Постанова

від 29.08.2024 по справі 2-3886/08

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 2-3886/08 Головуючий у 1 інстанції: Крамар О.В.

Провадження № 22-ц/811/2585/23 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 серпня 2024 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Копняк С.М.,

суддів: Бойко С.М., Ніткевича А.В.,

секретар судового засідання Марко О.Р.,

з участю прокурора ОСОБА_1 , позивачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу керівника Дрогобицької окружної прокуратури Львівської області в інтересах держави в особі Дрогобицької міської ради на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 26 грудня 2008 року, у справі за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до виконавчого комітету Дрогобицької міської ради про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно,

ВСТАНОВИВ:

у грудні 2008 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися в суд з позовом до виконавчого комітету Дрогобицької міської ради про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, а саме: самочинно здійснену прибудову житлових кімнат літ. «2-1» розмірами (4,5х3,82) м., літ «2-7» розмірами (3,84х4,48) м. та коридору літ. «2-1» розмірами (2,50х1,75) м, які розміщені за адресою: АДРЕСА_1 .

Позов мотивований тим, що згідно із договором купівлі-продажу №4147 від 29 липня 1996 року позивачі є власниками ідеальних частин квартири за відповідною адресою. Зазначали, що за власні кошти придбали матеріали та обладнання, що були використані у процесі реконструкції приватизованої квартири АДРЕСА_2 , а саме, у процесі самочинно здійсненої прибудови житлових кімнат літ. «2-1», літ «2-7» та коридору літ. «2-1». Самочинне будівництво здійснено на основі рішення виконкому Дрогобицької міської ради № 290 від 15 листопада 2001 року та без порушення будівельних норм та правил, що стверджується висновком приватного підприємства «Капітал-Проект» № 386 від 02 грудня 2008 року. Користуються самочинно збудованим майном, але не мають правовстановлюючого документу, тому звернулися до суду, просили позов задовольнити.

Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 26 грудня 2008 року позов задоволено.

Визнано за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 право власності на самочинну здійснену прибудову житлових кімнат літ. «2-1» розмірами (4,5х3,82) м. площею 17,3 кв.м., літ «2-7» розмірами (3,84х4,48) м. площею 17,2 кв.м. та коридору літ. «2-1» розмірами (2,50х1,75) м площею 4,3 кв.м., які розміщені за адресою: АДРЕСА_1 . Загальною площею 93,9 кв.м, житловою 74,7 кв.м., кількість 4 житлові кімнати, 1 кухня, санвузол, в рівних частинах.

У вересні 2023 року керівник Дрогобицької окружної прокуратури Львівської області в інтересах держави в особі Дрогобицької міської ради як особи, яка не брала участі у справі, оскаржив рішення суду першої інстанції, подавши апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 26 грудня 2008 року та ухвалити нове рішення, яким повністю відмовити в задоволенні позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції без достатніх на те правових підстав задовольнив позов, визнавши за позивачами права власності на самочинно збудоване майно, внаслідок невірного застосування положень статті 376 ЦК України (в редакції чинній на час виникнення спірних відносин), адже в матеріалах справи відсутній документ, який підтверджує готовність такого об`єкта до експлуатації, зокрема акт готовності та дозвіл на початок будівельних робіт. Позивачами не надано доказів погодження самочинного будівництва, а також про звернення до компетентних органів та установи із зазначеного питання. Вивчення матеріалів справи дає підстави вважати, що пред`явлений позов носить формальний характер, а метою його подання є не визнання права власності (як наявного), а його набуття, що є неприпустимим. Висновком будівельно-технічної експертизи встановлено, що виконані позивачами будівельні роботи не відповідають містобудівним, будівельно-технічним та санітарно-технічним вимогам. Земельна ділянка, на якій розташований спірний об`єкт є комунальною власністю та перебуває у віданні Дрогобицької міської ради, котра виступає належним суб`єктом у спірних правовідносинах, проте не була залучена до участі у справі, а оскаржуваним рішенням вирішено питання про її права та обов`язки у відносинах сторін.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив, що згідно з частиною третьою статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду судового рішення суду першої інстанції.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення прокурора ОСОБА_1 , позивачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та їх представника ОСОБА_4 , перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити.

До такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з такого.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції врахував те, що позивачам належить квартира АДРЕСА_2 , рішенням виконкому Дрогобицької міської ради їм дозволено вести проектування добудови санвузла і ванни до цієї квартри.

У подальшому проект забудови на АДРЕСА_3 погоджено начальником Дрогобицького міського управління земельних ресурсів та начальником міського управління містобудування та архітектури.

Крім цього, ухвалою Дрогобицької міської ради № 648 від 24 березня 2006 року затверджено проект відведення земельної ділянки площею 10 кв.м. ОСОБА_2 за відповідною адресою для добудови санвузла та ванни до квартири.

Згідно із висновком ПП «Капітал-Проект» спірну добудову здійснену на основі рішення виконкому, погодженої документації на орендованій землі, будівельні норми та правила не порушені, при цьому, без дозволу на початок проведення будівельних робіт та проектної документації, яка пройшла попередню експертизу на відповідність нормативно-правовим актам з питань пожежної безпеки.

Врахувавши зазначені обставини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

Розглядаючи даний спір та перевіряючи законність оскаржуваного рішення згідно вимог ЦПК України, колегія суддів враховує таке.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа лише в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Обравши відповідний спосіб захисту права, позивач в силу статті 12 ЦПК України зобов`язаний довести правову та фактичну підставу своїх вимог.

Судом першої інстанції встановлено, що позивачам ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 22 липня 1996 року № 4147 належить квартира АДРЕСА_2 (а.с. 17).

Позивачі здійснили прибудову житлових кімнат літ. «2-1» розмірами (4,5х3,82) м., літ «2-7» розмірами (3,84х4,48) м. та коридору літ. «2-1» розмірами (2,50х1,75) м.

Як зазначено позивачами та встановлено місцевим судом, прибудова є самочинною, при цьому, позивачі користуються відповідним майном, однак не мають правовстановлюючого документу на таке.

Звертаючись до суду з позовними вимогами позивачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зазначали, що самочинне будівництво здійснено ними за власні кошти, на підставі рішення виконкому Дрогобицької міської ради №290 від 15 листопада 2001 року та без порушення будівельних норм і правил. А оскільки вони не змогли провести реєстрацію права власності на таке у Дрогобицькому МБТІ та ЕО, просили визнати за ними право власності на самочинну прибудову у судовому порядку.

Стаття 41 Конституції України гарантує кожному право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

У статті 321 ЦК України закріплено конституційний принцип непорушності права власності. За частинами першою та другою цієї статті ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно із статтею 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Зміст права власності, яке полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном визначено у статті 317 ЦК України.

Згідно з вимогами статті 319 ЦК України власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Він сам вирішує, що робити зі своїм майном, керуючись виключно власними інтересами, здійснюючи щодо цього майна будь-які дії, які не суперечать закону і не порушують прав інших осіб та інтересів суспільства. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки (стаття 190 цього Кодексу).

До речей як складової поняття майна, зокрема нерухомих, відповідно до положень статті 181 ЦК України належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти.

При вирішенні питання щодо правомірності набуття права власності суд повинен установити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб, позивач набув чи має намір набути право власності на спірний об`єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, визначеному законом.

Моментом виникнення майнових прав, а саме: суб`єктивних прав учасників правовідносин, пов`язаних із володінням, користуванням і розпорядженням майном, є момент набуття права власності.

Згідно із положеннями частини першої статті 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону (частина четверта статті 334 ЦК України).

Згідно із частиною другою статті 383 ЦК України власник квартири може на свій розсуд здійснювати ремонт і зміни у квартирі, наданій йому для використання як єдиного цілого, ? за умови, що ці зміни не призведуть до порушень прав власників інших квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному житловому будинку та не порушать санітарно-технічних вимог і правил експлуатації будинку.

Відповідно до статті 152 ЖК України (в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) переобладнання і перепланування жилого будинку (квартири), що належить громадянинові на праві приватної власності, провадяться з дозволу виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів.

Пунктом 4 Правил користування приміщеннями житлових будинків і гуртожитків, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 08 жовтня 1992 року № 572 передбачено, що власники, наймачі (орендарі) приміщень житлових будинків мають право на переобладнання і перепланування житлових і підсобних приміщень, балконів і лоджій за відповідними проектами без обмеження інтересів інших громадян, які проживають у будинку, з дозволу власника будинку (квартири) та органу місцевого самоврядування, що видається в установленому порядку.

Підпунктом 1.4.1. пункту 1.4 Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затверджених наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17 травня 2005 року № 76 встановлено, що переобладнання і перепланування жилих будинків, жилих і нежилих приміщень у будинках дозволяється робити після одержання дозволу виконавчого комітету місцевої ради відповідно до законодавства.

Крім цього, відповідно до п. 2 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 923 від 08 жовтня 2008 року (який був чинним на час розгляду справи судом першої інстанції) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів здійснюється на підставі сертифіката відповідності, що видається Держархбудінспекцією та її територіальними органами за формою згідно з додатком 1.

Експлуатація закінчених будівництвом об`єктів, що не відповідають проектній документації, державним будівельним нормам, стандартам і правилам та не прийнятих у встановленому порядку, забороняється.

Колегією суддів встановлено, що на час розгляду справи в суді першої інстанції, спірна добудова позивачів до експлуатації не приймалася, документи, які б підтверджували прийняття такої до експлуатації в установленому законом порядку, у матеріалах справи відсутні, не представлені такі документи і в суд апеляційної інстанції.

Частиною другою статті 331 ЦК України встановлено, що право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту завершення будівництва. Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Аналіз положень статті 331 ЦК України у системному зв`язку з нормами статей 177-179, 182 цього Кодексу, частини третьої статті 3 Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» дає підстави для висновку про те, що право власності на новостворене нерухоме майно як об`єкт цивільних прав виникає з моменту його державної реєстрації.

В свою чергу, за змістом частини першої статті 376 ЦК України самочинним вважається будівництво житлового будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво; або відведена не для цієї мети; або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту (будівельного паспорта); або з істотним порушенням будівельних норм і правил.

Частиною другою статті 36 Закону України від 17 лютого 2011 року №3038-VI «Про регулювання містобудівної діяльності» встановлено заборону на виконання будівельних робіт без подання повідомлення про початок виконання будівельних робіт.

Також заборонена експлуатація закінчених будівництвом об`єктів, не прийнятих (якщо таке прийняття передбачено законодавством) в експлуатацію (частина восьма статті 39 цього Закону.

Отже, відсутність дозволу на будівництво (повідомлення про початок виконання будівельних робіт), проекту чи будівельного паспорта (схеми намірів забудови) або порушення умов, передбачених у цих документах, зумовлює визнання такого будівництва самочинним відповідно до частини першої статті 376 ЦК України.

Головним наслідком самочинного будівництва є те, що в особи, яка його здійснила, не виникає права власності на нього як на об`єкт нерухомості (частина друга статті 376 ЦК України).

Необхідно зазначити, що у розумінні частини першої статті 376 ЦК України самочинним будівництвом є не тільки новостворений об`єкт, а й об`єкт нерухомості, який виник у результаті реконструкції, перебудови, надбудови вже існуючого об`єкта, здійснених без одержаного дозволу (повідомлення про початок виконання будівельних робіт), розробленої та затвердженої в установленому порядку проєктної документації (будівельного паспорта), оскільки в результаті таких дій об`єкт втрачає тотожність із тим, на який власником (власниками) отримано право власності.

У пункті 45 постанови від 23 червня 2020 року у справі 680/214/16-ц Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Також, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 вересня 2021 року у справі №359/5719/17 зазначила, що особа не набуває права власності на об`єкт самочинного будівництва (пункт 148).

Як вже зазначалося, позивачі звертаючись до суду зазначали про самочинно здійснену ними добудову (правовий статус добудови), такі ж обставини встановлені і судом першої інстанції, що не може виключатися чи спростовуватися тим, що спірну добудову здійснену на підставі рішення виконкому, погодженої документації, на орендованій землі та без порушення будівельних норм та правил, оскільки таку здійснено без дозволу на початок проведення будівельних робіт, а також без проектної документації, яка пройшла попередню експертизу на відповідність нормативно-правовим актам з питань пожежної безпеки.

Іншими словами, статус самочинно здійсненої прибудови житлових кімнат літ. «2-1» розмірами (4,5х3,82) м. площею 17,3 кв.м., літ «2-7» розмірами (3,84х4,48) м. площею 17,2 кв.м. та коридору літ. «2-1» розмірами (2,50х1,75) м площею 4,3 кв.м., які розміщені за адресою: АДРЕСА_1 , беззаперечно встановлений та жодним доказом не спростований.

Відповідно до статті 392 ЦК України власник може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати документів, який засвідчує його право власності.

При вирішенні питання про відкриття провадження у справі за позовом про визнання права власності на самочинно збудовані об`єкти суд має звертати увагу чи зазначено у позовній заяві обставини щодо звернення позивача до інспекції державного будівельного архітектурного контролю про прийняття об`єкта до експлуатації та посилання на докази щодо зазначених обставин.

Якщо позивач не звертався до компетентного державного органу із заявою про прийняття об`єкта до експлуатації, суд вирішує спір по суті з урахуванням наведених обставин та вимог закону.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2019 року в справі №1609/6643/12 (провадження № 14-107цс19) зроблено висновок, що державній реєстрації підлягає право власності тільки на ті об`єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію в установленому порядку.

Звернення до суду з позовом про визнання права власності на самочинно збудоване будівництво має здійснюватися за наявності даних, що це питання було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність дають підстави вважати про наявність спору про право.

Така ж правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.02.2019 року у справі №308/5988/17, від 19.05.2022 року у справі №263/8509/20 та інше.

Позивачі не заперечують, що питання оформлення права власності на самочинне будівництво не було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність давали б підстави вважати про наявність спору про право.

Так, декларація про готовність об`єкта нерухомого майна до експлуатації органом державного архітектурно-будівельного контролю не оформлялась, відповідно рішення про її реєстрацію чи повернення не приймалось, а отже, збудована (реконструйована) нерухомість не введена в експлуатацію відповідно до вимог чинного законодавства.

Наданий позивачами висновок ПП «Капітал-Проект» про те, що спірна добудова здійснена на підставі рішення виконкому, погодженої документації на орендованій землі, а будівельні норми та правила не порушені, не є належним, достовірним і достатнім доказом у розумінні статтей 76, 77, 79, 80 ЦПК України, оскільки він не містить інформації щодо предмета доказування - факту готовності об`єкта до експлуатації, не дозволяє встановити дійсні обставини справи - чи реалізовано під час самовільного будівництва державний архітектурно-будівельний контроль, та у сукупності з іншими матеріалами справи, не дозволяє дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Аналіз вище встановлених обставин свідчить про те, що ухвалюючи рішення, суд першої інстанції, не врахував, що згоди на здійснення будівництва спірного об`єкта нерухомості, компетентним органом ОСОБА_2 та ОСОБА_2 не надано, і тому, враховуючи відсутність в матеріалах справи належних та допустимих доказів щодо отримання позивачами документів, які надають право виконувати будівельні роботи, дійшов помилкового висновку, що на побудований позивачем об`єкт нерухомості може бути визнано право власності.

У зв`язку з відсутністю належних та допустимих доказів звернення позивача у передбаченому законом порядку до компетентного органу державного архітектурно-будівельного контролю про прийняття самочинно збудованих об`єктів до експлуатації, а також доказів прийняття в експлуатацію спірного нерухомого майна, суд першої інстанції помилково задовольнив позов ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до виконавчого комітету Дрогобицької міської ради про визнання права власності на самочинне збудоване нерухоме майно.

Таким чином, висновок суду першої інстанції про можливість задоволення позовних вимог є незаконним та безпідставним, а відповідні доводи апеляційної скарги знайшли своє відображення та свідчать про їх обґрунтованість.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що відповідно до частини третьої статті 376 ЦК України, земельна ділянка може бути надана особі у встановленому порядку під уже збудоване нерухоме майно, а в подальшому, за умови дотримання будівельних норм та правил, можливе вирішення питання про прийняття в експлуатацію спірної будівлі в адміністративному порядку.

За вищевикладених обставин, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги Дрогобицької окружної прокуратури Львівської області в інтересах держави в особі Дрогобицької міської ради, знайшли своє підтвердження під час розгляду справи, що свідчить про необхідність задоволення їхньої апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення.

Окремо колегія суддів звертає увагу, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (аналогічні висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц; від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц; від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц; від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц; від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц, від 15 травня 2019 року у справах № № 552/91/18, 554/9144/17).

Найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов`язаними за вимогою особами.

Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Про неналежного відповідача можна говорити тільки в тому випадку, коли суд може вказати особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.

Таким чином, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті чи для закриття провадження у справі. За результатами розгляду справи суд відмовляє у позові до неналежного відповідача та приймає рішення щодо суті заявлених до належного відповідача (постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі №523/9076/16-ц та від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц).

Колегія суддів погоджується із доводами апеляційної скарги про те, що виконавчий комітет Дрогобицької міської ради є неналежним відповідачем у справі, оскільки від імені власника земельної ділянки діє відповідна міська рада, а не виконавчий комітет ради.

Враховуючи наведене, у суду першої інстанції були відсутні підстави для задоволення позову ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до виконавчого комітету Дрогобицької міської ради про визнання права власності на самочинне збудоване нерухоме майно.

За наведеного вище не підлягає задоволенню і клопотання позивачів про закриття апеляційного провадження по справі з підстав недоведеності порушеного права особи, в чиїх інтересах подано апеляційну скаргу.

Суд апеляційноїінстанції зарезультатами розглядуапеляційної скаргимає правоскасувати судоверішення повністюабо частковоі ухвалитиу відповіднійчастині новерішення абозмінити рішення(пункт2частини першоїстатті 374 ЦПК України).

Оскільки доводи апеляційної скарги Дрогобицької окружної прокуратури Львівської області в інтересах держави в особі Дрогобицької міської ради на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 26 грудня 2008 року є такими, що ґрунтуються на нормах процесуального та матеріального закону, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову у задоволенні позову.

Виходячи з положень частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються, у разі відмови в позові - на позивача (частини перша та друга статті 141 ЦПК України).

З врахуванням висновків апеляційного суду про задоволення апеляційної скарги та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, колегія суддів приходить висновку про необхідність стягнення з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь Дрогобицької окружної прокуратури Львівської області з кожного по 82 грн 08 коп. судового збору за розгляд справи судом апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 376, 382 - 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

апеляційну скаргу керівника Дрогобицької окружної прокуратури Львівської області в інтересах держави в особі Дрогобицької міської ради задовольнити.

Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 26 грудня 2008 року скасувати, ухвалити нове рішення.

В задоволенні позову ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до виконавчого комітету Дрогобицької міської ради про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь Дрогобицької окружної прокуратури Львівської області з кожного по 82 грн 08 коп. судового збору за розгляд справи судом апеляційної інстанції.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складений 29 серпня 2024 року.

Головуючий С.М. Копняк

Судді: С.М. Бойко

А.В. Ніткевич