Постанова

від 27.08.2024 по справі 128/405/24

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 128/405/24

Провадження № 22-ц/801/1644/2024

Категорія: 72

Головуючий у суді 1-ї інстанції Фанда О. А.

Доповідач:Сало Т. Б.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 серпня 2024 рокуСправа № 128/405/24м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Сала Т.Б., суддів Ковальчука О.В., Панасюка О.С., секретар Луцишин О.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 16 травня 2024 року, ухвалене суддею Фандою О.А. в м. Вінниці, повне рішення складено 24 травня 2024 року, в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, Служба у справах дітей Оратівської селищної ради, про позбавлення батьківських прав,

встановив:

У лютому 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просив позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно сина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Кордишівка Вінницького району Вінницької області.

В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначив, що 23 квітня 2016 року між ним та відповідачем зареєстровано шлюб, який розірвано за рішенням суду від 02 вересня 2021 року. ІНФОРМАЦІЯ_2 у шлюбі у них народився син ОСОБА_1 , який після припинення стосунків, та після подальшого розірвання шлюбу залишився проживати з позивачем в будинку АДРЕСА_1 , де вони проживають на даний час.

З 2019 року відповідачка не проживає разом з ним та сином ОСОБА_3 , понад чотири роки не приймає участі у вихованні сина, самоусунулася від виконання батьківських обов`язків та взагалі не цікавиться життям сина, не приймає участі у його вихованні, навчанні.

На скільки відомо позивачу, відповідач в даний час перебуває за кордоном в Польщі. Жодних перешкод у спілкуванні з сином відповідачці він не чинить та ніколи не чинив. У даний час він повністю матеріально забезпечує сина, відповідачка коштів на утримання сина не надає.

Оскільки ОСОБА_2 ухиляється від виконання обов`язків, пов`язаних з вихованням дитини, зокрема, не виховує дитину, не піклується про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, не створює належні умови для розвитку її природних здібностей, не поважає гідність дитини, не готує її до самостійного життя та праці, позивач вважає, що наявні всі підстави для позбавлення її батьківських прав.

Рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 16 травня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись із вказаним рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

У скарзі зазначає, що висновки суду першої інстанції в частині підстав відмови в задоволенні позову не відповідають обставинам справи. Пасивна поведінка відповідачки по відношенню до малолітньої дитини має місце п`ять років, при цьому, що на разі синові виповнилося вісім років. Більшу половину життя дитини матір не цікавилася нею. Висновок суду з приводу того, що сам факт звернення позивача до суду є достатнім стимулюючим заходом є необґрунтованим припущенням. Ні на засідання органу опіки та піклування, ні в жодне судове засідання відповідачка не прибула, що свідчить про її байдужість до вирішення справи. Жодних заперечень щодо позовних вимог відповідачка не подавала. Лише він зацікавлений у розгляді справи, інші учасники справи до суду не з`явилися. Висновок органу опіки та піклування не ґрунтується на досліджених матеріалах та є необґрунтованим.

Відзив на апеляційну скаргу не надійшов.

Апеляційний суд, заслухавши думку учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги.

Суд першої інстанції, проаналізувавши наявні в матеріалах справи докази у їх сукупності, дійшов висновку, що позбавлення ОСОБА_4 батьківських прав відносно малолітнього сина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , не буде відповідати меті такого заходу - захисту інтересів дитини та стимулювання батьком щодо належного виконання своїх обов`язків. Суд, аналізуючи участь у вихованні дитини відповідачем до 2019 року дійшов висновку, що відповідачу необхідно приймати більш активну участь у вихованні та утриманні дитини і сам факт звернення ОСОБА_1 до суду з позовом про позбавлення батьківських прав є достатнім стимулюючим заходом щодо спонукання відповідача змінити ставлення до виховання дитини, піклування про її фізичний і духовний розвиток.

Апеляційний суд погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції.

Встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 23 квітня 2016 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано за рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 02 вересня 2021 року в цивільній справі №128/2207/21 (а.с.8-10).

ІНФОРМАЦІЯ_4 у сторін народився син ОСОБА_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого повторно 12 серпня 2016 року (а.с.7).

Відповідно до копії довідки, виданої старостою Чернявського старостинського округу Оратівської селищної ради 18 квітня 2023 року за №201, на утриманні ОСОБА_1 перебуває його син ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Мати на протязі чотирьох років на приймає участі у вихованні сина (а.с.13).

Відповідно до копій довідок, виданих старостою Чернявського старостинського округу Оратівської селищної ради 18 серпня 2023 року за №389 та №390, колишня дружина ОСОБА_1 - ОСОБА_2 не проживає з сином з 2019 року і на даний час знаходиться за кордоном (а.с.14,15).

Згідно з довідкою, виданою 18 серпня 2023 року Чернявським ліцеєм Вінницького району Вінницької області №45, ОСОБА_1 навчається в другому класі Чернявського ліцею Вінницького району Вінницької області (а.с.16).

Рішенням виконавчого комітету Оратівської селищної ради від 28 березня 2024 року затверджено висновок органу опіки та піклування про недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно дитини ОСОБА_1 (а.с.14).

У висновку органу опіки та піклування зазначено, що у шлюбі у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 народився син ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Спільне сімейне життя батьків дитини не склалося, шлюб між подружжям розірвано. Згідно довідок сільської ради, неповнолітнього сина утримує його батько ОСОБА_1 .. Мати протягом чотирьох років не бере участі у вихованні сина, разом з ним не проживає і знаходиться за кордоном. Дитина навчається у другому класі. За адресою: АДРЕСА_1 , проживають: ОСОБА_1 - батько, ОСОБА_1 - син, ОСОБА_5 - прабаба. Дитина проживає в хороших житлово-побутових умовах, в будинку чисто, охайно, є необхідна побутова техніка, меблі, в дитини окрема кімната, окреме місце для сну та відпочинку, дитина забезпечена сезонним одягом та взуттям, шкільним приладдям та харчуванням, розвитком та вихованням дитини займається батько ОСОБА_1 .. Зі слів батька, мати ще до розлучення залишила сина з батьком та прабабою, спору щодо визначення місця проживання дитини не було, за усною домовленістю батьків син залишився проживати з батьком, що відбувається і до тепер. На даний час мати дитини ОСОБА_2 проживає за межами України, там влаштувалася на роботу, з сином спілкується засобами телефонного зв`язку, однак, дитину матеріально не утримує. Всі матеріальні витрати покладені на батька, він займається його утриманням, вихованням та розвитком (а.с.45-46).

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України, сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частинами першою, другою статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Стаття 9 Конвенції покладає на держави-учасниці обов`язок забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до статті 18 Конвенції, батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Згідно зі ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства», сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

У статті 15 Закону України «Про охорону дитинства» зазначено, що дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.

Згідно із частинами другою та четвертою статті 155 СК України, батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має, в тому числі, один з батьків (ст. 165 СК України).

Підстави позбавлення батьківських прав визначені статтею 164 СК України. Частиною першою вказаної норми передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він:

1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування;

2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти;

3) жорстоко поводяться з дитиною;

4) є хронічними алкоголіками або наркоманами;

5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва;

6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Перелік підстав позбавлення батьківських прав є вичерпним.

Звертаючись до суду із цим позовом ОСОБА_1 , як на підставу позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , посилався на те, що з 2019 року відповідачка разом з дитиною не проживає, від виконання обов`язків, пов`язаних з вихованням дитини, ухиляється, зокрема, не виховує дитину, не піклується про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, не створює належні умови для розвитку її природних здібностей, не поважає гідність дитини, не готує її до самостійного життя та праці,

Зі змісту позову слідує, що підставою для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав ОСОБА_1 вважає наявність факту її ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини, що передбачено п.2 ч.1 ст.164 СК України.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи та характеристик учасників цих правовідносин (постанови від 18 лютого 2021 року у справі № 645/920/19, від 07 лютого 2022 року у справі № 759/3554/20, від 12 лютого 2024 року у справі № 202/1931/22).

Предметом доказування у справі є обставини, які підтверджують заявлені вимоги або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ст. 76 ЦПК України).

Частиною першою статті 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У ч. 1, 2 ст. 89 ЦПК України зазначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Засадничими принципами цивільного судочинства є змагальність та диспозитивність, що покладає на позивача обов`язок з доведення обґрунтованості та підставності усіх заявлених вимог.

Саме на позивача покладається обов`язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції.

Отже, позивач, як особа, яка на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами на звернення до суду за захистом порушеного права, визначає докази, якими підтверджуються доводи позову та спростовуються заперечення відповідача проти позову, доводиться їх достатність та переконливість.

Суд першої інстанції надав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам і не встановив підстав для застосування до відповідачки такого крайнього й виключного способу впливу, як позбавлення її батьківських прав відносного її малолітнього сина.

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що наявні у матеріалах справи докази у їх сукупності не свідчать про необхідність застосування до матері такого виключного заходу саме в інтересах дитини.

У ч. 4, 5 ст. 19 СК України зазначено, що під час розгляду судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.

Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

У постановах Верховного Суду від 07 березня 2024 року у справі №947/7448/22 (провадження № 61-18610св23), від 07 червня 2024 року у справі №740/3478/23 (провадження № 61-5260св24) Верховний Суд вказав про те, що висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер та є доказом у справі, який підлягає дослідженню та оцінці судом.

При розгляді даної справи орган опіки та піклування надав висновок про недоцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно її малолітнього сина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Вказаний висновок затверджений рішенням виконавчого комітету Оратівської селищної ради від 28 березня 2024 року за №69.

Зі змісту висновку слідує, що його було надано на підставі довідок Оратівської селищної ради та Чернятівського ліцею Вінницького району Вінницької області, які додані до позовної заяви.

Апеляційний суд вважає, що лише вказаними документами не може підтверджуватися факт ухилення ОСОБА_2 від виконання своїх батьківських обов`язків по вихованню дитини.

Самі по собі довідки селищної ради не можуть підтверджувати той факт, що ОСОБА_2 не приймає участі у вихованні сина, не проживає з ним на протязі певного періоду часу (з 2019 року) та знаходиться за кордоном.

Довідка, видана навчальним закладом, лише підтверджує той факт, що ОСОБА_1 є учнем даного закладу. Вказана довідка не містить інформації з приводу того, хто бере участь у вихованні ОСОБА_1 , зокрема, відвідує навчальний заклад, бере участь у батьківських зборах, тощо.

Відтак, апеляційний суд погоджується з висновком органу опіки та піклування про недоцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав.

ОСОБА_2 до суду апеляційної інстанції було подано нотаріально посвідчену заяву, в якій зазначено, що вона визнає позовні вимоги та підтверджує ту обставину, що з 2019 року не приділяє увагу сину ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , матеріально його не утримує. Вихованням та утриманням сина одноособово займається позивач ОСОБА_1 , з яким після припинення стосунків залишився проживати син. Вона не має наміру змінювати ставлення до виховання дитини, піклування про її фізичний і духовний розвиток, так як проживає за кордоном, де створила нову сім`ю (а.с.77).

Відповідно до ч. 4 ст. 206 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

За змістом наведеної норми закону суд вправі ухвалити рішення про задоволення позову, якщо відповідач визнає пред`явлені до нього вимоги, виключно у тому разі, якщо такі вимоги є законними і обґрунтованими.

Оцінюючи письмову заяву ОСОБА_2 про визнання позову разом з усіма іншими доказами, враховуючи конкретні обставини даної справи про відсутність підстав для позбавлення відповідачки батьківських прав, апеляційний суд вважає, що в такому випадку визнання відповідачем позову суперечить закону та порушує права й інтереси дитини, а тому підстави для позбавлення матері батьківських прав мають бути доведені належними доказами.

Суд не вправі покласти в основу свого рішення сам лише факт визнання позову відповідачем, не дослідивши при цьому обставини справи. Тобто, повинно мати місце не лише визнання позову, а й законні підстави для задоволення позову.

Такі правові висновки викладені у постановах Верховного суду від 09.09.2020 року в справі №572/2515/15-ц (провадження №61-1051св17), від 25.05.2022 року в справі №675/2136/19 (провадження №61-2251св22).

Враховуючи викладене, надіслану відповідачкою до апеляційного суду нотаріально засвідчену заяву про визнання позову колегія суддів не приймає з підстав, передбачених частиною четвертою статті 206 ЦПК України, оскільки вважає, що визнання відповідачем позову в цьому випадку порушує права та інтереси малолітньої дитини.

Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків (постанови Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20, від 11 вересня 2020 року у справі № 357/12295/18, від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18, від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18, від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17).

Необґрунтоване (за відсутності застосування гнучких заходів впливу для спонукання батька до належного виконання своїх батьківських обов`язків) позбавлення батьківських прав (прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті кровної спорідненості з нею, не може вважатися таким, що відповідає інтересам дитини.

У справі відсутні відомості про застосування органами і у справах дітей заходів впливу для спонукання матері до належного виконання своїх батьківських обов`язків, відновлення психоемоційних зв`язків дитини з матір`ю, вжиття заходів щодо збалансування інтересів матері та сина.

Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (рішення Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», пункт 49). Наявності таких обставин у цій справі не доведено.

Та обставина, що ОСОБА_2 перебуває (проживає) за кордоном, не є підставою для позбавлення її батьківських прав, оскільки позбавлення батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого позивач не довів.

Крім того, вказана обставина щодо проживання ОСОБА_2 за кордоном взагалі не підтверджена жодним доказом.

ОСОБА_1 при розгляді справи не довів, яка реальна мета має бути досягнута шляхом позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, як це змінить існуючу ситуацію на кращу і сприятиме захисту інтересу дитини.

Підсумовуючи, апеляційний суд вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції та не є підставою для його скасування.

Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, оскільки воно ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 16 травня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 29 серпня 2024 року.

Головуючий Т.Б. Сало

Судді О.В. Ковальчук

О.С. Панасюк