Рішення

від 12.08.2024 по справі 910/2776/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

12.08.2024Справа № 910/2776/24

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Літвінової М.Є.

за участю секретаря судового засідання: Лобок К.К.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ПОДІЛЬСЬКА ТОРГОВЕЛЬНА КОМПАНІЯ"</a> (ТОВ "ПОДІЛЬСЬКА ТОРГОВЕЛЬНА КОМПАНІЯ")

до 1. Акціонерного товариства "МІЖНАРОДНИЙ РЕЗЕРВНИЙ БАНК" (АТ "МР БАНК"), в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Луньо Іллі Вікторовича

2. Фонду гарантування вкладів фізичних осіб

про визнання бездіяльність протиправною та зобов`язання вчинити дії.

Представники учасників справи:

Від позивача: Ганущак О.І.;

Від відповідача-1: Лаврін О.В.;

Від відповідача-2: Сидоренко О.А.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ПОДІЛЬСЬКА ТОРГОВЕЛЬНА КОМПАНІЯ"</a> (ТОВ "ПОДІЛЬСЬКА ТОРГОВЕЛЬНА КОМПАНІЯ") (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "МІЖНАРОДНИЙ РЕЗЕРВНИЙ БАНК" (АТ "МР БАНК"), в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Луньо Іллі Вікторовича (далі - відповідач - 1) та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - відповідач - 2), в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та Акціонерного товариства "МІЖНАРОДНИЙ РЕЗЕРВНИЙ БАНК", в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Луньо Іллі Вікторовича, щодо несплати коштів Товариству з обмеженою відповідальністю "Подільська торговельна компанія"</a>, передбачених йому до сплати законом як кредитору сьомої черги в межах ліквідаційної процедури Акціонерного товариства "МІЖНАРОДНИЙ РЕЗЕРВНИЙ БАНК";

- зобов`язати Фонд гарантування вкладів фізичних осіб та Акціонерне товариство "МІЖНАРОДНИЙ РЕЗЕРВНИЙ БАНК", в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Луньо Іллі Вікторовича, усунути порушення ліквідаційної процедури банку шляхом сплати в межах передбаченої законом ліквідаційної процедури банку грошових коштів у розмірі 6 313 168,55 грн. Товариству з обмеженою відповідальністю "Подільська торговельна компанія"</a>, як кредитору сьомої черги;

- зобов`язати Фонд гарантування вкладів фізичних осіб усунути перешкоди у реалізації права Товариства з обмеженою відповідальністю "Подільська торговельна компанія"</a>, як кредитора сьомої черги на отримання грошових коштів в межах ліквідаційної процедури Акціонерного товариства "МІЖНАРОДНИЙ РЕЗЕРВНИЙ БАНК".

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідно до положення Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, якими було погоджено початок часткового задоволення вимог кредиторів 7-ої черги, а також збільшено розміру часткового задоволення вимог кредиторів 7-ої черги реєстру акцептованих вимог кредиторів АТ «МР БАНК», кредиторські вимоги позивача не були задоволені відповідачами 1, 2, останні не виконали своїх обов`язків щодо сплати коштів, у розмірі, передбаченому Законом, як кредитору сьомої черги та безпідставно, продовжують ухилятися від їх виконання, що й стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом за захистом своїх порушених прав та законних інтересів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.03.2024 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ПОДІЛЬСЬКА ТОРГОВЕЛЬНА КОМПАНІЯ"</a> залишено без руху.

11.04.2024 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.04.2024 відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 15.05.2024.

06.05.2024 через відділ діловодства суду від представника відповідача - 1 надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач - 1 заперечив проти задоволення заявлених позовних вимог та зазначив наступне:

- Банком було проведено перевірку кредиторів АТ «МР Банк», з Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань стосовно ТОВ «ПОДІЛЬСЬКА ТОРГОВЕЛЬНА КОМПАНІЯ» вбачається, що товариство, як юридичну особу було створено 20.07.2011 року з найменуванням Товариство з обмеженою відповідальністю « Агро - промислова компанія. Співдружність Україна» та кінцевими бенефіціарними власниками (контролерами), з непрямим (опосередкованим) вирішальним впливом були громадяни Республіки Білорусь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 без реєстрації/місцезнаходження на території України і постійним місцем проживання в республіці Кіпр. Вищезазначена інформація також міститься і в Анкеті опитувальнику клієнта юридичної особи - резидента.

В пакетах документів наданих до АТ «МР БАНК» 22.08.2022 та 06.09.2022 наявний Договір купівлі-продажу акцій від 06.04.2022, виписки та витяги власників/учасників/засновників з реєстрів іноземних компаній, актуальний станом на 13.07.2022 за кодом 502480986084 Витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, який підтверджує інформацію щодо зміни найменування клієнта і зміни найменування засновника/учасника 100% участі та кінцевого бенефіціарного власника (контролера), який має непрямий вирішальний вплив на діяльність товариства, а саме на громадянина Латвії ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до рішення Ради національної безпеки і оборони України від 19.10.2022 «Про застосування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)», уведеним в дію указом Президента України № 727/2022 від 19.10.2022 до ОСОБА_1 (кінцевий бенефіціарний власник (контролер) станом на 24.02.2022) застосовано персональні спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції) строком на десять років.

На виконання рішення виконавчої дирекції Фонду № 256 від 19.04.2022 уповноваженою особою Фонду на ліквідацію неплатоспроможних банків проведено перевірку та надано департаменту ліквідації банків інформацію щодо переліків кредиторів (стягувачів) неплатоспроможних банків, з урахуванням положень Постанови Кабінету Міністрів України № 187 від 03.03.2022 «Про забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави Україна у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації» пов`язаних з державою-агресором, в тому саме на підставі зазначеного були застосовані обмеження до ТОВ «ПОДІЛЬСЬКА ТОРГОВЕЛЬНА КОМПАНІЯ».

- подані Товариством документи, які підтверджують в тому числі зміни у складі учасників (власників, засновників, кінцевих бенефіціарів), що відбулися після набрання чинності Постановою КМУ № 187 від 03.03.2022 та запровадженими Фондом обмеженнями виплати коштів, внаслідок яких вони перестали в розумінні Постанови бути особами пов`язаними з державою агресором, не можуть бути підставами для відміни (скасування) встановленого Постановою мораторію та обмежень виплати коштів.

10.05.2024 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву, в якій позивач заперечив проти доводів відповідача - 1, викладених у відзиві на позовну заяву та вказав наступне:

- Постанова КМУ № 187 від 03.03.2022 не встановлювала заборон здійснювати виплати громадянам Республіки Білорусь та пов`язаним з ним особами, тому позивач ніколи не підпадав під її дію.

В Постанові № 187 з моменту її прийняття не було жодних норм про громадян Республіки Білорусь чи Латвії. Є лише стосовно громадян рф та пов`язаних з нею осіб, але, як уже було зазначено в позовній заяві, у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських організацій щодо позивача немає жодних відомостей про громадян рф у складі його учасників та кінцевих бенефіціарних власників, що визнає сам відповідач-1у відзиві;

- Будь-які посилання на Постанову № 187 жодним чином не спростовують безпідставність невиплат позивачу коштів як кредитору сьомої черги в межах процедури ліквідації АТ «МР Банк», адже Постанова №187 не містить жодних заборон стосовно позивача, на які посилається відповідач- 1.

Інформація про ОСОБА_1 та ОСОБА_2 як кінцевих бенефіціарних власників позивача була в Реєстрі до 16.05.2022, коли до Реєстру були внесені зміни про кінцевого бенефіціарного власника позивача і ним став громадянин Латвії ОСОБА_3, який ніякого відношення ні до рф ні до Республіки Білорусь ніколи не мав.

За доводами позивача, відповідач - 1 до відзиву не надає жодних доказів на підтвердження своїх тверджень, що особа, яка зазначена в Указі, та особа, яка до 16.05.2022 зазначена в Реєстрі кінцевим бенефіціарним власником позивача - це одна і та ж особа, оскільки санкції були накладені Указом лише 19.10.2022, коли жодна особа на прізвище ОСОБА_1 не була кінцевим бенефіціарним власником позивача, а такі санкції були накладені тоді, коли кінцевим бенефіціарним власником позивача давно був лише громадянин Латвії ОСОБА_3.

- Відповідач - 1 у відзиві стверджує, що він здійснив блокування коштів позивача на підставі листа Фонду без жодної юридичної сили, лиш тому, що в цьому листі був Перелік (в якому з самого початку були також особи, щодо зобов`язань яких не існувало мораторію на їх виконання), в якому було зазначено позивача. При цьому, невідомо ні критеріїв формування такого Переліку, ні уповноважених на це осіб, ні тим більше способів його оскарження у разі помилкових відомостей в ньому. Вказане, на думку позивача, підтверджує безпідставність та протиправність дій Відповідача - 1.

Жодних доказів на заперечення безпідставності такого блокування виплат позивачу Відповідач - 1 у Відзиві не наводить.

Як зазначає позивач, кредиторські вимоги позивача не були задоволені відповідачами 1, 2, останні не виконали своїх обов`язків та безпідставно, продовжують ухилятися від їх виконання, що й стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом за захистом своїх порушених прав та законних інтересів.

15.05.2024 через відділ діловодства суду від представника відповідача-2 надійшло клопотання про відкладення підготовчого засідання.

Представник відповідача - 2 у підготовче засідання 15.05.2024 не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату та час був повідомлений належним чином, що підтверджується повідомленням про доставку процесуального документа до електронного кабінету особи.

Представник позивача у підготовчому засіданні 15.05.2024 поклався на розсуд суду щодо розгляду клопотання представника відповідача - 2 про відкладення підготовчого засідання.

Представник відповідача - 1 у підготовчому засіданні 15.05.2024 не заперечував щодо клопотання представника відповідача - 2 про відкладення підготовчого засідання.

Судом у підготовчому засіданні 15.05.2024 без виходу до нарадчої кімнати постановлено ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання, про задоволення клопотання представника відповідача - 2 про відкладення підготовчого засідання та відкладено на 03.06.2024.

29.05.2024 через відділ діловодства суду від представника відповідача - 2 надійшли письмові пояснення, в яких відповідач - 2 просив відмовити у задоволенні заявлених позовних вимог.

03.06.2024 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшло заперечення на письмові пояснення.

Представник відповідача - 1 у підготовче засідання 03.06.2024 не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату та час був повідомлений належним чином, що підтверджується розпискою від 15.05.2024 про відкладення розгляду справи.

Представник відповідача - 2 у підготовчому засіданні 03.06.2024 заявив усне клопотання про відкладення підготовчого засідання.

Представник позивача у підготовчому засіданні 03.06.2024 заперечив проти усного клопотання представника відповідача - 2 про відкладення підготовчого засідання.

Судом у підготовчому засіданні 03.06.2024 без виходу до нарадчої кімнати постановлено ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання, про задоволення усного клопотання представника відповідача - 2 про відкладення підготовчого засідання, підготовче засідання відкладено на 10.06.2024.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.06.2024 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та відкладено підготовче засідання на 24.06.2024.

24.06.2024 через відділ діловодства суду від представника відповідача - 2 надійшло клопотання про долучення додаткових доказів до матеріалів справи.

Представник позивача у підготовчому засіданні 24.06.2024 заперечив проти клопотання представника відповідача - 2 про долучення доказів додаткових доказів.

Представник відповідача - 1 у підготовчому засіданні 24.06.2024 не заперечив щодо клопотання представника відповідача - 2 про доручення доказів.

Представник відповідача -2 у підготовчому засіданні 24.06.2024 підтримав клопотання про долучення додаткових доказів.

Судом у підготовчому засіданні 24.06.2024 без виходу до нарадчої кімнати постановлено ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання, про задоволення клопотання представника відповідача - 2 про долучення додаткових доказів до матеріалів справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.06.2024 по справі № 910/2776/24 закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 10.07.2024.

Представник позивача у судовому засіданні 10.07.2024 підтримав заявлені позовні вимоги.

Представник відповідача - 1 у судовому засіданні 10.07.2024 заперечив проти задоволення позовних вимог, з підстав викладених у відзиві на позовну заяву.

Представник відповідача - 2 у судовому засіданні 10.07.2024 заперечив проти задоволення заявлених позовних вимог.

Судом у судовому засіданні 10.07.2024 без виходу до нарадчої кімнати постановлено ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання, про оголошення перерви по розгляду справи по суті на 12.08.2024.

Представник позивача у судовому засіданні 12.08.2024 підтримав заявлені позовні вимоги.

Представник відповідача - 1 у судовому засіданні 12.08.2024 заперечив проти задоволення позовних вимог, з підстав викладених у відзиві на позовну заяву.

Представник відповідача - 2 у судовому засіданні 12.08.2024 заперечив проти задоволення заявлених позовних вимог.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006 року у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 12.08.2024 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представникiв сторiн, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до постанови Правління Національного банку України № 91-рш/БТ від 25.02.2022 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Акціонерного товариства «Міжнародний резервний банк» виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення № 131 від 25.02.2022 «Про початок процедури ліквідації АТ «МР Банк» та делегування повноважень ліквідатора Луньо Іллі Вікторовичу.

Рішенням Правління НБУ з 25.02.2022 Фондом на власному офіційному веб-сайті повідомлено про початок процедури ліквідації АТ «МР Банк» строком на три роки з 25.02.2022 до 24.02.2025 включно.

Уповноваженою особою Фонду з делегуванням усіх повноважень ліквідатора АТ «МР Банк» призначено Луньо Іллю Вікторовича на вказаний вище строк.

12.03.2022 на офіційному веб-сайті Фонду опубліковано оголошення, в якому зазначено, що кредиторам AT «МР БАНК» для перерахування коштів у погашення їхніх вимог необхідно направити до Фонду заяву про визнання вимог кредитора разом із реквізитами банківського рахунку, відкритого у діючому (платоспроможному) банку. Таку заяву кредитори АТ «МР Банк» можуть направити протягом усього терміну ліквідації банку на адреси електронної пошти: MRB_credutor@fg.gov.ua та fgvfo@fg.gov.ua, а також на поштову адресу Фонду: вул. Січових Стрільців, 17, м. Київ, 04053, та АТ «МР БАНК»: вул. Володимирська, 46, м. Київ, 01601.

Оголошення Фонду про виплати гарантованих сум відшкодування вкладникам АТ «МР Банк» за договорами банківського вкладу надруковано в газеті «Голос України» № 72 (7822) за 31.03.2022.

Крім того, відповідно до рішення Ради національної безпеки і оборони України від 11.05.2022 «Про примусове вилучення в Україні об`єктів права власності Російської Федерації та її резидентів» та Указу Президента України від 11.05.2022 № 326/2022 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 11.05.2022 «Про примусове вилучення в Україні об`єктів права власності Російської Федерації та її резидентів», 19.05.2022 в Україні примусово вилучені корпоративні права (акції) у розмірі 100 відсотків майна AT «МР БАНК», що належали Публічному акціонерному товариству «Сбербанк Росії», яке повністю припинило участь у Банку, переставши бути акціонером Банку, а держава Україна набула право власності на корпоративні права (акції) у розмірі 100 відсотків майна Банку.

Так, з 25.02.2022 АТ «МР Банк», власником якого є держава Україна, перебуває в процедурі ліквідації.

Вказані відомості є загальновідомими та містяться на офіційному веб-сайті Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (http://www.fg.gov.ua).

З огляду на запроваджений воєнний стан в державі, 04.03.2022 виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийняте рішення за №148, яким визначено, що формування реєстру акцептованих вимог кредиторів АТ "МР БАНК" здійснюватиметься на підставі балансових даних в розмірі залишків на рахунках контрагентів на дату запровадження процедури ліквідації АТ «МР БАНК». 11 квітня 2022 року рішенням виконавчої дирекції Фонду № 238 затверджено реєстр акцептованих вимог кредиторів АТ «МР БАНК».

Як стверджує позивач у позовній заяві, ТОВ «ПОДІЛЬСЬКА ТОРГОВЕЛЬНА КОМПАНІЯ» (до 13.07.2022 мало назву ТОВ «АГРО-ПРОМИСЛОВА КОМПАНІЯ СПІВДРУЖНІСТЬ УКРАЇНА») станом на 25.02.2022 мало залишки на рахунках у АТ «МР БАНК» в розмірі 335 800, 12 грн та 204 660,76 доларів США.

Листом від 23.11.2022 за вих. № 3854 «Про результати розгляду заяви про включення вимог кредитора до реєстру акцептованих вимог» представник АТ «МР БАНК» повідомив позивача, що вимоги ТОВ «Подільська торговельна компанія» акцептовані в сумі 6313168,55 грн. та віднесені до 7 (сьомої) черги погашення акцептованих вимог кредиторів АТ «МР БАНК», а також звернув увагу позивача, що вже здійснюється задоволення вимог кредиторів 7-ої черги АТ «МР БАНК» в розмірі 10% від суми акцептованих кредиторських вимог, що погоджено рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 15 серпня 2022 року № 602.

Позивач, посилаючись на положення Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, якими було погоджено початок часткового задоволення вимог кредиторів 7-ої черги (№ 602 від 15.06.2022), а також збільшення розміру часткового задоволення вимог кредиторів 7-ої черги реєстру акцептованих вимог кредиторів АТ «МР БАНК» (№ 67 від 16.01.2023, № 244 від 27.02.2023, № 724 від 15.06.2023, № 1384 від 30.10.2023), звернувся з даним позовом , оскільки станом на день подання позовної заяви не отримав жодних виплат як кредитор сьомої черги, вважає бездіяльність відповідачів 1, 2 щодо не задоволення акцептованої кредиторської вимоги позивача у розмірі, передбаченому Законом, незаконною та такою, що безпідставно порушує його права.

Заперечуючи проти позову, відповідач - 1 зазначає про необґрунтованість та безпідставність заявлених позовних вимог.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають, з наступних підстав.

Згідно ст. 1 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон № 4452-VI), цим Законом встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.

Відповідно до частин 2, 3 ст. 1 Закону метою цього Закону є захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків. Відносини, що виникають у зв`язку із створенням і функціонуванням системи гарантування вкладів фізичних осіб, виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків, регулюються цим Законом, іншими законами України, нормативно-правовими актами Фонду та Національного банку України.

Отже, процедура щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідація банків врегульована вказаним Законом, який є спеціальним та пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах.

Згідно з ч. 1 ст. 3 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом.

Порядок задоволення кредиторів неплатоспроможного банку врегульовано положеннями статей 45, 46, 48, 49, 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Відповідно ст.ст. 45, 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" протягом 30 днів з дня опублікування відомостей про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банку кредитори мають право заявити Фонду про свої вимоги до банку. У разі призначення уповноваженої особи Фонду, якій делеговано Фондом повноваження щодо складення реєстру акцептованих вимог кредиторів, кредитори заявляють про свої вимоги до банку такій уповноваженій особі Фонду.

Фонд безпосередньо або шляхом делегування повноважень уповноваженій особі Фонду з дня початку процедури ліквідації банку здійснює такі повноваження: приймає в управління майно (у тому числі кошти) банку, вживає заходів щодо забезпечення його збереження, формує ліквідаційну масу, виконує функції з управління та продає майно банку; складає реєстр акцептованих вимог кредиторів (вносить зміни до нього) та здійснює заходи щодо задоволення вимог кредиторів

Як встановлено судом та не заперечується учасниками справи, 04.03.2022 виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийняла рішення № 148 "Щодо формування реєстру вимог кредиторів АТ "МР БАНК".

Кредиторські вимоги позивача акцептовані в сумі 6 313168,55 грн та віднесені до 7 черги погашення акцептованих вимог кредиторів АТ «МР БАНК», вказані обставини підтверджені листом від 23.11.2022 за вих. № 3854 представника АТ «МР Банк» адресованим позивачу, копія якого долучена до матеріалів справи.

Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", ліквідація банку - процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.

Пунктом 2 частини 2 статті 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", встановлено, що з дня початку процедури ліквідації банку банківська діяльність банку завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню або збільшенню ліквідаційної маси.

Статтею 48 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" визначено повноваження Фонду під час здійснення ліквідації банку. Так, згідно з частиною 1 наведеної статті Фонд безпосередньо або шляхом делегування повноважень уповноваженій особі Фонду з дня початку процедури ліквідації банку здійснює такі повноваження, зокрема, здійснює повноваження органів управління банку; приймає в управління майно (у тому числі кошти) банку, вживає заходів щодо забезпечення його збереження, формує ліквідаційну масу, виконує функції з управління та продає майно банку; складає реєстр акцептованих вимог кредиторів (вносить зміни до нього) та здійснює заходи щодо задоволення вимог кредиторів.

Згідно з частиною 1 статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", кошти, одержані в результаті ліквідації та продажу майна (активів) банку, інвестування тимчасово вільних коштів банку в державні цінні папери, спрямовуються Фондом на задоволення вимог кредиторів за умови достатності коштів для забезпечення процедури ліквідації в черговості, передбаченій цією статтею.

Отже, відкликання Національним банком України на момент вирішення спору банківської ліцензії у АТ «МР Банк» та ініціювання процедури його ліквідації як юридичної особи, зумовило для позивача настання відповідних правових наслідків, зокрема, виникнення спеціальної процедури пред`явлення майнових вимог до банку та їх задоволення в порядку та черговості, передбаченої Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" .

Правовий статус Фонду гарантування вкладів визначений ст. 3 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб":

Фонд гарантування вкладів фізичних осіб є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом.

Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об`єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні. Фонд є суб`єктом управління майном, самостійно володіє, користується і розпоряджається належним майном, вчиняючи стосовно нього будь-які дії (у тому числі відчуження, передача в оренду, ліквідація), що не суперечать законодавству та меті діяльності Фонду.

Фонд є економічно самостійною установою, має самостійний баланс, поточний та інші рахунки в Національному банку України, у тому числі рахунки умовного зберігання (ескроу), а також рахунки в цінних паперах у депозитарних установах - банках України.

Фонд є установою, що не має на меті отримання прибутку.

Згідно статті 4 Закону основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, виведення неплатоспроможних банків з ринку та здійснення ліквідації банків.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2018 у справі № 910/23398/16 викладено такий правовий висновок: відповідно до пункту 6 статті 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства. Отже, у спорах, пов`язаних з виконанням банком, у якому введено тимчасову адміністрацію та/або запроваджено процедуру ліквідації, своїх зобов`язань перед його кредиторами, норми Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" є спеціальними, і цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у таких правовідносинах (п. 6.6 вказаної постанови ВП ВС).

Таким чином, у спорах, пов`язаних з виконанням неплатоспроможним банком, в якому введено тимчасову адміністрацію та/або запроваджено процедуру ліквідації, своїх зобов`язань перед кредиторами та вкладниками, рівно як і здійснення своїх повноважень Фондом, норми Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" є спеціальними, оскільки цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах.

За таких обставин, на позивача поширюються обмеження щодо задоволення майнових вимог, впроваджені Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", а тому його вимоги не можуть бути задоволені поза межами ліквідаційної процедури банку за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

При цьому вищезазначені обмеження стосуються всіх без виключення вимог кредиторів банку, що ліквідується, не залежно від моменту виникнення відповідного грошового зобов`язання останнього.

На день розгляду даної справи процедура ліквідації АТ «МР БАНК» не завершена.

Отже, враховуючи прийняте рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про ліквідацію Акціонерного товариства «Міжнародний резервний банк», спірні правовідносини сторін не регулюються Цивільним кодексом України, оскільки визначаються спеціальним законом - Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

При цьому задоволення вимог окремого кредитора-юридичної особи, заявлених поза межами ліквідаційної процедури банку, у тому числі на підставі судового рішення, не допускається, оскільки в такому випадку активи з банку виводяться, а заборгованість третіх осіб перед банком збільшується, що порушує принцип пріоритетності зобов`язань неплатоспроможного банку за вкладами фізичних осіб, гарантованими Фондом гарантування вкладів фізичних осіб.

Відповідна правова позиція наведена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2018 у справі № 910/23398/16, постановах Верховного Суду від 02.03.2018 у справі № 910/8297/17, від 20.03.2018 у справі № 910/3226/17, від 29.08.2018 у справі 910/3361/17.

За таких обставин, на позивача поширюються обмеження щодо задоволення майнових вимог, впроваджені Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", а тому його вимоги не можуть бути задоволені поза межами ліквідаційної процедури банку в окремому позовному провадженні.

З огляду на викладене та враховуючи відсутність будь-якої правової норми, яка надає право позивачу на стягнення коштів з відповідачів 1, 2 під час виконання Фондом функцій з ліквідації банку, суд дійшов висновку, що позовна вимога про зобов`язання Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та Акціонерне товариство "МІЖНАРОДНИЙ РЕЗЕРВНИЙ БАНК", в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Луньо Іллі Вікторовича, усунути порушення ліквідаційної процедури банку шляхом сплати в межах передбаченої законом ліквідаційної процедури банку грошових коштів у розмірі 6 313 168,55 грн. Товариству з обмеженою відповідальністю "Подільська торговельна компанія"</a>, як кредитору сьомої черги не підлягає задоволенню.

Щодо зазначення позивача в позовній заяві про те, що відповідачі 1, 2 не задовольняють його вимоги в межах ліквідаційної процедури, оскільки кошти на рахунку заблоковані відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 3 березня 2022 року № 187 «Про забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави Україна у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації, де встановлено мораторій (заборону) на виконання, у тому числі в примусовому порядку, грошових та інших зобов`язань, кредиторами (стягувачами) за якими є Російська Федерація або особи, пов`язані з державою-агресором, у випадку змін, що відбулися в структурі власності компаній після початку повномасштабної збройної агресії Росії проти України (тобто після 24.02.2022 р.), суд зазначає наступне.

Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 03.03.2022 кінцевими бенефіціарними власниками були ОСОБА_2 (50%) та ОСОБА_1 (50%).

В подальшому, як вбачається з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 01.03.2024 кінцевим бенефіціарним власником є ОСОБА_3.

Указом Президента України від 19.10.2022 № 727/2022 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України» від 19 жовтня 2022 року «Про застосування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 19.10.2022 «Про застосування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)», застосовано персональні спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції) до: 1) фізичних осіб згідно з додатком 1.

Згідно Додатку 1 до рішення Ради національної безпеки і оборони України від 19 жовтня 2022 року «Про застосування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)», введеного в дію Указом Президента України від 19 жовтня 2022 року № 727/2022 до ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 , ОСОБА_1), ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянин Російської Федерації застосовано персональні спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції) строком на десять років у виді:

1) блокування активів - тимчасове позбавлення права користуватися та розпоряджатися активами, що належать фізичній або юридичній особі, а також активами, щодо яких така особа може прямо чи опосередковано (через інших фізичних або юридичних осіб) вчиняти дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ними; 2) обмеження торговельних операцій (повне припинення); 3) обмеження, часткове чи повне припинення транзиту ресурсів, польотів та перевезень територією України (повне припинення); 4) запобігання виведенню капіталів за межі України; 5) зупинення виконання економічних та фінансових зобов`язань; 6) анулювання або зупинення ліцензій та інших дозволів, одержання (наявність) яких є умовою для здійснення певного виду діяльності, зокрема, анулювання чи зупинення дії спеціальних дозволів на користування надрами;7) заборона участі у приватизації, оренді державного майна резидентами іноземної держави та особами, які прямо чи опосередковано контролюються резидентами іноземної держави або діють в їх інтересах; 8) заборона або обмеження заходження іноземних невійськових суден та військових кораблів до територіального моря України, її внутрішніх вод, портів та повітряних суден до повітряного простору України або здійснення посадки на території України (повна заборона); 9) заборона видачі дозволів, ліцензій Національного банку України на здійснення інвестицій в іноземну державу, розміщення валютних цінностей на рахунках і вкладах на території іноземної держави; 10) припинення видачі дозволів, ліцензій на ввезення в Україну з іноземної держави чи вивезення з України валютних цінностей та обмеження видачі готівки за платіжними картками, емітованими резидентами іноземної держави; 11) заборона передання технологій, прав на об`єкти права інтелектуальної власності; 12) позбавлення державних нагород України, інших форм відзначення;13) заборона на набуття у власність земельних ділянок.

Товариство з обмеженою відповідальністю «ПОДІЛЬСЬКА ТОРГОВЕЛЬНА КОМПАНІЯ» не включено до списку таких юридичних осіб, щодо яких застосовуються персональні спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції).

Закон України «Про санкції» та Рішення РНБО не передбачають звільнення юридичних осіб України від виконання зобов`язань за укладеними ними угодами, а безпосередньо позивач по справі не включений до списку юридичних осіб, затвердженого Рішенням РНБО, щодо яких застосовуються персональні спеціальні економічні та інші заходи (санкції).

Водночас, ні рішенням Ради національної безпеки і оборони України, ні будь-яким іншим нормативно-правовим актом України не передбачена можливість застосування відповідних персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) щодо фізичних або юридичних осіб, які тим чи іншим чином є пов`язаними з фізичними чи юридичними особами, включеними до відповідних санкційних списків, затверджених рішенням Ради національної безпеки і оборони України.

Таким чином, дія Указу Президента від 19.10.2022 № 727/2022 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України» від 19.10.2022 «Про застосування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» та рішення Ради національної безпеки і оборони України від 19.10.2022 «Про застосування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» безпосередньо поширюється на осіб, які зазначені у додатку 1 до цього рішення.

Суд зазначає, що санкції, які були застосовані персонально до фізичної особи - ОСОБА_1 не можуть бути застосовані до Товариства з обмеженою відповідальністю «ПОДІЛЬСЬКА ТОРГОВЕЛЬНА КОМПАНІЯ».

Крім того, відповідно до підпункту 1 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України «Про забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави Україна у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації» № 187 від 03.03.2022 для забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави України у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації установлено до прийняття та набрання чинності Законом України щодо врегулювання відносин за участю осіб, пов`язаних з державою-агресором, мораторій (заборону) на виконання, у тому числі в примусовому порядку, грошових та інших зобов`язань, кредиторами (стягувачами) за якими є Російська Федерація або такі особи (особи, пов`язані з державою-агресором):

- громадяни Російської Федерації, крім тих, що проживають на території України на законних підставах; юридичні особи, створені та зареєстровані відповідно до законодавства Російської Федерації;

- юридичні особи, створені та зареєстровані відповідно до законодавства України, кінцевим бенефіціарним власником, членом або учасником (акціонером), що має частку в статутному капіталі 10 і більше відсотків, якої є Російська Федерація, громадянин Російської Федерації, крім того, що проживає на території України на законних підставах, або юридична особа, створена та зареєстрована відповідно до законодавства Російської Федерації;

- юридичні особи, утворені відповідно до законодавства іноземної держави, кінцевим бенефіціарним власником, членом або учасником (акціонером), що має частку в статутному капіталі 10 і більше відсотків, яких є Російська Федерація, громадянин Російської Федерації, крім того, що проживає на території України на законних підставах, або юридична особа, створена та зареєстрована відповідно до законодавства Російської Федерації, - у випадку виконання зобов`язань перед ними за рахунок коштів, передбачених у державному бюджеті.

Отже, дія мораторію передбачає заборону на вчинення конкретно визначеного переліку дій між учасниками правовідносин, встановлює певний правовий режим для цих правовідносин і впливає на перебіг грошових та інших зобов`язань. З моменту запровадження вказаного мораторію суб`єктивне право осіб - кредиторів (стягувачів), перелік яких наведений у Постанові №187, зазнає обмежень у можливості реалізувати ними право вимоги до зобов`язаної сторони, у тому числі шляхом звернення за судовим захистом. Також мораторій хоча і не припиняє суб`єктивне право, однак на строк дії мораторію таке право не може реалізуватися шляхом виконання.

Такий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 21.11.2023 у справі №910/14552/22, від 30.05.2023 у справі №925/1248/21, від 22.08.2023 у справі №922/1589/22, від 08.11.2023 у справі №915/18/23.

Таким чином, за змістом Закону України «Про санкції» та Постанови №187 встановлено мораторій (заборону) на виконання грошових та інших зобов`язань, за якими кредиторами (стягувачами) є російська федерація або особи, пов`язані з державою-агресором.

Отже, у подібних правовідносинах судам належить встановити, чи є позивач кредитором (стягувачем), стосовно якого встановлені обмежувальні заходи, передбачені Законом України «Про санкції», а також чи є позивач особою щодо якої Постановою введено заборону на виконання, у тому числі в примусовому порядку, грошових та інших зобов`язань; та чи підпадає позивач під визначення осіб, стосовно яких встановлено заборону відповідно до пункту 1 зазначеної постанови Кабінету Міністрів України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 05 грудня 2023 року у справі №910/4052/22.

При цьому суд враховує правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 08.11.2023 у справі №915/18/23, про необхідність надавати правову оцінку доводам відповідача (боржника) щодо можливості застосування у спірних правовідносинах Закону України «Про санкції» та підзаконних нормативно-правових актів в частині наявності/відсутності щодо позивача обмежувальних заходів, передбачених Законом України «Про санкції».

Відповідач -1 вказує на те, що на виконання рішення виконавчої дирекції Фонду № 256 від 19.04.2022 уповноваженою особою Фонду на ліквідацію неплатоспроможних банків проведено перевірку та надано департаменту ліквідації банків інформацію щодо переліків кредиторів (стягувачів) неплатоспроможних банків, з урахуванням положень Постанови Кабінету Міністрів України № 187 від 03.03.2022 «Про забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави Україна у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації» пов`язаних з державою-агресором, в тому саме на підставі зазначеного були застосовані обмеження до ТОВ «ПОДІЛЬСЬКА ТОРГІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ».

Втім, суд критично оцінює вказані твердження відповідача - 1 та вважає їх недоведеними з огляду на таке.

Як вбачається з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 01.03.2024 кінцевим бенефіціарним власником є ОСОБА_3, що унеможливлює розповсюдження на товариство мораторію, про який зазначено у Постанові № 187.

Таким чином суд констатує, що ані Товариство з обмеженою відповідальністю «ПОДІЛЬСЬКА ТОРГОВЕЛЬНА КОМПАНІЯ», ані його кінцевий бенефіціарний власник

ОСОБА_3, станом на момент розгляду справи, не є тими суб`єктами, які зазначені у Постанові Кабінету Міністрів України від 03.03.2022 № 187 «Про забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави Україна у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації», відтак позивач не підпадає під визначення осіб, відносно яких встановлено заборону відповідно до пункту 1 зазначеної постанови Кабінету Міністрів України.

Щодо вимог позивача про визнання протиправною бездіяльність Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та Акціонерного товариства "МІЖНАРОДНИЙ РЕЗЕРВНИЙ БАНК", в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Луньо Іллі Вікторовича, щодо несплати коштів Товариству з обмеженою відповідальністю "Подільська торговельна компанія"</a>, передбачених йому до сплати законом як кредитору сьомої черги в межах ліквідаційної процедури Акціонерного товариства "МІЖНАРОДНИЙ РЕЗЕРВНИЙ БАНК" та зобов`язання Фонду гарантування вкладів фізичних осіб усунути перешкоди у реалізації права Товариства з обмеженою відповідальністю "Подільська торговельна компанія"</a>, як кредитора сьомої черги на отримання грошових коштів в межах ліквідаційної процедури Акціонерного товариства "МІЖНАРОДНИЙ РЕЗЕРВНИЙ БАНК", суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Способами захисту цивільних прав та інтересів, відповідно до частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України, можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Дана норма кореспондується з положеннями статті 20 Господарського кодексу України, якими визначено, що держава забезпечує захист прав та законних інтересів суб`єктів господарювання та споживачів у спосіб та порядок, що визначається цим кодексом та іншими законами України. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб`єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб`єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб`єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов`язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, суд звертає увагу на визначення можливої ефективності такого способу з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, у п. 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

У кінцевому результаті ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування, тоді як позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльність Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та Акціонерного товариства "МІЖНАРОДНИЙ РЕЗЕРВНИЙ БАНК", в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Луньо Іллі Вікторовича, щодо несплати коштів Товариству з обмеженою відповідальністю "Подільська торговельна компанія"</a>, передбачених йому до сплати законом як кредитору сьомої черги в межах ліквідаційної процедури Акціонерного товариства "МІЖНАРОДНИЙ РЕЗЕРВНИЙ БАНК" та зобов`язання Фонду гарантування вкладів фізичних осіб усунути перешкоди у реалізації права Товариства з обмеженою відповідальністю "Подільська торговельна компанія"</a>, як кредитора сьомої черги на отримання грошових коштів в межах ліквідаційної процедури Акціонерного товариства "МІЖНАРОДНИЙ РЕЗЕРВНИЙ БАНК" за відсутності підстав для задоволення вимоги про зобов`язання відповідачів 1, 2 здійснити сплату в межах передбаченої законом ліквідаційної процедури банку грошових коштів у розмірі 6 313 168,55 грн. Товариству з обмеженою відповідальністю "Подільська торговельна компанія"</a>, як кредитору сьомої черги у даній справі, не будуть спрямовані на забезпечення поновлення прав позивача.

Суд зазначає, що рішення суду саме по собі повинне бути не декларативним, а виконуваним, тобто акт правосуддя повинен мати форму реалізації в майбутньому (власне, за наслідками чого і здійснюється відновлення порушених прав).

З огляду на зазначене, суд за сукупності вищевстановлених обставин, не вбачає підстав для задоволення вимог позивача про визнання протиправною бездіяльності відповідачів 1, 2 в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо несплати коштів та зобов`язання усунути перешкоди у реалізації права на отримання грошових коштів.

Приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України на кожну із сторін спору покладений обов`язок довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема, такими засобами, як письмові, речові електронні докази.

Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (ч. 1 ст. 91 Господарського процесуального кодексу України).

Крім того, докази, надані стороною спору на підтвердження своїх вимог або заперечень, повинні відповідати критеріям належності, допустимості, достовірності та достатності, встановленим ст.ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України.

Так, положеннями ст. 76 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України допустимість доказів полягає в тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 78 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін проти України", § 58, рішення від 10.02.2010).

Враховуючи викладене, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги не підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до вимог 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на позивача та відшкодуванню за рахунок відповідачів 1, 2 не підлягають.

Керуючись ст. 86, 129, 231 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позовних Товариства з обмеженою відповідальністю "ПОДІЛЬСЬКА ТОРГОВЕЛЬНА КОМПАНІЯ"</a> (ТОВ "ПОДІЛЬСЬКА ТОРГОВЕЛЬНА КОМПАНІЯ") до 1. Акціонерного товариства "МІЖНАРОДНИЙ РЕЗЕРВНИЙ БАНК" (АТ "МР БАНК"), в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Луньо Іллі Вікторовича; 2. Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання бездіяльність протиправною та зобов`язання вчинити дії відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано: 23.08.2024.

Суддя М.Є.Літвінова