Ухвала

від 25.12.2024 по справі 910/4207/24

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

25 грудня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/4207/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Кондратової І.Д. - головуючої, суддів - Бакуліної С.В., Губенко Н.М.,

розглянув касаційну скаргу Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"

на рішення Господарського суду міста Києва від 27.08.2024

(суддя - Мандриченко О.В.)

та постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.11.2024

(головуюча - Агрикова О.В., судді - Мальченко А.О., Козир Т.П.)

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Авамет"

до Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"

про стягнення 287 793,76 грн,

ВСТАНОВИВ:

1. У квітні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Авамет" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (далі - відповідач, скаржник) про стягнення 243 467,56 грн інфляційних втрат та 44 326,20 грн 3% річних.

2. Позов обґрунтований несвоєчасним виконанням відповідачем зобов`язань з оплати наданих позивачем послуг згідно з умовами договору № 75/120-21/11-121-01-21-10364 від 16.06.2021, внаслідок чого останнім було здійснено нарахування 3 % річних та інфляційних втрат за період з 01.02.2022, відповідно до обставин, встановлених рішенням Господарського суду міста Києва від 29.07.2022 у справі № 910/2925/22, по 19.12.2023, що є днем перед фактичним погашенням боргу.

3. Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.08.2024, яке залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 27.11.2024, позовні вимоги задоволено повністю, стягнуто з відповідача на користь позивача 243 467,56 грн інфляційних втрат, 44 326,20 грн 3% річних та 3 454,00 грн витрат зі сплати судового збору.

4. Суд першої інстанції дійшов висновків, з якими погодився суд апеляційної інстанції, зокрема:

- в даному випадку фактичний переказ коштів, в якості виконання судового рішення, від боржника на користь стягувача завершився 20.12.2023, з врахуванням часткового погашення 15.11.2024;

- при примусовому стягненні коштів дії виконавця або банківської установи можуть призводити до затягування отримання коштів стягувачем, і тоді може вестися мова про звільнення боржника від відповідальності за прострочення через бездіяльність виконавця чи банку;

- вина виконавця і банку у одержанні стягувачем коштів не у день їх списання з боржника відсутня;

- доведеним фактом є те, що стягувач не міг користуватися коштами до їх одержання, а спірним моментом - є саме різниця часу між відправленням коштів та їх одержанням, і вирішуючи на кого необхідно покласти негативні наслідки такої різниці, суд виходить із того, що саме відповідач є особою винною у виникненні даного спору, оскільки спір виник з його неправомірної поведінки, а отже негативні наслідки покладаються на боржника;

- при цьому, відповідачем не вчинено заходів щодо добровільного виконання рішення суду, у зв`язку з чим 10.11.2023 та 18.12.2023 з нього було стягнуто кошти в порядку примусового виконання рішення суду;

- відтак, поведінка відповідача не відповідає критеріям добросовісності, а тому останнє має нести тягар негативних наслідків своєї недобросовісної поведінки;

- отже, відповідач є особою, яка своєю неправомірною поведінкою зумовила одержання стягувачем коштів не у день їх списання з рахунку боржника.

5. 16.12.2024 відповідач надіслав до Верховного Суду через систему "Електронний суд" касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої та постанову суду апеляційної інстанцій, і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

6. Верховний Суд перевірив форму і зміст касаційної скарги та дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з таких мотивів.

7. Відповідно до пункту 9 частини третьої статті 2 ГПК України, одним з основних засад (принципів) господарського судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження у визначених законом випадках.

8. Частина сьома статті 12 ГПК України визначає, що для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

9. Позов у зазначеній справі подано у 2024 році. При цьому, статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2024 встановлено у розмірі 3 028, 00 грн.

10. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

11. Згідно з пунктом 1 частини п`ятої статті 12 ГПК України справа, що розглядається, є малозначною, оскільки ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (100 х 3 028,00 грн = 302 800,00 грн).

12. Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

13. Отже, у касаційному порядку може бути здійснений перегляд судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, проте лише у випадках, визначених Кодексом.

14. Зокрема, за загальним правилом судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню (пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України), і лише у визначених законом випадках такі рішення підлягають касаційному оскарженню, а саме:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

15. За підпунктом "с" пункту 7 Рекомендації № R(95)5 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо введення в дію й поліпшення функціонування систем і процедур оскарження в цивільних і торговельних справах, ухваленої на його 528-му засіданні 7 лютого 1995 року, скарги до суду третьої інстанції мають подавати щодо тих справ, третій судовий розгляд яких доцільний, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону; вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають загальне суспільне значення; від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування підстав, за яких розгляд її справи сприятиме досягненню таких цілей.

16. Скаржник посилається на те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а саме застосування частини другої статті 625 Цивільного кодексу України у взаємозв`язку з частиною першою статті 47 Закону України "Про виконавче провадження", пунктів 84, 85 частини першої статті 1 Закону України "Про платіжні послуги", пункту 1.39 статті 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" та абзац 2 пункту 21 розділу ІІІ, пункту 14 розділу VII Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5, щодо питання чи вважається боржник таким, що прострочив виконання грошового зобов`язання, у випадку зарахування коштів для погашення заборгованості на депозитний рахунок органу ДВС та чи може застосовуватися до боржника частина друга статті 625 Цивільного кодексу України з дати такого зарахування (підпункт "а" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України).

17. Скаржник також зазначає, що справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для нього (підпункт "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України), оскільки у провадженні Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України перебуває зведене виконавче провадження № 74353467, боржником у якому є АТ "НАЕК "Енергоатом" та його філії, списані грошові кошти з рахунків відповідача та зараховані на депозитні рахунки органу примусового виконання рішень до 02.08.2024, не можуть бути перераховані на рахунки стягувачів в якості виконання судового рішення, що може призвести до негативних наслідків у вигляді подальшого стягнення 3% річних та інфляційних витрат до моменту виконання судового рішення, оскільки спірним моментом є саме різниця часу між надходженням коштів на рахунок органу ДВС та подальшим їх одержанням стягувачем. Вирішення цього питання має значення для інших юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців, державних органів, об`єднань громадян тощо в контексті можливого впливу ухваленого у цій справі судового рішення на їх права, свободи та інтереси під час примусового виконання рішень.

18. Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду у визначенні правового питання як такого, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, потрібно виходити з того, що таке правове питання має бути головним або основним питанням правозастосовчої практики на сучасному етапі її розвитку та становлення, воно повинно мати одночасно винятково актуальне значення для її формування. Такі ознаки визначаються предметом спору, значущістю для держави і суспільства у цілому правового питання, що постало перед практикою його застосування.

19. Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.

20. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що виключна правова проблема як така має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного показників.

21. Кількісний показник означає, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості справ, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.

22. З точки зору якісного критерію про виключність правової проблеми можуть свідчити такі обставини: з касаційної скарги вбачається, що суди допустили істотні порушення норм процесуального права, які унеможливили розгляд справи з дотриманням вимог справедливого судового розгляду; суди допустили явну й грубу помилку в застосуванні норм процесуального права, у тому числі свавільне розпорядження повноваженнями, й перегляд справи Великою Палатою Верховного Суду потрібен з метою унеможливлення її повторення у подальшій судовій діяльності; норми матеріального чи процесуального права були застосовані судами першої чи апеляційної інстанції таким чином, що постає питання щодо дотримання принципу пропорційності, тобто забезпечення належного балансу між приватними та публічними інтересами; наявні колізії в нормах матеріального права, що викликає необхідність у застосуванні аналогії закону чи права, або постає питання щодо дотримання принципу верховенства права.

23. Суд враховує, що у постановах Верховного Суду від 31.07.2019 у справі № 910/3692/18, від 11.02.2020 у справі № 927/206/19, від 30.06.2021 у справі № 910/6415/20, від 06.10.2021 у справі № 917/777/20, від 13.09.2023 у справі № 201/2485/17, від 22.05.2024 у справі № 910/3600/22 міститься висновок, що виконавець, хоча й від імені держави, однак діє саме в інтересах стягувача задля виконання судового рішення, яке постановлено на користь останнього; тобто, стягувач фактично наділяє виконавця своїм правом на одержання належних йому грошових коштів, а виконавець на цей період стає "отримувачем" таких коштів; моментом фактичного виконання судового рішення є саме момент надходження коштів з рахунку боржника на відповідний рахунок виконавчої служби. У зазначених справах суди виходили з конкретних обставин справи.

24. Колегія суддів зазначає, що з огляду на правове регулювання спірних правовідносин, а також встановлені судами обставини, посилання скаржника на відсутність висновків Верховного Суду та посилання на те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, фактично є спробою спонукання суду касаційної інстанції до переоцінки доказів, а також встановлення інших обставин, аніж встановлені судами першої та апеляційної інстанцій.

25. При цьому, Верховний Суд не формує універсальних висновків у спірних правовідносинах без урахування конкретних обставин справи, а у справі, яка переглядається, суди дійшли висновку, що вина виконавця і банку у одержанні стягувачем коштів не у день їх списання з боржника відсутня; стягувач не міг користуватися коштами до їх одержання, а спірним моментом - є саме різниця часу між відправленням коштів та їх одержанням, і вирішуючи на кого необхідно покласти негативні наслідки такої різниці, то саме відповідач є особою винною у виникненні даного спору, оскільки спір виник з його неправомірної поведінки, а отже він має нести тягар негативних наслідків.

26. Отже, Верховний Суд зазначає, що наведені скаржником у касаційній скарзі доводи та аналіз оскаржуваних судових рішень не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки скаржник належним чином не обґрунтував існування зазначених якісних та кількісних показників щодо наявності виключної правової проблеми.

27. Щодо "виняткового значення" справи, то в цьому випадку оцінка судом такої "винятковості" може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Отже, особа, яка подає касаційну скаргу, має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.

28. Власне твердження скаржника про те, що справа має виняткове значення для нього без відповідного обґрунтування, не може бути визнано судом автоматичною підставою, на яку поширюється дія положення підпункту "в" пункту 2 частини статті 287 ГПК України.

29. За оцінкою Суду касаційна скарга також не містить переконливих аргументів, які б свідчили про значний суспільний інтерес та виняткове значення для скаржника, оскільки незгода з ухваленими рішеннями суду попередніх інстанцій не свідчить про їх незаконність, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цих рішень, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь заявника є звичайним передбачуваним процесом.

30. Використання оціночних чинників, як-то: "винятковість значення справи для скаржника", "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики" тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

31. Учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами "а", "б", "в", "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, аргументованих обґрунтувань, як від заінтересованих осіб, так і від суду, оскільки в іншому випадку принцип "правової визначеності" буде порушено.

32. З огляду на зазначене Верховний Суд вважає, що подана касаційна скарга не містить належних обґрунтувань, які можуть бути визнані такими, що підпадають під пункт 2 частини третьої статті 287 ГПК України, і, які надають повноваження Суду переглянути, як "суду права", дану категорію справ.

33. Таким чином скаржник не дотримав умову допуску справи до касаційного оскарження, у якій предметом позову є стягнення 287 793,76 грн, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

34. Суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню (пункт 1 частини першої статті 293 ГПК України).

35. Зважаючи на конкретні обставини цієї справи та відсутність обґрунтованих підстав, що підпадають під дію виключень з пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, суд касаційної інстанції дійшов висновку щодо відмови у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою відповідача згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України, оскільки касаційну скаргу подано на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.

Керуючись нормами статті 234, пункту 2 частини третьої статті 287, пункту 1 частини першої статті 293 ГПК України, Верховний Суд

У Х В А Л И В:

Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі № 910/4207/24 за касаційною скаргою Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на рішення Господарського суду міста Києва від 27.08.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.11.2024.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.

Головуюча І. Кондратова

Судді С. Бакуліна

Н. Губенко