскільки вказаний акт є актом індивідуальної дії, право на оскарження якого, законодавством надано особі, щодо якої цей акт прийнятий або прав, свобод та інтересів якої він безпосередньо стосується.

Однак з такими висновками суду першої інстанції погодитись не можна з огляду на таке.

Щодо позовних вимог про визнання незаконним та скасування рішень державного реєстратора, визнання недійсними договорів дарування, скасування сертифікату, припинення права власності.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У частині першій та другій статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).

Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.

Відповідно до частин першої-четвертої статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Позов про знесення самочинно збудованого нерухомого майна може бути пред`явлено власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено з підстав, передбачених статтями 391, 396 ЦК України.

У частині другій статті 212 ЗК України передбачено, що приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У пунктах 6.306.35 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року в справі № 916/2791/13 (провадження № 12-115 гс 19) зроблено висновок, що «законодавець визначив, що до інших правових наслідків, окрім офіційного визнання і підтвердження державою відповідних юридичних фактів, встановлюючи презумпцію правильності зареєстрованих відомостей з реєстру для третіх осіб, застосування норм Закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не призводить. Державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для виникнення права власності, а самостійного значення щодо підстав виникнення права власності не має. Таким чином, системний аналіз наведених положень законодавчих актів дозволяє стверджувати, що державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності. При цьому формулювання положень статті 376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею. Тож реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів частини другої статті 376 ЦК України не змінює правовий режим такого будівництва, як самочинного, з метою застосування, зокрема, положень частини четвертої цієї статті. У справі, що розглядається, підставою для відмови в задоволенні позову в частині вимог органів державної влади та місцевого самоврядування суди визнали факт набуття відповідачем права власності на об`єкт нерухомого майна після закінчення його будівництва та, посилаючись на встановлений факт, вказали про неможливість знесення об`єкта нерухомості, на який зареєстровано право власності, у порядку, встановленому для самочинно побудованих об`єктів. Проте, вказуючи про порушення гарантованого Конституцією права власності, суди разом з тим не врахували відомостей щодо документа державної реєстрації такого права в порушення умов надання в користування землі, на якій здійснено забудову, встановлених договором обмежень щодо її забудови та передбачених законодавством правил і порядку здійснення такої забудови не змінюють режиму такого об`єкта та не виключають застосування правових наслідків щодо такого будівництва».

У постанові від 02 червня 2021 року в справі №509/11/17 (провадження № 61-268 св 21) Верховний Суд дійшов висновку, що належними відповідачами за вимогами про знесення самочинно збудованого майна, приведення приміщень у первісний стан, шляхом знесення самовільно збудованих об`єктів нерухомого майна, усунення перешкод у здійснені права користування та розпорядження майном шляхом перебудови самовільно збудованих об`єктів нерухомого майна мають бути чинні власники спірного майна, а визнання незаконними та скасування рішень державних реєстраторів та визнання недійсними договорів купівлі-продажу не є ефективним способом захисту та не забезпечує усунення порушень спричинених самочинним будівництвом.

У постанові від 27 жовтня 2021 року у справі № 202/7377/16-ц (провадження № 61-20139 св 19) Верховний Суд дійшов висновку, що, задовольняючи позовні вимоги про визнання недійсними договорів купівлі-продажу майна та скасування записів про право власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, суди: не урахували, що власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а саме ефективним способом захисту, який відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам, оскільки вирішення вимог про знесення самочинного будівництва виключає застосування інших вимог власника (користувача) земельної ділянки про усунення перешкод у користуванні належною йому земельною ділянкою.

Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15 листопада 2023 року у справі № 916/1174/22 (провадження № 12-39 гс 23) зроблено висновок, що за обставин, коли право власності на самочинно побудоване нерухоме майно зареєстровано за певною особою без дотримання визначеного статтею 376 ЦК України порядку, задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на таке майно, або вимоги про скасування державної реєстрації прав, або вимоги про припинення права власності тощо у встановленому законом порядку не вирішить юридичну долю самочинно побудованого майна та не призведе до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна.

Крім того, про те, що позовні вимоги про визнання незаконними та скасування рішень про державну реєстрацію прав, визнання недійсним свідоцтва про право власності, визнання недійсними договорів, які заявлені саме у зв`язку зі здійсненням самочинного будівництва є неефективними способами захисту, вказував Верховний Суд у постанові від 27 квітня 2022 року у справі №521/21538/19 (провадження № 61-204 св 22).

Таким чином, апеляційний суд дійшов висновку, що позовні вимоги Одеської обласної прокуратури про визнання незаконним та скасування рішень державного реєстратора, визнання недійсними договорів дарування, скасування сертифікату, припинення права власності є неефективним способом захисту, що є самостійною підставою для відмови у позові.

Щодо позовних вимог про зобов`язання ОСОБА_1 за власний рахунок звільнити земельну ділянку шляхом знесення самочинних збудованих об`єктів.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (частина перша та третя статті 13 ЦПК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 березня 2021 року по справі № 641/2156/19-ц (провадження № 61-7447св20) вказано, що:

«суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що реконструкція житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 проведена без отримання необхідних дозвільних документів, а реєстрація змін речового права проведена без документу, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, тому вважав, що наявні підстави для задоволення позову. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову про скасування рішення державного реєстратора, апеляційний суд виходив з того, що до державного реєстратора із заявою про вчинення оскаржуваної реєстраційної дії ОСОБА_1 об`єктивно не міг звернутися, оскільки не був власником будинку, а міг звернутися лише попередній власник будинкуза адресою: АДРЕСА_1 , в інтересах якого і було вчинено оскаржувану реєстраційну дію. Тому, на думку апеляційного суду, не можливо з`ясувати, які саме права позивача порушені відповідачем ОСОБА_1 і в чому полягають його винні дії. Колегія суддів вважає, що дійшовши правильного по суті висновку про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд припустився помилки при його мотивуванні. Так, відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених в пункті 58 постанови від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16, належним відповідачем у справах за позовом про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права чи обтяження має бути особа, право чи обтяження якої зареєстровано.Отже ОСОБА_1, як власник житлового будинку на час подання Харківською міською радою розглядуваного позову, є належним відповідачем та вирішення заявлених вимог впливатиме на його зареєстроване право власності.Зазначені висновки узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 01 липня 2020 року у справі №755/3782/17, відповідно до якихновий власник, набуває усі права та обов`язки щодо придбаного майна, які мав первісний його власник, а тому є належним відповідачем за заявленими вимогами про повернення земельної ділянки, приведення її у попередній стан та знесення самочинного будівництва».

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від10 березня 2021 рокув справі № 226/817/19 (провадження № 61-6327св20) зазначено, що:

«пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження».

У справі, що переглядається:

1)позовні вимоги про зобов`язання за власний рахунок звільнити земельну ділянку шляхом знесення самочинно збудованого об`єкту, а саме: нежитлового приміщення, загальною площею 20,4 кв.м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , та зобов`язання за власний рахунок звільнити земельну ділянку шляхом знесення самочинно збудованого об`єкту, а саме: нежитлового приміщення, загальною площею 173,3 кв.м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_3 , пред`явлені до ОСОБА_1 ;

2)спірні об`єкти були відчужені ОСОБА_1 . ОСОБА_2 , про що свідчать договори дарування на вказані нежитлові приміщення, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Токарською Т.В. та зареєстрованого за № 1654 від 30.11.2017 та №1657 від 30.11.2017;

3)на момент подання позовної заяви (16.10.2020) власником спірних нежитлових приміщень була саме ОСОБА_2 , яка набула усі права та обов`язки щодо придбаного майна, які мав первісний його власник, а тому є належним відповідачем за заявленими вимогами про зобов`язання за власний рахунок звільнити земельну ділянку шляхом знесення самочинно збудованого об`єкту.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд дійшов висновку, що позовні вимоги про зобов`язання за власний рахунок звільнити земельну ділянку шляхом знесення самочинних збудованих об`єктів пред`явлені до ОСОБА_1 , який є колишнім власником, та є неналежним відповідачем, що є самостійною підставою для відмови у позові.

Апеляційний суд також вважає за необхідне зазначити таке.

На підставі матеріалів справи встановлено, що позивач 23 листопада 2023 року подав клопотання про повернення до стадії розгляду справи №522/18134/20 у підготовче засідання, яке вмотивовано тим, що виникла необхідність у зміні предмета позову по даній справі у зв`язку із зміною правової позиції Верховного Суду щодо виду способу захисту, який підлягає застосуванню у подібних правовідносинах. Зокрема, відповідно до ч.3 ст.26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (частина третя статті 26 із змінами, внесеними згідно із Законом №2255-ІХ від 12.05.2022; в редакції Закону №3103-ІХ від 03.05.2023), відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню, крім випадків, передбачених пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону. Отже, на підставі зазначеної норми, наразі немає практичної необхідності у припиненні права власності на спірні об`єкти нерухомого майна, оскільки скасування рішень державного реєстратора стане підставою для внесення змін до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Також наразі немає практичної необхідності у визнанні договорів дарування недійсними.

Також у клопотанні зазначено, що однією із позовних вимог прокурора є зобов`язання ОСОБА_1 за власний рахунок звільнити земельну ділянку шляхом знесення самочинно збудованого об`єкту. У постанові Верховного Суду від 08 серпня 2022 року у справі №521/6349/20 зазначено, що «суди дійшли помилкового висновку про те, що особа не є належним відповідачем у цій справі так як не здійснювала самочинного будівництва, оскільки, набувши у власність нежитлове приміщення магазину, відповідач набув усі права та обов`язки щодо придбаного майна, які мав первісний власник, а тому він є належним відповідачем за заявленими у цій справі вимогами». Отже, у зв`язку із зміною судової практики, доцільно зобов`язати останнього власника спірного майна за власний рахунок звільнити земельну ділянку шляхом знесення самочинно збудованих об`єктів нерухомості.

Колегія суддів зазначає, що «у справі №921/174/21 відмовляючи у задоволенні клопотання позивача №2022/14-09/01-2 від 14.09.2022 (вх. N 6008) про повернення до стадії підготовчого провадження, суд першої інстанції керувався тим, що заявляючи клопотання про повернення до стадії підготовчого провадження у цій справі №921/174/21 позивач його обґрунтовує необхідністю вчинення певних процесуальних дій спрямованих на зміну позовних вимог, які обмежені процесуальним строком до закінчення підготовчого провадження. Однак суд вважав, що такі обґрунтування позивача не є вагомими обставинами, які б вказували на неможливість останнім в процесі перебування даної справи на стадії підготовчого провадження вчинити відповідні процесуальні дії, в тому числі на подання заяви про зміну позовних вимог, більше того з матеріалів справи вбачається, що відповідач у відзиві на позов звертав увагу позивача на невірно обраний спосіб захисту віддавши перевагу саме негаторному, а не віндикаційному позову. Відтак суд дійшов висновку, що повернення до стадії підготовчого провадження у цій справі призведе до порушення принципу рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, надасть одній зі сторін у справі, а саме позивачу, значну процесуальну перевагу, що є неприпустимим зважаючи на принципи господарського судочинства».

Таким чином, повернення до стадії підготовчого засідання можливе у виключних випадках.

Додатково колегія суддів звертає увагу, що відповідно до ч.ч.2-3 ст. 51 ЦПК України якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.

Апеляційний суд зазначає, що правова позиція Верховного Суду щодо належного відповідача у справах про знесення самочинного будівництва висловлена ще у постанові Верховного Суду від 01 липня 2020 року у справі №755/3782/17, яка в подальшому неодноразово була підтримана у інших судових рішенням суду касаційної інстанції. Тобто на момент подання позовної заяви, по-перше, вже була правова позиція з цього питання, а, по-друге, позивач знав, що спірне нерухоме майно вибуло із власності ОСОБА_1 .

Щодо доводів апеляційної скарги.

Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Скаржник не довів обставини, на які посилався як на підставу своїх апеляційних скарг, жодного належного та допустимого доказу на спростування висновків суду першої інстанції не надав.

Наведені в апеляційній скарзі доводи фактично дублюють позовну заяву.

Крім того судова колегія вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року. Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Справа розглянута по суті правильно, однак судове рішення підлягає зміні в частині мотивування.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури задовольнити частково.

Рішення Приморського районного суду м. Одеса від 24 листопада 2023 року змінити, виклавши мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 26 серпня 2024 року.

Головуючий Р.Д. Громік

Судді: А.І. Дришлюк

М.М. Драгомерецький