Постанова

від 21.08.2024 по справі 911/2289/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" серпня 2024 р. Справа№ 911/2289/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Ходаківської І.П.

суддів: Владимиренко С.В.

Демидової А.М.

за участю секретаря судового засідання: Зозулі Н.М.

за участю представників:

від позивача: Горяна Т. М.

від відповідача: Письменна Н. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "2Д"

на рішення господарського суду Київської області від 04.12.2023 (повне рішення складене 14.12.2023)

у справі № 911/2289/23 (суддя Бабкіна В.М.)

за позовом Приватного акціонерного товариства "ТЕХМАШРЕМОНТ"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "2Д"

про стягнення 2365097,56 грн. за договором оренди приміщень № 15/20 від 07.12.2020 р., у тому числі - 747209,52 грн. основної заборгованості, 20787,64 грн. інфляційних втрат, 13019,82 грн. 3% річних, 1584080,58 грн пені

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст та підстави позову

В липні 2023 року Приватного акціонерного товариства "ТЕХМАШРЕМОНТ" (далі за текстом - ПрАТ "ТЕХМАШРЕМОНТ"; позивач) звернулось господарського суду Київської області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "2Д" (далі за текстом - ТОВ "ВКФ "2Д"; відповідач) про стягнення 2 365 097,56 грн, у тому числі: 747 209, 52 грн основної заборгованості; 20 787,64 грн інфляційних втрат; 13 019,82 грн трьох процентів річних; 1 584 080,58 грн пені (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог, яка прийнята і розглянута судом).

Позов обґрунтовано тим, що відповідач порушив зобов`язання за договором оренди приміщень №15/20 від 07.12.2020 в частині своєчасної сплати орендної плати за період з 28.09.2022 по 27.10.2023. У зв`язку з простроченням виконання грошового зобов`язання позивач нарахував 20 787,64 грн інфляційних втрат (за період з 02.09.2022 по 25.07.2023), 13 019,82 грн три проценти річних (за період з 28.09.2022 по 27.10.2023) та 1 584 080,58 грн пені (за період з 28.09.2022 по 27.10.2023).

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.

Рішенням господарського суду Київської області від 04.12.2023 у справі №911/2289/23 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ТОВ "ВКФ "2Д" на користь ПрАТ "ТЕХМАШРЕМОНТ" 747 209, 52 грн основного боргу, 144 185, 68 грн пені, 13 019, 82 грн 3 % річних, 17 517, 92 грн інфляційних втрат та 13 828, 99 грн судового збору. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Ухвалюючи рішення суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо стягнення з відповідача боргу, оскільки відповідач не надав належних доказів сплати встановленої судом суми боргу з орендної плати. При цьому суд виходив з того, що позивач, як орендодавець, скористався своїм правом, передбаченим п. 5.4 договору, в односторонньому порядку збільшив розмір орендної плати і повідомив про це відповідача (орендаря) шляхом направлення останньому відповідних рахунків-фактур.

Враховуючи встановлений судом факт невиконання відповідачем договірних зобов`язань щодо своєчасної та повної сплати орендної плати, здійснивши перерахунок заявлених позивачем до стягнення інфляційних втрат, трьох процентів річних та пені, місцевий суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення вимог позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат та пені у зв`язку з невідповідністю відповідних розрахунків позивача вимогам законодавства та задовольнив позовні вимоги про стягнення трьох процентів річних у заявленому позивачем розмірі, визнавши відповідний розрахунок арифметично правильним та обґрунтованим.

В рішенні суд першої інстанції також дійшов висновку про відсутність підстав для зменшення заявленої до стягнення пені за клопотанням відповідача, з огляду на недоведеність наявності обставин, з якими законодавець пов`язує можливість зменшення розміру пені.

Процедура апеляційного провадження

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.04.2024 (колегія суддів у складі: Ходаківської І. П. - головуючої, суддів Владимиренко С.В., Демидової А.М.) відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ "ВКФ "2Д" на рішення господарського суду Київської області від 04.12.2023 у справі № 911/2289/23 та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 05.06.2024.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.06.2024 (колегія суддів у складі: Ходаківської І. П. - головуючої, суддів Владимиренко С.В., Демидової А.М.) оголошено перерву у розгляді справи на 24.07.2024 з продовженням строку її розгляду.

У судовому засіданні 24.07.2024 протокольно оголошено перерву до 31.07.2024, про що присутніх представників сторін повідомлено під розписку.

У судовому засіданні 31.07.2024 протокольно оголошено перерву до 21.08.2024, про що присутніх представників сторін повідомлено під розписку.

Присутній у судовому засіданні 21.08.2024 представник відповідача підтримав апеляційну скаргу і просив її задовольнити.

Присутній у судовому засіданні 21.08.2024 представник позивача заперечив проти апеляційної скарги і просив відмовити в її задоволенні.

Короткий зміст апеляційної скарги і заперечень на неї

В апеляційній скарзі ТОВ "ВКФ "2Д" просить суд скасувати рішення господарського суду Київської області від 04.12.2023 у справі №911/2289/23 в частині задоволених позовних вимог про стягнення 747 209, 52 грн основного боргу, 13 019, 82 грн 3 % річних, 17 517, 92 грн інфляційних втрат та 13 828, 99 грн та ухвалити в цій частині нове рішення, яким частково задовольнити позовні вимоги, в іншій частині, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог, судове рішення залишити без змін.

Підставами для скасування рішення суду першої інстанції позивач зазначає порушення судом першої інстанції норм процесуального права і неправильне застосування норм матеріального права, нез`ясування обставин, що мають значення для справи.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу ТОВ "ВКФ "2Д" посилається на:

незаконність застосування позивачем та судом першої інстанції підвищеної орендної ставки у розмірі 57 620 грн при проведення обрахунку розміру задоволених вимог, враховуючи, що зміни щодо розміру орендної плати у договір оренди не вносились, відповідна додаткова угода сторонами не укладалась;

те, що відповідач має зобов`язання сплатити оренду за 32 місяці за погодженою ставкою (46 900 грн), що становить 1 500 800 грн. Враховуючи часткове погашення заборгованості (1 251 107, 83 грн) залишок боргу складає 249 792, 17 грн (1 500 800 - 1 251 107, 83);

некоректність розрахунків трьох процентів річних та інфляційних втрат у зв`язку з неправильним визначенням бази нарахувань.

У відзиві на апеляційну скаргу ПрАТ "ТЕХМАШРЕМОНТ" просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін, посилаючись на його законність і обґрунтованість.

Судом апеляційної інстанції, враховуючи положення ч. 4 ст. 13, ч. 1 ст. 118 та ч. 1 ст. 266 ГПК України, залишені без розгляду уточнення до апеляційної скарги відповідача та відповідні заперечення позивача на уточнення до апеляційної скарги, оскільки вони були подані поза межами процесуального строку, встановленого для їх подання. Клопотань про поновлення (продовження) строку не заявлялось.

Фактичні обставини, встановлені місцевим господарським судом і перевірені судом апеляційної інстанції

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №178144899 за ПрАТ "ТЕХМАШРЕМОНТ" зареєстровано право приватної власності на нежитлове приміщення в нежитловій будівлі літ. "Б" загальною площею 1785 кв.м., за адресою: Київська обл. м. Біла Церква, вул. Леваневського, буд. 87-К.

07.12.2020 між ПрАТ "ТЕХМАШРЕМОНТ", як орендодавцем, та ТОВ "ВКФ "2Д", як орендарем, було укладено договір оренди приміщень № 15/20.

У розділі 1 цього договору зазначено: адреса будинку, в якому знаходяться приміщення, що орендуються: м. Біла Церква, вул. Леваневського, 87-к, приміщення № 2; загальна площа приміщень, що орендуються - 1340 кв.м; стан приміщень на момент передачі в орендне користування - задовільний; недоліки приміщень, що орендуються, відсутні; приміщення передаються в оренду у стані на день укладення договору.

Відповідно до п. 3.1 договору приміщення, що орендуються, повинні бути передані орендодавцем та прийняті орендарем протягом 10 робочих днів з моменту набуття чинності цим договором.

Згідно з п. 3.3 договору передача приміщень, що орендуються, здійснюється за актом приймання-передачі, підписання якого свідчить про фактичну передачі названих об`єктів в орендне користування.

Строк орендного користування - до 30.11.2023 (п. 4.1 договору).

Умовами п. 5.1 договору встановлено, що розмір орендної плати за приміщення, що орендується, зазначається в рахунку-фактурі.

Пунктом 5.2 договору передбачено, що до вартості послуг по оренді приміщень включається плата за право користування приміщеннями та обладнанням, за використання енергоресурсів і компенсаційні виплати, терміни оплати яких зазначаються орендодавцем в рахунках.

Відповідно до п. 5.3 договору орендна плата сплачується готівкою в касу або в безготівковому порядку на поточний рахунок орендодавця в розмірі 100 % передплати до 1 числа (розрахункового) місяця, за який проводиться оплата (окремо можливе встановлення іншого порядку оплати).

Пунктом 5.4 договору передбачено, що розмір орендної плати може змінюватися орендодавцем у випадку зміни ринкових цін на послуги, з повідомленням орендаря у найкоротший можливий термін. Вартість додаткових послуг оплачується окремо.

Згідно з п. 7.1 договору орендар зобов`язується своєчасно здійснювати орендні платежі.

Умовами п. 9.1 договору встановлено, що у випадку прострочення сплати орендної плати нараховується пеня у розмірі 1 % від несплаченої вчасно суми за кожен день такого прострочення.

Пунктом 11.1 договору передбачено, що цей договір набуває чинності з 07.12.2020 та діє до 30.11.2023 чи до зміни власника об`єкту оренди, у будь-якому випадку - до події, яка наступить раніше.

Пунктами 11.3, 11.4 договору передбачено, що зміни в цей договір можуть бути внесені за взаємною згодою Сторін, що оформлюються додатковою угодою до цього Договору. Зміни та доповнення, додаткові угоди та додатки до цього договору є його невід`ємною частиною і мають юридичну силу у разі, якщо вони викладені у письмовій формі та підписані уповноваженими на те представниками сторін.

Додатком № 1 до договору № 15/20 від 07.12.2020 сторонами визначено, що вартість оренди приміщення складає 46 900,00 грн з ПДВ щомісячно.

07.12.2020 ПрАТ "ТЕХМАШРЕМОНТ" та ТОВ "ВКФ "2Д" було підписано акт приймання-передачі нежитлового приміщення в оренду, згідно з яким орендодавцем було передано в оренду орендарю приміщення, визначене умовами договору № 15/20 від 07.12.2020.

Як зазначено у позові, враховуючи рівень ринкових цін на послуги оренди, орендодавець, керуючись п. 5.4 договору, з липня 2022 року збільшив розмір щомісячної орендної плати за договором з 46 900,00 грн до 57 620,00 грн.

ПрАТ "ТЕХМАШРЕМОНТ" було направлено на електронну адресу ТОВ "ВКФ "2Д" рахунки-фактури № СФ-000096 від 22.08.2022 на суму 116998,37 грн, № СФ-000118 від 22.09.2022 на суму 174618,37 грн, № СФ-000140 від 17.10.2022 на суму 232238,38 грн, в яких було зазначено новий розмір орендної плати.

ТОВ "ВКФ "2Д" було направлено на адресу ПрАТ "ТЕХМАШРЕМОНТ" відповідь (№ 27-04-2023-ТМШ від 27.04.2023) на претензію № 2/23 від 30.03.2023, за змістом якої зазначалось про виникнення форс-мажорних обставин 24.02.2022, що підтверджується листом Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 № 2024/02-0-7.1, а також що орендоване приміщення фактично не використовується. У зв`язку з цим ТОВ "ВКФ "2Д" зазначало, що останнє по мірі можливості сплачувало грошові кошти за договором оренди, а також просило ПрАТ "ТЕХМАШРЕМОНТ" переглянути питання заборгованості, про яке згадувалось у претензії № 2/23 від 30.03.2023.

Оскільки відповідач претензійні вимоги позивача не задовольнив, позивач звернувся з позовом до суду.

Отже причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 747 209, 52 грн основної заборгованості за період з 28.09.2022 по 27.10.2023, 20 787,64 грн інфляційних втрат, нарахованих за період з 02.09.2022 по 25.07.2023, 13 019,82 грн трьох процентів річних, нарахованих за період з 28.09.2022 по 27.10.2023 та 1 584 080,58 грн пені, нарахованої за період з 28.09.2022 по 27.10.2023.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів учасників справи.

Як вбачається із змісту апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції скаржником оскаржується лише в частині задоволених позовних вимог про стягнення 747 209, 52 грн основного боргу, 13 019, 82 грн 3 % річних та 17 517, 92 грн інфляційних втрат, а тому з огляду на норми частини першої статті 269 ГПК України судом апеляційної інстанції переглядається в цій частині.

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Відповідно до статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За своєю правовою природою укладений сторонами договір є договором оренди (найму) майна.

Правовідносини оренди (найму) врегульовані положеннями глави 58 "Найм (оренда)" розділу ІІІ "Окремі види зобов`язань" книги п`ятої "Зобов`язальне право" ЦК України та статей 283 - 291 ГК України.

Відповідно до статті 759 ЦК України, яка кореспондується зі статтею 283 ГК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Частинами першою та шостою статті 283 ГК України визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з статтею 760 ЦК України, предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ). Законом можуть бути встановлені види майна, що не можуть бути предметом договору найму. Предметом договору найму можуть бути майнові права.

Відповідно до ч. 1 ст. 762 ЦК України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Частиною 3 статті 285 ГК України визначено, що орендар, зокрема, зобов`язаний своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату.

Відповідно до ст. 286 ГК України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

У частині першій статті 284 ГК України законодавець визначив орендну плату з урахуванням її індексації, як одну з істотних умов договору оренди.

Відповідно до ч. 1 ст. 14 та ст. 629 ЦК України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 651 та ст. 654 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Приписами статті 188 ГК України визначено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

За умовами, викладеними в пунктах 11.3, 11.4 договору оренди приміщень № 15/20 від 07.12.2020, зміни в цей договір можуть бути внесені за взаємною згодою сторін, що оформлюються додатковою угодою до цього договору. Зміни та доповнення, додаткові угоди та додатки до цього договору є його невід`ємною частиною і мають юридичну силу у разі, якщо вони викладені у письмовій формі та підписані уповноваженими на те представниками сторін.

Додатком № 1 до договору оренди приміщень № 15/20 від 07.12.2020, який викладений у письмовій формі і підписаний сторонами, встановлено орендну плату за користування приміщенням, яка є істотною умовою договору оренди, у розмірі 46 900,00 грн щомісячно.

Належних доказів зміни розміру орендної плати у визначений договором спосіб шляхом оформлення додаткової угоди/додатку до договору матеріали справи не містять.

Отже без оформлення окремого правочину щодо внесення змін до існуючого договору, оформленого письмово та підписаного уповноваженими представниками сторін, відсутні підстави вважати, що направлення орендодавцем орендарю рахунків-фактур зі збільшеною орендною платою мало наслідком зміну розміру орендної плати, встановленого додатком до договору оренди.

Суд першої інстанції вирішуючи спір в частині позовних вимог про стягнення заборгованості по орендній платі наведеного не врахував та дійшов помилкового висновку про збільшення розміру щомісячної орендної плати до 57 620 грн.

Згідно із статтею 526 ЦК України, статтею 193 ГК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтями 610, 612 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріалами справи підтверджено, що відповідачем не виконано своїх зобов`язань зі сплати орендної плати за період з 28.09.2022 по 27.10.2023, у зв`язку з чим у нього виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 614 390, 00 грн, докази сплати якої у справі відсутні. Отже позовні вимоги про стягнення заборгованості у розмірі 614 390, 00 грн є такими, що підлягають задоволенню.

У зв`язку з наведеним, рішення в частині стягнення боргу по орендній платі необхідно змінити, зменшивши суму стягнення заборгованості з відповідача на користь позивача з 747 209, 52 грн до 614 390, 00 грн.

Щодо позовних вимог про стягнення 13 019,82 грн трьох процентів річних та 20 787,64 грн інфляційних втрат, слід зазначити таке.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що за змістом наведеної норми нарахування інфляційних втрат та 3 % річних на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, постанови Верховного Суду від 04.10.2019 у справі №915/880/18, від 26.09.2019 у справі №912/48/19, від 18.09.2019 у справі №908/1379/17 тощо).

Інфляційні та річні проценти нараховуються на суму простроченого основного зобов`язання. Тому зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю. Отже, вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі №910/4590/19).

Вимагати сплату суми боргу з урахуванням індексу інфляції та 3 % річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (постанова Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18).

Визначене ч. 2 ст. 625 ЦК право стягнення інфляційних втрат і 3 % річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які через інфляційні процеси матимуть іншу цінність порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг).

Судом апеляційної інстанції визнаються вірними періоди нарахування трьох процентів річних, визначені позивачем (з 28.09.2022 по 27.10.2023), за винятком суми заборгованості, як бази нарахування трьох процентів річних.

З урахуванням викладеного, за перерахунком суду апеляційної інстанції, належною до стягнення є сума трьох процентів річних у розмірі 10 602, 60 грн.

Також перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат в межах заявленого періоду, з урахуванням підтвердженої матеріалами справи суми заборгованості, колегія суддів дійшла висновку про те, що позовні вимоги у цій частині підлягають частковому задоволенню - у розмірі 16 935,76 грн (за період з 28.09.2022 по 25.07.2023).

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статей 76-79 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Беручи до уваги вищевикладене в сукупності, оцінивши подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд апеляційної інстанції дійшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог, виходячи з висновків суду про наявність обов`язку у відповідача сплатити орендну плату в сумі 614 390, 00 грн за період з 28.09.2022 по 27.10.2023, що в свою чергу вплинуло на розмір трьох процентів річних та інфляційних втрат.

При цьому, суд апеляційної інстанції зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).

З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд дає вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Щодо решти аргументів учасників справи, окрім викладених у мотивувальній частині даної постанови, суд визнає їх такими, що не мають суттєвого впливу на прийняття рішення у даній справі.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до положень ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Нормою ст. 277 ГПК України передбачено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення (п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України).

З огляду на викладені обставини, апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині позовних вимог про стягнення основного боргу, трьох процентів річних та інфляційних втрат, а саме в частині сум, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Судові витрати

Відповідно до частин 4 та 14 статті 129 ГПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У зв`язку із частковим задоволенням апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції здійснює перерахунок судових витрат згідно зі ст. 129 ГПК України.

Так, витрати позивача з оплати позову судовим збором підлягають покладенню на відповідача пропорційно до суми задоволених вимог, а саме, у розмірі 11 791, 71 грн.

Витрати відповідача за подання апеляційної скарги відповідно до ст. 129 ГПК України частково покладаються на позивача пропорційно до суми задоволених вимог, а саме, у розмірі 3 055, 92 грн.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 277, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "2Д" задовольнити частково.

Рішення господарського суду Київської області від 04.12.2023 у справі №911/2289/23 скасувати в частині задоволення позовних вимог про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "2Д" на користь Приватного акціонерного товариства "ТЕХМАШРЕМОНТ" 132 819, 52 грн основного боргу, 2 417, 22 грн трьох процентів річних, 582, 16 грн інфляційних втрат та 13 828, 99 грн судового збору.

Ухвалити у відповідній частині нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Викласти пункт 2 резолютивної частини рішення господарського суду Київської області від 04.12.2023 у справі № 911/2289/23 у такій редакції:

"2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "2Д" (07300, Київська обл., Вишгородський р-н, м. Вишгород, "Карат", промисловий майданчик, 5-А, приміщ. № 1, код 37496261) на користь Приватного акціонерного товариства "ТЕХМАШРЕМОНТ" (09108, Київська обл., Білоцерківський р-н, м. Біла Церква, пр. Незалежності, 87-А, код 05495590) 614 390 (шістсот чотирнадцять триста дев`яносто) грн 00 коп. основного боргу, 144 185 (сто сорок чотири тисячі сто вісімдесят п`ять) грн 68 коп. пені, 10 602 (десять тисяч шістсот дві) грн 60 коп. 3 % річних, 16 935 (шістнадцять тисяч дев`ятсот тридцять п`ять) грн 76 коп. інфляційних втрат, 11 791 (одинадцять тисяч сімсот дев`яносто одна) грн. 71 коп. судового збору."

В іншій частині рішення господарського суду Київської області від 04.12.2023 у справі № 911/2289/23 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства "ТЕХМАШРЕМОНТ" (09108, Київська обл., Білоцерківський р-н, м. Біла Церква, пр. Незалежності, 87-А, код 05495590) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "2Д" (07300, Київська обл., Вишгородський р-н, м. Вишгород, "Карат", промисловий майданчик, 5-А, приміщ. № 1, код 37496261) 3 055 (три тисячі п`ятдесят п`ять) грн 92 коп. судового збору за подання апеляційної скарги.

Доручити господарському суду Київської області видати відповідні накази.

Матеріали справи повернути до суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено - 26.08.2024.

Головуючий суддя І.П. Ходаківська

Судді С.В. Владимиренко

А.М. Демидова