Рішення

від 08.08.2024 по справі 918/475/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,

e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" серпня 2024 р. м. РівнеСправа № 918/475/24

Господарський суд Рівненської області у складі судді Марач В.В., при секретарі судового засідання Мельник В.Я., розглянувши у загальному позовному провадженні матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Алберо А" (65044, м. Одеса, бульвар Французький, 41-3 код ЄДРПОУ 44451381)

до відповідача Фізичної особи-підприємця Дворак Олександри Вікторівни ( АДРЕСА_1 , ІН НОМЕР_1 )

про стягнення 458 392 грн., 05 коп..

В судовому засіданні приймали участь:

від позивача: адвокат Курганська О. В.;

від відповідача: Бурлака Я.О..

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Алберо А" звернулося в Господарський суд Рівненської області із позовом до Фізичної особи-підприємця Дворак Олександри Вікторівни, в якому просить стягнути з останньої 458 392 грн. 05 коп..

Даний позов обгрунтовує наступним. На виконання усних домовленостей між ТОВ "Алберо А" та ФОП Дворак О.В. щодо поставки гранули паливної (пелети), Відповідачем було виставлено рахунок №7 від 10.11.2022 р. на суму 219 592, 50 грн. та рахунок №8 від 10.11.2022 р. на суму 219 592, 50 грн.. Позивачем було оплачено виставлені Відповідачем рахунки у повному обсязі, а саме: платіжною інструкцією №44 від 17.11.2022 р. було оплачено рахунок №8 в сумі 219 592, 50 та платіжною інструкцією №45 від 17.11.2022 р. було оплачено рахунок №7 в сумі 219 592, 50 грн., а всього на загальну суму 439 185 грн.. Позивач зазначає, що Відповідач взяті на себе зобов`язання не виконав, поставку гранули паливної (пелети) не здійснив, суму попередньої оплати товару не повернув. Крім того, Позивачем нараховано 7439,30 грн. інфляційних втрат та 11767,75 грн. 3% річних, які розраховані з 09.06.2023 по 22.04.2024 року.

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 14.05.2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

21.06.2024 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду представником відповідача подано відзив на позов, в якому проти позовних вимог заперечує. При цьому зазначає, що порушення вимог Договору Відповідачем не допущено, Відповідач був і є готовий поставити товар, а конкретний строк поставки угодою не встановлено. Зазначає, що Позивач не прибув за Товаром у визначений Відповідачем строк та місце. Відтак вважає, що підстави для розірвання договору і повернення сум попередньої оплати відсутні.

05.07.2024 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду представником позивача подано відповідь на відзив, в якій позовні вимоги підтримує повністю.

09.07.2024 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду представником відповідача подано заперечення на відповідь на відзив.

Ухвалою суду від 09.07.2024 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті. Розгляд справи по суті призначено на "30" липня 2024 року.

Ухвалою суду від 30.07.2024 року відкладено розгляд справи по суті на 08.08.2024 року.

Під час розгляду справи по суті представник ТОВ "Алберо А" позовні вимоги підтримала з підстав, наведених у позовній заяві, натомість представник ФОП Дворак О.В. проти позовних вимог заперечив з підстав, наведених у відзиві та запереченнях на відповідь на відзив.

Розглянувши документи і матеріали, які подані учасниками судового процесу, заслухавши представників сторін, з`ясувавши обставини на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, безпосередньо дослідивши докази у справі, господарський суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню. При цьому господарський суд керувався наступним.

Платіжною інструкцією №44 від 17.11.2022 р. ТОВ «Алберо А» було переказано на рахунок ФОП Дворак Олександри Вікторівни грошові кошти в сумі 219 592 грн. 50 коп.. При цьому призначенням платежу зазначено: "За товар, Гранула паливна (пелета) фасована мішок 15 кг, зг. рах№8 від 10 листопада 2022р. Без ПДВ".

Платіжною інструкцією №45 від 17.11.2022 р. ТОВ «Алберо А» було переказано на рахунок ФОП Дворак Олександри Вікторівни грошові кошти в сумі 219 592 грн. 50 коп.. При цьому призначенням платежу зазначено: "За товар, Гранула паливна (пелета) фасована мішок 15 кг, зг. рах№7 від 10 листопада 2022р. Без ПДВ".

Всього за вказаними платіжними інструкціями Позивачем сплачено Відповідачу 439 185 грн. 00 коп..

При цьому судом встановлено, що додані Позивачем до позовної Рахунки №7 та №8 від 10 листопада 2022р. не підписані зі сторони їх видавця (відповідача, постачальника) ФОП Дворак Олександри Вікторівни.

Особа не може вважатися такою, що наділена цивільними правами чи є зобов`язаною на користь іншої особи, у випадку, коли відсутня сама підстава виникнення відповідних прав та обов`язків, зокрема правочин.

Так, за змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно із частинами першою та другою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Відповідно правочин за своєю природою та законодавчим визначенням є вольовою дією суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки.

Здійснення правочину законодавчо може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину, однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів).

У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети.

Отже, будь-який правочин є вольовою дією, а тому перед тим, як здійснювати оцінку на предмет дійсності чи недійсності, необхідно встановити наявність та вираження волі особи (осіб), які його вчинили.

Те, яким чином та у який спосіб здійснюється (оформлюється) вияв учасників правочину на набуття, зміну, припинення цивільних прав та обов`язків, передбачено статтею 205 ЦК України.

Так, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Тобто слід відрізняти правочин як вольову дію суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів, від письмового тексту правочину як форми вчинення правочину та способу зовнішнього прояву та фіксації волевиявлення особи.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами), або уповноваженими на те особами (частини друга та четверта статті 207 ЦК України.

Підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми правочину, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Відсутність на письмовому тексті правочину (паперовому носії) підпису його учасника чи належно уповноваженої ним особи означає, що правочин у письмовій формі не вчинений.

Відсутність вольової дії учасника правочину щодо вчинення правочину не можна ототожнювати з випадком, коли волевиявлення учасника правочину існувало, але не відповідало ознакам, наведеним у частині третій статті 203 ЦК України: волевиявлення не було вільним чи не відповідало його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання правочину недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил статей 229-233 ЦК України про правочини, вчинені з дефектом волі - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Тобто як у частині першій статті 215 ЦК України, так і в статтях 229-233 ЦК України йдеться про недійсність вчинених правочинів у випадках, коли існує волевиявлення учасника правочину, зафіксоване в належній формі (що підтверджується, зокрема, шляхом вчинення ним підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає волі цього учасника правочину. Тож внаслідок правочину учасники набувають права і обов`язки, що натомість не спричиняють для них правових наслідків.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків, то правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою взагалі не набуті, а правовідносини за ним не виникли.

Законодавець за загальним правилом, викладеним у статті 218 ЦК України, не передбачає наслідків у вигляді недійсності правочину у разі недотримання вимог щодо письмової форми правочину, встановлюючи водночас коло доказів, якими одна із сторін може заперечувати факт вчинення правочину або окремих його частин (письмові докази, засоби аудіо-, відеозапису, інші докази, крім свідчень свідків).

Натомість виконання правочину його учасниками може бути способом волевиявлення до вчинення правочину, відповідно до його суттєвих умов, передбачених законодавством.

Відповідне регулювання міститься і в положеннях ЦК України про договір. У статті 626 ЦК України закріплено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору (частина третя статті 626 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною першою статті 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

Відповідно до частини 7 статті 179 Господарського кодексу України (далі по тексту ГК України) господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.За приписами статті 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості.

Статтею 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відтак, з огляду на вищенаведені норми закону загальною істотною умовою договору поставки є предмет договору. Також істотними умовами договору поставки є ціна, яку покупець зобов`язується сплатити за майно (товар), строк поставки та строк дії договору. Разом з тим, укладеним є такий правочин (договір), щодо якого сторонами у належній формі досягнуто згоди з усіх істотних умов. У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Судом встановлено, що договір поставки гранул паливних (пелет) у письмовій формі між Фізичною особою-підприємцем Дворак Олександрою Вікторівною, як постачальником та Товариством з обмеженою відповідальністю "Алберо А", як покупцем не укладався, і, відповідно, істотних умов, необхідних для договору поставки, сторони не погоджували.

Відтак суд констатує, що договір поставки гранул паливних (пелет) у письмовій формі між Фізичною особою-підприємцем Дворак Олександрою Вікторівною та Товариством з обмеженою відповідальністю "Алберо А" не є укладеним.

Посилання сторін на те, що договір поставки між ними укладено в усній формі не грунтуються на законі з огляду на наступне.

За приписами частини першої статті 206 ЦК України усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

З огляду на те, що правочин, про який стверджують сторони, не виконувався сторонами у момент його вчинення, то, відповідно, такий правочин не може вчинятися усно.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до статті 208 ЦК України правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу належить вчиняти у письмовій формі.

Також суд зазначає, що Рахунки №7 та №8 від 10 листопада 2022р. не можуть вважатися пропозицією (офертою) укласти договір, так як не містять істотних умов договору та не підписані зі сторони їх видавця (відповідача, постачальника) ФОП Дворак Олександри Вікторівни, і, відповідно, не є вираженням наміру останньої вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Отже, з огляду на вищенаведене, суд зазначає, що грошові кошти по платіжних інструкціях №44 та №45 від 17.11.2022 р. в сумі 439 185 грн. 00 коп. були одержані ФОП Дворак Олександрою Вікторівною від ТОВ «Алберо А» без достатньої правової підстави.

Згідно з частиною першою статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення глави 83 ЦК України щодо повернення майна, набутого без достатньої правової підстави, застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Аналіз статті 1212 ЦК України вказує на те, що правова природа інституту безпідставного отримання чи збереження майна (предмет регулювання) це відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України ).

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказiвцi закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто відсутнiсть правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.

Отже, для виникнення зобов`язання, передбаченого статтею 1212 ЦК України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якою це відбулося.

Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Таким чином, приймаючи до уваги все вищезазначене, суд доходить висновку, що грошові кошти по платіжних інструкціях №44 та №45 від 17.11.2022 р. в сумі 439 185 грн. 00 коп. були одержані ФОП Дворак Олександрою Вікторівною від ТОВ «Алберо А» без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), а відтак ФОП Дворак Олександра Вікторівна зобов`язана повернути вказаному товариству ці грошові кошти.

В той же час суд зазначає, що грошові кошти, сплачені позивачем на рахунок відповідача, не можуть вважатися попередньою оплатою товару з огляду на те, що, як встановлено вище судом, між сторонами не було укладено договору поставки і, відповідно, не погоджувалася ні ціна товару, ні порядок оплати його вартості.

Відтак до правовідносин, що виникли між сторонами, не підлягає застосуванню частина друга статті 693 ЦК України, в частині права покупця вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати в разі якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк.

Щодо інфляційних та процентів річних.

Глава 83 «Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави» знаходиться в підрозділі 2 «Недоговірні зобов`язання» розділу 3 «Окремі види зобов`язань», який входить до книги п`ятої «Зобов`язальне право» ЦК України.

Згідно із частинами першою, другою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

За статтею 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

З наведених норм убачається, що особа, яка набула майно (кошти) без достатньої правової підстави (або підстава набуття цього майна (коштів) згодом відпала) зобов`язана повернути набуте майно (кошти) потерпілому.

Означене недоговірне зобов`язання виникає в особи безпосередньо з норми статті 1212 ЦК України на підставі факту набуття нею майна (коштів) без достатньої правової підстави або факту відпадіння підстави набуття цього майна (коштів) згодом. Це зобов`язання виникає в особи з моменту безпідставного отримання нею такого майна (коштів) або з моменту, коли підстава їх отримання відпала.

За приписами частини другої статті 1214 ЦК України у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).

Відповідно до статті 536 цього ж Кодексу за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами або законом про банки і банківську діяльність. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних на суму боргу відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).

Отже, передбачений частиною другою статті 625 ЦК України обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми виникає виходячи з наявності самого факту прострочення, який у цій справі має місце з моменту безпідставного одержання відповідачем грошових коштів позивача.

З огляду на вищенаведене правомірними є вимоги позивача про стягнення з відповідача 7439 грн. 30 коп. інфляційних втрат та 11767 грн. 75 коп. 3% річних, які нараховані з 09.06.2023 по 22.04.2024 року.

Заперечення відповідача, наведені у відзиві на позов та запереченнях на відповідь на відзив спростовуються всім вищенаведеним та, відповідно, є безпідставними та необгрунтованими.

В рішенні ЄСПЛ "Кузнєцов та інші проти Росії" від 11.01.2007 р., аналізуючи право особи на справедливий розгляд її справи відповідно до статті 6 Конвенції, зазначено, що обов`язок національних судів щодо викладу мотивів своїх рішень полягає не тільки у зазначенні підстав, на яких такі рішення ґрунтуються, але й у демонстрації справедливого та однакового підходу до заслуховування сторін.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

У відповідності до пункту 4 частини 2 статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.

Згідно із ч. 2-3 ст. 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Поняття і види доказів викладені у статті 73 ГПК України, згідно якої доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За змістом статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 ГПК України).

Згідно зі статтею 78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на вищезазначене, та те, що матеріалами справи підтверджено безпідставність отримання Відповідачем грошових коштів від Позивача, Відповідачем вказаного не спростовано, позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Алберо А" підлягає задоволенню.

Щодо судових витрат.

Позивач, зокрема, просить стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у сумі 14 000 грн. 00коп. та судовий збір в сумі 5 500 грн. 00 коп..

В обґрунтування понесених витрат позивач надав Договір про надання правничої допомоги та представництво в суді від 01.11.2023, ук4ладеним між ним та адвокатом Курганською О.В., платіжну інструкцію №71 від 07.11.2023 на суму 5000,00 грн. та Акт виконаних робіт від 31.07.2024 на суму 9000, 00 грн..

Частиною 1 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду (ч.3 ст.123 ГПК України).

Разом з тим, відповідно до ч. 1,2 ст. 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

Порядок розподілу судових витрат регламентований ст. 129 ГПК України. Відповідно до ч.8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Згідно з вимогами пунктів 1, 2 частини 2 статті 126 ГПК України, розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною 3 статті 126 ГПК України передбачено, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

З аналізу наведених норм законодавства вбачається, що витрати на правничу допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Таким чином, якщо стороною не буде документально доведено, що нею понесені витрати на правничу допомогу, а саме: не надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для стягнення таких витрат.

Крім того, частиною 4 статті 126 ГПК України передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1)складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2)часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3)обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4)ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини 3 статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, інші істотні обставини, гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Верховний Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц). Ті ж самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/Wcst Alliance Limited" проти України"). У рішенні Європейського суду з прав людини від 28.11.2002 у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

До того ж у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 ГПК України, суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (ч. ч. 5-6 статті 126 ГПК України).

Водночас, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 904/3583/19.

Стаття 126 Господарського процесуального кодексу України детально врегульовує питання, щодо того, у якій мірі витрати на правничу допомогу, які сторона погодилась заплатити адвокату, стануть судовими витратами, і які підлягають стягненню з іншої сторони судового процесу.

Для забезпечення дотримання приписів статті 126 Господарського процесуального кодексу України суд здійснює аналіз інформації, вказаній у поданих представником доказах, зокрема, в актах наданих послуг, як інформації про виконану правову допомогу її тривалість та вартість та зазначає наступне.

У платіжній інструкції №71 від 07.11.2023 на суму 5000,00 грн., яку позивач надає як понесення витрат на адвоката, у розділі "призначення платежу" вказано що це є сплатою роботи за вивчення документів та підготовку претензії згідно договору

В Додатковій постанові Верховного Суду у складі колегії судів Касаційного господарського суду від 14.07.2021 у справі № 916/1914/20, а саме пункті 29 цієї постанови, зазначено наступне «Відповідно до актів виконаних робіт учасники справи, окрім таких робіт та послуг як "складання відзиву на касаційну скаргу та участь у судовому засіданні", окремо включили також інші види послуг, зокрема: "надання юридичних консультацій щодо звернення до суду - 1 094,50 грн (1 година), вивчення, дослідження та аналіз документів - 1094,50 грн (1 година), аналіз нормативно - правових актів, судової практики для підготовки правової позиції - 2 189,00 грн (2 години); підготовка до судового засідання - 1000,00 грн (1 година); опрацювання законодавчої бази та судової практики - 2000,00 грн (2 години), формування правової позиції, консультування - 1000,00 грн (1 година)". Верховний Суд вважає, що сама по собі послуга "складання відзиву на касаційну скаргу (5 годин)" охоплює

вчинення відповідних дій, тому не вбачає підстав для здійснення окремої оплати цих послуг за рахунок позивача.»

Як наслідок, є підстави стверджувати, що такий вид правової допомоги, як вивчення документів та підготовка претензії не є витратами, які пов`язані з розглядом справи у суді, і, відповідно, не можуть бути підставою для здійснення окремої оплати цих послуг за рахунок відповідача.

В той же час суд зазначає, що витрати на правову допомогу, вказані в Акті виконаних робіт від 31.07.2024, складеному між позивачем та адвокатом Курганською Оленою Вікторівною, на суму 9000, 00 грн. є обґрунтованими, співмірними із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову.

За приписами пункту 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За таких обставин, враховуючи те, що судом задоволено позовні вимоги, виходячи з критерію реальності адвокатських витрат, критерію розумності їхнього розміру, з огляду на предмет спору, обсяг поданих позивачем заяв по суті справи, клопотань, часу витраченого у судових засіданнях, вірності здійснених розрахунків сум, суд вважає за можливе покласти на відповідача витрати понесені позивачем на професійну правничу допомогу в сумі 9000 грн. 00 коп..

Також на підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір за розгляд справи у суді першої інстанції покладається на відповідача.

Керуючись статтями 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд-

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Дворак Олександри Вікторівни ( АДРЕСА_1 , ІН НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Алберо А" (65044, м. Одеса, бульвар Французький, 41-3 код ЄДРПОУ 44451381) 439 185 грн. 00 коп. безпідставно отриманих коштів, 7439 грн. 30 коп. інфляційних втрат, 11767 грн. 75 коп. 3% річних, 5500 грн. 70 коп. судового збору та 9000 грн. 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення підписано 27 серпня 2024 року.

Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається: http://rv.arbitr.gov.ua.

Суддя Марач В.В.