Рішення

від 21.08.2024 по справі 903/479/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10 E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

21 серпня 2024 року Справа № 903/479/24

Господарський суд Волинської області у складі судді Дем`як В.М., за участі секретаря судового засідання Назарова Н.В., розглянувши справу

за позовом: Першого заступника керівника Луцької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Горохівської міської ради та Західного офісу Держаудитслужби

до відповідача-1: Комунального підприємства "Горохівська багатопрофільна лікарня" Горохівської міської ради

відповідача-2: Фізичної особи-підприємця Ковальчука Сергія Ярославовича

про визнання недійсними додаткових угод та стягнення 395 942, 24 грн.

Представники сторін:

прокурор: Гудков Максим Вадимович, службове посвідчення №071757 від 01.03.2023;

від позивачів: не прибули;

від відповідача 1: Солтисюк Андрій Петрович;

від відповідача 2: Грушицький Олег Ігорович; Ковальчук Сергій Ярославович ;

Встановив: 16.05.2024 на адресу Господарського суду Волинської області надійшла позовна заява Першого заступника керівника Луцької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Горохівської міської ради та Західного офісу Держаудитслужби до Комунального підприємства "Горохівська багатопрофільна лікарня" Горохівської міської ради та Фізичної особи-підприємця Ковальчука Сергія Ярославовича у якій просить суд:

- визнати недійсними додаткові угоди до укладеного між Комунальним підприємством "Горохівська багатопрофільна лікарня" Горохівської міської ради та Фізичною особою-підприємцем Ковальчуком Сергієм Ярославовичем договору про закупівлю від 11.01.2022 № 6 (процедура закупівлі: UA-2021-12-28-013580-c), а саме: додаткову угоду № 1 від 29.06.2022, додаткову угоду № 3 від 12.10.2022, додаткову угоду № 4 від 22.12.2022;

- стягнути із Фізичної особи-підприємця Ковальчука Сергія Ярославовича на користь Горохівської міської ради в дохід місцевого бюджету 395 942, 24 грн.

Позовна заява обґрунтована безпідставним збільшенням вартості товару від початкової ціни договору, укладеного за результатами проведення відкритих торгів.

Ухвалою суду від 20.05.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 17.06.2024.

12.06.2024 від Горохівської міської ради через відділ документального забезпечення та контролю суду надійшла заява за вх. №01-75/4073/24 від 12.06.2024 про підтримання позовних вимог прокурора в повному обсязі та розгляду справи без участі представника Горохівської міської ради.

17.06.2024 від Управління Західного офісу Держаудитслужби у Волинській області через відділ документального забезпечення та контролю суду надійшли пояснення за вх. № 01-74/4145/24 від 17.06.2024 у яких просить суд розгляд справи в усіх судових засіданнях проводити за його відсутності.

Ухвалою суду від 17.06.2024 розгляд справи в підготовчому засіданні відкладено на 15.07.2024. Повторно запропоновано відповідачам подати суду письмовий відзив (заперечення) на позовну заяву із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення, якщо такі докази не надані позивачами, та документи, що підтверджують надіслання відзиву і доданих до нього доказів учасникам по справі.

ФОП Ковальчук Сергій Ярославович через відділ документального забезпечення та контролю суду подав:

- відзив на позовну заяву за вх.№ 01-75/4189/24 від 18.06.2024;

- клопотання про долучення доказів за вх.№ 01-75/4200/24 від 18.06.2024;

- клопотання про призначення товарознавчої експертизи за вх.№ 01-74/1045/24 від 15.07.2024;

- заяву про виклик експерта за вх.№ 01-75/4829/24 від 15.07.2024.

Прокурор через відділ документального забезпечення та контролю суду подав відповідь на відзив на позовну заяву за вх.№ 01-75/4364/24 від 26.06.2024.

Ухвалою суду від 15.07.2024 відмовлено у задоволенні клопотання відповідача-2 про призначення товарознавчої експертизи за вх.№ 01-74/1045/24 від 15.07.2024, задоволено заяву відповідача-2 про виклик експерта у судове засідання за вх.№ 01-75/4829/24 від 15.07.2024, визнано явку обов`язковою у судове засідання експерта Волинської торгово-промислової палати Дорош О.М., закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 10.04.2024.

Представники позивачів в судове засідання не прибули, хоча належним чином були повідомлені про час та дату судового засідання.

Згідно з частиною 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Згідно ч. 1 та п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає судову справу за відсутності такого учасника справи, зокрема, у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов`язків право на справедливий судовий розгляд упродовж розумного строку.

Частинами ч.ч. 1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Суд вважає, що ним, в межах наданих йому повноважень, створені належні рівні умови сторонам для представлення своєї правової позиції та надання доказів і вважає за можливе розгляд справи проводити за наявними в ній матеріалами.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення у відповідності до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, а неявка представників позивачів не перешкоджає вирішенню справи по суті за наявними в ній матеріалами.

Присутня в судовому засіданні експерт Волинської торгово-промислової палати Дорош О.М. надала суду пояснення щодо висновків Волинської торгово-промислової палати за результатами цінового моніторингу.

Присутній в судовому засідання прокурор з посиланнями на обставини, викладені у позовній заяві, відповіді на відзив, а також на докази, долучені до справи, пред`явлені до відповідача позовні вимоги підтримав, просить суд позов задоволити.

Присутній в засіданні суду представник відповідача-2, посилаючись на обставини, викладені у відзиві на позовну заяву, щодо позову заперечив, просить суд в задоволені позову відмовити.

Присутній в засіданні суду представник відповідача-1, позовні вимоги заперечив та просить відмовити у позові.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, встановив:

Відповідно до ст. 131-1 Конституції України, в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. За приписами ст. 24 Закону України «Про прокуратуру» право подання позовної заяви (заяви, подання) в порядку цивільного, адміністративного, господарського судочинства надається Генеральному прокурору України, його першому заступнику та заступникам, керівникам регіональних та місцевих прокуратур, їх першим заступникам та заступникам.

За змістом ч. ч. 3, 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

У постанові Верховного Суду у справі № 910/11919/17 від 17.10.2018 зазначено, що існує категорія справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі «Менчинська проти Російської Федерації» (рішення від 15.01.2009, заява № 42454/02, пункт 35) Європейський суд з прав людини висловив таку позицію (у неофіційному перекладі): «Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави».

Європейський суд з прав людини уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо Суд вирішує наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 №1604 (2003) «Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону» щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені і ефективні органи.

Прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України).

Положення пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України «Про прокуратуру».

Відповідно до частини третьої статті 23 цього Закону прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Аналіз положень ст. 53 ГПК України, у взаємозв`язку зі змістом частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» дає підстави вважати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: - якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження; - у разі відсутності такого органу.

Перший «виключний випадок» передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно. «Нездійснення захисту» має прояв в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається. «Здійснення захисту неналежним чином» має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною. «Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

У кожному такому випадку прокурор повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави. До таких висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 20.09.2018 у справі №924/1237/17, від 23.10.2018 у справі № 906/240/18.

Виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття «інтерес держави». У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття «інтереси держави» висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин.

В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

З урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Така правова позиція висвітлена Верховним Судом у його постановах від 13.03.2018 у справі № 911/620/17, від 13.11.2018 у справі № 910/2989/18. Таким чином, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 зі справи № 806/1000/17).

У пунктах 79-81 постанови від 26.05.2020 по справі № 912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду роз`яснила, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом «розумного» строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. «Розумність» строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Критерій «розумності», наведений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, має визначатися з урахуванням великого кола чинників. До таких чинників відноситься, зокрема, але не виключно, обізнаність позивача про наявність правопорушення та вжиті ним заходи з моменту такої обізнаності спрямовані на захист інтересів держави (схожі за своїм змістом висновки також сформовані у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.01.2021 у справі № 927/468/20 та від 23.02.2021 у справі №923/496/20).

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва.

Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Також при визначенні органу, в інтересах якого пред`являється позов, прокурор не повинен перелічувати усі без винятку органи, уповноважені державою на здійснення повноважень із захисту інтересів держави у відповідному спорі, оскільки згідно зі ст. 53 ГПК України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурору достатньо довести, що орган, в інтересах якого заявлено позов, уповноважений на здійснення відповідних функцій у спірних правовідносинах і суд згідно з принципом «jura novit curia» («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи прокурора щодо наявності чи відсутності повноважень органу (-ів) влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (крім того, Верховним Судом у постановах Суду від 13.07.2021 у справі № 927/550/20, від 25.02.2021 у справі № 912/9/20, від 19.08.2020 у справі № 923/449/18 висловлено позицію з приводу того, що закон не зобов`язує прокурора подавати позов в особі усіх органів, які можуть здійснювати захист інтересів держави у спірних відносинах і звертатися з позовом до суду; належним буде звернення в особі хоча б одного з них).

Статтею 1 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» (далі - Закон) визначено, що здійснення державного фінансового контролю забезпечує центральний орган виконавчої влади, уповноважений Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю (далі - орган державного фінансового контролю).

Державний фінансовий контроль забезпечується органом державного фінансового контролю через проведення державного фінансового аудиту, інспектування, перевірки закупівель та моніторингу закупівлі (ч. 2 ст. 2 Закону).

Контроль за дотриманням законодавства у сфері закупівель здійснюється шляхом проведення моніторингу закупівлі у порядку, встановленому Законом України «Про публічні закупівлі», проведення перевірки закупівель, а також під час державного фінансового аудиту та інспектування (ч. 1 ст. 5 Закону).

Згідно із п.п. 22 та 23 Особливостей, затверджених постановою Уряду від 12.10.2022 №1178, Державне регулювання, контроль у сфері публічних закупівель та громадський контроль здійснюються відповідно до статті 7 Закону (Закон України «Про публічні закупівлі»).

Держаудитслужба та її міжрегіональні територіальні органи здійснюють моніторинг процедур закупівель, спрощених закупівель, а також закупівель, за якими в електронній системі закупівель оприлюднюється звіт про договір про закупівлю, укладений без застосування електронної системи закупівель, у порядку, встановленому статтею 8 Закону України «Про публічні закупівлі».

Згідно вимог ст. 8 Закону України «Про публічні закупівлі», моніторинг процедури закупівлі здійснюють центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю, та його міжрегіональні територіальні органи.

Отже, з урахуванням указаних вище законодавчих норм (ст. 8 Закону України «Про публічні закупівлі»), згадані органи є ключовими суб`єктами, які наділені повноваженнями на виявлення порушень у сфері публічних закупівель.

Відповідно до приписів п. 1 Положення про Державну аудиторську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 43 від 03.02.2016 (далі - Положення), Державна аудиторська служба України (Держаудитслужба) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів та який реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю.

Згідно підпункту 9 пункту 4 Положення, Держаудитслужба, відповідно до покладених на неї завдань, вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, а саме:

вимагає від керівників та інших осіб підприємств, установ та організацій, що контролюються, усунення виявлених порушень законодавства; здійснює контроль за виконанням таких вимог; звертається до суду в інтересах держави у разі незабезпечення виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів; застосовує заходи впливу за порушення бюджетного законодавства, накладає адміністративні стягнення на осіб, винних у порушенні законодавства; передає в установленому порядку правоохоронним органам матеріали за результатами державного фінансового контролю у разі встановлення порушень законодавства, за які передбачено кримінальну відповідальність або які містять ознаки корупційних діянь. Підпунктом 20 пункту 6 Положення передбачено, що Держаудитслужба для виконання покладених на неї завдань має право

порушувати перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених з порушенням законодавства, у судовому порядку стягувати у дохід держави кошти, отримані підконтрольними установами за незаконними договорами, без установлених законом підстав та з порушенням законодавства.

Згідно п. 7 Положення, Держаудитслужба здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку міжрегіональні територіальні органи.

Пунктами 1 та 3 Положення про Західний офіс Держаудитслужби, затвердженого наказом Держаудитслужби від 02.06.2016 № 23, визначено, що Західний офіс Держаудитслужби підпорядковується Держаудитслужбі та є її міжрегіональним територіальним органом. У складі Офісу утворюються як структурні підрозділи управління у Волинській, Закарпатській, Івано-Франківській, Рівненській, Тернопільській, Чернівецькій, Хмельницькій областях.

Основним завданням Офісу є реалізація повноважень Держаудитслужби на території Львівської, Волинської, Закарпатської, Івано-Франківської, Рівненської, Тернопільської, Чернівецької, Хмельницької областей, а також на території інших областей за дорученням Голови Держаудитслужби та його заступників.

Згідно з п. 7 цього ж Положення, Офіс здійснює свої повноваження як безпосередньо, так і через управління. Офіс здійснює контроль за діяльністю управлінь.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 8 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні», орган державного фінансового контролю здійснює державний фінансовий контроль та контроль за цільовим та ефективним використанням коштів державного і місцевих бюджетів.

Відповідно до пунктів 8 та 10 ст. 10 цього ж Закону, органу державного фінансового контролю надається право: порушувати перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених із порушенням законодавства, у судовому порядку стягувати у дохід держави кошти, отримані підконтрольними установами за незаконними договорами, без установлених законом підстав та з порушенням законодавства; звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Луцькою окружною прокуратурою 08.04.2024 направлено лист до Західного офісу Держаудитслужби, в якому повідомлено про виявлені порушення вимог законодавства про публічні закупівлі та з метою з`ясування питання щодо вжиття заходів щодо визнання недійсними Додаткових угод щодо зміни ціни до Договору №6 від 11.01.2022.

Згідно інформації Західного офісу Держаудитслужби №131313-17/3384-2024 від 23.04.2024, а також листа територіального органу - Управління Західного офісу Держаудитслужби № 130317-17/898-2024 від 09.04.2024, договір щодо зазначеної процедури закупівель виконано, заходи державного фінансового контролю у комунальному підприємстві по вказаній процедурі закупівлі не проводилися та порушення не виявлялись. Також повідомили, що викладені у листі окружної прокуратури факти в межах повноважень будуть враховані при плануванні заходів державного фінансового контролю західного офісу Держаудитслужби на наступні планові періоди.

Отже, не дивлячись на наявність повноважень щодо захисту інтересів держави, а також, враховуючи, що прокуратура повідомила про виявлені порушення, Західним офісом Держаудитслужби як органом, уповноваженим на здійснення відповідних функцій держави у спірних правовідносинах, дій, спрямованих на здійснення відповідного захисту інтересів держави, не вчинено, з часу укладення оспорюваних угод не було вжито належних заходів до усунення зазначених порушень та звернення з позовом до суду, інші заходи для повернення безпідставно одержаних коштів також не вживалися.

Статтею 4 Закону України «Про місцеве самоврядування в України» одним із основних принципів місцевого самоврядування визначено поєднання місцевих і державних інтересів.

Відповідно до ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в України» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Частиною 1 ст. 17 Закону України «Про місцеве самоврядування в України» передбачено, що відносини органів місцевого самоврядування з підприємствами, установами та організаціями, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, будуються на засадах їх підпорядкованості, підзвітності та підконтрольності органам місцевого самоврядування.

Горохівська міська рада виступає в якості суб`єкта владних повноважень, яка приймає участь у формуванні бюджету та забезпечує його виконання, а також зобов`язана забезпечити раціональне та максимально ефективне використання бюджетних коштів, приймає рішення про використання виділених коштів, контролює належне і своєчасне відшкодування шкоди, заподіяної державі.

Одночасно, ст. 62 Закону України «Про місцеве самоврядування в України» держава фінансово підтримує місцеве самоврядування, бере участь у формуванні доходів місцевих бюджетів, здійснює контроль за законним, доцільним, економним, ефективним витрачанням коштів та належним їх обліком. Вона гарантує органам місцевого самоврядування доходну базу, достатню для забезпечення населення послугами на рівні мінімальних соціальних потреб.

Так, згідно Статуту Комунального підприємства «Горохівська багатопрофільна лікарня» Горохівської міської ради, затвердженого рішенням Горохівської міської ради № 35/11/2023 від 21 грудня 2023 року, Комунальне підприємство «Горохівська багатопрофільна лікарня» Горохівської міської ради (надалі - Підприємство) є закладом охорони здоров`я - комунальним некомерційним підприємством, який надає медичну допомогу, а також вживає заходів із профілактики захворювань населення та підтримання громадського здоров`я.

Згідно п. 1.3. Статуту, підприємство є комунальною власністю Горохівської міської ради. Засновником та власником підприємства є Горохівська об`єднана територіальна громада в особі Горохівської міської ради.

Підприємство є підпорядкованим, підзвітним та підконтрольним Засновнику (п. 4.2 Статуту).

Підприємство здійснює некомерційну господарську діяльність, організовує свою діяльність відповідно до фінансового плану, затвердженого Засновником (п. 4.2 Статуту).

Враховуючи, що виконання оспорюваних правочинів здійснено за рахунок коштів місцевого бюджету, порушення, допущені при їх укладенні, призводять до порушення майнових прав Горохівської об`єднаної територіальної громади, за рахунок якої останній і формується.

Згідно ч. 3 ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Відповідно до підпункту 2 пункту «а» частини першої статті 27 цього ж Закону до відання виконавчих органів міських, селищних та сільських рад належать повноваження щодо забезпечення збалансованого економічного та соціального розвитку відповідної території, ефективного використання природних, трудових і фінансових ресурсів.

Таким чином, саме на Горохівську міську раду Луцького району Волинської області покладаються функції контролю за ефективністю використання фінансових ресурсів місцевого бюджету, в тому числі при проведення публічних закупівель, а тому остання в даному випадку становитиме собою орган, уповноважений на виконання функцій захисту інтересів держави (місцевого самоврядування) в розумінні Закону України «Про прокуратуру».

Одночасно, ст. 62 Закону України «Про місцеве самоврядування в України» держава фінансово підтримує місцеве самоврядування, бере участь у формуванні доходів місцевих бюджетів, здійснює контроль за законним, доцільним, економним, ефективним витрачанням коштів та належним їх обліком. Вона гарантує органам місцевого самоврядування доходну базу, достатню для забезпечення населення послугами на рівні мінімальних соціальних потреб.

Зазначені у позові порушення вимог Закону України «Про публічні закупівлі» завдають шкоди державним інтересам у вигляді незаконних витрат коштів, унеможливлює раціональне та ефективне використання коштів бюджету і здатне спричинити істотної шкоди інтересам держави.

Порушення економічних (майнових) інтересів держави, пов`язаних із нераціональним та неефективним використанням бюджетних коштів та бездіяльність позивача - Горохівської міської ради, полягає у наступному.

Бюджетна система - це сукупність усіх бюджетів, які формуються і діють на території певної країни згідно з її бюджетним устроєм. Бюджетну систему України складають державний бюджет і місцеві бюджети.

Бюджетним кодексом України визначаються правові засади функціонування бюджетної системи України, її принципи, основи бюджетного процесу і міжбюджетних відносин та відповідальність за порушення бюджетного законодавства.

У п. 6 ч. 1 ст. 7 Бюджетного кодексу України закріплено принцип ефективності при складанні та виконанні бюджетів, який передбачає, що учасники бюджетного процесу мають прагнути досягнення запланованих цілей при залученні мінімального обсягу бюджетних коштів та досягнення максимального результату при використанні визначеного бюджетом обсягу коштів.

Ефективне використання бюджетних коштів, зокрема шляхом проведення процедур закупівель товарів, робіт та послуг у відповідності до вимог чинного законодавства становить безумовний інтерес держави, оскільки безпосередньо впливає на її соціально-економічний розвиток, забезпечення гарантій у сфері охорони здоров`я, освіти, соціального забезпечення найбільш не захищених верств населення.

У даному контексті публічні закупівлі відіграють ключову роль у забезпеченні раціонального, стійкого економічного зростання держави, як один із інструментів для створення умов до найбільш ефективного використання бюджетних коштів.

Отже, правовідносини, пов`язані з використанням бюджетних коштів, становлять суспільний інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) проведення публічних закупівель та витрачання за їх результатами бюджетних коштів, такому суспільному інтересу не відповідає.

Використання бюджетних коштів з порушенням вимог законодавства підриває матеріальну і фінансову основу виконавчої влади, що в свою чергу завдає шкоду інтересам держави, яка згідно із ст. 6 Конституції України, здійснює свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Відповідно до ч. 2 ст. 22 Бюджетного кодексу України сільська рада є головним розпорядником бюджетних коштів.

Згідно з ч. 5 ст. 22 цього Бюджетного кодексу України головний розпорядник бюджетних коштів здійснює управління бюджетними коштами у межах встановлених йому бюджетних повноважень, забезпечуючи ефективне, результативне і цільове використання бюджетних коштів, організацію та координацію роботи розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачів бюджетних коштів у бюджетному процесі; здійснює контроль за повнотою надходжень, взяттям бюджетних зобов`язань розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачами бюджетних коштів і витрачанням ними бюджетних коштів, тощо.

Правовий статус розпорядників бюджетних коштів, їх повноваження та відповідальність визначені положеннями статті 22 БК України та підзаконними нормативно-правовими актами, зокрема постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 № 228 «Про затвердження Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ» (далі - Постанова № 228).

Отже, у спірних правовідносинах, які виникли щодо публічної закупівлі деревинної тріски за Договором №6 від 11.01.2022, Горохівська міська рада, яка є засновником Комунального підприємства «Горохівська багатопрофільна лікарня» Горохівської міської ради, здійснює його фінансування, контролює фінансово-господарську діяльність закладу, діє як головний розпорядник бюджетних коштів та є органом, уповноваженим на вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів держави, пов`язаних із законним та ефективним витрачанням коштів державного бюджету в даному випадку.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.06.2023 під час розгляду справи № 905/1907/21 зазначила, що використання коштів місцевого бюджету становить суспільний інтерес та стосується прав та інтересів великого кола осіб - мешканців області. Завданням органу місцевого самоврядування є забезпечення раціонального використання майна та інших ресурсів, що перебувають у комунальній власності. Неефективне витрачання коштів місцевого бюджету, зокрема шляхом укладення підконтрольним органу місцевого самоврядування комунальним закладом незаконних правочинів, може порушувати економічні інтереси територіальної громади області.

Окрім цього, Великою Палатою Верховного Суду вказано про те, що рада є особою, уповноваженою на вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів територіальної громади, інтереси якої є складовою інтересів держави, пов`язаних із законним та ефективним витрачанням коштів місцевого бюджету, тому є належним позивачем у цій справі.

Луцька окружна прокуратура, відповідно до ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», поінформувала Горохівську міську раду, Західний офіс Держаудитслужби про існування порушень інтересів держави (листи прокурора від 05.03.2024 за № 53-2050вих-24, 08.04.2024 за № 53-2997вих-24, 08.04.2024 № 53- 2994вих-24).

Водночас, жодним із перелічених вище органів не було вжито заходів до усунення порушень указаних інтересів держави, зокрема, не пред`явлено до суду позову про визнання недійсними додаткових угод до договору від 11.01.2022 № 6, якими збільшувалася ціна за одиницю товару, та стягнення із постачальника деревинної тріски до бюджету коштів, безпідставно отриманих за такими угодами.

У пункті 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 зроблено висновок, згідно із яким прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після одержання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва.

Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Унаслідок нездійснення позивачами належних заходів інтереси держави залишаються незахищеними. У зв`язку із викладеним, у прокурора виникло не тільки право, а й обов`язок відреагувати на їх порушення шляхом пред`явлення до суду цього позову.

Таким чином, наявність у прокурора підстав для представництва інтересів держави в особі позивачів шляхом пред`явлення цього позову обґрунтовується: наявним порушенням інтересів держави і необхідністю їх комплексного захисту; органи, уповноважені державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, будучи поінформованими про існування порушення, не здійснюють захисту інтересів держави.

На виконання вимог ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» Луцька окружна прокуратура повідомила позивачів про намір звернутися до господарського суду в їх інтересах із зазначеним позовом листами від 05.03.2024 за № 53-2050вих-24, від 08.04.2024 за № 53-2997вих-24, від 08.04.2024 №53- 2994вих-24, а відтак судом досліджені обставини за яких прокурор має право подати позов до господарського суду та встановив їх наявність у даній справі.

Суд встановив, що Комунальним підприємством «Горохівська багатопрофільна лікарня» Горохівської міської ради (далі - Замовник) проведено закупівлю (№ UA-2021-12-28-013580-c) шляхом застосування переговорної процедури та укладено із підприємцем Ковальчуком С.Я. (далі - Постачальник) договір від 11.01.2022 №6 про закупівлю деревинної тріски (код ДК 021:2015:03410000-7: Деревина) на загальну суму 3 120 000 гривень, ціна за 1 м3 - 650 гривень.

Джерело фінансування закупівлі: місцевий бюджет.

Відповідно до п.п. 1.1., 1.3 Договору, Постачальник зобов`язується у 2022 році поставити Замовнику товар (загальний обсяг поставки - 4800 м3), а Замовник - прийняти і оплатити товар.

Пунктом 5.1. Договору визначено, що строк (термін) поставки товару - з моменту заключення договору - на період опалювального сезону 2022 року: січень, лютий, березень, квітень, жовтень, листопад, грудень 2022 року.

Відповідно до підпункту 11.4 п. 11 Договору № 6 від 11.01.2022, істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків, передбачених частинами 4 і 5 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», зокрема: зміни ціни за одиницю товару не більше ніж на 10 відсотків у разі коливання ціни такого товару на ринку, за умови, що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі.

На момент підписання Договору сторонами погоджені всі істотні умови Договору, а саме предмет, ціну та строк виконання зобов`язань за договором відповідно до вимог Господарського кодексу України та Закону України «Про публічні закупівлі».

У подальшому, між сторонами до вказаного договору укладено ряд додаткових угод, за якими змінено ціну товару у бік збільшення, зокрема:

- додатковою угодою № 1 від 29.06.2022 збільшено ціну деревинної тріски до 714,93 грн за 1 м 3 або на 9,98 % у порівнянні з ціною, визначеною та погодженою сторонами у момент укладення Договору;

- додатковою угодою № 3 від 12.10.2022 збільшено ціну деревинної тріски до 786,28 грн за 1 м 3 або на 20,96 % у порівнянні з ціною, визначеною та погодженою сторонами у момент укладення Договору;

- додатковою угодою № 4 від 22.12.2022 збільшено ціну деревинної тріски до 863 грн за 1 м 3 або на 32,76 % у порівнянні з ціною, визначеною та погодженою сторонами у момент укладення Договору.

Внаслідок укладення додаткових угод до договору про закупівлю товару від 11.01.2022 № 6 первісну ціну, визначену при проведенні процедури закупівлі, збільшено більш як на 32 відсотки (32,76 %).

За трьома додатковими угодами до договору про закупівлю деревинної тріски від 11.01.2022 №6 ціна товару загалом зросла з 650 грн до 863 грн за 1 м3 деревини.

Додатковою угодою № 5 від 29.12.2022 внесено зміни в п. 3.1 Договору від 11.01.2022 №6, згідно якого зменшено суму договору до 3 031 042,24 гривень.

Крім того, встановлено, що ФОП Ковальчуком С.Я. на виконання Договору та укладених до нього додаткових угод поставлено 4054 кубічних метрів деревинної тріски, за які було сплачено грошові кошти на загальну суму 3 031 042,24 грн, а саме: згідно видаткової накладної №2 від 24.01.2022 - 246 м3 на суму 159 900 грн, сплачену відповідно до платіжного доручення № 1 від 28.01.2022; згідно видаткової накладної №3 від 27.01.2022 - 136 м3 на суму 88 400 грн, сплачену відповідно до платіжного доручення №2 від 28.01.2022; згідно видаткової накладної №1 від 01.02.2022 - 34 м3 на суму 22 100 грн, сплачену відповідно до платіжного доручення № 8 від 09.02.2022; згідно видаткової накладної №2 від 02.02.2022 - 34 м3 на суму 22 100 грн, сплачену відповідно до платіжного доручення №9 від 09.02.2022; згідно видаткової накладної №3 від 03.02.2022 - 34 м3 на суму 22 100 грн, сплачену відповідно до платіжного доручення №10 від 09.02.2022; згідно видаткової накладної №4 від 04.02.2022 - 34 м3 на суму 22 100 грн, сплачену відповідно до платіжного доручення №11 від 09.02.2022; згідно видаткової накладної №5 від 07.02.2022 - 34 м3 на суму 22 100 грн, сплачену відповідно до платіжного доручення №12 від 09.02.2022; згідно видаткової накладної №10 від 17.02.2022 - 204 м3 на суму 132 600 грн, сплачену відповідно до платіжного доручення №13 від 25.02.2022; згідно видаткової накладної № 10/1 від 17.02.2022 - 136 м3 на суму 88 400 грн, сплачену відповідно до платіжного доручення № 14 від 25.02.2022; згідно видаткової накладної №7 від 24.02.2022 - 102 м3 на суму 66 300 грн, сплачену відповідно до платіжного доручення №15 від 25.02.2022; згідно видаткової накладної № 1 від 01.03.2022 - 34 м3 на суму 22 100 грн, сплачену відповідно до виписки ДКСУ за 11.03.2022; згідно видаткової накладної №2 від 02.03.2022 - 34 м3 на суму 22 100 грн, сплачену відповідно до виписки ДКСУ за 11.03.2022; згідно видаткової накладної №3 від 03.03.2022 - 34 м3 на суму 22100 грн, сплачену відповідно до виписки ДКСУ за 11.03.2022; згідно видаткової накладної №4 від 07.03.2022 - 34 м3 на суму 22 100 грн, сплачену відповідно до виписки ДКСУ за 11.03.2022; згідно видаткової накладної №5 від 08.03.2022 - 34 м3 на суму 22 100 грн, сплачену відповідно до виписки ДКСУ за 11.03.2022; згідно видаткової накладної №6 від 09.03.2022 - 34 м3 на суму 22 100 грн, сплачену відповідно до виписки ДКСУ за 11.03.2022; згідно видаткової накладної №7 від 10.03.2022 - 34 м3 на суму 22 100 грн, сплачену відповідно до виписки ДКСУ за 15.03.2022; згідно видаткової накладної № 8 від 11.03.2022 - 34 м3 на суму 22 100 грн, сплачену відповідно до виписки ДКСУ за 15.03.2022; згідно видаткової накладної №9 від 14.03.2022 - 34 м3 на суму 22 100 грн, сплачену відповідно до виписки ДКСУ за 23.03.2022; згідно видаткової накладної № 10 від 16.03.2022 - 34 м3 на суму 22 100 грн, сплачену відповідно до виписки ДКСУ за 23.03.2022; згідно видаткової накладної № 11 від 17.03.2022 - 34 м3 на суму 22 100 грн, сплачену відповідно до виписки ДКСУ за 23.03.2022; згідно видаткової накладної №12 від 18.03.2022 - 34 м3 на суму 22 100 грн, сплачену відповідно до виписки ДКСУ за 30.03.2022; згідно видаткової накладної № 15 від 24.03.2022 - 136 м3 на суму 88 400 грн, сплачену відповідно до виписки ДКСУ за 30.03.2022; згідно видаткової накладної №1 від 01.04.2022 - 34 м3 на суму 22 100 грн, сплачену відповідно до виписки ДКСУ за 13.04.2022; згідно видаткової накладної №2 від 01.04.2022 - 34 м3 на суму 22 100 грн, сплачену відповідно до виписки ДКСУ за 13.04.2022; згідно видаткової накладної №3 від 04.04.2022 - 34 м3 на суму 22 100 грн, сплачену відповідно до виписки ДКСУ за 13.04.2022; згідно видаткової накладної №4 від 05.04.2022 - 34 м3 на суму 22 100 грн, сплачену відповідно до виписки ДКСУ за 13.04.2022; згідно видаткової накладної № 5 від 19.04.2022 - 34 м3 на суму 22 100 грн, сплачену відповідно до виписки ДКСУ за 29.04.2022; згідно видаткової накладної №6 від 19.04.2022 - 34 м3 на суму 22 100 грн, сплачену відповідно до виписки ДКСУ за 29.04.2022; згідно видаткової накладної №1 від 17.10.2022 - 34 м3 на суму 26 733,52 грн, сплачену відповідно до виписки ДКСУ за 28.10.2022;згідно видаткової накладної №2 від 17.10.2022 - 34 м3 на суму 26 733,52 грн, сплачену відповідно до виписки ДКСУ за 28.10.2022; згідно видаткової накладної №3 від 18.10.2022 - 34 м3 на суму 26 733,52 грн, сплачену відповідно до виписки ДКСУ за 28.10.2022; згідно видаткової накладної №4 від 18.10.2022 -34 м3 на суму 26 733,52 грн, сплачену відповідно до виписки ДКСУ за 28.10.2022; згідно видаткової накладної №5 від 24.10.2022 -136 м3 на суму 106 934,08 грн, сплачену відповідно до виписки ДКСУ за 28.10.2022; згідно видаткової накладної №6 від 01.11.2022 - 34 м3 на суму 26 733,52 грн, сплачену відповідно до виписки ДКСУ за 16.11.2022; згідно видаткової накладної №7 від 02.11.2022 - 34 м3 на суму 26 733,52 грн, сплачену відповідно до виписки ДКСУ за 16.11.2022; згідно суму видаткової накладної №8 від 03.11.2022 - 34 м3 на суму 26 733,52 грн, сплачену відповідно до виписки ДКСУ за 16.11.2022; згідно видаткової накладної №9 від 04.11.2022 - 34 м3 на суму 26 733,52 грн, сплачену відповідно до виписки ДКСУ за 16.11.2022; згідно видаткової накладної №10 від 08.11.2022 - 34 м3 на суму 26 733,52 грн, сплачену відповідно до виписки ДКСУ за 21.11.2022; згідно видаткової накладної №11 від 09.11.2022 - 34 м3 на суму 26 733,52 грн, сплачену відповідно до виписки ДКСУ за 21.11.2022; згідно видаткової накладної №12 від 11.11.2022 - 34 м3 на суму26 733,52 грн, сплачену відповідно до виписки ДКСУ за 21.11.2022; згідно видаткової накладної №13 від 14.11.2022 -34 м3 на суму 26 733,52 грн, сплачену відповідно до виписки ДКСУ за 21.11.2022; згідно видаткової накладної №14 від 16.11.2022 - 34 м3 на суму 26 733,52 грн, сплачену відповідно до виписки ДКСУ за 21.11.2022; згідно видаткової накладної №15 від 17.11.2022 - 136 м3 на суму 106 934,08 грн, сплачену відповідно до виписки ДКСУ за 21.11.2022; згідно видаткової накладної №16 від 01.12.2022 - 34 м3 на суму 26 733,52 грн, сплачену відповідно до виписки ДКСУ за 15.12.2022; згідно видаткової накладної №17 від 02.12.2022 - 34 м3 на суму 26 733,52 грн, сплачену відповідно до виписки ДКСУ за 15.12.2022; згідно видаткової накладної №18 від 02.12.2022 - 34 м3 на суму 26 733,52 грн, сплачену відповідно до виписки ДКСУ за 15.12.2022; згідно видаткової накладної №19 від 05.12.2022 - 34 м3 на суму 26 733,52 грн, сплачену відповідно до виписки ДКСУ за 30.12.2022; згідно видаткової накладної №20 від 07.12.2022 - 34 м3 на суму 26 733,52 грн, сплачену відповідно до виписки ДКСУ за 30.12.2022; згідно видаткової накладної №21 від 09.12.2022 - 34 м3 на суму 26 733,52 грн, сплачену відповідно до виписки ДКСУ за 30.12.2022; згідно видаткової накладної №22 від 12.12.2022 - 34 м3 на суму 26 733,52 грн, сплачену відповідно до виписки ДКСУ за 30.12.2022; згідно видаткової накладної №23 від 13.12.2022 - 34м3 на суму 26 733,52 грн, сплачену відповідно до виписки ДКСУ за 30.12.2022; згідно видаткової накладної №24 від 15.12.2022 - 34 м3 на суму 26 733,52 грн, сплачену відповідно до виписки ДКСУ за 30.12.2022; згідно видаткової накладної №25 від 16.12.2022 - 34 м3 на суму 26 733,52 грн, сплачену відповідно до виписки ДКСУ за 30.12.2022; згідно видаткової накладної № 26 від 19.12.2022 - 34 м3 на суму 26 733,52 грн, сплачену відповідно до виписки ДКСУ за 30.12.2022; згідно видаткової накладної №27 від 21.12.2022 - 34 м3 на суму 26 733,52 грн, сплачену відповідно до виписки ДКСУ за 30.12.2022; згідно видаткової накладної № 28 від 21.12.2022 - 136 м3 на суму 106 934,08 грн, сплачену відповідно до виписки ДКСУ за 30.12.2022; згідно видаткової накладної №29 від 23.12.2022 - 680 м3 на суму 586 840 грн, сплачену відповідно до виписки ДКСУ за 30.12.2022; згідно видаткової накладної №30 від 29.12.2022 - 374 м3 на суму 322 762 грн, сплачену відповідно до платіжної інструкції №5195 від 29.12.2022.

Відповідно до звіту про виконання договору про закупівлю UA-2021-12-28-013580-c, що сформований 13.01.2023 на вебпорталі «Prozorro», правовідносини за вказаним Договором припинені.

Прокурор вивчивши вказані додаткові угоди та документи на підставі яких вони укладені, встановив, що додаткові угоди укладені з порушенням вимог п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», у зв`язку з чим вони підлягають визнанню недійсними.

Враховуючи вище викладене, прокурор звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Горохівської міської ради та Західного офісу Держаудитслужби та доводить, що додаткові угоди №1 від 29.06.2022, №3 від 12.10.2022, №4 від 22.12.2022 до договору про закупівлю товарів №6 від 11.01.2022, укладені з порушенням чинного законодавства, та підлягають визнанню недійсними на підставі ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі", ч. 1, ст. 215 ЦК України, а також кошти, які сплачені позивачем за товар, який так і не був поставлений продавцем, підлягають стягненню з відповідача 2.

Надаючи правову оцінку даним спірним правовідносинам суд виходив із такого:

Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

У відповідності до ст. 180 Господарського кодексу України, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, які погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови відповідно до законодавства. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладанні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Згідно зі ст. 185 Господарського кодексу України до укладення господарських договорів на біржах, оптових ярмарках, публічних торгах застосовуються загальні правила укладення договорів на основі вільного волевиявлення, з урахуванням нормативно-правових актів, якими регулюється діяльність відповідних бірж, ярмарків та публічних торгів.

Статтею 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору купівлі-продажу на біржах, конкурсах, аукціонах (публічних торгах), договору купівлі-продажу валютних цінностей і цінних паперів застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті. Особливості договору купівлі-продажу окремих видів майна можуть встановлюватися законом (ч. ч. 4, 5 ст. 656 Цивільного кодексу України).

Правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави встановлює Закон України «Про публічні закупівлі (далі - Закон). Метою Закону є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища, запобігання проявам корупції, розвиток добросовісної конкуренції.

Відповідно до ст. 5 Закону, закупівлі здійснюються за такими принципами: добросовісна конкуренція серед учасників; максимальна економія, ефективність та пропорційність; відкритість та прозорість на всіх стадіях закупівель; недискримінація учасників та рівне ставлення до них; об`єктивне та неупереджене визначення переможця процедури закупівлі; запобігання корупційним діям і зловживанням.

Статтями 1, 8 Конституції України також визначено, що зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України.

У абз. 2 ч. 3 ст. 6 Цивільного кодексу України визначено, що сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Зміна ціни товару в бік збільшення до передачі його у власність покупця за договором про закупівлю можлива у випадку збільшення ціни такого товару на ринку, якщо сторони договору про таку умову домовились. Якщо сторони договору про таку умову не домовлялись, то зміна ціни товару в бік збільшення у випадку зростання ціни такого товару на ринку можлива, лише якщо це призвело до істотної зміни обставин, в порядку статті 652 ЦК України, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

У відповідності до п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі" збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю/внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії.

В силу вимог ч. 4 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі" умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції/пропозиції за результатами електронного аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі або узгодженої ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції/пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі.

Сторони у випадку коливання, а саме збільшення ціни товару на ринку, наділені правом вносити зміни до істотних умов правочину (п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі"). При цьому, кожна така зміна до договору має містити окреме документальне підтвердження. Документи, що підтверджують коливання ціни товару на ринку, повинні бути наявні саме на момент внесення таких змін.

Тобто, не будь-яка довідка уповноваженого органу про ціну товару на ринку, є належним підтвердженням та підставою для зміни ціни в договорі після його підписання, а лише та, яка містить інформацію про коливання ціни такого товару на ринку.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16.04.2019 у справі №915/346/18, від 12.02.2020 у справі №913/166/19, а також у постановах від 21.03.2019 у справі №912/898/18, від 25.06.2019 у справі №913/308/18 та від 12.09.2019 у справі №915/1868/18.

Системний аналіз положень ч. 1 ст. 525, ст. 526, ч. 1 ст. 651 ЦК України, 188 ГК України та п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону «Про публічні закупівлі» дає підстави для висновку про те, що зміна істотних умов договору про закупівлю (збільшення ціни за одиницю товару) є правомірною виключно за таких умов (подібний висновок наведений Верховним Судому у постанові від 07.12.2022 у справі №927/189/22): відбувається за згодою сторін; порядок зміни умов договору має бути визначений самим договором (відповідно до проекту, який входив до тендерної документації); підстава збільшення - коливання ціни такого товару на ринку (обґрунтоване і документально підтверджене постачальником); ціна за одиницю товару може збільшуватися не більше, ніж на 10 відсотків; загальна сума (ціна) договору не повинна збільшуватися.

Разом з тим, Верховний Суд у постанові № 927/491/19 від 18.06.2021 зазначив, що постачальнику треба не лише довести підвищення ціни на певний товар на певному ринку за допомогою доказів, але й обґрунтувати для замовника самі пропозиції про підвищення ціни, визначеної у договорі. Постачальник повинен обґрунтувати, чому таке підвищення цін на ринку зумовлює неможливість виконання договору по запропонованій замовнику на тендері ціні, навести причини, через які виконання укладеного договору стало для нього вочевидь невигідним. Постачальник також має довести, що підвищення ціни є непрогнозованим (його неможливо було передбачити і закласти в ціну товару на момент подання постачальником тендерної пропозиції).

Верховний Суд у постанові від 28.09.2023 по справі №927/56/23 зазначив про те, що право сторін договору на внесення змін до нього не може відбуватися з порушенням законодавства у сфері публічних закупівель, відповідно, свобода договору не може превалювати над дотримання вимог закону.

Відтак, обов`язкові умови, необхідні для зміни ціни за одиницю електричної енергії (як товару), визначені саме у п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі». Згідно вимог п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» (в редакції, чинній на момент укладення договору від 10.12.2021 №07/12), істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків, зокрема, збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю.

Таким чином, законодавець не лише встановив обов`язкову вимогу щодо пропорційного збільшення ціни за одиницю товару по відношенню до збільшення ціни товару на ринку, а й відсоткове обмеження такого збільшення (до 10 відсотків).

Під час дії договору про закупівлю сторони можуть неодноразово змінювати ціну товару в бік збільшення за наявності умов, встановлених у статті 652 Цивільного кодексу України та пункті 2 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», проте загальне збільшення такої ціни не повинно перевищувати 10 відсотків від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі. При цьому, кожна така зміна до договору має містити окреме документальне підтвердження. Документи, що підтверджують коливання ціни товару на ринку, повинні бути наявні саме на момент внесення таких змін (п. 42.4 постанови Верховного суду від 02.12.2020 у справі № 913/368/19).

В іншому випадку не досягається мета Закону, яка полягає в забезпеченні ефективного та прозорого здійснення закупівель, створенні конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобіганні проявам корупції в цій сфері та розвитку добросовісної конкуренції, оскільки продавці з метою перемоги можуть під час проведення процедури закупівлі пропонувати ціну товару, яка нижча за ринкову, а в подальшому, після укладення договору про закупівлю, вимагати збільшити цю ціну, мотивуючи коливаннями ціни такого товару на ринку.

Також, слід зазначити, що законодавством у сфері публічних закупівель конкретну особу, наділену повноваженнями надавати інформацію на підтвердження коливання ціни товару на ринку, не визначено, то виходячи з норм чинного законодавства, до суб`єктів надання такої інформації можна віднести, зокрема, Державну службу статистики України, на яку постановою Кабінету Міністрів України від 10.09.2014 № 442 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» покладено функцію з контролю за цінами в частині здійснення моніторингу динаміки цін (тарифів) на споживчому ринку; державне підприємство Державний інформаційно- аналітичний центр моніторингу зовнішніх товарних ринків, яке на замовлення суб`єкта господарювання виконує цінові/товарні експертизи, зокрема щодо відповідності ціни договору наявній кон`юнктурі певного ринку товарів; Торгово- промислову палату України, яка у межах власних повноважень надає послуги щодо цінової інформації.

Таким чином, довідки та експертні висновки Торгово-промислової палати України можуть використовуватися для підтвердження коливання ціни товару на ринку. Проте, у документі, який видає компетентна організація, має бути зазначена чинна ринкова ціна на товар і її порівняння з ринковою ціною станом на дату, з якої почалися змінюватися ціни на ринку, як у бік збільшення, так і у бік зменшення (тобто наявності коливання).

Документ про зміну ціни повинен містити належне підтвердження, викладених в ньому даних, проведених досліджень коливання ринку, джерел інформації тощо (правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 13.10.2020 у справі №912/1580/18).

Верховний Суд у його постанові від 16.02.2023 по справі № 903/366/22 зазначає, що виключно саме лише коливання цін на ринку не може бути беззаперечною підставою для автоматичного перегляду (збільшення) погодженої сторонами ціни за одиницю товару.

Суд встановив, що відповідно до наданої інформації КП «Горохівська багатопрофільна лікарня» Горохівської міської ради №288/1.13/2-24 від 22.02.2024, ініціатором зміни ціни за одиницю товару був постачальник - ФОП Ковальчук С.Я., кожна зміна ціни відбувалась з урахуванням отриманого експертного висновку з Волинської торгово-промислової палати.

На обґрунтування збільшення ціни, перед укладенням додаткових угод ФОП Ковальчук С.Я. надавав експертні висновки Волинської торгово-промислової палати, які мають виключно довідковий характер, водночас, такі документи не підтверджують коливання ціни саме такого товару як деревинна тріска за 1 м3 в сторону збільшення, а лише зазначають середні ціни на товар - тріска паливна з відходів деревини у визначені місяці.

ФОП Ковальчук С.Я. повідомив КП "Горохівська багатопрофільна лікарня" Горохівської міської ради про збільшення ціни на деревинну тріску на ринку з одночасним направленням підписаної додаткової угоди №1 до договору та копією висновку Волинської торгово-промислової палати № В-383 від 17.05.2022, де зазначено про результати вивчення та аналізу даних, отриманих з інтернет-ресурсів щодо кон`юнктури цін, які склались на ринку на тріску паливну з відходів деревини у період з січня по травень 2022 року.

На підставі вказаних документів між КП «Горохівська багатопрофільна лікарня» Горохівської міської ради та ФОП Ковальчуком С.Я. укладено додаткову угоду №1 від 29.06.2022, якою змінено умови Договору в частині збільшення ціни за 1 м3 деревинної тріски до 714,93 грн, або + 9,98 % відносно ціни за результатами торгів та Договору.

У висновку Волинської торгово-промислової палати № В-383 від 17.05.2022, зокрема, не наведено розрахунок вартості саме деревинної тріски станом на попередні календарні дати окремо, у тому числі на дату укладання договору, дату підписання сторонами додаткової угоди та дані про відсоток коливання ціни на ринку у вказані періоди.

Висновок Волинської торгово-промислової палати №В-383 від 17.05.2022, яким обґрунтовано підстави для внесення таких змін, стосується лише періоду лютий- травень 2022 року, однак, як передбачено п. 10.1 Договору, цей договір набуває чинності з моменту його підписання, тобто з 11.01.2022.

Таким чином, висновок Волинської торгово-промислової палати №В-383 від 17.05.2022 не може виступати в якості належного і беззаперечного підтвердження коливання ціни на деревинну тріску на ринку та не може бути розцінений як достатнє обґрунтування необхідності внесення змін до договору від 11.01.2022 №6 в частині збільшення вартості деревинної тріски.

В подальшому, на підставі листа ФОП Ковальчука С.Я. та долученого висновку Волинської торгово-промислової палати №В-605 від 07.10.2022, сторонами укладено додаткову угоду №3 від 12.10.2022, якою змінено умови договору в частині збільшення ціни за 1 м3 деревинної тріски до 786,28 грн, або + 20,96 % відносно ціни за результатами торгів та договору.

Також на підставі листа ФОП Ковальчука С.Я. та долученого висновку Волинської торгово-промислової палати № В-766 від 21.12.2022, сторонами укладено додаткову угоду №4 від 22.12.2022, якою змінено умови Договору в частині збільшення ціни за 1 м3 деревинної тріски до 863 грн, або + 32,76 % відносно ціни за результатами торгів та договору.

Отже, згідно додаткової угоди №1 від 29.06.2022 сторонами збільшено ціну деревинної тріски на 9,98 % у порівнянні з ціною, визначеною Договором від 11.02.2022, згідно додаткової угоди №3 від 12.10.2022 - на 20,96 %, згідно додаткової угоди №4 від 22.12.2022 - на 32,76 %.

Відтак, сторонами внаслідок підписання Додаткових угод № 1, № 3 та № 4 збільшено вартість одиниці предмету закупівлі на 32,76 % у порівнянні з ціною визначеної у договорі, що з урахуванням висновків Верховного Суду суперечить нормам п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», згідно яких, обмеження у 10% застосовується як максимальний ліміт щодо зміни ціни, визначеної в договорі, незалежно від того, як часто відбуваються такі зміни (кількість підписаних додаткових угод).

Отже, суд вважає додаткові угоди №1 від 29.06.2022, №3 від 12.10.2022 та №4 від 22.12.2022 до договору про закупівлю товарів №6 від 11.01.2022 укладено із порушенням вимог п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», а тому останні, згідно норм ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України, підлягають визнанню недійсними.

Правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави встановлює Закон України "Про публічні закупівлі (далі - Закон).

Метою Закону є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища, запобігання проявам корупції, розвиток добросовісної конкуренції.

Відповідно до ст. 5 Закону, закупівлі здійснюються за такими принципами: добросовісна конкуренція серед учасників; максимальна економія, ефективність та пропорційність; відкритість та прозорість на всіх стадіях закупівель; недискримінація учасників та рівне ставлення до них; об`єктивне та неупереджене визначення переможця процедури закупівлі; запобігання корупційним діям і зловживанням.

Статтями 1, 8 Конституції України також визначено, що зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України.

У абз. 2 ч. 3 ст. 6 Цивільного кодексу України визначено, що сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Підвищення сторонами договору ціни, шляхом укладання додаткових угод, суперечить меті Закону України "Про публічні закупівлі". Зокрема, такі дії нівелюють інститут публічних закупівель, як засіб забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у цій сфері, запобігання проявам корупції та розвитку добросовісної конкуренції, оскільки якщо пристати на тлумачення сторонами п.2 ч.5 статті 41 Закону, то при укладанні додаткових угод ціну за товар можна збільшувати необмежену кількість разів.

Можливість зміни ціни договору внаслідок недобросовісних дій сторін (сторони) договору робить результат закупівлі невизначеним та тягне за собою неефективне використання бюджетних коштів, що є прямим порушенням принципів процедури закупівлі.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12.09.2019 у справі № 915/1868/18.

Визнання недійсною будь-якої додаткової угоди тягне за собою визнання недійсними всіх послідуючих додаткових угод, оскільки кожна наступна додаткова угода має фіксовану ціну за одиницю товару, а тому є похідною від попередніх додаткових угод та автоматично незаконною, оскільки без попередньої додаткової угоди ціна за послідуючими угодами фактично перевищуватиме ціну за одиницю товару більше, ніж на 10%, визначених в ст. 41 Закону, у порівнянні із основним договором.

Отже, при укладенні між сторонами договору спірних додаткових угод не дотримано вимоги п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі", безпідставно змінено істотні умови договору, кожного разу при укладенні всіх додаткових угод сторонами договору належним чином не обґрунтовано та документально не підтверджено коливання ціни (в бік збільшення) після укладення договору та попередньої угоди.

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх і непрацездатних дітей.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

За приписами частини першої статті 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Згідно з абзацом 1 частини першої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Матеріалами справи підтверджено, що оспорювані додаткові угоди до договору були укладені з порушенням умов договору та п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України "Про державні закупівлі".

З цих підстав позовні вимоги в частині визнання угод недійсними підлягають задоволенню.

Щодо вимоги про стягнення з Фізичної особи-підприємця Ковальчука Сергія Ярославовича 395 942, 24 грн. суд зазначає наступне.

За приписами ч. 1 ст. 216 ЦК України, недійсний правовий не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Визнання недійсною будь-якої додаткової угоди тягне за собою визнання недійсними всіх послідуючих додаткових угод, оскільки кожна наступна додаткова угода має фіксовану ціну за одиницю товару, а тому є похідною від попередніх додаткових угод та автоматично незаконною, оскільки без попередньої додаткової угоди ціна за послідуючими угодами фактично перевищуватиме ціну за одиницю товару більше, ніж на 10%, визначених в ст. 41 Закону, у порівнянні із основним договором.

Відповідно до статті 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 669 ЦК України визначено, що кількість товару, що продається, встановлюється в договорі купівлі-продажу в відповідних одиницях виміру або грошовому вираженні. Відповідно до частини першої статті 670 ЦК України, якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений,- вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.

Суд встановив, що під час дії договору, замовнику поставлено 4054 м3 деревинної тріски, за які замовником перераховано постачальнику кошти на суму 3 031 042,24 грн.

Виходячи із ціни у договорі, без урахування вказаних вище додаткових угод, відповідач 1 за поставлений товар повинен був сплатити 2 635 100 грн. (4054 м3 деревинної тріски х 650 грн/м3 = 2 635 100 грн.

Отже, прокурор доводить, що різниця між сумою коштів, які фактично сплачено лікарнею за постачання деревинної тріски по ціні, згідно з додатковими угодами, та сумою за товар по ціні, визначеною договором становить 395 942,24 грн.

Суд приймає до уваги заперечення відповідача 2 в частині того, що оплата по договору здійснювалась не тільки за кошти місцевого бюджету, але і за власні кошти.

Відповідно до п. 3.1. договору від 11.01.2022 №6 оплата за поставлений товар здійснювалась за рахунок коштів місцевого бюджету та за рахунок коштів третіх осіб.

Додатковою угодою №5 від 29 грудня 2022 року сторони зменшили суму Договору на 88 026 грн та виклали п. 3.1 Договору в наступній редакції:

«Загальна сума цього договору становить: 3 031 042,24 (три мільйона тридцять одна тисяча сорок дві гривні 24 копійки). Без ПДВ.

3.1.1. - за рахунок місцевого бюджету 2 708 280, 24 грн без ПДВ;

3.1.2. - за рахунок коштів третіх осіб (кошти відшкодовані орендарями) 322 762 грн. без ПДВ.»

Згідно платіжної інструкції №5195 від 29.12.2022 року, кошти в сумі 322 762,00 грн. були перераховані з рахунку Відповідача 1 в ПАТ КБ «Приватбанк» на рахунок відповідача 2.

В Бюджетному кодексі України від 8 липня 2010 року N 2456-VI (далі - БК України) чітко розмежовується поняття бюджетної установи і одержувача бюджетних коштів, і це є абсолютно не тотожні поняття. Відповідно до частини першої статті другої БК України бюджетні кошти (кошти бюджету) - належні відповідно до законодавства надходження бюджету та витрати бюджету.

Бюджетні установи - органи державної влади, органи місцевого самоврядування, а також організації, створені ними у встановленому порядку, що повністю утримуються за рахунок відповідно державного бюджету чи місцевого бюджету. Бюджетні установи є неприбутковими.

Одержувач бюджетних коштів - суб`єкт господарювання, громадська чи інша організація, яка не має статусу бюджетної установи, уповноважена розпорядником бюджетних коштів на здійснення заходів, передбачених бюджетною програмою, та отримує на їх виконання кошти бюджету.

Отримані Відповідачем 1 від інших юридичних і фізичних осіб (наприклад, оплачують оренду) не мають статус бюджетних. І враховуючи визначення публічних коштів, їх слід вважати коштами, отриманими від господарської діяльності.

Згідно п. 1.1.-1.3 Статуту Комунальне підприємство «Горохівська багатопрофільна лікарня Горохівської міської ради» є закладом охорони здоров`я, який надає медичну допомогу в порядку та на умовах, встановлених законодавством України та цим Статутом, а також вживає заходів із профілактики захворювань населення та підтримання громадського здоров`я. Підприємство за організаційно - правовою формою є комунальним некомерційним підприємством. Підприємство є комунальною власністю Горохівської міської ради. Засновником та Власником Підприємства є Горохівська об`єднана територіальна громада, в особі Горохівської міської ради (далі - Засновник).

Підприємство здійснює господарську некомерційну діяльність, спрямовану на досягнення соціальних та інших результатів без мети одержання прибутку (пункт 1.7. Статуту).

Забороняється розподіл отриманих доходів (прибутків) Підприємства або їх частини серед засновників (учасників), працівників комунального підприємства (крім оплати їхньої праці, нарахування єдиного соціального внеску), членів органів управління та інших пов`язаних з ними осіб. 1.9. Не вважається розподілом доходів Підприємства, в розумінні пунктів 1.8, 1.9. Статуту, використання Підприємством власних доходів (прибутків) виключно для фінансування видатків на утримання такого неприбуткового підприємства, реалізації мети (цілей, завдань), видів та напрямів діяльності, визначених Статутом (пункт 1.8. Статуту).

Джерелами доходів Підприємства є, зокрема: кошти, отримані за договорами про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій, що укладаються між Підприємством та Національною службою здоров`я України; кошти місцевих бюджетів; кошти, отримані від надання в оренду рухомого та нерухомого майна у порядку, визначеному законодавством та Засновником; цільові кошти (державні, обласні, місцеві програми тощо); кредити банків (пункт 5.5. Статуту).

Зважаючи на вищевикладене, необхідно розрізняти кошти, отримані від Горохівської міської ради як бюджетні та кошти, отримані з інших джерел (власні надходження підприємства, зокрема, кошти, отримані від надання в оренду рухомого та нерухомого майна у порядку, визначеному законодавством та засновником).

Суд враховуючи те, що прокурором не враховано зазначеної обставини та не надано суду деталізованого розрахунку суми боргу, з врахуванням того, що кошти в сумі 322 762 грн. були сплачені не за рахунок бюджетних котів в задоволені позову в цій частині відмовляє.

При цьому, судом враховано правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 21.11.2019 у справі №910/1265/17, де зазначено, що саме на позивачеві (прокурору) лежить процесуальний тягар доведення суду першої інстанції підстав, розміру, строку обчислення боргу шляхом надання суду деталізованого розрахунку усіх заявлених позивачем (прокурором) сум. Водночас, відповідач вправі надати відповідні заперечення щодо позовних вимог та здійснити контррозрахунок таких сум. Як розрахунок позивача, так і контррозрахунок відповідача повинні бути аргументованими, щоби суд, аналізуючи відповідні докази та аргументи учасників справи, виконував функцію здійснення правосуддя, а не змушений би був, в іншому випадку, виконувати обчислення, тобто здійснювати дії, покладені законом на учасників справи.

Згідно із частинами 2, 3 ст. 13, частиною 1 ст. 74 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 4 ст. 13 ГПК України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання

За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно з положеннями статті 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог частково, з покладенням судового збору на відповідачів пропорційно задоволеним вимогам в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 13, 14, 73, 74, 75, 76-80, 123, 129, 232, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Визнати недійсними додаткові угоди, укладені між Комунальним підприємством "Горохівська багатопрофільна лікарня" Горохівської міської ради (Луцький район, м. Горохів, вул. Шевченка, 17, код ЄДРПОУ 04051276) та Фізичною особою-підприємцем Ковальчуком Сергієм Ярославовичем ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до договору про закупівлю від 11.01.2022 №6 (процедура закупівлі: UA-2021-12-28-013580-c), а саме: додаткову угоду №1 від 29.06.2022, додаткову угоду №3 від 12.10.2022, додаткову угоду №4 від 22.12.2022.

3. Стягнути з Комунального підприємства "Горохівська багатопрофільна лікарня" Горохівської міської ради (Луцький район, м. Горохів, вул. Шевченка, 17, код ЄДРПОУ 04051276) на користь Волинської обласної прокуратури (м. Луцьк, вул. Винниченка, 15, код ЄДРПОУ 02909915) понесені витрати на сплату судового збору в розмірі 3633,60 грн.

3. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Ковальчука Сергія Ярославовича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Волинської обласної прокуратури (м. Луцьк, вул. Винниченка, 15, код ЄДРПОУ 02909915) понесені витрати на сплату судового збору в розмірі 3633,60 грн.

4. В решті позову відмовити.

Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного рішення.

Повний текст рішення складено 30.08.2024.

Суддя В. М. Дем`як