Ухвала

від 19.12.2024 по справі 918/475/24

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

19 грудня 2024 року

м. Київ

cправа № 918/475/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульський Г. М. - головуючий, Краснов Є. В., Могил С. К.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Фізичної особи-підприємця Дворак Олександри Вікторівни

на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 18.11.2024 та рішення Господарського суду Рівненської області від 08.08.2024

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Алберо А"

до Фізичної особи-підприємця Дворак Олександри Вікторівни

про стягнення 458 392,05 грн,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Алберо А" (далі - Товариство, позивач) звернулося до Господарського суду Рівненської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Дворак Олександри Вікторівни (далі - ФОП Дворак О. В., відповідач, скаржник) про стягнення 458 392,05 грн, який обґрунтовано тим, що на виконання усних домовленостей між позивачем і відповідачем щодо поставки гранули паливної (пелети), останнім були виставлені рахунки №7 від 10.11.2022 на суму 219 592,50 грн та №8 від 10.11.2022 на суму 219 592,50 грн, які позивачем були оплачені (платіжні інструкції №№ 44, 45 від 17.11.2022), проте відповідач взяті на себе зобов`язання не виконав, поставку гранули паливної (пелети) не здійснив, суму попередньої оплати товару не повернув. Крім того, позивачем нараховано 7 439,30 грн інфляційних втрат та 11 767,75 грн 3% річних, які розраховані за період із 09.06.2023 по 22.04.2024.

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 08.08.2024, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 18.11.2024, позовні вимоги задоволені в повному обсязі.

Судові рішення мотивовані тим, що грошові кошти по платіжних інструкціях №44 та №45 від 17.11.2022 в сумі 439 185,00 грн були одержані ФОП Дворак О. В. від Товариства без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), а тому відповідач зобов`язаний повернути позивачу ці грошові кошти.

10.12.2024 (через систему ?Електронний суд?) ФОП Дворак О. В. звернулася до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 18.11.2024 (повний текст складено 20.11.2024) та рішення Господарського суду Рівненської області від 08.08.2024, в якій просить судові рішення скасувати в повному обсязі та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та зміст судових рішень, перевіривши доводи, викладені Товариством з обмеженою відповідальністю "Алберо А" у запереченні проти відкриття касаційного провадження, Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, виходячи з такого.

Частиною 2 статті 6 та частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України та зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із пунктом 8 частини 1 статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

За змістом пункту 1 частини 1 статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Згідно із частиною 5 статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до частини 7 зазначеної статті для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Пунктом 1 частини 1 статті 163 ГПК України передбачено, що у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

Ураховуючи, що положення статті 12 ГПК України в структурі законодавчого акту розташовані серед Загальних положень цього Кодексу, Суд вправі відносити справу до категорії малозначних на будь-якій стадії її розгляду. При цьому, за змістом частини п`ятої статті 12 цього Кодексу справи, на які поширюється дія цих положень, є малозначними в силу наведених положень пункту 1 частини 5 статті 12 цього Кодексу, виходячи із ціни предмету позову без необхідності ухвалення окремого судового рішення щодо віднесення зазначених справ до відповідної категорії.

Оскільки предметом позову у цій справі є стягнення 458 392,05 грн, що не перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2024 (3 028,00 грн х 500 = 1 514 000,00 грн), з урахуванням положень ГПК України вона може бути розглянута у касаційному порядку лише за наявності для цього підстав, передбачених у пункті 2 частини 3 статті 287 зазначеного Кодексу.

У касаційній скарзі ФОП Дворак О. В. вказує на те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки наразі існує неоднакова судова практика ВС та судів нижчих інстанцій щодо меж застосування принципу ?jura novit curia? (?суд знає закони?), що порушує принцип "правової визначеності", а саме: рішення судів, в яких вказано, що принцип jura novit curia, з одного боку, підлягає безумовному застосуванню: суд зобов`язаний застосувати правильні норми права, перекваліфікувавши позов, незалежно від посилань позивача. З іншого боку, перекваліфіковуючи позов за цим принципом, суд може порушити право на справедливий суд як щодо відповідача, так і щодо позивача. У таких умовах слід зважати на принцип змагальності та рівності сторін. Сторін не можна позбавляти права на аргументування своєї позиції в умовах нової кваліфікації, а саме: постанова ВС від 04.12.2024 у справі №485/1500/21, від 08.10.2024 справі №485/1500/21, від 11.11.2024 у справі №916/3710/22; рішення судів, в яких вказано, що таким чином, при вирішенні спору суд в межах своїх процесуальних функціональних повноважень та в межах позовних вимог встановлює зміст (правову природу, права та обов`язки ін.) правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин, та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законодавець указує саме на ?норму права?, що є значно конкретизованим, аніж закон. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходить своє відображення в судовому рішенні, зокрема у його мотивувальній й резолютивній частинах, а саме: у рішенні Господарського суду Дніпропетровської області від 09.10.2024 у справі №904/3407/24, у постанові Верховного суду від 17.09.2024 у справі №906/1423/20.

Відповідно до частини 4 статті 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" єдність системи судоустрою забезпечується, зокрема, єдністю судової практики (пункт 4).

Єдність судової практики є фундаментальною засадою здійснення судочинства і визначається тим, що має гарантувати стабільність правопорядку, об`єктивність і прогнозованість правосуддя. Застосування ж судами різних підходів до тлумачення законодавства, навпаки, призводить до невизначеності закону, його суперечливого та довільного застосування. Також єдність судової практики є складовою принципу правової визначеності.

При цьому фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.

Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (рішення ЄСПЛ у справі ?Олюджіч проти Хорватії?). Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (рішення Європейського суду з прав людини у справах ?Мала проти України?", ?Богатова проти України?).

Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді ?заслухані?, тобто належним чином вивчені судом (рішення ЄСПЛ у справах ?Дюлоранс проти Франції?, ?Донадзе проти Грузії?).

Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (рішення ЄСПЛ у справі ?Ван де Гурк проти Нідерландів?). Водночас принцип jura novit curia (?суд знає закон?) зобов`язує суд визначити яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору та надати правову кваліфікацію відносинам сторін з огляду на факти встановлені під час розгляду справи, застосувавши положення які дійсно регулюють відповідні правовідносини.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 19.04.1993 у справі ?Краска проти Швейцарії? вказано, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути ?почуті?, тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.

Суд звертає увагу, що, переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є "судом фактів".

Однак наведені скаржником у касаційній скарзі доводи та зміст оскаржених судових рішень у цій справі не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки Верховний Суд вже висловив свою позицію щодо переходу із деліктних на кондикційні зобов`язання.

Так, Велика Палата у постанові від 25.08.2018 у справі №629/4628/16-ц зробила висновок, що за змістом приписів глав 82 і 83 Цивільного кодексу України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна у набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності у деліктних зобов`язаннях. Натомість, для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. Обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна. Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно (частина 1 статті 1212 ЦК України).

Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовiдносин i їх юридичному змісту. Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Аналогічні правові висновки також викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2021 у справі №643/21744/19, від 13.02.2019 у справі №320/5877/17 та в постановах Верховного Суду від 26.10.2019 у справі №520/4210/18, від 20.03.2019 у справі №753/20633/15-ц.

Суд, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі №924/1473/15 (провадження № 12-15гс19)). Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору (аналогічну правову позицію викладено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.10.2019 у справі №761/6144/15-ц (провадження №61-18064св18)).

Саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Необхідно враховувати, що правовий висновок (правова позиція) - це виклад тлумачення певної норми права (або ряду норм), здійснене Верховним Судом (Верховним Судом України) під час розгляду конкретної справи, обов`язкове для суду та інших суб`єктів правозастосування під час розгляду та вирішення інших справ у разі існування близьких за змістом або аналогічних обставин спору (подібний висновок міститься в постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11.11.2020 у справі №753/11009/19, від 27.07.2021 у справі №585/2836/16- Ц).

Водночас, з аналізу посилань у касаційній скарзі на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, Суд доходить висновку про те, що вони фактично зводяться до незгоди із встановленими судами попередніх інстанцій обставинами справи та оцінкою доказів і не стосуються обґрунтування виключних випадків визначених підпунктами "а" - "г" пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України, за наявності яких судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб можуть бути переглянуті в касаційному порядку.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.05.2021 (справа №914/1570/20, провадження №2-90гс20) зазначила, що тенденції нормативно-правового регулювання національної моделі касаційного оскарження свідчать про перехід на конституційному рівні до моделі обмеженої касації, що реалізується, зокрема, за допомогою введення переліку випадків, коли рішення підлягає касаційному оскарженню, а також низки процесуальних фільтрів. Встановлення в процесуальному кодексі виняткових підстав для касаційного оскарження у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним, має слугувати формуванню дієвої судової системи, що гарантуватиме особі право на остаточне та обов`язкове судове рішення. Введення процесуальних фільтрів не порушує права на доступ до суду, оскільки таке право вже реалізоване при зверненні до суду першої та апеляційної інстанцій, та можна стверджувати, що введення процесуальних фільтрів допуску до перегляду судових рішень касаційним судом не порушує права доступу до правосуддя.

Враховуючи викладене, з огляду на принципи господарського судочинства, Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження у справі №918/475//24 за касаційною скаргою скаржника на підставі пункту 1 частини 1 статті 293 ГПК України.

Керуючись статтями 234, 235, 287, 293 ГПК України,

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі № 918/475/24 за касаційною скаргою Фізичної особи-підприємця Дворак Олександри Вікторівни на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 18.11.2024 та рішення Господарського суду Рівненської області від 08.08.2024.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.

Головуючий Г. М. Мачульський

Судді Є. В. Краснов

С. К. Могил