Постанова

від 28.01.2025 по справі 301/2225/23

ЗАКАРПАТСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 301/2225/23

П О С Т А Н О В А

Іменем України

28 січня 2025 року м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд у складі:

головуючої судді Кожух О.А.,

суддів Джуги С.Д., Мацунича М.В.,

за участі секретаря - Чичкало М.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Іршавського районного суду Закарпатської області від 19 серпня 2024 року (суддя Даруда І.А., повний текст рішення складено 29.08.2024) у справі №301/2225/23, за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання спільною сумісною власністю подружжя на житловий будинок та земельну ділянку, визнання права власності на частку спільного сумісного майна подружжя ОСОБА_5 , та за позовом третіх осіб із самостійними вимогами щодо предмету спору ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , в інтересах яких діє адвокат Іляшкович Наталія Василівна, до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про визнання спільної сумісної власності сім`ї Митраш на житловий будинок та земельну ділянку та визнання права власності на спільне сумісне майно сім`ї Митраш,

в с т а н о в и в :

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2023 року позивач ОСОБА_3 , в інтересах якої діють адвокат Карабиньош Іван Іванович та адвокат Дубровська Олена Миколаївна, звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 . Уточнивши позовні вимоги (а.с.133 т. 1) позивач просила: - визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_4 житловий будинок загальною площею 417 кв.м. з надвірними спорудами за адресою АДРЕСА_1 , що розташований на земельній ділянці за кадастровим номером 2121986000:02:001:0032 площею 0.10 га.; - визнати за ОСОБА_3 право власності на частину житлового будинку загальною площею 417 кв.м. з надвірними спорудами за адресою АДРЕСА_1 , та частину земельної ділянки кадастровий номер 2121986000:02:001:0032 площею 0,10 га, за адресою АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у період перебування у шлюбі - з 2010 року по 2023 рік - в результаті спільної праці та за спільні кошти сторонами було побудовано та введено в експлуатацію житловий будинок загальною площею 417 кв. м. з надвірними спорудами за адресою АДРЕСА_1 .

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно від 05.06.2021 будинок зареєстрований за відповідачем та включає сам житловий будинок - літ. «А-А1», вбиральню - літ. «Б», літню кухню - літ. «В», корівник - літ. «Г», свинарник - літ. «Д», огорожу - № 1-2.

Державна реєстрація права власності на даний будинок проведена за відповідачем одноособово під час перебування у шлюбі згідно декларації про готовність об`єкта до експлуатації ЗК 142170161116 від 16.01.2017.

Будинок розташований на земельній ділянці кадастровий номер 2121986000:02:001:0032 площею 0,10 га. за адресою АДРЕСА_1 , яка теж зареєстрована за відповідачем.

На даний час між сторонами відсутній договір і вони не досягли згоди щодо поділу зазначеного житлового будинку, а тому для вільного володіння, користування і розпоряджання спірним майном просила визнати за нею право власності на частки вказаного майна.

У серпні 2023 року треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмет спору - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . в інтересах яких діє ОСОБА_6 (а.с.74, 75 т. 1) - подали до місцевого суду позовну заяву до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про визнання спільної сумісної власності сім`ї Митраш на житловий будинок та земельну ділянку та визнання права власності на спільне сумісне майно сім`ї ОСОБА_5 (а.с.69-73 т. 1). Свої вимоги мотивують тим, що 06 квітня 2010 року їх син уклав шлюб із ОСОБА_3 , який було зареєстровано у виконавчому комітеті Малораковецької сільської ради Іршавського району Закарпатської області, актовий запис №6. Вказують, що одразу після укладення шлюбу невістка, ОСОБА_3 , переїхала проживати до сім`ї чоловіка та 03 червня 2010 року її місце проживання було зареєстровано у житловому будинку по АДРЕСА_2 , належному на праві приватної власності матері чоловіка, ОСОБА_1 . Зазначають, що сторони проживали спільно, однією сім`єю, що підтверджується також довідками Малораковецької сільської ради: від 26.08.2016 №764, від 04.10.2016 №972, від 02.10.2018 №611 та актами обстеження матеріально - побутових умов. Вони були пов`язані спільним побутом, вели спільне господарство, мали взаємні права та обов`язки.

Стверджують, що за час спільного проживання у сім`ї було прийнято рішення спільними коштами та зусиллями побудувати новий житловий будинок на земельній ділянці у АДРЕСА_1 . У зв`язку із тим, що земельна ділянка під забудову була виділена сину, ОСОБА_4 , титульним забудовником було визначено саме його. У 2014 році було розпочато будівельні роботи по спорудженню самого житлового будинку та допоміжних приміщень (господарських споруд). У позові наводять пояснення щодо своєї активної та основної участі у будівництві.

Щодо земельної ділянки площею 0,10 га кадастровий №2121986000:02:001:0032, переданої ОСОБА_4 у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і спору, зазначають що за змістом п. в ч. 2 ст. 89 Земельного кодексу України, земельні ділянки співвласників житлового будинку перебувають у їхній спільній сумісній власності. Треті особи із самостійними вимогами вважають, що земельна ділянка має залишитися у спільній сумісній власності.

Просили визнати житловий будинок загальною площею 417 кв. м. з надвірними спорудами у АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,1 га із цільовим призначенням: для будівництва житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий № 2121986000:02:001:0032, спільною сумісною власністю сім`ї Митраш, а саме: ОСОБА_7 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 . Визнати за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності по 1/4частини за кожним житлового будинку з надвірними спорудами у АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Іршавського районного суду Закарпатської області від 19 серпня 2024 року (з врахуванням ухвали Іршавського районного суду від 09.09.2024 про виправлення описки в даті ухвалення рішення (а.с.215-216 т. 2)) уточнену позовну заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_4 - задоволено.

Визнано спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_4 житловий будинок загальною площею 417 кв.м. з надвірними спорудами за адресою АДРЕСА_1 , що розташований на земельній ділянці кадастровий номер 2121986000:02:001:0032 площею 0,10 га. та включає житловий будинок - літ. «А-А1», вбиральню - літ. «Б», літню кухню - літ. «В», корівник - літ. «Г», свинарник - літ. «Д», огорожу - № 1-2.

Визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину житлового будинку загальною площею 417 кв. м. з надвірними спорудами за адресою: АДРЕСА_1 та 1/2 частину земельної ділянки кадастровий номер 2121986000:02:001:0032 площею 0,10 га., що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , цільове призначення якої для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

У задоволенні позовних вимог третіх осіб ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , в інтересах яких діє адвокат Іляшкович Наталія Василівна - відмовлено за недоведеністю позовних вимог.

Рішення місцевого суду обґрунтоване тим, що позивачем доведено, що спірний будинок, відповідно до ст. 60 СК України, є спільною сумісною власністю подружжя та підлягає рівному поділу, а відтак і земельна ділянка, на якій будинок розташований.

Суд визнав недоведеним належними і допустимими доказами факт наявності у третіх осіб, які заявили самостійні вимоги щодо предмета спору, спільного бюджету з позивачами, а також ведення спільного господарства, оскільки подружжю Митраш в будинку батьків була виділена окрема житлова площа, на якій вони самостійно господарювали.

Узагальнені доводи апеляційної скарги та доводи інших учасників справи

Не погодившись із даним рішенням, треті особи, які заявляли самостійні вимоги щодо предмета спору ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , в інтересах яких діє - подали апеляційну скаргу, в якій просять рішення Іршавського районного суду від 19.08.2024 скасувати та ухвалити нове, яким позовну заяву за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання спільною сумісною власністю подружжя на житловий будинок та земельну ділянку, визнання права власності на частку спільного сумісного майна подружжя залишити без задоволення, та задовольнити позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 та визнати житловий будинок спільною сумісною власністю сімї Митраш, а саме: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Визнати за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності по частини за кожним житлового будинку з надвірними спорудами у АДРЕСА_1 .

Вважають, що рішення було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, яке не відповідає актуальним правовим висновкам Верховного Суду.

Вказують, що суд першої інстанції безпідставно вказав про відсутність письмового договору подружжя з батьками про створення спільної сумісної власності.

Стверджують, що належними доказами доведено, що спірне майно створено за рахунок коштів та спільної праці усіх членів сім`ї Митраш, а тому має ділитися між усіма членами сім`ї у рівних частках, виходячи з положень ч.4 ст. 386 ЦК України.

Представником позивача ОСОБА_3 - адвокатом Дубровською О.М., подано відзив на апеляційну скаргу третіх осіб із самостійними вимогами, в якому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення залишити без змін.

Стверджує, що апелянтами не доведено, що вони проживали з позивачами однією сім`єю, а також те, що позивачі надавали свою згоду на створення спільного з батьками чоловіка нерухомого майна.

Вважає, що заявлений позов третіх осіб є безпідставним та необґрунтованим, та таким, що спрямований на зменшення частки позивача у спільній власності подружжя.

Межі розгляду апеляційним судом та явка учасників справи

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

В судовому засіданні апеляційного суду представник позивача ОСОБА_3 - адвокат Дубровська О.М. просила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення залишити без змін.

Інші особи, які беруть участь у справі, та їх представники в судове засідання не з`явились повторно, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином. Представник апелянтів адвокат Іляшкович Н.В. повторно подала до апеляційного суду заяву, в якій просила відкласти розгляд справи, оскільки не може з`явитись в судове засідання через хворобу. Така ж причини її неявки була наведена у заяві про відкладення попереднього судового засідання апеляційного суду (а.с.6-9 т. 3). Представник відповідача ОСОБА_4 адвокат Аннишинець М.В. також повторно подав до апеляційного суду заяву, в якій просив відкласти розгляд справи, оскільки не може з`явитись в судове засідання через хворобу. У попереднє судове засідання не з`явився, оскільки брав участь у розгляді кримінального провадження у місцевому суді (а.с. 1-5 т. 3).

При цьому, колегія констатує, що як апелянти, так і відповідач ОСОБА_4 в судові засідання апеляційного суду також не з`являлись і про причини неявки суду не повідомляли. Колегія суддів зазначає, що позиція апелянтів апеляційному суду відома, оскільки викладена у їх позовній заяві та у апеляційній скарзі; позиція ОСОБА_4 викладена у його відзиві на позовну заяву, у якому він вважає, що спірне майно є спільною сумісною власність ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Зважаючи на вказане, колегія суддів, відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, розглянула справу за відсутності осіб, які не з`явились в судове засідання, за наявними матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, позицію адвоката Дубровської О.М. дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляції, колегія суддів дійшла таких висновків.

Фактичні обставини справи та застосовані норми права

Встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 06 квітня 2010 року виконавчим комітетом Малораковецької сільської ради Іршавського району Закарпатської області було зареєстровано шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , про що в книзі складенго відповідний актовий запис № 6 (а.с.6 том 1).

У травні 2023 року ОСОБА_3 подала до Іршавського районного суду Закарпатської області позов про розірвання шлюбу (справа № 301/1955/23). Рішенням Іршавського районного суду від 20.07.2023 шлюб між сторонами розірвано. Рішення набрало законної сили. (https://reyestr.court.gov.ua/Review/112340191).

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно від 05.06.2021 житловий будинок, з надвірними спорудами, за адресою АДРЕСА_1 належить на праві власності відповідачу ОСОБА_4 , розмір частки 1 ціла та включає сам житловий будинок - літ. «А-А1», вбиральню - літ. «Б», літню кухню - літ. «В», корівник - літ. «Г», свинарник - літ. «Д», огорожу - № 1-2 . Дата державної реєстрації 12.04.2017 (а.с.7-8 том 1).

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 331 ЦК України (у редакції на момент реєстрації права власності на будинок) право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна).

Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.

Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Таким чином, право власності на будинок у АДРЕСА_1 , відповідно до вимог ст. 331 ЦК України, виникло 12.04.2017, тобто за час шлюбу сторін.

Згідно положень ст. ст. 15, 16 ЦК України кожній особі гарантується право на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, шляхом звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільного права та інтересу може бути визнання права або застосування інших способів захисту, встановлених законом, зокрема поділу майна, що є у спільній сумісній власності.

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (стаття 61 СК України).

У статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.

Апелянти, посилаючись на положення ч. 4 ст. 368 ЦК України, вважають, що спірний будинок є спільною сумісною власністю ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Так, згідно ч. 4 ст 368 ЦК України, майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Для з`ясування кола осіб, які входять до складу членів сім`ї, слід виходити з абзацу першого ч. 2 ст. 3 СК, за якою сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Доцільно звернути увагу на дві особливості режиму спільної сумісної власності членів сім`ї. По-перше, майно визнається спільною сумісною власністю, якщо воно набуте в результатіспільної праці та за спільні грошові коштичленів сім`ї. Іншими словами, формальне тлумачення цієї норми у правозастосовчій практиці може призводити до такого її розуміння: кожен член сім`ї для того, щоб стати співвласником, має приймати і трудову, і матеріальну участь у створенні спільного майна. По-друге, для набуття спільної сумісної власності необхідна участь не просто у матеріальних, але саме у грошових витратах щодо створення майна.

До позовної заяви треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмету спору, додали: довідку про склад сім`ї від 02.10.2018, виданої ОСОБА_1 , яка проживає в АДРЕСА_3 , відповідно до якої до складу сім`ї входить ОСОБА_2 (чоловік), ОСОБА_4 (син), ОСОБА_3 (невістка), ОСОБА_2 та ОСОБА_8 (внуки), ОСОБА_9 (мати) (а.с. 53 том 1). Вказаний будинок на праві приватної власності належить ОСОБА_1 (а.с. 86 том 1).

Так, судом першоїінстанції встановленофакт проживання ОСОБА_3 з квітня2010р.до грудня2015р.за адресою АДРЕСА_2 в будинкубатьків відповідача,однак всуді недоведено належнимиі допустимимидоказами фактнаявності спільногоз нимибюджету,та веденняспільного господарства,оскільки подружжю ОСОБА_5 вбудинку батьківбула виділенаокрема житловаплоща,на якійвони самостійногосподарювали. Разом їздили на заробітки, і за кошти здійснювалось будівництво.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що третіми особами із самостійними вимогами не доведено факт проживання однією сім?єю із ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Також треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмету спору, додали копії накладних за період з 2014 року по 2021 рік щодо придбання будівельних матеріалів, за яким одержувачем є ОСОБА_2 на адресу АДРЕСА_2 (а.с.87-127 том1).

Апелянти вказують, що в період проживання з батьками відповідача ОСОБА_4 , у 2014 році спільними коштами сім`я ( ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ) почала зводити житловий будинок, який є предметом спору.

Судом першої інстанції встановлено, що жодного письмового договору про створення спільної сумісної власності з батьками відповідача подружжя не укладало, що не заперечує і сам відповідач у своєму відзиві. Колегія також погоджується з висновком суду першої інстанції, що документи на закупівлю будівельних та інших матеріалів, які за твердженням відповідача, є у його батьків, юридичного значення не мають.

За статтями 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. У разі поділу такого майна частки майна дружини та чоловіка є рівними.

До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб.

У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом (частина друга статті 372 ЦК України).

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Вказана правова позиція неодноразово викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, провадження № 61-2446 св 18, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц, провадження № 61-8518 св 18; від 18 серпня 2021 року у справі № 759/4747/16-ц (провадження № 61-4673св20), від 06 жовтня 2021 року у справі № 234/17030/18 (провадження № 61-12859св21).

Відповідно до ст 392 ЦК України, власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.

Оскільки третіми особами із самостійними вимогами оспорюється право спільної сумісної власності на будинок ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , апелянти вважають, що вони також є співвласниками такого будинку, тому, зважаючи на встановлені обставини, суд першої інстанції правомірно визнав будинок в АДРЕСА_1 , спільною сумісною власністю ОСОБА_3 та ОСОБА_4 та визнав за ОСОБА_10 право власності на цього будинку.

Щодо поділу земельної ділянки колегія суддів зазначає наступне.

Будинок розташований на земельній ділянці кадастровий номер 2121986000:02:001:0032 площею 0,10 га. за адресою АДРЕСА_1 .

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно від 06.06.2021 право власності на земельну ділянку зареєстровано за ОСОБА_11 . Дата державної реєстрації 21.02.2014 (а.с.13 том 1). Рішення про затвердження проекту землеустрою та надання цієї земельної ділянки у приватну власність ОСОБА_4 було прийняте Малораковецькою сільською радою 06.02.2024 (а.с.14 том 2).

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст 57 СК України земельна ділянка, набута одним із подружжя за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексомУкраїни є особистою приватною власністю дружини, чоловіка.

У пункті 18-2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» (зі змінами, внесеними згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України від 19 березня 2010 року № 2) судам роз`яснено, що відповідно до положень статей 81, 116 ЗК України окрема земельна ділянка, земельна ділянка, одержана громадянином в період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку із земельного фонду.

Якщо на такій земельній ділянці знаходиться будинок, будівля, споруда, що є спільною сумісною власністю подружжя, то у разі поділу будинку, будівлі, споруди між подружжям та виділу конкретної частини будинку, будівлі, споруди до особи, яка не мала права власності чи користування земельною ділянкою переходить це право у розмірі частки права власності у спільному майні будинку, будівлі, споруди у відповідності до статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України. Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 09 грудня 2015 року № 6-814цс15.

У постанові Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 686/9580/16 (провадження № 61-3478св18) зроблено висновок, що «земельна ділянка, одержана громадянином в період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку із земельного фонду. Якщо на такій земельній ділянці знаходиться будинок, будівля, споруда, що є спільною сумісною власністю подружжя, то у разі поділу будинку, будівлі, споруди між подружжям та виділу конкретної частини будинку, будівлі, споруди до особи, яка не мала права власності чи користування земельною ділянкою, переходить це право у розмірі частки права власності у спільному майні будинку, будівлі, споруди у відповідності до статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України».

Відповідно до частини першої статті 120 ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користування іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю, споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Згідно з частиною першою статті 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Системний аналіз змісту наведених норм статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України дає підстави для висновку про однакову спрямованість їх положень щодо переходу прав на земельну ділянку при виникненні права власності на будівлю і споруду, на якій вони розміщені.

Зазначені норми закріплюють загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований, відповідно до якого визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.

Отже, чинне земельне та цивільне законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об`єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо і не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить свій вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства.

Дана правова позиція також викладена у постанові Верховного Суду від 04 жовтня 2023 року у справі № 691/1240/18 (провадження № 61-4680св23).

Як зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 2-3392/11, у разі, якщо одним із подружжя під час шлюбу, дійсного на момент виникнення спірних правовідносин, придбано будинок, то в подружжя виникла спільна сумісна власність, тобто право другого з подружжя на частину будинку. У зв`язку з тим, що земельну ділянку виділено у власність для обслуговування цього будинку, то в чоловіка, за яким визнається право власності на 1/2 частину будинку, в такій же частці виникає і право власності на земельну ділянку, необхідну для обслуговування будинку.

Таким чином, незважаючи на те, що спірна земельна ділянка набута відповідачем в період шлюбу в порядку приватизації, однак з врахуванням того, що на такій розміщено будинковолодіння, яке на праві спільної сумісної власності належить подружжю Митраш, тому земельна ділянка підлягає поділу між подружжям, а отже висновок місцевого суду щодо визнання права власності ОСОБА_3 на частину земельної ділянки відповідає фактичним обставинам справи та відповіднипм нормам матеріального права.

Висновки апеляційного суду

Зважаючи на викладене, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги висновків місцевого суду не спростовують. Рішення ухвалено судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому, у відповідності дост. 375 ЦПК України, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а судове рішення - залишити без змін.

Керуючись ст.368, п. 1 ч. 1 ст.374, ст.375, ст. ст.381-384 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Іршавського районного суду Закарпатської області від 19 серпня 2024 року, залишити без задоволення.

Рішення Іршавськогорайонного судувід 19серпня 2024року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Касаційну скаргу на постанову апеляційного суду може бути подано безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 07 лютого 2025 року.

Головуюча:

Судді: