Ухвала

від 27.08.2024 по справі 910/8510/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

27 серпня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/8510/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Жайворонок Т. Є. - головуючої, Булгакової І. В., Колос І. Б.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Алего»

на рішення Господарського суду міста Києва від 03.04.2024

та постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.07.2024

у справі

за позовом Управління з питань реклами Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Алего"

про стягнення боргу, неустойки, сум за прострочення виконання боржником грошового зобов`язання, ціна позову 245 327,97 грн,

ВСТАНОВИВ:

12.08.2024 Товариство з обмеженою відповідальністю «Алего» (далі - ТОВ «Алего») звернулось до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Господарського суду міста Києва від 03.04.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.07.2024. Просить поновити строк на касаційне оскарження.

Розглянувши матеріали касаційної скарги, Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження у справі № 910/8337/23, зважаючи на таке.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 цього Кодексу не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Частиною сьомою статті 12 ГПК України визначено, що для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» (рік подання позовної заяви у справі № 910/8510/23) прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2023 встановлено у розмірі 2 684 грн.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 163 ГПК у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

Предметом позову у цій справі є стягнення 245 327, 97 грн, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 2023 рік, тобто у розумінні ГПК України справа № 910/8510/23 є малозначною.

Об`єднана палата Касаційного Господарського суду у складі Верховного Суду зазначила, що для оскарження судових рішень у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, скаржникові необхідно довести та обґрунтувати наявність передбачених пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України підстав (постанова від 21.05.2021 у справі №905/1623/20).

При цьому тягар доказування наявності підстав, передбачених пунктом 2 частини третьою статті 287 ГПК України, покладається на скаржника.

Скаржник у тексті касаційної скарги зазначає про наявність підстав для перегляду в касаційному порядку оскаржуваних судових рішень у справі з ціною позову, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, за наявності умов, визначених у підпунктах "а"-"в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України.

У касаційній скарзі скаржник щодо можливості касаційного оскарження судових рішень попередніх інстанцій зазначає, що ця скарга має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики (підпункт "а" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України), оскільки вважає, що суди під час розгляду справи припустилися численних порушень норм матеріального права щодо посилання на преюдиційні обставини, встановлені в іншій справі, при цьому перекручені та не встановлені в повному об`ємі, як вони встановлені у цьому рішенні, і за наявності іншого аналогічного рішення суду, що має преюдиційний характер для вирішення цього спору.

Також скаржник зазначає, що позбавлений можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи (підпункт "б" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України) та справа має для нього виняткове значення (підпункт "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України) як товариства, що здійснює свою діяльність у рекламній сфері на території м. Києва, а результат вирішення справи полягає у забезпеченні недопущення безпідставної оплати за період, коли у відповідача було відсутнє відповідне право на розміщення реклами.

Крім того, Скаржник зазначає, що відсутні висновки Верховного Суду щодо пріоритетності застосування одного рішення суду над іншим, якщо цими рішеннями, які набрали законної сили, встановлені обставини, які суперечать одне одному.

Вивчивши доводи скаржника щодо наявності підстав для оскарження судового рішення у справі за підпунктами "а", "б" та "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, Верховний Суд вважає їх необґрунтованими з огляду на таке.

Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження, буде впливати на значну кількість спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.

Використання оціночних чинників, як-то: "винятковість значення справи для скаржника", "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики" тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

Наведені скаржником у касаційній скарзі доводи та аналіз оскаржуваних судових рішень не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення і її розгляд Верховним Судом є необхідним для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Верховний Суд зауважує, що норма права про те, що особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи означає, що скаржник в касаційній скарзі має обґрунтувати зазначені обставини та додати докази на їх підтвердження.

Твердження скаржника, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення, а також те, що він позбавлений можливості спростувати обставини, встановлені оскарженими судовими рішеннями, при розгляді іншої справи, зводяться до висловлення незгоди з прийнятими судовими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, викладення власного бачення у питанні застосування правових норм, є проханням про повторний перегляд справи, переоцінку встановлених судами обставин та доказів, що виходить за межі повноважень Верховного Суду в силу статті 300 ГПК України, а тому не можуть бути підставою для відкриття касаційного провадження.

За оцінкою Суду касаційна скарга також не містить переконливих аргументів, які б свідчили про виняткове значення справи для скаржника, оскільки незгода з ухваленими рішеннями суду попередніх інстанцій не свідчить про його незаконність, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цього рішення, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь відповідача є звичайним передбачуваним процесом.

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є "судом фактів".

Подана касаційна скарга фактично зводиться до спроби переконати суд у необхідності переглянути зміст рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, однак Верховний Суд не може ставити під сумнів законність рішення суду тільки через те, що таке рішення скаржник вважає незаконним.

Право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, спрямовані на недопущення безладного перебігу судового процесу (за змістом рішення Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України"). Поряд із цим використання оціночних чинників, зокрема, таких понять, як: "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики", "малозначні справи" тощо, не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже виходячи з високого статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

Касаційний господарський суд зазначає, що учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами "а"-"г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки є виключенням із загального правила, й необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку буде порушено принцип "правової визначеності".

При цьому у рішенні Європейського суду з прав людини від 23.10.1996 "Справа "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" (Levages Prestations Services v. France, заява № 21920/93, пункт 48) вказано, що зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури в такому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

Верховний Суд також враховує позицію, висловлену Європейським Судом з прав людини в ухвалі від 09.10.2018 про неприйнятність у справі "Азюковська проти України" (Azyukovska v. Ukraine, заява № 26293/18). Європейський Суд визнав, що заява є неприйнятною ratione materiae у сенсі пункту 3 (а) статті 35 Конвенції і має бути відхилена відповідно до пункту 4 цієї статті. ЄСПЛ зазначив, що застосування критерію малозначності справи в цій справі було передбачуваним, справу розглянули суди двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи. При цьому в аспекті аналізу застосування критерію ratione valoris щодо доступу до вищих судових інстанцій ЄСПЛ також взято до уваги наявність або відсутність питання справедливості провадження, яке здійснювалося судами нижчих інстанцій. Однак ЄСПЛ не визнав факту висвітлення заявницею належним чином обставин порушення процесуальних гарантій, наданих пунктом 1 статті 6 Конвенції, в контексті обов`язку справедливого провадження в судах першої та другої інстанцій.

З урахуванням наведеного, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ «Алего», оскільки вона подана на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

З огляду на те, що Суд вирішив відмовити у відкритті касаційного провадження, заявлене у касаційній скарзі клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження слід залишити без розгляду.

Суд звертає увагу скаржника, що ним до матеріалів касаційної скарги додана платіжна інструкція (квитанція) щодо сплати судового збору у іншій справі.

Керуючись статтями 163, 234, 235, 287, пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК, Суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі № 910/8510/23 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Алего» на рішення Господарського суду міста Києва від 03.04.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.07.2024.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Т.Є. Жайворонок

Судді: І.В. Булгакова

І.Б. Колос