Постанова

від 19.12.2024 по справі 280/6640/24

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

19 грудня 2024 року м. Дніпросправа № 280/6640/24

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Семененка Я.В. (доповідач),

суддів: Бишевської Н.А., Добродняк І.Ю.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Дніпрі апеляційні скарги ОСОБА_1 , Департаменту інфраструктури та промисловості Запорізької обласної державної адміністрації

на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 30 серпня 2024 року (головуючий суддя Конишева О.В.) у справі №280/6640/24 за позовом ОСОБА_1 до Запорізької обласної державної адміністрації, Департаменту інфраструктури та промисловості Запорізької обласної державної адміністрації про зобов`язання вчинити певні дії, -

в с т а н о в и В :

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила:

зобов`язати відповідачів виплатити суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 12.07.2022 року по 18.06.2024 року (включно) у розмірі 356 967,82 грн. за 506 робочих днів;

зобов`язати відповідачів виплатити неотриману матеріальну (грошову) допомогу до щорічних основних відпусток за 2021, 2022 та 2023 роки у розмірі 46561,02 грн;

зобов`язати відповідачів виплатити неотриману матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2021, 2022, 2023 та 2024 роки у розмірі 62081,36 грн.;

зобов`язати відповідачів виплатити індексацію на суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 12.07.2022 року по 18.06.2024 року (включно) у розмірі 5958,45 грн.;

зобов`язати відповідачів виплатити суму індексації заробітної плати за минулі роки починаючи з березня 2018 року по липень 2022 року у розмірі 15745,84 грн.;

зобов`язати відповідачів виплатити недоотриману суму за 44 календарних дні щорічної основної та додаткових відпусток та за суму грошової допомоги за 2024 рік у розмірі 7261,16 грн.

В обгрунтування заявлених вимог позивачка посилалась на те, що оскільки відповідачем не було виконано негайно рішення суду, в частині поновлення позивачки на посаді, то відповідач зобов`язаний сплатити їй середній заробіток за час затримки виконання рішення суду за період з 12.07.2022 по 18.07.2024. Також вважала, що у зв`язку із затримкою виконання рішення суду втратила можливість, через провину відповідачів, отримувати матеріальну (грошову) допомогу до щорічної основної відпустки у 2021, 2022 та 2023 роках та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у 2021, 2022, 2023 та 2024 роках. Крім цього, посилалася на невиплату індексації заробітної плати, а також на те, що відповідачем не враховано 1,5 коефіцієнт при розрахунку суми оплати відпустки та грошової допомоги за 2024 рік.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 30 серпня 2024 року

позов задоволено частково, а саме:

стягнуто з Департаменту інфраструктури та промисловості Запорізької обласної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 середній заробіток за затримку виконання рішення суду ( постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 11.07.2022 по справі № 280/6459/21) за період з 12.07.2022 по 18.06.2024 у розмірі 353 440, 47 грн.

В іншій частині позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції оскаржено позивачкою та відповідачем.

В апеляційній скарзі позивачка просить рішення суду першої інстанції скасувати частково, ухваливши нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

Відповідач в апеляційній скарзі просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, в іншій частині рішення суду залишити без змін.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, в межах доводів апеляційних скарг та заявлених вимог, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга Департаменту інфраструктури та промисловості Запорізької обласної державної адміністрації не підлягає задоволенню, а апеляційна скарга позивачки підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Встановлені обставини справи свідчать про те, що наказом Департаменту промисловості та розвитку інфраструктури Запорізької обласної державної адміністрації від 24.06.2021 № 92-к позивача було з 30.06.2021 звільнено з посади заступника начальника відділу транспорту та зв`язку управління транспорту та дорожнього господарства Департаменту промисловості та розвитку інфраструктури Запорізької обласної державної адміністрації.

11.07.2022 Третім апеляційним адміністративним судом було винесено постанову по справі № 280/6459/21 за позовом ОСОБА_1 до Запорізької обласної державної адміністрації та Департаменту промисловості та розвитку інфраструктури Запорізької обласної державної адміністрації, в якій:

визнано протиправним та скасовано наказ Департаменту промисловості та розвитку інфраструктури Запорізької обласної державної адміністрації від 24.06.2021 № 92-к про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника відділу транспорту та зв`язку управління транспорту та дорожнього господарства Департаменту промисловості та розвитку інфраструктури Запорізької облдержадміністрації у зв`язку з його ліквідацією;

поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника відділу транспорту та зв`язку управління транспорту та дорожнього господарства Департаменту промисловості та розвитку інфраструктури Запорізької обласної державної адміністрації;

стягнуто з Департаменту промисловості та розвитку інфраструктури облдержадміністрації на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01.07.2021 і по 11.07.2022 року у розмірі 184 833,14 грн, що визначений без утримання податків й інших обов`язкових платежів.

Наказом Департаменту інфраструктури та промисловості Запорізької обласної державної адміністрації від 19.06.2024 № 39-к Про поновлення на посаді ОСОБА_1 поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника відділу транспорту та зв`язку управління транспорту та зв`язку Департаменту інфраструктури та промисловості Запорізької обласної державної адміністрації.

Постанова Третього апеляційного адміністративного суду від 11.07.2022 в адміністративній справі № 280/6459/21 не виконувалась з 11.07.2022 по 19.06.2024.

Вважаючи те, що у зв`язку з несвоєчасним виконанням рішення суду вона має право на вищенаведені виплати, позивачка звернулася до суду з позовом.

За наслідками перегляду справи суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити таке.

Щодо апеляційної скарги відповідача.

Так, стягуючи середній заробіток з відповідача за час затримки виконання рішення суду, суд першої інстанції обгрунтовано виходив з того, що аналіз положень статті 236 КЗпП України свідчить про те, що цією нормою закону установлено фінансову санкцію у вигляді виплати середнього заробітку за невиконання рішення про поновлення на роботі через бездіяльність роботодавця. При цьому законодавець, з огляду на імперативний припис щодо негайного виконання судового рішення, установлений статтею 235 КЗпП України і одночасно закріплений у статті 371 КАС України, виходив з того, що будь-яка бездіяльність з боку роботодавця є підставою для здійснення таких виплат незаконно звільненому працівнику, незалежно від причин невиконання роботодавцем рішення про поновлення на роботі.

Такий висновок суду першої інстанції узгоджується з правовою позицією висловленою Верховним Судом, зокрема, у справі №360/6493/21 (постанова від 25.07.2024).

Зробивши такий висновок, суд першої інстанції, прийнявши до уваги середньоденний заробіток позивачки та кількість днів затримки виконання рішення суду, дійшов висновку про те, що на користь позивачки підлягає стягнення середній заробіток за час затримки виконання рішення суду у сумі 353 440,4грн.

Не погоджуючись з таким висновком суду першої інстанції, відповідач в апеляційній скарзі посилається на те, що позивачкою пропущено строк звернення з позовом до суду і вказаним обставинам судом першої інстанції не було надано належної правової оцінки. Крім цього, відповідач зазначає те, що несвоєчасне виконання рішення суду пов`язано з діями самої позивачки, яка, зокрема, не з`являлася до Департаменту з метою вирішення питання щодо фактичного виконання рішення суду.

Стосовно аргументів відповідача щодо недотримання позивачкою строків звернення з позовом до суду, слід зазначити те, що судом першої інстанції вказаному питанню було надано належну правову оцінку. З цього приводу суд першої інстанції обгрунтовано виходи з того, що у спірному випадку строки звернення з позовом до суду врегульовані ст.233 КЗпП України. У свою чергу, ч.1 ст.233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

У спірному випадку встановлено, що наказом Департаменту інфраструктури та промисловості Запорізької обласної державної адміністрації від 19.06.2024 № 39-к Про поновлення на посаді ОСОБА_1 поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника відділу транспорту та зв`язку управління транспорту та зв`язку Департаменту інфраструктури та промисловості Запорізької обласної державної адміністрації.

Отже, право на звернення до суду з вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду, виникло у позивачки з дня прийняття рішення роботодавця про поновлення її на посаді. При цьому, суд першої інстанції правильно звернув увагу на те, що визначення розміру середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду залежить саме від встановлення дати фактичного поновлення працівника на роботі.

Із позовом до суду позивачка звернулася 17.07.2024, тобто з дотриманням строків, передбачених ч.1 ст.233 КЗпП України.

З цих підстав суд апеляційної інстанції вважає аргументи відповідача про порушення строків звернення з позовом до суду такими, що не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.

З приводу аргументів відповідача про те, що несвоєчасне виконання рішення суду пов`язано з діями самої позивачки, слід зазначити те, що відповідачем не наведено, а судом не встановлено обставин, які б свідчили про об`єктивну неможливість виконання відповідачем рішення суду, в частині поновлення на роботі, без особистої участі позивачки. Відповідачем не обгрунтовано та не надано доказів того, що протягом такого тривалого строку рішення суду не виконувалося саме через дії чи бездіяльність позивачки.

Підсумовуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги відповідача.

Щодо апеляційної скарги позивачки.

Так, судом першої інстанції не були задоволені позовні вимоги щодо зобов`язання відповідача виплатити позивачці суму індексації заробітної плати за минулі роки починаючи з березня 2018 року по липень 2022 року.

Відмовляючи в задоволенні позову, в цій частині заявлених вимог, суд першої інстанції виходив з того, що за період роботи ОСОБА_1 починаючи з березня 2018 року по червень 2021 року виплата заробітної плати здійснювалася з урахуванням індексації, про що свідчать розрахункові листки за відповідні періоди, надані відповідачем.

В апеляційній скарзі позивачкою не спростовуються висновки суду першої інстанції щодо виплати заробітної плати з урахуванням індексації за період з березня 2018 року по червень 2021 року.

Підставою для незадоволення судом вимог щодо виплати індексації за період з 01.07.2021 по 11.07.2022 стали такі висновки суду першої інстанції. Суд першої інстанції зазначив, що позовні вимоги за період з 01.07.2021 по11.07.2022 пов`язані з індексацію середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який визначено судом при вирішенні спору про поновленні позивачки на роботі. Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що середній заробіток за час вимушеного прогулу входить до структури заробітної плати, оскільки фактично і є заробітною платою працівника неотриманою останнім за період незаконного звільнення. У свою чергу, як зазначив суд першої інстанції заробітна плата є об`єктом індексації. Тобто, суд першої інстанції визнав те, що середній заробіток за час вимушеного прогулу є об`єктом індексації. В той же час, суд зазначив, що за правилами Закону України Про індексацію грошових доходів населення та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 (надалі - Порядок №1078) обов`язок визначення розміру підвищення грошового доходу працівника та суми індексації, що склалася у місяці підвищення цього грошового доходу, а також встановлення факту перевищення розміру підвищення грошового доходу працівника над сумою індексації, що склалася у місяці його підвищення з метою вирішення питання про наявність підстав для виплати індексації у місяці підвищення доходу (базовому місяці), покладається безпосередньо на роботодавця. З цих підстав суд першої інстанції зазначив про передчасність заявлених вимог щодо виплати індексації за період з 01.07.2021 по 11.07.2022, оскільки відповідачем, ще не був виплачений середній заробіток за час вимушеного прогулу, а відповідно і не вирішувалося останнім питання індексації за вказаний період.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що повноваженнями щодо визначення розміру індексації та її виплати, наділений роботодавець, але у спірному випадку Департамент взагалі заперечує право позивачки на індексацію середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що випливає з його відзиву на позов.

За таки обставин, враховуючи те, що середній заробіток за час вимушеного прогулу, як правильно зазначив суд першої інстанції, є об`єктом індексації, суд апеляційної інстанції вважає наявними підстави для задоволення заявлених вимог про зобов`язання Департаменту нарахувати та виплатити позивачці індексації на суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 01.07.2021 по 11.07.2022 у сумі 7773,8грн, із розрахунку: липень 2021 коефіцієнт індексації 22.70, прожитковий мінімум 2379,0грн., сума індексації 540,03грн.; серпень 2021 коефіцієнт індексації 22.70, прожитковий мінімум 2379,0грн., сума індексації 540,03грн.; вересень 2021 коефіцієнт індексації 22.70, прожитковий мінімум 2379,0грн., сума індексації 540,03грн.; жовтень 2021 коефіцієнт індексації 22.70, прожитковий мінімум 2379,0грн., сума індексації 540,03грн.; листопад 2021 коефіцієнт індексації 22.70, прожитковий мінімум 2379,0грн., сума індексації 540,03грн.; грудень 2021 коефіцієнт індексації 22.70, прожитковий мінімум 2481,0грн., сума індексації 563,19грн.; січень 2022 коефіцієнт індексації 22.70, прожитковий мінімум 2481,0грн., сума індексації 563,19грн.; лютий 2022 коефіцієнт індексації 27.10, прожитковий мінімум 2481,0грн., сума індексації 672,35грн.; березень 2022 коефіцієнт індексації 27.10, прожитковий мінімум 2481,0грн., сума індексації 672,35грн.; квітень 2022 коефіцієнт індексації 27.10, прожитковий мінімум 2481,0грн., сума індексації 672,35грн.; травень 2022 коефіцієнт індексації 36.80, прожитковий мінімум 2481,0грн., сума індексації 913,01грн.; червень 2022 коефіцієнт індексації 41.00, прожитковий мінімум 2481,0грн., сума індексації 1017,21грн.

Стосовно позовних вимог щодо виплатити індексації на суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 12.07.2022 року по 18.06.2024 року (включно) у розмірі 5958,45 грн.

Відмовляючи в задоволенні позову, в цій частині заявлених вимог, суд першої інстанції зазначив, що вказаний період це період невиконання відповідачем рішення суду, за який позивачка має право на середній заробіток за час затримки виконання рішення суду. У свою чергу, як вказав суд першої інстанції, вказана виплата є компенсаційною виплатою та не відноситься до заробітної плати, у зв`язку з чим не є об`єктом індексації.

Заперечуючи такі висновки суду першої інстанції, позивачка вказує на те, що вказана виплата є ні чим іншим, як середній заробіток працівника за час вимушеного прогулу.

Погоджуючись з вказаним висновком суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з того, що за змістом норм чинного законодавства середній заробіток за час затримки власником або уповноваженим ним органом виконання судового рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою (винагородою, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу), а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі працівника не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника.

Таку правову позицію висловлено Верховним Судом у справі №461/1303/19 (постанова від 21.04.2021).

Отже, оскільки середній заробіток за час затримки виконання рішення суду не входить до структури заробітної плати, а є одноразовою компенсаційною виплатою, то вказаний дохід не є об`єктом індексації.

Стосовно заявлених вимог про виплату недоотриманої суми за 44 календарних дні щорічної основної та додаткових відпусток та суми грошової допомоги за 2024 рік у розмірі 7261,16грн.

Відмовляючи в задоволенні позову, в цій частині заявлених вимог, суд першої інстанції виходив з того, що недоотримання вказаних сум позивачка пов`язувала з неправильним розрахунком заробітної плати, без урахування коефіцієнту 1,5. З цього приводу суд зазначив, що коефіцієнт 1,5 застосовується при визначені посадових окладів для працівників, перелік яких наведено в абз.4 п.1 постанови Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2023 року № 391 «Деякі питання оплати праці працівників державних органів та органів місцевого самоврядування під час воєнного стану». Оскільки позивачка не виконувала свою роботу в умовах, передбачених постановою КМУ №391, оскільки була звільнена, то суд вказав на відсутність підстав для визначення її посадового окладу з урахуванням коефіцієнту 1,5.

Не заперечуючи висновки суду першої інстанції щодо врахування коефіцієнту 1,5, позивачка вказує на те, що наведений нею в позові розрахунок свідчить про неправильність визначення розміру відпускних та грошової допомоги до відпустки.

Оцінивши наведений в позові розрахунок, на предмет його обгрунтованості, суд апеляційної інстанції зазначає, що такий розрахунок є неправильним, оскільки позивачкою до уваги прийнято показник середньоденного заробітку (705,47грн.), який визначено для встановлення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу. У свою чергу, постановою КМУ №100 від 08.0.1995 визначено інший порядок для обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток. Так, якщо для цілей розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, то для обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки. При цьому, якщо у працівника відсутній розрахунковий період, то середня заробітна плата обчислюється відповідно до абзаців третього - п`ятого пункту 4 цього Порядку. Відповідно до абзаців третього п`ятого пункту 4 цього Порядку якщо в розрахунковому періоді у працівника не було заробітної плати, розрахунки проводяться з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу (п.2 розділу ІІ постанови КМУ №100).

Отже, наведений позивачкою розрахунок неможливо визнати обгрунтованим.

При цьому, позивачкою не наведено аргументів, які б спростовували правильність наданих відповідачем розрахунків середньоденної заробітної плати для відпускних та розрахунку розміру грошової допомоги до відпустки (а.с.119).

З цих підстав суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для задоволення позову, в частині заявлених вимог про виплату недоотриманої суми за 44 календарних дні щорічної основної та додаткових відпусток та суми грошової допомоги за 2024 рік у розмірі 7261,16грн.

Стосовно заявлених вимог про виплату неотриманої матеріальної (грошової) допомоги до щорічних основних відпусток за 2021, 2022 та 2023 роки у розмірі 46561,02 грн. та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2021, 2022, 2023 та 2024 роки у розмірі 62081,36 грн.

Відмовляючи в задоволенні позову, в цій частині заявлених вимог, суд першої інстанції правильно виходив з того, що право на отримання матеріальної (грошової) допомоги до щорічних основних відпусток пов`язано виключно з реалізацією працівником свого права на відпустку. Можливості отримання такої допомоги поза межами відпустки, як окремої виплати, закон не передбачає. З цих підстав суд зазначив, що оскільки в періоді 2021, 2022 та 2023 роки позивачка не перебувала у відпустках, так як була звільнена з посади, то відповідно остання не має і права на отримання матеріальної (грошової) допомоги до щорічних основних відпусток.

Також, суд першої інстанції обгрунтовано зазначив, що матеріальна допомога на вирішення соціально-побутових питань для державних службовців не носить обов`язкового характеру і виплачуються тільки в разі прийняття відповідного рішення керівником цього органу в розмірі, що не повинен перевищувати середньомісячну зарплату.

Вказані висновки суду першої інстанції доводами апеляційної скарги не спростовуються. Апеляційна скарга, в цій частині, містить загальні твердження про право особи на відпочинок, а також посилання на умисне та тривале не виконання відповідачем рішення суду про поновлення на роботі. З приводу таких аргументів позивачки слід зазначити те, що у зв`язку з не своєчасним виконанням рішення суду судом, у цій справі, вирішено стягнути на користь позивачки компенсацію у вигляді середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду.

Підсумовуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги відповідача та наявності підстав для часткового задоволення апеляційної скарги позивачки.

На підставі викладеного, керуючись п.2 ч.1 ст.315, ст.ст.317, 321, 322, 325 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Департаменту інфраструктури та промисловості Запорізької обласної державної адміністрації залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 30 серпня 2024 року у справі №280/6640/24, в частині не задоволених вимог щодо виплати індексації за період з 01.07.2021 по 11.07.2022 скасувати та в цій частині заявлених вимог прийняти нову постанову.

Зобов`язати Департамент інфраструктури та промисловості Запорізької обласної державної адміністрації виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію на суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 01.07.2021 по 11.07.2022 у розмірі 7773,8грн.

В іншій частині рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 30 серпня 2024 року у справі №280/6640/24 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках та строки, визначені ст.ст.328, 329 КАС України.

Повне судове рішення складено 19.12.2024

Головуючий - суддяЯ.В. Семененко

суддяН.А. Бишевська

суддяІ.Ю. Добродняк