Постанова

від 31.10.2024 по справі 300/4216/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 жовтня 2024 рокуЛьвівСправа № 300/4216/24 пров. № А/857/23048/24

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді: Глушка І.В.

суддів: Довгої О.І., Запотічного І.І.,

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Державної казначейської служби України в Івано-Франківській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27 серпня 2024 року, ухвалене суддею Кафарським В.В. у м. Івано-Франківську у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у справі № 300/4216/24 за адміністративним позовом Івано-Франківського міського центру зайнятості до Головного управління Державної казначейської служби України в Івано-Франківській області, з участю третьої особи Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання до вчинення дій,-

ВСТАНОВИВ:

25 травня 2024 року позивач - Івано-Франківський міський центр зайнятості звернувся до суду із позовом до відповідача Головного управління Державної казначейської служби України в Івано-Франківській області, з участю третьої особи Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, у якому просив визнати протиправною бездіяльність в частині повернення наказу Господарського суду Івано-Франківської області по справі №909/634/22; зобов`язати прийняти до виконання наказ, виданий Господарським судом Івано-Франківської області по справі №909/634/22, про стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на користь Івано-Франківського міського центру зайнятості Івано-Франківської області коштів на загальну суму 4 774,19 грн та 2 481,00 грн судового збору.

Згідно доводів позивача орган казначейства протиправно повернув наказ Господарського суду Івано-Франківської області за №909/634/22 від 27.03.2023 без виконання зв`язку з тим, що боржник - Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області не обслуговується у Головному управлінні Казначейства. Згідно доводів позивача, боржник є державним органом, а відповідно до частини 1 статті 3 Закону України від 05.06.2012 №4901-VI «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за яким є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Позивач зауважував, що визначальним для цього Закону є статус боржника. Вказаним Законом не передбачено такого винятку для поширення його дії на виконання судового рішення про стягнення грошових коштів, боржником за яким є державний орган, як відсутність відкритих в органі казначейства відповідних рахунків боржника.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27 серпня 2024 року адміністративний позов задоволено.

Так, суд вказав на те, що у спірному випадку підлягають застосуванню положення Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», відповідно до яких, враховуючи те, що боржником є державний орган - Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, позивач правомірно звернувся до відповідача із заявою про примусове виконання наказу суду.

Також суд дійшов висновку про те, що відсутність відкритих в органі державного казначейства відповідних рахунків боржника, не може бути підставою для повернення виконавчого документу.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення ухвалене з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, викладених у апеляційній скарзі. Просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити.

Обґрунтування апеляційної скарги зводяться до того, що наявність підстави для повернення наказу стягувачу, передбаченої Порядком №845, та факт, що стягувач Івано-Франківський міський центр зайнятості державний орган, унеможливлює виконання наказу Господарського суду на підставі Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».

Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та відзиву на неї, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити.

Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Так, судом достовірно встановлено, матеріалами справи підтверджено, що рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 01 листопада 2022 року у справі 909/634/22 стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на користь Івано-Франківського міського центру зайнятості 4774,19 грн шкоди, завданої неправомірними діями, внаслідок виплати допомоги з безробіття, а також судовий збір в розмірі 2 481,00 грн.

На виконання вказаного рішення Господарським судом Івано-Франківської області видано Івано-Франківському обласному центру зайнятості наказ від 27.03.2023 №909/634/22 про виконання рішення, строк для пред`явлення до виконання до 14.03.2026 (а.с. 13).

Івано-Франківським обласним центром зайнятості до Головного управління ДКСУ в Івано-Франківській області направлено заяву від 11.01.2024 №209-14/25-24 про стягнення на підставі наказу від 27.03.2023 №909/634/22 коштів з Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, а саме 4 774,19 грн шкоди, завданої неправомірними діями, внаслідок виплати допомоги з безробіття, а також судового збору в розмірі 2 481,00 грн (а.с. 11 (зворот) - 12).

Головне управління ДКСУ в Івано-Франківській області листом від 19.01.2024 за №04-06-06/281 повернуло наказ Господарського суду Івано-Франківської області від 27.03.2023 по справі №909/634/22 без виконання. Підставою для повернення зазначено те, що Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (ЄДРПОУ 20551088) не обслуговується у Головному управлінні казначейства (а.с. 11).

Вважаючи протиправними такі дії відповідача щодо повернення наказу без виконання, позивач звернувся до суду із вказаним адміністративним позовом.

Надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.

Відповідно до частини першої статті 25 Бюджетного кодексу України казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

За приписами пункту 1 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року № 215, Державна казначейська служба України (Казначейство) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів (далі - Положення № 215).

Згідно з пунктом 3 Положення № 215 основними завданнями Держказначейства є: реалізація державної політики у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів; внесення на розгляд міністра фінансів пропозицій щодо забезпечення формування державної політики у зазначених сферах.

Пунктом 9 Положення № 215 передбачено, що Держказначейство здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Підпунктом 1 пункту 9 Розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу передбачено, що безспірне списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) здійснюється Казначейством України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, за черговістю надходження таких рішень, щодо видатків бюджету - в межах відповідних бюджетних призначень та наданих бюджетних асигнувань.

На виконання указаної норми постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року затверджено Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, який визначає механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників (далі - рішення про стягнення коштів), прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення (далі - Порядок № 845).

Відповідно до пункту 2 Порядку № 845 у цьому Порядку терміни вживаються в такому значенні:

-безспірне списання - операції з коштами державного та місцевих бюджетів, що здійснюються з метою виконання Казначейством та його територіальними органами (далі - органи Казначейства) рішень про стягнення коштів без згоди (подання) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, боржників, органів місцевого самоврядування та/або державних органів на підставі виконавчих документів (абзац другий);

-боржники - визначені в рішенні про стягнення коштів державні органи, розпорядники бюджетних коштів (бюджетні установи), а також одержувачі бюджетних коштів в частині здійснення передбачених бюджетною програмою заходів, на які їх уповноважено, які мають відкриті рахунки в органах Казначейства, крім рахунків із спеціальним режимом використання (абзац третій);

-виконавчі документи - оформлені в установленому порядку виконавчі листи судів та накази господарських судів, видані на виконання рішень про стягнення коштів, а також інші документи, визначені Законом України «Про виконавче провадження» (абзац четвертий);

-стягувачі - фізичні та юридичні особи, на користь яких прийняті рішення про стягнення коштів, державні органи (посадові особи) за рішеннями про стягнення коштів в дохід держави (абзац шостий).

За правилами пункту 3 Порядку №845 виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Держказначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Міністерства фінансів України, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).

Підпунктом 2 пункту 4 Порядку №845 органи Казначейства вживають заходів до виконання виконавчих документів. Проте яких саме законодавець не конкретизував.

Необхідно зазначити, що висновки щодо правового статусу та діяльності органу Держказначейства у правовідносинах, що виникають з примусового виконання рішень, також викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29 серпня 2018 року у справі № 916/376/15-г та від 20 червня 2018 року у справі №916/1227/16, у яких, Суд, серед іншого, зауважив, що аналіз наведеного законодавства в сукупності дає підстави для висновку, що Держказначейство не є ані органом примусового виконання судових рішень, ані учасником, зокрема стороною виконавчого провадження, і, відповідно, не здійснює заходів з примусового виконання рішень в порядку, визначеному Законом України «Про виконавче провадження», а є встановленою Законом України від 05 червня 2012 року №4901-VI «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» (далі - Закон № 4901-VI) особою, уповноваженою здійснювати гарантоване державою забезпечення виконання рішень суду способом безспірного списання коштів з рахунку боржника (державного органу, державного підприємства або підприємства, примусова реалізація майна якого забороняється) у визначених Законом № 4901-VI випадках та з урахуванням установлених ним особливостей за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Відповідно до статті 1 Закону №4901-VI цей Закон встановлює гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України "Про виконавче провадження" (далі - рішення суду), та особливості їх виконання.

Статтею 2 Закону №4901-VI визначено особливості надання державою гарантій щодо виконання рішень суду.

Зокрема, частиною 1 цієї статті передбачено, що держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є:

-державний орган;

-державні підприємство, установа, організація (далі - державне підприємство);

-юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства (далі - юридична особа).

Примусова реалізація майна юридичних осіб - відчуження об`єктів нерухомого майна та інших основних засобів виробництва, з використанням яких юридичні особи провадять виробничу діяльність, а також акцій (часток, паїв), що належать державі та передані до їх статутного фонду.

При цьому, дія цього Закону не поширюється на рішення суду, стягувачем за якими є державний орган, державне підприємство, орган місцевого самоврядування, підприємство, установа, організація, що належать до комунальної власності (частина 2 статті 2 Закону №4901-VI).

Таким чином, Законом №4901-VI передбачено гарантії держави та особливості виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за яким є, серед іншого, державний орган чи підприємство, однак дія цього Закону не поширюється на рішення суду, стягувачем за якими є державний орган чи орган місцевого самоврядування або їх підприємства.

Тобто зазначеним законом держава гарантує виконання рішень перед стягувачами, у яких відсутній «державний елемент».

При цьому, таке виключення «державного елементу» у стягувача узгоджується з передумовами прийняття цього Закону.

Так, відповідно до пояснювальної записки до проекту Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", необхідність прийняття проекту цього Закону обґрунтована тим, що 15 жовтня 2009 року Європейський суд з прав людини (далі Європейський суд) виніс «пілотне» рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України», яке набуло статусу остаточного 15 січня 2010 року.

У рішенні «Юрій Миколайович Іванов проти України» Європейський суд визнав порушення Україною її зобов`язань за Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) (п. 1 статті 6 «Право на справедливий суд» та стаття 1 «Захист права власності» Першого протоколу до Конвенції) в зв`язку з систематичним невиконанням державою рішень національних судів. Крім того, було визнано порушення статті 13 «Право на ефективний засіб юридичного захисту» Конвенції в зв`язку з відсутністю у національному законодавстві ефективних засобів юридичного захисту від такого невиконання.

З огляду на суть порушення Європейський суд зобов`язав державу, зокрема, невідкладно - не пізніше ніж упродовж одного року від дати, на яку це рішення набуває статусу остаточного (тобто до 15 січня 2011 року), - запровадити ефективний засіб юридичного захисту (або комплекс таких засобів), який би забезпечив адекватний та достатній захист від невиконання або затримки у виконанні рішення національного суду, за виконання якого вона несе відповідальність відповідно до принципів, встановлених практикою Європейського суду.

Метою вказаного проекту Закону є приведення положень чинного законодавства у відповідність з Конвенцією шляхом запровадження комплексу ефективних засобів, які б забезпечили безумовне виконання рішень суду вказаної категорії.

Досягнення вказаної мети передбачається шляхом запровадження механізму, за яким виконання судових рішень про стягнення коштів з державних органів, підприємств, установ чи організацій, боржника-юридичної особи, примусова реалізація майна якого забороняється, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, у разі якщо неможливо виконати рішення за рахунок боржника.

Таким чином, Закон України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" прийнятий для забезпечення безумовного виконання державою рішень суду перед стягувачами, які не є державними органами чи органами місцевого самоврядування, задля недопущення порушення Конвенції.

З огляду на зазначене, колегія суддів суду апеляційної інстанції зауважує, що у справі, що розглядається, норми Закону № 4901-VI не є застосовними, оскільки стягувач (центр зайнятості) за виконавчим документом, що перебуває на виконанні органу ДКС (що звернувся із заявою про заміну особи боржника), не є суб`єктом, що підпадає під дію цього Закону.

Івано-Франківський міський центр зайнятості (код ЄДРПОУ 19390067) має організаційно-правову форму «державна установа».

Отже, оскільки Закон №4901-VI передбачає особливості виконання рішення суду, боржником за яким є державний орган, однак дія цього Закону не поширюється на рішення суду, стягувачем за яким є державний орган, то виконання наказу господарського суду, у якому і стягувачем, і боржником виступають органи державної влади, не може здійснюватися згідно Закону №4901-VI.

З цих підстав суд апеляційної інстанції вважає помилковими висновки суду першої інстанції про те, що у спірному випадку підлягають застосуванню положення Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».

Підсумовуючи наведене, суд апеляційної інстанції наголошує на тому, зазначений Порядок №845 передбачає виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів при цьому, без прив`язки до організаційно-правової форми стягувача, яким, на відміну від Закону №4901-VI (дія якого не поширюється на рішення суду, стягувачем за якими є державний орган), може бути, зокрема, і державний орган, але виключно у випадках стягнення коштів в дохід держави.

Повертаючись до обставин даної справи суд апеляційної інстанції зазначає, що наказом господарського суду стягнуто кошти з Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області у вигляді матеріальної шкоди та судового збору, не в дохід держави, а на користь Івано-Франківського міського центру зайнятості.

Отже, у спірному випадку наказ господарського суду не може підлягати виконанню в межах процедур, передбачених Порядком №845.

З цих підстав суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що наказ господарського суду про стягнення на користь позивача матеріальної шкоди та судового збору підлягає виконанню в порядку та за процедурами, визначеними Законом України «Про виконавче провадження».

Підстави для повернення виконавчого документа стягувачеві передбачені пунктами 9 9-2 Порядку №845.

Відповідно до пп.3 п.9 Порядку №845 орган Казначейства повертає виконавчий документ стягувачеві у разі, коли: боржник не має відкритих рахунків в органі Казначейства або в органі Казначейства відкрито боржнику лише рахунок із спеціальним режимом використання, крім випадків виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за яким є державний орган згідно із Законом України Про гарантії держави щодо виконання судових рішень.

Ураховуючи викладене, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для висновку про те, що відповідачем було неправомірно повернуто позивачу наказ Господарського суду Івано-Франківської області по справі №909/634/22.

За відсутності в бездіяльності відповідача ознак невідповідності критеріям правомірності, визначених ч.2 ст.2 КАС України, заявлені Івано-Франківським міським центром зайнятості позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Наведені обставини залишились поза увагою суду першої інстанції.

Відповідно до частини першоїстатті 242 Кодексу адміністративного судочинства Українирішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Суд першої інстанції не виконав вказані вимоги процесуального закону, оскільки до спірних правовідносин не вірно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення, яке підлягає скасуванню.

Судові витрати розподілу не підлягають з огляду на результат вирішення апеляційної скарги та виходячи з вимогст. 139 КАС України.

Відповідно до п.3 ч.1 ст. 311 КАС Україниапеляційну скаргу розглянуто судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) у межах встановленого ст. 309 КАС України строку.

Керуючись статтями 139,242, 308, 309, 311, 315, 317, 321, 322, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної казначейської служби України в Івано-Франківській області задовольнити, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27 серпня 2024 року у справі № 300/4216/24 скасувати.

В задоволенні адміністративного позову Івано-Франківського міського центру зайнятості до Головного управління Державної казначейської служби України в Івано-Франківській області, з участю третьої особи Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання до вчинення дій відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І. В. Глушко судді О. І. Довга І. І. Запотічний