Постанова

від 20.08.2024 по справі 912/1099/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 серпня 2024 року

м. Київ

cправа № 912/1099/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Багай Н. О. - головуючого, Дроботової Т. Б., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Письменна О. М.,

за участю представників сторін:

прокуратури - Колодяжної А. В.,

відповідача-1 - не з`явилися,

відповідача-2 - Кузнецова О. М. (адвоката, в режимі відеоконференції),

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Дочірнього підприємства "Завод залізобетонних виробів" Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпроенергобудпром"

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 21.03.2023 (колегія суддів: Кощеєв І. М. - головуючий, Орєшкіна Е. В., Чус О. В.) і рішення Господарського суду Кіровоградської області від 19.12.2022 (суддя Тимошевська В. В.) у справі

за позовом заступника керівника Кіровоградської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Світловодської міської територіальної громади

до: 1) Світловодської міської ради Кіровоградської області, 2) Дочірнього підприємства "Завод залізобетонних виробів" Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпроенергобудпром"

про визнання недійсним рішення, скасування державної реєстрації з припиненням речового права на земельні ділянки,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Заступник керівника Кіровоградської обласної прокуратури (далі - Прокурор) звернувся до Господарського суду Кіровоградської області з позовною заявою до Світловодської міської ради Кіровоградської області (далі - Світловодська міська рада) та Дочірнього підприємства "Завод залізобетонних виробів" Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпроенергобудпром" (далі - ДП "Завод залізобетонних виробів"), в якій просив:

- визнати недійсним рішення Світловодської міської ради Кіровоградської області від 20.01.2021 № 121 "Про передачу в постійне користування земельних ділянок за адресами: вул. Героїв Чорнобиля, 29 та вул. Героїв Чорнобиля, 32, м. Світловодськ, ДП "Завод залізобетонних виробів";

- скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права постійного користування ДП "Завод залізобетонних виробів" земельною ділянкою кадастровий номер 3510900000:50:040:0061, площею 14,3659 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2267098335109, номер запису про інше речове право: 40217925, з одночасним припиненням речового права;

- скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права постійного користування ДП "Завод залізобетонних виробів", земельною ділянкою кадастровий номер 3510900000:50:163:0027, площею 1,3912 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 933925635109, номер запису про інше речове право: 40217985, з одночасним припиненням речового права.

1.2. Обґрунтовуючи позовні вимоги, Прокурор зазначав про незаконність рішення Світловодської міської ради від 20.01.2021 № 121 про передачу в постійне користування ДП "Завод залізобетонних виробів" земельних ділянок, на яких розташовані придбані ДП "Завод залізобетонних виробів" за договором купівлі-продажу об`єкти нерухомого майна. Прокурор посилався на те, що згідно з положеннями Земельного кодексу України ДП "Завод залізобетонних виробів" не є суб`єктом, який може бути набувачем права постійного користування землею. Щодо порушення інтересів держави Прокурор зазначав про необхідність відновлення законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - надання земельних ділянок комунальної власності у постійне користування, а також необхідність захисту суспільних інтересів.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Згідно з рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 19.12.2022, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 21.03.2023 у справі № 912/1099/22, позовні вимоги Прокурора задоволені повністю.

Визнано недійсним рішення Світловодської міської ради Кіровоградської області від 20.01.2021 № 121 "Про передачу в постійне користування земельних ділянок за адресами: вул. Героїв Чорнобиля, 29 та вул. Героїв Чорнобиля, 32, м. Світловодськ, ДП "Завод залізобетонних виробів".

Скасовано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права постійного користування ДП "Завод залізобетонних виробів" земельною ділянкою кадастровий номер 3510900000:50:040:0061, площею 14,3659 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2267098335109, номер запису про інше речове право: 40217925, з одночасним припиненням речового права.

Скасовано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права постійного користування ДП "Завод залізобетонних виробів" земельною ділянкою кадастровий номер 3510900000:50:163:0027, площею 1,3912 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 933925635109, номер запису про інше речове право: 40217985, з одночасним припиненням речового права.

Здійснено розподіл судових витрат.

2.2. Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги Прокурора, виходив із того, що ДП "Завод залізобетонних виробів" набуло за договорами купівлі-продажу від 28.07.2017 право власності на нерухоме майно - комплекс будівель та споруд за адресою: м. Світловодськ, вул. Героїв Чорнобиля, 29 і 32. Придбане у власність ДП "Завод залізобетонних виробів" нерухоме майно розташоване на земельних ділянках з кадастровими номерами 3510900000:50:040:0061, 3510900000:50:163:0027, які перебувають у комунальній власності Світловодської міської ради та знаходились на праві постійного користування у продавця майна - ТДВ "Об`єднання Дніпроенергобудпром". Суд першої інстанції зазначив, що право постійного користування на земельні ділянки було припинено згідно з рішенням Світловодської міської ради № 1298 від 02.07.2017. Суд першої інстанції також установив, що ДП "Завод залізобетонних виробів" як власник нерухомого майна стало фактичним користувачем земельних ділянок, на яких розташовані ці об`єкти, тому набуло право вимагати оформлення на своє ім`я документів на користування земельними ділянками на умовах і в обсязі, які були встановлені для попереднього землекористувача - власника об`єкта нерухомості. Проте суд першої інстанції, враховуючи положення статті 92 Земельного кодексу України, дійшов висновку, що ДП "Завод залізобетонних виробів" не може набувати право постійного користування земельною ділянкою державної чи комунальної форми власності. Тому суд першої інстанції дійшов висновку, що рішення Світловодської міської ради від 20.01.2021 № 121 прийнято всупереч вимогам земельного законодавства, зокрема, статті 92 Земельного кодексу України.

Щодо вимог про скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права постійного користування ДП "Завод залізобетонних виробів" земельними ділянками, суд першої інстанції зазначив, що ці вимоги є похідними від вимоги про визнання недійсним рішення, на підставі якого проведено реєстрацію прав. Посилаючись на частину 3 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", суд першої інстанції дійшов висновку, що цим Законом передбачена можливість скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що є підставою для припинення відповідного речового права, і наведене є ефективним способом захисту порушеного права.

Крім того, суд першої інстанції зазначив, що Прокурор подав позов для усунення порушень, допущених самим органом місцевого самоврядування при наданні земельної ділянки в користування, тобто при здійсненні його власних функцій у земельних відносинах. Тому як зауважив суд першої інстанції, Прокурор правильно вказав, що у спорі про оскарження рішення Світловодська міська рада має бути відповідачем, оскільки інший орган, який відповідно до чинного законодавства здійснює функції з розпорядження землями територіальної громади, відсутній. Суд першої інстанції дійшов висновку про доведення Прокурором підстав для представництва інтересів держави у цій справі, та зазначив, що звернення Прокурора з цим позовом спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - надання земельних ділянок комунальної власності у постійне користування, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності Українського народу на землю - національне багатство України.

2.3. Суд апеляційної інстанції зазначив, що висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і їх правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами. Викладені в апеляційних скаргах аргументи, як зауважив суд апеляційної інстанції, не можуть бути підставами для скасування рішення місцевого господарського суду, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи та ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржниками норм матеріального та процесуального права, що в сукупності виключає можливість задоволення апеляційних скарг відповідачів.

3. Короткий зміст касаційної скарги та заперечень на неї

3.1. ДП "Завод залізобетонних виробів" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Центрального апеляційного господарського суду від 21.03.2023 і рішення Господарського суду Кіровоградської області від 19.12.2022 у справі № 912/1099/22, ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позову прокурора відмовити повністю.

3.2. Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, ДП "Завод залізобетонних виробів" посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Скаржник стверджує про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16, від 15.12.2021 у справі № 924/856/20 (щодо застосування статті 120 Земельного кодексу України, статті 377 Цивільного кодексу України); від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16, від 02.12.2015 у справі № 3-1085гс15 (щодо застосування статті 58 Конституції України); від 09.02.2022 у справі № 910/6939/20, від 14.06.2019 у справі № 910/6642/18 (щодо застосування статті 16 Цивільного кодексу України, статті 4 Господарського процесуального кодексу України); від 07.04.2021 у справі № 922/708/19, від 28.04.2021 у справі № 922/3219/20 (щодо застосування частин 3, 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру").

Крім того, ДП "Завод залізобетонних виробів" зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування частини 13 статті 120 Земельного кодексу України. При цьому скаржник стверджує, що застосування цієї норми в редакції, яка не була чинною на дату прийняття рішення Світловодської міської ради, є неправильним. Тому, на думку скаржника, суди попередніх інстанцій дійшли помилкових висновків щодо неможливості переходу права постійного користування до ДП "Завод залізобетонних виробів", посилаючись на статтю 92 Земельного кодексу України.

3.3. У відзиві на касаційну скаргу Світловодська міська рада зазначає про обґрунтованість доводів, викладених у касаційній скарзі, та просить скасувати постанову Центрального апеляційного господарського суду від 21.03.2023 і рішення Господарського суду Кіровоградської області від 19.12.2022 у справі № 912/1099/22, ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позову Прокурора відмовити повністю. Світловодська міська рада вважає, що до спірних правовідносин не підлягала застосуванню стаття 92 Земельного кодексу України, оскільки вона визначає перелік суб`єктів, які можуть набувати право постійного користування земельною ділянкою, тоді як стаття 120 Земельного кодексу України та стаття 377 Цивільного кодексу України передбачають перехід права користування земельною ділянкою до нового власника нерухомого майна.

3.4. Прокурор у відзиві на касаційну скаргу зазначає про обґрунтованість висновків судів попередніх інстанцій та вважає касаційну скаргу ДП "Завод залізобетонних виробів" безпідставною, тому просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. Щодо підтвердження Прокурором підстав для представництва, то, на думку Прокурора, попереднє повідомлення суб`єкта владних повноважень здійснюється тільки у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого належать повноваження щодо такого захисту.

3.5. ДП "Завод залізобетонних виробів" подало 12.06.2023 до Верховного Суду заяву про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

4. Обставини справи, встановлені судами

4.1. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що 04.08.2004 проведено державну реєстрацію юридичної особи ДП "Завод залізобетонних виробів", створеної згідно з протоколом від 11.06.2004 і наказом від 15.07.2004 № 126-А Закритого акціонерного товариства "Об`єднання Дніпроенергобудпром". Щодо вказаного підприємства затверджено та зареєстровано статут, у тому числі, у змінених редакціях.

4.2. Протоколом позачергових загальних зборів Закритого акціонерного товариства "Об`єднання Дніпроенергобудпром" від 23.12.2010 № 24 затверджено статут Товариства з додатковою відповідальністю "Об`єднання Дніпроенергобудпром" як правонаступника Закритого акціонерного товариства "Об`єднання Дніпроенергобудпром", що утворений шляхом реорганізації (перетворення) Закритого акціонерного товариства "Об`єднання Дніпроенергобудпром".

4.3. 28.02.2017 між Товариством з додатковою відповідальністю "Об`єднання Дніпроенергобудпром" (далі - ТДВ "Об`єднання Дніпроенергобудпром") та ДП "Завод залізобетонних виробів" укладено два договори купівлі-продажу, відповідно до яких ДП "Завод залізобетонних виробів" придбало у власність нерухоме майно - комплекс будівель та споруд, які розташовані у м. Світловодську на вул. Героїв Чорнобиля, 29 і 32.

28.02.2017 до зазначених договорів сторони склали акти прийому-передачі нерухомого майна.

Право власності на нерухоме майно зареєстровано за ДП "Завод залізобетонних виробів" у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

4.4. Як установив суд першої інстанції, за змістом договорів зазначено, що земельна ділянка, на яких розташовано нерухоме майно, перебуває на праві постійного користування згідно з Державним актом про право постійного користування, виданим 15.06.1993 виконавчим комітетом Світловодської міської ради загальною площею 14,5666 га та згідно з Державним актом, виданим 15.12.2011 Власівською селищною радою загальною площею 2433,4 м2 кадастровий номер 3510900000:50:163:0027.

Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою на вул. Комсомольська, 29 у м. Світловодську площею 14,9657 га видано Закритому акціонерному товариству "Об`єднання Дніпроенергобудпром".

4.5. Згідно з рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 18.02.2009 у справі № 14/291 за позовом Закритого акціонерного товариства "Об`єднання Дніпроенергобудпром" до Світловодської міської ради та до ДП "Завод залізобетонних виробів" визнано за Закритим акціонерним товариством "Об`єднання Дніпроенергобудпром" право постійного користування на земельну ділянку на вул. Комсомольська, 29 у м. Світловодську площею 14,9657 га.

4.6. Відповідно до рішення шостої сесії Світловодської міської ради сьомого скликання від 14.01.2016 № 79, яке вступило в силу 04.02.2016, вулицю Комсомольську перейменовано на вулицю Героїв Чорнобиля.

4.7. За заявою ТДВ "Об`єднання Дніпроенергобудпром" уповноваженими суб`єктами розроблено технічну документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості).

4.8. Згідно з рішенням виконавчого комітету Світловодської міської ради від 10.05.2016 № 380 присвоєно поштову адресу земельній ділянці з кадастровим номером 3510900000:50:163:0027.

4.9. Земельні ділянки з кадастровими номерами 3510900000:50:040:0061, 3510900000:50:163:0027 зареєстровано в Державному земельному кадастрі.

4.10. Відповідно до рішення Світловодської міської ради від 02.07.2017 № 1298 на підставі заяви ТДВ "Об`єднання Дніпроенергобудпром" припинено право постійного користування земельними ділянками з кадастровими номерами 3510900000:50:040:0061, 3510900000:50:163:0027 на вул. Героїв Чорнобиля, 29 та вул. Героїв Чорнобиля, 32 у м. Світловодську ТДВ "Об`єднання Дніпроенергобудпром". Земельні ділянки вилучено з постійного користування ТДВ "Об`єднання Дніпроенергобудпром" та віднесено їх до земель запасу Світловодської міської ради.

4.11. 25.02.2020 ДП "Завод залізобетонних виробів" звернулось до Світловодської міської ради із заявою про розгляд питання щодо передачі в постійне користування земельних ділянок з кадастровими номерами 3510900000:50:040:0061, 3510900000:50:163:0027.

4.12. Згідно з рішенням Світловодської міської ради від 02.06.2020 № 2008 відмовлено ДП "Завод залізобетонних виробів" у передачі в постійне користування земельних ділянок з кадастровими номерами 3510900000:50:040:0061, 3510900000:50:163:0027.

4.13. 28.12.2020 ДП "Завод залізобетонних виробів" звернулося до Світловодської міської ради із заявою про надання в постійне користування земельних ділянок, у тому числі з кадастровими номерами 3510900000:50:040:0061, 3510900000:50:163:0027, в порядку переходу права користування згідно зі статтею 120 Земельного кодексу України для обслуговування нерухомого майна та про скасування рішень міської ради № 2006, № 2007, № 2008 від 02.06.2020.

4.14. Згідно з рішенням Світловодської міської ради від 20.01.2021 № 121 скасовано рішення Світловодської міської ради від 02.06.2020 № 2008 та вирішено передати ДП "Завод залізобетонних виробів" у постійне користування земельні ділянки з кадастровими номерами 3510900000:50:040:0061, 3510900000:50:163:0027 у зв`язку з переходом права власності на об`єкти нерухомості, які знаходяться на вказаних земельних ділянках.

4.15. На підставі зазначеного рішення право постійного користування на земельні ділянки з кадастровими номерами 3510900000:50:040:0061, 3510900000:50:163:0027 зареєстровано за ДП "Завод залізобетонних виробів" 21.01.2021 (номери записів про інше речове право 40217925, 40217985), що підтверджується наданою до справи Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно .

Згідно з Інформацією щодо земельних ділянок з кадастровими номерами 3510900000:50:040:0061, 3510900000:50:163:0027 також зареєстровано право комунальної власності (реєстраційні номери об`єктів нерухомого майна 2267098335109, 933925635109) та наявні відомості про реєстрацію права постійного користування за попереднім землекористувачем ТДВ "Об`єднання Дніпроенергобудпром" і про припинення вказаного права на підставі рішення органу місцевого самоврядування від 02.07.2017 № 1298.

4.16. Спір у цій справі виник у зв`язку з наявністю чи відсутністю правових підстав для визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування про передачу в постійне користування земельних ділянок ДП "Завод залізобетонних виробів" та про скасування державної реєстрації з припиненням речового права на земельні ділянки.

5. Розгляд касаційної скарги та позиція Верховного Суду

5.1. Згідно з ухвалою Верховного Суду від 18.05.2023 у справі № 912/1099/22 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ДП "Завод залізобетонних виробів" на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 21.03.2023 і рішення Господарського суду Кіровоградської області від 19.12.2022 у справі № 912/1099/22, розгляд справи призначено у відкритому судовому засіданні на 13.06.2023.

Верховний Суд постановив ухвалу від 04.07.2023 у справі № 912/1099/22, якою зупинив касаційне провадження за касаційною скаргою ДП "Завод залізобетонних виробів" на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 21.03.2023 і рішення Господарського суду Кіровоградської області від 19.12.2022 у справі № 912/1099/22 до розгляду судовою палатою для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи № 925/1133/18.

Суд установив, що ухвалою Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 07.09.2023 справу № 925/1133/18 передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

11.06.2024 Великою Палатою Верховного Суду у справі № 925/1133/18 ухвалено постанову, яка була оприлюднена в Єдиному державному реєстрі судових рішень 17.07.2024.

Згідно з ухвалою Верховного Суду від 05.08.2024 у справі № 912/1099/22 поновлено касаційне провадження за касаційною скаргою ДП "Завод залізобетонних виробів" на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 21.03.2023 і рішення Господарського суду Кіровоградської області від 19.12.2022 у справі № 912/1099/22.

З урахуванням наведених обставин зупинення провадження за касаційною скаргою ДП "Завод залізобетонних виробів" ця справа розглядається у розумний строк, тобто такий, що є об`єктивно необхідним для виконання усіх процесуальних дій і розгляду касаційної скарги.

5.2. Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини 1 статті 310, частиною 2 статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

5.3. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі та відзиві доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу належить залишити без задоволення з огляду на таке.

5.4. Предметом позову в цій справі є матеріально-правові вимоги Прокурора в інтересах держави в особі Світловодської міської територіальної громади до відповідачів про визнання недійсним рішення Світловодської міської ради про передачу в постійне користування земельних ділянок ДП "Завод залізобетонних виробів" та скасування державної реєстрації з припиненням речового права на земельні ділянки. Позовна заява обґрунтована, зокрема, тим, що ДП "Завод залізобетонних виробів" не є суб`єктом, який може бути набувачем права постійного користування землею.

5.5. Верховний Суд зазначає, що відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

5.6. Згідно з пунктом 10 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

5.7. Відповідно до частини 1 статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

5.8. У разі звернення з вимогами про визнання незаконним та скасування, зокрема, правового акта індивідуальної дії, виданого органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, встановленню та доведенню підлягають як обставини того, що оскаржуваний акт суперечить актам цивільного законодавства (не відповідає законові), так і обставини, що цей акт порушує цивільні права або інтереси особи, яка звернулась із відповідними позовними вимогами, а метою захисту порушеного або оспорюваного права є відповідні наслідки у вигляді відновлення порушеного права або охоронюваного інтересу саме особи, яка звернулась за їх захистом. Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 14.06.2022 у справі № 903/1173/15, від 09.11.2021 у справі № 906/1388/20, від 26.08.2021 у справі № 924/949/20, від 23.10.2018 у справі № 903/857/18, від 20.08.2019 у справі № 911/714/18, від 13.10.2020 у справі № 911/1413/19.

5.9. Відповідно до частини 10 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

5.10. Отже, підставами для визнання недійсним (незаконним) акта (рішення) є невідповідність його вимогам законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, і водночас порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі. Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 906/1388/20, від 26.08.2021 у справі № 924/949/20, від 05.12.2019 у справі № 914/73/18, від 14.01.2020 у справі № 910/21404/17, від 13.10.2020 у справі № 911/1413/19.

5.11. Відповідно до статті 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

5.12. Згідно із частиною 1 статті 92 Земельного кодексу України (у редакції, чинній як станом на момент укладення договорів купівлі-продажу від 28.02.2017 так і на момент прийняття рішення від 20.01.2021 № 121 Світловодською міською радою) право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

5.13. Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають:

а) підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності;

б) громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об`єднання), установи та організації;

в) релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності;

г) публічне акціонерне товариство залізничного транспорту загального користування, утворене відповідно до Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування";

ґ) вищі навчальні заклади незалежно від форми власності;

д) співвласники багатоквартирного будинку для обслуговування такого будинку та забезпечення задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників (співвласників) та наймачів (орендарів) квартир та нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку (частина 2 статті 92 Земельного кодексу України).

Станом на момент прийняття рішення від 20.01.2021 № 121 Світловодської міської ради змінено пункт "ґ" частини 2 статті 92 Земельного кодексу та передбачено, що права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають заклади освіти незалежно від форми власності.

5.14. Право постійного землекористування є безстроковим і на відміну від права оренди може бути припинене лише з підстав, передбачених статтею 141 Земельного кодексу України.

5.15. Статтею 141 Земельного кодексу України передбачено вичерпний перелік підстав припинення права користування землею, до яких належить, зокрема, набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці (пункт "е" частини 1 статті 141 Земельного кодексу України).

5.16. Отже, право постійного землекористування припиняється у зв`язку із набуттям іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці.

5.17. Відповідно до частин 1, 2, 6 статті 120 Земельного кодексу України (у редакції, чинній станом на момент укладення договорів купівлі-продажу від 28.02.2017) у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. Істотною умовою договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, є кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку з набуттям права власності на ці об`єкти.

5.18. У статті 377 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній на момент укладення договорів купівлі-продажу від 28.02.2017) визначено, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). Розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об`єкти (крім багатоквартирних будинків).

5.19. Отже, чинне земельне та цивільне законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об`єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди.

Згідно з принципом єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, зміст якого розкривається у наведених нормах, особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття. Отже, відповідно до зазначених правових норм власники споруди мають право на користування земельною ділянкою, на якій вона розташована.

Подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 921/158/18.

5.20. У справі, що розглядається, суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги Прокурора, виходив із того, що ДП "Завод залізобетонних виробів" набуло за договорами купівлі-продажу від 28.07.2017 право власності на нерухоме майно. Придбане у власність ДП "Завод залізобетонних виробів" нерухоме майно розташоване на земельних ділянках, які перебувають у комунальній власності Світловодської міської ради та які знаходились на праві постійного користування у продавця майна - ТДВ "Об`єднання Дніпроенергобудпром". Суд першої інстанції зазначив, що право постійного користування на земельні ділянки було припинено згідно з рішенням Світловодської міської ради № 1298 від 02.07.2017. ДП "Завод залізобетонних виробів" як власник нерухомого майна стало фактичним користувачем земельних ділянок, на яких розташовані ці об`єкти, та набуло право вимагати оформлення на своє ім`я документів на користування земельними ділянками на умовах і в обсязі, які були встановлені для попереднього землекористувача власника об`єкта нерухомості. Проте суд першої інстанції, враховуючи положення статті 92 Земельного кодексу України, дійшов висновку, що ДП "Завод залізобетонних виробів" не може набувати право постійного користування земельною ділянкою державної чи комунальної форми власності. Тому суд першої інстанції зазначив, що рішення Світловодської міської ради від 20.01.2021 № 121 прийняте всупереч вимогам земельного законодавства, зокрема статті 92 Земельного кодексу України.

Щодо вимог про скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права постійного користування ДП "Завод залізобетонних виробів" земельними ділянками, суд першої інстанції зазначив, що ці вимоги вимога є похідними від вимоги про визнання недійсним рішення, на підставі якого проведено реєстрацію прав. Посилаючись на частину 3 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", суд першої інстанції, зазначив, що цим Законом передбачена можливість скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що є підставою для припинення відповідного речового права, і наведене є ефективним способом захисту порушеного права.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції щодо обґрунтованості позовних вимог Прокурора.

5.21. ДП "Завод залізобетонних виробів", не погоджуючись із судовими рішеннями у цій справі, звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою. Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, ДП "Завод залізобетонних виробів" посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

5.22. Пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України

5.23. Касаційну скаргу з посиланням на положення пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України мотивовано тим, що господарські суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, не врахували висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16, від 15.12.2021 у справі № 924/856/20 (щодо застосування статті 120 Земельного кодексу України, статті 377 Цивільного кодексу України); від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16, від 02.12.2015 у справі № 3-1085гс15 (щодо застосування статті 58 Конституції України); від 09.02.2022 у справі № 910/6939/20, від 14.06.2019 у справі № 910/6642/18 (щодо застосування статті 16 Цивільного кодексу України, статті 4 Господарського процесуального кодексу України); від 07.04.2021 у справі № 922/708/19, від 28.04.2021 у справі № 922/3219/20 (щодо застосування частин 3, 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру")

5.24. За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з підстав, зазначених у пункті 1 частини 2 цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

5.25. Вирішуючи питання щодо подібності правовідносин, Суд звертається до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19.

Так, Велика Палата Верховного Суду у зазначеній постанові задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин, конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмета позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Водночас Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як такі, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини" таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

5.26. Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, Верховний Суд зазначає таке.

5.27. Колегія суддів установила, що постанова Великої Палати Верховного Суду у від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16 ухвалена за позовом заступника Генерального прокурора України - Головного військового прокурора в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Київського квартирно-експлуатаційного управління до Київської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю "Будтехнології" про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, визнання відсутнім права користування земельною ділянкою. Верховний Суд у цій постанові зазначив:

"Отже, чинне земельне та цивільне законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об`єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо і не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить свій вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства.

Однак передбачений законодавцем принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди не знаходить належного втілення у нормах, які регулюють перехід прав на земельну ділянку при переході права власності на споруду, яка на ній розташована, коли такий об`єкт нерухомого майна знаходиться на земельній ділянці, що перебуває на праві постійного користування…

…Адже стаття 92 ЗК України обмежує коло осіб, які можуть бути постійними користувачами земельних ділянок…

…Якщо віддати перевагу приписам статей 92, 140, 141 142 ЗК України (в редакції на час укладення договору купівлі-продажу військового майна) перед загальними правилами про перехід права на земельну ділянку при відчуженні будівель і споруд, то при переході будівлі чи споруди до власника - юридичної особи приватного права чи фізичної особи, право на таку земельну ділянку до нового власника не перейде.

…Таким чином, особа, яка набула право власності на об`єкт нерухомості, розташований у межах земельної ділянки, якою користувався попередній власник нерухомого майна, набуває право вимагати оформлення на своє ім`я документів на користування земельною ділянкою на умовах і в обсязі, які були встановлені для попереднього землекористувача - власника об`єкта нерухомості, або частиною земельної ділянки, яка необхідна для обслуговування об`єкта нерухомості розташованого на ній".

У справі № 910/18560/16 виник спір щодо умов та порядку реалізації набувачем військового майна права землекористування за наслідками укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна з Міністерством оборони України та щодо способу оформлення цього права. Правовідносини у справі № 910/18560/16 стосувалися обставин розпорядження міською радою земельною ділянкою, яка належить до земель оборони та є державною власністю, без зміни її цільового призначення, а також за відсутності відмови землекористувача від права користування спірною земельною ділянкою. Верховний Суд у справі № 910/18560/16 залишив без змін рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог повністю, проте змінив його резолютивну частину. Верховний Суд вказав на помилковість висновків суду першої інстанції про неможливість реалізувати це право набувачем у встановленому порядку за відсутності добровільної відмови землекористувача та відповідних розпорядчих актів уповноважених виконавчих органів та про незаконність набуття за таких умов покупцем права на користування земельною ділянкою як набутою без достатніх на те правових підстав та поза волею позивачів в цілому, щодо всієї земельної ділянки.

5.28. Постанова Верховного Суду від 15.12.2021 у справі № 924/856/20 ухвалена за позовом Акціонерного товариства «Видавництво «Поділля» Корпоративного підприємства AT «ДАК Укрвидавполіграфія» до Хмельницької міської ради про визнання протиправним та скасування рішення. У зазначеній постанові Суд зауважив:

"Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20) зазначила, що принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди відомий ще за часів Давного Риму (лат. superficies solo cedit - збудоване приростає до землі). Цей принцип має фундаментальне значення та глибокий зміст, він продиктований як потребами обороту, так і загалом самою природою речей, невіддільністю об`єкта нерухомості від земельної ділянки, на якій він розташований. Нормальне господарське використання земельної ділянки без використання розташованих на ній об`єктів нерухомості неможливе, як і зворотна ситуація - будь-яке використання об`єктів нерухомості є одночасно і використанням земельної ділянки, на якій ці об`єкти розташовані. Отже, об`єкт нерухомості та земельна ділянка, на якій цей об`єкт розташований, за загальним правилом мають розглядатися як єдиний об`єкт права власності.

66. Звідси власник нерухомого майна має право на користування земельною ділянкою, на якій воно розташоване. Ніхто інший, окрім власника об`єкта нерухомості, не може претендувати на земельну ділянку, оскільки вона зайнята об`єктом нерухомого майна" .

Предметом позову у справі № 924/856/20 було визнання протиправним та скасування рішення, яким Хмельницька міська рада припинила АТ "Видавництво "Поділля" Корпоративного підприємства AT "ДАК Укрвидавполіграфія" право постійного користування земельною ділянкою. Підставою для прийняття цього рішення Хмельницької міської ради стала систематична несплата позивачем земельного податку. Суд апеляційної інстанції відмовив у позові Акціонерного товариства «Видавництво «Поділля» Корпоративного підприємства AT «ДАК Укрвидавполіграфія» у справі № 924/856/20. Верховний Суд погодився з висновками апеляційного господарського суду про те, що за наявності підстав, передбачених пунктом "д" статті 141 Земельного кодексу України, припинення права користування земельною ділянкою проводиться у загальному порядку - за рішенням компетентного органу виконавчої влади або місцевого самоврядування.

5.29. У справі № 912/1099/22, що розглядається, спір виник з приводу розпорядження Світловодською міською радою шляхом прийняття рішення від 20.01.2021 № 121 земельними ділянками, які перебували на праві постійного користування у юридичної особи, що належала до кола осіб, які можуть бути постійними користувачами земельних ділянок. За встановленими у справі № 912/1099/22 обставинами, право постійного користування за продавцем нерухомого майна було припинено згідно з рішенням Світловодської міської ради від 02.07.2017 № 1298; постійний землекористувач відчужив майно, розташоване на цих земельних ділянках, за договором купівлі-продажу 28.02.2017. Спірним у справі № 912/1099/22, що розглядається, є правовий титул щодо земельних ділянок, який могла набути особа (набувач нерухомого майна), що не належить до кола осіб, які можуть бути постійними користувачами земельних ділянок.

Суди у справі № 912/1099/22, що розглядається, врахували принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди; зазначили, що із дня набуття права власності на об`єкти нерухомого майна ДП "Завод залізобетонних виробів" як власник такого майна стало фактичним користувачем земельних ділянок, на яких розташовані ці об`єкти, та набуло право вимагати оформлення на своє ім`я документів на користування земельними ділянками на умовах і в обсязі, які були встановлені для попереднього землекористувача - власника об`єкта нерухомості. Проте суди, посилаючись на вимоги статті 92 Земельного кодексу України, зазначили, що набуття ДП "Завод залізобетонних виробів" права приватної власності на комплекс будівель та споруд створило правові підстави для переходу до нього права на земельні ділянки відповідно до статті 120 Земельного кодексу України, однак на іншому правовому титулі, відмінному від постійного користування, що визначається за згодою сторін.

Водночас колегія суддів зазначає, що у справах, на які посилається скаржник, не наведено висновку щодо переходу правового титулу користувача земельної ділянки до нового власника нерухомого майна, розташованого на цій земельній ділянці, а викладено загальні принципи щодо права власника нерухомого майна на оформлення права користування земельною ділянкою у зв`язку із набуттям права власності на нерухоме майно. Тому доводи скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у зазначених постановах Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16, від 15.12.2021 у справі № 924/856/20, є безпідставними.

5.30. Скаржник у касаційній скарзі зазначає, що суди попередніх інстанцій при ухваленні судових рішень застосували положення статті 120 Земельного кодексу України в редакції, яка не була чинною ні на дату укладення договорів купівлі-продажу нерухомого майна (28.02.2017), ні на дату прийняття рішення Світловодської міської ради від 20.01.2021 № 121. Тому, на думку скаржника, суди попередніх інстанцій не врахували висновки Верховного Суду щодо застосування статті 58 Конституції України, викладені в постановах Верховного Суду від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16 та від 22.04.2019 у справі № 820/601/17. Скаржник також зазначає про неврахування висновків, викладених у постановах Вищого господарського суду України від 04.12.2013 у справі № 910/107/2013, від 25.06.2014 у справі № 913/3226/13.

5.31. Колегія суддів установила, що постанова Верховного Суду від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16 ухвалена за заявою ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод Майстер-Профі Україна" Гапоненка Р. І. до Товариства з обмеженою відповідальністю "Автопорт "Південний-Плюс" за участю Державного підприємства "Національний спортивний комплекс "Олімпійський" про визнання недійсним договору відступлення права вимоги в межах справи № 904/7905/16 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод Майстер-Профі Україна".

У справі № 904/7905/16 Верховний Суд вирішував питання про формування єдиного підходу до застосування статті 42 Кодексу України з питань банкрутства під час вирішення питання про визнання недійсними правочинів, вчинених боржником до набрання чинності та введення в дію Кодексу України з питань банкрутства.

5.32. Постанова Верховного Суду від 22.04.2019 у справі № 820/601/17 ухвалена за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Лейківпісок" до Державної служби геології та надр України про визнання протиправними та скасування наказів.

У справі № 820/601/17 Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про задоволення позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Лейківпісок". Верховний Суд зазначив, що суди попередніх інстанцій у справі № 820/601/17 встановили, що на момент виникнення спірних правовідносин положення нормативного акта, яким керувалася Державна служба геології та надр України, у жодній із вказаних нею редакцій не діяли, тому Державна служба геології та надр України в наказі визначила підставою для прийняття спірного наказу нечинну норму.

5.33. У наведених постановах Верховний Суд роз`яснив принцип дії закону в часі, зазначив про незворотність дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, про яку неодноразово висловлювався Конституційний Суд України. Верховний Суд у справі № 904/7905/16 та у справі № 820/601/17 виснував, що згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними в рішеннях Конституційного Суду України від 13.05.1997 № 1-зп, від 09.02.1999 № 1-рп/99, від 05.05.2001 № 3-рп/2001, від 13.03.2012 № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до певного юридичного факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

5.34. Колегія суддів установила, що у справі № 912/1099/22, що розглядається, суди попередніх інстанцій мотивували оскаржувані рішення, зокрема, статтею 120 Земельного кодексу України в редакції, чинній на дату укладення договорів купівлі-продажу від 28.02.2017.

Водночас суди попередніх інстанцій зазначили, що з метою усунення прогалин та удосконалення окремих норм земельного законодавства, які регулюють перехід прав користування земельною ділянкою, Верховна Рада України 02.02.2021 прийняла Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо єдиної правової долі земельної ділянки та розміщеного на ній об`єкта нерухомості)" (набрав чинності 28.10.2021) та 08.09.2021 прийняла Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо переходу прав на земельну ділянку у зв`язку з переходом прав на об`єкт нерухомого майна, який на ній розміщено" (набрав чинності 10.12.2021). Суди попередніх інстанцій зауважили, що цими законами уніфіковано зазначені правила для всіх правових титулів користування земельною ділянкою у випадку переходу права користування земельною ділянкою (сервітут, суперфіцій, емфітевзис (сільськогосподарські будівлі), постійне користування тощо) у разі набуття права власності на розташовані на ній житловий будинок, будівлю або споруду шляхом внесення змін до статті 120 Земельного кодексу України та статті 377 Цивільного кодексу України.

Колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій навели позицію Верховної Ради України, викладену в наведених Законах, лише для констатації факту, що на теперішній час законодавець усунув прогалини та удосконалив окремі норми земельного законодавства, які регулюють перехід прав користування земельною ділянкою. Водночас суди не застосовували, як помилково стверджує скаржник, до спірних правовідносин статтю 120 Земельного кодексу України в новій редакції.

Отже, оскільки у постановах Верховного Суду від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16 та від 22.04.2019 у справі № 820/601/17 викладено висновки щодо принципу дії закону в часі при вирішенні питання про застосування норм до спірних правовідносин, проте у справі № 912/1099/22, що розглядається, суди попередніх інстанцій мотивували свої рішення нормами, які були чинними на момент виникнення спірних правовідносин, тому доводи скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій положень статті 58 Конституції України під час ухвалення оскаржуваних рішень, є безпідставними.

5.35. Колегія суддів зазначає, що оскарження судових рішень з підстав, зазначених у пункті 1 частини 2 цієї статті 287 Господарського процесуального кодексу України, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах. При цьому Верховний Суд звертає увагу скаржника на те, що згідно із частиною 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Тому доводи скаржника про неврахування висновків, викладених у постановах Вищого господарського суду України від 04.12.2013 у справі № 910/107/2013, від 25.06.2014 у справі № 913/3226/13, не можуть бути враховані Верховним Судом під час касаційного провадження.

5.36. Скаржник у касаційній скарзі зазначає про недоведення Прокурором підстав для представництва інтересів держави у справі, що розглядається. Суди попередніх інстанцій, на думку скаржника, не встановили, в чому полягає порушення інтересів держави та Світловодської міської територіальної громади та чи порушені права Світловодської міської територіальної громади рішенням Світловодської міської ради. При цьому скаржник посилається на висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 07.04.2021 у справі № 922/708/19, від 29.04.2021 у справі № 922/3219/20.

5.37. Колегія суддів установила, що постанова Верховного Суду від 07.04.2021 у справі № 922/708/19 ухвалена за позовом Першого заступника керівника Лозівської місцевої прокуратури до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, Фермерського господарства «Ладагро», Фермерського господарства «ІРЗУ», про визнання незаконними та скасування наказів, визнання недійсними договорів і зобов`язання повернути земельні ділянки. У зазначеній постанові Верховний Суд виклав такий висновок:

"Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, у чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту у порядку, передбаченому ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», а також зазначає компетентний орган, якщо такий наявний."

5.38. Постанова Верховного Суду від 28.04.2021 у справі № 922/3219/20 ухвалена за позовом заступника керівника Лозівської місцевої прокуратури Харківської області до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, Фермерського господарства "Гаврилівське", Фермерського господарства "Подолянка" про визнання недійсними договорів оренди землі та зобов`язання повернути земельні ділянки. У цій постанові Верховний Суд сформував такі висновки:

"4.18. Підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, вжиття прокурором всіх передбачених чинним законодавством заходів, які передують зверненню прокурора до суду для здійснення представництва інтересів держави, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманими від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.

Суд зобов`язаний дослідити: чи знав відповідний орган про допущені порушення інтересів держави, чи мав відповідні повноваження для їх захисту, проте всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся.

4.19. Обставини дотримання прокурором процедури, встановленої частинами 3 та 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", яка повинна передувати зверненню до суду з відповідним позовом, підлягають з`ясуванню судом незалежно від того, чи має місце факт порушення інтересів держави у конкретних правовідносинах, оскільки відповідно до положень статей 53, 174 Господарського процесуального кодексу України недотримання такої процедури унеможливлює розгляд заявленого прокурором позову по суті. У той же час відповідний уповноважений орган, виконуючи свої функції, не позбавлений можливості самостійно звернутися до суду з позовом з метою захисту інтересів держави.

При цьому саме лише посилання у позовній заяві прокурора на те, що орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження із захисту державних інтересів, без доведення цього відповідними доказами, не є достатнім для прийняття судом рішення в такому спорі по суті, оскільки за змістом абзацу 2 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді виключно після підтвердження судом правових підстав для представництва".

5.39. У контексті доводі, наведених скаржником, колегія суддів зазначає, що у справі № 912/1099/22, яка розглядається, з позовом звернувся Прокурор в інтересах держави в особі Світловодської міської територіальної громади.

5.40. Як установили суди попередніх інстанцій, Прокурором подано позов для усунення порушень, допущених самим органом місцевого самоврядування при наданні земельної ділянки в користування, тобто при здійсненні його власних функцій у земельних відносинах.

Суди попередніх інстанцій зазначили, що, звертаючись до суду з позовом у цій справі, Прокурор обґрунтував необхідність захисту інтересів держави тим, що правовідносини, пов`язані з наданням у користування земель комунальної власності, становлять "суспільний", "публічний" інтерес, а незаконність рішення органу місцевого самоврядування, на підставі якого юридична особа приватного права набула право постійного користування земельними ділянками, такому інтересу не відповідає. Зазначено, що воля територіальної громади як власника може виражатися лише в таких діях органу місцевого самоврядування, які відповідають вимогам законодавства та безпосереднім інтересам територіальної громади. Суди також зауважили, що звернення Прокурора до суду з цим позовом спрямоване на задоволення насамперед суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - надання спірних земельних ділянок комунальної власності у постійне користування, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності Українського народу на землю- національне багатство України.

5.41. Господарські суди попередніх інстанцій також установили, що спірна земельна ділянка належить до комунальної власності, тому зазначили, що згідно зі статтею 12 Земельного кодексу України до повноважень Світловодської міської ради у земельних відносинах належить розпорядження землями комунальної власності, територіальних громад, тобто здійснення функцій у відносинах з надання земельної ділянки у користування.

5.42. Водночас, як установили суди попередніх інстанцій, Прокурор зазначав, що органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, захищати законні інтереси держави та територіальної громади у спірних правовідносинах, є Світловодська міська рада. Проте, на думку Прокурора, саме цим органом місцевого самоврядування скоєно правопорушення, що зумовлює недійсність його рішення, та до Світловодської міської ради заявлено одну із позовних вимог, тому має місце співпадіння позивача й відповідача в одній особі.

5.43. Крім того, суд першої інстанції зазначив, що позов у справі № 912/1099/22 подано в межах спору про право користування земельними ділянками, у якому Світловодська міська територіальна громада є учасником відносин та стороною спору. Територіальна громада здійснює свої цивільні права та обов`язки через орган місцевого самоврядування в межах його компетенції, встановленої законом, - Світловодську міську раду, замість якої й діє Прокурор.

Отже, у справі № 912/1099/22, що розглядається, суди попередніх інстанцій установили наявність підстав для представництва Прокурором інтересів держави в особі Світловодської міської територіальної громади, а також з`ясували фактичні обставини порушення її інтересів, на захист яких поданий позов.

5.44. Колегія суддів також враховує висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18, до закінчення розгляду якої зупинялося касаційне провадження у справі № 912/1099/22. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.06.2024 справі № 925/1133/18 зазначила, що з огляду на заявлену прокурором вимогу про визнання незаконним та скасування рішення міської ради, її обґрунтування та відсутність іншого органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, прокурор правомірно визначив міську раду відповідачем у справі та обґрунтував підстави для представництва інтересів держави відсутністю органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах. Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що за обставин цієї справи органи Держгеокадастру не мають повноважень звертатися з позовом до суду, тому статусом позивача має наділятись прокурор. Зважаючи на викладене, прокурор не повинен був попередньо, до звернення до суду, повідомляти про це Черкаську міську раду та/або Держгеокадастр.

5.45. Господарські суди попередніх інстанцій у справі № 912/1099/22, що розглядається, встановили, що Прокурор подав позов для усунення порушень, допущених самим органом місцевого самоврядування при наданні земельної ділянки в користування, тобто при здійсненні його власних функцій у земельних відносинах. Колегія суддів вважає, що суди обґрунтовано погодилися з тим, що Прокурор визначив відповідачем у спорі про оскарження рішення Світловодську міську раду, оскільки інший орган, який відповідно до чинного законодавства здійснює функції з розпорядження землями територіальної громади, відсутній.

5.46. За таких обставин колегія суддів вважає безпідставними доводи скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 07.04.2021 у справі № 922/708/19, від 29.04.2021 у справі № 922/3219/20.

5.47. Скаржник у касаційній скарзі також посилається на неврахування висновків щодо застосування судами статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України, викладених у постановах Верховного Суду 09.02.2022 у справі № 910/6939/20, від 14.06.2019 у справі № 910/6642/18.

5.48. Колегія суддів установила, що постанова Великої Палати Верховного Суду від 09.02.2022 у справі № 910/6939/20, на яку посилається скаржник, ухвалена за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Скай» до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Національного банку України за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - Товариства з обмеженою відповідальністю «Дебтекс Україна», Акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» про визнання договору укладеним, визнання протиправним та скасування рішень.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.02.2022 у справі № 910/6939/20 наведено загальний висновок про те, що, установивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу в захисті, встановивши безпідставність та (або) необґрунтованість заявлених вимог.

Велика Палата Верховного Суду у справі № 910/6939/20 також виснувала, що правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів. При цьому суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

5.49. Постанова Верховного Суду від 14.06.2019 у справі № 910/6642/18 ухвалена за позовом Державного підприємства "Групова котельня Міністерства внутрішніх справ України" до Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" та Публічного акціонерного товариства "Київгаз" про зобов`язання вчинити дії. У цій постанові Верховний Суд виклав такі висновки:

"За змістом статей 3, 15, 16 ЦК України правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. За результатами розгляду такого спору має бути визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце. У цьому висновку Суд спирається на подібні висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 01.06.2016 у справі № 920/1771/14 та постанові Верховного Суду від 14.08.2018 у справі № 910/23369/17).

8.3. Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

8.4. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (пункт 57 постанови від 05.06.2018 у справі № 338/180/17), тому суд повинен відмовляти у задоволенні позовної вимоги, яка не відповідає ефективному способу захисту права чи інтересу (див. mutatis mutandis висновки у пунктах 72-76 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц).

8.5. Вирішуючи господарський спір, суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити."

5.50. У справі № 912/1099/22, що розглядається, суди попередніх інстанцій послалися на те, що скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що є підставою для припинення відповідного речового права, є ефективним способом захисту порушеного права, а вимога про скасування державної реєстрації права є похідною від вимоги про визнання недійсним рішення, на підставі якого проведено реєстрацію прав, та не є вимогою про припинення права постійного користування відповідно до статей 141, 143 Земельного кодексу України.

При цьому суди попередніх інстанцій врахували, що на підставі рішення Світловодської міської ради право постійного користування на земельні ділянки з кадастровими номерами 3510900000:50:040:0061, 3510900000:50:163:0027 зареєстровано за ДП "Завод залізобетонних виробів". ДП "Завод залізобетонних виробів" як фактичний користувач земельними ділянками зобов`язаний вносити за них плату, незалежно від моменту оформлення прав на землю, розмір такої плати буде визначатися в залежності від виду права, яке ДП "Завод залізобетонних виробів" може набути відповідно до норм земельного законодавства. Суди попередніх інстанцій зауважили, що незаконне оформлення за ДП "Завод залізобетонних виробів" права користування земельними ділянками негативно впливає на поповнення місцевого бюджету у вигляді плати за землю, оскільки розмір плати має відповідати саме законному виду праву користування.

5.51. За таких обставин колегія суддів зазначає, що суди попередніх інстанцій врахували висновки Верховного Суду про застосування положень статей 15, 16 Цивільного кодексу України, оскільки встановили порушення рішення Світловодської міської ради законних інтересів позивача, а також з`ясували ефективність обраного Прокурором способу захисту. Тому наведені доводи скаржника колегія суддів вважає необґрунтованими.

5.52. Отже, доводи ДП "Завод залізобетонних виробів", наведені у касаційній скарзі, які стали підставами для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, у цьому випадку не підтвердилися.

Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України

5.53. Касаційну скаргу з посиланням на положення пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України мотивовано тим, що ДП "Завод залізобетонних виробів" вважає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування частини 13 статті 120 Земельного кодексу України в редакції Законів № 1174-IX від 02.02.2021, № 1720-IX від 08.09.2021. При цьому скаржник стверджує, що застосування цієї норми в редакції, яка не була чинною на дату прийняття рішення Світловодської міської ради, є неправильним. Тому, на думку ДП "Завод залізобетонних виробів", суди попередніх інстанцій дійшли помилкових висновків щодо неможливості переходу права постійного користування до ДП "Завод залізобетонних виробів", спираючись на статтю 92 Земельного кодексу України.

5.54. Колегія суддів зазначає, що зміст пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України свідчить про те, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію відносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

5.55. При касаційному оскарженні судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, крім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити, зокрема, зазначення норми права, щодо якої відсутній висновок про її застосування, із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.08.2022 у справі № 908/2287/17 та постановах Верховного Суду від 12.09.2023 у справі № 916/1828/22, від 30.05.2023 у справі № 918/707/22, від 23.05.2023 у справі № 910/10442/21, від 12.11.2020 у справі № 904/3807/19.

5.56. Водночас у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 12.09.2023 у справі № 916/1828/22, від 30.05.2023 у справі № 918/707/22, від 18.05.2023 у справі № 927/1177/21, від 04.04.2023 у справі № 902/311/22.

5.57. Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, Верховний Суд зазначає таке.

5.58. У справі № 912/1099/22, на думку скаржника, спірним є невизнання судами попередніх інстанцій за ним як фактичним користувачем земельними ділянками права постійного користування цими земельними ділянками, яке перейшло до скаржника автоматично на підставі статті 120 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент укладення договорів купівлі-продажу від 28.02.2017).

Як зазначалося, у справі № 912/1099/22, що розглядається, суди попередніх інстанцій мотивували оскаржувані судові рішення, зокрема, статтею 120 Земельного кодексу України в редакції, чинній на дату укладення договорів купівлі-продажу від 28.02.2017. Суди попередніх інстанцій зазначили, що ДП "Завод залізобетонних виробів" як власник нерухомого майна має право на користування земельною ділянкою, на якій таке майно розташоване; ніхто інший, окрім власника об`єкта нерухомості, не може претендувати на земельну ділянку, оскільки вона зайнята об`єктом нерухомого майна; зазначене право визнається, у тому числі Прокурором у цій справі. Суди попередніх інстанцій зауважили, що ДП "Завод залізобетонних виробів" відповідно до статті 92 Земельного кодексу України не може набувати право постійного користування земельною ділянкою державної чи комунальної форми власності, тому погодилися з доводами Прокурора про те, що набуття ДП "Завод залізобетонних виробів" права приватної власності на комплекс будівель та споруд створило правові підстави для переходу до нього права на земельні ділянки відповідно до статті 120 Земельного кодексу України, однак на іншому правовому титулі, відмінному від права постійного користування, що визначається за згодою сторін.

5.59. З огляду на встановлені фактичні обставини у справі № 912/1099/22, що розглядається, колегія суддів зазначає, що суди попередніх інстанцій правильно застосували положення статей 92, 120 Земельного кодексу України, статті 377 Цивільного кодексу України, в комплексі та з урахуванням балансу інтересів усіх сторін, зазначили про право скаржника як фактичного користувача земельними ділянками вимагати оформлення права користування земельними ділянками на умовах і в обсязі, які були встановлені для попереднього землекористувача - власника об`єкта нерухомості.

5.60. При цьому колегія суддів зазначає, що частина 13 статті 120 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент звернення з позовом) не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, і, оскаржуючи судові рішення у справі з підстав, передбачених пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржник у касаційній скарзі не обґрунтував необхідності формування в цьому випадку єдиної правозастосовчої практики щодо застосування цієї норми земельного законодавства.

5.61. Отже наведені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилися під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень господарських судів попередніх інстанцій з цих підстав.

5.62. Інші доводи, викладені в касаційній скарзі, стосуються з`ясування обставин, уже встановлених господарськими судами попередніх інстанцій, та переоцінки вже оцінених ними доказів у справі, тому суд касаційної інстанції не може взяти їх до уваги згідно з положеннями частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Відповідно до частин 1- 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

6.2. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

6.3. За змістом частини 1 статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

6.4. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не підтвердилися, не спростовують висновків господарських судів попередніх інстанцій, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

7. Судові витрати

7.1. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку, передбаченому статтею 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на скаржника.

7.2. З огляду на викладене, заява ДП "Завод залізобетонних виробів" про стягнення витрат на професійну правничу допомогу задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Дочірнього підприємства "Завод залізобетонних виробів" Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпроенергобудпром" залишити без задоволення.

2. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 21.03.2023 і рішення Господарського суду Кіровоградської області від 19.12.2022 у справі № 912/1099/22 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Багай

Судді Т. Б. Дроботова

Ю. Я. Чумак