Рішення

від 29.08.2024 по справі 301/2225/23

ІРШАВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 301/2225/23

2/301/18/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"29" серпня 2024 р. м. Іршава

Іршавський районний суд Закарпатської області

в складі головуючої Даруда І.А.,

при секретарі Кинів Д.Л.,

за участі

позивача за первісним позовом ОСОБА_1

представника позивача за первісним позовом ОСОБА_2

представника відповідача за первісним позовом ОСОБА_3

позивачів за зустрічним позовом ОСОБА_4 та ОСОБА_5

представника позивачів за зустрічним позовом ОСОБА_6

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Іршава цивільну справу за первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_7 про визнання спільною сумісною власністю подружжя на житловий будинок та земельну ділянку, визнання права власності на частку спільного сумісного майна подружжя ОСОБА_5 та за зустрічним позовом ОСОБА_8 та ОСОБА_5 , в інтересах яких діє адвокат Іляшкович Наталія Василівна до ОСОБА_1 та ОСОБА_7 про визнання спільної сумісної власності сім`ї ОСОБА_5 на житловий будинок та земельну ділянку та визнання права власності на спільне сумісне майно сім`ї ОСОБА_5,

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 в інтересах якої діють адвокат Карабиньош Іван Іванович та адвокат Дубровська Олена Миколаївна звернулася до суду з позовом до ОСОБА_7 про визнання спільною сумісною власністю подружжя на житловий будинок та земельну ділянку, визнання права власності на частку спільного сумісного майна подружжя ОСОБА_5. Свої вимоги мотивує тим, що 06 квітня 2010 року виконавчий комітет Малораковецької сільської ради Іршавського району Закарпатської області зареєстровав шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_7 , про що в книзі реєстрації шлюбів було зроблено відповідний актовий запис за № 6.

У травні 2023 року позивач подав до Іршавського районного суду Закарпатської області позов про розірвання шлюбу (справа № 301/1955/23).

У період перебування у шлюбі з 2010 року по 2023 рік в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти сторонами побудовано та введено в експлуатацію житловий будинок загальною площею 417 кв. м. з надвірними спорудами за адресою АДРЕСА_1 .

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно від 05.06.2021 року будинок зареєстрований за Відповідачем та включає сам житловий будинок - літ. «А-А1», вбиральню - літ. «Б», літню кухню - літ. «В», корівник - літ. «Г», свинарник - літ. «Д», огорожу - № 1-2.

Державна реєстрація права власності на даний будинок проведена за Відповідачем одноособово під час перебування у шлюбі згідно декларації про готовність об`єкта до експлуатації ЗК 142170161116 від 16.01.2017 року, хоча фактично будинок є спільною сумісною власністю.

Будинок розташований на земельній ділянці кадастровий номер 2121986000:02:001:0032 площею 0,10 га. за адресою АДРЕСА_1 , яка теж зареєстрована за Відповідачем.

На даний час між сторонами відсутній договір і вони не досягли згоди щодо розподілу зазначеного житлового будинку, а тому для вільного володіння, користування і розпоряджання спірним майном необхідно здійснити його поділ на дві рівні ідеальні частки.

У зв`язку з виділом з спільної сумісної власності та набуттям Позивачем права власності на 1/2 частину житлового будинку загальною площею 417 кв. м. з господарськими будівлями та спорудами за адресою АДРЕСА_1 , у відповідності до статей 120 ЗК, 377 ЦК переходить і право власності на 1/2 частину земельної ділянки кадастровий номер 2121986000:02:001:0032 площею 0,10 га. (цільове призначення якої для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що знаходиться під житловим будинком.

Відповідач ОСОБА_7 в інтересах якого діє адвокат Аннишинець М.В. подав відзив на позовну заяву, в якій зазначає, що позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_7 , житлового будинку з надвірними спорудами за адресою: АДРЕСА_1 не визнає повністю; позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання за нею права спільної часткової власності на житловий будинок з надвірними спорудами за адресою: АДРЕСА_1 визнає частково.

Оскільки, твердження позивачки ОСОБА_1 про те, що у період перебування у шлюбі з 2010 по 2023 рік в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти лише позивачки та відповідача було побудовано житловий будинок загальною площею 417 кв.м. з надвірними спорудами за адресою: АДРЕСА_1 є безпідставними, неправдивими та такими, що не відповідають дійсності. Вказаний житловий будинок був побудований в основному за грошові кошти батьків відповідача - ОСОБА_5 та ОСОБА_8 , частка внеску яких в новозбудованому житловому будинку загальною площею 417 кв.м. з надвірними спорудами за адресою АДРЕСА_1 (матеріальна, трудова, моральна та ін.) становить понад 90 відсотків.

Після укладення в 2010 році шлюбу, сторони по справі ОСОБА_1 та ОСОБА_7 зареєстрували своє місце проживання та постійно проживали в будинку АДРЕСА_1 . Даний житловий будинок на даний час належить матері відповідача - ОСОБА_8 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 24.03.2021 року, що стверджується копією заповіту ОСОБА_9 від 26.06.2013 року, посвідченого секретарем Малораковецької сільської ради О.І. Яцканич (оригінал заповіту знаходиться в державного нотаріуса Іршавської нотаріальної контори в спадковій справі № 153/2016);

копією свідоцтва про право на спадщину за заповітом, зареєстрованого в реєстрі за № 2-253 (оригінал свідоцтва знаходиться в ОСОБА_8 );

копією витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, інд.номер 249656084 (оригінал витягу - в ОСОБА_8 );

В період спільного проживання за адресою: АДРЕСА_2 , що тривало з 2010 року по 2018 рік, в розпорядженні ОСОБА_7 та ОСОБА_1 були окремі кімнати, ванна, туалет. Протягом всього періоду 2010-2018 років вся сім`я ОСОБА_5, в томі числі сторони по даній справі, батьки відповідача вели спільне господарство, тобто мали спільні витрати, спільний бюджет, спільне харчування, надання взаємної допомоги, наявність усних домовленостей про порядок користування житловими приміщеннями, тощо.

В період проживання сторін по справі разом з батьками відповідача ОСОБА_7 , а саме в 2014 році почав зводитися (будуватися) житловий будинок та надвірні споруди по АДРЕСА_1 . Батьки відповідача взяли саму активну і основну участь у зведенні даного житлового будинку, оскільки відповідач ОСОБА_7 є їх єдиним сином. Так. протягом будівництва житлового будинку та надвірних споруд по АДРЕСА_1 в період 2014-2018 років батьки відповідача вклали в його будівництво, тобто витратили власних грошових коштів на суму понад 1,5 мільйона гривень. Підтверджуючі документи про закупівлю батьками відповідача будівельних, оздоблювальних та інших матеріалів, а також про їх використання, встановлення, влаштування при будівництві житлового будинку та надвірних споруд по АДРЕСА_1 в період 2014-2018 років знаходяться в ОСОБА_5 та ОСОБА_8 .

Тому, вимоги позивачки визнати спільною сумісною власністю лише подружжя житловий будинок загальною площею 417 кв.м. з надвірними спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , що розташований на земельній ділянці кадастровий номер 2121986000:02:001:0032 є безпідставними. Вважає, що зазначений житловий будинок з надвірними спорудами, що розташований на земельній ділянці кадастровий номер 2121986000:02:001:0032 є спільною сумісною власністю усіх членів сім`ї ОСОБА_5: ОСОБА_7 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 та ОСОБА_8 .

У частині четвертій статті 368 ЦК України передбачено, що майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі. Договір щодо прав власності на житловий будинок загальною площею 417 кв.м. з надвірними спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , що розташований на земельній ділянці кадастровий номер 2121986000:02:001:0032 - не укладався. ОСОБА_7 є титульним власником вказаного житлового будинку. Це стало можливим після обговорення та прийняття рішення в 2017 році усіма членами сім`ї ОСОБА_5: ОСОБА_7 , ОСОБА_1 .. ОСОБА_5 та ОСОБА_8 .

За наведених обставин, погоджується на задоволення позовних вимог ОСОБА_10 про визнання за нею права власності на житловий будинок по АДРЕСА_1 в розмірі не більше 1/4 частини будинку.

За наведених обставин вимоги позивачки про визнання за нею права спільної часткової власності на 1/2 частину земельної ділянки кадастровий номер 2121986000:02:001:0032 площею 0,10 га є безпідставними. Такі вимоги не визнає повністю. Дана земельна ділянка набута у власність відповідачем ОСОБА_7 в порядку безоплатної приватизації. Згідно пункту 5 частини 1 статті 57 Сімейного кодексу земельна ділянка, набута чоловіком за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України є особистою приватною власністю чоловіка.

Таким чином, земельна ділянка кадастровий номер 2121986000:02:001:0032, що приватизована ОСОБА_7 під час шлюбу, є його особистою приватною власністю та не підлягає поділу.

В разі прийняття судом рішення щодо визнання за позивачкою права спільної власності на певну частину житлового будинку АДРЕСА_1 , земельну ділянку можливо виділити позивачці лише в межах необхідних для обслуговування такої частини будинку. Виділення позивачці земельної ділянки в більшій частині - заперечує.

В зв`язку з чим просить в задоволенні вимог позивачки про визнання спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_7 житлового будинку з надвірними спорудами за адресою: АДРЕСА_1 розташованого на земельній ділянці кадастровий номер 2121986000:02:001:0032 відмовити повністю. Позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання за нею права спільної часткової власності на житловий будинок з надвірними спорудами за адресою: АДРЕСА_1 визнаємо частково, з урахуванням викладених вище обставин.

Треті особи, які заявляють самостійні вимоги ОСОБА_8 , ОСОБА_5 в інтересах яких діє ОСОБА_6 подали зустрічну позовну заяву до ОСОБА_1 та ОСОБА_7 про визнання спільної сумісної власності сім`ї ОСОБА_5 на житловий будинок та земельну ділянку та визнання права власності на спільне сумісне майно сім`ї ОСОБА_5. Свої вимоги мотивують тим, що 06 квітня 2010 року їх син уклав шлюб із ОСОБА_1 , який було зареєстровано у виконавчому комітеті Малораковецької сільської ради Іршавського району Закарпатської області, актовий запис №6.

Одразу після укладення шлюбу невістка, ОСОБА_1 переїхала проживати до сім`ї чоловіка та 03 червня 2010 року її місце проживання було зареєстровано у житловому будинку по АДРЕСА_3 , належному на праві приватної власності матері чоловіка, ОСОБА_8 . Дане твердження доводиться відміткою про реєстрацію місяця проживання у паспорті громадянина України серія НОМЕР_1 виданого Іршавським РВ УМВС України 05.05.2020р. Сторони проживали спільно, однією сім`єю, що підтверджується також довідками Малораковецької сільської ради: від 26.08.2016р. №764, від 04.10.2016р. №972, від 02.10.2018р. №611 та актами обстеження матеріально - побутових умов. Вони були пов`язані спільним побутом, вели спільне господарство, мали взаємні права та обов`язки.

За час спільного проживання у сім`ї було прийнято рішення спільними коштами та зусиллями побудувати новий житловий будинок на земельній ділянці у АДРЕСА_1 . У зв`язку із тим, що земельна ділянка під забудову була виділена сину, ОСОБА_7 , титульним забудовником було визначено саме його. У 2014 році було розпочато будівельні роботи по спорудженню самого житлового будинку та допоміжних приміщень (господарських споруд). Треті особи взяли активну та основну участь у будівництві.

Так, у першому півріччі 2014 року ОСОБА_5 за власні кошти для будівництва житлового будинку у АДРЕСА_1 придбав блоків газобетонних на загальну суму 189 265,00 (сто вісімдесят дев`ять тисяч двісті шістдесят п`ять гривень) гри., що підтверджується видатковими накладними на 13 аркушах.

У другому півріччі 2014 року на спорудження будинку у АДРЕСА_1 ОСОБА_5 було закуплено будівельних матеріалів на загальну суму 78 599,40 (сімдесят вісім тисяч п`ятсот дев`яносто дев`ять гривень 40 ) гривень, також металопластикові вікна та двері на загальну суму 815 256, 60 (вісімсот п`ятнадцять тисяч двісті п`ятдесят шість гривень 60)грн., що підтверджується видатковими накладними на 7 аркушах.

У 2015 році ОСОБА_5 витратив на будівництво житлового будинку у АДРЕСА_1 30 889,88 (тридцять тисяч вісімсот вісімдесят дев`ять гривень 88) гривень, а у 2016 році на будівельні матеріали ОСОБА_5 було витрачено 84 019,55 (вісімдесят чотири тисячі дев`ятнадцять гривень 55) грн..

У 2017 році витрати ОСОБА_5 на закупівлю будівельних матеріалів на будівництво житлового будинку у АДРЕСА_1 склали 244 848,60 (двісті сорок чотири тисячі вісімсот сорок вісім гривень 60) грн., що підтверджується видатковими накладними на 7 аркушах.

У 2018 році ОСОБА_5 було закуплено оздоблювальних матеріалів для будинку у АДРЕСА_1 на загальну суму 467 404,78 (чотириста шістдесят сім тисяч чотириста чотири гривні 78)грн.. що підтверджується видатковими накладними на 4 аркушах.

У 2019 році ОСОБА_5 за власні кошти придбав штукатурку акрилову для оздоблення будинку у АДРЕСА_1 на суму 74 900.00 (сімдесят чотири тисячі дев`ятсот гривень) грн..

В подальшому, 12 листопада 2021 року ОСОБА_5 придбав для будинку тканинні ролети у кількості 28 штук та москітну сітку на загальну суму 34 478,00 (тридцять чотири тисячі чотириста сімдесят вісім гривень) грн.

Отже, загальна сума коштів, які були витрачені батьками відповідача ОСОБА_7 на будівництво житлового будинку у АДРЕСА_1 , складає 2 019652,81 (два мільйони дев`ятнадцять тисяч шістсот п`ятдесят дві гривні 81) грн.. І це лише ті кошти, які підтверджуються накладними, що збереглися.

12 квітня 2017 року, на підставі декларації про готовність об`єкта до експлуатації ЗК 14217016116 від 16.01.2017р. та рішення виконавчого комітету Малораковецької сільської ради Іршавського району №4 від 26.01.2017р., було здійснено державну реєстрацію права власності на житловий будинок у АДРЕСА_1 за ОСОБА_7 . Таким чином, титульним власником визначено сина третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, ОСОБА_7 .

Позивачі ОСОБА_8 та ОСОБА_5 вважають, що також мають право на частку у майні спільної власності, оскільки у будівництво спірного майна ними були вкладені особисті кошти, які навіть перевищують оціночну вартість об`єкта поділу.

Майно, щодо якого розглядається спір, не є майном, набутим подружжям за час шлюбу. Воно створено за рахунок коштів та спільної праці усіх членів сім`ї ОСОБА_5, а тому має ділитися між ними у рівних частках виходячи з положень ч. 4 ст. 386 ЦК України.

Що стосується земельної ділянки площею 0,10 га кадастровий №2121986000:02:001:0032 переданої ОСОБА_7 у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і спору, зазначають що за змістом п. в ч. 2 ст. 89 Земельного кодексу України, земельні ділянки співвласників житлового будинку перебувають у їхній спільній сумісній власності. Позивачі вважають, що земельна ділянка має залишитися у спільній сумісній власності. В зв`язку з чим просять визнати житловий будинок загальною площею 417 кв. м. з надвірними спорудами у АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,1 га із цільовим призначенням: для будівництва житлового будинку, господарських будівель і споруд кадастровий № 2121986000:02:001:0032 спільною сумісною власністю сім`ї ОСОБА_5, а саме: ОСОБА_11 , ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , ОСОБА_1 . Визнати за ОСОБА_8 та ОСОБА_5 право власності по 1/4 частини за кожним житлового будинку з надвірними спорудами у АДРЕСА_1 .

Представник позивача за первісним позовом -відповідача за зустрічним ОСОБА_12 подав заяву про уточнення заявлених позовних вимог, в якій просить визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) та ОСОБА_7 (РНОКПП НОМЕР_3 ) житловий будинок загальною площею 417 кв.м. з надвірними спорудами за адресою АДРЕСА_1 , що розташований на земельній ділянці кадастровий номер 2121986000:02:001:0032 площею 0,10 га. та включає житловий будинок - літ. «А-А1», вбиральню - літ. «Б», літню кухню - літ. «В», корівник - літ. «Г», свинарник - літ. «Д», огорожу - № 1 -2.

Визнати за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) право власності на 1/2 частину житлового будинку загальною площею 417 кв. м. з надвірними спорудами за адресою: АДРЕСА_1 та 1/2 частину земельну ділянки кадастровий номер 2121986000:02:001:0032 площею 0,10 га., що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , цільове призначення якої для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Крім цього, представник позивача за первісним позовом -відповідача за зустрічним ОСОБА_2 подала заперечення на відзив ОСОБА_7 щодо позовної заяви ОСОБА_1 , в якому зазначила, що відповідачем не заперечується той факт , що ним, як одним з подружжя отримана земельна ділянка для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд яка розташована по АДРЕСА_1 .

Ця земельна ділянка підлягає поділу між сторонами шляхом визнання права власності на 1/2 її ідеальну частину за позивачкою, оскільки відповідно до ст. 120 ЗК України, ст. 377 ЦК України при переході права власності на будівлі і споруди разом з цими об`єктами переходить і право власності на земельну ділянку без зміни її цільового призначення.

З огляду на зазначене не заслуговує на увагу твердження відповідача про неможливість поділу земельної ділянки .

Не заперечується відповідачем і той факт, що будівництво житлового будинку, введення його в експлуатацію та облаштування відбулось під час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі.

Таким чином, є всі підстави вважати, що земельна ділянка, житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами побудований сторонами спільно, під час зареєстрованого шлюбу, тому у відповідності до ст. 60 ч.1СК України є всі підстави вважати їх спільною сумісною власністю, частки подружжя в якій є рівними.

Що стосується твердження відповідачів про створення майна спільними зусиллями подружжя та батьків відповідача, то ОСОБА_1 просить суд прийняти до уваги наступне :

Обов`язковими умовами для визнання їх членами сім`ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.

Позивачка ОСОБА_1 не заперечує факту проживання з квітня 2010 р. до грудня 2015 р. за адресою АДРЕСА_3 в будинку батьків відповідача, однак категорично заперечує факт наявності спільного з ними бюджету, оскільки кожна сім`я мала свої власні кошти, заперечує факт ведення спільного господарства, спільних витрат, так як якщо батьки позивача щось і купляли для молодої сім`ї, то їм подружжям ОСОБА_5 кошти за придбане повертались в повній сумі.

Не заперечується той факт, що подружжю ОСОБА_5 у будинку батьків була виділена окрема житлова площа, на якій вони самостійно господарювали.

Відповідач ОСОБА_7 , визнаючи право власності позивачки ОСОБА_1 на частку житлового будинку та господарських споруд, посилається на те , що майно створено спільною працею всіх членів сім`ї. Позивачка не заперечує, що спірне майно створено саме спільною працею подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_7 .

Позивачка ОСОБА_1 не заперечує, що батьки сторін по мірі можливості, за власною ініціативою, виконували деякі роботи на будівництві, оскільки будь-яких розмов про те, що будується будинок для них та батьків відповідача, не було.

Що стосується участі у створенні нерухомого майна, батьків відповідача, то за приписами ст. 368 ЦК України визначено, що спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.

Суб`єктами права спільної сумісної власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, а також держава, територіальні громади, якщо інше не встановлено законом,

Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Позивачка ОСОБА_1 стверджує, що жодного письмового договору про створення спільної сумісної власності з батьками відповідача їх подружжя не укладало, що не заперечує і сам відповідач у своєму відзиві. Тому документи на закупівлю будівельних та інших матеріалів, які за твердженням відповідача, є у його батьків, юридичного значення не мають, тим більше, що батьки, якщо і купляли матеріали, то на прохання і за кошти подружжя. До відзиву відповідачем не приєднано жодного належного і допустимого доказу створення спільної сумісної власності з батьками відповідача.

Доказування не може грунтуватися на припущеннях (ч.б ст. 81 ЦПК України). За доведеності своєї участі у будівництві житлового будинку та господарських споруд в АДРЕСА_1 батьки відповідача мають право вимагати відшкодування понесених ними витрат на його будівництво.

Приєднані до відзиву акт обстеження житлово-побутових умов, довідки про склад сім`ї не доводять факту ведення спільного господарства, спільного бюджету до домовленості про створення спільного майна з батьками відповідача. Враховуючи викладене позивачка ОСОБА_1 вважає, що її позовні вимоги є обгрунтованими і такими, що підлягають до задоволення.

Представник відповідача за первісним та зустрічним позовом ОСОБА_3 подав заперечення на відповідь на відзив ОСОБА_7 щодо позовної заяви ОСОБА_1 , в якому зазначив, що у запереченні ОСОБА_1 на відзив ОСОБА_7 представник позивачки - адвокат Дубровська О.М. стверджує що спірний об`єкт є власністю подружжя, частки на який в позивачки та відповідача є рівними.

Однак, в запереченні позивачка погоджується з тим, що в період будівництва житлового будинку по АДРЕСА_1 з надвірними спорудами, літнею кухнею вона разом з відповідачем проживала в будинку батьків відповідача. При цьому позивачка заперечує факт наявності спільного з батьками відповідача бюджету, спільних з ними витрат. Також позивачка заперечує фінансову участь батьків відповідача у будівництві та зведенні спірного майна, зазначаючи що вкладені батьками відповідача кошти, поверталися подружжям ОСОБА_5. Однак такі доводи, суперечать вимогам ст.81 ЦПК України та не підтверджені жодними допустимим і належними доказами.

Щодо необхідності укладення письмового договору про створення спільної сумісної власності з батьками відповідача то такого договору не було, та й потреби в ньому ми не вбачали, оскільки набуття права спільної сумісної власності на майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, презюмується ч.ч.2,4 ст. 368 ЦК України.

Щодо тверджень позивачки про те, що відповідачем не додано до відзиву доказів створення спільної сумісної власності з батьками відповідача, то такі твердження є безпідставними.

До відзиву на позов відповідачем додано численні докази спільного проживання та ведення спільного господарства подружжям ОСОБА_5 з батьками відповідача в період з 2010 року до 2018 року. Саме в цей період - період проживання сторін по справі разом з батьками відповідача ОСОБА_7 , а саме в 2014 році почав зводитися (будуватися) житловий будинок та надвірні споруди по АДРЕСА_1 . Повністю є неправдивими твердження позивачки щодо того, що не було розмов між подружжям ОСОБА_5 та батьками відповідача про те, що будинок будується як для батьків відповідача, так і для сторін по справі.

У відзиві відповідач зазначив, що лише фінансовий вклад його батьків у зведенні даного житлового будинку складає понад 1,5 млн. грн. Не рахуючи їх безпосередню трудову участь у будівництві житлового будинку з надвірними спорудами. Підтверджуючі документи про закупівлю батьками відповідача будівельних, оздоблювальних та інших матеріалів, а також про їх використання, встановлення, влаштування при будівництві житлового будинку та надвірних споруд по АДРЕСА_1 в період 2014-2018 років знаходяться в ОСОБА_5 та ОСОБА_8 . Переконані, що такі докази будуть надані суду безпосередньо батьками відповідача. Тому, вимоги позивачки визнати спільною сумісною власністю лише подружжя житловий будинок загальною площею 417 кв.м. з надвірними спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , що розташований на земельній ділянці кадастровий номер 2121986000:02:001:0032 є безпідставними. Зазначений житловий будинок з надвірними спорудами, що розташований на земельній ділянці кадастровий номер 2121986000:02:001:0032 є спільною сумісною власністю усіх членів сім`ї ОСОБА_5: ОСОБА_7 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 та ОСОБА_8 .

За наведених обставин, вважає, що твердження позивачки у запереченні не спростовують доводів відповідача, наведених ним у відзиві.

Представник позивача за первісним позовом-відповідача за зустрічним ОСОБА_2 в судовому засіданні основний позов підтримала з мотивів, що викладені в ньому, просила такий задовольнити. Зустрічний позов не визнала, просила відмовити в задоволенні такого. Пояснила, що під час розгляду справи не було надано доказів того, що ОСОБА_8 та її чоловік ОСОБА_5 мали намір здійснювати або здійснювали будівництво будинку, в якому вони вимагають визнання права власності на 1/4 частину за кожним, на земельній ділянці, що була відведена саме їм в установленому порядку для цієї мети, у третіх осіб відсутній належний дозвіл на будівництво та належно затверджений проект будівництва.

Також зазначила, що матеріалами справи підтверджується, що земельна ділянка на якій здійснено будівництво житлового будинку та господарських споруд належить на праві власності відповідачу ОСОБА_7 , як одному з подружжя ОСОБА_5, дозвіл на будівництво, будівельний паспорт, технічний паспорт на зазначене будинковолодіння оформлено на ОСОБА_7 , реєстрація права власності здійснена на ОСОБА_7 ,.

Позивачка за основним позовом ОСОБА_1 в судовому засіданні основний позов підтримала, просила задовольнити, зустрічний не визнала, пояснила, що після укладення шлюбу вони з чоловіком проживали у його батьків. Працювали в них по господарству. Однак мали свій бюджет та вели окреме господарство, часто запрошували батьків на обід, коли була вдома комунальні послуги сплачувала сама, мали окрему кухню, в одному будинку не проживали і не вели спільне господарство. Під час будівництва будинку, вони з чоловіком наймали працівників, а батько чоловіка контролював процес будівництва, і за це отримував гроші. Так як вони з чоловіком працювали в Харкові і приїздили додому на 2-3 тижні, то всі покупки для будівництва оформляли на батька позивача. Трьох дітей залишала на своїх батьків.

У батьків чоловіка вони жили після одруження і до переходу в нове житло. Місяць вона жила в своїх батьків, бо чоловік був на заробітках, а вона мала конфлікти з свекрухою.

Під час перебування на заробітках, вони з чоловіком заробляли по 40 тис. гривень, за які будувалися.

Відповідач за основним та зустрічним позовом ОСОБА_7 в судовому засіданні основний позов визнав частково та не заперечував щодо визнання за позивачкою за основним позовом права власності на частини будинку. Зустрічні позовні вимоги визнав повністю. Пояснив, що з 2010 року проживали з дружиною у його батьків і вирішили будуватися. Так як він один син, вирішили оформити будинок на нього. Працював у Харкові на заводі, звільнився у 2022 році. Коли був вдома, проживали разом з батьками, вели спільний бюджет та господарство, пральна машина була спільна, тобто вели спільний побут, харчувалися разом та разом працювали на городі. Як їхав на заробітки, залишав дружині гроші. Коли і дружина їхала на заробітки, все майно закривали в них в кімнаті. Проживали в спадковому будинку, в дідівській хаті. Коли дід помер, він оформив на себе земельну ділянку. Дружина двічі була на заробітках. Для будівництва його батько наймав людей, за матеріали які він купував, вони не платили.

Позивачка за зустрічним позовом ОСОБА_8 в судовому засіданні основний позов не визнала, зустрічний підтримала та просила такий задовольнити. Пояснила, що будинок вони з чоловіком будували собі, а стару хату хотіли залишити дітям. Дружина сина їздила до Чехії на заробітки до своєї мами, та не повернулася, там прожила 2 роки, в цей час дитина була з сином.

Коли будувався будинок, вони всі разом вели спільне господарство. За все будівництво розраховувався її чоловік. Договору про те що будинок буде спільний не укладали. У них з чоловіком були свої гроші, а молоде подружжя мало свій бюджет.

Позивач за зустрічним позовом ОСОБА_5 в судовому засіданні основний позов не визнав, зустрічний підтримав, пояснив, що все життя заробляв гроші у Прибалтиці. Всі кошти і працю вкладав в будівництво. Молоде подружжя проживало в літній кухні, бо там була ванна. Спільно вели господарство, продукти купували разом та разом харчувалися. Ні син, ні невістка гроші не давали. Комунальні послуги сплачував він. З 2022 року невістка перебувала у Чехії та не хотіла приїхати.

Свідок ОСОБА_13 в судовому засіданні показав, що він сусід ОСОБА_5. Після одруження ОСОБА_1 перейшла жити до батьків чоловіка. Однак жили окремо від батьків у літній кухні. ОСОБА_1 постійно ходила на заробітки та залишала дітей на батьків. Гроші на будівництво також давали батьки ОСОБА_1 . Ремонт у літній кухні зробили через рік після весілля. На нове будівництво людей наймав ОСОБА_14 , а його батько керував будівництвом за гроші подружжя, так як ті були на заробітках. Батьки на будівництво грошей не давали. Стара хата належала старшому подружжю ОСОБА_5.

Свідок ОСОБА_15 в судовому засіданні показала, що вона сусідка, як будувався будинок, ОСОБА_5 наймав бригаду, а гроші передавали батьки ОСОБА_1 , так як молоде подружжя було на заробітках в Харкові. Коли молоде подружжя було вдома, то вони вели господарство окремо, бо жили в літній кухні. Їй відомо, що батьки ОСОБА_1 давали гроші на стіни та вікна.

Свідок ОСОБА_16 у судовому засіданні показала, що ОСОБА_5 є рідним братом та постійно працював у сина на будівництві, а його мати готувала їжу для бригади. В цей час ОСОБА_1 перебувала в Чехії. За будівельні матеріали платив ОСОБА_5 батьків ОСОБА_17 на будівництві не бачила ні разу.

Свідок ОСОБА_18 в судовому засіданні пояснила, що позивачі за зустрічним позовом є її ріднею. Зазначила, що наскільки їй відомо, при будівництві будинку за пророблену роботу розраховувався ОСОБА_5 , походження даних грошей та як велися фінанси та господарство між сім`ями їй не відомо, для кого будувався будинок не знає.

Свідок ОСОБА_19 пояснила, що давно знайома з позивачкою за основним позовом, оскільки працювали разом в Харкові на заводі. Пояснила, що наскільки їй відомо, молода сім`я ОСОБА_5 проживала окремо від батьків, однак продукти та інші предмети побуту для спільного користування, закупляли за власні кошти, чи вівся спільний бюджет та чи велося спільне господарство їй не відомо. Сімейна атмосфера була хорошою, під час того як молоді виїжджали на заробітки ОСОБА_5 наглядав за будівництвом нового будинку. Також, зазначила, що коли ОСОБА_7 було близько 5 ти років, його батьки знесли стару хату, яку успадкувала ОСОБА_8 та побудували нову хату для свого проживання, ремонтні роботи в вищевказаному будинку проводилися до весілля й до сьогодні більше не проводилися. Зазначила, що новий будинок був побудований для молодої сім`ї ОСОБА_5, тобто для позивача та відповідача за основним позовом.

Свідок ОСОБА_20 в суді зазначив, що знає ОСОБА_5 тривалий час, оскільки останній купляв в магазині де він працює будівельні матеріали (блоки, цемент, арматуру, будівельну плитку) для нового будинку в період з 2012 по 2014 р.р. а також у 2023 році, адреси будівництва для якого закуповувались вищезаначені будівельні матеріали йому не відомо, як і не відомо для кого будувався будинок.

Свідок ОСОБА_21 зазначив, що він є приватним підприємцем, тому він може пояснити, що ОСОБА_5 замовляв у нього віконні конструкції 20.08 2014 року на суму 190300 грн. та після чого додатково замовляв на суму 128 500 грн., у жовтні 2015 року замовляв підвіконники на суму 16 520 грн. та 12.06.2015 року вікна на суму 167320 грн. , у червні 2015 року на також замовляв вікна на суму 242 528 грн., у листопаді 2017 року замовляв гаражні ворота на суму 69 966 грн., як пояснював ОСОБА_5 це все він замовляє на нову будову в с. Малий Раковець, особисто він на об`єкті присутнім не був тому не може пояснити на яку саме будівлю встановлювалися дані вікна.

Заслухавши пояснення учасників, свідків, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги основного позову слід задовольнити в повному обсязі, а у задоволенні вимог зустрічного позову слід відмовити на недоведеністю позовних вимог виходячи з наступного.

Згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (стаття 61 СК України).

Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентується статтею 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Розпорядження спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя.

Право подружжя на поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено у статті 69 СК України. Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а в разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 Цивільного кодексу України (далі ЦК України).

Частинами 1,2 ст.70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї. Принцип рівності часток застосовується незалежно від того, чи здійснюється поділ у судовому або у позасудовому порядку.

Статтею 71 СК України встановлено, що майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

Сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов`язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися "обставинами, що мають істотне значення", якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім`ї, матеріальне становище співвласників тощо.

Зі змісту п.п. 23,24 постанови Пленуму ВСУ від 21.12.2007 №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вбачається, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї.

Відповідно до п. 30 постанови Пленуму ВСУ від 21.12.2007 №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об`єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч.1 ст.63, ч.1 ст.65 СК.

При цьому суд враховує правові позиції ВСУ з аналогічних спорів, в яких ВСУ роз`яснює, що у процесі розгляду спорів про поділ майна подружжя необхідно враховувати такі обставини: час придбання майна; кошти, за які таке майно було придбано (джерело придбання); мета придбання майна, яка дозволяє визначити правовий статус сумісної власності подружжя.

При цьому суд підкреслює, що тільки у випадку, якщо придбання майна відповідало зазначеним критеріям, таке майно може бути визнане спільно нажитим і підлягає розподілу між подружжям на підставі ст. 60 СК України.

Статтею 372 ЦК України визначено, що майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними, крім випадків, установлених законом.

У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення.

У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

Як встановлено судом, 06 квітня 2010 року виконавчий комітет Малораковецької сільської ради Іршавського району Закарпатської області зареєстровав шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_7 , про що в книзі реєстрації шлюбів було зроблено відповідний актовий запис за № 6.

У травні 2023 року позивач подав до Іршавського районного суду Закарпатської області позов про розірвання шлюбу (справа № 301/1955/23).

У період перебування у шлюбі з 2010 року по 2023 рік в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти сторонами побудовано та введено в експлуатацію житловий будинок загальною площею 417 кв. м. з надвірними спорудами за адресою АДРЕСА_1 .

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно від 05.06.2021 року будинок зареєстрований за Відповідачем та включає сам житловий будинок - літ. «А-А1», вбиральню - літ. «Б», літню кухню - літ. «В», корівник - літ. «Г», свинарник - літ. «Д», огорожу - № 1-2.

Державна реєстрація права власності на даний будинок проведена за Відповідачем одноособово під час перебування у шлюбі згідно декларації про готовність об`єкта до експлуатації ЗК 142170161116 від 16.01.2017 року.

Будинок розташований на земельній ділянці кадастровий номер 2121986000:02:001:0032 площею 0,10 га. за адресою АДРЕСА_1 , яка теж зареєстрована за Відповідачем.

Даний будинок відповідно до ст. 60 СК України є спільною сумісною власністю подружжя та підлягає поділу. Оскільки добровільно сторони не домовилися про розмір часток, які мають бути визначені кожному з них, суд вважає, що частки майна дружини та чоловіка є рівними, а тому розділяє спільний будинок на дві рівні частини, визнавши за позивачем та відповідачем право приватної власності на нерухоме майно - частину будинку. В зв`язку з чим, право спільної сумісної власності подружжя підлягає припиненню, оскільки, поділ спільного майна подружжя означає припинення права спільної сумісної власності подружжя на це майно і виникнення на її основі спільної часткової власності подружжя.

Що стосується земельної ділянки та визнання за ОСОБА_1 права спільної часткової власності на 1/2 частину земельної ділянки кадастровий номер 2121986000:02:001:0032 площею 0,10 га, суд приходить до висновку, що така вимога підлягає до задоволення, оскільки:

Як вбачається з ст. 120 ч. 2 Земельного кодексу України, у разі набуття частки у праві спільної власності на об`єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва право власності на земельну ділянку (крім земель державної, комунальної власності), на якій розміщено такий об`єкт, одночасно переходить від відчужувача (попереднього власника) такого об`єкта до набувача у розмірі належної відчужувачу (попередньому власнику) частки у праві спільної власності на такий об`єкт, крім випадку, коли попередньому власнику належала частка у праві спільної власності на земельну ділянку в іншому розмірі. Якщо відчужувачу (попередньому власнику) у праві спільної власності на такий об`єкт належала частка у праві спільної власності на земельну ділянку в іншому розмірі, право власності переходить у такому самому розмірі.

У постанові Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 686/9580/16 зроблено висновок, що земельна ділянка, одержана громадянином в період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку із земельного фонду. Якщо на такій земельній ділянці знаходиться будинок, будівля, споруда, що є спільною сумісною власністю подружжя, то у разі поділу будинку, будівлі, споруди між подружжям та виділу конкретної частини будинку, будівлі, споруди до особи, яка не мала права власності чи користування земельною ділянкою, переходить це право у розмірі частки права власності у спільному майні будинку, будівлі, споруди у відповідності до статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України.

Отже, чинне земельне та цивільне законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об`єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який знаходить свій вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства.

Враховуючи наведені положення норм матеріального права, суд вважає, що хоча спірна земельна ділянка і набута у власність ОСОБА_7 у порядку безоплатної приватизації, однак оскільки на ній знаходиться будинок, який є спільною власністю подружжя та який підлягає поділу, то до ОСОБА_1 переходить право власності на земельну ділянку

Що стосується зустрічного позову третіх осіб які заявляють самостійні вимоги ОСОБА_8 , ОСОБА_5 до ОСОБА_1 , ОСОБА_7 про визнання нерухомого майна спільною сумісною власністю, то суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що будівництво житлового будинку, введення його в експлуатацію та облаштування відбулось під час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі.

Таким чином, є всі підстави вважати, що житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами побудований сторонами спільно, під час зареєстрованого шлюбу, тому у відповідності до ст. 60 ч.1 СК України є всі підстави вважати їх спільною сумісною власністю, частки подружжя в якому є рівними.

Що стосується твердження відповідачів про створення майна спільними зусиллями подружжя та батьків відповідача, суд приходить до наступного :

В суді не знайшло свого підтвердження, те що подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_7 надавало батькам відповідача ОСОБА_7 - ОСОБА_8 та її чоловіку ОСОБА_5 , свою згоду для створення спільного з батьками чоловіка нерухомого майна.

Також, під час розгляду справи не був спростований той факт що подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_7 тривалий час виїжджали на сезонні роботи , зароблені кошти вкладали в будівництво свого будинку. Кошти подружжя заробляло тим, що ОСОБА_7 був керівником кількох бригад, яких працевлаштовував на заводах та будівництві об`єктів в Харківській області, а ОСОБА_1 організовувала побут, не заперечується й той факт, що ОСОБА_22 допомагав на будівництві тим, що під час відсутності ОСОБА_1 та ОСОБА_7 , за кошти свого сина та його дружини замовляв вікна, двері, замовляв та приймав будівельні матеріали для будівництва, слідкував за роботою працівників на будівництві спірного будинку.

Ч.2 ст. 3 СК України визначено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що ге о перечать моральним засадам суспільства.

Згідно з абзацом 5 п. 6 мотивувальної частини. Рішення Конституційного Суду України від 3 червня 1999 року № 5-рп/99 у справі про офіційне тлумачення терміна "член сім`ї" членами сім`ї є, зокрема, особи, які постійно з ним мешкають і ведуть спільне господарство.

До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають з військовослужбовцем у безпосередніх родинних зв`язках (брати, сестри дружини (чоловіка); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки й інші).

Обов`язковими умовами для визнання їх членами сім`ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.

Саме такий правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 14-283цс18 (провадження № 14-283цс18).

Судом встановлено факт проживання ОСОБА_1 з квітня 2010 р. до грудня 2015 р. за адресою АДРЕСА_3 в будинку батьків відповідача, однак в суді не доведено належними і допустимими доказами факт наявності спільного з ними бюджету, та ведення спільного гоподарства, оскільки подружжю ОСОБА_5 в будинку батьків була виділена окрема житлова площа, на якій вони самостійно господарювали.

Окрім того позивачі за зустрічним позовом ОСОБА_8 та ОСОБА_5 в суді стверджували, що знали про виділення земельної ділянки для будівництва таобслуговування житлового будинку ОСОБА_7 в 2014 р., про оформлення дозвільних документів на будівництво , виготовлення технічного паспорту на будинок на ім`я ОСОБА_7 в 2014 -16 роках, про реєстрацію права власності за ОСОБА_7 на дворогосподарство АДРЕСА_4 . і цих обставин не заперечували і не оспорювали. Тим самим вони визнавали факт будівництва спірного будинку і факт реєстрації права власності на на цей будинок одним з подружжя ОСОБА_5 , а саме за ОСОБА_7 .

Що стосується участі у створенні нерухомого майна, батьків відповідача , то за приписами ст. 368 ЦК України визначено, що спільна власність двох або більше осіб без, визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.

Суб`єктами права спільної сумісної власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, а також держава, територіальні громади, якщо інше не встановлено законом,

Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Судом встановлено, що жодного письмового договору про створення спільної сумісної власності з батьками відповідача їх подружжя не укладало, що не заперечує і сам відповідач у своєму відзиві. Тому документи на закупівлю будівельних та інших матеріалів, які за твердженням відповідача, є у його батьків, юридичного значення не мають.

До відзиву відповідачем не приєднано жодного належного і допустимого доказу створення спільної сумісної власності з батьками відповідача. Приєднані до відзиву акт обстеження житлово-побутових умов, довідки про склад сім`ї, на думку суду, не доводять факту ведення спільного господарства, спільного бюджету та домовленості про створення спільного майна з батьками відповідача ОСОБА_5 та ОСОБА_11 .

Також, допитані в суді свідки не довели ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільних витрат на речі побуту та купівлі майна для спільного користування між ОСОБА_1 , ОСОБА_7 та ОСОБА_5 . ОСОБА_23 , їх спільної участі у витратах на утримання житла, його ремонту чи наявність інших обставин, які б засвідчили існування сімейних відносин між членами сім`ї ОСОБА_5.

Згідно, ч.6 ст. 81 ЦПК України доказування не може грунтуватися на припущеннях. Приєднані до відзиву акт обстеження житлово-побутових умов, приєднані до відзиву довідки про склад сім`ї не доводять факту ведення спільного господарства, спільного бюджету та домовленості про створення спільного майна з батьками відповідача, а тому з задоволенні зустрічного позову слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 258,259,263-265,268,273,354 ЦПК України, ст.ст.60, 69-71 СК України, суд,-

Р І Ш И В:

Уточнену позовну заяву за первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_7 про визнання спільною сумісною власністю подружжя на житловий будинок та земельну ділянку, визнання права власності на частку спільного сумісного майна подружжя ОСОБА_5- задовольнити.

Визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) та ОСОБА_7 (РНОКПП НОМЕР_3 ) житловий будинок загальною площею 417 кв.м. з надвірними спорудами за адресою АДРЕСА_1 , що розташований на земельній ділянці кадастровий номер 2121986000:02:001:0032 площею 0,10 га. та включає житловий будинок - літ. «А-А1», вбиральню - літ. «Б», літню кухню - літ. «В», корівник - літ. «Г», свинарник - літ. «Д», огорожу - № 1-2.

Визнати за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) право власності на 1/2 частину житлового будинку загальною площею 417 кв. м. з надвірними спорудами за адресою: АДРЕСА_1 та 1/2 частину земельну ділянки кадастровий номер 2121986000:02:001:0032 площею 0,10 га., що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , цільове призначення якої для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

У задоволенні позовних вимог за зустрічною позовною заявою ОСОБА_8 та ОСОБА_5 , в інтересах яких діє адвокат Іляшкович Наталія Василівна до ОСОБА_1 та ОСОБА_7 про визнання спільною сумісною власністю сім`ї ОСОБА_5 житлового будинку загальною площею 417 кв. м. з надвірними спорудами у АДРЕСА_1 та земельної ділянки площею 0,10 га із цільовим призначенням: для будівництва житлового будинку, господарських будівель і споруд кадастровий № 2121986000:02:001:0032, та про визнання за ОСОБА_8 та ОСОБА_5 право власності по 1/4 частині за кожним житлового будинку з надвірними спорудами у АДРЕСА_1 - відмовити за недоведеністю позовних вимог.

Стягнути з ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП - НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 (РНОКПП - НОМЕР_2 ) суму сплаченого судового збору при поданні позовної заяви в розмірі 3278,69 грн. (три тисячі двісті сімдесят вісім гривень, шістдесят дев`ять копійок)

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду

Повний текст рішення виготовлено 29.08.2024 року.

Суддя: І. А. Даруда