Постанова

від 21.08.2024 по справі 520/8366/22

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 серпня 2024 р.Справа № 520/8366/22Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Макаренко Я.М.,

Суддів: Любчич Л.В. , Жигилія С.П. ,

за участю секретаря судового засідання Кругляк М.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛМАЗ" на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06.12.2022, головуючий суддя І інстанції: Котеньов О.Г., м. Харків, повний текст складено по справі № 520/8366/22

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛМАЗ"

до Головного управління ДПС у Харківській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "АЛМАЗ" (далі за текстом ТОВ "АЛМАЗ", позивач) звернулось до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Харківській області (далі за текстом - ГУ ДПС у Харківській області, відповідач), в якому просило суд визнати протиправними та скасувати:

- податкове повідомлення-рішення від 02 лютого 2022 року №000/3504/0709 щодо заниження податку на прибуток підприємства, який сплачують інші підприємства, в період з 2017 року по 2020 рік (п.44.2 ст.44, п.п.134.1.1 п.134.1 ст.134, п.135.1 ст.135 ПК України), яким встановлено відхилення від податкового зобов`язання за даними декларації та даними перевірки у розмірі 160 862 грн, встановлено штрафну санкцію у розмірі 20 126,75 грн (разом 180 988,75 грн);

- податкове повідомлення-рішення від 02 лютого 2022 року №000/3517/0709, яким встановлено порушення п.46.2 ст.46, п.п.49.18.3 п.49.18 ст.49 ПКУ у зв`язку із неподанням фінансової звітності малого підприємства за 2017 рік та встановлено розмір штрафної санкції 340,00 грн.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 06.12.2022 в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, згідно з якою апелянт просить суд скасувати оскаржуване рішення та прийняти постанову про задоволення позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Колегія суддів заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ТОВ Фірма «Алмаз» заснована 24.09.1992, основним видом діяльності якого є 68.20 надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна.

Головним управлінням ДПС у Харківській області проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ фірми «Алмаз» (код за ЄДРПОУ 23009009) у період з 15.12.2021 по 21.12.2021.

Перевірка проводилась у зв`язку з надходженням відомостей з ЄДР щодо припинення юридичної особи та на підставі наказу ГУ ДПС у Харківській області з питань дотримання вимог податкового законодавства України, валютного законодавства, іншого законодавства в період з 01.01.2017 по 14.12.2021 та з питань ЄСВ в період з 01.01.2011 по 14.12.2021.

З 27.10.2020 року та на момент проведення перевірки позивач перебував в стані припинення господарської діяльності.

29.12.2021 за результатами документальної позапланової виїзної перевірки контролюючим органом складено Акт документальної позапланової виїзної перевірки податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, №24808/20-40-07-09-09/23009009 від 29.12.2021.

На підставі висновків Акту перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 02 лютого 2022 року №000/3504/0709 щодо заниження податку на прибуток підприємства, який сплачують інші підприємства в період з 2017 року по 2020 рік (п.44.2 ст.44, п.п.134.1.1 п.134.1 ст.134, п.135.1 ст.135 ПК України), якими встановлено відхилення від податкового зобов`язання за даними декларації та даними перевірки у розмірі 160 862 грн., встановлено штрафну санкцію у розмірі 20 126,75 грн, всього 180 988,75 грн; та податкове повідомлення-рішення від 02 лютого 2022 року №000/3517/0709, яким встановлено порушення п.46.2 ст.46, п.п.49.18.3 п.49.18 ст.49 ПКУ у зв`язку із неподанням фінансової звітності малого підприємства за 2017 рік, встановлено розмір штрафної санкції 340,00 грн.

За результатами адміністративного оскарження вказаних рішень скаргу позивача залишено без задоволення, а рішення - без змін.

Не погоджуючись з оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду з вказаним адміністративним позовом.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із законності та обґрунтованості податкових повідомлень-рішень від 02 лютого 2022 року №000/3504/0709 та від 02 лютого 2022 року №000/3517/0709.

Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, враховуючи межі перегляду, передбаченіст. 308 КАС України, апеляційний суд виходить з наступного.

З матеріалів справи встановлено, що під час документальної позапланової виїзної перевірки контролюючим органом виявлено порушення ТОВ «Алмаз» п.44.2 ст.44, п.п.134.1.1 п.134.1 ст.134, п.135.1 ст.135 ПК України, п. 5,7 П(С)БО 15 «Дохід», п. 9 П(С)БО 14 «Оренда», в результаті чого підприємством занижено податок на прибуток на загальну суму 160 862 грн., у тому числі за:

-2017 рік у сумі 47815 грн.;

-2018 рік у сумі 32692 грн.;

-2019 рік у сумі 58966 грн.;

-2020 рік у сумі 21389 грн.

Так, контролюючим органом встановлено, що за період з 01.01.2017 по 14.12.2021 ТОВ фірма «Алмаз» задекларовано в рядку 01 декларації(й) «Дохід від будь-якої діяльності (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку» у сумі 901 840 грн.

Перевіркою відображених у рядку 01 декларацій «Дохід від будь-якої діяльності (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку» показників за період з 01.01.2017 по 14.12.2021 встановлено, що підприємство отримувало дохід від послуг з надання в оренду приміщень, компенсації за комунальні послуги, дохід від продажу нежитлових будівель, тощо.

Перевіркою повноти визначення задекларованих ТОВ фірма «Алмаз» показників у рядку 01 Декларацій «Дохід від будь-якої діяльності (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку» за період з 01.01.2017 по 14.12.2021 встановлено його заниження всього у сумі 1 402 775 грн., в тому числі по періодах: 2017 рік на суму 464 436 грн.; 2018 рік на суму 220 619 грн.; 2019 рік на суму 441 660 грн.; 2020 рік на суму 276 060 грн.

В ході проведення перевірки та на підставі наданих документів (оборотно-сальдові відомості, картки рахунків, угоди та додаткові угоди, банківські виписки, акти приймання - передачі товарів, робіт, послуг, тощо) встановлено отримання позивачем доходу від компенсації за комунальні послуги від орендаторів та отримання доходу від продажу нежитлових приміщень, що було відображено на бухгалтерському рахунку « 361» «Розрахунки з вітчизняними покупцями» та 6811 «Розрахунки за авансами одержаними в національній валюті». Всі розрахунки з покупцями відбувались у безготівковій формі через розрахунковий рахунок підприємства.

Станом на 14.12.2021 заборгованості по бухгалтерським рахункам «361» «Розрахунки з вітчизняними покупцями» та 6811 «Розрахунки за авансами одержаними в національній валюті» відсутні.

Проте, на думку контролюючого органу, в порушення вимог податкового законодавства, суми отриманого доходу від компенсації за комунальні послуги від орендаторів та отримання доходу від продажу нежитлових приміщень не були задекларовані позивачем в рядку 2000 «Чистий дохід від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг)» та 2240 «Інші доходи» Звіту про фінансові результати (Звіту про сукупний дохід) (форма № 2).

Отже, предметом спору в даному випадку є наявність підстав для включення до складу доходу сум, отриманих позивачем від компенсації орендаторів за комунальні послуги та сум, отриманих позивачем від продажу нежитлових приміщень.

Колегія суддів зазначає, що відносини, які виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначаєПодатковий кодекс України (далі ПК України).

Відповідно до абзаців б), в) п.п. 14.1.54 п. 14.1 ст. 14 ПК України дохід з джерелом їх походження з України - будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні, у тому числі, але не виключно, доходи у вигляді, зокрема:

- доходів від надання резидентам або нерезидентам в оренду (користування) майна, розташованого в Україні, включаючи рухомий склад транспорту, приписаного до розташованих в Україні портів;

- доходів від продажу рухомого та нерухомого майна, доходів від відчуження корпоративних прав, цінних паперів, у тому числі акцій українських емітентів;

Згідно з п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України об`єктом оподаткування з податку на прибуток підприємств є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається:

зменшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку);

збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається:

збільшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку);

зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Для цілей цього підпункту до річного доходу від будь-якої діяльності, визначеного за правилами бухгалтерського обліку, включається дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), інші операційні доходи, фінансові доходи та інші доходи.

Згідно з п.44.2 ст. 44 ПК Українидля обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

Таким чином, платник податку на прибуток підприємств з метою визначення об`єкта оподаткування - прибутку визначає фінансовий результат до оподаткування (прибутку або збитку) шляхом коригування (збільшення або зменшення), використовуючи дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування. При цьому, показники обліку доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань визначаються на підставі регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням та сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат доходів та фінансового результату у фінансовій звітності підприємства визначаються відповідно до Положень (стандартів) бухгалтерського обліку або Міжнародних стандартів фінансової звітності.

Частиною другоюстатті 6 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»встановлено, що регулювання питань методології бухгалтерськогооблікута фінансовоїзвітностіздійснюється центральним органом виконавчої влади,щозабезпечуєформуваннядержавної фінансової політики, який затверджує національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку,інші нормативно-правові акти щодо ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності.

Відповідно до п. 5 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 «Дохід», затвердженогонаказом Міністерства фінансів України від 29 листопада 1999 року № 290,дохід визнається під час збільшення активу або зменшення зобов`язання, що зумовлює зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків учасників підприємства), за умови, що оцінка доходу може бути достовірно визначена. Критерії визнання доходу, наведені в цьомуПоложенні (стандарті),застосовуються окремо до кожної операції. Протеці критерії потрібно застосовувати доокремих елементіводнієї операції або до двох чи більше операцій разом, якщо це випливає із суті такої господарської операції (операцій).

Згідно з п. 7 цього Положення визнані доходи класифікуються в бухгалтерському обліку за такими групами: 1. дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг); 2. чистий дохід від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг); 3.інші операційні доходи; 4. фінансові доходи; 5. інші доходи.

Відповідно доабз. 14 п. 3 розд. І НП(С)БО 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності»звітпро фінансові результати (звіт про сукупний дохід) це звіт про доходи, витрати, фінансові результати та сукупний дохід.

Вказана норма кореспондує з п.44.2 ст. 44 ПК України, відповідно до якоїдля обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

Отже, у Звіті про фінансові результати платники податків наводять суми доходів і витрат, які відповідають критеріям, визначеним вНП(С)БО 15 «Дохід»таНП(С)БО 16«Витрати»відповідно.

В свою чергу, відповідно до пунктів 5-7 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженогонаказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 № 318, витративідображаються в бухгалтерському обліку одночасно зі зменшенням активів або збільшенням зобов`язань. Витратами звітного періодувизнаютьсяабозменшення активів,або збільшення зобов`язань,що призводить дозменшення власного капіталупідприємства(завиняткомзменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками),за умови,що ці витрати можуть бути достовірно оцінені. Витрати визнаються витратами певного періодуодночасноз визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені.

Підпункт 15.6 пункту 15 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати» визначає, що до складу загальновиробничих витрат включаються витрати на опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення та інше утримання виробничих приміщень.

З матеріалів справи встановлено, що в періоді, охопленому перевіркою, між ТОВ фірма «Алмаз» (Орендодавець) в особі директора ОСОБА_1 , укладено ряд однотипних договорів оренди будинку, споруди (іншого об`єкта нерухомості).

Пункт 1 договору «Предмет договору» передбачає, що Орендодавець передає, а Орендар бере в тимчасове володіння наступну споруду». П.1.1 визначає, що Об`єкт, що орендується являє собою будинок, що стоїть окремо, з підсобними (допоміжними спорудами).

Додатковими угодами до договорів оренди передбачено зміни у договорах, а саме:

- розділ 5 «Орендна плата та порядок розрахунків» доповнити пунктом 5.7. наступного змісту: «Витрати на комунальні послуги (платежі) включені до розміру орендної плати, визначеному у п. 5.1 та розраховуються Орендодавцем з урахуванням фактичних витрат, згідно показань лічильників та розрахунків наданих постачальником послуг та підтверджуються актами виконаних робіт, які укладаються з Орендатором»;

- розділ 6 «Права та обов`язки орендодавця»: «Орендодавець самостійно і від власного імені укладає договори щодо надання комунальних послуг та сплачує комунальні платежі»;

- викласти п. 7.1, а саме «нести всі витрати з експлуатації об`єкта, що орендується» в наступній редакції: «нести всі витрати з експлуатації об`єкта, що орендується шляхом сплати орендної плати, визначеної п. 5.1. Договору»;

- виключити п. 7.3. «Орендар самостійно і від власного імені укладає договори щодо надання комунальних послуг у повному обсязі із спеціалізованими організаціями» із розділу 7 «Права та обов`язки орендаря» Договору.

В ході проведення перевірки на підставі наданих документів (оборотно-сальдові відомості, картки рахунків, угоди та додаткові угоди, банківські виписки, акти приймання - передачі товарів, робіт, послуг, тощо) контролюючим органом встановлено отримання позивачем доходу від компенсації за комунальні послуги від орендаторів за вищевказаними договорами оренди.

Разом з тим, як вбачається з акту перевірки та встановлено в ході судового розгляду справи, для обрахунку об`єкта оподаткування та визначення позивачу грошових зобов`язань з податку на прибуток, питання щодо включення позивачем у податкову звітність з податку на прибуток витрат, понесених на сплату комунальних послуг, контролюючим органом взагалі не досліджувалось.

Натомість з матеріалів справи вбачається понесення ТОВ «Алмаз» витрат на сплату комунальних послуг, про що свідчить надані до матеріалів справи копії актів здачі-приймання наданих послуг водопостачання та водовідведення, отриманих позивачем від КП «Харківводоканал», копії актів приймання-передачі природного газу та актів наданих послуг з розподілу природного газу, отриманих позивачем від ПАТ Харківміськгаз», копії рахунків за оплату телекомунікаційних послуг, отриманих позивачем від ПАТ «Укртелеком», копії актів приймання-передачі електричної енергії, отриманих позивачем від ПрАТ «Харківенергозбут», копії актів приймання-передачі електричної енергії, отриманих позивачем від АТ «Харківобленерго» (т. 3 а.с. 101-224).

Отже, в даному випадку питання дослідження отриманих позивачем доходів від компенсації від орендаторів за сплату комунальних послуг та витрати позивача, понесені на спожиті цими орендаторами комунальні послуги, мають розглядатись в межах однієї господарської операції, а саме надання позивачем послуг з оренди майна, до яких включаються й комунальні послуги.

Таким чином, оскільки згідно з п. 7 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати» витрати визнаються витратами певного періодуодночасноз визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені, тому суми витрат, понесених позивачем на сплату комунальних послуг в межах договорів оренди, були повністю компенсовані орендарями, а тому такі суми витрат та компенсації нівелюються та на розмір об`єкта оподаткування не впливають.

Враховуючи те, що контрагентами позивача були компенсовані всі понесені витрати на сплату комунальних послуг, в даних спірних відносинах відсутній склад податкового правопорушення у вигляді заниження об`єкту оподаткування податком на прибуток.

На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку про безпідставність доводів контролюючого органу про заниження ТОВ «Алмаз» чистого доходу від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) від компенсації за комунальні послуги за 2017-2020 роки.

Щодо отримання ТОВ «Алмаз» доходу від продажу нежитлових приміщень, колегія суддів зазначає наступне.

З акту перевірки встановлено, що згідно з інформацією Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно у власності ТОВ «Алмаз» перебували наступні об`єкти нежитлової нерухомості, зокрема: нежитлова будівля загальною площею 204,6 кв.м. в літ. «В-2», що розташована за адресою: м. Харків, вул. Різдвяна, буд. 6; нежитлова будівля загальною площею 498,6 кв.м. в літ. «Д-3», що розташована за адресою: м. Харків, вул. Суздальські ряди, буд. 16.

03 лютого 2017 року нежитлова будівля загальною площею 204,6 кв.м. в літ. «В-2», що розташована за адресою: м. Харків, вул. Різдвяна, буд. 6, та нежитлова будівля загальною площею 498,6 кв.м. в літ. «Д-3», що розташована за адресою: м. Харків, вул. Суздальські ряди, буд. 16, продані фізичній особі ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) за 130 000,00 грн. та 149 874,00 грн. відповідно.

За даними перевірки, згідно наданих до перевірки карток рахунків 70 «Доходи від реалізації» за перевіряємий період здійснено проводки, а саме - 2017рік: Дт 361 «Розрахунки з вітчизняними покупцями» Кт 702 «Дохід від реалізації товарів» на загальну суму в сумі 280 000,00 грн. (продаж нежитлових приміщень засновнику та директору підприємства ОСОБА_1 );

Проте відповідно до поданої до контролюючих органів податкової декларації з податку на прибуток за 2017 рік підприємство декларує по рядку 1 «Дохід від будь-якої діяльності (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку» 193 530 грн, а саме - 2017рік: Дт 361 «Розрахунки з вітчизняними покупцями» Кт 703 «Дохід від реалізації послуг» на загальну суму в сумі 149 400 грн. (отримання доходу за оренду); 6811 «Розрахунки за авансами одержаними в національній валюті» Кт 703 «Дохід від реалізації послуг» на загальну суму в сумі 315 618,65 грн. (отримання доходу за передплату комунальних платежів).

Отже, контролюючим органом встановлено, що суми отриманого позивачем доходу від продажу вищевказаних нежитлових приміщень не були задекларовані в 2017 році по рядку 2240 «Інші доходи» Звіту про фінансові результати (Звіту про сукупний дохід) (форма №2).

Колегія суддів зазначає, що в матеріалах справи наявна копія оборотно-сальдової відомості ТОВ «Алмаз» за 2017 рік, зі змісту якої встановлено, що на рахунку «Дохід від реалізації товарів» (Кт 702) позивачем включено суму 280 000,00 грн (т. 4 а.с. 148).

В ході судового розгляду справи представником позивача було підтверджено, що сума в розмірі 280 000,00 грн від продажу вищевказаних нежитлових приміщень була повністю сплачена (частинами) та зарахована на рахунок ТОВ «Алмаз» (т. 4 а.с. 146).

Також представником позивача зазначено, що суму від продажу нежитлових приміщень в розмірі 280 000,00 грн було включено до оподатковуваного доходу при обчисленні податку на прибуток звітного періоду.

Разом з тим, з копії наявної в матеріалах справи податкової декларації з податку на прибуток підприємства за 2017 рік платника ТОВ «Алмаз» встановлено, що позивачем задекларовано по рядку 1 «Дохід від будь-якої діяльності (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку» в розмірі 193 530 грн (т. 4 а.с. 73).

Таким чином, матеріалами справи підтверджено, що суму від продажу нежитлових приміщень в розмірі 280 000,00 грн позивачем не було включено до складу доходів 2017 року.

Доказів протилежного під час судового розгляду справи позивачем не надано, а колегією суддів не встановлено.

Згідно з п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України об`єктом оподаткування з податку на прибуток підприємств є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Для цілей цього підпункту до річного доходу від будь-якої діяльності, визначеного за правилами бухгалтерського обліку, включається дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), інші операційні доходи, фінансові доходи та інші доходи.

Згідно з п.44.2 ст. 44 ПК Українидля обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

Частиною другоюстатті 6 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»встановлено, що регулювання питань методології бухгалтерськогооблікута фінансовоїзвітностіздійснюється центральним органом виконавчої влади,щозабезпечуєформуваннядержавної фінансової політики, який затверджує національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку,інші нормативно-правові акти щодо ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності.

Відповідно до п. 5 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 «Дохід», затвердженогонаказом Міністерства фінансів України від 29 листопада 1999 року № 290,дохід визнається під час збільшення активу або зменшення зобов`язання, що зумовлює зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків учасників підприємства), за умови, що оцінка доходу може бути достовірно визначена. Критерії визнання доходу, наведені в цьомуПоложенні (стандарті),застосовуються окремо до кожної операції. Протеці критерії потрібно застосовувати доокремих елементіводнієї операції або до двох чи більше операцій разом, якщо це випливає із суті такої господарської операції (операцій).

Згідно з п. 7 цього Положення визнані доходи класифікуються в бухгалтерському обліку за такими групами: 1. дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг); 2. чистий дохід від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг); 3.інші операційні доходи; 4. фінансові доходи; 5. інші доходи.

З у рахуванням викладеного, в порушення вищевказаних норм позивачем протиправно не включено до складу інших доходів суму від продажу нежитлових приміщень в розмірі 280 000,00 грн в податковій звітності за 2017 рік, що призвело до заниження податку на прибуток в розмірі 20082,30 грн.

Крім того, на підставі даних АІС «Податковий блок» в ході проведення перевірки контролюючим органом встановлено факти неподання ТОВ «Алмаз» фінансової звітності малого підприємства за 2017 рік, чим порушено вимоги п. 46.2 ст. 46, п. п. 49.18.3 п. 49.18 ст. 49 ПКУ.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до 49.18.3 п. 49.18 ст.49 ПКУ, податкові декларації, крім випадків, передбачених цим Кодексом, подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному року, крім випадків, передбачених підпунктами 49.18.4 та 49.18.5 цього пункту - протягом 60 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) року.

Відповідно до п. 46.2 ст. 46 ПКУ платник податку на прибуток (крім платників податку на прибуток, які відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» зобов`язані оприлюднювати річну фінансову звітність та річну консолідовану фінансову звітність разом з аудиторським звітом) подає разом з відповідною податковою декларацією квартальну або річну фінансову звітність у порядку, передбаченому для подання податкової декларації з урахуванням вимог статті 137 ПКУ.

Фінансова звітність або звіт про фінансовий стан (баланс) та звіт про прибутки та збитки та інший сукупний дохід (звіт про фінансові результати), що подаються відповідно до абзаців першого та другого цього пункту, є додатком до податкової декларації з податку на прибуток підприємств (звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, розрахунку частини чистого прибутку (доходу), дивідендів на державну частку) та її невід`ємною частиною.

В ході судового розгляду справи колегією суддів встановлено, що ТОВ «Алмаз» не подавав фінансову звітність малого підприємства за 2017 рік. Доказів подання вказаної звітності до контролюючого органу позивачем не надано.

На підставі викладеного, колегія суддів вважає обґрунтованими висновки податкової перевірки про порушення позивачем п. 46.2 ст. 46, п. п. 49.18.3 п, 49.18 ст. 49 ПКУ.

Щодо застосування строків давності для проведення перевірки та для визначення грошових зобов`язань, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до пункту 102.1 статті 102 Податкового кодексу України, контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов`язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до статті 39 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов`язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов`язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов`язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

У разі подання платником податку уточнюючого розрахунку до податкової декларації контролюючий орган має право визначити суму податкових зобов`язань за такою податковою декларацією протягом 1095 днів з дня подання уточнюючого розрахунку.

Пунктом 102.2 статті 102 вказаного Кодексу визначено перелік підстав за якими грошове зобов`язання може бути нараховане або провадження у справі про стягнення такого податку може бути розпочате без дотримання строку давності, визначеного в абзаці першому пункту 102.1 цієї статті.

Таким чином, положеннями наведеної норми податкового законодавства чітко визначено, що контролюючий орган має право провести позапланову виїзну перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов`язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня, що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації та/або граничного строку сплати грошових зобов`язань.

Також, враховуючи, що граничні строки застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) до платників податків відповідають строкам давності для нарахування податкових зобов`язань, визначеним статтею 102 Податкового кодексу України, відповідно штрафні санкції можуть бути застосовані в межах 1095 днів, з дня, що настає за останнім днем граничного строку сплати грошових зобов`язань.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 09.05.2023 у справі № 200/12429/19-а, 25.07.2023 усправі №819/3265/15, 26.04.2023 у справі №200/2495/19-а, 27.04.2023 у справі №813/6972/14, 31.01.2023усправі №821/3189/15-а.

Згідно з пунктом 102.3 статті 102 Податкового кодексу України відлік строку давності зупиняється на будь-який період, протягом якого, зокрема, контролюючому органу згідно із законом та/або рішенням суду заборонено проводити перевірку (перевірки) платника податків (п.п. 102.3.2).

Відповідно до пункту 52-2 підрозділу 10 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України, установлений мораторій на проведення документальних та фактичних перевірок на період з 18 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), у якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19).

Законом України від 14.07.2020 року № 786-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо функціонування електронного кабінету та спрощення роботи фізичних осіб підприємців» з 08.08.2020 року припинено дію мораторію на проведення документальних позапланових перевірок з підстав, визначених підпунктом 78.1.7 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України.

Отже, з 08.08.2020 редакція пункту 52-2 підрозділу 10 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу Українистала наступною:

«Установити мораторій на проведення документальних перевірок на період з 18 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), крім, зокрема:

документальних позапланових перевірок з підстав, визначенихпідпунктами 78.1.7та78.1.8пункту 78.1 статті 78 цього Кодексу.

Таким чином, період, на який контролюючому органу згідно із законом було заборонено проводити перевірки та на який було зупинено строк давності відповідно до пункту 102.3 статті 102 Податкового кодексу України для проведення документальних позапланових перевірок з підстав, визначених підпунктом 78.1.7 пункту 78.1 статті 78 ПК України, складає 143 дні (з дати початку дії мораторію 18.03.2020 по дату припинення дії мораторію 08.08.2020).

Тобто строк давності в даному випадку, з урахуванням приписів Закону України від 14.07.2020 року № 786-ІХ становить 1238 днів (1095 дні + 143 дні).

В даних спірних відносинах документальна позапланова виїзна перевірка контролюючим органом була проведена на підставі підпункту 78.1.7 пункту 78.1 статті 78Податкового кодексу України.

Позивачу були визначені грошові зобов`язання за період 2017-2020 роки, акт перевірки №24808/20-40-07-09-09/23009009 складений 29.12.2021 року, оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті 02.02.2022 року

Таким чином, з урахуванням зупинення строків давності у зв`язку з карантином, який склав 1238 днів, відповідач вийшов за межі строків давності проведення перевірки за період 2017 рік.

Як було зазначено вище, колегія суддів дійшла висновку про порушення позивачем вимог податкового законодавства в частині не включення до складу інших доходів суму від продажу нежитлових приміщень в розмірі 280 000,00 грн в податковій звітності за 2017 рік, що призвело до заниження податку на прибуток в розмірі 20082,30 грн., а також в частині неподання ТОВ «Алмаз» фінансової звітності малого підприємства за 2017 рік.

Зважаючи на те, що відповідач не мав повноважень проводити перевірку за період 2017 рік, оскільки вийшов за межі строків давності проведення перевірки, таким чином колегія суддів доходить висновку про протиправність нарахування позивачу грошового зобов`язання та штрафних санкцій за порушення, які мали місце в 2017 році.

На підставі викладеного, висновки суду першої інстанції про правомірність та обґрунтованість податкових повідомлень-рішень від 02 лютого 2022 року №000/3504/0709 та від 02 лютого 2022 року №000/3517/0709 є помилковими.

Колегія суддів зазначає, що згідно акту перевірки та додаткових пояснень відповідача позивач невірно визначив собівартість послуги зі здачі в оренду нежитлових приміщень і повинен був відобразити по ряд. 2050 «Собівартість реалізованої продукції» Звіту про фінансові результати за періоди з 2017 по 2020 роки собівартість послуги зі здачу в оренду нежитлових приміщень за 2017 рік 95949, 72 грн., за 2018 рік 83182, 32 грн., за 2019 рік 139041, 81 грн., за 2020 рік 163875, 27 грн., що привело до необгрунтованого заниження фінансового результату до оподаткування в сумі 893675 грн. та заниження податку на прибуток.

Між тим, колегія суддів зазначає, що податковим органом на вимогу суду апеляційної інстанції не надано розрахунку податкових зобов`язань і штрафних санкцій в розрізі кожного правопорушення, в зв`язку з чим колегія суддів приходить до висновку про скасування податкового повідомлення рішення повністю.

Щодо розподілу судових витрат.

Згідно з ч. 6ст. 139 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до ч.ч. 1, 3, 4ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цьогоКодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

При частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Відповідно до ч. 7ст. 139 КАС Українирозмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Як свідчать матеріали справи, позивачем за подання позовної заяви сплачено судовий збір у розмірі 2719,93 грн. відповідно до платіжного доручення №583 від 23.09.2022 (т. 1 а.с. 102), а за подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції 4079,89 грн. відповідно до платіжної інструкції №597 від 10.01.2023 (т. 4 а.с. 24).

Оскільки за наслідками розгляду апеляційної скарги позов ТОВ «Алмаз» фактично задоволено у повному обсязі, колегія суддів дійшла висновку, що на користь позивача підлягають стягненню судові витрати зі сплати судового збору у загальному розмірі 6799, 82 грн. за подання позивачем позовної заяви та апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення, є, зокрема, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Згідно з ч. 2ст. 317 КАС України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Отже, враховуючи те, що судом першої інстанції неповно з`ясовано всі обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги ТОВ «Алмаз», скасування рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06.12.2022 з прийняттям постанови про задоволення позовних вимог ТОВ «Алмаз».

Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛМАЗ" задовольнити.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06.12.2022 по справі № 520/8366/22 скасувати.

Прийняти постанову, якою адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛМАЗ" до Головного управління ДПС у Харківській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 02 лютого 2022 року №000/3504/0709 щодо заниження податку на прибуток підприємства, який сплачують інші підприємства, в період з 2017 року по 2020 рік, яким встановлено відхилення від податкового зобов`язання за даними декларації та даними перевірки у розмірі 160 862 грн, встановлено штрафну санкцію у розмірі 20 126,75 грн.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 02 лютого 2022 року №000/3517/0709, яким встановлено порушення п.46.2 ст.46, п.п.49.18.3 п.49.18 ст.49 ПКУ у зв`язку із неподанням фінансової звітності малого підприємства за 2017 рік та встановлено розмір штрафної санкції 340,00 грн.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛМАЗ" за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області судові витрати зі сплати судового збору за подання адміністративного позову та апеляційної скарги у загальному розмірі 5847,85 (п`ять тисяч вісімсот сорок сім) грн. 85 коп..

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя (підпис)Я.М. МакаренкоСудді(підпис) (підпис) Л.В. Любчич С.П. Жигилій Повний текст постанови складено 28.08.2024 року