Рішення

від 30.08.2024 по справі 280/6640/24

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

30 серпня 2024 року Справа № 280/6640/24 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Конишевої О.В., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

до Запорізької обласної державної адміністрації (69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 164, код ЄДРПОУ 00022504)

Департаменту інфраструктури та промисловості Запорізької обласної державної адміністрації (69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 164, код ЄДРПОУ 44638516)

про зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

17.07.2024 до Запорізького окружного адміністративного суду (далі - суд) надійшла позовна заява ОСОБА_1 (надалі позивач) до Запорізької обласної державної адміністрації (надалі відповідач-1), Департаменту інфраструктури та промисловості Запорізької обласної державної адміністрації (надалі відповідач-2), в якій позивач просить:

зобов`язати відповідачів виплатити суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 12.07.2022 року по 18.06.2024 року (включно) у розмірі 356 967,82 грн. за 506 робочих днів;

зобов`язати відповідачів виплатити неотриману матеріальну (грошову) допомогу до щорічних основних відпусток за 2021, 2022 та 2023 роки у розмірі 46561,02 грн;

зобов`язати відповідачів виплатити неотриману матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2021, 2022, 2023 та 2024 роки у розмірі 62081,36 грн.;

зобов`язати відповідачів виплатити індексацію на суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 12.07.2022 року по 18.06.2024 року (включно) у розмірі 5958,45 грн.;

зобов`язати відповідачів виплатити суму індексації заробітної плати за минулі роки починаючи з березня 2018 року по липень 2022 року у розмірі 15745,84 грн.;

зобов`язати відповідачів виплатити недоотриману суму за 44 календарних дні щорічної основної та додаткових відпусток та за суму грошової допомоги за 2024 рік у розмірі 7261,16 грн.

Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначає, що оскільки рішення суду відповідачами не було виконано негайно позивач вважає, що має право на середній заробіток за час затримки виконання судового рішення за період з 12.07.2022 по 18.07.2024. Також вважає, що у зв`язку із затримкою виконання рішення суду втратила можливість через провину відповідачів отримувати матеріальну (грошову) допомогу до щорічної основної відпустки у 2021, 2022 та 2023 роках та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у 2021, 2022, 2023 та 2024 роках. Посилається на невиплату індексації та 1,5 коефіцієнт не врахований при розрахунку суми оплати відпустки та грошової допомоги за 2024 рік. Просить позов задовольнити у повному обсязі.

Відповідач 1 проти задоволення позовних вимог заперечив, зокрема вважає що строк звернення з вимогу про середній заробіток за невиконання рішення суду є пропущеним, не вважає себе належним відповідачем, індексація позивачці нараховувалася і виплачувалася з 2018 по момент звільнення, а за інші періоди вважає нараховувати індексацію не має підстав, інші суми не підлягають виплаті так як пов`язані з наданням відпуски, яку позивач не брала, та частина виплат залежать від рішення керівника. Просить у задоволенні позовних вимог відмовити.

Відповідач 2 заперечив проти позовних вимог з огляду на те, що строк пред`явлення до суду позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі в даній справі обчислюється з серпня 2022 року, на підставі зазначеного, вважає тримісячний строк звернення до суду позивачем пропущено. Неотримана матеріальна (грошова) допомогу до щорічних основних відпусток та матермальна допомога на вирішення соціально-побутових питань для державних службовців не носить обов`язкового характеру зазначений вид допомоги не належить до обов`язкових виплат, а також, надання державним службовцям такої виплати є правом керівника, а не його обов`язком. Також зазначив, що 1,5 коефіцієнт не враховується так як безпосередньо не працює у районі можливих бойових дій. Зазначає, що індексація суми середнього заробітку, який нараховується за час вимушеного прогулу, нормативними актами не передбачена. Просить у задоволенні позовних вимог відмовити.

Ухвалою суду від 28.06.2024 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження. Сторонам повідомлено про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).

Частиною п`ятою статті 262 КАС України встановлено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін; з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Враховуючи приписи ч. 5 ст. 262 КАС України справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Розглянувши матеріали та з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.

Наказом Департаменту промисловості та розвитку інфраструктури Запорізької обласної державної адміністрації від 24.06.2021 № 92-к позивача було з 30.06.2021 звільнено з посади заступника начальника відділу транспорту та зв`язку управління транспорту та дорожнього господарства Департаменту промисловості та розвитку інфраструктури Запорізької обласної державної адміністрації.

11.07.2022 Третім апеляційним адміністративним судом було винесено постанову по справі № 280/6459/21 за позовом ОСОБА_1 до Запорізької обласної державної адміністрації та Департаменту промисловості та розвитку інфраструктури Запорізької обласної державної адміністрації, в якій:

визнано протиправним та скасовано наказ Департаменту промисловості та розвитку інфраструктури Запорізької обласної державної адміністрації від 24.06.2021 № 92-к про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника відділу транспорту та зв`язку управління транспорту та дорожнього господарства Департаменту промисловості та розвитку інфраструктури Запорізької облдержадміністрації у зв`язку з його ліквідацією;

поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника відділу транспорту та зв`язку управління транспорту та дорожнього господарства Департаменту промисловості та розвитку інфраструктури Запорізької обласної державної адміністрації;

стягнуто з Департаменту промисловості та розвитку інфраструктури облдержадміністрації на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01.07.2021 і по 11.07.2022 року у розмірі 184 833,14 грн, що визначений без утримання податків й інших обов`язкових платежів.

Наказом Департаменту інфраструктури та промисловості Запорізької обласної державної адміністрації від 19.06.2024 № 39-к «Про поновлення на посаді ОСОБА_1 » поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника відділу транспорту та зв`язку управління транспорту та зв`язку Департаменту інфраструктури та промисловості Запорізької обласної державної адміністрації.

Постанова Третього апеляційного адміністративного суду від 11.07.2022 в адміністративній справі № 280/6459/21 не виконувалась з 11.07.2022 по 19.06.2024.

Оскільки вважає, що відповідачами не було виконано негайно рішення суду щодо поновлення позивача на посаді, відповідно має право на всі наведені вище виплати, які вона не отримала. У зв`язку з чим, звернулася до суду за захистом своїх прав та інтересів.

Щодо позовної вимоги про виплату суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 12.07.2022 року по 18.06.2024 року (включно) у розмірі 356 967,82 грн. за 506 робочих днів.

Суд звертає увагу, що у позовній заяві позивач просить зобов`язати відповідачів виплатити суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 12.07.2022 року по 18.06.2024 року, однак середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01.07.2021 по 11.07.2022 року стягнутий у постанові Третього апеляційного адміністративного суду від 11.07.2022 у справі № 280/6459/21.

Період з 12.07.2022 року по 18.06.2024 вже пов`язаний з невиконанням рішення суду і зі змісту підстав позовної заяви, суд робить висновок, що позовна вимога все ж та пов`язана із виплатою середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення.

Тому розглядає позовну вимогу щодо виплати середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення за період з 12.07.2022 (день, наступний за днем ухвалення судового рішення про поновлення на роботі) по 18.07.2024 (день, що передує дню поновлення на посаді).

Відповідно до частини другоїстатті 19 Конституції Україниоргани державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

Згідно з частиною першоюстатті 129-1 Конституції Українисуд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.

Частинами другою-третьоюстатті 14 КАС Українипередбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Відповідно до пункту 3 частини першоїстатті 371 КАС Українинегайно виконуються рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Частиною другоюстатті 372 КАС Українипередбачено, що судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.

Згідно з частиною сьомоюстатті 235 КЗпП Українирішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Відповідно достатті 236 КЗпП Україниу разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Стаття 236 КЗпП України, так само як істаття 235 КЗпП України, не передбачають підстав, на основі яких сума середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення може бути зменшена.

З метою забезпеченняналежного захисту прав та інтересів незаконно звільненого працівника та стимулу роботодавців виконувати вимоги КАС України у частині негайного виконання судових рішень про поновлення на роботі,Верховним Судом сформовано сталу і послідовну практику застосування статті 236 КЗпП України у правовідносинах, пов`язаних із поновленням на роботі публічних службовців і, як наслідок, невиконання роботодавцем такого обов`язку як стягнення компенсації за весь час невиконання судового рішення.

Так, у справі №640/19103/19 Верховний Суд, зокрема, указав, що за наведеного правового регулювання, відповідальність за затримку власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника встановлена статтею 236 КЗпП України, згідно із якою виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі проводиться незалежно від вини роботодавця в цій затримці. Середній заробіток за своїм змістом є державною гарантією, право на отримання якого виникла у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин. Закон пов`язує цю виплату виключно із фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.

Водночас у справі №640/10445/21 Верховний Суд зауважив, що з аналізу указаних положень КАС України та КЗпП України висновується, що звільнений без законної підстави працівник підлягає поновленню на попередній роботі. Роботодавець зобов`язаний виконати рішення суду про поновлення працівника на роботі добровільно і негайно шляхом видання про це наказу. Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивості обов`язковості та підлягає виконанню не з моменту набрання ним законної сили, а негайно - з дати його ухвалення, чим забезпечується швидкий і реальний захист прав працівника, гарантованих Конституцією України. У разі невиконання рішення суду в добровільному порядку воно підлягає примусовому виконанню державною виконавчою службою.

У постанові Верховного Суду від 24 вересня 2021 року у справі №640/755/19 суд також указав, що добровільне виконання рішення суду боржником - це його законодавчо встановлений обов`язок. Зокрема, зазначений обов`язок не є похідним від дій особи (подання заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження), яку поновлено на роботі. У таких випадках держава в особі органу державної виконавчої служби несе відповідальність за виконання остаточних судових рішень.

Отже, аналіз положень статті 236 КЗпП України свідчить про те, що цією нормою закону установлено фінансову санкцію у вигляді виплати середнього заробітку за невиконання рішення про поновлення на роботі через бездіяльність роботодавця. При цьому законодавець, з огляду на імперативний припис щодо негайного виконання судового рішення, установлений статтею 235 КЗпП України і одночасно закріплений у статті 371 КАС України, виходив з того, що будь-яка бездіяльність з боку роботодавця є підставою для здійснення таких виплат незаконно звільненому працівнику, незалежно від причин невиконання роботодавцем рішення про поновлення на роботі.

Аналогічний правовийвисновок приведено у постанові Верховного Суду від 25.07.2024 у справі №360/6493/21.

Таким чином, за встановлених судами попередніх інстанцій обставин цієї справи, позивач має право на отримання компенсації, установленою статтею 236 КЗпП України, за весь період невиконання рішення суду про поновлення на посаді.

Відповідно до пункту 5 Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. (абзац перший пункту 8 Порядку № 100).

З аналізу вищевикладених норм Порядку № 100, судприходить до висновку про те, що згідно з чинним законодавством нарахування середнього заробітку за часвимушеногопрогулу проводиться шляхом множення середньоденної заробітної плати на число робочих днів, які мають бути оплачені за середньою заробітною платою. Середньоденна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, та визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців робочі дні на число робочих днів за цей період.

У постанові Третього апеляційного адміністративного суду від 11.07.2022 у справі №280/6459/21 розраховано середній заробіток позивача за час вимушеного прогулу в розмірі 705,47 грн. за один робочий день.

Час затримки виконання рішення суду за період з 12.07.2022 (день, наступний за днем ухвалення судового рішення про поновлення на роботі) по 18.06.2024 (день, що передує дню поновлення на посаді) становить 501 робочий день.

З огляду на зазначене, підлягає стягненню 353440, 47 грн середнього заробітку за час затримки виконання рішення (705,47 грн х 501 робочий день).

Щодо позовних вимог пов`язаних із індексацією.

Стосовно зобов`язання відповідачів виплатити позивачу суму індексації заробітної плати за минулі роки починаючи з березня 2018 року по липень 2022 року.

Відповідно до наказу Департаменту промисловості та розвитку інфраструктури Запорізької обласної державної адміністрації від 24.06.2021 № 92-к, позивача було звільнено 30.06.2021.

Наказом Департаменту інфраструктури та промисловості Запорізької обласної державної адміністрації від 19.06.2024 № 39-к поновлено ОСОБА_1 на відповідній посаді.

За період роботи ОСОБА_1 починаючи з березня 2018 року по червень 2021 року виплата заробітної плати здійснювалася з урахуванням індексації, про що свідчать розрахункові листки за відповідний період, коли ОСОБА_1 нараховувалася індексація, надані відповідачем 2 до матеріалів справи, тому у цій частині позовна вимога задоволенню не підлягає.

Стосовно позовних вимог за період з 01.07.2021 по11.07.2022, слід звернути увагу вони пов`язані з індексацію на суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Як вже зазначалося у постанові Третього апеляційного адміністративного суду від 11.07.2022 у справі № 280/6459/21 стягнуто з Департаменту промисловості та розвитку інфраструктури облдержадміністрації на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01 липня 2021 року і до 11 липня 2022 року у розмірі 184833,14 грн.

Відповідно до ч. 6ст. 95 Кодексу законів про працю Українизаробітна плата підлягає індексації у встановленому законодавством порядку.

За змістомст. 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення»індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Приписи ст. 2 указаного Закону визначають, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).

Отже, за загальним правилом заробітна плата є об`єктом індексації.

Належність середнього заробітку за час вимушеного прогулу до заробітної плати була предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду, яка у постанові від 08.02.2022 по справі №755/12623/19 зазначила, що правова природа середнього заробітку за час вимушеного прогулу відрізняється від правової природи середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Середній заробіток за час вимушеного прогулу - це заробітна плата, а середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні таким не є. Заробітна плата не може сплачуватися особі, яка не перебуває в трудових відносинах з роботодавцем, який проводить виплату. При виплаті середнього заробітку за час вимушеного прогулу особа поновлюється на роботі з дня звільнення, тобто вважається такою, що весь цей час перебувала в трудових відносинах.

Таким чином, середній заробіток за час вимушеного прогулу входить до структури заробітної плати бо є заробітною платою.

Спираючись на цю позицію Великої Палати Верховного Суду, Верховний Суд у постанові від 15.09.2022 по справі №440/5503/20 з огляду на положення ст. ст.1,2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення»за подібних обставин прийшов до висновку, що сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу є об`єктом індексації.

Належність середнього заробітку за час вимушеного прогулу до структури заробітної плати свідчить, що він є об`єктом індексації, оскільки попри разовий характер такої виплати вона за своєю правовою природою є заробітною платою, адже при поновленні на роботі незаконно звільненого працівника вважається, що трудові відносини з ним не припинялися.

Суд звертає увагу на те, що за правиламиЗакону України «Про індексацію грошових доходів населення»та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078(надалі - Порядок №1078) обов`язок визначення розміру підвищення грошового доходу працівника та суми індексації, що склалася у місяці підвищення цього грошового доходу, а також встановлення факту перевищення розміру підвищення грошового доходу працівника над сумою індексації, що склалася у місяці його підвищення з метою вирішення питання про наявність підстав для виплати індексації у місяці підвищення доходу (базовому місяці), покладається безпосередньо на роботодавця.

При цьому, у межах спірних правовідносин судом не визначається конкретний розмір індексації, на виплату якого мав право позивач. Указаний висновок випливає із згаданих вище положень законодавства, за якими розрахунок розміру індексації є компетенцією відповідача-2 як органу, в якому позивач проходив службу і який виплачував йому заробітну плату (грошове забезпечення).

Доказів, що на виконання рішення суду по справі №280/6459/21 позивачу було виплачено середній заробіток за час вимушеного прогулу, суду надано не було. Як і доказів, що відповідач не нарахує при виплаті середнього заробітку за час вимушеного прогулу індексацію.

З огляду на викладене вище, суд вважає таку позовну вимогу передчасною, так як при виплаті середнього заробітку за час вимушеного прогулу за рішенням суду по справі №280/6459/21 та у разі задоволення позовної вимоги у даній справі щодо нарахування і виплати індексацію на суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 01.07.2021 по11.07.2022, може виникнути подвійне нарахування та виплата, тому в цій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Стосовно позовної вимоги виплатити індексацію на суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 12.07.2022 року по 18.06.2024 року (включно) у розмірі 5958,45 грн, суд зазначає наступне.

Суд ще раз наголошує, що період з 12.07.2022 року по 18.06.2024 пов`язаний вже з порушенням строку виконання рішення суду від 11.07.2022 по справі № 280/6459/21.

Як зазначено вище, суд дійшов висновку, що позивач має право на отримання середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення по справі №280/6459/21 за період з 12.07.2022 року по 18.06.2024, однак при цьому суд зауважує, що дана виплата є компенсаційною, має разових характер та не відноситься до заробітної плати, а відповідно індексація на неї не нараховується, тому у цій частині позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Стосовно виплатити недоотриманої суми за 44 календарних дні щорічної основної та додаткових відпусток та суми грошової допомоги за 2024 рік у розмірі 7261,16 грн.

З тексту позовної заяви вбачається, що за заявою позивача до Департаменту інфраструктури та промисловості Запорізької обласної державної адміністрації, останній надав 44 календарних дні щорічної основної та додаткових відпусток із виплатою грошової допомоги за 2024 рік. Проте, розрахунок з позивачем проведено без урахування коефіцієнту 1,5, а за основу взято не коректні дані, що значно вплинуло на отриману позивачем суму коштів. Вважає проведений розрахунок не вірним.

Суд зауважує, що позивач не посилається на жодний нормативно-правовий акт, заявляючи дану позовну вимогу, лише з тексту позовної заяви, а ні з прохальної частини, суд вбачає, що мова іде про «якийсь коєфіцієнт 1,5».

З відзиву відповідачів, суд робить висновок, що мова іде про коефіцієнта 1,5 який виплачується працівникам державних органів які безпосередньо здійснюють свої повноваження на територіях можливих бойових дій.

Відповідно до абз.4 п.1 постанови Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2023 року № 391 «Деякі питання оплати праці працівників державних органів та органів місцевого самоврядування під час воєнного стану»(далі - постанова №391) установити, що:

на період воєнного стану для працівників державних органів (крім працівників державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами; військовослужбовців; осіб рядового і начальницького складу та поліцейських), які безпосередньо здійснюють свої повноваження:

на територіях можливих бойових дій, включених до переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій, для яких не визначена дата припинення можливості бойових дій, посадові оклади,визначені відповідно до законодавства у схемах (розмірах) посадових окладів (тарифних ставок),визначаються з урахуванням коефіцієнта 1,5; (абзац четвертий підпункту 1 пункту 1 із змінами, внесеними згідно зпостановамиКабінету Міністрів України від 30.01.2024 р. N 99, яка застосовується з01.01.2024 р.)

Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 року № 309 затверджено Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією.

Так, відповідно до Переліку №309 Запорізька міська територіальна громада відноситься до території можливих бойових дій на момент розгляду справи.

З аналізу наведених норм, суд робить висновок, що зазначений коефіцієнт 1,5 пов`язаний з безпосереднім здійсненням своїх повноважень, враховуючи те, що позивач була поновлена на посаді лише 19.06.2024 і вже з 01.07.2024 по 30.06.2025 позивачу була надана відпустка, відповідно безпосередньо позивач свої повноваження не здійснювала, хоча більшу частину часу не за своєю виною, однак це не змінює факт не виконання безпосередньо своїх повноважень, тому суд доходить висновку про відсутність підстав для розрахунку посадового окладу з урахуванням коефіцієнта 1,5, а відповідно і врахування його при розрахунку суми щорічної основної та додаткових відпусток із виплатою грошової допомоги за 2024 рік.

Щодо позовної вимоги про виплату неотриманої матеріальної (грошової) допомоги до щорічних основних відпусток за 2021, 2022 та 2023 роки у розмірі 46561,02 грн.

Відповідно до ч.1 ст. 57Закону України «Про державну службу» державним службовцям надається щорічна основна оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законом не передбачено більш тривалої відпустки, з виплатою грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі - Порядок № 100).

Відповідно до п 2. Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Верховний Суд у постанові від 23.02.2021 року у справі №П/811/1858/16 дійшов висновків, що згідно з положеннямистатті 57 Закону №889-VIIІпідставою для виплати грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати під час отримання щорічної відпустки визначено саме факт отримання працівником такої щорічної основної відпустки за відповідний рік. Чинні положення законодавства не пов`язують виплату такої грошової допомоги з тривалістю отриманої державним службовцем частини щорічної відпустки та не встановлюють заборону виплати вказаної допомоги під час отримання працівником відпустки тривалістю менше 14 календарних днів. Отже, у випадку поділу щорічної основної відпустки на частини грошова допомога у розмірі середньомісячної заробітної плати виплачуєтьсяза заявою працівникаодин раз на рік при наданні будь-якої з частин щорічної основної відпустки незалежно від кількості днів такої відпустки.

Крім цього, відповідно до листа Мінсоцполітики України №2416/0/101-17 від 19.09.2017 року "Щодо грошової допомоги на оздоровлення", під час формування фонду оплати праці на відповідний бюджетний рік для кожного працівника передбачається одна допомога для оздоровлення, яка є гарантованою виплатою один раз на рік при наданні щорічної відпустки за відповідний робочий рік. Грошову допомогу не можна ділити на частини, і вона виплачується один раз на рік однією сумою під час надання будь-якої з частин щорічної відпустки. Якщо працівник не використав минулорічну відпустку і, відповідно, йому не виплачувалась матеріальна допомога на оздоровлення, її можливо здійснювати, але тільки за рахунок економії фонду оплати праці та без утисків для інших працівників. Подією, у зв`язку з якою призначається грошова допомога у розмірі середньомісячної заробітної плати є надання щорічної відпусткиза заявою позивача.

Таким чином, матеріальна допомога для оздоровлення видається до відпустки або її частини. За своєю суттю матеріальна допомога прив`язана до бюджетного періоду, а не до конкретного періоду відпустки та така допомога за різні періоди (роки) роботи декілька разів протягом одного бюджетного року у кошторисі не передбачена, що свідчить про можливість її виплати до щорічної відпустки лише один раз на рік.

Зазначена позиція відповідає висновкам Верховного Суду у постанові від 04.03.2020 року у справі №813/2559/18.

Тобто вказана виплата може мати місце виключно як результат розгляду відповідачем заяви позивача та по своїй суті є похідною дією після прийняття відповідного рішення керівником з даного питання.

Суд зауважує, що право особи на відпочинок у формі щорічної основної відпустки є невідчужуваним та імперативно забезпечується відповідними правовими гарантіями обов`язковості надання відпустки або, у виняткових випадках, її грошовою компенсацією у встановленому законодавством порядку.

Наведене свідчить, що питання про виплату матеріальної (грошової) допомоги до щорічних основних відпусток вирішується одночасно з проханням надати відпустку. Можливості отримати таку допомогу поза межами відпустки, як окрему виплату,законне передбачає.

Таким чином, оскільки позивач за періоди 2021-2023 у відпустки не ходив, так як був звільнений з посади та враховуючи те, що грошова допомога у розмірі середньомісячної заробітної плати виплачується лише при наданні щорічної відпустки,увідповідача відсутні правові підстави для виплати такої допомоги, а позовні вимоги у цій частині не підлягають задоволенню.

Щодо виплатити позивачу неотриманої матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2021, 2022, 2023 та 2024 роки у розмірі 62081,36 грн.

Згідно пункту 2 статті 54 Закону України «Про державну службу» державним службовцям може надаватися матеріальна допомога для вирішення соціально- побутових питань.

Відповідно до пункту 2 Порядку надання державним службовцям матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 серпня 2016 р. № 500, державним службовцям матеріальна допомога може надаватися один раз на рік у розмірі, що не перевищує середньомісячної заробітної плати, на підставі особистої заяви у порядку, затвердженому керівником державної служби.

Суд погоджується з відповідачем, що матеріальна допомога на вирішення соціально-побутових питань для державних службовців не носить обов`язкового характеру і виплачуються тільки в разі прийняття відповідного рішення керівником цього органу в розмірі, що не повинен перевищувати середньомісячну зарплату.

З огляду на вищевикладене, зазначений вид допомоги не належить до обов`язкових виплат, а також, надання державним службовцям такої виплати є правом керівника державної служби у державному органі, а не його обов`язком, у зв`язку з чим в цій частині позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Стосовно доводів відповідача 1, що позивач із вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі звернулась до суду з порушенням строку для звернення до суду, суд зазначає наступне.

Згідно із частиною першою статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною п`ятою статті 122 КАС України визначено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Відповідно до правових висновків Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладених у постановах від 27 квітня 2023 року у справі № 300/4201/22 та від 25 квітня 2023 року у справі № 380/15245/22, положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.

Положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п`ятою статті 122 КАС України.

За приписами ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції: «Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».

В силу прямих приписів статті 58 Конституції України, зміни, внесені Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» № 2352-IX мають застосуватись у спірних правовідносинах з 19.07.2022р..

Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Аналогічний правовий висновок викладений у рішенні Верховного Суду від 06 квітня 2023 року у справі № 260/3564/22, від 19 січня 2023 року у справі № 460/17052/21 та від 25 квітня 2023 року в справі № 380/15245/22.

Разом з тим, відповідно до пункту першого глави XIX Прикінцеві положення КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 23 грудня 2022 року №1423 Про внесення змін до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 березня 2020 року № 338 і постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 р. № 1236 дію карантину через COVID-19 продовжено до 30 червня 2023 року.

Отже, запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.

З 01.07.2023 року зазначений карантин на території України не діє.

Отже, з 01.07.2023 визначені статтею 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються в редакції цієї норми від 19.07.2022, що діяла до запровадження обмежень, передбачених пунктом 1 глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України, з урахуванням часу, що минув до його зупинення.

Оскільки стаття 233 КЗпП України в редакції Закону №2352 від 01.07.2022, набрала чинності 19.07.2022, під час дії карантину, то перебіг встановлених цією нормою строків звернення до суду, зокрема, тримісячний строк для вимог про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, розпочинається 01.07.2023.

Наказом Департаменту інфраструктури та промисловості Запорізької обласної державної адміністрації від 19.06.2024 № 39-к «Про поновлення на посаді ОСОБА_1 » поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника відділу транспорту та зв`язку управління транспорту та зв`язку Департаменту інфраструктури та промисловості Запорізької обласної державної адміністрації.

Позивач не позбавлений права звернутися до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення з моменту прийняття рішення роботодавця про поновлення на посаді, крім того, розмір даної виплати пов`язаний з датою поновлення на посаді.

Позивач до суду звернулася 17.07.2024, відповідно тримісячний строк звернення позивачем із вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення, не пропущений.

З тих самих підстав суд не приймає аргумент відповідачів, що строк слід рахувати з серпня 2022, з першочергового звернення із заявою щодо виконання рішення суду.

Так як у постанові від 11.07.2022 Третім апеляційним адміністративним по справі № 280/6459/21 було зобов`язано саме Департамент промисловості та розвитку інфраструктури Запорізької обласної державної адміністрації поновити позивача, відповідно протиправні дії щодо несвоєчасного виконання рішення суду вчиненні цим органом, тому стягнути середній заробіток за затримку виконання рішення суду, слід саме з Департаменту промисловості та розвитку інфраструктури Запорізької обласної державної адміністрації.

Згідно з статтею 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає що позовні вимоги слід задовольнити частково.

Підстави для застосування положень ст. 139 КАС України у суду відсутні.

Керуючись ст.ст. 241-246, 250,255 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Запорізької обласної державної адміністрації (69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 164, код ЄДРПОУ 00022504) до Департаменту інфраструктури та промисловості Запорізької обласної державної адміністрації (69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 164, код ЄДРПОУ 44638516)-задовольнити частково

Стягнути з Департаменту інфраструктури та промисловості Запорізької обласної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 середній заробіток за затримку виконання рішення суду ( постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 11.07.2022 по справі № 280/6459/21) за період з 12.07.2022 по 18.06.2024 у розмірі 353440, 47 грн.

В решті позовних вимогвідмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення виготовлено в повному обсязі 30.08.2024.

Суддя О.В. Конишева