Рішення

від 27.08.2024 по справі 910/4207/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

27.08.2024Справа № 910/4207/24

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Мандриченка О.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін,

справу № 910/4207/24

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Авамет"</a>;

до Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом";

про стягнення 287 793,76 грн.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Авамет"</a> звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом, в якому просить стягнути з Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" 243 467,56 грн інфляційних втрат та 44 326,20 грн 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані несвоєчасним виконанням відповідачем зобов`язань з оплати наданих позивачем послуг згідно умов договору № 75/120-21/11-121-01-21-10364 від 16.06.2021, внаслідок чого останнім було здійснено нарахування 3 % річних та інфляційних втрат за період з 01.02.2022, відповідно до обставин, встановлених рішенням Господарського суду міста Києва від 29.07.2022 у справі № 910/2925/22, по 19.12.2023, що є днем перед фактичним погашенням боргу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.04.2024 відкрито провадження у справі № 910/4207/24, справу ухвалено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали.

25.04.2024 Акціонерне товариство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" подало до господарського суду відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні позову повністю.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Авамет"</a> подало 01.05.2024 до господарського суду відповідь на відзив Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом".

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

16 червня 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Авамет"</a> (далі також - позивач, виконавець) та Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", яке в подальшому змінило перетворене у Акціонерне товариство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", в особі відокремленого підрозділу "Запорізька АЕС" (далі також - відповідач, замовник) уклали договір № 75/120-21/11-121-01-21-10364 (далі - договір), згідно з п. 1.1. якого виконавець здійснює капітальний ремонт токарно-гвинторізних верстатів 1К62Д (інвентарний номер 15916), 1К62Д (інвентарний номер 15918), 1М63МФ101 (інвентарний номер 13306).

Вартість послуг становить 788 997 грн, крім того 157 799,40 грн податку на додану вартість (далі - ПДВ), а разом - 946 796,40 грн (п. 2.1. договору).

Відповідно до п. 2.2. договору, оплата наданих послуг за договором здійснюється за фактично наданий обсяг послуг протягом 60 календарних днів від дати підписання сторонами акту здачі-приймання наданих послуг.

30 листопада 2021 року сторони підписали акт № 9 здачі-приймання надання послуг.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.07.2022 у справі 910/2925/22 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Авамет"</a> до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" задоволено частково, а саме стягнуто з відповідача на користь позивача 788 997,00 грн боргу та 11 834,96 грн судового збору.

На виконання вказаного рішення суду видано наказ № 910/2925/22, який пред`явлено до виконання до державної виконавчої служби у встановленому законодавством порядку.

11.05.2023 постановою головного державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції Савчука Костянтина Петровича відкрито виконавче провадження № 71778295 про стягнення з відповідача на користь позивача 788 997,00 грн боргу, 11 834,96 грн судового збору.

Як вказує позивач, борг за даним судовим наказом погашений в рамках здійснення примусових виконавчих дій Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції відповідно до платіжної інструкції 9399 від 13.11.2023 на суму 87 911 грн 44 коп. та платіжної інструкції 59717 від 20.12.2023 на суму 712 920 грн 52 коп.

А відтак, на думку позивача, нарахування 3% річних та інфляційних втрат має здійснюватися до моменту повного погашення заборгованості, у зв`язку з чим позивач і просить стягнути з відповідача 243 467,56 грн інфляційних втрат та 44 326,20 грн 3% річних.

Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, вказує, що нарахування інфляційних втрат та 3% річних на грошове зобов`язання в сумі 788 997,00 грн за період з 01.02.2022 по 19.11.2023 суперечить нормам діючого законодавства України, таким чином, період прострочення виконання грошового зобов`язання для нарахування 3% річних та інфляційних втрат, визначений позивачем, є невірним.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором поставки.

Згідно частини першої статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 655 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Договір, відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.07.2022 у справі 910/2925/22 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Авамет"</a> до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" задоволено частково, а саме стягнуто з відповідача на користь позивача 788 997,00 грн боргу та 11 834,96 грн судового збору.

Згідно з ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

З наведеного вбачається, що судом у вказаному рішенні встановлено, що відповідач, в порушення умов договору, не сплатив позивачеві заборгованість у розмірі 788 997,00 грн у строк, визначений договором, а відтак є таким, що прострочив виконання свого грошового зобов`язання.

11.05.2023 постановою головного державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції Савчука Костянтина Петровича відкрито виконавче провадження № 71778295 про стягнення з відповідача на користь позивача 788 997,00 грн боргу та 11 834,96 грн судового збору.

Як вбачається з матеріалів справи, грошові кошти за вказаним судовим наказом погашений в рамках здійснення примусових виконавчих дій Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції відповідно до платіжної інструкції №9399 від 13.11.2023 на суму 87 911 грн 44 коп. та платіжної інструкції №59717 від 20.12.2023 на суму 712 920 грн 52 коп.

У зв`язку з наведеним, позивач просить стягнути з відповідача 243 467,56 грн інфляційних втрат та 44 326,20 грн 3% річних.

При цьому позивач, з врахуванням того, що платіжною інструкцією №9399 від 13.11.2023 виконавчою службою перераховано грошові кошти у розмірі 87 911 грн 44 коп. на його рахунок, вказує наступні періоди нарахування 3% річних та інфляційних втрат: І період з 01.02.2023 по 12.11.2023; ІІ період з 14.11.2023 по 19.12.2023.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" №14 від 17.12.2013).

Відповідно до п.п. 3.1, 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань", інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Таким чином, законом установлено обов`язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов`язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов`язання.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Разом із тим, суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Крім того, необхідно враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України - стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у справі № 924/312/18 від 13.02.2019, у справі № 910/5625/18 від 24.04.2019, у справі №910/21564/16 від 10.07.2019.

Суд зазначає, що факт остаточного погашення заборгованості в межах виконавчого провадження, та отримання суми заборгованості 15.11.2023 та 20.12.2023 підтверджено належними та допустимими доказами та відповідачем не спростовано.

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», переказ вважається завершеним з моменту зарахування суми переказу на рахунок отримувача або її видачі.

Отже, в даному випадку фактичний переказ коштів в якості виконання судового рішення від боржника на користь стягувача завершився 20.12.2023, з врахуванням часткового погашення 15.11.2024.

При цьому, при примусовому стягненні коштів дії виконавця або банківської установи можуть призводити до затягування отримання коштів стягувачем, і тоді може вестися мова про звільнення боржника від відповідальності за прострочення через бездіяльність виконавця чи банку.

Однак, враховуючи, що 10.11.2023 (дата списання коштів з боржника) було п`ятницею і наступний робочий день - 13.11.2023 (дата ініціювання переказу таких коштів на рахунок стягувача), суд приходить до висновку, що виконавець діяв правомірно і без затримки, перераховуючи кошти, стягнуті з боржника на користь стягувача, на наступний робочий день після списання таких коштів.

При цьому суд також зазначає, що з платіжної інструкції №3933 від 13.11.2023 вбачається, що банком такий переказ проведено 15.11.2023, тобто в межах строків, встановлених п. 8.4 ст. 8 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні».

В свою чергу, враховуючи, що 18.12.2023 о 20:03:34 з банківських рахунків відповідача були стягнуті кошти на депозитний рахунок виконавчої служби в розмірі 71 817 914,03 грн, а 20.12.2023 платіжною інструкцією №59717 грошові кошти у розмірі 712 920,52 грн було перераховано на користь позивача, суд приходить до висновку, що виконавець діяв правомірно і без затримки, перераховуючи кошти, стягнуті з боржника на користь стягувача.

При цьому суд також зазначає, що з платіжної інструкції №59717 від 20.12.2023 вбачається, що банком такий переказ проведено 20.12.2023, тобто в межах строків, встановлених п. 8.4 ст. 8 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні».

Отже, вина виконавця і банку у одержанні стягувачем коштів не у день їх списання з боржника відсутня.

Відтак, доведеним фактом є те, що стягувач не міг користуватися коштами до їх одержання, а спірним моментом - є саме різниця часу між відправленням коштів та їх одержанням, і вирішуючи на кого необхідно покласти негативні наслідки такої різниці, суд виходить із того, що саме відповідач є особою винною у виникненні даного спору, оскільки спір виник з його неправомірної поведінки, а отже негативні наслідки покладаються на боржника.

При цьому суд вказує, що Акціонерне товариство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" не вчинило заходів щодо добровільного виконання рішення суду, у зв`язку з чим 10.11.2023 та 18.12.2023 з нього було стягнуто кошти в порядку примусового виконання рішення суду.

Відтак, поведінка відповідача не відповідає критеріям добросовісності, а тому останнє має нести тягар негативних наслідків своєї недобросовісної поведінки.

Таким чином, відповіддю суду на питання, на яке необхідно було відповісти для правильного вирішення спору, є - відповідач є особою, яка своєю неправомірною поведінкою зумовила одержання стягувачем коштів не у день їх списання з рахунку боржника.

Суд вказує, що Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц.

Таким чином, наявні підстави для нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних до фактичної дати надходження коштів на рахунок стягувача, а відтак визначений позивачем період нарахування інфляційних втрат та 3% річних у визначені позивачем періоди є правомірним.

Судом встановлено, що відповідач обов`язку по сплаті грошових коштів у визначений строк не виконав, допустивши прострочення виконання зобов`язання, тому дії відповідача є порушенням договірних зобов`язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом або договором відповідальності.

Здійснивши перерахунок 3 % річних та інфляційних втрат, з урахуванням умов договору, прострочення відповідачем сплати грошового зобов`язання та порядку розрахунків погодженого сторонами, господарський суд дійшов до висновку, що позовні вимоги про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат підлягають задоволенню, а саме, у розмірі 44 326,20 грн та 243 467,56 грн відповідно.

При цьому відповідач, не погоджуючись з розрахунком позивача, не надав суду власний контррозрахунок інфляційних втрат та 3% річних.

В свою чергу, у відзиві на позов відповідачем викладено клопотання про зменшення розміру 3% річних та інфляційних втрат, яке мотивоване неспіврозмірністю та/або відсутністю збитків понесених позивачем; відсутністю доказів, що свідчили б про можливе погіршення фінансового стану чи ускладнення в господарській діяльності для кредитора; значним розміром неустойки; скрутним фінансовим станом боржника; значною кількістю фінансових зобов`язань боржника перед третіми особами.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.

Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 09.02.2021 у справі №520/17342/18, від 19.06.2019 у справі №703/2718/16-ц (провадження №14-241цс19) та від 19.06.2019 у справі №646/14523/15-ц (провадження №14-591цс18), від 13.11.2019 у справі №922/3095/18 (провадження №12-105гс19), від 13.03.2020 у справі №902/417/18 (провадження №12-79гс19).

За приписами статті 233 Господарського кодексу України суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно з частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

При цьому суд вказує, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" №14 від 17.12.2013).

Разом із тим, суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Відповідно до п.п. 3.1, 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань", інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

З наведеного вбачається, що чинне законодавство України не передбачає право суду зменшувати розмір трьох процентів річних та інфляційних нарахувань від простроченої суми, а відтак вимоги відповідача щодо їх зменшення не підлягають задоволенню.

Частиною 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З урахуванням вищевикладеного, оцінивши подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

З урахуванням положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.

Керуючись ст. 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (01032, м. Київ, вул. Назарівська, буд. 3, ідентифікаційний код 24584661) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Авамет"</a> (49019, м. Дніпро, пр. Свободи, буд. 89 А, ідентифікаційний код 40027997) 243 467 (двісті сорок три тисячі чотириста шістдесят сім) грн 56 коп. інфляційних втрат, 44 326 (сорок чотири тисячі триста двадцять шість) грн 20 коп. 3% річних та 3 454 (три тисячі чотириста п`ятдесят чотири) грн 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду відповідно до положень Господарського процесуального кодексу України подається до Північного апеляційного господарського суду протягом 20 (двадцяти) днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя О.В. Мандриченко