Постанова

від 29.08.2024 по справі 300/2109/22

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 серпня 2024 рокуЛьвівСправа № 300/2109/22 пров. № А/857/4341/24Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

судді-доповідача:Гінди О.М.,

суддів:Матковської З.М., Ніколіна В.В.,

розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29 січня 2024 року (головуючий суддя: Остап`юк С.В., м. Івано-Франківськ) у справі № 300/2109/22 за адміністративним позовом фізичної особипідприємця ОСОБА_1 до Управління Держпраці в Івано-Франківській області про визнання протиправною та скасування постанови,-

встановив:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 , 23.05.2022 звернулася з позовом до суду в якому просила визнати протиправною та скасувати постанову Управління Держпраці в Івано-Франківській області за № 3-ФС від 16.02.2022 про накладення на фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення в розмірі 195 000 гривень.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач протиправно, на підставі помилкових висновків про використання позивачем праці найманого працівника без оформлення трудової угоди з ОСОБА_2 , постановою про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення за №3-ФС від 16.02.2022 застосував штраф в розмірі 190 000 гривень. Вважає оскаржувану постанову протиправною та такою, що підлягає скасуванню.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29 січня 2024 року позов задоволено повністю.

Визнано протиправною та скасовано постанову Управління Держпраці в Івано-Франківській області за № 3-ФС від 16.02.2022 про накладення на фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення в розмірі 195 000 гривень.

Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці сплачений судовий збір в розмірі 1 950 гривень та частину витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 19 000 гривень.

З цим рішенням суду першої інстанції не погодилося Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці. Вважає, що таке прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому просить його скасувати та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Обґрунтовуючи апеляційні вимоги апелянт покликається на те, що станом на момент розгляду справи судом першої інстанції Акт фактичної перевірки ГУ ДПС в Івано-Франківській області № 090048 від 04.03.2021 (акт у якому зафіксовано первинне порушення вимог законодавства про працю ФОП ОСОБА_1 ) є чинним, а тому підстав вважати, що ФОП Парандій не вчиняла первинне порушення законодавства в частині допуску працівника до роботи без належного оформлення із ним трудових відносин, у суду не було.

Крім того, Міжрегіональне управління зазначає, що обсяг виконаної роботи адвокатом позивача в частині вимог пред`явлених до відповідачів не є співмірним із заявленою сумою витрат на правову допомогу, а відтак такі стягненню не підлягають.

На думку Міжрегіонального управління, суд першої інстанції не надав аргументам відповідача належної правової оцінки та присудив, стягнення витрат на правничу допомогу у сумі, яка є неспівмірною із складністю справи та нічим не обґрунтована

Позивач, 24.04.2024 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, додатково покликаючись на відсутність повторності здійснення правопорушення.

Справа розглядається в порядку письмового провадження відповідно до п. 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши та обговоривши матеріали справи, суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 16.02.2022 посадовою особою Управління Держпраці в Івано-Франківській області, на підставі акта (довідки) Головного управління Державної податкової служби в Івано-Франківській області фактичної перевірки від 23.12.2021 за порушення статті 265 Кодексу законів про працю України № 090949, зареєстрованого за № 7471/09/18/РРО/ НОМЕР_1 , прийнято постанову за № 3-ФС про накладення на фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 на момент розгляду справи судом першої інстанції Акт фактичної перевірки ГУ ДПС в Івано-Франківській області № 090048 від 04.03.2021 (акт у якому зафіксовано первинне порушення вимог законодавства про працю ФОП ОСОБА_1 ) є чинним, а тому підстав вважати, що ФОП Парандій не вчиняла первинне порушення законодавства в частині допуску працівника до роботи без належного оформлення із ним трудових відносин, у суду не було. штрафу в розмірі 190 000 гривень за порушення законодавства про працю та зайнятість населення. Згідно з наведеним вище актом, встановлено порушення вимог законодавства, а саме: встановлено використання праці найманих працівників без укладення трудової угоди між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 та продавцем ОСОБА_2 .

Судом встановлено, що актом (довідкою) фактичної перевірки Головного управління Державної податкової служби в Івано-Франківській області № 090048, зареєстрованого за № 1088/09/15/РРО/ НОМЕР_1 від 04.03.2021, при проведенні перевірки господарської одиниці магазину " ІНФОРМАЦІЯ_1 " за адресою: АДРЕСА_1 , де здійснює свою господарську діяльність позивач, встановлено використання праці найманих працівників без укладення трудової угоди між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 та продавцем ОСОБА_2 . На підставі акта перевірки за № 090048 від 04.03.2021 Управлінням Держпраці в Івано-Франківській області 25.05.2021 прийнято постанову за № 27-ФС про накладення на фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 штрафу в розмірі 60 000 гривень за порушення законодавства про працю та зайнятість населення.

Матеріалами справи підтверджується, що постанова Управління Держпраці в Івано-Франківській області за № 27-ФС від 25.05.2021 про накладення на фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 штрафу в розмірі 60 000 гривень за порушення законодавства про працю та зайнятість населення була предметом спору в адміністративній справі за № 300/2890/21.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 18.02.2022 у справі за № 300/2890/21 визнано протиправною та скасовано постанову Управління Держпраці в Івано-Франківській області за № 27-ФС від 25.03.2021.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06.07.2022 за № 300/2890/21, провадження № А/857/7054/22 апеляційну скаргу Управління Держпраці в Івано-Франківській області та Головного управління ДПС в Івано-Франківській області задоволено. Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2022 року у справі № 300/2890/21 скасовано та прийнято нову постанову. В позові фізичної особи підприємця ОСОБА_1 до Управління Держпраці в Івано-Франківській області, Головного управління ДПС в Івано-Франківській області про визнання протиправними та скасування постанови, податкових повідомлень-рішень відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 23.11.2022 у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі № 300/2890/21, адміністративне провадження № К/990/28335/22 касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задоволено. Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 6 липня 2022 року скасовано. Справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 31.01.2023 за № 300/2890/21, провадження № А/857/17474/22, яка набрала законної сили 31.01.2023, апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Івано-Франківській області, Управління Держпраці в Івано-Франківській області залишено без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 18.02.2022 у справі за № 300/2890/21 без змін.

Як встановив суд першої інстанції, позивачку оскаржуваною постановою Управління Держпраці в Івано-Франківській області за № 090949 від 16.02.2022 ОСОБА_1 притягнуто до відповідальності за повторне вчинення протягом двох років з дня виявлення порушення та застосовано штраф у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що вчинене позивачем 23.12.2021 порушення не є повторним, відтак відсутні підстави для застосування оскаржуваною постановою Управління Держпраці в Івано-Франківській області за № 090949 від 16.02.2022, до позивача штрафу у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати в сумі 195 000 гривень. З наведених підстав, постанова Управління Держпраці в Івано-Франківській області про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення за № 090949 від 16.02.2022 є протиправною та підлягає скасуванню.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначає КЗпП України.

Відповідно до частини першої статті 259 КЗпП України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами-підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частини першої статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно з частиною четвертої статті 24 КЗпП України працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 17.06.2015 № 413 «Про порядок повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу» (далі Постанова № 413) визначено, що повідомлення про прийняття працівника на роботу подається власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом (особою) чи фізичною особою до територіальних органів Державної фіскальної служби за місцем обліку їх як платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за формою згідно з додатком до початку роботи працівника за укладеним трудовим договором одним із таких способів: засобами електронного зв`язку з використанням електронного цифрового підпису відповідальних осіб відповідно до вимог законодавства у сфері електронного документообігу та електронного підпису; на паперових носіях разом з копією в електронній формі; на паперових носіях, якщо трудові договори укладено не більше ніж із п`ятьма особами.

Інформація, що міститься у повідомленні про прийняття працівника на роботу, вноситься до реєстру страхувальників та реєстру застрахованих осіб відповідно до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

З аналізу зазначених норм КЗпП України та Постанови № 413 вбачається, що працівник може бути допущений до роботи за трудовим договором лише після подання до територіального органу Державної фіскальної служби повідомлення про прийняття працівника на роботу за таким трудовим договором.

Відповідно до абзаців 1-3 частини другої статті 265 КЗпП України юридичні та фізичні особи-підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі: фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення, а до юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, які використовують найману працю та є платниками єдиного податку першої - третьої груп, застосовується попередження, - вчинення порушення, передбаченого абзацом другим цієї частини, повторно протягом двох років з дня виявлення порушення - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення.

Апелянт посилається на те, що законодавець не пов`язує накладення штрафу, відповідно до абзацу третього частини другої статті 265 КЗпП України із результатами розгляду справи щодо оскарження фінансових санкцій у судових інстанціях, а з моментом виявлення порушення. При цьому апелянт зазначає, що вперше порушення ФОП ОСОБА_1 щодо фактичного допуску працівників до роботи без оформлення із ними трудового договору (контракту) допущено 04.03.2021, що підтверджується Актом (довідкою) фактичної перевірки ФОП ОСОБА_1 № НОМЕР_2 від 04.03.2021, який не скасований.

Однак, за встановлених обставин, у контексті наведених вимог законодавства, яким врегульовані спірні правовідносини, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оскільки судовими рішеннями спростований факт допуску позивачкою до роботи осіб без належного оформлення із ними трудових відносин, а тому відсутні підстави вважати про наявність вчинення ФОП Парандій порушення вимог статті 24 КЗпП України повторно.

Відтак, виявлене відповідачем порушення позивачем статті 24 КЗпП України, а саме допуск до роботи двох осіб без належного оформлення трудових відносин, є таким, що вчинене позивачем вперше.

Отже, при прийнятті оскаржуваної постанови у відповідача, в силу вимог абзаців 2 та 3 частини другої статті 265 КЗпП України, не було правових підстав для застосування до ФОП ОСОБА_3 санкції у вигляді штрафу, повторно.

Крім цього, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що до повноважень суду не належить визначати розмір санкції, який необхідно застосовувати до суб`єкта господарювання за порушення вимог статті 24 КЗпП України, оскільки такі належить до повноважень відповідача.

Разом з тим, помилкове застосування відповідачем у постанові № 090949 від 16.02.2022 до позивачки штрафу у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати в сумі 195 000 гривень, є правовою підставою для визнання такої постанови протиправною та її скасування.

Щодо стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 у сумі 19 000 (дев`ятнадцять тисяч) грн. понесених ним судових витрат, пов`язаних з правничою допомогою, то суд апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції помилково стягнуто таку суму, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Частиною 3 ст. 134 КАС України передбачено, що для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 4 ст. 134 КАС України).

Відповідно до ч. ч. 1, 7 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Згідно ч. 9 ст. 139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Аналіз наведених положень законодавства, дає підстави суду апеляційної інстанції для висновку, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Крім цього, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди досліджують на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 17.09.2019 у справі № 810/3806/18, від 10.12.2019 у справі № 160/2211/19.

Так, судом апеляційної інстанції встановлено, що на підтвердження, витрат на правничу допомогу представником позивача було подано до суду:

1) Договір №088/2022 від 22.04.2022.

2) Додаткову угоду №1 до договору №088/2022 від 22.04.2022.

3) Ордер №1023793 від 19.05.2022.

4) Копія прибуткового касового ордеру №444 від 28.04.2022.

5) Квитанцію №ПН4847С1 від 19.05.2022.

Відповідно до додаткової угоди № 1 до Договору № 088/2022 від 22.04.2022 про надання правової допомоги, зроблено розрахунки оплати за послуги у наступних розмірах:

1. За правовий аналіз матеріалів Акту (Довідки) 090949 фактичної перевірки ГУ ДПС в Івано-Франківській області ФОП ОСОБА_1 від 23.12.2021 р. №7471/09/18/РРО/205104147-4000,00 (чотири тисячі) грн.

2. За розроблення правової позиції щодо визнання протиправною та скасування Постанови Управління держпраці в Івано-Франківській області № 3-ФС від. 16.02.2022 6000,00 (шість тисяч) грн.

3. За підготовку і подання позовної заяви до Івано Франківського окружного адміністративного суду про визнання протиправними та скасування Постанови Управління Держпраці в Івано-Франківській області № 3-ФС від 16.02.2022 10 000,00 (десять тисяч) грн.

4. За участь в судових засіданнях Івано-Франківського окружного адміністративного суду про визнання протиправними та скасування Постанови Управління Держпраці в Івано-Франківській області № 3-ФС від 16.02.2022 3000,00 (три тисячі) грн.

Разом з тим суд апеляційної інстанції звертає увагу, що ні у Договорі про правову допомогу № 088/2022 від 22.04.2022, ні у додатковій угоді № 1 до договору № 088/2022 від 22.04.2022, ні у рахунках на оплату за надані послуги, не вказано вартість за 1 годину роботи адвоката при наданні правничої допомоги у справі № 300/2109/22, що у свою чергу не надає можливості зіставити затрачений час на виконання певних видів робіт та суму коштів, які повинні бути оплачені за виконану роботу.

Крім цього, суд апеляційної інстанції зауважує, що оскільки справа № 300/2109/22 розглядалася в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін у судове засідання, а тому правові підстави для стягнення витрат у розмірі 3000 грн за участь в судових засіданнях Івано-Франківського окружного адміністративного суду відсутні.

Щодо розроблення правової позиції стосовно визнання протиправною та скасування Постанови Управління держпраці в Івано-Франківській області № 3-ФС від. 16.02.2022, то суд апеляційної інстанції вважає, що за цю послугу не має підстав стягувати витрати на правничу допомогу, оскільки така є неконкретизованою, зокрема, не зазначено, що саме входить у цю послугу.

Щодо правового аналізу матеріалів Акту (Довідки) 090949 фактичної перевірки ГУ ДПС в Івано-Франківській області ФОП ОСОБА_1 від 23.12.2021 №7471/09/18/РРО/205104147 (4000,00 грн), то суд апеляційної інстанції зазначає, що цей акт не є об`ємним та для його правового аналізу не потрібно було затрачати великий обсяг часу. Отже, сума для компенсації у 4000 грн є завищеною.

Щодо підготовки і подання позовної заяви до Івано Франківського окружного адміністративного суду (10 000,00 грн), то судом апеляційної інстанції встановлено, що позовна заява викладена на 4 аркушах, на 1 сторінці зазначено учасників справи, 2-3 сторінки містять по суті опис фактичний обставин справи, 4 сторінка прохальну частину та перелік додатків. Отже, на думку суду апеляційної інстанції сума для компенсації у 10000 грн є завищеною, оскільки складання цього процесуального документу не потребувало великого обсягу знань та навичок адвоката.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що при визначенні суми відшкодування судових витрат, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правничу допомогу мають бути документально підтверджені та доведені, договором на правничу допомогу, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документи про оплату таких послуг та розрахунком таких витрат.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що сума судових витрат на професійну правничу допомогу, яку позивач просить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, не відповідає критеріям співмірності, визначених ч. 5 ст. 134 КАС України.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди при розгляді справ, практику Європейського Суду з прав людини, застосовують як джерело права.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

Отже, враховуючи надані позивачем докази правничої допомоги адвоката, з урахуванням дотримання вимог співмірності та обґрунтованості розміру витрат на оплату послуг адвоката, складності виконаної адвокатом роботи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що співмірним розміром судових витрат пов`язаних з витратами на професійну правничу допомогу у цій справі є 3000,00 грн.

Щодо доводів апелянта про те, що підстав для стягнення судового збору, за подання позову позивачем з відповідача немає, оскільки останні звільнений від сплати такого, а тому судовий збір повинен стягуватись з державного бюджету України, то суд апеляційної інстанції зазначає, що частиною першою статті 139 КАС України чітко передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно ч. 1ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції допустив невідповідність своїх висновків обставинам справи та не правильно застосував норми матеріального права, що відповідно до приписів ст. 317 КАС України є підставою для скасування судового рішення в частині стягнення витрат на правничу допомогу та прийняття у цій частині нової постанови.

Керуючись статтями 241, 242, 311, 315, 317, 321, 325, 370 КАС України, суд

постановив:

апеляційну скаргу Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці задовольнити частково.

Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29 січня 2024 року у справі № 300/2109/22 скасувати в частині стягнення на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 19000 (дев`ятнадцять тисяч) гривень, та прийняти у цій частині нову постанову.

Стягнути на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці (код ЄДРПОУ 44840602) витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3000 (три тисячі) гривень.

У решті рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29 січня 2024 року у справі № 300/2109/22 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя О. М. Гінда судді З. М. Матковська В. В. Ніколін