Постанова

від 19.08.2024 по справі 520/17990/24

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 серпня 2024 р.Справа № 520/17990/24Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Любчич Л.В.,

Суддів: Присяжнюк О.В. , Спаскіна О.А. ,

за участю секретаря судового засідання Труфанової К.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на додаткове рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.07.2024, головуючий суддя І інстанції: Супрун Ю.О., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 25.07.24 по справі №520/17990/24

за позовом ОСОБА_1

до Холодногірсько-Новобаварського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції

про скасування арешту на майно,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (надалі позивач, апелянт, ОСОБА_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Холодногірсько-Новобаварського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (надалі відповідач, ВДВС), в якому просить суд:

- скасувати обтяження за реєстраційним номером 10468784 на все невизначене нерухоме майно ОСОБА_1 , зареєстроване 10.11.2010 11:35:25 Харківською філією державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України, відповідно до постанови старшого державного виконавця Жовтневого ВДВС ХМУЮ Ростовського Р.В. про відкриття виконавчого провадження № 22456902 від 11.10.2010.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 17.07.2024 по справі №520/17990/24 адміністративний позов задоволено.

Скасовано обтяження за реєстраційним номером 10468784 на все невизначене нерухоме майно ОСОБА_1 , зареєстроване 10.11.2010 11:35:25 Харківською філією державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України, відповідно до постанови старшого державного виконавця Жовтневого ВДВС ХМУЮ Ростовського Р.В. про відкриття виконавчого провадження № 22456902 від 11.10.2010".

18.07.2024 представник позивача адвокат Сергієнко К.С. звернулася до Харківського окружного адміністративного суду через систему «Електронний суд» з заявою в порядку ст. 252 КАС України про ухвалення додаткового судового рішення відносно вирішення питання про судові витрати, в якому просила суд стягнути судові витрати ОСОБА_1 у розмірі 18968,96 грн, що складаються з 968,96 грн судового збору та 18000,00 грн витрат на правничу допомогу, з ВДВС.

Додатковим рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 25 липня 2024 року заяву представника позивача про розподіл судових витрат у справі №520/17990/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ВДВС на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 8000,00 грн.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ВДВС на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у сумі 968,96 грн.

Не погодившись з додатковим рішенням суду першої інстанції частині відмови у стягненні витрат на правничу допомогу у розмірі 10000 грн, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржуване додаткове судове рішення у цій частині та ухвалити нове рішення про задоволення вимог заяви про відшкодування витрат, понесених позивачем на професійну правничу допомогу у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт вказує, що усі перелічені послуги, що надані позивачеві по справі та зазначені в акті № 1 є видами адвокатської діяльності та не можуть тлумачиться як технічні роботи. Вважає, що оскаржуване рішення суду в цілому суперечить висновки суду, наведеним вище щодо тлумачення наданих послуг, оскільки суд повністю відхиляє вказані послуги, як професійні правничі, водночас ухвалює рішення про задоволення позову частково та стягнення відшкодування витрат в розмірі 8000,00 грн.

Стверджує, що заявлені до відшкодування витрати є співмірними, а тому суд першої інстанції мав повністю задовольнити заяву позивача.

Покликаючись на приписи Цивільного процесуального кодексу та постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 02.02.2023 по справі № 523/3904/19, від 24.01.2022 по справі № 757/9215/15-ц стверджує, що суд першої інстанції не має прав зменшувати з власної ініціативи розмір витрат на правничу допомогу з огляду на приписи.

Вважає, що суд першої інстанції був зобов`язаний застосувати приписи ч. 8 ст. 139 КАС України та покласти всі понесені витрати на правничу допомогу на відповідача.

Колегія суддів заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість додаткового рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які відповідач посилається в апеляційній скарзі, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Позивач у позовній заяві заявив вимоги, зокрема, про стягнення витрат на правову допомогу.

На підтвердження надання адвокатом позивачу правничої допомоги до суду надано: ордер на надання правничої (правової) допомоги серії АН за №1422658 від 26.06.2024; свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії ДН №6324; договір про надання правничої допомоги №07/05-2024 від 04.05.2024; Акт № 1 приймання-передачі правничих послуг до договору про надання правничої допомоги №07/05-2024 від 04.05.2024.

Відповідно до акту № 1 приймання-передачі правничих послуг до договору про надання правничої допомоги №07/05-2024 від 04.05.2024 вбачається що, адвокат надав, а Клієнт прийняв правничу допомогу по справі про скасування арешту невизначеного нерухомого майна по момент підписання даного Акту № 1 в такому обсязі:

1. Складення та подання адвокатського запиту (надалі - АЗ) № 15/05-2024 до ДВС для з`ясування причин обтяження - 0,5 год, вартість послуги 2000,00 грн.

2. Складення та подання повторного АЗ до СМУ МЮУ для з`ясування причин обтяження, з причини відсутності відповіді на АЗ від 04.05.2024 - 0,5 год., вартість послуги 2000,00 грн.

3. Складення та подання АЗ до ЦМУ МЮУ для з`ясування причин виконавчого провадження в Липовецькому ДВС - 0,5 год., вартість послуги 2000,00 грн.

4. Складення та подання заяви до ДП «Інформаційний центр» про скасування обтяження - 0,5 год., вартість послуги 2000,00 грн.

5. Складення та подання заяви до ДВС про скасування обтяження - 0,5 год., вартість послуги 2000,00 грн..

6. Складення та подання позовної заяви до Харківського окружного адміністративного суду про скасування обтяження у виді арешту всього нерухомого невизначеного майна - 2 год., вартість послуги 8000,00 грн.

Задовольняючи частково вимоги щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції вважав співмірною 8000 грн.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та зазначає.

Положеннями статті 59 Конституції України передбачено, що кожен має право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура.

Відповідно до частини першої статті 16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Відповідно до ч. 1 ст. 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом 1 ч. 3 ст. 132 КАС України встановлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до приписів частин 1-5 статті 134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною 9 ст. 139 КАС України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Колегія суддів зазначає, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 04.02.2020 у справі № 280/1765/19, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, які входять до предмета доказування у справі, мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі Баришевський проти України (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі Двойних проти України (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі Меріт проти України (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

З аналізу статті 134 КАС України, випливає, що крім того, що зазначена стаття забезпечує право особи на правову допомогу, з іншого боку, вона запобігає зловживанню правом на компенсацію витрат на правову допомогу в т.ч. неоднаковій судовій практиці, встановлюючи критерії співмірності, які визначені в частині 5 цієї статті. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат обґрунтовано у кожному конкретному випадку за критеріями співмірності необхідних і достатніх витрат.

Колегія суддів зазначає, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про співмірність та обґрунтованість стягнення з ВДВС на користь позивача заявлених судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 8000 грн.

Стосовно доводів апеляційної скарги про відхилення усіх правничих послуг судом першої інстанції, безпідставне їх віднесення до технічних робіт, суперечливість висновків суду першої інстанції, колегія суддів зазначає.

Відповідно до наданих позивачем до суду першої інстанції Актом № 1 послуги складалися зі складання та подання запитів/заяв та позову.

Зі змісту додаткового рішення вбачається, що суд першої інстанції вважав технічними роботами подання запитів/заяв та позову, у той час як складання відповідних документів не відносив до технічних робіт, що й зумовило, з урахуванням принципу співмірності, часткове задоволення заяви позивача.

Колегія суддів відхиляє покликання апелянта на приписи Цивільного процесуального кодексу та постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 02.02.2023 по справі № 523/3904/19, від 24.01.2022 по справі № 757/9215/15-ц з таких підстав.

Питання розподілу витрат в адміністративному судочинстві врегульовано виключно КАС України, колегія суддів зауважує, що ЦПК України регулює приватно-правові відносини, натомість КАС України регулює публічно-правові відносини, які мають дещо різний характер.

Посилання апелянта на наведені вище постанови колегія суддів відхиляє з таких підстав.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Аналіз вказаної норми свідчить, що врахуванню підлягають висновки Верховного Суду лише щодо застосування конкретних норм права.

Наведені позивачем висновки Верховного Суду є висновком за результатом оцінки наданих учасниками справи доказів та установлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи та не стосується порядку застосування певних норм права, що мали би враховуватись судами попередніх інстанцій при розгляді аналогічних спорів.

Також безпідставним є покликання апелянта на те, що суд був зобов`язаний застосувати наслідки, визначені у ч. 8 ст. 139 КАС України з таких підстав.

Відповідно до ч. 8 ст. 139 КАС України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Аналіз приписів цієї норми дає підстави для таких висновків:

- зазначена норма виступає процесуальною санкцією, яка застосовується адміністративним судом незалежно від того, чи заявлялося відповідне клопотання заінтересованою стороною, між тим процесуальним законом не визначено поняття «неправильних дій сторони»;

- цією нормою встановлено право, а не обов`язок суду здійснити розподіл судових витрат у вищезазначений спосіб, у тому числі частково покласти судові витрати на певну сторону;

- більш того, висновок суду про необхідність покладення судових витрат на сторону, внаслідок неправильних дій якої виник спір, повинен бути належним чином обґрунтованим.

Такі висновки суду апеляційної інстанції відповідають висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду від 25 лютого 2020 року по справі №260/1378/18.

При цьому, колегія суддів враховує, що, звертаючись до суду першої інстанції ані у позові, ані у заяві про ухвалення додаткового рішення, позивач не наводив жодних доводів чи міркувань щодо необхідності застосування судом положень частини восьмої статті 139 КАС України при вирішенні питання розподіл судових витрат, як і щодо можливості покладення судових витрат на сторону відповідача.

Таким чином, переглянувши оскаржуване судове рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції не допустив порушень норм процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків, якими мотивоване додаткове рішення суду першої інстанції, та не дають підстав вважати висновки суду першої інстанції помилковими.

Ухвалюючи це судове рішення, колегія суддів керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення «Серявін та інші проти України») та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини по справі «Серявін та інші проти України» (п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у цій справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи апелянта, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За змістом частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно ухвалив додаткове судове рішення з додержанням норм процесуального права, а тому оскаржуване додаткове рішення слід залишити без змін.

Керуючись ст. 134, 139, 242, 243, 250, 252, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Додаткове рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2023 року по справі №520/17990/24 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя Л.В. ЛюбчичСудді О.В. Присяжнюк О.А. Спаскін Повний текст постанови складено 29.08.2024.