Постанова

від 27.08.2024 по справі 320/11462/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 320/11462/21 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Василенко Г.Ю.,

Суддя-доповідач Кобаль М.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 серпня 2024 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Кобаля М.І.,

суддів Бужак Н.П., Карпушової О.В.,

при секретарі Литвин С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні без участі сторін апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 17 січня 2022 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1, Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_2 (далі по тексту - відповідачі) в якому просив:

- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо відмови в зарахуванні ОСОБА_1 періоду служби, з 07.12.2006 по 04.08.2008 року, як час вимушеного прогулу до вислуги років, до строку вислуги у військовому званні та строку контракту;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 внести зміни до наказу ІНФОРМАЦІЯ_1 від 17.07.2008 № 255 щодо зарахування часу вимушеного прогулу ОСОБА_1 , з 07.12.2006 по 04.08.2008, до вислуги років, до строку вислуги у військовому званні та строку контракту;

- зобов`язати командира Військової частини НОМЕР_2 внести зміни до наказу командира Військової частини НОМЕР_2 від 04.08.2008 № 142 (по стройовій частині) в частині зарахування часу вимушеного прогулу, з 07.12.2006 по 04.08.2008, до вислуги років, до строку вислуги у військовому званні та строку контракту.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 17 січня 2022 року зазначений позов задоволено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, Військова частина НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Сторони в судове засідання не з`явилися, про час, дату та місце слухання справи повідомлялися належним чином.

Суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі, зокрема, неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання (п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України).

Відповідно до ч. 2 ст.313 КАС України неявка сторін належним чином повідомлені про час, дату та місце розгляду справи, не перешкоджає слухання справи.

Справу розглянуто у відкритому судовому засіданні в м. Києві, без фіксації судового процесу, в порядку ч. 4 ст. 229 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, виходячи з наступного.

Згідно із ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Частиною 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 проходив військову службу за контрактом, укладеним 25.04.2003 pоку, строком на 5 років, на посаді старшого техніка групи регламенту та ремонту авіаційних двигунів технічно-експлуатаційної частини авіаційної техніки Військової частини НОМЕР_3 , у військовому званні «капітан».

Наказом командира повітряного командування « ІНФОРМАЦІЯ_2 » - заступника ІНФОРМАЦІЯ_1 (по особовому складу) № 98 від 22.11.2006 року ОСОБА_1 виключено зі списків офіцерського складу Збройних Сил України, відповідно до п. 7.20 Інструкції про організацію виконання положення про проходження військової служби особами офіцерського складу, прапорщиками (мічманами) Збройних Сил України, у зв`язку з набранням чинності вироку військового місцевого суду Черкаського гарнізону від 15 червня 2006 року, яким ОСОБА_1 засуджено за ст.410 ч. 2 КК України до 5 років позбавлення волі, на підставі ст.ст.75, 76 КК України звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 1 рік, та за ст.54 КК України позбавлено військового звання «капітан».

Наказом командира Військової частини НОМЕР_3 (по стройовій частині) № 274 від 07.12.2006 року ОСОБА_1 звільнено з військової служби в запас (у зв`язку з обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили), та з 07.12.2006 року виключено зі списків особового складу частини, всіх видів утримання.

22.02.2008 ухвалою Військової колегії Верховного суду України вирок військового місцевого суду Черкаського гарнізону від 15.06.2006 року та ухвалу Військового апеляційного суду Центрального регіону України від 21.08.2007 року скасовано, а справу направлено на новий судовий розгляд.

У зв`язку із скасуванням вироку суду, позивач звернувся до суду з вимогою про поновлення на посаді.

На виконання постанови Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 27.06.2008 у справі № 2а-205/08, наказами ІНФОРМАЦІЯ_1 від 17.07.2008 № 255 та командира Військової частини НОМЕР_2 від 04.08.2008 № 142 (по стройовій частині), ОСОБА_1 поновлено у військовому званні «капітан» та на військовій службі, призначено на посаду старшого авіаційного техніка інженерно-авіаційної служби авіаційної ескадрильї НОМЕР_4 бригади тактичної авіації повітряного командування « ІНФОРМАЦІЯ_2 », зараховано до списків особового складу частини та на всі види забезпечення з 04.08.2008 року.

Вироком військового суду ІНФОРМАЦІЯ_3 від 24.01.2009, залишеним без змін ухвалою Військового апеляційного суду Центрального регіону України від 19.05.2009 та ухвалою військової колегії Верховного суду України від 11.11.2009 позивача виправдано, у зв`язку з недоведеністю участі у вчинені злочину.

У квітні 2021 року позивач звернувся до відповідачів щодо внесення змін до наказів №255 та № 142 про зарахування часу вимушеного прогулу, з 07.12.2006 по 04.08.2008, до його вислуги років, до строку вислуги у військовому званні та строку контракту, проте отримав відмови, з посиланням на те, що постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 16.12.2008 року зарахування вимушеного прогулу до вислуги років, строку вислуги у військовому званні не встановлено.

Вважаючи протиправною вказану відмову відповідачів, а своє право порушеним, позивач звернувся до суду з даним позовом для захисту своїх прав та законних інтересів.

Приймаючи рішення про часткове задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що відмова відповідача у зарахуванні часу, з 07.12.2006 по 04.08.2008 до вислуги років, до строку вислуги у військовому званні та строку контракту, є не тільки протиправною, але і юридично безграмотною, оскільки такі дії відповідач повинен вчинити в силу вищенаведених приписів законодавства, на підставі Закону №266/94-ВР, без рішення суду та з метою поновлення порушених прав.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до ст. 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними.

Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

Статтею 64 Конституції України встановлено, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, поновлення ОСОБА_1 на посаді відбулось на підставі постанов Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 27.06.2008 у справі № 2а-205/08 та Харківського апеляційного адміністративного суду від 16.12.2008 року, які були прийняті в той період часу коли вирок суду був скасований та справу направлено на новий розгляд (22.02.2008).

Судом було поновлено позивача на посаді за загальними правилами, відповідно до спеціальних норм, що на той час підлягали застосуванню до спірних правовідносин, а саме до Положення про проходження військової служби особами офіцерського складу, прапорщиками (мічманами) Збройних Сил України, затвердженого Указом Президента України від 7 листопада 2001 року № 1053/2001.

Проте, вироком військового суду ІНФОРМАЦІЯ_3 від 24.01.2009, залишеним без змін ухвалою Військового апеляційного суду Центрального регіону України від 19.05.2009 та ухвалою Військової колегії Верховного суду України від 11.11.2009 позивача виправдано, у зв`язку з недоведеністю участі у вчинені злочину.

Тобто, в даному випадку, на позивача повинна поширюватись дія Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Так, ч. 1 ст. 1 Закону України № 266/94-ВР від 01.12.1994 «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон 266/94-ВР) передбачено, що відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема незаконного засудження.

Частиною 1 ст. 2 Закону 266/94-ВР встановлено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках: постановлення виправдувального вироку суду.

Статтею 6 Закону 266/94-ВР передбачено, що громадянин, звільнений з роботи (посади), у зв`язку з незаконним засудженням або відсторонений від посади, у зв`язку з незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, має бути поновлений на колишній роботі (посаді), а в разі неможливості цього (ліквідація підприємства, установи, організації, скорочення посади, наявність інших передбачених законом підстав, що перешкоджають поновленню на роботі (посаді) - йому має бути надано державною службою зайнятості іншу підходящу роботу.

У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, запис про звільнення з роботи (посади), зроблений у трудовій книжці, визнається недійсним. На вимогу громадянина власник або уповноважений ним орган у триденний термін видає йому дублікат трудової книжки без запису, який визнано недійсним.

Правовими положеннями ст. 7 Закону №266/94-ВР регламентовано, що термін перебування під вартою, термін відбуття покарання, а також час, протягом якого громадянин не працював, у зв`язку з незаконним відстороненням від роботи (посади), зараховується як до загального трудового стажу, так і до стажу роботи за спеціальністю, стажу державної служби, безперервного стажу.

Трудовий стаж робітників і службовців, а також стаж роботи осіб, які працювали на підставі членства (в кооперативі, колгоспі тощо), обчислений із зарахуванням періодів, зазначених у частині першій цієї статті, враховується при наданні робітникам, службовцям і зазначеним особам різних пільг і переваг, в тому числі при призначенні пенсій і допомоги по державному соціальному страхуванню. Робітникам і службовцям цей стаж враховується також при призначенні пенсій на пільгових умовах і за вислугу років, при встановленні розмірів місячних ставок (посадових окладів) залежно від тривалості роботи за спеціальністю, а також при виплаті разової винагороди або відсоткових надбавок за вислугу років.

Статтею 8 Закону №266/94-ВР передбачено, що при призначенні пенсії за віком на пільгових умовах періоди, зазначені в частині першій статті 7 цього Закону, на вибір громадянина, який звернувся за пенсією, прирівнюються до роботи, яка передувала незаконному засудженню чи незаконному притягненню до кримінальної відповідальності або яку він мав після звільнення від кримінальної відповідальності чи після відбування покарання.

Якщо громадянин, у зв`язку з незаконним засудженням, був позбавлений військових або інших звань, а також державних нагород, йому поновлюються звання і повертаються нагороди (стаття 10 Закону №266/94-ВР).

Відповідно до ст. 15 Закону №266/94-ВР визначено, що поновлення службових, пенсійних, житлових, інших особистих і майнових прав та відшкодування іншої шкоди, завданої військовослужбовцю Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, інших військових формувань, створюваних відповідно до законодавства України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а також особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ України та Державної кримінально-виконавчої служби України, поліцейським, працівникам Національного антикорупційного бюро України, Державного бюро розслідувань, провадиться за правилами, встановленими цим Законом.

Виходячи з викладеного, колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, що відмова відповідача у зарахуванні позивачу часу, з 07.12.2006 по 04.08.2008 до вислуги років, до строку вислуги у військовому званні та строку контракту, є протиправною, оскільки такі дії відповідач повинен вчинити в силу вищенаведених приписів законодавства, на підставі Закону №266/94-ВР, без рішення суду та з метою поновлення порушених прав ОСОБА_1 .

Також, обґрунтованим є висновок суду першої інстанції, що такі дії є обов`язком відповідача, а не правом, що виключає які-небудь межі розсуду, а отже позов в частині протиправних дій підлягає задоволенню.

Щодо позовних вимог про внесення змін до наказів № 255 та № 142 про зарахування часу вимушеного прогулу з 07.12.2006 по 04.08.2008 до вислуги років позивача, колегія суддів апеляційної інстанції не надає правової оцінки в цій частині спірних правовідносин, оскільки судом першої інстанції відмовлено в їх задоволенні, а позивач не є апелянтом в даній справі.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Під час розгляду справи судом першої інстанції правомірно встановлено, що для повного захисту прав позивача існує необхідність вийти за межі позовних вимог та захистити права позивача шляхом зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_2 зарахувати час, з 07.12.2006 по 04.08.2008, до вислуги років ОСОБА_1 , до строку вислуги у військовому званні та строку контракту останнього.

Як роз`яснив Верховний Суд України у п. 3 постанови Пленуму N 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення», вихід за межі позовних вимог - це вирішення незаявленої вимоги, задоволення вимоги позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено.

Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Аналіз наведених правових положень та вищезазначених обставин справи дає підстави колегії суддів апеляційної інстанції для висновку, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого та законного висновку, що для ефективного захисту прав, свобод та інтересів ОСОБА_1 , існує необхідність зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 та Військової частини НОМЕР_2 зарахувати ОСОБА_1 , період часу з 07.12.2006 року по 04.08.2008 року, як час вимушеного прогулу до вислуги років, до строку вислуги у військовому званні та строку контракту.

Судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Згідно з частиною першої статті 17 Закону України «Про виконання рішення та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основних свобод та протоколи до неї і практику Європейського суду, як джерела права.

Отже, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.

Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

У рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються, а в рішенні від 27.09.2010 по справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» - що ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 1 ст. 6 КАС України).

Верховенство права є найважливішим принципом правової держави. Змістом цього принципу є пріоритет (тобто верховенство) людини, її прав та свобод, які визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні. Цей принцип закріплено у ст. 3 Конституції України.

Окрім того, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Як зазначено в п. 4.1 Рішення Конституційного суду України від 02.11.2004 р. N 15-рп/2004 суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визначив окремі ознаки принципу верховенства права у розбудові національних систем правосуддя та здійсненні судочинства, яких мають дотримуватись держави - члени Ради Європи, що підписали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини, яка викладена в справі «Пономарьов проти України» (пункт 40 мотивувальної частини рішення від 3 квітня 2008 року), в якому Суд наголосив, що «право на справедливий судовий розгляд», яке гарантовано п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду.

У справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що «стаття 6 Конвенції не зобов`язує держав - учасників Конвенції створювати апеляційні чи касаційні суди. Однак там, де такі суди існують, необхідно дотримуватись гарантій, визначених у статті 6» (пункт 22 мотивувальної частини рішення від 20 липня 2006 року).

Згідно пункту 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Колегія суддів апеляційної інстанції доходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції.

У зв`язку з цим, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 242, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 17 січня 2022 року - залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Головуючий суддя: М.І. Кобаль

Судді: Н.П. Бужак

О.В. Карпушова

Повний текст виготовлено 30.08.2024 року