Ухвала

від 30.07.2024 по справі 910/2449/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

ДОДАТКОВА УХВАЛА

м. Київ

30.07.2024Справа №910/2449/24

За заявоюПриватного акціонерного товариства "ДТЕК Київські регіональні електромережі"проухвалення додаткового рішення у справі№910/2449/24за позовомГромадської організації "Садівницьке товариство Арсеналець-5" доПриватного акціонерного товариства "ДТЕК Київські регіональні електромережі"за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Етелік"провизнання незаконним та скасування рішення комісії Суддя Бойко Р.В. секретар судового засідання Кучерява О.М.Представники учасників справи: від позивача:Кухарчук А.Ю.від відповідача:Безштанько В.В.від третьої особи:не з`явився

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Господарського суду міста Києва перебувала справа №910/2449/24 за позовом Громадської організації "Садівницьке товариство Арсеналець-5" до Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Київські регіональні електромережі", за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Етелік", про визнання незаконним та скасування рішення комісії.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.07.2024 позов Громадської організації "Садівницьке товариство Арсеналець-5" залишено без розгляду.

05.07.2024 через систему "Електронний суд" від Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Київські регіональні електромережі" надійшла заява про ухвалення додаткового рішення, в якій заявник просить суд вирішити питання розподілу витрат відповідача на професійну правничу допомогу в розмірі 29 500,00 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.07.2024 розгляд заяви Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Київські регіональні електромережі" про ухвалення додаткового рішення призначено у судовому засіданні на 16.07.2024; запропоновано Громадській організації "Садівницьке товариство Арсеналець-5" та Товариству з обмеженою відповідальністю "Етелік" надати суду письмові пояснення щодо заяви Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Київські регіональні електромережі" про ухвалення додаткового рішення.

15.07.2024 через систему "Електронний суд" від Громадській організації "Садівницьке товариство Арсеналець-5" надійшли пояснення, в яких позивач зазначає, що його дії щодо пред`явлення позову не були необґрунтованими, а отже підстави для стягнення з позивача компенсації витрат відповідача на правову допомогу відсутні.

У своїх поясненнях позивач просить, в разі якщо суд дійде висновку про стягнення судових витрат, зменшити розмір таких витрат до 5 000,00 грн.

15.07.2024 через систему "Електронний суд" від Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Київські регіональні електромережі" надійшла заява про розгляд заяви про ухвалення додаткового рішення за відсутності представника відповідача, який підтримує заяву про ухвалення додаткового рішення.

16.07.2024 через систему "Електронний суд" від Громадській організації "Садівницьке товариство Арсеналець-5" надійшло клопотання про відкладення розгляду заяви про ухвалення додаткового рішення.

Призначене на 16.07.2024 судове засідання не відбулось у зв`язку з надходженням сигналу повітряної тривоги у м. Києві, що унеможливило проведення судового засідання.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.07.2024 призначено судове засідання з розгляду заяви про ухвалення додаткового рішення у справі №910/2449/24 на 23.07.2024.

Протокольною ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.07.2024 визнано явку представника відповідача в наступне засідання обов`язковою; запропоновано відповідачу надати обґрунтування з відповідними доказами щодо погодження ціни послуг з надання правової допомоги та щодо уповноваження адвоката представляти інтереси відповідача у даній справі; запропоновано позивачу надати копію позову у справі №911/534/24; відкладено судове засідання на 30.07.2024.

26.07.2024 через систему "Електронний суд" від Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Київські регіональні електромережі" надійшли пояснення в яких відповідач зазначає, що сторонами договору №1913-КОЕ про надання правової допомоги від 01.12.2020 (Приватним акціонерним товариством "ДТЕК Київські регіональні електромережі" та Адвокатським об`єднанням "Перший Радник") складено та підписано Акт №910/2994/24-КРЕМ від 03.07.2024 наданих послуг, в якому зазначено обсяг наданих адвокатом послуг та виконання робіт в сумі 29 500 грн.

В судове засідання 30.07.2024 з`явилися представники позивача та відповідача, представник позивача просила в задоволенні заяви відповідача - відмовити; відповідач просив подану ним заяву задовольнити та покласти понесені витрати на оплату професійної правничої допомоги на позивача.

Третя особа явку своїх представників в судове засідання 30.07.2024 не забезпечила, про причини неявки суд не повідомила, хоча про місце, дату та час засідання була повідомлена належним чином.

Як вбачається із наявного в матеріалах справи повідомлення про доставлення процесуального документа до електронного кабінету особи, ухвала суду від 23.07.2024 (якою було повідомлено третю особу про дату, час та місце судового засідання, призначеного на 30.07.2024) була доставлена до електронного кабінету третьої особи 24.07.2024, про що судом було отримано інформацію 25.07.2024.

За змістом частини 3 статті 221 Господарського процесуального кодексу України у випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 244 цього Кодексу.

Частиною 4 статті 244 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви.

Таким чином, з огляду на приписи ч. 3 ст. 221, ч. 4 ст. 244 Господарського процесуального кодексу України неявка представника третьої особи не є перешкодою для вирішення питання щодо розподілу судових витрат.

Розглянувши заяву Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Київські регіональні електромережі" про ухвалення додаткового рішення суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.ч. 5, 6 ст. 130 Господарського процесуального кодексу України у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача. У випадках, встановлених частинами третьою - п`ятою цієї статті, суд може вирішити питання про розподіл судових витрат протягом п`ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду, рішення про задоволення позову у зв`язку з його визнанням, за умови дотримання відповідною стороною вимог частини восьмої статті 129 цього Кодексу.

Частиною 3 статті 244 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.

Частиною 1 статті 244 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що потрібно виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати.

Як вбачається з ухвали Господарського суду міста Києва від 02.07.2024 у справі №910/2449/24 судом, при залишенні позову без розгляду, не було вирішено питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу, у зв`язку з чим суд вважає за можливе винести додаткову ухвалу з цього приводу.

В запереченнях проти такої заяви позивач вказує на відсутність в його діях протиправної поведінки, що унеможливлює покладення на нього обов`язку з відшкодування витрат відповідача.

Однак, суд відзначає, що де-факто при залишенні позову без розгляду та в подальшому вирішенні питання щодо розподілу судових витрат не вирішується спір по суті, що нівелює можливість визначення з чиєї вини виник спір за відповідним позовом, тому судом не здійснюється оцінка наявності чи відсутності неправомірних дій учасників такої справи, а виключно аналізується процесуальна поведінка учасників судового процесу та вирішується чи залишений був позов без розгляду внаслідок реалізації позивачем свого суб`єктивного права.

Досліджуючи в такому випадку обґрунтованість чи необґрунтованість дій позивача суд розмежовує їх таким чином, що необґрунтованість не означає незаконність, адже такі дії останнього є законним правом, тобто позивачем абсолютно законно у визначеному ст.ст. 42, 226 Господарського процесуального кодексу України порядку було ініційовано питання залишення його позову без розгляду, адже інакше, суд би не мав правових підстав для прийняття відповідної заяви і її задоволення.

Проте, в такому випадку обґрунтованість означає саме реалізацію позивачем своїх суб`єктивних прав, які не залежать від поведінки відповідача, і які по суті призвели до відповідного результату - залишення позову без розгляду.

В аспекті наведеного є неприпустимою, на думку суду, правова ситуація, за якої учасники справи понесли витрати, пов`язані з розглядом справи, які по своїй суті є збитками суб`єкта господарювання, правовою особливістю яких є те, що вони можуть бути відшкодовані виключно через процесуальний порядок розподілу судових витрат в межах відповідного судового спору, однак відсутній був би правовий механізм їх відшкодування (розподілу), що є нонсенсом в правовій державі.

Тому, вирішуючи таке питання відшкодування витрат відповідача на професійну правничу допомогу після залишення позову без розгляду за заявою позивача, суд вважає за доцільне виходити з сукупності наступного.

По-перше, для суду є незрозумілим ствердження про те, що під критеріями оцінки необґрунтованості дій позивача не можна розуміти реалізацію ним своїх процесуальних прав, адже жодні інші дії окрім як реалізація позивачем свого суб`єктивного процесуального права на заявлення про залишення позову без розгляду не могли бути правовою підставою для залишення судом позову без розгляду з підстави, визначеної п. 5 ч. 1 ст. 226 Господарського процесуального кодексу України (тобто протиправні дії не могли б бути наслідком застосування такої норми).

По-друге, сама по собі наявність ознак зловживання позивачем своїми правами в розумінні положень ст. 43 Господарського процесуального кодексу України не могла б бути правовою підставою для залишення його позову без розгляду на підставі п. 5 ч. 1 ст. 226 цього Кодексу, адже в такому випадку він би підлягав залишенню без розгляду саме згідно ч. 3 ст. 43 такого Кодексу (тобто оцінка дій позивача на предмет наявності в них ознак зловживання своїми права може бути здійснення виключно до залишення позову без розгляду у відповідності до п. 5 ч. 1 ст. 226 Господарського процесуального кодексу України, однак жодним чином не після застосування такої норми, що має своїм наслідком встановлення презумпції правомірності реалізації позивачем своїх суб`єктивних прав).

По-третє, залишення позову без розгляду з підстави, встановленої п. 5 ч. 1 ст. 226 Господарського процесуального кодексу України, можливе виключно до початку розгляду справи по суті та за наслідком диспозитивної реалізації позивачем своїх прав як на подачу позову, так і на послідуюче волевиявлення про залишення його без розгляду, що унеможливлює здійснення оцінки судом відповідної подачі позову на предмет недобросовісності дій позивача чи необґрунтованості такого позову.

Більш того, чинне господарське процесуальне законодавство України не обтяжує позивача обов`язком обґрунтування своїх дій при заявленні про залишення позову без розгляду в порядку, визначеному п. 5 ч. 1 ст. 226 Господарського процесуального кодексу України.

По-четверте, на переконання суду, оцінка необґрунтованості дій позивача в розумінні положень ч. 5 ст. 130 Господарського процесуального кодексу України через призму застосування такого елементу принципу змагальності як те, що кожен повинен довести обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (в контексті покладення обов`язку на відповідача доведення необґрунтованості дій позивача) може мати місце виключно у випадку, коли закриття провадження у справі чи залишення позову без розгляду перебувало в полі правової волі відповідача, а в іншому ж випадку слід застосовувати такий елемент змагальності як те, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Тобто за встановлених в п.п. 1-5, 8-10 ч. 1 ст. 226 Господарського процесуального кодексу України правових підстав для залишення позову без розгляду їх настання не залежить від волі чи дій відповідача, а є виключно наслідками реалізації чи не реалізації позивачем своїх процесуальних прав та виконання чи невиконання процесуальних обов`язків, а тому є абсурдним покладення на відповідача обов`язку доведення, що вчинення чи утримання позивачем від вчинення тих чи інших дій, реалізація чи не реалізація ним своїх прав, які призвели до настання визначених у вказаних положеннях правових наслідків є необґрунтованими.

В аспекті правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 08.06.2022 у справі №357/380/20, яка хоч і стосується дещо іншого випадку (розподілу судових витрат за наслідками закриття апеляційного провадження у зв`язку з відмовою апелянта від апеляційної скарги) і сформульована в межах іншого судочинства (цивільного), однак за своєю суттю є близькою до вирішення спірного питання і стосуються застосування аналогічних за своїм змістом норм процесуального права, суд дійшов висновку, що ситуація, за якої є неможливим оцінка та фактичне існування ознак недобросовісності, зловживання чи незаконності в діях позивача, що зумовили залишення позову без розгляду, не може нівелювати права відповідача на отримання компенсації понесених ним судових витрат, необхідність чого була породжена реалізацією своїх прав на судовий захист в рамках ініційованого позивачем судового спору.

За наведених обставин, на думку суду, в даному випадку (залишення позову без розгляду з підстави, встановленої п. 5 ч. 1 ст. 226 Господарського процесуального кодексу України) не потрібна така ознака як недобросовісність, зловживання чи незаконність, оскільки законодавець в такому випадку чітко визначив інший термін - "необґрунтованість", який є відмінним від наведених, а заявляючи про залишення позову без розгляду з наведеної підстави позивач усвідомлює ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням ним таких процесуальних дій, в т.ч. передбачених ч. 5 ст. 130 цього Кодексу.

Суд також враховує висновок Верховного Суду, викладений у постановах від 16.02.2021 у справі №905/121/19, від 13.05.2021 у справі №910/16777/20, від 15.09.2021 у справі №902/136/21, від 18.01.2022 у справі №922/2017/17, що Господарський процесуальний кодекс України не містить норм, які б встановлювали критерії визначення необґрунтованості дій позивача, однак очевидно, що під такими діями можна розуміти таку реалізацію позивачем своїх процесуальних прав, внаслідок якої виникають підстави для закриття провадження або залишення позову без розгляду. Тобто, частина п`ята статті 130 Господарського процесуального кодексу України не встановлює конкретні критерії для оцінки дій позивача на предмет обґрунтованості/необґрунтованості, а тому такі встановлюються судом у кожній справі відповідно до встановлених обставин.

Поняття "необґрунтованість дій позивача" не є тотожнім таким поняттям як "зловживання правом", "неправомірність дій" або ж "встановлення того, що спір виник внаслідок необґрунтованих дій позивача" (постанова Верховного Суду від 01.12.2022 у справі №922/2017/17).

Наближеною до наведеного висновку є правова позиція, висловлена Верховним Судом в постанові від 15.09.2021 у справі №902/136/21, в якій суд касаційної інстанції зазначив, що: "подання заяви про залишення позову без розгляду є виключно свідомим волевиявленням позивача, яке відповідач не міг передбачити і вчинення позивачем цієї дії не нівелює наслідків отримання відповідачем правової допомоги адвоката, яка потребує оплати. При цьому, самим фактом звернення до суду із такою заявою позивач визнав передчасність пред`явлення позову до відповідача, а отже необґрунтованість вчинення ним відповідної процесуальної дії. Отже, за встановлених у даній справі обставин відсутні підстави для висновку про порушення судом першої інстанції приписів частини 5 статті 130 Господарського процесуального кодексу України при вирішенні питання про розподіл судових витрат.".

Суд погоджується з такою правовою позицією та вважає за необхідне врахувати саме її в межах даної справи при вирішенні питання розподілу витрат в порядку ч. 5 ст. 230 Господарського процесуального кодексу України за наслідками залишення позову без розгляду на підставі п. 5 ч. 1 ст. 226 цього Кодексу.

Отже, по своїй суті залишення позову без розгляду на підставі п. 5 ч. 1 ст. 226 Господарського процесуального кодексу України і є свідченням необґрунтованості дій позивача, який реалізуючи свої права на звернення з позовом до суду породив необхідність несення відповідачем витрат з метою організації свого захисту в межах відповідного судового провадження, однак в послідуючому фактична необхідність цього була нівельована знову ж таки за наслідками диспозитивної реалізації позивачем своїх прав щодо залишення позову без розгляду, на що за будь-яких обставин відповідач не міг вплинути.

Залишення позову без розгляду - це форма закінчення розгляду господарським судом справи без прийняття рішення суду по суті спору у зв`язку з виявленням обставин, які перешкоджають розгляду справи, але можуть бути усунуті в майбутньому, наслідком чого є можливість повторного звернення до суду з тотожним позовом.

Оскільки суд ухвалює рішення про залишення позову без розгляду, а, отже, без прийняття рішення суду по суті спору, питання судових витрат має вирішуватися у контексті зазначених обставин.

У статті 130 Господарського процесуального кодексу України встановлені спеціальні правила, які стосуються окремих випадків розподілу судових витрат, зокрема у зв`язку із залишенням позову без розгляду.

За змістом частин п`ятої, шостої статті 130 Господарського процесуального кодексу України у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача. У випадках, встановлених частинами третьою-п`ятою цієї статті, суд може вирішити питання про розподіл судових витрат протягом п`ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду, рішення про задоволення позову у зв`язку з його визнанням, за умови дотримання відповідною стороною вимог частини восьмої статті 129 цього Кодексу.

Сукупний аналіз норм процесуального кодексу, якими врегульовано питання розподілу судових витрат, статей 129-130 Господарського процесуального кодексу України дає підстави для висновку, що у разі залишення позову без розгляду суд зобов`язаний виходити з положень частини п`ятої статті 130 Господарського процесуального кодексу України.

Такі висновки викладені у додатковій постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.03.2023 у справі №910/7169/18.

Таким чином, в межах даної справи суд вбачає можливість покладення на позивача в порядку ч. 5 ст. 130 Господарського процесуального кодексу України обов`язку з компенсації понесених відповідачем витрат на оплату послуг правничої допомоги, однак лише за умови якщо такі витрати є обґрунтованими.

Так, Приватне акціонерне товариство "ДТЕК Київські регіональні електромережі" просить покласти на Громадську організацію "Садівницьке товариство Арсеналець-5" відшкодування понесених ним витрат на професійну правничу допомогу в межах даної справи у розмірі 29 500,00 грн.

Згідно із ч. 1 ст. 124 Господарського процесуального кодексу України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Приватне акціонерне товариство "ДТЕК Київські регіональні електромережі" у своєму відзиві на позов, наводило попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які відповідач очікує понести в зв`язку із розглядом справи за позовною заявою Громадської організації "Садівницьке товариство Арсеналець-5", згідно якого зазначало, що очікує понести витрати на професійну правничу допомогу у орієнтовному розмірі 30 000,00 грн.

Частиною 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

У відповідності до ч. 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Відповідно до ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідачем у порядку, передбаченому ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, подано копію Договору про надання правової допомоги №1913-КОЕ від 01.12.2020 (надалі - Договір про надання правової допомоги), Додаткову угоду №43 від 15.06.2021 до Договору про надання правової допомоги №1913-КОЕ від 01.12.2020 (надалі Додаткова угода №43), Додаткову угоду №1913-КОЕ/44 від 30.12.2021 до Договору про надання правової допомоги №1913-КОЕ від 01.12.2020 (надалі Додаткова угода №1913-КОЕ/44), Додаткову угоду №45 від 28.12.2022 до Договору про надання правової допомоги №1913-КОЕ від 01.12.2020 (надалі Додаткова угода №45), Додаткову угоду №46 від 27.11.2023 до Договору про надання правової допомоги №1913-КОЕ від 01.12.2020 (надалі Додаткова угода №46), Додаткову угоду №47 від 28.11.2023 до Договору про надання правової допомоги №1913-КОЕ від 01.12.2020 (надалі Додаткова угода №47), укладених між Адвокатським об`єднанням "Перший радник", як виконавцем, та Приватним акціонерним товариством "ДТЕК Київські регіональні електромережі", як клієнтом.

Відповідно до п. 1.1 Договору про надання правової допомоги в рамках вказаного договору виконавець зобов`язується надавати клієнту правову допомогу за окремими письмовими або усними дорученнями останнього.

На підтвердження виконання зобов`язань за Договором про надання правової допомоги відповідачем надано копію Акту надання послуг №910/2994/24-КРЕМ від 03.07.2024 до Договору про надання правової допомоги №1913-КОЕ від 01.12.2020 на суму 29 500,00 грн.

Згідно Акту надання послуг №910/2994/24-КРЕМ від 03.07.2024 адвокатом Безштаньком Віталієм Васильовичем надано Приватному акціонерному товариству "ДТЕК Київські регіональні електромережі" наступні послуги:

1) Аналіз позовної заяви, збір доказів по судовій справі, визначення засобів доказування (вартістю 4 000,00 грн);

2) Підготовка та направлення клопотання про зупинення розгляду справи (вартістю 1 000,00 грн);

3) Прибуття до Господарського суду міста Києва та участь у судовому засіданні 07.03.2024 по справі №910/2449/24 (вартістю 2 000,00 грн);

4) Прибуття до Господарського суду міста Києва та участь у судовому засіданні 12.03.2024 по справі №910/2449/24 (вартістю 2 000,00 грн);

5) Підготовка та направлення відзиву на позовну заяву по справі №910/2449/24 (вартістю 4 500,00 грн);

6) Підготовка та направлення клопотання про долучення доказів по справі №910/2449/24 (вартістю 1 000,00 грн);

7) Підготовка та направлення заперечення по справі №910/2449/24 (вартістю 4 000,00 грн);

8) Прибуття до Господарського суду міста Києва та участь у судовому засіданні 02.04.2024 по справі №910/2449/24 (вартістю 2 000,00 грн);

9) Підготовка та направлення клопотання про долучення доказів по справі №910/2449/24 (вартістю 1 000,00 грн);

10) Підготовка та направлення заперечення на клопотання по справі №910/2449/24 (вартістю 1 000,00 грн); прибуття до Господарського суду міста Києва для участі у судовому засіданні 09.05.2024 по справі №910/2449/24 (судове засідання не відбулося) (вартістю 1 000,00 грн); прибуття до Господарського суду міста Києва та участь у судовому засіданні 21.05.2024 по справі №910/2449/24 (вартістю 2 000,00 грн); прибуття до Господарського суду міста Києва та участь у судовому засіданні 13.06.2024 по справі №910/2449/24 (вартістю 2 000,00 грн); прибуття до Господарського суду міста Києва та участь у судовому засіданні 02.07.2024 по справі №910/2449/24 (вартістю 2 000,00 грн).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).

У своїх поясненнях позивач просить, в разі якщо суд дійде висновку про стягнення судових витрат, зменшити розмір таких витрат до 5 000,00 грн, з огляду на те, що заявлений відповідачем розмір судових витрат є завищеним.

Суд частково погоджується з доводами позивача та приходить до висновку про необґрунтованість заявлених відповідачем витрат на послуги адвоката з огляду на наступне.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, у тому числі в рішенні від 28 листопада 2002 року "Лавентс проти Латвії" (Lavents v. Latvia) за заявою №58442/00 щодо судових витрат, зазначено що за статтею 41 Конвенції суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму (див., серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах "Ніколова проти Болгарії" та "Єчюс проти Литви", пункти 79 і 112 відповідно).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява №19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268).

Тобто в цілому нормами процесуального та матеріального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц, додаткова постанова Верховного Суду від 08.04.2021 у справі №922/2321/20).

Суд, дослідивши надані відповідачем Договір про надання правової допомоги та додаткові угоди до нього, виявив, що Адвокатським об`єднанням "Перший радник", як виконавцем, та Приватним акціонерним товариством "ДТЕК Київські регіональні електромережі", як клієнтом, не було погоджено вартість послуги представництва інтересів позивача саме в межах справи №910/2449/24 (як види послуг, так і їх ціну). Представник позивача пояснив, що сторонами після закінчення розгляду справи судом погоджується вартість наданих послуг, що не відповідає усталеній практиці у даній сфері господарських і представницьких правовідносин та поставило під сумнів добросовісність заявлення відповідачем до відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

В судовому засіданні представником відповідача, зокрема було повідомлено, що Адвокатське об`єднання "Перший радник" надає представницькі послуги виключно Приватному акціонерному товариству "ДТЕК Київські регіональні електромережі", а він тривалий час є штатним працівником Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Київські регіональні електромережі" та одночасно отримує заробітну плату і від відповідача, і від адвокатського об`єднання. При цьому представник відповідача працює у Адвокатському об`єднанні "Перший радник" за сумісництвом на 0,1 норморобочого часу (10%), а основне місце роботи - у Приватному акціонерному товариству "ДТЕК Київські регіональні електромережі".

Прикметним також є те, що за укладеними Адвокатським об`єднанням "Перший радник" та Приватним акціонерним товариством "ДТЕК Київські регіональні електромережі" Договором про надання правової допомоги та додатковими угодами до нього, у клієнта виникає обов`язок оплатити надані адвокатським об`єднанням послуги лише після виконання рішення суду про стягнення відповідного відшкодування вартості наданих послуг професійної правничої допомоги. Тобто у разі ухвалення рішення суду не на користь Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Київські регіональні електромережі", надані Адвокатським об`єднанням "Перший радник" послуги в межах відповідної справи взагалі не підлягають оплаті, що ставить під сумнів взагалі реальність надання адвокатським об`єднанням "Перший радник" послуг відповідачу.

Адвокат може представляти юридичну особу, з якою він перебуває у трудових відносинах, за умови укладення з такою юридичною особою договору про правову допомогу з дотриманням усіх вимог Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", в тому числі й щодо конфлікту інтересів. Укладення юридичною особою договору про правову допомогу зі своїм штатним працівником, який одночасно є адвокатом, не суперечить чинному законодавству України і є можливим виключно з дотриманням вимог Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Така правова позиці викладена в постановах Верховного Суду від 05.07.2022 у справі №910/10507/21 та від 09.07.2020 у справі №826/15943/17.

Судом враховано, що Приватне акціонерне товариство "ДТЕК Київські регіональні електромережі" звернулось до Господарського суду Київської області з позовом про стягнення вартості не облікованої електричної енергії внаслідок порушення Правил роздрібного ринку електричної енергії згідно Акту про порушення №К046737 від 02.08.2023 (позов сформовано в системі "Електронний суд" 01.03.2024) (справа №911/543/24), тобто спірні правовідносини були досліджені адвокатом Безштанько В.В. перед поданням позову у справі №911/543/24.

Крім того, у позовній заяві, яка подана в межах справи №911/543/24 Приватним акціонерним товариством "ДТЕК Київські регіональні електромережі" заявлено орієнтовний розмір витрат на професійну правничу допомогу за Договором про надання правової допомоги, укладеним з Адвокатським об`єднанням "Перший радник", у розмірі 30 000,00 грн.

При цьому відзив на позов, поданий в межах даної справи, майже аналогічний за змістом позовній заяві, яка подана в межах справи №911/543/24, що свідчить про необґрунтованість, нереальність та неспівмірність заявлених Приватним акціонерним товариством "ДТЕК Київські регіональні електромережі" обсягів виконаних робіт та наданих послуг адвокатом.

Тобто в даному випадку за встановлених обставин суд дійшов висновку, що оформлення виконаної штатним працівником відповідача роботи, який має посвідчення адвоката, як виконаної в рамках Договору про надання правової допомоги, з послідуючим заявленням їх відшкодування, було здійснено виключно з метою покладення додаткових витрат на позивача.

В той же час, дійсною метою відшкодування судових витрат є компенсація витрат, понесених у зв`язку з розглядом певної справи, які в свою чергу мають відповідати таким критеріям визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.

З огляду на викладене суд приходить до висновку, що заявлені до відшкодування відповідачем витрати на правову допомогу не відповідають критеріям реальності (дійсності), необхідності, у зв`язку з чим відмовляє Приватному акціонерному товариству "ДТЕК Київські регіональні електромережі" в покладенні таких витрат на Громадську організацію "Садівницьке товариство Арсеналець-5".

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 130, 221, 244 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні заяви Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Київські регіональні електромережі" про відшкодування судових витрат відмовити повністю.

2. Додаткова ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення (30.07.2024) та може бути оскаржена протягом десяти днів з дня складення її повного тексту шляхом подання апеляційної скарги до Північного апеляційного господарського суду.

Повний текст додаткового рішення складено 28.08.2024.

Суддя Р.В. Бойко