Постанова

від 27.11.2024 по справі 916/2223/24

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 листопада 2024 рокум. ОдесаСправа № 916/2223/24Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Таран С.В.,

Суддів: Богатиря К.В., Поліщук Л.В.,

при секретарі судового засідання Колцун В.В.,

за участю представників:

від Товариства з обмеженою відповідальністю "ХІМАГРО." Круторогова С.І.,

від Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОФІРМА ПЕРЕМОГА 1 ЛТД" участі не брали,

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ХІМАГРО."

на рішення Господарського суду Одеської області від 20.08.2024, прийняте суддею Волковим Р.В., м. Одеса, повний текст складено 30.08.2024,

у справі №916/2223/24

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "ХІМАГРО."

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОФІРМА ПЕРЕМОГА 1 ЛТД"

про стягнення 543 135,19 грн

ВСТАНОВИВ:

У травні 2024 р. Товариство з обмеженою відповідальністю "ХІМАГРО." звернулось з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОФІРМА ПЕРЕМОГА 1 ЛТД", в якому просило стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість у загальній сумі 543135,19 грн, з яких: 526500 грн основного боргу, 10072,68 грн інфляційних втрат, 6562,51 грн 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем прийнятих на себе зобов`язань в частині проведення оплати за поставлений йому товар.

За вказаною позовною заявою місцевим господарським судом 27.05.2024 відкрито провадження у справі №916/2223/24.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 20.08.2024 у справі №916/2223/24 (суддя Волков Р.В.) у задоволенні позову відмовлено.

Судове рішення мотивоване недоведеністю Товариством з обмеженою відповідальністю "ХІМАГРО." факту поставки відповідачу товару на суму 526500 грн, враховуючи невідповідність видаткової накладної №1339 від 22.09.2022 вимогам оформлення первинних документів, неподання позивачем зазначеного у вказаній видатковій накладній замовлення відповідача №494 від 22.09.2022, неможливість ідентифікувати отримувача товару за товарно-транспортною накладною №814 від 22.09.2024, а також відсутність у матеріалах справи доказів відображення Товариством з обмеженою відповідальністю "АГРОФІРМА ПЕРЕМОГА 1 ЛТД" спірної поставки у своїй податковій звітності та вчинення останнім юридично значимих дій по оформленню податкового кредиту за вказаною господарською операцією.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "ХІМАГРО." звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Одеської області від 20.08.2024 у справі №916/2223/24 скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

В апеляційній скарзі скаржник наголошує на тому, що місцевий господарський суд в оскаржуваному рішенні фактично обмежився констатацією факту відсутності належним чином оформлених первинних документів на поставку товару, проігнорувавши при цьому процесуальні стандарти доказування та решту поданих позивачем доказів, які у своїй сукупності підтверджують поставку Товариству з обмеженою відповідальністю "АГРОФІРМА ПЕРЕМОГА 1 ЛТД" товару вартістю 526500 грн. Крім того, апелянт стверджує про те, що суд першої інстанції необґрунтовано не врахував відсутність заперечень відповідача у відзиві на позовну заяву, зокрема, щодо відображення в податковій звітності операції з придбання вказаного товару, визнання заборгованості у вищенаведеній сумі шляхом підписання акту звірки розрахунків, а також стосовно достовірності показань свідка водія, який доставляв товар та підтвердив факт його прийняття відповідачем.

У відзиві на апеляційну скаргу б/н від 10.10.2024 (вх.№3450/24/Д1 від 10.10.2024) Товариство з обмеженою відповідальністю "АГРОФІРМА ПЕРЕМОГА 1 ЛТД" просить апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ХІМАГРО." залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 20.08.2024 у справі №916/2223/24 без змін. Зокрема, відповідач зауважує на тому, що з наданих позивачем матеріалів листування сторін не вбачається укладення між сторонами договору поставки у спрощений спосіб шляхом прийняття Товариством з обмеженою відповідальністю "АГРОФІРМА ПЕРЕМОГА 1 ЛТД" відповідної пропозиції позивача, тим більше, що доказів належності відповідачеві електронних адрес, з яких велося листування, до суду першої інстанції не подано. Відповідач також посилається на те, що видаткова та товарно-транспортна накладні уповноваженою особою Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОФІРМА ПЕРЕМОГА 1 ЛТД" не підписувалися, товар від позивача не отримувався, а докази відображення відповідачем господарських операцій з поставки товару у своїй податковій звітності у матеріалах справи відсутні. Крім того, відповідач зазначає про недоцільність замовлення позивачем висновку експерта, складеного за результатами проведення комп`ютерно-технічної експертизи, та недотримання позивачем вимог процесуального закону при зверненні до Господарського суду Одеської області з клопотаннями про витребування доказів.

14.10.2024 до суду апеляційної інстанції від Товариства з обмеженою відповідальністю "ХІМАГРО." надійшла відповідь на відзив на апеляційну скаргу б/н від 14.10.2024 (вх.№3450/24/Д2 від 14.10.2024), в якій апелянт вказує про те, що твердження відповідача щодо не підписання з його сторони уповноваженими особами видаткової та товарно-транспортної накладних не свідчить про не прийняття ним товару на загальну суму 526500 грн, адже факт поставки підтверджується низкою інших доказів, безпідставно відхилених місцевим господарським судом та не спростованих Товариством з обмеженою відповідальністю "АГРОФІРМА ПЕРЕМОГА 1 ЛТД".

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Таран С.В., суддів: Богатиря К.В., Поліщук Л.В. від 30.09.2024 за вказаною апеляційною скаргою відкрито апеляційне провадження та в подальшому ухвалою суду від 16.10.2023 призначено справу №916/2223/24 до розгляду на 27.11.2024 об 11:00.

У судовому засіданні 27.11.2024, проведеному в режимі відеоконференції, представник Товариства з обмеженою відповідальністю "ХІМАГРО." апеляційну скаргу підтримав; представник Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОФІРМА ПЕРЕМОГА 1 ЛТД" участі не брав, хоча був належним чином сповіщений про дату, час та місце його проведення, що підтверджується матеріалами справи (т.ІІ а.с.73).

За умовами частин першої, другої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши пояснення представника апелянта, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування Господарським судом Одеської області норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла наступних висновків.

З матеріалів справи вбачається, що 28.07.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ХІМАГРО." ("Постачальник") та Товариством з обмеженою відповідальністю "АГРОФІРМА ПЕРЕМОГА 1 ЛТД" ("Покупець") укладено договір поставки №177 (далі договір №177 від 28.07.2022), за умовами пункту 1.1 якого Постачальник зобов`язується передати (поставити) в обумовлені цим договором строки Покупцеві мінеральні добрива (товар), а Покупець зобов`язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього встановлену договором грошову суму.

Ціна однієї метричної тонни мінеральних добрив (включаючи упаковку у разі її наявності) та загальна вартість товару вказані у додатках, які є невід`ємною частиною договору. Покупець зобов`язаний повністю оплатити товар у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок Постачальника на підставі виставлених рахунків у строк, передбачений в додатках до договору (пункти 2.1, 2.3 договору №177 від 28.07.2022).

В силу пунктів 11.1, 11.2 договору №177 від 28.07.2022 договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2022. Строк дії договору буде продовжуватись на кожний наступний календарний рік, якщо жодна зі сторін за 1 місяць до його закінчення не виявить бажання у письмовій формі припинити дію договору.

Згідно з додатком №2 від 15.09.2022 до договору №177 від 28.07.2022 Постачальник зобов`язується передати (поставити), а Покупець зобов`язується прийняти та оплатити товар, а саме: сульфат амонію гранульований біг-бег у кількості 60,3 тонн на суму 1411020 грн. Строк поставки 3-5 робочих днів з моменту отримання від Покупця передоплати за товар та надання транспортної інструкції; умови поставки СРТ Покупця; порядок оплати Покупець сплачує Постачальнику передоплату у розмірі 100% вартості товару на підставі рахунка на оплату.

Примірник договору №177 від 28.07.2022 разом з додатком №2 від 15.09.2022 до нього, підписані та скріплені печаткою зі сторони позивача, та рахунок на оплату №536 від 15.09.2022 на суму 1411020 грн за поставку 60,3 тонн сульфату амонію були надіслані Товариством з обмеженою відповідальністю "ХІМАГРО." на електронну пошту відповідача, при цьому вказані договір та додаток до нього повернулися на електронну пошту підписані та скріплені печаткою зі сторони Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОФІРМА ПЕРЕМОГА 1 ЛТД".

В адресованій Товариству з обмеженою відповідальністю "ХІМАГРО." заявці на поставку товару №24 від 21.09.2022 відповідач просив відвантажити товар сульфат амонію по рахунку №536 від 15.09.2022 у кількості 60,3 тонн на загальну суму 1411020 грн; пункт розвантаження с. Знам`янка, Іванівський р-н, Одеська обл.; контактна особа головний агроном Варбанець Віталій; вантажоодержувач Товариство з обмеженою відповідальністю "АГРОФІРМА ПЕРЕМОГА 1 ЛТД".

На підтвердження факту поставки відповідачу товару (сульфату амонію у кількості 22,5 тонн на суму 526500 грн) на виконання договору №177 від 28.07.2022 позивач надав до місцевого господарського суду наступні докази:

-видаткову накладну №1339 від 22.09.2022, яка підписана і скріплена печаткою зі сторони Товариства з обмеженою відповідальністю "ХІМАГРО." та два примірники якої були надіслані для підписання Товариству з обмеженою відповідальністю "АГРОФІРМА ПЕРЕМОГА 1 ЛТД" листом з описом вкладення;

-товарно-транспортну накладну №814 від 22.09.2022, відповідно до якої Фізичною особою-підприємцем Кисіль О.Г., як автомобільним перевізником, виконано перевезення вантажу сульфату амонію у кількості 22,5 тонн; водій Олійник І.В.; вантажовідправник Товариство з обмеженою відповідальністю "ХІМАГРО."; вантажоодержувач Товариство з обмеженою відповідальністю "АГРОФІРМА ПЕРЕМОГА 1 ЛТД"; супровідний документ на вантаж видаткова накладна; пункт розвантаження с. Знам`янка, Іванівський р-н, Одеська обл.;

-нотаріально посвідчену заяву свідка Олійника І.В., який зазначає про те, що ним, як водієм, що працює на Фізичну особу-підприємця Кисіль О.Г., згідно з товарно-транспортною накладною №814 від 22.09.2022 доставлено відправлений Товариством з обмеженою відповідальністю "ХІМАГРО." вантаж сульфат амонію у кількості 22,5 тонн вартістю 526500 грн в пункт розвантаження, де товар було прийнято Товариством з обмеженою відповідальністю "АГРОФІРМА ПЕРЕМОГА 1 ЛТД" в особі Ковальової О.Я., яка взяла первинні документи (видаткову накладну №1339 від 22.09.2022 та товарно-транспортну накладну №814 від 22.09.2022), але не підписала їх, зазначивши про те, що передасть їх керівнику, а останній поверне Товариству з обмеженою відповідальністю "ХІМАГРО." (вказана заява містить відмітку про обізнаність свідка зі змістом закону щодо кримінальної відповідальності за надання неправдивих показань);

-податкову накладну №95 від 22.09.2022 на суму 526500 грн, яка зареєстрована позивачем в Єдиному реєстрі податкових накладних, що підтверджується відповідною квитанцією та відповіддю Головного управління ДПС в Одеській області №48418/6/15-32-04-06-06 від 06.12.2023 на адвокатський запит представника позивача;

-акт звірки взаємних розрахунків між сторонами за 2022 рік, складений та підписаний головним бухгалтером відповідача з кінцевим сальдо по дебету в сумі 1485256,20 грн, при цьому в рядку навпроти надходження від 22.09.2022 відображена сума у розмірі 526500 грн.

23.11.2023 позивач засобами поштового зв`язку (листом з описом вкладення) надіслав Товариству з обмеженою відповідальністю "АГРОФІРМА ПЕРЕМОГА 1 ЛТД" письмову вимогу б/н від 23.11.2023, в якій просив протягом 7 календарних днів з моменту одержання цієї вимоги погасити заборгованість з оплати вартості поставленого товару у сумі 526500 грн.

У матеріалах справи також міститься висновок судового експерта Ускова К.Ю. №085 від 16.04.2024, який складений на замовлення Товариства з обмеженою відповідальністю "ХІМАГРО." за результатами проведення комп`ютерно-технічної експертизи.

Предметом спору у даній справі є вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості у загальній сумі 543135,19 грн, з яких: 526500 грн основний борг, 10072,68 грн інфляційні втрати та 6562,51 грн 3% річних, нараховані у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань в частині проведення оплати вартості товару, поставленого останньому Товариством з обмеженою відповідальністю "ХІМАГРО.".

Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий господарський суд виходив з недоведеності Товариством з обмеженою відповідальністю "ХІМАГРО." факту поставки Товариству з обмеженою відповідальністю "АГРОФІРМА ПЕРЕМОГА 1 ЛТД" товару на суму 526500 грн.

Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду не погоджується з висновком Господарського суду Одеської області про відмову у задоволенні позову з огляду на наступне.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Вказаний вище підхід є загальним і може застосовуватись при розгляді будь-яких категорій спорів, оскільки не доведеність порушення прав, за захистом яких було пред`явлено позов у будь-якому випадку є підставою для відмови у його задоволенні.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Чинне законодавство визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи. Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту. Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права. Крім того, суди мають виходити із того, що обраний позивачем спосіб захист цивільних прав має бути не тільки ефективним, а й відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, та має бути спрямований на захист порушеного права.

Враховуючи вищевикладене, виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб`єктивного права або інтересу, порушення такого суб`єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.

Відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочин.

Згідно з приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку; зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.

Частиною першою статті 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 Господарського кодексу України).

В силу частин першої, четвертої статті 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, зокрема, на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Частиною сьомою статті 179 Господарського кодексу України унормовано, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

За умовами частини першої статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України).

Згідно з приписами частини першої статті 639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Відповідно до положень статті 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Вказане кореспондується з приписами статті 205 Цивільного кодексу України.

Колегія суддів вбачає, що між сторонами було укладено договір №177 від 28.07.2022, який за своєю юридичною природою є договором поставки.

Доводи Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОФІРМА ПЕРЕМОГА 1 ЛТД" про те, що з наданих позивачем матеріалів листування сторін не вбачається укладення між сторонами договору поставки, тим більше, що доказів належності відповідачеві електронних адрес, з яких велося листування, до суду першої інстанції не подано, апеляційним господарським судом оцінюються критично, оскільки у матеріалах справи наявний примірник договору №177 від 28.07.2022, який підписаний та скріплений печатками сторін, що підтверджує волевиявлення останніх щодо виникнення правовідносин поставки. Крім того, укладення вказаного договору підтверджується адресованою позивачу заявкою Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОФІРМА ПЕРЕМОГА 1 ЛТД" на поставку товару №24 від 21.09.2022, факт звернення з якою до Товариства з обмеженою відповідальністю "ХІМАГРО." відповідачем не спростовано.

Згідно з приписами частини першої статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною першою статті 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

В силу частини другої статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За умовами частини першої статті 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (частина перша статті 692 Цивільного кодексу України).

Двосторонній характер договору поставки зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов`язків. З укладенням такого договору постачальник бере на себе обов`язок передати у власність покупця товар належної якості і водночас набуває права вимагати його оплати, а покупець зі свого боку набуває права вимагати від постачальника передачі цього товару та зобов`язаний здійснити оплату.

Згідно з положеннями частини першої статті 193 Господарського кодексу України та статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Зобов`язання повинні виконуватись в установлений законом або договором строк (стаття 530 Цивільного кодексу України).

Як зазначалося вище, підставою для звернення Товариства з обмеженою відповідальністю "ХІМАГРО." з позовом у даній справі визначено наявність у Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОФІРМА ПЕРЕМОГА 1 ЛТД" заборгованості перед позивачем за поставлений товар, у зв`язку з чим, беручи до уваги предмет доказування у цьому спорі, господарському суду під час розгляду справи необхідно встановити обставину наявності/відсутності такої заборгованості та її розмір (у разі наявності), при цьому відповідна обставина має бути встановлена виходячи з наявних у матеріалах справи належних та допустимих доказів, які відображають реальні господарські операції та зміст таких операцій.

У частині третій статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Принцип змагальності сторін полягає в тому, що сторони у процесі зобов`язані в процесуальній формі довести свою правоту, за допомогою поданих ними доказів переконати суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень.

Отже, даний принцип забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладення тягаря доказування на сторони.

Частиною першою статті 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

В силу частини першої статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, в господарському процесі є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 14 Господарського процесуального кодексу України).

Судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях та містити неточності у встановленні обставин, які мають вирішальне значення для правильного вирішення спору, натомість висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки мають бути вичерпними, відповідати дійсності і підтверджуватися достовірними доказами.

Даний висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю узгоджується з правовою позицією об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеною в постанові від 05.06.2020 у справі №920/528/19.

Обов`язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у сторін договору первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв`язок між фактом придбання товару/роботи/послуги і подальшою господарською діяльністю.

У статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію.

За змістом цієї ж статті господарська операція це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Здійснення господарської операції і, власне, її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

Згідно з частинами першою, другою статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства. Бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Підпунктом 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995, передбачено, що господарські операції це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів. Первинні документи це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (підпункт 2.4 пункту 2 Положення).

В силу підпункту 2.5 пункту 2 Положення документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою. Електронний підпис накладається відповідно до законодавства про електронні документи та електронний документообіг. Використання при оформленні первинних документів факсимільного відтворення підпису допускається у порядку, встановленому законом, іншими актами цивільного законодавства. Повноваження на здійснення господарської операції особи, яка в інтересах юридичної особи або фізичної особи-підприємця одержує основні засоби, запаси, нематеріальні активи, грошові документи, цінні папери та інші товарно-матеріальні цінності згідно з договором, підтверджуються відповідно до законодавства. Такі повноваження можуть бути підтверджені, зокрема, письмовим договором, довіреністю, актом органу юридичної особи тощо.

Згідно з підпунктом 2.15 пункту 2 Положення первинні документи підлягають обов`язковій перевірці (в межах компетенції) працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов`язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству у сфері бухгалтерського обліку, логічна ув`язка окремих показників.

Відповідно до частин першої, другої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі. Первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Залежно від характеру господарської операції та технології обробки облікової інформації до первинних документів можуть включатися додаткові реквізити (печатка, номер документа, підстава для здійснення операції тощо). Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

За загальним правилом фактом підтвердження здійснення господарської операції є саме первинні документи бухгалтерського обліку, до яких належать усі документи в їх сукупності, складені щодо господарської операції, що відповідають вимогам закону, зокрема, статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та пункту 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, та відображають реальні господарські операції.

Отже, здійснення позивачем поставки товару у розумінні положень Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" є господарською операцією, підставою для бухгалтерського обліку якої є первинні документи, що повинні мати певні реквізити. Відтак у разі, якщо видаткова накладна оформлена з урахуванням вищевказаних вимог, вона є первинним документом, який фіксує факт отримання/передачі товарів.

Зі змісту наданого відповідачем акту звірки, складеного та підписаного головним бухгалтером відповідача, вбачається, що у бухгалтерському обліку Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОФІРМА ПЕРЕМОГА 1 ЛТД" відображена операція щодо поставки останньому позивачем товару 22.09.2022 на суму 526500 грн.

Як зазначалося вище, позивачем до місцевого господарського суду на підтвердження поставки відповідачу товару подано видаткову накладну №1339 від 22.09.2022, яка підписана і скріплена печаткою зі сторони Товариства з обмеженою відповідальністю "ХІМАГРО." та включає інші реквізити (зокрема, дату складання, назву підприємства, від імені якого складено документ і який є постачальником, назву покупця, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, кількість, ціну, вартість продукції), проте не містить підпису зі сторони Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОФІРМА ПЕРЕМОГА 1 ЛТД", яке до того ж заперечує факт отримання товару за цією накладною.

Щодо висновку суду першої інстанції про те, що у вищенаведеній видатковій накладній міститься посилання на замовлення №494 від 22.09.2022, яке у матеріалах справи відсутнє, суд апеляційної інстанції вважає, що саме лише зазначення у первинному документі замовлення з внутрішніми реквізитами постачальника, беручи до уваги наявність у відповідному первинному документі всіх необхідних характеристик, які дозволяють ідентифікувати сам зміст господарської операцію з поставки товару, не може формально свідчити про не поставку такого товару.

Південно-західний апеляційний господарський суд зауважує на тому, що, з огляду на наведені вище приписи законодавства, господарська операція пов`язана не з самим фактом підписання договору, а з фактом руху активів суб`єкта господарювання та руху його капіталу, натомість сам по собі договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку, оскільки останній свідчить лише про намір виконання дій (операцій) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання, у той час як первинні документи складаються лише за фактом надання послуг (виконання робіт, передачі товару тощо).

Водночас визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, а тому суду у розгляді даної справи, окрім обставин оформлення первинних документів, необхідно дослідити факт наявності або відсутності реального руху такого товару (як-то: обставини здійснення перевезення товару, поставленого за спірними видатковими накладними, обставини зберігання та використання цього товару у господарській діяльності покупця).

Товарно-транспортна накладна є належним доказом, що свідчить про виконання продавцем (постачальником) свого обов`язку відповідно до умов договору поставки.

Аналогічна правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 26.03.2019 у справі №920/417/18.

Колегія суддів вбачає, що на підтвердження здійснення відповідачу поставки товару позивач надав до суду першої інстанції товарно-транспортну накладну №814 від 22.09.2022, яка підписана зі сторони вантажовідправника уповноваженою особою, що не заперечується сторонами, та включає всі інші обов`язкові реквізити первинного документа, крім ПІБ та посади уповноваженої особи вантажоодержувача.

Поряд з цим, у матеріалах справи міститься нотаріально посвідчена заява свідка ОСОБА_1 , який зазначає про те, що ним, як водієм, що працює на Фізичну особу-підприємця Кисіль О.Г., згідно з товарно-транспортною накладною №814 від 22.09.2022 доставлено відправлений Товариством з обмеженою відповідальністю "ХІМАГРО." вантаж сульфат амонію у кількості 22,5 тонн вартістю 526500 грн в пункт розвантаження, де товар було прийнято Товариством з обмеженою відповідальністю "АГРОФІРМА ПЕРЕМОГА 1 ЛТД" в особі Ковальової О.Я., яка взяла первинні документи (видаткову накладну №1339 від 22.09.2022 та товарно-транспортну накладну №814 від 22.09.2022), але не підписала їх, зазначивши про те, що передасть їх керівнику, а останній поверне Товариству з обмеженою відповідальністю "ХІМАГРО.".

Між тим, не зважаючи на те, що відповідачем не спростовано обставини, викладені у зазначеній заяві свідка, апеляційним господарським судом враховується, що в силу частини другої статті 87 Господарського процесуального кодексу України на підставі показань свідків не можуть встановлюватися обставини (факти), які відповідно до законодавства або звичаїв ділового обороту відображаються (обліковуються) у відповідних документах.

Натомість, колегія суддів наголошує на тому, що у разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту поставки спірного товару сторони не позбавлені можливості доводити цей факт іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення такої поставки, зокрема, доказами, які свідчать про відображення здійснення спірних господарських операцій з поставки та отримання товару в податковому обліку господарських товариств.

Зазначений висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 03.02.2020 у справі №909/1073/17, від 04.11.2019 у справі №905/49/15 та від 04.07.2018 у справі №908/733/16.

Згідно зі статтею 15 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі Податковий кодекс України) платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об`єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об`єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов`язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

В силу підпункту "а" пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

За умовами пункту 187.1 статті 187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

До податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг (підпункту "а" пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України).

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Відповідно до пунктів 201.1, 201.7, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін. Податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс). При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Отже, підставою для виникнення у платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

Встановлюючи правило щодо обов`язкового підтвердження сум податкового кредиту, врахованих платником ПДВ при визначенні податкових зобов`язань, законодавець, безумовно, передбачає, що ці документи є достовірними, тобто операції, які вони підтверджують, дійсно мали місце.

Саме такий висновок Великої Палати Верховного Суду викладено в постанові від 29.06.2021 у справі №910/23097/17.

Якщо сторона заперечує факт передачі товару за договором поставки за податковими накладними, але одночасно реєструє податкові накладні на придбання товарів від постачальника та формує як покупець податковий кредит за фактом поставки товару на підставі спірних видаткових накладних, і жодним чином не пояснює свої дії та правову підставу виникнення в платника права на податковий кредит з ПДВ за цими накладними, то така поведінка сторони не є добросовісною та розумною. У такому випадку дії сторони з реєстрації податкових накладних засвідчують волю до настання відповідних правових наслідків, тому податкова накладна, виписана однією стороною в договорі (постачальником) на постачання послуг на користь другої сторони (покупця), може бути допустимим доказом факту прийняття товару від контрагента на визначену суму, якщо покупець вчинив юридично значимі дії, зокрема, відобразив податковий кредит за вказаною господарською операцією з контрагентом (постанова об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.06.2022 у справі №922/2115/19).

На підтвердження відображення в податковому обліку господарської операції з поставки Товариству з обмеженою відповідальністю "АГРОФІРМА ПЕРЕМОГА 1 ЛТД" товару (сульфату амонію у кількості 22,5 тонн) вартістю 526500 грн позивач надав до Господарського суду Одеської області податкову накладну №95 від 22.09.2022 на суму 526500 грн, яка зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних, що підтверджується відповідною квитанцією та відповіддю Головного управління ДПС в Одеській області №48418/6/15-32-04-06-06 від 06.12.2023 на адвокатський запит представника позивача.

Зі змісту відзиву на позовну заяву вбачається, що відповідач не заперечив та не спростував твердження позивача про формування Товариством з обмеженою відповідальністю "АГРОФІРМА ПЕРЕМОГА 1 ЛТД" податкового кредиту за вищенаведеною господарською операцією з поставки товару вартістю 526500 грн, а лише зазначив про відсутність у матеріалах справи доказів надсилання йому Товариством з обмеженою відповідальністю "ХІМАГРО." податкової накладної №95 від 22.09.2022, між тим за умовами приписів частини четвертої статті 165 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього. Проте, жодних доводів щодо неможливості викладення зазначених тверджень у відзиві на позовну заяву відповідачем у відзиві на апеляційну скаргу не зазначено, при цьому згідно з частиною четвертою статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Слід зауважити, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж.К. та інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") Європейський суд з прав людини наголосив, що цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей", тобто суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри.

Кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований у статті 13 Господарського процесуального кодексу України, втрачає сенс.

Іншими словами, відсутність у сторін даного судового спору належним чином оформлених первинних документів, які би підтверджували факт поставки товару позивачем відповідачу, не усуває обов`язок відповідача заперечувати проти доводів позивача про здійснення спірної поставки шляхом надання всіх наявних у нього доказів на спростування кожного заявленого позивачем аргументу (зокрема, надання доказів на спростування аргументів позивача про формування Товариством з обмеженою відповідальністю "АГРОФІРМА ПЕРЕМОГА 1 ЛТД" податкового кредиту за господарською операцією з поставки позивачем товару вартістю 526500 грн). Однак, цього відповідачем під час розгляду даної справи у суді першої інстанції зроблено не було. Водночас сама по собі констатація недоліків оформлення первинних документів на поставку товару та відсутність доказів надання Товариством з обмеженою відповідальністю "АГРОФІРМА ПЕРЕМОГА 1 ЛТД" доручення Ковальовій О.Я. останньому на отримання товару від позивача не спростовують обов`язку суду здійснити оцінку поданих обома сторонами доказів у їх сукупності з урахуванням їх належності, допустимості, достовірності, вірогідності та взаємного зв`язку.

Даний висновок Південно-західного апеляційного господарського суду про обов`язок відповідача заперечувати проти доводів позивача щодо здійснення спірної поставки шляхом надання всіх наявних у нього доказів на спростування кожного заявленого позивачем аргументу, а також щодо необхідності повноти дослідження судом всієї сукупності доказів поставки товару, а не лише первинних документів, повністю узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною в постанові від 21.06.2023 у справі №916/3027/21.

Доводи Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОФІРМА ПЕРЕМОГА 1 ЛТД" про те, що матеріали справи не містять доказів надання останньому податкової накладної, відхиляються апеляційним господарським судом у зв`язку з їх необґрунтованістю, оскільки, виходячи зі змісту пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, право покупця на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту виникає у нього в силу факту реєстрації постачальником податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних і жодним чином не залежить від факту направлення покупцю такої накладної контрагентом, враховуючи також те, що згідно з пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України покупцю товарів/послуг податкова накладна/розрахунок коригування можуть бути надані продавцем таких товарів/послуг в електронній формі, у зв`язку з чим законодавцем дії позивача (постачальника) надати податкові накладні відповідачу (покупцю) не визнаються як обов`язкові. Крім того, сам факт реєстрації позивачем податкової накладної у встановленому Податковому кодексі України порядку відповідачем не оспорюється.

Водночас, оцінюючи податкові накладні у сукупності з іншими доказами у справі, господарські суди повинні враховувати положення Податкового кодексу України та фактичні дії як постачальника, так і покупця щодо відображення ними у податковому та бухгалтерському обліках постачання спірного товару (постанова Верховного Суду від 04.08.2022 у справі №922/19/21).

Відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.

Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Відсутність в акті звірки підписів перших керівників сторін або інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, направлені на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб`єктами господарювання, означає відсутність в акті звірки юридичної сили документа, яким суб`єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості. Слід також зазначити, що чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем.

Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу.

Саме така правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 03.12.2020 у справі №904/1161/20.

Суд апеляційної інстанції зауважує, що наявний у матеріалах справи акт звірки взаємних розрахунків між сторонами за 2022 рік складений та підписаний головним бухгалтером Малицькою Г.О. й відображає заборгованість відповідача перед позивачем у сумі 526500 грн за операцією з поставки товару від 22.09.2022.

За умовами частини сьомої статті 8 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" головний бухгалтер або особа, на яку покладено ведення бухгалтерського обліку підприємства (далі - бухгалтер), зокрема, забезпечує дотримання на підприємстві встановлених єдиних методологічних засад бухгалтерського обліку, складання і подання у встановлені строки фінансової звітності; організує контроль за відображенням на рахунках бухгалтерського обліку всіх господарських операцій; забезпечує перевірку стану бухгалтерського обліку у філіях, представництвах, відділеннях та інших відокремлених підрозділах підприємства.

Отже, відповідно до вимог чинного законодавства бухгалтер, який підписав акт звіряння, має такі повноваження в межах здійснення ним бухгалтерського обліку та посадових обов`язків.

Саме такий правовий висновок Верховного Суду викладено в постанові від 07.10.2021 у справі №21/768/19.

Жодних доказів на спростування факту підписання акту звірки взаємних розрахунків за 2022 рік зі сторони Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОФІРМА ПЕРЕМОГА 1 ЛТД" повноважною особою відповідачем до місцевого господарського суду подано не було.

Отже, беручи до уваги те, що розмір заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОФІРМА ПЕРЕМОГА 1 ЛТД" перед Товариством з обмеженою відповідальністю "ХІМАГРО." підтверджується сукупністю наявних у матеріалах справи документів, у тому числі і зареєстрованою належним чином податковою накладною, апеляційний господарський суд зазначає, що наданий позивачем до суду першої інстанції акт звірки взаємних розрахунків, підписаний від імені відповідача повноважною особою, у розумінні процесуального закону вважається належним доказом, якому Господарський суд Одеської області під час ухвалення оскаржуваного рішення безпідставно не надав належної правової оцінки.

Крім того, судом апеляційної інстанції враховується, що однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України). Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними.

Згідно зі статтею 13 Цивільного кодексу України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

Принцип добросовісності передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб`єктів при виконанні своїх юридичних обов`язків і здійсненні своїх суб`єктивних прав. Дії учасників цивільних та корпоративних відносин мають відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб.

Зазначений принцип лежить в основі доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).

Поведінка є такою, що суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, якщо вона не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона правовідносин розумно покладалася на ці заяви чи попередню поведінку.

У зв`язку з цим, добросовісність при правовому регулюванні цивільних відносин повинна розглядатися як відповідність реальної поведінки учасників таких відносин вимогам загальносоціальних уявлень про честь і совість. Іншими словами, щоб бути добросовісним, дії та вчинки учасників цивільних відносин мають здійснюватися таким чином, щоб вони викликали схвальну оцінку з боку суспільної моралі, зокрема, в аспекті відповідності застосованих засобів правового регулювання тим цілям, які перед ним ставляться. І, навпаки, реалізація правового регулювання цивільних відносин буде недобросовісною, якщо соціальна свідомість відкидає її як таку, що не відповідає задекларованій меті.

Цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.

Здійснення суб`єктивних цивільних прав повинно відбуватись у суворій відповідності до принципів правомірності здійснення суб`єктивних цивільних прав, автономії волі, принципів розумності і добросовісності. Їх сукупність є обов`язковою для застосування при здійсненні усіх без винятку суб`єктивних цивільних прав.

Таким чином, поведінка відповідача у вигляді подання позивачеві заявки на поставку товару №24 від 21.09.2022, відображення операції з поставки 22.09.2022 товару вартістю 526500 грн у своєму бухгалтерському обліку і не спростування обставини формування податкового кредиту за вказаною господарською операцією, а також подальше заперечення існування між сторонами договірних відносин і факту поставки позивачем товару зазначеною вартістю не може кваліфікуватися як добросовісна та послідовна, оскільки є суперечливою.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів, керуючись критерієм вірогідності доказів, дійшла висновку про те, що наявні у матеріалах справи докази у своїй сукупності, а саме: первинні документи (видаткова і товарно-транспортна накладна), не зважаючи на дефекти їх оформлення, а також зареєстрована належним чином податкова накладна та акт звірки взаємних розрахунків за 2022 рік, складений та підписаний головним бухгалтером відповідача, підтверджують факт поставки відповідачу товару вартістю 526500 грн.

Поряд з цим, апеляційний господарський суд зауважує на тому, що докази проведення відповідачем оплати вартості вищенаведеного товару у матеріалах справи відсутні.

Відтак, з огляду на викладені вище норми права та узгоджені сторонами умови поставки, беручи до уваги не подання до суду першої інстанції доказів проведення оплати вартості товару, поставленого позивачем відповідачу, що зумовлює наявність у останнього відповідного боргу, Південно-західний апеляційний господарський суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОФІРМА ПЕРЕМОГА 1 ЛТД" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ХІМАГРО." 526500 грн заборгованості за поставлений товар.

Водночас суд апеляційної інстанції зазначає, що невиконання грошового зобов`язання необхідно кваліфікувати як його порушення у розумінні Цивільного кодексу України, а самого відповідача визнати таким, що прострочив виконання грошового зобов`язання у розумінні частини першої статті 612 цього Кодексу.

Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статті 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом статті 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від ухвалення рішення суду про присудження суми боргу, відкриття виконавчого провадження чи його зупинення.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур`єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно зі статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Саме таку правову позицію викладено у пунктах 3.1, 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013.

У застосуванні індексації колегією суддів Південно-західного апеляційного господарського суду також враховуються рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені у листі Верховного Суду України №62-97р. від 03.04.1997. У листі Верховного Суду України №62-97р. від 03.04.1997 зазначено, що при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а у середньому за місяць, тому умовно слід виходити з того, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня. Для визначення індексу інфляції за будь-який період необхідно щомісячні індекси, що складають будь-який період, перемножити між собою.

Таким чином, базою для нарахування інфляційних є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, що існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений. Періодом, за який розраховуються інфляційні втрати, є час прострочення з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

Перевіривши правильність здійсненого позивачем розрахунку компенсаційних нарахувань, суд апеляційної інстанції зазначає про те, що Товариством з обмеженою відповідальністю "ХІМАГРО." обґрунтовано нараховано відповідачу 3% річних у загальній сумі 6562,51 грн за період з 08.12.2023 по 07.05.2024 та інфляційні втрати у загальній сумі 10072,68 грн за період з грудня місяця 2023 року по березень місяць 2024 року.

У викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах (правова позиція Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16).

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

За умовами статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Отже, рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення Господарського суду Одеської області від 20.08.2024 у справі №916/2223/24 не відповідає вказаним вище вимогам у зв`язку з невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи, а тому підлягає скасуванню з одночасним ухваленням нового рішення про задоволення позову, а також зміні в частині розподілу судових витрат.

Відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви у сумі 8147,03 грн (розраховано наступним чином: 543135,19 грн х 1,5% = 8147,03 грн) та за подання через систему "Електронний суд" апеляційної скарги у сумі 9776,44 грн (розраховано наступним чином: 8147,03 грн х 150% х понижуючий коефіцієнт 0,8 = 9776,44 грн) покладаються на відповідача.

Щодо викладеного у прохальній частині апеляційної скарги клопотання позивача про стягнення з відповідача 15000 грн судових витрат на оплату послуг з проведення комп`ютерно-технічної експертизи та 50000 грн витрат на професійну правничу допомогу, пов`язану з розглядом даної справи в суді першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

07.10.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ХІМАГРО." ("Замовник") та Адвокатським об`єднанням "Юридична компанія "Віннер" ("Виконавець") укладено договір про надання правової допомоги №1 (далі договір №1 від 07.10.2022), за умовами пункту 1.1 якого Виконавець зобов`язується відповідно до завдань Замовника надавати йому юридичні послуги, а Замовник зобов`язується оплатити надані юридичні послуги в порядку та на умовах, визначених цим договором.

Факт надання та отримання наданих послуг фіксується шляхом укладення двостороннього акту прийому-передачі наданих послуг відповідно до умов цього договору. Вимоги до порядку та умов надання юридичних послуг за цим договором визначаються взаємною домовленістю сторін та чинним законодавством України (пункти 1.2, 1.3 договору №1 від 07.10.2022).

В силу пунктів 3.1-3.3 договору №1 від 07.10.2022 за надання юридичних послуг Замовник сплачує Виконавцю їх вартість у розмірі, що встановлюється у додатках до договору. Розрахунки здійснюються в безготівковій формі шляхом оплати вартості послуг на розрахунковий рахунок Виконавця. Оплата послуг здійснюється Замовником у строки, що встановлюється у додатках до договору.

У пункті 6.1 договору №1 від 07.10.2022 договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 30.04.2023.

Додатковою угодою б/н від 27.11.2023 до договору №1 від 07.10.2022 продовжено строк дії цього договору до 31.12.2024.

03.05.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ХІМАГРО." та Адвокатським об`єднанням "Юридична компанія "Віннер" укладено додаток №15 до договору №1 від 07.10.2022 (далі додаток №15 від 03.05.2024), відповідно до пункту 1 якого предметом цього додатку є надання юридичних послуг (правничої допомоги) Виконавцем щодо представництва інтересів Замовника в Господарському суді Одеської області, як позивача, за позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОФІРМА ПЕРЕМОГА 1 ЛТД" про стягнення заборгованості.

Згідно з пунктом 2 додатку №15 від 03.05.2024 вартість юридичних послуг (правничої допомоги) Виконавця за цим додатком становить 50000 грн без ПДВ з урахуванням збору доказів, підготовки та подання Виконавцем позовної заяви, інших процесуальних документів від імені Замовника тощо, участі адвоката Виконавця у трьох судових засіданнях у справі. В подальшому вартість участі адвоката у вказаній справі оплачується, виходячи із вартості 4000 грн без ПДВ за кожне наступне судове засідання понад трьох. У випадку ухвалення та набуття чинності рішення Господарського суду Одеської області у справі за позовом Замовника до Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОФІРМА ПЕРЕМОГА 1 ЛТД" про стягнення заборгованості на користь Замовника останній оплачує Виконавцю додаткову винагороду у розмірі 20000 грн без ПДВ, що платою за досягнутий адвокатом Виконавця результат, та є за своєю суттю так званим "гонораром успіху", нарахування та сплата якого залежать від настання певної події.

Пунктом 3 додатку №15 від 03.05.2024 передбачено строки оплати вартості вищенаведених юридичних послуг (правничої допомоги).

За надання правничої допомоги, передбаченої додатком №15 від 03.05.2024, Адвокатське об`єднання "Юридична компанія "Віннер" виставило Товариству з обмеженою відповідальністю "ХІМАГРО." рахунок на оплату №202424 від 03.05.2024 на суму 50000 грн.

На виконання додатку №15 від 03.05.2024 позивач сплатив на користь Адвокатського об`єднання "Юридична компанія "Віннер" грошові кошти у сумі 50000 грн, про що свідчить копія платіжної інструкції №2972 від 06.05.2024.

20.08.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ХІМАГРО." та Адвокатським об`єднанням "Юридична компанія "Віннер" було підписано без зауважень акт прийому-передачі наданих послуг б/н, відповідно до якого на виконання додатку №15 від 03.05.2024 до договору №1 від 07.10.2022 Виконавцем надано правничу допомогу Замовнику, яка полягає у зібранні доказів, підготовці та поданні до Господарського суду Одеської області позову, відповіді на відзив відповідача, клопотання про витребування доказів, клопотання про огляд доказів за місцезнаходженням, заяви про участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції, заяви про покладення на відповідача витрат на сплату правової (правничої) допомоги, а також здійснено представництво інтересів Замовника, як позивача, у справі №916/2223/24.

Позовна заява, відповідь на відзив на позовну заяву, клопотання про витребування доказів, клопотання про огляд доказів за місцезнаходженням, заява про участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції, заява про покладення на відповідача витрат на сплату правової (правничої) допомоги від імені позивача підписані адвокатом Крутороговою Світланою Ігорівною, яка діяла на підставі ордеру серії ВІ №1216298 від 08.05.2024, виданого Адвокатським об`єднанням "Юридична компанія "Віннер" на представництво даним адвокатом інтересів Товариства з обмеженою відповідальністю "ХІМАГРО.", зокрема, у Господарському суді Одеської області.

У судових засіданнях у даній справі в місцевому господарському суді представництво інтересів позивача забезпечувала адвокат Адвокатського об`єднання "Юридична компанія "Віннер" Круторогова Світлана Ігорівна, про що свідчать протоколи відповідних судових засідань.

Відповідно до статті 26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Визначення договору про надання правової допомоги міститься в статті 1 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", згідно з якою договір про надання правової допомоги домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

За умовами частини третьої статті 27 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

В силу статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до частин першої, третьої статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Частиною четвертою статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з частинами першою, другою статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

В силу приписів частини третьої статті 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

За змістом пункту 1 частини другої статті 126, частини восьмої статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Даний висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю узгоджується з правовою позицією об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеною в постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19.

Частиною четвертою статті 126 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

У розумінні положень частини п`ятої статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Аналогічна правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 11.09.2020 у справі №922/3724/19.

Втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 Цивільного кодексу України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України.

Саме такий сталий правовий висновок Верховного Суду викладено в постановах від 28.09.2021 у справі №918/1045/20, від 24.11.2021 у справі №910/17235/20 та від 01.09.2021 у справі №910/13034/20.

У постанові Верховного Суду від 18.11.2020 у справі №923/1121/17 також вказано, що при застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який тим не менш, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 Господарського процесуального кодексу України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат.

Колегія суддів вбачає, що Товариством з обмеженою відповідальністю "АГРОФІРМА ПЕРЕМОГА 1 ЛТД" у відзиві на позовну заяву було викладено клопотання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу, пов`язану з розглядом даної справи в суді першої інстанції. У зазначеному клопотанні відповідач наголосив на тому, що заявлена Товариством з обмеженою відповідальністю "ХІМАГРО." до стягнення сума витрат на професійну правничу допомогу є необґрунтованою, не відповідає критерію розумності та неспівмірна зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (рішення у справах "East/West Alliance Limited" проти України" та "Ботацці проти Італії").

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою, сьомою та дев`ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, враховуючи частини п`яту-сьому, дев`яту статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково та, відповідно, не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення.

Аналогічна правова позиція об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду викладена в постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Саме така правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 25.06.2019 у справі №916/1340/18.

Правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №906/194/18, акцентує увагу на необхідності дослідження документів на підтвердження обсягу витрат на правову допомогу, у тому числі щодо необхідності наявності розрахунку відповідних витрат, а також оцінки можливого фактичного їх понесення, оскільки у зазначеному випадку встановлення факту понесення витрат залежить від доведення факту надання правової допомоги у відповідних обсягах.

Від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконання робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем в галузі права, а тому відповідно до вимог чинного процесуального закону цілком достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, що саме така кількість часу витрачена на відповідні дії.

Даний висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю узгоджується зі сталою правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 15.06.2021 у справі №922/2987/20, від 18.05.2021 у справі №923/121/20, від 13.12.2018 у справі №816/2096/17, від 16.05.2019 у справі №823/2638/18, від 09.07.2019 у справі №923/726/18 та від 26.02.2020 у справі №910/14371/18.

Крім того, частина третя статті 126 Господарського процесуального кодексу України конкретного складу відомостей, що мають бути зазначені в детальному описі робіт (наданих послуг), не визначає, обмежуючись лише посиланням на те, що відповідний опис має бути детальним. Відтак, враховуючи принципи рівності і справедливості, правової визначеності, ясності і недвозначності правової норми як складові принципу верховенства права, визначення необхідного і достатнього ступеня деталізації опису робіт у цьому випадку є виключною прерогативою учасника справи, що подає такий опис.

Учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21).

Розглядаючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі. Чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань. Чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами. Та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

Критерії оцінки поданих заявником доказів суд встановлює самостійно у кожній конкретній справі, виходячи з принципів верховенства права та пропорційності, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Даний правовий висновок Верховного Суду викладений в постанові від 28.11.2019 у справі №914/1605/18.

При цьому чинним процесуальним законодавством не передбачено обов`язку сторони, яка заявляє клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу, доводити обґрунтованість їх ринкової вартості.

Саме така правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 22.06.2021 у справі №906/698/20.

Колегія суддів вбачає, що на підтвердження факту понесення витрат на професійну правничу допомогу у даній справі в суді першої інстанції, а також розміру цих витрат Товариством з обмеженою відповідальністю "ХІМАГРО." було надано низку документів, а саме: копії договору про надання правової допомоги №1 від 07.10.2022, укладеного між позивачем та Адвокатським об`єднанням "Юридична компанія "Віннер", разом з додатковою угодою б/н від 27.11.2023 і додатком №15 від 03.05.2024 до нього; складеного на виконання даного договору акту прийому-передачі наданих послуг б/н від 20.08.2024; рахунку на оплату №202424 від 03.05.2024 на суму 50000 грн; платіжної інструкції №2972 від 06.05.2024 на суму 50000 грн, а також ордеру серії ВІ №1216298 від 08.05.2024, виданого Адвокатським об`єднанням "Юридична компанія "Віннер" на представництво адвокатом Крутороговою Світланою Ігорівною інтересів позивача, зокрема, у Господарському суді Одеської області.

Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, апеляційний господарський суд зазначає, що відповідно до додатку №15 від 03.05.2024 до договору №1 від 07.10.2022 гонорар адвоката за надання Товариству з обмеженою відповідальністю "ХІМАГРО." правової допомоги у даній справі в суді першої інстанції встановлюється у фіксованій сумі та складає 50000 грн, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".

У разі погодження між адвокатом (адвокатським бюро/об`єднанням) та клієнтом фіксованого розміру гонорару такий гонорар обчислюється без прив`язки до витрат часу адвоката на надання кожної окремої послуги. Фіксований розмір гонорару не залежить від витраченого адвокатом (адвокатським бюро/об`єднанням) часу на надання правничої допомоги клієнту (постанова Верховного Суду від 19.11.2021 у справі №910/4317/21).

Проаналізувавши опис робіт, які наведені в додатку №15 від 03.05.2024 до договору №1 від 07.10.2022 та в акті прийому-передачі наданих послуг б/н від 20.08.2024, апеляційний господарський суд зазначає про те, що відображена в них інформація про характер наданих адвокатом послуг повністю відповідає матеріалам справи (зокрема, документи Товариства з обмеженою відповідальністю "ХІМАГРО.", подані останнім в межах розгляду справи №916/2223/24, підписані адвокатом Крутороговою Світланою Ігорівною, яка також брала участь у судових засіданнях в суді першої інстанції).

Між тим, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Для включення всієї суми гонору у відшкодування за рахунок іншої сторони відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати були необхідними, а їх розмір є розумним та виправданим. Тобто суд зобов`язаний оцінити розмір адвокатських витрат, що мають бути присуджені, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 та від 12.05.2020 у справі №904/4507/18, в яких конкретно визначено наступне: не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат, у зв`язку з чим суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Крім того, у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі №905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі №922/2685/19 викладено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Південно-західний апеляційний господарський суд зауважує на тому, що дана справа об`єктивно не потребувала аналізу великої кількості норм чинного законодавства та судової практики, адже сфера регулювання спірних правовідносин не є надто широкою та фактично обмежується нормативно-правовими актами, якими регламентовано норми договірного права (Цивільним кодексом України та Господарським кодексом України), а також питання ведення бухгалтерського і податкового обліку (Податковим кодексом України та Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні").

Отже, з огляду на вищевикладені вище висновки щодо неширокої сфери правового регулювання та нескладності характеру спірних правовідносин, беручи до уваги приватноправовий характер спору, який не викликає публічного резонансу з боку органів державної/місцевої влади або засобів масової інформації (тобто відсутність проявів публічного інтересу до справи), апеляційний господарський суд зазначає про те, що складання позовної заяви, зміст якої зводиться до посилання на договірне законодавство, та відповіді на відзив, в якій позивач фактично повторно зазначає обставини, покладені ним в основу позову, не потребувало значних зусиль та великих обсягів часу.

Колегія суддів зауважує і на тому, що наведена у додатку №15 від 03.05.2024 до договору №1 від 07.10.2022 окрема послуга щодо збору доказів фактично охоплюються послугою з підготовки адвокатом позовної заяви.

Подібний правовий висновок стосовно того, що формування правової позиції за наслідками вивчення судової практики та зібрання доказової бази фактично охоплюється послугою зі здійснення підготовки відповідного процесуального документа для подання його до суду, відображений в постанові Верховного Суду від 29.04.2021 у справі №916/3904/19.

Складання адвокатом, як кваліфікованим фахівцем у галузі права, клопотання про витребування доказів, клопотання про огляд доказів за місцезнаходженням та заяви про участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції, враховуючи обсяг цих документів та їх обґрунтування, на переконання суду, також не потребувало складної юридичної техніки з істотними затратами часу.

Крім того, безпідставним виступає включення позивачем до витрат на професійну правничу допомогу вартості складення заяви про покладення на відповідача витрат на сплату правової (правничої) допомоги, оскільки заява про стягнення/розподіл судових витрат є фактично заявою про подання доказів щодо витрат, які понесені стороною у зв`язку з необхідністю відшкодування правової допомоги, а тому витрати на підготовку такої заяви не підлягають відшкодуванню.

Аналогічна правова позиція об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду викладена в постанові від 02.02.2024 у справі №910/9714/22.

Враховуючи вищевикладене, за наслідками здійсненої оцінки розміру судових витрат, понесених Товариством з обмеженою відповідальністю "ХІМАГРО." на правничу допомогу у зв`язку з розглядом даної справи у Господарському суді Одеської області, через призму критеріїв, встановлених частиною четвертою статті 126 та частиною п`ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, з огляду на обсяг виконаних робіт та доказів понесення таких витрат, Південно-західний апеляційний господарський суд, керуючись принципами пропорційності та верховенства права, дійшов висновку про наявність підстав для зменшення заявленого позивачем до стягнення розміру витрат на професійну правничу допомогу у зв`язку з їх неспівмірністю, та, відповідно, стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОФІРМА ПЕРЕМОГА 1 ЛТД" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ХІМАГРО." 25000 грн витрат на професійну правничу допомогу, пов`язану з розглядом справи в суді першої інстанції, тим більше, що, виходячи з конкретних обставин справи, зазначена сума є справедливою, розумною та не має надмірного характеру.

Крім того, з огляду на недоцільність проведення комп`ютерно-технічної експертизи у зв`язку з відсутністю належної ідентифікації абонентів номерів, з яких велося листування, та можливістю суду самостійно дослідити зміст листування, яке відбувалося каналами електронного зв`язку, оскільки для цього відсутня потреба у спеціальних знаннях, Південно-західний апеляційний господарський суд, враховуючи відсутність у висновку судового експерта Ускова К.Ю. №085 від 16.04.2024, складеного на замовлення позивача, необхідного доказового значення для повного встановлення всіх обставин та вирішення спору у цій справі, дійшов висновку про відсутність правових підстав для відшкодування позивачу за рахунок відповідача 15000 грн витрат на оплату послуг з проведення зазначеної експертизи.

Керуючись статтями 129, 232, 233, 236, 240, 269, 270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ХІМАГРО." задовольнити.

Рішення Господарського суду Одеської області від 20.08.2024 у справі №916/2223/24 скасувати.

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ХІМАГРО." до Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОФІРМА ПЕРЕМОГА 1 ЛТД" задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОФІРМА ПЕРЕМОГА 1 ЛТД" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ХІМАГРО." 526500 грн основного боргу, 10072,68 грн інфляційних втрат, 6562,51 грн 3% річних, 8147,03 грн витрат зі сплати судового збору за подання позовної заяви, 9776,44 грн витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги, 25000 грн витрат на професійну правничу допомогу, пов`язану з розглядом справи в суді першої інстанції.

Витрати Товариства з обмеженою відповідальністю "ХІМАГРО." на оплату послуг з проведення комп`ютерно-технічної експертизи покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "ХІМАГРО.".

Доручити Господарському суду Одеської області видати відповідний наказ з зазначенням всіх необхідних реквізитів.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку у строк, який обчислюється відповідно до статті 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 28.11.2024.

Головуючий суддяС.В. Таран

СуддяК.В. Богатир

СуддяЛ.В. Поліщук