Рішення

від 20.08.2024 по справі 916/2223/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"20" серпня 2024 р.м. Одеса Справа № 916/2223/24

Господарський суд Одеської області у складі: суддя Волков Р.В.,

при секретарі судового засідання Чолак Ю.В.,

розглянувши справу № 916/2223/24

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ХІМАГРО.» (65111, Одеська обл., м. Одеса, вул. 21 км Старокиївської дороги, буд. 51; код ЄДРПОУ 39341579)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРОФІРМА ПЕРЕМОГА 1 ЛТД» (67231, Одеська обл., Іванівський район, с. Білка, вул. Стрекалова, буд. 68; код ЄДРПОУ 38525550)

про стягнення 543 135,19 грн;

представники сторін:

від позивача - Круторогова С.І. (в режимі відеоконференції),

від відповідача - не з`явився,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «ХІМАГРО.», звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРОФІРМА ПЕРЕМОГА 1 ЛТД» про стягнення 543 135,19 грн, з яких: 526 500,00 грн основного боргу, 10 072,68 грн інфляційних втрат, 6 562,51 грн 3% річних.

В обґрунтування позову посилається на неналежне виконання відповідачем грошових зобов`язань за договором поставки, укладеним у спрощений спосіб шляхом обміну електронними листами. Вказує, що за заявкою відповідача поставив останньому товар у кількості 22,5 тон на загальну суму 526 500,00 грн, за який відповідач не розрахувався.

Ухвалою від 27.05.2024 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 916/2223/24, яку постановлено розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 25.06.2024, запропоновано відповідачу у п`ятнадцятиденний строк з дня отримання ухвали про відкриття провадження у справі подати відзив на позовну заяву, відмовлено у задоволенні клопотання позивача про витребування доказів.

10.06.2024 відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні позову.

13.06.2024 представник позивача подав до суду заяву про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, яку суд задовольнив ухвалою від 25.06.2024.

17.06.2024 від позивача надійшла відповідь на відзив.

18.06.2024 до суду надійшло клопотання позивача про витребування доказів, а також заява про огляд доказів за місцезнаходженням.

Судове засідання, яке було призначено на 25.06.2024, не відбулося у зв`язку з оголошенням системою цивільної оборони у м. Одеса та Одеській області повітряної тривоги, враховуючи що 25.06.2024 суд в порядку ст. 120 ГПК України постановив ухвалу, якою повідомив сторін про те, що підготовче судове засідання відбудеться 17.07.2024.

Протокольною ухвалою від 17.07.2024 суд залишив без задоволення клопотання позивача про витребування доказів (мотиви відмови будуть наведені судом далі по тексту рішення), а також задовольнив заяву про огляд доказів за їх місцезнаходженням, зазначивши, що огляд буде здійснено на стадії дослідження доказів.

Протокольною ухвалою від 17.07.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 12.08.2024.

12.08.2024 суд здійснив огляд доказів відповідно до заяви позивача (вх. № 23936/24 від 18.06.2024), а також протокольною ухвалою оголосив перерву у судовому засіданні до 20.08.2024.

У судовому засіданні, яке відбулось 20.08.2024, представник позивача просила задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідач явку повноважного представника у судове засідання не забезпечив, про дату, час та місце судового засідання повідомлявся належним чином.

20.08.2024 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Стислий виклад позицій та доводів сторін.

У позовній заяві позивач посилається на наступні обставини:

- в липні 2022 р. між ТОВ «ХІМАГРО.» та ТОВ «АГРОФІРМА ПЕРЕМОГА 1 ЛТД» велися перемовини щодо укладання договору поставки;

- 28.07.2022 позивач направив на електронну пошту відповідача оферту щодо укладання договору поставки, однак договір з боку відповідача фактично було підписано шляхом обміну електронними листами між сторонами;

- в подальшому представником позивача на відділення Нової пошти за місцезнаходженням відповідача було направлено 2 екземпляри Договору з підписом керівника ТОВ «ХІМАГРО.», але оригінал Договору за підписом керівника ТОВ «АГРОФІРМА ПЕРЕМОГА 1 ЛТД» з боку останнього повернуто не було;

- представники відповідача в телефонних розмовах просили поставити товар, запевняючи про підписання договору зі свого боку та про своєчасну оплату за отриманий товар;

- 15.09.2022 на виконання домовленості між сторонами на електронну пошту відповідача було відправлено рахунок на оплату № 536 на суму 1 411 020,00 грн за 60,3 т товару та додаток № 2 від 15.09.2022 до договору;

- 21.09.2022 від представника відповідача ОСОБА_1 за допомогою месенджеру «Viber» з номеру телефона НОМЕР_1 позивач отримав документ із назвою «дод._2 письма Д.Н. + Пер.pdf.», де містилась заявка на поставку товару в кількості 60,3 т згідно рахунку, пункт розвантаження - с. Знам`янка, Іванівський район, Одеська обл., контактна особа - головний агроном ОСОБА_7, вантажоодержувач - ТОВ «АГРОФІРМА ПЕРЕМОГА 1 ЛТД», а також скан-копія підписаного з боку відповідача додатку № 2 до договору від 15.09.2022, заявка на поставку товару на ПСП «ДРУЖБА НАРОДІВ» тощо;

- відповідач, не оплативши рахунок, через своїх представників повідомив в телефонній розмові співробітника позивача про нагальну потребу в товарі, певні складнощі в оплаті товару та якнайшвидшому виконанні обов`язку з оплати;

- 22.09.2022 позивач передав, а відповідач прийняв товар в кількості 22,5 т на загальну суму 526 500,00 грн;

- товар було передано перевізнику ФОП Кисіль О.Г., а саме водію ОСОБА_2 , який на автомобілі SCANIA 113M (д.н.з. НОМЕР_2 ) з причепом KRONE SDR (д.н.з. НОМЕР_3 ) доставив товар в кількості 22,5 т на загальну суму 526 500,00 грн за вказаною у заявці адресою - с. Знам`янка, Іванівський район, Одеська обл., про що оформлено ТТН № 814 від 22.09.2022;

- пунктом розвантаження товару згідно ТТН є с. Знам`янка, Іванівський район, Одеська обл., де зареєстровано ПСП «ДРУЖБА НАРОДІВ», яке поряд з ТОВ «АГРОФІРМА ПЕРЕМОГА 1 ЛТД» є суб`єктом господарювання, що працює у родинному бізнесі сім`ї ОСОБА_6;

- товар разом із видатковою накладною № 1339 від 22.09.2022 та ТТН № 814 від 22.09.2022 було отримано представником відповідача ОСОБА_3 , яка пояснила водію, що оригінали цих документів будуть передані позивачу згодом;

- з боку позивача вже було подано 4 позови до суб`єктів господарювання, які працюють у родинному бізнесі ОСОБА_6 (справи №№ 916/3043/22, 916/2965/22, 915/501/22, 915/524/22), за наслідками розгляду яких судами ухвалені рішення про стягнення заборгованості з цих підприємств на користь позивача;

- відповідачу неодноразово направлялася видаткова накладна № 1339 від 22.09.2022, яку він не повернув зі своїм підписом;

- операція з поставки товару в кількості 22,5 т на суму 526 500,00 грн була відображена в податковому обліку позивача, як постачальника;

- податкова накладна, зареєстрована позивачем, окрім іншого, доводить факт поставки товару;

- 23.11.2023 позивач звернувся до відповідача з вимогою про сплату протягом 7 днів заборгованості у розмірі 526 500,00 грн, яку відповідач не сплатив.

Відповідач у відзиві наводить наступні аргументи:

- з наданих позивачем паперових копій скріншотів електронного листування не вбачається укладення договору поставки із відповідачем, зокрема прийняття відповідачем пропозиції про укладення договору поставки. В позовній заяві відсутні докази належності відповідачеві електронних адрес: ІНФОРМАЦІЯ_1 та ІНФОРМАЦІЯ_2;

- у позовній заяві ТОВ «Хімагро.» в обґрунтування позовних вимог посилається на видаткову накладну № 1339 від 22.09.2022 та товарно-транспортну накладну № 814 від 22.09.2022, які не підписувалися уповноваженою особою ТОВ «АГРОФІРМА ПЕРЕМОГА 1 ЛТД», а товар не отримувався;

- відповідно до матеріалів позовної заяви не доведено факту надіслання податкових накладних відповідачеві;

- незрозумілою є доцільність проведення замовленої позивачем експертизи (висновок експерта № 085 від 16.04.2024), оскільки суд може самостійно досліджувати надані докази.

У відповіді на відзив позивач надав додаткові аргументи щодо укладення договору поставки у спрощений спосіб та щодо податкових накладних та безпосереднього їх надіслання відповідачеві. На переконання позивача, зауваження відповідача відносно того, що позивач не надав докази передачі йому податкової накладної спростовується тим, що позивач не зобов`язаний надавати відповідачу податкову накладну за фактом поставки товару, оскільки останній, як покупець, отримує її самостійно після реєстрації позивачем, як продавцем, податкової накладної в ЄРПН. Відповідач, на думку позивача, не заперечує факту отримання ним податкового кредиту за поставкою йому позивачем товару в кількості 22,5 т на загальну суму 526 500,00 грн з ПДВ, як не заперечує й факту відображення ним у податковому обліку вказаної операції. Також позивач звернув увагу на підписаний головним бухгалтером відповідача Акт звірки взаєморозрахунків, який, як вважає позивач, доводить наявність спірної заборгованості.

Щодо клопотань позивача про витребування доказів (вх. № 20498/24 від 21.05.2024 та № 23932/24 від 18.06.2024).

У позовній заяві позивач заявив клопотання, яке також окремо долучив до позову у якості додатку (вх. № 20498/24 від 21.05.2024), про витребування доказів, а саме:

1) про витребування у Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРОФІРМА ПЕРЕМОГА 1 ЛТД» бухгалтерської довідки за підписом керівника та головного бухгалтера/бухгалтера (за наявності) щодо: чи відображена (чи задекларована) в податковому обліку ТОВ «АГРОФІРМА ПЕРЕМОГА 1 ЛТД» господарська операція, на підставі якої ТОВ «ХІМАГРО.» в Єдиному реєстрі податкових накладних сформована (зареєстрована, внесена тощо) податкова накладна № 95 від 22.09.2022 року, № реєстрації квитанції в ЄРПН 9202633869?; чи включено ТОВ «АГРОФІРМА ПЕРЕМОГА 1 ЛТД» суму податку на додану вартість до податкового кредиту згідно податкової накладної № 95 від 22.09.2022 (№ реєстрації квитанції в ЄРПН 9202633869), виданої ТОВ «ХІМАГРО.», як Постачальником?; чи оприбуткувано ТОВ «АГРОФІРМА ПЕРЕМОГА 1 ЛТД» сульфат амонію гранульований біг-бег в кількості 22,5 тон на загальну суму 526 500,00 грн. з ПДВ, отриманий від ТОВ «ХІМАГРО.» згідно рахунку на оплату № 536 від 15.09.2022 року, видаткової накладної № 1339 від 22.09.2022 року, товарно-транспортної накладної № 814 від 22.09.2022 року, податкової накладної № 95 від 22.09.2022 року, № реєстрації квитанції в ЄРПН 9202633869 тощо?; чи працевлаштовано в ТОВ «АГРОФІРМА ПЕРЕМОГА 1 ЛТД» на посаді головного бухгалтера ОСОБА_4, зокрема, станом на вересень-грудень 2022 року, та чи сплачувалися цим товариством за ОСОБА_4 всі передбачені чинним законодавством податки та збори за період часу: вересень-грудень 2022 року?;

2) про витребування у Головного управління ДПС в Одеській області інформації щодо ТОВ «АГРОФІРМА ПЕРЕМОГА 1 ЛТД»:

- чи відображена (чи задекларована) в податковому обліку ТОВ «АГРОФІРМА ПЕРЕМОГА 1 ЛТД» господарська операція, на підставі якої ТОВ «ХІМАГРО.» в Єдиному реєстрі податкових накладних сформована (зареєстрована, внесена тощо) податкова накладна № 95 від 22.09.2022 року, № реєстрації квитанції в ЄРПН 9202633869?;

- чи включено ТОВ «АГРОФІРМА ПЕРЕМОГА 1 ЛТД» суму податку на додану вартість до податкового кредиту згідно податкової накладної № 95 від 22.09.2022 (№ реєстрації квитанції в ЄРПН 9202633869), виданої ТОВ «ХІМАГРО.», як Постачальником?;

- чи оприбуткувано ТОВ «АГРОФІРМА ПЕРЕМОГА 1 ЛТД» сульфат амонію гранульований біг-бег в кількості 22,5 тон на загальну суму 526 500,00 грн. з ПДВ, отриманий від ТОВ «ХІМАГРО.» згідно рахунку на оплату № 536 від 15.09.2022 року, видаткової накладної № 1339 від 22.09.2022 року, товарно-транспортної накладної № 814 від 22.09.2022 року, податкової накладної № 95 від 22.09.2022 року, № реєстрації квитанції в ЄРПН 9202633869 тощо?;

- чи працевлаштовано в ТОВ «АГРОФІРМА ПЕРЕМОГА 1 ЛТД» на посаді головного бухгалтера ОСОБА_4, зокрема, станом на вересень-грудень 2022 року, та чи сплачувалися цим товариством за ОСОБА_4 всі передбачені чинним законодавством податки та збори за період часу: вересень-грудень 2022 року?

Мотивуючи клопотання, позивач зазначив, вказана інформація, окрім іншого, може підтвердити факт отримання відповідачем товару. Звертає увагу, що здійснив спробу отримати вказану інформацію самостійно, проте, ГУ ДПС в Одеській області повідомило, що вказана інформація з обмеженим доступом й відтак відсутні підстави щодо її надання, а відповідач не надав жодної відповіді на запит представника позивача.

З приводу цього клопотання суд зазначає, що згідно ч.ч. 1, 2 ст. 81 ГПК України, учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. У клопотанні повинно бути зазначено: який доказ витребовується; обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу; причини неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання. У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує відповідні докази.

Частинами 1, 2 ст. 73 ГПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно з статтею 91 ГПК України, письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

При цьому з аналізу ст. ч. 2 ст. 81 ГПК України слідує, що витребовуваний доказ має існувати станом на час його витребування, оскільки у клопотанні має бути зазначено, зокрема, що цей доказ має відповідна особа.

Між тим, позивач просив витребувати бухгалтерську довідку за підписом керівника та головного бухгалтера/бухгалтера (за наявності), не наводячи підстави, з яких випливає, що цей доказ наразі має відповідач.

Також у клопотанні про витребування доказів мали зазначатися заходи, яких позивач вжив для отримання цих доказів самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу, причини неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання.

У позовній заяві позивач вказує, що 23.11.2023 на адресу відповідача направлено адвокатський запит № 16 від 24.11.2023 про надання інформації, зокрема: чи відображена (чи задекларована) в податковому обліку ТОВ «АГРОФІРМА ПЕРЕМОГА 1 ЛТД» господарська операція, на підставі якої ТОВ «ХІМАГРО.» в Єдиному реєстрі податкових накладних сформована (зареєстрована, внесена тощо) податкова накладна № 95 від 22.09.2022 року, № реєстрації квитанції в ЄРПН 9202633869?; чи включено ТОВ «АГРОФІРМА ПЕРЕМОГА 1 ЛТД» суму податку на додану вартість до податкового кредиту згідно податкової накладної № 95 від 22.09.2022 (№ реєстрації квитанції в ЄРПН 9202633869), виданої ТОВ «ХІМАГРО.», як Постачальником?; чи оприбуткувано ТОВ «АГРОФІРМА ПЕРЕМОГА 1 ЛТД» сульфат амонію гранульований біг-бег в кількості 22,5 тон на загальну суму 526 500,00 грн. з ПДВ, отриманий від ТОВ «ХІМАГРО.» згідно рахунку на оплату № 536 від 15.09.2022 року, видаткової накладної № 1339 від 22.09.2022 року, товарно-транспортної накладної № 814 від 22.09.2022 року, податкової накладної № 95 від 22.09.2022 року, № реєстрації квитанції в ЄРПН 9202633869 тощо?; чи працевлаштовано в ТОВ «АГРОФІРМА ПЕРЕМОГА 1 ЛТД» на посаді головного бухгалтера ОСОБА_4, зокрема, станом на вересень-грудень 2022 року, та чи сплачувалися цим товариством за ОСОБА_4 всі передбачені чинним законодавством податки та збори за період часу: вересень-грудень 2022 року?

При цьому у клопотанні позивач просить витребувати бухгалтерську довідку за підписом керівника та головного бухгалтера/бухгалтера (за наявності), щодо якої, як свідчать матеріали справи, не вживав заходи для її самостійного витребування.

Крім того, суд зазначає, що інформація не є доказом у розумінні положень Господарського процесуального кодексу України і, відповідно, не може бути витребувана в порядку ст. 81 ГПК України.

Водночас, з приводу інформації, яку позивач просить витребувати у клопотанні, суд зазначає, що позивач не був позбавлений можливості згідно положень статті 90 ГПК України поставити в першій заяві по суті справи (позовній заяві) або у додатку до неї не більше десяти запитань іншому учаснику справи (відповідачу) про обставини, що мають значення для справи.

За таких обставин, зважаючи на те, що зазначена у клопотанні інформація не є доказом у розумінні ст.ст. 73, 91 ГПК України, з огляду на те, що позивач не вживав заходів для самостійного отримання частини витребовуваних доказів (бухгалтерської довідки) та не навів обставин, з яких випливає, що доказ у вигляді бухгалтерської довідки існує на даний час у відповідача, суд ухвалою від 27.05.2024 відмовив у задоволенні клопотання про витребування доказів, заявленого в порядку ч. 1 ст. 81 ГПК України.

З аналогічних підстав суд протокольною ухвалою від 17.07.2024 залишив без задоволення клопотання позивача за вх. № 23932/24 від 18.06.2024.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив наступне.

За загальними положеннями цивільного законодавства, зобов`язання виникають з підстав, зазначених у ст. 11 Цивільного кодексу України. За приписами ч. 2 цієї ж статті підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За змістом ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно із частиною першою статті 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За приписами ч.ч. 1, 2 ст. 184 Господарського кодексу України при укладенні господарського договору на основі вільного волевиявлення сторін проєкт договору може бути розроблений за ініціативою будь-якої із сторін у строки, погоджені самими сторонами. Укладення договору на основі вільного волевиявлення сторін може відбуватися у спрощений спосіб або у формі єдиного документа, з додержанням загального порядку укладення договорів, встановленого статтею 181 цього Кодексу.

За ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ст. 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

Договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

Статтею 207 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Як свідчать матеріали справи, 28.07.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ХІМАГРО.» як постачальником та Товариством з обмеженою відповідальністю «АГРОФІРМА ПЕРЕМОГА 1 ЛТД» як покупцем укладено Договір поставки № 177 (далі - Договір), згідно з п. 1.1. якого постачальник зобов`язується передати (поставляти) в обумовлені цим Договором строки покупцеві мінеральні добрива (далі - товар), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього встановлену Договором грошову суму.

Проєкт Договору та Додаток № 2 до Договору, підписані з боку позивача, а також рахунок на оплату № 536 від 15.09.2022 на суму 1 411 020,00 грн за поставку 60,3 т сульфату амонію позивач надіслав на електронну пошту відповідача, при цьому Договір та Додаток № 2 до нього повернулися на електронну пошту позивача з підписами та печатками відповідача, що у сукупності свідчить про виникнення між сторонами цієї справи правовідносин поставки.

Частинами 1, 2 ст. 265 Господарського кодексу України визначено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення.

Відповідно до ч.ч. 1-2 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За змістом положень ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язань. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

При цьому, обов`язок негайно оплатити поставлений товар після його прийняття випливає з припису ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України незалежно від того, чи пред`явив йому кредитор пов`язану з цим вимогу, і передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов`язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору.

Покупець зобов`язаний повністю оплатити товар у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок постачальника на підставі виставлених рахунків у строк, передбачений у додатках до Договору (п. 2.3. Договору).

Згідно з Додатком № 2 до Договору позивач зобов`язався поставити відповідачу сульфат амонію у кількості 60,3 т на суму 1 411 020,00 грн.

Умови поставки згідно п.п. 2-4 Додатку № 2 до Договору:

- строк поставки товару: 3-5 робочих днів з моменту отримання від покупця передоплати за товар та надання транспортної інструкції;

- умови поставки: СРТ покупця;

- покупець сплачує постачальнику передоплату у розмірі 100% вартості товару на підставі рахунка на оплату.

Так, матеріали справи містять виставлений позивачем рахунок на оплату № 536 від 15.09.2022 на суму 1 411 020,00 грн за поставку 60,3 т сульфату амонію.

Відповідач звернувся до позивача із заявкою на поставку товару № 24 від 21.09.2022, в якій просив відвантажити товар сульфат амонію по рахунку № 536 від 15.09.2022 у кількості 60,3 т на загальну суму 1 411 020,00 грн. Пункт розвантаження згідно заявки - с. Знам`янка, Іванівський район, Одеська обл., контактна особа - головний агроном ОСОБА_7, вантажоодержувач - ТОВ «АГРОФІРМА ПЕРЕМОГА 1 ЛТД».

У матеріалах справи наявна підписана позивачем видаткова накладна № 1339 від 22.09.2022 на поставку сульфату амонію у кількості 22,5 т на суму 526 500,00 грн, яку позивач 03.01.2023 надсилав відповідачу цінним листом.

Як свідчать матеріали справи, відповідач не підписав видаткову накладну № 1339 від 22.09.2022 та заперечує факт отримання товару за цією накладною.

Предметом позову є стягнення з відповідача 543 135,19 грн, з яких: 526 500,00 грн основного боргу за поставлений товар, а також 10 072,68 грн інфляційних втрат, 6 562,51 грн 3% річних, нарахованих в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України.

Суд зазначає, що законодавчого визначення видаткової накладної та її форми не існує, але згідно загальноприйнятого у бухгалтерському обліку тлумачення видаткова накладна - це документ, який фіксує факт отримання/передачі товарів або послуг.

Визначення товарно-транспортної накладної міститься у статті 1 Закону України "Про автомобільний транспорт", відповідно до якого товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу (крім фізичних осіб, які здійснюють перевезення вантажу за рахунок власних коштів та для власних потреб) документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, який складається у паперовій та/або електронній формі та містить обов`язкові реквізити, передбачені цим Законом та правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом.

Відтак, саме товарно-транспортна накладна є тим первинним документом, який поряд з видатковою накладною може підтвердити факт отримання замовником того чи іншого товару. При цьому, товарно-транспортна накладна має містити прізвище, ім`я, по батькові представника замовника та документ, згідно з яким він уповноважений супроводжувати/отримувати вантаж. Товарно-транспортна накладна має містити, у тому числі, інформацію щодо прізвища та підпис відповідальних осіб вантажовідправника, вантажоодержувача, водія та/або експедитора.

Отже, відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію.

Згідно із частиною другою статті 9 вказаного Закону первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити:

назву документа (форми);

дату складання;

назву підприємства, від імені якого складено документ;

зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;

посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;

особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Якщо видаткові накладні та товарно-транспортні накладні оформлені з урахуванням вищевказаних вимог, вони є первинними документами, які фіксують факт отримання/передачі товарів або послуг (видаткові накладні) та підтверджують факт переміщення товарно-матеріальних цінностей для всіх учасників цього процесу (товарно-транспортні накладні).

Як зазначає позивач, товар (22,5 т сульфату амонію) на суму 526 500,00 грн було поставлено відповідачу на підставі заявки останнього № 24 від 21.09.2022 за видатковою накладною № 1339 від 22.09.2022.

Оглянувши підписану з боку позивача видаткову накладну № 1339 від 22.09.2022, суд встановив, що вона містить посилання на інше замовлення відповідача - № 494 від 22.09.2022, яке у матеріалах справи відсутнє.

Товарно-транспортна накладна № 814 від 22.09.2022, на яку посилається позивач, дійсно свідчить про замовлення позивачем перевезення автомобільним транспортом сульфату амонію у кількості 22,5 т на суму 22,5 т.

Товар за вказаною ТТН було передано перевізнику ФОП Кисіль О.Г., а саме водію ОСОБА_2 , який на автомобілі SCANIA 113M (д.н.з. НОМЕР_2 ) з причепом KRONE SDR (д.н.з. НОМЕР_3 ) доставив товар в кількості 22,5 т на загальну суму 526 500,00 грн за адресою - с. Знам`янка, Іванівський район, Одеська обл.

Дослідивши надану позивачем видаткову накладну № 1339 від 22.09.2022, суд дійшов висновку, що ця видаткова накладна не відповідає наведеним вище вимогам законодавства щодо оформлення первинних документів, оскільки не містить підпису покупця (відповідача), з огляду на що не може бути беззаперечними доказом факту поставки товару.

Щодо товарно-транспортної накладної № 814 від 22.09.2022 суд зазначає, що з її аналізу неможливо встановити отримувача товару, оскільки в графі «Прийняв, відповідальна особа» міститься сам лише підпис, без будь-яких інших ідентифікуючих ознак.

Таким чином, факт поставки відповідачу товару (сульфату амонію) у кількості 22,5 т на суму 526 500,00 грн первинними документами позивачем не доведено.

Разом з тим, господарський суд враховує, що у разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.

Такий факт повинен оцінюватися у сукупності з іншими доказами у справі, оскільки вибіркова оцінка доказів не відповідає вимогам процесуального законодавства.

У зв`язку з цим необхідно враховувати, що визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, отже, судам у розгляді справ, у яких необхідно досліджувати обставини поставки товару, слід з`ясовувати, крім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару. Зокрема, обставини здійснення перевезення товару поставленого за спірними видатковими накладними, обставини зберігання та використання цього товару у господарській діяльності покупця, інші обставини, які будуть переконливо підтверджувати реальний рух активів, свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару та які давали б змогу встановити реальність здійснених господарських операцій.

Аналогічні висновки викладені у Постановах Верховного Суду від 04.11.2019 у справі № 905/49/15, від 29.11.2019 у справі № 914/2267/18, від 29.01.2020 у справі № 916/922/19, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18.

Так, матеріали справи містять податкову накладну № 95 від 22.09.2022, складену позивачем як постачальником товару - сульфату амонію у кількості 22,5 т на суму 526 500,00 грн.

Вказану податкову накладну позивач зареєстрував у ЄРПН, про що свідчить квитанція про реєстрацію податкової накладної від 07.10.2022.

У Постанові від 04.08.2022 у справі № 922/19/21 Верховний Суд зазначив, що як доказ податкова накладна може оцінюватися судом лише у сукупності з іншими доказами у справі, проте не може буди єдиним доказом, на підставі якого суд встановлює факт постачання товару покупцю та його прийняття ним. Крім того, оцінюючи податкові накладні у сукупності з іншими доказами у справі, господарські суди повинні враховувати положення Податкового кодексу України та фактичні дії як постачальника, так і покупця щодо відображення ними у податковому та бухгалтерському обліках постачання спірного товару.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України (тут і надалі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Згідно з пунктом 201.7. статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Відповідно до пункту 201.10. статті 201 Податкового кодексу України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.

З метою отримання податкової накладної/розрахунку коригування, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, покупець надсилає в електронному вигляді запит до Єдиного реєстру податкових накладних, за яким отримує в електронному вигляді повідомлення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних та податкову накладну/розрахунок коригування в електронному вигляді. Такі податкова накладна/розрахунок коригування вважаються зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних та отриманими покупцем.

Підставою для виникнення в платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

Встановлюючи правило щодо обов`язкового підтвердження сум податкового кредиту, врахованих платником ПДВ при визначенні податкових зобов`язань, законодавець, безумовно, передбачає, що ці документи є достовірними, тобто операції, які вони підтверджують, дійсно мали місце.

Такий висновок сформовано Великою Палатою Верховного Суду у Постанові від 29.06.2021 у справі № 910/23097/17.

З урахуванням наведеного, Верховний Суд неодноразово зазначав, що, оцінюючи податкові накладні у сукупності з іншими доказами у справі, господарські суди повинні враховувати фактичні дії як постачальника, так і покупця щодо відображення ними в податковому та бухгалтерському обліку постачання спірного товару.

Якщо сторона заперечує факт передачі товару за договором поставки за податковими накладними, але одночасно реєструє податкові накладні на придбання товарів від постачальника та формує як покупець податковий кредит за фактом поставки товару на підставі спірних видаткових накладних, і жодним чином не пояснює свої дії та правову підставу виникнення в платника права на податковий кредит з ПДВ за цими накладними, то така поведінка сторони не є добросовісною та розумною. У такому випадку дії сторони з реєстрації податкових накладних засвідчують волю до настання відповідних правових наслідків, тому податкова накладна, виписана однією стороною в договорі (постачальником) на постачання послуг на користь другої сторони (покупця), може бути допустимим доказом факту прийняття товару від контрагента на визначену суму, якщо покупець вчинив юридично значимі дії, зокрема, відобразив податковий кредит за вказаною господарською операцією з контрагентом.

Така правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.06.2022 у справі № 922/2115/19.

Згідно з частиною другою статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Отже, основою податкового обліку є первинні документи по відображенню господарчих операцій.

Підставою для виникнення у платника права на податковий кредит є факт реального (фактичного) здійснення господарських операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей та послуг з метою їх використання у власній господарській діяльності. Наявність формально оформлених (складених) первинних документів та/або сплати грошових коштів не може слугувати підставою для формування даних податкового обліку за відсутності факту придбання відповідного активу (товару).

Сама по собі відсутність первинних документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарських операцій та відмови у формуванні податкового кредиту, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі платника у зв`язку з його господарською діяльністю.

Такий правовий висновок викладено у Постанові Верховного Суду від 10.12.2020 у справі № 910/14900/19.

Поряд із зареєстрованою позивачем у ЄРПН податковою накладною № 95 від 22.09.2022 на спірну поставку товару, у матеріалах справи відсутні докази щодо відображення відповідачем господарських операцій з постачання товару за видатковою накладною № 1339 від 22.09.2022 у своїй податковій звітності та вчинення останнім юридично значимих дій по оформленню податкового кредиту.

За встановлених обставин, позивач не подав до суду належних та допустимих доказів щодо вчинення відповідачем юридично значимих дій по оформленню податкового кредиту.

Разом з тим, як вже було зазначено, позивач неодноразово заявляв клопотання про витребування доказів, зокрема, про витребування у Головного управління ДПС в Одеській області інформації щодо ТОВ «АГРОФІРМА ПЕРЕМОГА 1 ЛТД»:

- чи відображена (чи задекларована) в податковому обліку ТОВ «АГРОФІРМА ПЕРЕМОГА 1 ЛТД» господарська операція, на підставі якої ТОВ «ХІМАГРО.» в Єдиному реєстрі податкових накладних сформована (зареєстрована, внесена тощо) податкова накладна № 95 від 22.09.2022 року, № реєстрації квитанції в ЄРПН 9202633869?;

- чи включено ТОВ «АГРОФІРМА ПЕРЕМОГА 1 ЛТД» суму податку на додану вартість до податкового кредиту згідно податкової накладної № 95 від 22.09.2022 (№ реєстрації квитанції в ЄРПН 9202633869), виданої ТОВ «ХІМАГРО.», як Постачальником?;

- чи оприбуткувано ТОВ «АГРОФІРМА ПЕРЕМОГА 1 ЛТД» сульфат амонію гранульований біг-бег в кількості 22,5 тон на загальну суму 526 500,00 грн. з ПДВ, отриманий від ТОВ «ХІМАГРО.» згідно рахунку на оплату № 536 від 15.09.2022 року, видаткової накладної № 1339 від 22.09.2022 року, товарно-транспортної накладної № 814 від 22.09.2022 року, податкової накладної № 95 від 22.09.2022 року, № реєстрації квитанції в ЄРПН 9202633869 тощо?;

- чи працевлаштовано в ТОВ «АГРОФІРМА ПЕРЕМОГА 1 ЛТД» на посаді головного бухгалтера ОСОБА_4, зокрема, станом на вересень-грудень 2022 року, та чи сплачувалися цим товариством за ОСОБА_4 всі передбачені чинним законодавством податки та збори за період часу: вересень-грудень 2022 року?

Про підстави та мотиви відмови у задоволенні цих клопотань суд вже зазначав раніше по тексту рішення.

З цього приводу суд вважає за доцільне додатково зазначити наступне.

Так, суд погоджується з доводами позивача, що відображення в податковому обліку відповідача операції з придбання у позивача товару у кількості 22,5 т на суму 526 500,00 грн є суттєвим при вирішенні даного спору.

Разом з тим, у ч. 3 ст. 2 ГПК України вказано, що однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у ст. 13 цього Кодексу.

За приписами ч.ч. 1-4 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Статтею 14 ГПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Міністерство фінансів України затвердило наказ від 28.01.2016 р. № 21 «Про затвердження форм та Порядку подання податкової звітності з податку на додану вартість» (далі - «Порядок»).

Відповідно до п. 1 розділу І Порядку податкова декларація з податку на додану вартість (далі - декларація) відповідно до пункту 46.1 статті 46 розділу II «Адміністрування податків, зборів, платежів» подається контролюючому органу у строки, визначені статтею 203 розділу V «Податок на додану вартість» Податкового кодексу України (далі - Кодекс).

Відповідно до п. 6 розділу І Порядку до податкової звітності з податку на додану вартість (далі - податкова звітність) належать: податкова декларація з податку на додану вартість з додатками; уточнюючий розрахунок податкових зобов`язань з податку на додану вартість у зв`язку з виправленням самостійно виявлених помилок з додатками.

Відповідно до п. 2 розділу ІІІ порядку Декларація та додатки до неї, а також інша податкова звітність з податку на додану вартість, зазначена у пункті 6 розділу І цього Порядку, подаються до контролюючого органу за місцем обліку платника податку відповідно до встановленого законодавством порядку сплати податку.

Відповідно до пп. 1 п. 10 розділу ІІІ Порядку додатками до декларації є: відомості про суми податку на додану вартість, зазначені у податкових накладних / розрахунках коригування до податкових накладних, не зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, та про податковий кредит з урахуванням його коригування (Д1) (додаток 1).

Відповідно до п. 1 розділу IV Порядку У разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 глави 9 розділу II Кодексу) платник податку самостійно виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним декларації, він зобов`язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої декларації за формою, встановленою на дату подання уточнюючого розрахунку.

Відповідно до пп. 1 п. 4 розділу V до розділу II «Податковий кредит» (рядки 10, 11 та 13 декларації) включаються обсяги придбання (виготовлення, будівництва, спорудження, створення) з податком на додану вартість (рядки 10.1, 10.2 та 10.3) або без податку на додану вартість (рядок 10.4) товарів/послуг, необоротних активів на митній території України, ввезених на митну територію України товарів, необоротних активів (рядки 11.1, 11.2 та 11.3), отриманих на митній території України від нерезидента послуг (рядки 13.1 та 13.2).

При заповненні рядків 10.1, 10.2 та/або 10.3 обов`язковим є подання (Д1) (додаток 1), що заповнюється в розрізі контрагентів.

Однак, позивач у даній справі не заявляв клопотань про витребування у податкових органів податкової звітності відповідача, а саме: податкової декларації з податку на додану вартість з додатками (зокрема, додаток 1 - відомості про суми податку на додану вартість, зазначені у податкових накладних / розрахунках коригування до податкових накладних, не зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, та про податковий кредит з урахуванням його коригування); уточнюючого розрахунку податкових зобов`язань з податку на додану вартість у зв`язку з виправленням самостійно виявлених помилок з додатками.

Поряд з цим, як вже було зазначено, позивач просив витребувати у податкового органу інформацію, яка не є доказом у розумінні ст.ст. 73, 91 ГПК України.

Відтак, беручи до уваги невідповідність видаткової накладної № 1339 від 22.09.2022 вимогам оформлення первинних документів (відсутність підпису або інших даних, що дають змогу ідентифікувати відповідача), з огляду на відсутність у матеріалах справи зазначеного у вказаній видатковій накладній замовлення відповідача № 494 від 22.09.2022, зважаючи на неможливість ідентифікувати отримувача товару за товарно-транспортною накладною № 814 від 22.09.2024, враховуючи відсутність у матеріалах справи доказів щодо відображення відповідачем спірної поставки у своїй податковій звітності та вчинення останнім юридично значимих дій по оформленню податкового кредиту за вказаною господарською операцією, суд виснує про недоведеність позивачем факту постачання відповідачу 22,5 т сульфату амонію на суму 526 500,00 грн, у зв`язку з чим у задоволенні позову про стягнення 526 500,00 грн основного боргу слід відмовити.

Не підлягають задоволенню і похідні вимоги про стягнення з відповідача 10 072,68 грн інфляційних втрат та 6 562,51 грн 3% річних.

Щодо наявного у матеріалах справи Акту звірки взаємних розрахунків.

Так, вказаний акт за період 2022 року підписаний головним бухгалтером ТОВ «АГРОФІРМА ПЕРЕМОГА 1 ЛТД», з кінцевим сальдо 1 485 256,20 грн, яке відображається по дебету позивача. Проте, в рядках навпроти сум 526 500,00 грн (надходження від 22.09.2022) та 547 092,00 грн (надходження від 23.09.2022) наявна відмітка про відсутність накладних (а.с. 24).

Суд зазначає, що акти звірки взаємних розрахунків є лише технічними (фіксуючими) документами, за яким бухгалтери підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій, відображають стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та мають інформаційний характер, тобто мають статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом у справі, не доводить факту здійснення будь-яких господарських операцій, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.

Щодо заяви свідка ОСОБА_2 (водій, що працює у перевізника - ФОП Кисіль О.Г.) суд зазначає, що викладені у заяві свідчення водія про передачу товару ТОВ «АГРОФІРМА ПЕРЕМОГА 1 ЛТД» в особі ОСОБА_5 поряд з відсутністю підписаних сторонами первинних документів на підтвердження спірної поставки товару, розцінюються судом критично. Крім того, у матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про уповноваження відповідачем на прийняття товару саме ОСОБА_5 .

Посилання позивача на подання до суб`єктів господарювання, які працюють у родинному бізнесі ОСОБА_6, чотирьох позовів (справи №№ 916/3043/22, 916/2965/22, 915/501/22, 915/524/22), за наслідками розгляду яких судами ухвалені рішення про стягнення заборгованості з цих підприємств на користь позивача, є необґрунтованими, оскільки, у всіх цих чотирьох справах були наявні первинні документи, які підтверджували здійснення господарських операцій з поставки товарів, в той час як у справі № 916/2223/24 належно оформлені первинні документи відсутні.

Частиною першою статті 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

В силу частини першої статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 79 ГПК України).

Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, в господарському процесі є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 14 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з ч. ч. 1-2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях та містити неточності у встановленні обставин, які мають вирішальне значення для правильного вирішення спору, натомість висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки мають бути вичерпними, відповідати дійсності і підтверджуватися достовірними доказами, що узгоджується з правовою позицією об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеною в Постанові від 05.06.2020 у справі № 920/528/19.

Суд зазначає, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (Постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у Постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyondreasonabledoubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Аналогічну правову позицію викладено у Постанові ВС від 18.01.2021 по справі № 915/646/18.

Слід зазначити, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини та, зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010 р. (заява № 4909/04), відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

Стаття 129 ГПК України передбачає покладання судових витрат на позивача у разі відмови у задоволенні позову.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 73, 74, 76-80, 86, 123, 124, 129, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ХІМАГРО.» (65111, Одеська обл., м. Одеса, вул. 21 км Старокиївської дороги, буд. 51; код ЄДРПОУ 39341579) до Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРОФІРМА ПЕРЕМОГА 1 ЛТД» (67231, Одеська обл., Іванівський район, с. Білка, вул. Стрекалова, буд. 68; код ЄДРПОУ 38525550) про стягнення 543 135,19 грн - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом двадцяти днів з моменту складення повного тексту.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Вступну та резолютивну частини рішення оголошено 20 серпня 2024 р. Повний текст рішення складено та підписано 30 серпня 2024 р.

Суддя Р.В. Волков