ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"27" серпня 2024 р. справа № 300/4216/24
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі судді Кафарського В.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Івано-Франківського міського центру зайнятості Івано-Франківської області до Головного управління Державної казначейської служби України в Івано-Франківській області, третя особа Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання до вчинення дій, -
В С Т А Н О В И В:
Івано-Франківський міський центр зайнятості Івано-Франківської області (надалі Івано-Франківський міський центр зайнятості, позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної казначейської служби України в Івано-Франківській області (надалі ГУ ДКСУ в Івано-Франківській області, Головне управління Казначейства, відповідач), третя особа Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (надалі третя особа), про:
визнання протиправною бездіяльності відповідача в частині повернення наказу Господарського суду Івано-Франківської області по справі №909/634/22;
зобов`язання відповідача прийняти до виконання наказ, виданий Господарським судом Івано-Франківської області по справі №909/634/22 про стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на користь Івано-Франківського міського центру зайнятості Івано-Франківської області коштів на загальну суму 4 774,19 грн та 2 481,00 грн судового збору.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач протиправно повернув наказ Господарського суду Івано-Франківської області за №909/634/22 від 27.03.2023 без виконання у зв`язку з тим, що боржник Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області не обслуговується у Головному управлінні Казначейства. Вважає такі дії неправомірними, оскільки боржником у наказі Господарського суду Івано-Франківської області по справі №909/634/22 є державний орган, а саме Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, на який поширюються вимоги статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» та статті 6 Закону України «Про виконавче провадження», а відтак даний виконавчий документ підлягає виконанню органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів. З наведених підстав, представник позивача просить суд позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 03.06.2024 відкрито провадження у даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідач скористався правом на подання відзиву та подав 31.07.2024 суду відзив на позовну заяву, в якому просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог. Заперечення проти позову обґрунтоване тим, що згідно наказу Господарського суду Івано-Франківської області по справі №909/634/22 боржник Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088) не обслуговується (не має відкритих рахунків) в Головному управлінні Казначейства. Крім того, відповідно до пп. 3 п. 9 Порядку виконання рішень про стягнення коштів з державного та місцевих бюджетів або боржників, орган Казначейства повертає виконавчий документ стягувачеві у разі, коли боржник не має відкритих рахунків в органі Казначейства або в органі Казначейства відкрито боржнику лише рахунок із спеціальним режимом використання, крім випадків виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за яким є державний орган згідно із Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень». Згідно відомостей, наявних в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а також «Положення про Івано-Франківський міський центр зайнятості» Івано- Франківський міський центр зайнятості (код ЄДРПОУ: 19390067) має організаційно-правову форму «державна організація (установа, заклад)». Отже, оскільки Закон №4901-VI передбачає особливості виконання рішення суду, боржником за яким є державний орган, однак дія цього Закону не поширюється на рішення суду, стягувачем за яким є державний орган, то і виконання наказу Господарського суду Івано-Франківської області у справі №909/634/22, у якому і стягувачем, і боржником виступають органи державної влади, не може здійснюватися згідно із Законом №4901-VI. Відтак, на думку відповідача, дії Головного управління Казначейства щодо повернення наказу Господарського суду Івано-Франківської області по справі №909/634/22 стягувачеві не виходили за межі норм чинного законодавства України, оскільки правові підстави для виконання Головним управлінням Казначейства зазначеного наказу відсутні. В зв`язку із наведеним, позовні вимоги позивача, заявлені у позовній заяві, вважає необґрунтованими, та такими, що не підлягають задоволенню (а.с. 21-30).
11.06.2024 на адресу суду від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, надійшли пояснення щодо позову, згідно яких Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області зазначило, Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» встановлено гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України «Про виконавче провадження», та особливості їх виконання. При цьому, визначальним для даного Закону є статус боржника. У разі, якщо боржником є державний орган (державне підприємство), то порядок стягнення коштів з державного органу (державного або місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами) регулюється положеннями статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», з урахуванням положень статті 6 Закону України «Про виконавче провадження». Представник посилається на те, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється виключно центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів (а.с. 45-47).
Представник позивача 13.06.2024 подав в суд відповідь на відзив, за змістом якої зазначено, що згідно з пунктом 3 Порядку № 845 рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів) з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій). Відтак, обов`язок органів Казначейства є безумовним та не залежить від наявності в цих органах відкритих рахунків Пенсійного фонду України (а.с. 51-55).
Головуючий по справі суддя Кафарський В.В. в період з 05.08.2024 по 26.08.2024 перебував у відпустці, у зв`язку з чим, строк розгляду справи продовжено.
Суд, розглянувши справу за правилами спрощеного позовного провадження, дослідивши в сукупності письмові докази, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги, встановив наступне.
Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 01.11.2022 у справі 909/634/22 стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на користь Івано-Франківського міського центру зайнятості 4 774,19 грн шкоди, завданої неправомірними діями, внаслідок виплати допомоги з безробіття, а також судовий збір в розмірі 2 481,00 грн.
На виконання вказаного рішення Господарським судом Івано-Франківської області видано Івано-Франківському обласному центру зайнятості наказ від 27.03.2023 №909/634/22 про виконання рішення, строк для пред`явлення до виконання до 14.03.2026 (а.с. 13).
Івано-Франківським обласним центром зайнятості до Головного управління ДКСУ в Івано-Франківській області направлено заяву від 11.01.2024 №209-14/25-24 про стягнення на підставі наказу від 27.03.2023 №909/634/22 коштів з Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, а саме 4 774,19 грн шкоди, завданої неправомірними діями, внаслідок виплати допомоги з безробіття, а також судового збору в розмірі 2 481,00 грн (зв. ст. а.с. 11 а.с. 12).
Головне управління ДКСУ в Івано-Франківській області листом від 19.01.2024 за №04-06-06/281 повернуло наказ Господарського суду Івано-Франківської області від 27.03.2023 по справі №909/634/22 без виконання. Підставою для повернення зазначено те, що Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (ЄДРПОУ 20551088) не обслуговується у Головному управлінні казначейства (а.с. 11).
Вважаючи протиправними такі дії відповідача щодо повернення наказу без виконання, позивач звернувся до суду із вказаним адміністративним позовом з метою захисту порушеного права.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.
У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин, суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних відносин.
Згідно зі статтею 327 Господарського процесуального кодексу України, виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції. Наказ, судовий наказ, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - ухвала суду є виконавчими документами. Наказ, судовий наказ, ухвала суду мають відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначаються Законом України «Про виконавче провадження» №1404-VIII від 02.06.2016 (надалі Закон №1404-VIII).
Відповідно до статті 1 Закону №1404-VIII, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Примусовому виконанню за правилами вимог частини 1 статті 3 Закону №1404-VIII підлягають рішення на підставі, зокрема, виконавчих листів і наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень.
Згідно з частиною 1 статті 5 Закону №1404-VIII, примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Відповідно до частин положень статті 6 Закону №1404-VIII, у випадках, передбачених законом, рішення щодо стягнення майна та коштів виконуються податковими органами, а рішення щодо стягнення коштів банками та іншими фінансовими установами. Рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів. У випадках, передбачених законом, рішення можуть виконуватися іншими органами. Органи та установи, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, не є органами примусового виконання.
Частинами 1-3 статті 15 Закону №1404-VIII встановлено, що сторонами виконавчого провадження згідно з положеннями є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов`язок щодо виконання рішення.
Гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України «Про виконавче провадження» та особливості їх виконання встановлено Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05.06.2012 №4901-VI, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, (надалі Закон №4901-VI).
Згідно з частиною 1 статті 2 Закону №4901-VI, держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державні підприємство, установа, організація (далі - державне підприємство); юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства (далі - юридична особа).
Частиною 2 статті 2 Закону №4901-VI передбачено, що дія цього Закону не поширюється на рішення суду, стягувачем за якими є державний орган, державне підприємство, орган місцевого самоврядування, підприємство, установа, організація, що належать до комунальної власності.
Відповідно до статті 3 Закону №4901-VI, виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Стягувач за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу звертається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у строки, встановлені Законом України «Про виконавче провадження», із заявою про виконання рішення суду.
Аналіз вищенаведених норм свідчить про непоширення дії Закону №4901-VI на спірні правовідносини.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 25.11.2019 у справі №200/4120/19-а.
Суд зазначає, що згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, за організаційно правовою формою Івано-Франківський обласний центр зайнятості є державною організацією, тоді як відповідно до згаданої норми, особливості надання державою гарантій щодо виконання рішень суду не включають державні організації до кола стягувачів, за яким держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна.
Таким чином, суд погоджується із доводами відповідача щодо дії Закону №4901-VI на спірні правовідносини, якщо стягувачем в справі є державний орган.
Водночас, згідно з приписами пункту 12 частини 1 статті 2 Бюджетного кодексу України, бюджетними установами є органи державної влади, органи місцевого самоврядування, а також організації, створені ними у встановленому порядку, що повністю утримуються за рахунок відповідно державного бюджету чи місцевого бюджету. Бюджетні установи є неприбутковими.
Частиною 1 статті 25 Бюджетного кодексу України також унормовано, що казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.
Підпункт 1 пункту 9 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України передбачає, що до законодавчого врегулювання безспірного списання коштів бюджету та відшкодування збитків, завданих бюджету: рішення суду про стягнення (арешт) коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) виконується виключно Казначейством України. Зазначені рішення передаються до Казначейства України для виконання. Безспірне списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) здійснюється Казначейством України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, за черговістю надходження таких рішень, щодо видатків бюджету в межах відповідних бюджетних призначень та наданих бюджетних асигнувань.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що державні виконавці не мають законних підстав проводити будь-яке списання коштів за виконавчими документами в справах, де боржниками є державні органи. Дані повноваження належать виключно органам Казначейства.
Механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників (далі рішення про стягнення коштів), прийнятих судами, а також іншими органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення, визначає Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 №845.
У пункті 2 Порядку №845 вказані визначення основних понять, що вживають в ньому:
безспірне списання операції з коштами державного та місцевих бюджетів, що здійснюються з метою виконання Казначейством та його територіальними органами (далі - органи Казначейства) рішень про стягнення коштів без згоди (подання) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, боржників, органів місцевого самоврядування та/або державних органів на підставі виконавчих документів.
боржники визначені в рішенні про стягнення коштів державні органи, розпорядники бюджетних коштів (бюджетні установи), а також одержувачі бюджетних коштів в частині здійснення передбачених бюджетною програмою заходів, на які їх уповноважено, які мають відкриті рахунки в органах Казначейства, крім рахунків із спеціальним режимом використання.
виконавчі документи оформлені в установленому порядку виконавчі листи судів та накази господарських судів, видані на виконання рішень про стягнення коштів, а також інші документи, визначені Законом України «Про виконавче провадження».
Відповідно до п. 3 Порядку №845, рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів до органів Казначейства (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).
Тобто, саме вказаним порядком передбачені окремі функції органів Казначейства для виконання рішень про стягнення коштів.
Крім того, відповідно до пункту 4 Порядку №845, органи Казначейства вживають заходів до виконання виконавчих документів.
Відповідно до пункту 32 Порядку №845, безспірне списання коштів з рахунків боржника або бюджетної установи, що здійснює централізоване обслуговування боржника, здійснюється органом Казначейства з моменту відкриття відповідних асигнувань (надходження коштів на рахунок) на підставі розрахункового документа, оформленого відповідно до вимог законодавства.
Згідно з пунктом 38 Порядку №845, для забезпечення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 35 цього Порядку, в Казначействі відкривається в установленому порядку відповідний рахунок.
Безспірне списання коштів державного бюджету здійснюється Казначейством за рахунок і в межах бюджетних призначень, передбачених у державному бюджеті на зазначену мету.
Таким чином, безпосередні дії зі списання коштів виконує саме Казначейство.
Відтак, в будь-якому випадку у спірних правовідносинах Орган казначейства є встановленою Законом №1404-VIIІ та Порядком №845 особою, що, зокрема, здійснює безспірне списання коштів за рішеннями судів про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів.
Згідно із приписами підпункту 3 пункту 9 Порядку №845, орган Казначейства повертає виконавчий документ стягувачеві у разі, коли боржник не має відкритих рахунків в органі Казначейства або в органі Казначейства відкрито боржнику лише рахунок із спеціальним режимом використання, крім випадків виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за яким є державний орган згідно із Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».
Як встановлено судом, відповідачем згідно листа від 19.01.2024 за №04-06-06/281 повернуто наказ Господарського суду Івано-Франківської області від 27.03.2023 по справі №909/634/22 без виконання у зв`язку із тим, що Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області не обслуговується у Головному управлінні казначейства (а.с. 11).
При цьому, відповідач не заперечує, що боржник Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області є органом державної влади, однак не надав доказів відсутності відкритих рахунків боржника в органах Казначейства Івано-Франківської області.
Так, відповідно до пунктів 1, 7 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.2014 за №280, Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, що здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.
Пенсійний фонд України є юридичною особою публічного права, має печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, власні бланки, рахунки в органах Казначейства та уповноважених банках (п. 14 Положення про Пенсійний фонд України).
Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області є територіальним органом Пенсійного фонду України.
Таким чином, в даному випадку боржник є державним органом.
Відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 03.07.2018 у справі №910/13057/16, Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» не передбачено такого винятку щодо поширення його дії на виконання судового рішення про стягнення грошових коштів, боржником за яким є державний орган, як відсутність відкритих в органі казначейства відповідних рахунків боржника. Не передбачено такого винятку й іншим чинним законодавством України.
З урахуванням викладеного, суд дійшов переконання, що відповідач безпідставно застосував підпункт 3 пункту 9 Порядку №845, повертаючи позивачу наказ без виконання, оскільки даний підпункт пункту 9 Порядку не надає органу Казначейства можливості повернути виконавчий документ стягувачу з підстав відсутності відкритих рахунків в органі Казначейства у випадку виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за яким є державний орган згідно із Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».
Крім того, згідно з підпунктом 3 пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №215 від 15.04.2015, Казначейство відповідно до покладених на нього завдань та в установленому законодавством порядку здійснює безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду.
Як наслідок, враховуючи положення статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» та усталену судову практику Верховного Суду у постановах від 03.07.2018 у справі № 910/13057/16, від 16.04.2020 у справі №804/5950/19, від 21.07.2021 у справі №910/6471/19, від 09.12.2021 у справі №280/1446/19, суд констатує, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється виключно центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів.
У контексті зазначеного суд бере до уваги, що відповідно до підпункту 2 пункту 4, підпунктів 2 і 7 пункту 5 Порядку №845, органи Казначейства вживають заходів до виконання виконавчих документів протягом установленого строку, і під час виконання виконавчих документів органи Казначейства мають право звертатися у передбачених законом випадках до органу, який видав виконавчий документ, щодо роз`яснення рішення про стягнення коштів, порушувати клопотання про встановлення чи зміну порядку і способу виконання такого рішення, а також відстрочку та/або розстрочку його виконання, вживати інших заходів до виконання виконавчих документів.
Тобто навіть відсутність нормативної регламентації порядку виконання судового рішення за фактичних обставин, що склалися між учасниками спору, зумовлює необхідність встановлення та вжиття заходів, необхідних для виконання судового рішення саме компетентним органом, адже ефективна і законодавчо, і практично організація системи виконання рішень є позитивним обов`язком держави.
Відтак відповідач повинен вживати всіх заходів по виконанню рішення суду, встановлених Порядком №845, тоді як у матеріалах справи відсутні докази, які б вказували на вчинення комплексу дій, передбачених Порядком №845, спрямованих на виконання рішення суду.
Вказані обставини свідчать про те, що відповідач безпідставно повернув позивачу без виконання наказ Господарського суду Івано-Франківської області у справі №909/634/22 про виконання рішення.
Будь-яких доказів на спростування вищевказаних фактів представник відповідача суду не надав.
З урахування наведеного, суд дійшов висновку, що Головне управління ДКСУ в Івано-Франківській області допустило протиправну бездіяльність в частині повернення наказу Господарського суду Івано-Франківської області у справі №909/634/22 про виконання рішення без виконання, з огляду на що відповідача слід зобов`язати прийняти до виконання такий наказ Господарського суду Івано-Франківської області.
Решта доводів учасників справи на спірні правовідносини не впливають та висновків суду по суті спору не змінюють.
У своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово зазначав, що рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.
Разом з цим, згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставах, в межах та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.
Згідно з частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Суд також враховує частину 2 статті 2 КАС України, відповідно до приписів якої у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до вимог статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Тобто, ці норми одночасно покладають обов`язок на сторін доводити суду обґрунтованість своїх тверджень або заперечень.
Належних і достатніх доказів, які б спростовували доводи позивача, відповідач під час розгляду справи не надав.
З огляду на вищевикладене, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, суд дійшов висновку, що позовна заява підлягає задоволенню.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи те, що позовні вимоги підлягають задоволенню, підлягає стягненню з відповідача на користь позивача сплачений судовий збір в розмірі 2 422,40 грн, згідно платіжної інструкції №3396 від 23.05.2024.
Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ВИРІШИВ:
позов Івано-Франківського міського центру зайнятості Івано-Франківської області (код ЄДРПОУ 19390067, вул. Набережна ім. В.Стефаника, 34Б, м. Івано-Франківськ, 76018) до Головного управління Державної казначейської служби України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 37951998, вул. Дністровська, 14, м. Івано-Франківськ, 76018), третя особа Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. Січових Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018), про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання до вчинення дій задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної казначейської служби України в Івано-Франківській області в частині повернення наказу Господарського суду Івано-Франківської області по справі №909/634/22.
Зобов`язати Головне управління Державної казначейської служби України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 37951998, вул. Дністровська, 14, м. Івано-Франківськ, 76018) прийняти до виконання наказ, виданий Господарським судом Івано-Франківської області по справі №909/634/22 про стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на користь Івано-Франківського міського центру зайнятості Івано-Франківської області (код ЄДРПОУ 19390067, вул. Набережна ім. В.Стефаника, 34Б, м. Івано-Франківськ, 76018) коштів на загальну суму 4774,19грн та 2481,00грн судового збору.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної казначейської служби України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 37951998, вул. Дністровська, 14, м. Івано-Франківськ, 76018) на користь Івано-Франківського міського центру зайнятості Івано-Франківської області (код ЄДРПОУ 19390067, вул. Набережна ім. В.Стефаника, 34Б, м. Івано-Франківськ, 76018) сплачений судовий збір в розмірі 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн 40 коп.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статей 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.
Учасникам справи рішення надіслати через підсистему «Електронний суд».
Перебіг процесуальних строків, початок яких пов`язується з моментом вручення процесуального документа учаснику судового процесу в електронній формі, починається з наступного дня після доставлення документів до Електронного кабінету в розділ «Мої справи».
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя /підпис/ Кафарський В.В.
Суд | Івано-Франківський окружний адміністративний суд |
Дата ухвалення рішення | 27.08.2024 |
Оприлюднено | 29.08.2024 |
Номер документу | 121224465 |
Судочинство | Адміністративне |
Категорія | Справи щодо примусового виконання судових рішень і рішень інших органів |
Адміністративне
Восьмий апеляційний адміністративний суд
Глушко Ігор Володимирович
Адміністративне
Восьмий апеляційний адміністративний суд
Глушко Ігор Володимирович
Адміністративне
Восьмий апеляційний адміністративний суд
Глушко Ігор Володимирович
Адміністративне
Восьмий апеляційний адміністративний суд
Глушко Ігор Володимирович
Адміністративне
Восьмий апеляційний адміністративний суд
Глушко Ігор Володимирович
Адміністративне
Івано-Франківський окружний адміністративний суд
Кафарський В.В.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні