Рішення

від 15.08.2024 по справі 916/1629/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"15" серпня 2024 р.м. Одеса Справа № 916/1629/24

Господарський суд Одеської області у складі судді Цісельського О.В.

за участю секретаря судового засідання Христенко А.О.,

за участю представників:

від позивача-1: адвокат Якових Є.В.,

від позивача-2: адвокат Якових Є.В.,

від відповідача: Рудь В.В. - самопредставництво,

від третьої особи: не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу № 916/1629/24

за позовом: 1) Фізичної особи-підприємця Тамбовцева Олександра Вікторовича ( АДРЕСА_1 );

2) Товариства з обмеженою відповідальністю «Чорноморськ Транссервіс» (вул. Новосельського, № 78, м. Одеса, 65023)

до відповідача: Головного управління Національної поліції в Одеській області (вул. Академіка Філатова, № 15-А, м. Одеса, 65080)

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Одеської обласної організації професійної спілки атестованих працівників органів внутрішніх справ України (вул. Пантелеймонівська, № 54, м. Одеса, 65023)

про зобов`язання звільнити самовільно зайняті земельні ділянки,

ВСТАНОВИВ:

1. Суть спору

Фізична особа-підприємець Тамбовцев Олександр Вікторович (надалі ФОП Тамбовцев О.В., позивач-1) та Товариство з обмеженою відповідальністю «Чорноморськ Транссервіс» (надалі ТОВ «Чорноморськ Транссервіс», позивач-2) звернулись до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Головного управління Національної поліції в Одеській області (надалі ГУНП в Одеській області, відповідач), в якій просять суд:

- зобов`язати Головне управління Національної поліції в Одеській області звільнити самовільно зайняту земельну ділянку площею 0,3508 га, кадастровий номер 5123755800:01:003:3068, за адресою: Одеська обл., смт. Таїрове, вул. Пивоварна, 10, яка на праві власності належить Тамбовцеву О.В. із приведенням її до придатного для використання стану;

- зобов`язати Головне управління Національної поліції в Одеській області звільнити самовільно зайняту частину земельної ділянки площею 0,8213 га (загальна площа 4,700 га), кадастровий номер 5123755800:01:003:4985, за адресою: Одеська обл., смт. Таїрове, вул. Пивоварна, 4, яка на праві власності належить Товариству з обмеженою відповідальністю «Чорноморськ Транссервіс» із приведенням її до придатного для використання стану.

2. Стислий зміст аргументів учасників справи.

2.1. Аргументи Позивачів.

В обґрунтування підстав позову позивачі посилаються на те, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 0,3508 га, кадастровий номер 5123755800:01:003:3068, за адресою: АДРЕСА_2 , на підставі Договору купівлі-продажу земельної ділянки №3530 від 10.10.2022 року, засвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Фроловою Р.В.

14.02.2023 ФОП Тамбовцев О.В. передав у безоплатне користування Одеській обласній організації професійної спілки атестованих працівників органів внутрішніх справ з метою виконання її статутних завдань та цілей вищевказану земельну ділянку за договором про надання майна у безоплатне користування №14-02 та актом передачі земельної ділянки від 14.02.2023.

За ствердженням позивача-1, всупереч імперативним нормам укладеного договору без будь-якого письмового погодження із власником майна ООО ПСАП ОВС України передала вказану земельну ділянку Головному управлінню Національної поліції в Одеській області за договором про надання майна у безоплатне користування №15 від 23.03.2023, та на переданій у користування земельній ділянці було розташовано спеціалізований майданчик №9 ГУНП в Одеській області, на якому розміщуються тимчасово затримані транспортні засоби.

Як вказують позивачі, в подальшому, Головне управління Національної поліції в Одеській області фактично зайняло більшу площу території, ніж площа неправомірно переданої за договором від 23.02.2023 земельної ділянки, а саме: розміщення спеціалізованого майданчику №9 було здійснено із суттєвим виходом за межі фактично переданої ділянки у користування на 0,8213 га.

Відтак, позивачі вважають, що ГУНП в Одеській області на підставі недійсного правочину зайняло земельну ділянку, яка на праві власності належить ФОП Тамбовцеву О.В., площею 0,3508 га, і при цьому вийшло за її юридичні межі та самовільно зайняло частину суміжної земельної ділянки, площею 0,8213 га, яка на праві приватної власності належить ТОВ «Чорноморськ Транссервіс».

Таким чином, за висновком позивачів, ГУНП в Одеській області було самовільно зайнято спірні земельні ділянки, у зв`язку з чим 25.05.2023 ФОП Тамбовцев О.В. звернувся до ООО ПСАП ОВС України із повідомленням про розірвання договору про надання майна у безоплатне користування від 14.02.2023, починаючи з 26.06.2023, однак жодної відповіді від ООО ПСАП ОВС України не надійшло, будь-яких інших дій не вчинено, а земельна ділянка законному власнику повернута не була.

Також, як зауважує позивач-1, оскільки станом на червень 2023 року фактичним користувачем земельної ділянки було ГУНП в Одеській області, то ФОП Тамбовцев О.В. неодноразово особисто звернутася до ГУНП в Одеській області із повідомленням та вимогою про необхідність звільнити самовільно зайняту земельну ділянку, проте ГУНП в Одеській області вказані повідомлення було проігноровано.

Проте, на адвокатські запити представника позивача-1, від ПСАП ОВС України та ГУНП в Одеській області було отримано листи, з яких вбачається, зокрема, що договір про надання майна у безоплатне зберігання, укладений між ООО ПСАП ОВС України та ГУНП в Одеській області, очевидно містить різні реквізити, останні, будучи обізнаними про розірвання первісного договору від 14.02.2023, не повертають земельну ділянку площею 0,3508 га законному власнику, натомість ГУНП в Одеській області продовжує здійснювати фактичне користування чужою земельною ділянкою без будь-якої належної правової підстави та більш того із самовільним зайняттям й частини суміжної земельної ділянки, а також умисно ігнорують законні вимоги ФОП Тамбовцева О.В., не надаючи відповідей на його повідомлення та претензії, що свідчить про недобросовісність та незаконність їх дій щодо експлуатації чужої земельної ділянки.

Отже, за висновком позивачів, ООО ПСАП ОВС України, і ГУНП в Одеській області, будучи належним чином повідомлені про розірвання договору від 14.02.2023 та необхідність повернення земельної ділянки законному власнику, умисно ігнорують неодноразові звернення ФОП Тамбовцева О.В., а саме ГУНП в Одеській області вже більш як рік продовжує протиправно експлуатувати самовільно зайняті земельні, незважаючи, також і на закінчення 31.12.2023 строку дії договору, що є додатковим підтвердженням самовільного зайняття земельної ділянки.

Щодо обізнаності про використання відповідачем земельної ділянки позивач-1, окрім раніше зазначеного. зауважив, дії ООО ПСАП ОВС України хоч і відповідали меті договору від 14.02.2023, однак були вчинені із грубим порушенням інших обов`язкових умов необхідність отримання письмової згоди власника на передачу майна в суборенду або користування тертім особам.

Щодо надання відповіді на претензію позивачі наголошують, що вказані твердження відповідача не підтверджені належними доказами. При цьому, ГУНП в Одеській області, будучи належним чином повідомлене про розірвання договору від 14.02.2023 та необхідність повернення земельної ділянки законному власнику, умисно проігнорувало неодноразові звернення ФОП Тамбовцева О.В. та продовжує протиправно експлуатувати самовільно зайняті земельні ділянки площею 0,3508 га за адресою: АДРЕСА_2 , та площею 0,8213 га за адресою: АДРЕСА_2 , що, на думку позивачів, є грубим порушенням їх прав та законних інтересів.

Стосовно тверджень відповідача про вжиття заходів із звільнення та повернення земельних ділянок, позивачі зазначають, що незважаючи ні на претензії від 30.06.2023, від 05.09.2023, ні на адвокатські запити, ГУНП в Одеській області протягом 8 місяців продовжувало користуватися самовільно зайнятими земельними ділянками, та лише за місяць після закінчення строку договорів відповідач (за його словами) розпочав вжиття заходів щодо звільнення займаних територій. При цьому, відповідач жодного разу не повідомив власників земельних ділянок про вжиття будь-яких заходів, направлених на реальне звільнення самовільно зайнятих територій та їх повернення законним власникам.

В свою чергу, на переконання позивачів, вирішення даного спору саме в судовому порядку є доцільним та сприятиме поновленню їх порушених прав, а вжиття відповідачем заходів щодо звільнення займаної території та повернення земельних ділянок, які не обмежені часом, не є обґрунтованою підставою для відмови у позові.

Стосовно заперечень відповідача щодо меж між земельними ділянками позивачі наголосили, що умовами договору було чітко визначено майно, що надається у користування, який в свою чергу був укладений із зазначенням всіх істотних умов, які вимагаються чинним законодавством України, зокрема ст.15 ЗУ «Про оренду землі». Разом з тим, ГУНП в Одеській області є державним органом, який під час підписання договору із ООО ПСАП ОВС України мав самостійно переконатися і в наявності письмової згоди власника земельної ділянки на передачу майна у користування, і в наявності інших документів, які необхідні для належного виконання договору, проте вийшло за межі земельної ділянки та зайняло ще й суміжну земельну ділянку.

2.2. Аргументи Відповідача.

Відповідач, ГУНП в Одеській області, заперечуючи проти позовних вимог зазначило, що на прикінці 2022 року у працівників ГУНП в області виникла необхідність у пошуку місця для розташування спеціального майданчика для розміщення тимчасово-затриманих та вилучених у рамках кримінальних проваджень транспортних засобів, у середині жовтня 2022 року, місце для можливого подальшого розміщення вказаного спеціального майданчика було знайдено за адресою: АДРЕСА_2 , де знаходиться земельна ділянка площею 0,3508 га (кадастровий № 5123755800:01:003:3068), яка належить на праві власності ОСОБА_1 , у зв`язку з чим останньому була надана усна пропозиція щодо укладення договору оренди вказаної земельної ділянки, на що він погодився.

Як наголошує відповідач, на прикінці жовтня 2022 року, після огляду території земельної ділянки площею 0,3508 га (кадастровий № 5123755800:01:003:3068), яку планувалось надати за договором оренди у тимчасове безоплатне користування Одеській обласній організації професійної спілки атестованих працівників органів внутрішніх справ України (далі ООО ПСАП ОВС України) з подальшим наданням вказаної земельної ділянки у тимчасове безоплатне користування ГУНП в області, було встановлено, що територія вказаної земельної ділянки площею межує з територією земельної ділянки площею 4,700 га (кадастровий № 5123755800:01:003:4985), яка належить на праві власності ТОВ «Чорноморськ Транссервіс». В подальшому між позивачем-1 та третьою особою був укладений спірний договір безоплатного користування земельною ділянкою.

Відповідач звертає увагу на те, що ОСОБА_2 був обізнаний стосовно того, що земельна ділянка, яка йому належить, буде використовуватись представниками ГУНП в Одеській області для розміщення на ній спеціального майданчика з метою розташування тимчасово-затриманих та вилучених транспортних засобів, у зв`язку з чим 23.02.2023 ООО ПСАП ОВС України передав ГУНП в області у тимчасове безоплатне користування земельну ділянку площею 0,3508 га, про що був укладений договір суборенди№ 15.

Відповідач підтверджує, що 25.05.2023 до ООО ПСАП ОВС України було надано повідомлення ФОП Тамбовцев О.В. про вимогу розірвання договору від 14.02.2023 № 14-12 з 26.06.2023, проте звертає увагу, що інформація про використання території земельної ділянки поза межами укладеного договору надійшла від ОСОБА_3 , а не від Д. Тамбовцева керівника ТОВ «Чорноморськ Транссервіс» ,якому належить, нібито незаконно зайнята частина земельної ділянки. Водночас, відповідач вважає сумнівною необізнаність О. Тамбовцева про фактичні цілі укладення спірного договору з ООО ПСАП ОВС України, з подальшою можливістю надавати вказану земельну ділянку у користування третім особам, тобто ГУНП в області.

Також відповідач повідомив, що оскільки 31.12.2023 дія договору про безоплатне користування майном закінчилась, працівниками ЦЗ ГУНП в області вживались та вживаються заходи щодо звільнення займаної території та повернення земельної ділянки власнику, а також транспортні засоби, які були розміщені на частині території земельної ділянки за адресою: Одеська область, Одеський район, смт Таїрове, вул. Пивоварова, 4, працівниками ЦЗ ГУНП в області були переміщені на територію земельної ділянки за адресою: Одеська область, Одеський район, смт Таїрове, вул. Пивоварова, 10.

При цьому, відповідач додав, що виїздом на місце розташування спеціального майданчика № 9 було встановлено, що вказаний майданчик знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , по зовнішньому периметру огороджений бетонним парканом, між земельними ділянками по вул. Пивоварна, 10, та Пивоварна, 4, межа у вигляді будь-якого паркану відсутня, тобто, фізично вказані земельні ділянки не розмежовані, а отже дійсно з`ясувати де закінчується територія земельної ділянки, яка використовується ГУНП в області за договором безоплатного користування та починається земельна ділянка ТОВ «Чорноморськ Транссервіс» не можливо. Також було встановлено, що на відстані приблизно 50 метрів від бетонного зовнішнього паркану, встановлений паркан у вигляді сітки-рабиці та посередині території проходить ґрунтова дорога.

Отже, відповідач підсумовує, що інформація про незаконне використання ГУНП в області спірних земельних ділянок не знайшла свого підтвердження, а ГУНП в області наразі вживаються дієві заходи щодо найшвидшого звільнення території земельної ділянки площею 0,3508 га, кадастровий номер № 5123755800:01:003:3068, та повернення вказаної земельної ділянки власнику, проте знаходження за зазначеною адресою вилучених машин здебільшого визначено ухвалами суду в рамках КПК та КУпАП України, що унеможливлює швидко повернути земельну ділянку власнику.

3. Процесуальні питання, вирішені судом.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.04.2024 позовну заяву (вх. № 1670/24) передано на розгляд судді Господарського суду Одеської області Цісельському О.В.

22.04.2024 ухвалою Господарського суду Одеської області прийнято позовну заяву (вх.№ 1670/24 від 16.04.2024) до розгляду та відкрити провадження у справі № 916/1629/24. Справу № 916/1629/24 постановлено розглядати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на "14" травня 2024 року об 11:20 год. Даною ухвалою судом також залучено Одеську обласну організацію професійної спілки атестованих працівників органів внутрішніх справ України до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача.

23.04.2024 через систему «Електронний суд» представник ФОП «Тамбовцева О.В. звернувся до суду із заявою (вх. № 16549/24), де просив усі процесуальні документи по даній справі надсилати в електронному вигляді на офіційну електронну адресу представника та за допомогою ЄСІТС «Електронний суд». Вказану заяву було задоволено судом того ж дня, представнику надано доступ до електронної справи 916/1629/24 в системі «Електронний суд».

05.05.2024 через систему «Електронний суд» відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву (вх. № 18592/24), який судом був прийнятий до розгляду та долучений до матеріалів справи разом із доданими до нього документами.

14.05.2024 відповідачем надано до суду клопотання (вх. № 19382/24), відповідно до якого останній просив залучити докази на підтвердження викладених у відзиві на позов обставин. Клопотання разом із доказами долучено судом до матеріалів справи.

14.05.2024 у підготовчому засіданні по справі № 916/1629/24 судом проголошено протокольну ухвалу про перерву до "30" травня 2024 року об 11:40 год., про що третю особу було повідомлено ухвалою суду від 15.05.2024, постановленою у відповідності до приписів ст. 120 ГПК України.

16.05.2024 від представника позивачів до суду надійшла відповідь на відзив (вх. № 19796/24), яка судом також була прийнята до розгляду та разом із відповідними доказами долучена до матеріалів справи.

30.05.2024 у підготовчому засіданні по справі № 916/1629/24 судом проголошено протокольну ухвалу про продовження строків підготовчого провадження на 30 днів за ініціативою суду, та, після вирішення всіх питань, передбачених ст. 182 ГПК України, проголошено протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи № 916/1629/24 до судового розгляду по суті на "27" червня 2024 року об 11:00 год.

Одеська обласна організація професійної спілки атестованих працівників органів внутрішніх справ України про дату, місце та час судового засідання по суті у справі № 916/1629/24 була повідомлена відповідною ухвалою суду від 31.05.2024, постановленою в порядку ст. 120 ГПК України.

27.06.2024 відповідач подав до суду клопотання (вх. № 25066/24) про поновлення строку для залучення до матеріалів справи № 916/1629/24 відповіді від 27.06.2024 № 25/707 щодо звільнення земельних ділянок, які знаходяться за адресою: смт. Таїрове, вул. Пивоварна, 10.

27.06.2024 у судовому засіданні суд, вислухавши пояснення та заперечення присутніх представників сторін, розглянув клопотання відповідача щодо поновлення строку на подання доказу та долучення його до матеріалів справи, задовольнив вищевказане клопотання, поновив відповідачу строк на подання документів та долучив доказ до матеріалів справи, за наслідками розгляду якого судом була постановлена відповідна протокольна ухвала.

27.06.2024, з урахуванням об`єктивних обставин та в умовах неможливості розгляду відповідного спору у визначений ст. 195 ГПК України строк, судом у справі № 916/1629/24 проголошено протокольну ухвалу про перерву в судовому засдіанні до "06" серпня 2024 року об 11:00 год.

06.08.2024, у зв`язку з неможливістю вирішення спору по суті, у судовому засіданні по справі № 916/1629/24 судом проголошено протокольну ухвалу про перерву до "15" серпня 2024 року о 15:00 год., про що ФОП Тамбовцев Олександр Вікторович, ТОВ «Чорноморськ Транссервіс» та Одеська обласна організація професійної спілки атестованих працівників органів внутрішніх справ України: повідомлялись відповідною ухвалою суду від 07.08.2024, постановленою в порядку ст. 120 ГПК України.

07.08.2024 представник ФОП Тамбовцева Олександра Вікторовича та ТОВ «Чорноморськ Транссервіс» звернувся до суду із заявою (вх. № 29522/24), якою просив справу № 916/1629/24 розглянути за відсутності позивачів та їх представника, вимоги, викладені в позові, підтримав в повному обсязі.

14.08.2024 представник позивачів надав до суду заяву (вх. № 30116/24) про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу.

В процесі розгляду справи всі подані учасниками справи клопотання та заяви були судом розглянуті та вирішенні відповідно до приписів Господарського процесуального кодексу України, про що відзначено у протоколах підготовчих та судових засідань.

Під час розгляду справи по суті учасники справи виступили із вступними промовами, судом були досліджені всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи.

Представник позивачів ФОП Тамбовцева Олександра Вікторовича та ТОВ «Чорноморськ Транссервіс» під час розгляду справи по суті позовні вимоги підтримав повністю, обґрунтовуючи свою позицію наданими суду доказами, в судових дебатах просив суд позов задовольнити повністю.

Представник відповідача ГУНП в Одеській області у вступній промові та судових дебатах проти позову заперечувала з підстав, викладених у заявах по суті спору. Просила суд у задоволені позовних вимог відмовити повністю.

Третя особа Одеська обласна організація професійної спілки атестованих працівників органів внутрішніх справ України, про час та місце розгляду справи повідомлялась своєчасно, проте свого представника в судові засідання жодного разу не направила, поважність підстав неявки належними та допустимими доказами суду не обґрунтувала, своїм процесуальним правом на подання пояснень щодо позовних вимог в порядку ст. 179 ГПК України не скористалася, своєї правової позиції та жодних заперечень проти позову не надала.

Ухвали суду надсилались третій особі за місцезнаходженням відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, проте повернуті на адресу суду з відміткою пошти «адресат відсутній за вказаною адресою», про що свідчать наявні в матеріалах справи рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення.

Згідно з п. 4 ч. 6 ст.242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому відділенні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

Якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення, інші причини, що не дали змоги виконати обов`язки щодо пересилання поштового відправлення, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або фізичних осіб-учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу.

Примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції або повернуті органами зв`язку з позначками «адресат відсутній», «закінчення терміну зберігання» тощо з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов`язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій. Відсутність сторони за адресою чи незабезпечення одержання за такою адресою кореспонденції створює саме для учасника справи негативні наслідки, які він зобов`язаний передбачити та самостійно вжити заходи щодо їх ненастання.

Сам лише факт не отримання учасником провадження кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася в суд у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною не виконання ухвали суду, оскільки зумовлено не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.

Окрім того, зберігання відділенням Українського державного підприємства поштового зв`язку «Укрпошта» поштових відправлень суду, які є «Судовими повістками» в розумінні чинного законодавства України в період більше, ніж три робочі дні, а також їх повернення із непередбачених для «Судових повісток» причин є неправомірним. Більше того, такі дії зумовлюють порушення права позивача на своєчасне вирішення справи судом.

З огляду на викладене, враховуючи термін зберігання поштової кореспонденції відділенням поштового зв`язку та її повернення до суду із відміткою поштового відділення «адресат відсутній за вказаною адресою», суд дійшов висновку, що відповідно до п. 4 ч. 6 ст. 242 ГПК України ухвали суду вважаються врученими третій особі в день проставлення у поштовому відділенні штампу із відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».

Отже, суд констатує небажання третьої особи протягом майже чотирьох місяців висловити свою правову позицію у даному спорі, незабезпечення третьою особою явки у всі попередні засідання по даній справі.

При цьому у всіх ухвалах суду по справі судом було роз`яснено про те, що інформація у цій справі доступна на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://od.arbitr.gov.ua. Отже у третій особі були всі дані, необхідні для пошуку та відстеження руху справи, та реальна можливість отримання такої інформації також із відкритого джерела (у Єдиному державному реєстрі судових рішень).

За наведених обставин суд доходить висновку, що судом було вчинено всі необхідні дії щодо повідомлення третьої особи про відкриття провадження у справі, а також про всі призначені по справі судові засідання, вчинення відповідних процесуальних дій та надано можливість взяти участь у судових засіданнях і викласти свої, зокрема, заперечення проти задоволення позовних вимог, натомість третя особа не вживала заходів щодо реалізації наданого їй права навести свої доводи та міркування, заперечення проти заяв, доводів і міркувань інших осіб, передбачене статтею 42 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, шляхом участі в судових засіданнях, подання пояснень щодо позовної заяви та надання доказів.

Згідно з ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи, зокрема, у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Таким чином, суд вважає, що третя особа про дату, час і місце розгляду справи повідомлена належним чином, відтак, керуючись статтею 202 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності третьої особи за наявними у ній матеріалами.

Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень та надано достатньо часу для підготовки до судового засідання тощо. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи.

Під час судового розгляду, відповідно до ст.ст.209, 210 ГПК України судом були з`ясовані всі обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, а також безпосередньо досліджені всі докази, наявні в матеріалах справи та їм надана відповідна оцінка.

В судовому засіданні, 15.08.2024 господарським судом був закінчений розгляд справи по суті та відповідно до ч.1 ст.240 ГПК України, по виходу з нарадчої кімнати, проголошена вступна та резолютивна частини рішення.

4. Фактичні обставини справи, встановлені судом.

Судом установлено, що згідно виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець з 16.04.2007, відомостей про припинення підприємницької діяльності станом на момент звернення з позовом немає, основним видом діяльності особи є діяльність ресторанів, надання послуг мобільного харчування.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 200448792 від 16.02.2020 та витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-5113735082020 від 14.02.2020, земельна ділянка з кадастровим номером 5123755800:01:003:4985, площею 4,7 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , належить на праві приватної власності ТОВ «Чорноморськ Транссервіс». Вказана інформація також відображена в інформаційній довідці з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 372423868 від 02.04.2024.

Згідно з кадастровим планом, що є додатком до вищевказаного витягу з Державного земельного кадастру, земельна ділянка з кадастровим номером 5123755800:01:003:4985 межує, серед іншого, із земельною ділянкою ОСОБА_4 .

Як убачається з матеріалів справи, 10.10.2022 між ОСОБА_4 , як продавцем, та ОСОБА_1 , як покупцем, укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки, відповідно до п. 1.1. якого продавець передає у власність, а покупець приймає у власність земельну ділянку загальною площею 0,3508 га і сплачує за неї обумовлену суму на умовах за цим договором. Земельна ділянка, яка відчужується за цим договором, розташована за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер земельної ділянки 5123755800:01:003:3068. Цільове призначення (використання) земельної ділянки: для ведення особистого селянського господарства. Земельна ділянка виділена в натурі на місцевості, в межах згідно з планом.

Даний договір посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Фроловою Р.В. та зареєстрований в реєстрі за № 3530.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 312009373 від 10.10.2022, ОСОБА_1 на праві приватної власності належить земельна ділянка, площею 0,3508 га, кадастровий номер 5123755800:01:003:3068. Вказана інформація також відображена в інформаційній довідці з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 372423391 від 02.04.2024.

14.02.2023 між ФОП Тамбовцевим О.В. (позичкодавець) та Одеською обласною організацією професійної спілки атестованих працівників органів внутрішніх справ України (користувач) укладено договір про надання майна у безоплатне користування № 14-02, відповідно до п. 1.1. якого позичкодавець зобов`язується передати користувачу у строкове безоплатне користування нерухоме майно у вигляді земельної ділянки площею 0,3508 га, кадастровий номер: 5123755800:01:003:3068 (нормативна грошова оцінка відповідно Витягу № НВ-9911714982023 - 9430,12 грн) розташованого за адресою: АДРЕСА_2 (далі - майно).

Згідно п. 1.3. договору № 14-02 від 14.02.2023, майно, що надається у користування, надається користувачу для здійснення діяльності у відповідності до Статуту Одеської обласної організації професійної спілки атестованих працівників органів внутрішніх справі України, в тому числі і з метою створення умов для підвищення ефективності оперативно-службової діяльності Головного Управління Національної поліції в Одеській області, відповідно до Закону України «Про Національну поліцію».

При цьому, відповідно до п.1.6. договору № 14-02 від 14.02.2023 майно, що передається в безоплатне користування, оглянуто користувачем до підписання даного договору. На момент огляду будь-яких недоліків, які перешкоджали б його використанню за призначенням, не виявлено. Користувач заявляє, що не має будь-яких претензій до позичкодавця з приводу якісних технічних характеристик зазначеного майна.

Пунктом 2.2 вказаного договору передбачене право позивача виступати з ініціативою щодо внесення змін до цього договору або його розірвання. При цьому, п. 2.3. даного договору встановлений обов`язок користувача у разі припинення або розірвання договору повернути позичкодавцю майно в належному стані, не гіршому, ніж на момент передачі його в користування, з урахуванням нормального фізичного зносу, та відшкодувати позичкодавцю збитки в разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) майна що передається у користування.

Окрім того, згідно п. 2.4. договору № 14-02 від 14.02.2023 користувач має право, серед іншого, здавати майно в суборенду або надавати його у користування третім особам будь якої форми власності за письмовою згодою позичкодавця, виключно в строки які не перевищують строк користування майна, вказаний у пункті 4.1 даного договору.

Цей договір укладається на строк до 31.12. 2023 року, який діє з моменту підписання його сторонами. У відповідності до частини 3 статті 631 Цивільного кодексу України, умови даного договору застосовуються до відносин між сторонами, що виникли з 01.01.2023 (п.п. 4.1., 4.2. договору № 14-02 від 14.02.2023).

В пункті 6.1. даного договору визначено, що сторона має право у бідь-який час відмовитися від договору оренди, письмово попередивши про це іншу сторону за один місяць.

Як свідчить акт передачі земельної ділянки від 14.02.2023, підписаний ФОП Тамбовцевим О.В. та Одеською обласною організацією професійної спілки атестованих працівників органів внутрішніх справ України, позичкодавець фактично передав в користування, а користувач прийняв земельну ділянку площею 0,3508 га, кадастровий номер: 5123755800:01:003:3068, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 . Земельна ділянка у відмінному стані з твердим покриттям передана в користування (п.п. 1, 2 акту від 14.02.2023).

В подальшому, Одеська обласна організація професійної спілки атестованих працівників органів внутрішніх справ України (позичкодавець) та Головне управління Національної поліції в Одеській області (користувач) уклали договір про надання майна у безоплатне користування № 15 від 23.02.2023.

За цим договором позичкодавець зобов`язується передати користувачу у строкове безоплатне користування нерухоме майно у вигляді земельної ділянки площею 0,3508 га, кадастровий номер: 5123755800:01:003:3068 (нормативна грошова оцінка відповідно Витягу № НВ-9911714982023 - 9430,12 грн.) розташованою за адресою: АДРЕСА_2 (далі - майно). Майно, що передається у користування, належить ФОП Тамбовцеву Олександру Вікторовичу на праві власності на підставі договору купівлі - продажу земельної ділянки №3530 від 10.10.2022, засвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Фроловою Р.В., та знаходиться у строковому платному користуванні позичкодавця, із правом надання даного майна у суборенду або користування третім особам (п.п. 1.1., 1.2. договору № 15 від 23.02.2023).

Відповідно до п.п. 1.3., 1.4. договору № 15 від 23.02.2023 майно, що надається у користування, надається користувачу на виконання колективного договору, з метою створення умов для підвищення ефективності оперативно-службової діяльності Головного управління Національної поліції в Одеській області з питань функціонування спеціальних майданчиків і стоянок для зберігання тимчасово затриманих транспортних засобів, відповідно до Закону України «Про Національну поліцію» та Порядку тимчасового затримання працівниками уповноважених підрозділів Національної поліції транспортних засобів та їх зберігання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 грудня 2008 року № 1102.

Майно, що передається в користування, оглянуто користувачем до підписання даного договору. На момент огляду будь-яких недоліків, які перешкоджали б його використанню за призначенням, не виявлено. Користувач заявляє, що не має будь-яких претензій до Позичкодавця з приводу якісних технічних характеристик зазначеного майна.

Згідно п. 2.3. договору № 15 від 23.02.2023 користувач зобов`язаний, зокрема, у разі припинення або розірвання договору повернути позичкодавцю майно, що передане у користування, в належному стані, не гіршому, ніж на момент передачі його в користування, з урахуванням нормального фізичного зносу, та відшкодувати позичкодавцю збитки в разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) майна що передається в користування.

Пунктами 4.1., 4.2. договору № 15 від 23.02.2023 сторони погодили, що він укладається на строк до 31.12. 2022 року, який діє з моменту підписання його сторонами. У відповідності до частини 3 статті 631 Цивільного кодексу України, умови даного договору застосовуються до відносин між сторонами, що виникли з 01.01.2023.

Одеська обласна організація професійної спілки атестованих працівників органів внутрішніх справ України, в свою чергу, також фактично передала в користування, а Головне управління Національної поліції в Одеській області прийняло земельну ділянку площею 0,3508 га, кадастровий номер: 5123755800:01:003:3068, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , за актом передачі земельної ділянки в користування від 23.02.2023.

25.05.2023 ФОП Тамбовцев О.В. звернувся до Одеської обласної організації професійної спілки атестованих працівників органів внутрішніх справ України з повідомленням про вимогу розірвання договору про надання майна у безоплатне користування з 26.06.2023, у зв`язку з розміщенням на земельній ділянці спеціалізованого майданчика № 9 ГУНП в Одеській області та фактичним самовільним зайняттям території земельної ділянки поза межами укладеного договору. На даному повідомленні міститься підпис невстановленої особи та печатка третьої особи.

30.06.2023 ФОП Тамбовцев О.В. звернувся до ГУНП в Одеській області з листом, яким повідомив про обставини, що договір про надання майна у безоплатне користування вважається розірваним та на теперішній час відсутні будь-які правові підстави для розміщення спеціалізованого майданчика № 9 ГУНП в Одеській області на належній позивачу-1 земельній ділянці, у зв`язку з чим останній просив відповідача вжити заходів, спрямованих на усунення порушень його речових прав через самовільне зайняття земельної ділянки та бездіяльність відповідальних осіб, яка полягає у поверненні та звільненні зайнятої земельної ділянки. Вказаний лист отриманий відповідачем 30.06.2023, про що свідчить відмітка про прийняття на самому листі.

В матеріалах справи міститься лист ГУНП в Одеській області № 25/623/1 від 10.07.2023 на адресу ФОП Тамбовцева О.В., в якому, окрім іншого, зазначено, що повідомлення позивача-1 (вхід. ЦЗ № Т-21 від 04.07.2023) про направлення ООО ПСАП ОВС України листа про розірвання договору про надання у безоплатне користування земельної ділянки площею 0,3508 га, кадастровий номер 5123755800:01:003:3068, взято до уваги, проте будь-якого повідомлення про розірвання договору від ООО ПСАП ОВС України до ГУНП в Одеській області не надходили. При цьому, доказів направлення вказаного листа позивачу-1 та відповідно його отримання останнім відповідачем до матеріалів справи не надано.

06.09.2023 ФОП Тамбовцев О.В. направив на адресу ГУНП в Одеській області претензію від 05.09.2023, в якій були викладені всі вищезазначені обставини, у зв`язку з чим позивач-1 просив повернути земельну ділянку площею 0,3508 га, кадастровий номер 5123755800:01:003:3068, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , яка перебуває у користуванні ГУНП в Одеській області, протягом 10 днів з дня отримання даної претензії. Належні докази направлення вказаної претензії на адресу відповідача містяться в матеріалах справи.

Листом № 255 від 11.09.2023 Одеська обласна організація професійної спілки атестованих працівників органів внутрішніх справ України повідомила представника ФОП Тамбовцева О.В., що з метою реалізації статутних завдань, визначених чинним законодавством України та на виконання колективного договору між Головним управлінням Національної поліції в Одеській області та Одеською обласною організацією ПАП ОВС України згідно договору про надання майна у безоплатне користування № 15 від 23.02.2023, остання передала у строкове безоплатне користування вищезазначене нерухоме майно ГУНП в Одеській області, про що свідчить Акт передачі земельної ділянки в користування від 23.02.2023.

В свою чергу, ГУНП в Одеській області листом № 25/18аз від 12.09.2023 також повідомило ФОП Тамбовцева О.В. про користування земельною ділянкою, власником якої є позивач-1, на підставі договору № 15/54 про надання майна у безоплатне користування від 20.02.2023, укладеного між третьою особою та відповідачем. До вказаного договору була додана копія відповідного договору № 15/54 від 23.02.2023 та акту передачі земельної ділянки в користування від 23.02.2023.

З результатами розгляду адвокатського запиту (вхід. ВДЗ від 09.10.2023 № 706/аз/еп) відповідач листом № 25/19/аз від 13.10.2023 повідомив адвоката позивачів, що земельна ділянка, кадастровий номер 5123755800:01:003:3068, розташована за адресою: АДРЕСА_2 , власником якої є ФОП Тамбовцев О.В., перебуває у користуванні ГУНП в області на підставі договору № 15/54 про надання майна у безоплатне користування від 23.02.2023, укладеного між Одеською обласною організацією професійної спілки атестованих працівників органів внутрішніх справ України та Головним управлінням Національної поліції в Одеській області. У вказаному листі також зазначено, що відповідач використовує вказану земельну ділянку в межах переданих відповідно до акту передачі земельної ділянки в користування від 23.02.2023, яка була визначена огорожею, та на її території розташовано спеціальний майданчик для тимчасово затриманих транспортних засобів ГУНП в області, який підпорядкований ВЗРСМ ЦЗ ГУНП в Одеській області.

У відповідь на адвокатський запит (вхід. ВДЗ від 12.12.2023 № 879/аз/еп) Головне управління Національної поліції в Одеській області листом № 25/26аз від 18.12.2023, окрім раніше зазначеного у листі № 26/19/аз від 18.10.2023, повідомило представника позивачів, що відповідачу не відомо про наявність або відсутність письмової згоди ФОП Тамбовцева О.В. на передачу третьою особою у безоплатне користування до відповідача вказаної земельної ділянки.

Сертифікованим інженером-землевпорядником ОСОБА_5 , за участі депутатів Таїровської селищної ради Синіговець В.І., ОСОБА_6 , у присутності ОСОБА_1 та ОСОБА_7 , було проведено обстеження земельних ділянок площею 0,3508 га, кадастровий номер 5123755800:01:003:3068, та площею 4,700 га, кадастровий номер 5123755800:01:003:4985, що розташовані за адресою: Одеська обл., смт. Таїрове, вул. Пивоварна, 10 та вул. Пивоварна, 4 відповідно, у зв`язку з необхідністю визначення фактичної площі самовільно зайнятих земельних ділянок, за резільтатами чого був складений Акт обстеження земельної ділянки від 01.04.2024.

За змістом цього Акту земельна ділянка площею 0,3508 га, кадастровий номер 5123755800:01:003:3068 належить ОСОБА_1 , а земельна ділянка площею 4,700 га, кадастровий номер 5123755800:01:003:4985 належить ТОВ «Чорноморськ Транссервіс», та в ході обстеження було виявлено, що на них розміщено спеціалізований майданчик № 9 ГУНП в Одеській області, на якому перебувають тимчасово затримані транспортні засоби. При цьому, площа розміщення спеціалізованого майданчика охоплює територію обстежуваних земельних ділянок наступним чином: 0,3508 га земельної ділянки із кадастровим номером 5123755800:01:003:3068 та 0,8213 земельної ділянки із кадастровим 5123755800:01:003:4985, а загалом площа самовільно зайнятих земельних ділянок становить 1,1721 га. До акту додана експлікація земель.

Матеріали справи містять лист Центру забезпечення Головного управління Національної поліції в Одеській області № 25/4/0 від 11.04.2024 до УГІ ГУНП в Одеській області, з якого вбачається, що з початку листопада 2023 року спеціальний майданчик для зберігання тимчасово затриманих транспортних засобів ГУНП в Одеській області припинив прийняття на зберігання будь-які транспортні засоби та керівництвом спрямовувались службові телеграми по територіальним підрозділам поліції Одеської області про необхідність надання доручень слідчим, дізнавачам в провадженні яких знаходяться кримінальні провадження розглянути можливість про передачу на відповідальне зберігання відповідних транспортних засобів їх власнику або належному користувачу.

Також, в матеріалах справи наявний лист ЦЗ ГУНП в Одеській області № 25/707 від 27.06.2024 до начальника відділу правового забезпечення ГУНП в Одеській області, який свідчить про те, що самовільно зайнята земельна ділянка, яка не передавалась відповідачу відповідно до договору № 15/54 та яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , на теперішній час повністю звільнена від транспортних засобів, їх залишок перебуває на території земельної ділянки кадастровий номер 5123755800:01:003:3068 та наразі керівництвом здійснюються заходи щодо найскорішого її звільнення.

5. Норми права, застосовані судом.

Згідно зі ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

При цьому, ст.12 Цивільного кодексу України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Згідно ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ст.175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 193 Господарського Кодексу України та статтею 526 Цивільного Кодексу України передбачено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язань не допускається, крім випадків, передбачених законом. (ч.ч.1, 7 ст.193 ГК України).

Статями 184, 186, 187 ЦК України встановлено, що річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її. Речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінними. Річ є визначеною родовими ознаками, якщо вона має ознаки, властиві усім речам того ж роду, та вимірюється числом, вагою, мірою. Річ, що має лише родові ознаки, є замінною.

Річ, призначена для обслуговування іншої (головної) речі і пов`язана з нею спільним призначенням, є її приналежністю. Приналежність слідує за головною річчю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Складовою частиною речі є все те, що не може бути відокремлене від речі без її пошкодження або істотного знецінення. При переході права на річ її складові частини не підлягають відокремленню.

За змістом ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з нормами ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 626 Цивільного кодексу України передбачено що, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Відповідно до ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно до п. 1 ст. 628 Цивільного Кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно вимог ст. 629 Цивільного Кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до вимог ст. 827 ЦК України за договором позички одна сторона (позичкодавець) безоплатно передає або зобов`язується передати другій стороні, (користувачеві) річ для користування протягом встановленого строку. Користування річчю вважається безоплатним, якщо сторони прямо домовилися про це або якщо це випливає із суті відносин між ними. До договору позички застосовуються положення глави 58 цього Кодексу.

У п. 3 ч. 2 ст.833 ЦК України зазначено, що користувач зобов`язаний повернути річ після закінчення строку договору в такому самому стані, в якому вона була на момент її передання.

Згідно з ч. 2 ст. 834 ЦК України позичкодавець має право вимагати розірвання договору і повернення речі у разі, якщо: 1) у зв`язку з непередбаченими обставинами річ стала потрібною йому самому; 2) користування річчю не відповідає її призначенню та умовам договору; 3) річ самочинно передана у користування іншій особі; 4) в результаті недбалого поводження з річчю вона може бути знищена або пошкоджена.

Відповідно до ст. 836 Цивільного кодексу України, якщо після припинення договору користувач не повертає річ, позичкодавець має право вимагати її примусового повернення, а також відшкодування завданих збитків.

Земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами (частина 1 статті 3 Земельного кодексу України).

Пунктами «б», «ґ» статті 5 Земельного кодексу України передбачено, що земельне законодавство базується на принципах, зокрема, забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; забезпечення гарантій прав на землю. Земля є унікальним обмеженим природним ресурсом. Земля є базисним ресурсом, на якому будується добробут суспільства.

Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії:

а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення (стаття 19 Земельного кодексу України).

Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності (частина 3 статті 78 Земельного кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 79 Земельного кодексу України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Частина 2 ст.152 ЗК України передбачає, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою.

Частиною 3 ст.152 ЗК України передбачає можливість здійснення захисту прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

Відповідно до ч.1 ст.212 ЗК України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними.

6. Висновки Господарського суду за результатами вирішення спору.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Загальною засадою цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (п. 6 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України).

За змістом частин 1, 2 статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема змагальність сторін (пункт 4 частини 3 статті 2 ГПК України).

Відповідно до частин 1- 3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

За змістом статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами, як письмові, речові та електронні докази.

У пунктах 8.15 - 8.22 постанови Верховного Суду від 29.01.2021 у справі №922/51/20 зазначено таке:

« 8.15. Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

8.16. Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

8.17. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

8.18. Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

8.19. До того ж Верховний Суд наголошує, що 17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 № 132-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України та змінено назву статті 79 ГПК України з «Достатність доказів» на нову - «Вірогідність доказів» та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування «вірогідність доказів».

8.20. Стандарт доказування «вірогідність доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

8.21. Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

8.22. Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.»

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Зазначений принцип відображено й конкретизовано в ч. 1 ст. 321 ЦК України, згідно з якою, право власності є непорушним, і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Як встановлено судом, правовідносини між Фізичною особою-підприємцем Тамбовцевим Олександром Вікторовичем та Одеською обласною організацією професійної спілки атестованих працівників органів внутрішніх справ України виникли на підставі укладеного між ними 14 лютого 2023 року договору про надання майна у безоплатне користування № 14-02.

В свою чергу, зміст та умови договору, аналіз правовідносин та господарсько-договірних зобов`язань (майново-господарських зобов`язань у відповідності до частини 1 статті 179 ГК України), які виникли між сторонами на його підставі, з огляду на вказані правові положення, свідчать, що за своєю юридичною природою між ними укладений договір позички.

За змістом вказаного договору, позивач-1 передав у безоплатне користування ООО ПСАП ОВС України з метою виконання її статутних завдань та цілей належну йому земельну ділянку площею 0,3508 га, кадастровий номер 5123755800:01:003:3068, що розташована за адресою: Одеська обл., смт. Таїрове, вул. Пивоварна, 10, за актом передачі від 14.02.2023.

В подальшому, як було встановлено судом ООО ПСАП ОВС України передала вказану земельну ділянку ГУНП в Одеській області за договором про надання майна у безоплатне користування № 15 від 23.03.2023.

Між тим, умовами п. 2.4. договору № 14-02 від 14.02.2023 передбачено, що користувач дійсно має право здавати майно в суборенду або надавати його у користування третім особам, проте лише за письмовою згодою позичкодавця та виключно в строки які не перевищують строк користування майна, вказаний у пункті 4.1 даного договору.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що третя особа як користувач мала право використовувати об`єкт позички тільки особисто і лише за умови отримання та належного оформлення згоди позичкодавця, зокрема шляхом делегування відповідного права умовами договору позички, користувач мав би право передавати майно у користування третім особам.

Зазначення у тексті договору мети використання майна: «створення умов для підвищення ефективності оперативно-службової ГУНП в Одеській області, не передбачає видів такої господарської діяльності, відсутнє також посилання на норми ЦК України, котрі регулюють можливість передачі майна у володіння третім особам.

Разом з тим, волевиявлення позичкодавця з приводу надання можливості використання майна не лише особисто користувачем, а також третіми особами, повинно бути чітким та однозначним, не допускати прихованого змісту.

Враховуючи положення укладеного договору № 14-02 від 14.02.2023, надання спірної земельної ділянки третьою особою у безоплатне користування відповідачу мало відбуватись за згодою позичкодавця та власника ФОП Тамбовцева О.В., однак такої згоди матеріали справи не містять, а відповідачем та третьою особою вказана обставина жодними належними доказами не спростована.

Отже, суд погоджується з доводами позивача-1, що передача ООО ПСАП ОВС України відповідачу земельної ділянки площею 0,3508 га, кадастровий номер 5123755800:01:003:3068 вчинена із грубим порушенням обов`язкової умови договору необхідність отримання письмової згоди власника на передачу майна в користування ГУНП в Одеській області.

Пояснення ж відповідача, що ФОП Тамбовцев О.В. був обізнаний стосовно того, що земельна ділянка, яка йому належить, буде використовуватись представниками ГУНП в Одеській області для розміщення на ній спеціального майданчика з метою розташування тимчасово-затриманих та вилучених транспортних засобів, жодним чином не підтверджені належними доказами та не стверджують наявність такого права у відповідача. Договір позички не містить відступу від положень п. 2 ч. 2 ст. 833 ЦК України, право користування об`єктом позички закріплено особисто за користувачем.

Встановивши порушення умов договору № 14-02 від 14.02.2023, позивач-1 у даній ситуації скористався своїм правом на відмову від договору, направив ООО ПСАП ОВС України повідомлення від 25.05.2023 про розірвання вказаного договору починаючи з 26.06.2023.

Пізніше, позивач-1 листами від 30.06.2023 та від 05.09.2023 звертася безпосередньо до відповідача із повідомленнями про необхідність звільнити самовільно зайняту спірну земельну ділянку та повернути її законному власнику.

Тобто позивач-1 у цій справі скористався своїм правом на відмову від договору позички.

При цьому, як також встановлено судом термін дії як договору №№ 14-02 від 14.02.2023, укладеного між позивачем-1 та третьою особою, такі і договору № 15 від 23.03.2023, укладеного між третьою особою та відповідачем, завершився 31.12.2023. Вищевказана обставина визнається і не заперечується учасниками даної справи.

Між тим, докази повернення відповідачем спірного майна (акту прийому-передачі) у матеріалах справи відсутні.

За наведеного слідує, про невиконання відповідачем умов договорів та вимог чинного законодавства щодо повернення ним позивачу-1 земельної ділянки площею 0,3508 га, кадастровий номер 5123755800:01:003:3068, розташованої за адресою: Одеська обл., смт. Таїрове, вул. Пивоварна, 10, чим порушує законні права та інтереси позивача-1.

Відповідно до частини 1 статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Статтею 13 Конституції України закріплений обов`язок держави забезпечувати захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 Цивільного кодексу України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Водночас власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (частина 1 статті 317; частина 1 статті 319 ЦК України), які він може реалізовувати на власний розсуд. Звідси власник має право на визначення юридичної долі свого майна, у тому числі й шляхом надання його іншим особам, а також вилучення цього майна у відповідних суб`єктів.

За таких обставин, у зв`язку з припиненням між сторонами договірних зобов`язань щодо передачі майна у безоплатне користування, вимога позивача-1 про зобов`язання відповідача повернути передане третій особі майно на свою користь є обґрунтованою та такою, що спрямована на ефективний захист позивачем-1 свого права власності.

Разом з цим, суд не враховує заперечення відповідача що інформація стосовно незаконного використання ГУНП в Одеській області чужої земельної ділянки не знайшла свого обґрунтованого підтвердження, а відповідачем вживаються дієві заходи щодо найшвидшого звільнення території спірної земельної ділянки, позаяк відповідачем не доведено, а судом не встановлено існування будь-яких інших правових підстав для продовження користування відповідачем спірним майном, в тому числі для розміщення на ній вилучених та затриманих транспортних засобів.

З огляду на те, що строк повернення майна за договорами про надання майна у безоплатне користування настав, не надання відповідачем, як фактичним користувачем, доказів повернення позивачу-1 отриманої у користування земельної ділянки площею 0,3508 га, кадастровий номер 5123755800:01:003:3068, розташованої за адресою: Одеська обл., смт. Таїрове, вул. Пивоварна, 10, вимога позивача-1 про зобов`язання відповідача звільнити самовільно зайняту вказану земельну ділянку площею, підлягає задоволенню.

Доказів на спростування вказаного матеріали справи не містять.

Окрім того, під час розгляду справи судом було встановлено самовільне зайняття ГУНП в Одеській області частини суміжної земельної ділянки 0,8213 га, загальна площа якої становить 4,700 га, кадастровий номер 5123755800:01:003:4985, розташованої за адресою: Одеська обл., смт. Таїрове, вул. Пивоварна, 4, яка на праві власності належить Товариству з обмеженою відповідальністю «Чорноморськ Транссервіс». Вказане відображено в акті обстеження земельної ділянки від 01.04.2024, яким встановлено, що площа розміщення спеціалізованого майданчика № 9 охоплює, зокрема, 0,8213 га земельної ділянки із кадастровим номером 5123755800:01:003:4985.

При цьому, дана обставина жодним чином не заперечена та не спростована відповідачем, а лише зазначено про те, що фізично спірні земельні ділянки не розмежовані, у зв`язку з чим неможливо з`ясувати де закінчується територія земельної ділянки, яка використовується відповідачем за договором безоплатного користування, та починається земельна ділянка ТОВ «Чорноморськ Транссервіс».

Враховуючи, що право користування земельною ділянкою площею 0,8213 га земельної ділянки із кадастровим номером 5123755800:01:003:4985 у ГУНП в Одеській області не виникло, розміщення на ній спеціалізованого майданчика № 9 чи іншим чином користування нею суперечить волі її дійсного власника - ТОВ «Чорноморськ Транссервіс» та створює перепони для власника у здійсненні права власності.

При цьому, твердження відповідача, що транспортні засоби, які були розміщені на частині території спірної земельної ділянки працівниками ЦЗ ГУНП в області були переміщені на територію земельної ділянки з кадастровим номером 5123755800:01:003:3068 судом відхиляються, оскільки на підтвердження власних доводів не надано належних та достовірних доказів.

Згідно з положенням статті 212 ЗК України, самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Приймаючи до уваги те, що умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку, а відсутність таких документів свідчить про самовільне зайняття земельної ділянки, у відповідача відсутні правовстановлюючі документи на спірну земельну ділянку, що фактично підтверджує факт самовільного зайняття земельної ділянки, суд дійшов висновку, що надані позивачем-2 докази свідчать про самовільне зайняття ГУНП в Одеській області частини земельної ділянки площею 0,8213 га (загальна площа 4,700 га), кадастровий номер 5123755800:01:003:4985, а відтак за вказаних обставин, позовна вимога ТОВ «Чорноморськ Транссервіс» про зобов`язання ГУНП в Одеській області звільнити частину вищевказаної земельної ділянки площею 0,8213 га, також підлягає задоволенню.

Разом з цим, суд не враховує заперечення відповідача стосовно вжиття заходів щодо звільнення займаних земельних ділянок та повернення їх власникам, оскільки вказані обставини не є достатньою та обґрунтованою підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.

Відтак, судом встановлено, що доводи, на які посилаються позивачі, як на підставу позову, належним чином обґрунтовані та ґрунтуються на законі, у зв`язку з чим суд критично оцінює доводи представника відповідача, оскільки такі спростовуються наданими в матеріалах справи доказами.

Додатково суд вважає за необхідне зазначити, що не приймає до уваги посилання учасників на наявність кримінального провадження та подані на підтвердження цього докази, оскільки вказане не стосується розгляду даної справи та не доводить факт самовільного зайняття спірних земельних ділянок відповідачем, оскільки відносно відповідача відсутній обвинувальний вирок суду, який набрав законної сили.

Відповідно до статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Згідно з ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Позивач у встановленому законом поряду не надав суду належних та достатніх доказів для захисту своїх прав та обґрунтування заперечень.

Відповідно до приписів ст.79 ГПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд також бере до уваги позицію ЄСПЛ, зазначену у п.58. рішення ЄСПЛ у справі «Серявін та інші проти України» в якому зазначено, що суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навивши обґрунтування своїх рішень. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя.

Щодо інших доводів, викладених відповідачем у відзиві на позов, господарський суд зазначає, вони не можуть бути підставою для відмови в задоволенні позову, оскільки не спростовують доводів позивачів та суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Разом з цим, вказуючи на неправомірність позовних вимог, відповідач не зазначив жодного конкретного припису законодавства, якому суперечать вимоги позивачів щодо зобов`язання звільнити самовільно зайняті земельні ділянки, які належать їм на праві власності.

З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом були досліджені, проте залишені без задоволення, оскільки не спростовують висновків, до яких дійшов суд.

З урахуванням встановлених судом обставин, та оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, встановивши, що обраний позивачами спосіб захисту порушеного права відповідає правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, а також способам, передбаченим чинним законодавством, з`ясувавши, що такий спосіб захисту забезпечить відновлення порушеного права, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Щодо розподілу судових витрат.

Вирішуючи питання розподілу судового збору слід здійснити перевірку повноти сплати судового збору позивачами при поданні позовної заяви.

Згідно із ч. 7 ст. 6 Закону України «Про судовий збір» у разі якщо позов подається одночасно кількома позивачами до одного або кількох відповідачів, судовий збір обчислюється з урахуванням загальної суми позову і сплачується кожним позивачем пропорційно долі поданих кожним з них вимог окремим платіжним документом.

У разі коли позов немайнового характеру подається одночасно кількома позивачами до одного або кількох відповідачів, судовий збір сплачується кожним позивачем окремим платіжним документом у розмірах, установлених статтею 4 цього Закону за подання позову немайнового характеру.

В даному випадку із вище наведеними вимогами зверталися два позивача, таким чином, під час звернення з даним позовом до суду, кожним з позивачів сплачено судовий збір по 3028,00 грн, сума якого склала 6056,00 грн.

Частиною 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови від позову - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відтак, судові витрати позивачів по сплаті судового збору відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Позивачі також просять стягнути з відповідача понесені судові витрати на професійну правничу допомогу у загальному розмірі 31000,00 грн.

Частиною 3 ст. 123 ГПК України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно зі ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Вказаною статтею передбачено, якими доказами заявник повинен підтверджувати розмір витрат на професійну правничу допомогу. У разі недотримання заявником вимог частини 4 вказаної статті щодо співмірності розміру заявлених до відшкодування витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт, суд має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката лише за клопотанням сторони. Суд враховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Вказана правова позиція викладена в постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 22.11.2019 у справі №902/347/18, від 06.12.2019 у справі № 910/353/19.

У розумінні положень ч. 5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.

Разом з цим, об`єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 зазначила, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України. У ч. 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Тобто, «суд має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, за клопотанням іншої сторони» та «суд має право зменшити суму судових витрат, встановивши їх неспіврозмірність, незалежно від того, чи подавалося відповідачем відповідне клопотання» не є тотожними за своєю суттю, що фактично відповідає висновку, викладеному у вищевказаній постанові.

У постанові від 05.10.2021 в справі № 907/746/17 колегія суддів Верховного Суду акцентувала увагу на тому, що висновки судів про часткову відмову стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу адвоката з підстав не пов`язаності, необґрунтованості та непропорційності до предмета спору не свідчить про порушення норм процесуального законодавства, навіть, якщо відсутнє клопотання учасника справи про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. У такому разі, суди мають таке право відповідно до ч. 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України та висновків об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду про те, як саме повинна застосовуватися відповідна норма права.

Зокрема, відповідно до ч. 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Відповідно до ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

З матеріалів справи вбачається, що з метою захисту порушених прав, 15.08.2023 між Адвокатським об`єднанням «Адвокатська компанія «Якових та Партнери» (Адвокат) та Фізичною особою-підприємцем Тамбовцевим Олександром Вікторовичем (Клієнт) укладено договір про надання правової допомоги, за умовами п. 1 якого клієнт доручає, а адвокат приймає на себе обов`яки надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення в усіх підприємствах, установах та організаціях усіх форм власності, та в тому числі, але не виключно, користуватися правами, передбаченими КАС України, ЦПК України, ГПК України та КПК України.

В рамках цього договору Адвокат зобов`язується: надавати правову інформацію, консультації та роз`яснення по юридичним питанням, правовий супровід діяльності; складати заяви, скарги, процесуальні та інші документи правового характеру; захищати права, свободи та законні інтереси Клієнта; представництво інтересів вказаної особи у судах за час здійснення цивільного, господарського, адміністративного, кримінального та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами; Адвокат у рамках цього договору в інтересах Клієнта може здійснювати інші види адвокатської діяльності, які не заборонені законом (п. 2 договору).

Згідно п. 4 договору клієнт бере на себе зобов`язання особисто своєчасно оплачувати Адвокату вартість його послуг по виконанню цього договору про надання правових (юридичних послуг у відповідності з додатковою угодою до договору.

Тотожний за змістом його умов між Адвокатським об`єднанням «Адвокатська компанія «Якових та Партнери» (Адвокат) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Чорноморськ Транссервіс» (Клієнт) укладений договір про надання правової допомоги від 22.01.2024.

11.04.2024 між АО «Адвокатська компанія «Якових та Партнери» та ФОП Тамбовцевим О.В. укладена додаткова угода до договору про надання правової допомоги, яка визначає, що гонорар адвоката за представництво інтересів клієнта в Господарському суді Одеської області складає 16000,00 грн та підлягає сплаті протягом 10 днів з дня ухвалення судового рішення. При цьому, представництво інтересів клієнта в Господарському суді Одеської області включає в себе підготовку та подання до суду позовної заяви та супровід справи в суді першої інстанції.

Також, 11.04.2024 між АО «Адвокатська компанія «Якових та Партнери» та ТОВ«Чорноморськ Транссервіс» укладена додаткова угода до договору про надання правової допомоги, згідно якої гонорар адвоката за представництво інтересів клієнта в Господарському суді Одеської області складає 16000,00 грн та підлягає сплаті протягом 10 днів з дня ухвалення судового рішення, а представництво інтересів клієнта в Господарському суді Одеської області включає в себе підготовку та подання до суду позовної заяви та супровід справи в суді першої інстанції

12.08.2024 ФОП Тамбовцевим О.В. та ТОВ «Чорноморськ Транссервіс» сплачено по 16000,00 грн за правовий супровід справи у Господарському суді Одеської області, що підтверджується платіжними інструкціями № 25 на суму 16000,00 грн та № 393 на суму 16000,00 грн.

13.08.2024 як між АО «Адвокатська компанія «Якових та Партнери» та ФОП Тамбовцевим О.В., так і між АО «Адвокатська компанія «Якових та Партнери» та ТОВ «Чорноморськ Транссервіс» підписані акти виконаних робіт.

Відповідно до вказаних актів, адвокат Якових Є.В. надав, а клієнт прийняв наступну правову допомогу:

- ознайомлення із документами та іншими матеріалами справи, попередні консультації з клієнтом 4000,00 грн (2 год.);

- вивчення судової практики у подібних справах 2000,00 грн (1 год.);

- підготовлено і подано до суду позовну заяву про зобов`язання звільнити самовільно зайняті земельні ділянки 4000,00 грн (2 год.);

- прийнято участь у судовому засіданні від 14.05.2024 1000,00 грн (30 хв.);

- підготовлено і подано до суду відповідь на відзив - 2000,00 грн (1 год.);

- прийнято участь у судовому засіданні від 30.05.2024 1500,00 грн (45 хв.);

- прийнято участь у судовому засіданні від 27.06.2024 1000,00 грн (30 хв.).

Всього адвокатом витрачено по 7 год. 45 хв. часу на надання правової допомоги загальною вартістю 15500,00 грн кожному з позивачів.

Враховуючи вищевказані докази, суд зазначає про доведеність позивачами факту надання їм правничої допомоги.

У постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін.

Дослідивши заяву представника позивачів про розподіл судових витрат, проаналізувавши додаткові угоди до договорів про надання правової допомоги від 11.04.2024, акти виконаних робіт з надання правової допомоги та платіжні інструкції, застосовуючи зазначені вище критерії розумності розміру заявлених позивачами до відшкодування витрат на оплату послуг адвоката, їх необхідності та співмірності зі складністю справи і виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), обсягом наданих адвокатом послуг, враховуючи всі аспекти та характер спірних правовідносин у справі та виходячи із загальних засад господарського законодавства щодо принципів диспозитивності, змагальності сторін, рівності усіх учасників, господарський суд з урахуванням критерію реальності, дійсності, необхідності, розумності їх розміру, суд дійшов висновку, що витрати позивачів на професійну правничу допомогу в сумі 31000,00 грн, є необґрунтованими.

Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Згідно статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення, тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Враховуючи статтю 28 Правил адвокатської етики (затверджені звітно-виборним з`їздом адвокатів України 09.06.2017), необхідно дотримуватись принципу "розумного обґрунтування" розміру оплати юридичної допомоги. Цей принцип набуває конкретних рис через перелік певних факторів, що мають братись до уваги при визначенні розміру оплати: обсяг часу і роботи, що вимагається для адвоката, його кваліфікацію та адвокатський досвід, науково-теоретична підготовка.

Так, дослідивши та оцінивши заяву відповідача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу з доданими до неї документами, господарський суд враховує: 1) рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі; 2) обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, їх значення для спору; 3) тривалість розгляду справи.

Як вбачається з матеріалів справи, інтереси позивачів у даній справі представляв адвокат Якових Є.В., повноваження якого підтверджені відповідними ордерами на надання правничої (правової) допомоги.

Заявлений адвокатом до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 31000,00 грн не відповідає критеріям, що наведені у частині 4 статті 126 ГПК України, оскільки надані послуги охоплюються двома послугами, а саме: зі здійснення підготовки заяв по суті спору позовної заяви та відповіді на відзив (в межах яких і формується правова позиція сторони по суті спору), а також участь у судових засіданнях. Між тим, увесь комплекс наданих адвокатом послуг стосувався захисту вимог обох позивачів.

При цьому, господарський суд зазначає, що обсяг виконаної роботи та час, витрачений адвокатом, які зазначені в актах виконаних робіт, є частково необґрунтованими, оскільки кількість годин, яка зазначена і необхідна була адвокату для вчинення відповідних дій, на думку суду є завищеною з огляду на складність підготовки позовної заяви та її невеликий обсяг, підготовка цієї справи до розгляду в суді першої інстанції не вимагала значного обсягу юридичної і технічної роботи; нормативно-правове регулювання спірних правовідносин докорінно не змінювалось, складання позову та відповіді на позов не вимагало вивчення та аналізу великого обсягу матеріалів.

У цьому контексті суд враховує те, що до суду було подано колективну позовну заяву, при чому не велику за обсягом, а відтак витрачання по 10 годин часу на написання позовної заяви для кожного з позивачів, про що зазначено у вищезгаданих актах, є не обґрунтованим.

Так само в розрізі пред`явлення колективного позову вочевидь завищеним є і витрачання часу на надання інших видів послуг, зокрема підготовка та подання відповіді на відзив, кожному з позивачів окремо, адже усі дії адвокатом вчинялись одноразово в інтересах обох позивачів.

Відтак, з врахуванням вищенаведеного, взявши до уваги характер спірних правовідносин у даній справі, зокрема, значення справи для сторін, категорію складності справи, обсяг доказів, предмет та ціну позову, через призму критеріїв, встановлених частиною четвертою статті 126 та частиною п`ятою статті 129 ГПК України, та враховуючи обсяг виконаних адвокатом робіт, суд дійшов висновку в порядку ч.5 ст. 129 ГПК України, обмежити розмір витрат представника позивачів на професійну правничу допомогу до 15 000,00 грн, що підлягає до стягнення з відповідача на користь позивачів, що на переконання суду, є достатнім у даній справі.

Відтак, суд вважає за необхідне, стягнути з Головного управління Національної поліції в Одеській області на користь Фізичної особи-підприємця Тамбовцева Олександра Вікторовича 8 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу та на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Чорноморськ Транссервіс» 7 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, оскільки як в позовній заяві, так і у відповіді на відзив представником викладені обставини та обґрунтування переважно стосовно мотивування позовних вимог позивача-1.

Обмежуючи розмір витрат на професійну правничу допомогу за заявою представника позивачів, які підлягають до стягнення з відповідача на користь позивачів до 15 000,00 грн, суд не змінює їх суму та не втручається у договірні правовідносини адвоката та його клієнта, а використовує таке право, надане суду частиною 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому, суд господарський суд зазначає, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої ухвалене рішення, понесених збитків, але й спонукання боржника утримуватися від вчинення дій, що в подальшому спричиняють необхідність поновлення порушених прав та інтересів (подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 24.01.2022 в справі № 911/2737/17 та від 21.10.2021 в справі № 420/4820/19).

Водночас стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.

Суд відзначає, що до основних засад (принципів) господарського судочинства віднесено пропорційність (пункт 6 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України).

Принцип пропорційності полягає в оцінці справедливої рівноваги (балансу) між інтересами учасників спору. Пошук такого балансу не означає обов`язкового досягнення соціальної справедливості у кожній конкретній справі, а передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між легітимною метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. У цьому випадку суд керується принципом пропорційності - справедливого балансу між потребами сторін у справі та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар.

Приймаючи до уваги викладене, суд, оцінюючи пропорційність та співмірність витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, а також часом, витраченим на їх виконання, взявши до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, їх значення для спору, з огляду на визначені практикою Європейського суду з прав людини принципи, та виходячи із засад розумності та справедливості, вважає, що встановлені судом суми не є надмірними та неспівмірними зі складністю справи, виконаними адвокатом роботами (наданими послугами), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), а також обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.

Відтак витрати позивача-1 на професійну правничу допомогу адвоката покладаються на відповідача в розмірі 8000,00 грн, а витрати позивача-2 покладаються на відповідача в розмірі 7000,00 грн. Інша частина витрат позивачів на професійну правничу допомогу адвоката покладається на позивачів.

Керуючись ст.ст. 2, 13, 76, 79, 86, 129, 202, 233, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов Фізичної особи-підприємця Тамбовцева Олександра Вікторовича до Головного управління Національної поліції в Одеській області задовольнити повністю.

2. Зобов`язати Головне управління Національної поліції в Одеській області (вул. Академіка Філатова, № 15-А, м. Одеса, 65080, код ЄДРПОУ 40108740) звільнити самовільно зайняту земельну ділянку площею 0,3508 га, кадастровий номер 5123755800:01:003:3068, розташовану за адресою: Одеська обл., смт. Таїрове, вул. Пивоварна, 10, яка на праві власності належить Фізичній особі-підприємцю Тамбовцеву Олександра Вікторовича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) із приведенням її до придатного для використання стану.

3. Зобов`язати Головне управління Національної поліції в Одеській області (вул. Академіка Філатова, № 15-А, м. Одеса, 65080, код ЄДРПОУ 40108740) звільнити самовільно зайняту частину земельної ділянки площею 0,8213 га (загальна площа 4,700 га), кадастровий номер 5123755800:01:003:4985, розташовану за адресою: Одеська обл., смт. Таїрове, вул. Пивоварна, 4, яка на праві власності належить Товариству з обмеженою відповідальністю «Чорноморськ Транссервіс» (вул. Новосельського, № 78, м. Одеса, 65023, код ЄДРПОУ 40922115) із приведенням її до придатного для використання стану.

4. Стягнути з Головного управління Національної поліції в Одеській області (вул. Академіка Філатова, № 15-А, м. Одеса, 65080, код ЄДРПОУ 40108740) на користь Фізичної особи-підприємця Тамбовцева Олександра Вікторовича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір в розмірі 3 028 (три тисячі двадцять вісім) грн 00 коп та витрати на професійну правничу допомогу у сумі 8 000 (вісім тисяч) грн 00 коп.

5. Стягнути з Головного управління Національної поліції в Одеській області (вул. Академіка Філатова, № 15-А, м. Одеса, 65080, код ЄДРПОУ 40108740) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Чорноморськ Транссервіс» (вул. Новосельського, № 78, м. Одеса, 65023, код ЄДРПОУ 40922115) судовий збір в розмірі 3 028 (три тисячі двадцять вісім) грн 00 коп та витрати на професійну правничу допомогу у сумі 7 000 (сім тисяч) грн 00 коп..

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.241 ГПК України.

Накази видати відповідно до ст. 327 ГПК України.

Повний текст рішення складено 26 серпня 2024 р.

Суддя О.В. Цісельський