Постанова

від 11.07.2024 по справі 910/17102/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" липня 2024 р. м.Київ Справа№ 910/17102/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Станіка С.Р.

суддів: Яковлєва М.Л.

Гончарова С.А.

за участю секретаря судового засідання Зінченко А.С.

за участю представників учасників справи згідно з протоколом судового засідання від 11.07.2024:

від позивача: Щелков П.С.;

від відповідача: не з?явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Тігрес"

на рішення Господарського суду м. Києва

від 13.05.2024

у справі № 910/17102/23 (суддя Нечай О.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Тігрес"

до Акціонерного товариства "Страхова компанія "ББС ІНШУРАНС"

про стягнення 531 599,29 грн,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю "Тігрес" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Брокбізнес" (далі - відповідач) про стягнення 531 599,29 грн, з яких 253 500,00 грн страхового відшкодування, 186 739,70 грн пені, 78 250,00 грн інфляційних втрат та 13 109,59 грн 3 % річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за Договором добровільного страхування наземного транспорту № 006-0465675/01НТ від 24.05.2021.

Короткий зміст заперечень проти позову

Відповідач заперечував щодо задоволення позовних вимов з огляду на наступне.

В позовній заяві необгрунтовано вказується і не підтверджується жодним доказом, що 17.01.2022 представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Тігрес» прибу до офісу відповідача і подав заяву про виплату страхового відшкодування по ДТП, яка сталась 16.01.2022.

Відповідно до вимог Договору та чинного законодавства, відповідач через застосунок Viber, було надано запит на отримання документів про проходження транспортним засобом обов`язкового технічного контролю. Проте, позивач надіслав лист , в якому зазначив про відсутність походження обов`язкового технічного контролю.

Відповідачем було прийнято рішення про відмову у виплаті страхового відшкодування №938-11 від 14.09.2022 у відповідності до п п. 16.1.7 п. 16.1, про що було повідомлено позивача листом.

Оскільки, позивачем було порушено вимоги п. 12.3.6 Договору страхування щодо проходження обов`язкового технічного контролю застрахованого транспортного засобу , то дії відповідача по наданню обґрунтованої відмови від здійснення страхової виплати з посиланням на п п. 16.1.7 п. 16.1 Договору страхування узгоджуються положеннями ч. 2 ст. 991 Цивільного кодексу України ст.. 26 Закону України «Про страхування».

Щодо розрахунків позивача, Акціонерне товариство «Страхова компанія «ББС Іншуранс» заперечував, обґрунтовуючи наступним.

Позивач вимагає стягнення страхового відшкодування в розмірі 253 500,00 грн , що перевищує страхову суму.

Також позивач долучив до позовної заяви звіт про визначення вартості матеріального збитку яка складає 94% від ринкової вартості транспортного засобу. Таким чином, відповідно до п. 21.2 Договору страхування, транспортний засіб - є знищеним, при цьому порядок розрахунку страхового відшкодування у разі знищення транспортного засобу регулюється п. 15.11 Договору страхування і відрізняється від відшкодуванні у разі пошкодження транспортного засобу.

Позивачем не визначено збиток, адже повинен розраховуватись за формулою відповідно до п. 15.11 Договору страхування , що не було враховано і відповідно заявлено не обґрунтовану суму збитків.

Також позивачем заявлено стягнення індексу інфляції , 3% річних та пені, щодо перерахованого відповідач також заперечував з огляду на наступне.

Позивач безпідставно визначив початком нарахування штрафних санкцій з 01.02.2022.

17.01.2022 представник позивача дійсно прибув до офісу позивача, однак заяву про виплату страхового відшкодування не подав. 04.05.2022 ОСОБА_1 надіслав через за стосунок Вайбер нерозбірливу фотокопію заяви про страхове відшкодування, при цьому оригінал не був надіслав, що порушило вимоги п. 14.2 Договору.

Крім того, через невірний розрахунок основного боргу, подальші розрахунки щодо нарахування штрафних санкцій є необґрунтованими та такими , що не підлягають задоволенню.

Щодо нарахування пені, відповідач не погодився, обґрунтував тим, що у разі, якби рішення про відмову у виплаті страхового відшкодування було б неправомірним , в такому випадку нарахування пені припинилося б через шість місяців від дня коли зобов`язання мало бути виконаним.

Короткий зміст позиції позивача

Позивач у відповідь на відзив наголошував на необгрунтованості доводів відповідача у поданому відзиві враховуючи наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Тігрес» не здійснював діяльності пов`язаної з наданням послуг таксі про що свідчать, пояснення водія ОСОБА_2 , надані працівникам патрульної поліції та представникам страхової компанії, що прибули за викликом водія транспортного засобу.

Позивач заперечував щодо тверджень відповідача про відсутність технічного контролю, в обгрунтуванні посилався на те, що чиним законодавством встановлено обов`язкове проходження технічного контролю , якщо строк експлуатації такого транспортного засобу становить два роки і більше. Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_1 , який було додано до позовної заяви зазначено, що дата першої реєстрації транспортного засобу - 25.03.2020.

Щодо розрахунків які здійснив відповідач у відзиві, позивач не згоден, враховуючи відсутність дій щодо визначення вартості залишків застрахованого засобу.

В свою чергу, відповідач порушуючи умови Договору страхування безпідставно відмовив позивачу у відшкодуванні.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення

Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.05.2024 у справі № 910/17102/23 в позові відмовлено повністю.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що:

- зважаючи на те, що відповідно до статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості, й звертаючись до відповідача із заявою на страхування наземного транспортного засобу, позивач самостійно визначив режим експлуатації/використання автомобіля "Hyundai Accent", реєстраційний номер НОМЕР_2 , як таксі, суд відхиляє доводи позивача, що транспортний засіб не використовувався за цим призначенням;

- при укладенні Договору позивач зобов`язався використовувати транспортний засіб відповідно до його цільового призначення та виконувати, виходячи із цього призначення, обов`язки, зокрема щодо проходження технічного контролю. Однак, в порушення підп. 12.3.6 п. 12.3 Договору, позивач щорічний технічний контроль не проходив, що відповідно до підп. 16.1.7 п. 16.1 Договору є підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування;

- використання позивачем транспортного засобу всупереч його призначенню, є також порушенням умов Договору. Враховуючи, що закріплена сторонами в Договорі умова (підп. 16.1.7 п. 16.1), що передбачає право страховика відмовити у виплаті страхового відшкодування у разі невиконання страхувальником обов`язків, передбачених умовами цього Договору та Правилами страхування, не суперечить вимогам закону, то така умова є обов`язковою для сторін у силу ч. 1 ст. 629 Цивільного кодексу України.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з ухваленим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою. Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевим господарським судом при ухваленні оскаржуваного рішення порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права, рішення суду першої інстанції ухвалено при неповному дослідженні доказів та з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, а зроблені судом висновки не відповідають обставинам справи.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення не було враховано наступних доводів:

- справу було розглянуто справу без виклику сторін, чим було порушено норми ст. 12 Господарського процесуального кодексу України;

- суд першої інстанції не врахував обставину, що в день ДТП на місце аварії прибув аварійний комісар Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Брокбізнес», засвідчив настання ДТП та пошкодження застрахованого транспортного засобу НОМЕР_2 ;

- судом не надано належної оцінки тому факту, що відповідач прийняв рішення про відмову у виплаті лише 14.09.2022, тобто через вісім місяців від дати страхового випадку, на якому був уповноважений представник відповідача - страховий комісар;

- не прийнято до уваги пояснення та доводи, які наддавались позивачем;

- посилання суду першої інстанції на обов?язок позивача використовувати автомобіль виключно як таксі не відповідають умова Договору;

- не враховано при прийнятті рішення судом першої інстанції періодичність проходження технічного контролю;

- відповідно до порушень умов Договору страхування з боку відповідача наявні підстави для стягнення штрафних санкцій, а також 3% річних та інфляційних втрат згідно з ст. 625 Цивільного кодексу України.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу та пояснень

02.07.2024 через підсистему «Електронний суд» від Акціонерного товариства «Страхова компанія «ББС» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній зазначав про правомірність висновків суду першої інстанції, а саме:

- пояснення позивача в апеляційній скарзі спростовуються його ж поясненнями, які містяться на сторінці 2 документу, який має назву «Пояснення по справі №910/17102/23» від 04.03.2024р., які доставлені до електронного суду 07.03.2024р., в яких Позивач зазначив лише 5 КВЕДів із 6-ти зареєстрованих своїх КВЕДів. Тобто позивач навмисно не написав свій зареєстрований КВЕД 77.11. Надання в оренду автомобілів і легкових автотранспортних засобів. При цьому, з фотографій з місця ДТП і після ДТП вбачається, що на рамці номерного знаку зазначено « 096-050-20-02 На своєму авто taxi.sbm.ua».

- 31 травня 2022р. Представник Позивача надав інформацію про відсутність проходження обов`язкового технічного контролю щодо застрахованого транспортного засобу. Тобто такий транспортний засіб експлуатувався всупереч закріпленій забороні його експлуатації в пункті 12.3.6 Договору та розділу 31 Правил дорожнього руху;

- в апеляційній скарзі заперечує необхідність проведення обов`язкового технічного контролю, вказуючи про те, що з моменту реєстрації транспортного засобу і до моменту ДТП не пройшло 2 роки. Тобто не з причин, що автомобіль нібито не використовується як таксі.

- відповідно таблиці на аркуші 4 Звіту №19246 від 26.10.2022р. про визначення вартості матеріального збитку завданого власнику колісного транспортного засобу (додаток 13 до позовної заяви), який був замовлений позивачем, чітко вказано початок експлуатації транспортного засобу 15.06.2019 року - згідно розшифровки VIN. Таким чином, оскільки ДТП трапилося 16.01.2022 року, то з моменту початку експлуатації транспортного засобу 15.06.2019 року до моменту ДТП пройшло вже більше 2-х років;

- до апеляційної скарги позивач долучив правила страхування і зазначав, що у правилах немає спеціальних умов для такої категорії автомобілів як «таксі». Однак, це не відповідає дійсності, адже в п. 5.1.23 правил страхування визначено, що до страхових випадків не відносяться та виплаті страхового відшкодування не підлягають при знищенні, пошкодженні транспортного засобу, внаслідок використання транспортного засобу для перевезення пасажирів на комерційній основі (у якості таксі) або під час використання в якості автомобіля, який надається в прокат, якщо це не обумовлено в заяві, поданій Страхувальником для укладення договору страхування або не було узгоджено зі Страховиком;

-враховуючи неподання Позивачем оригіналу заяви про страхове відшкодування (як це передбачено п. 14.2 Договору), яка є обов`язковим документом відповідно до п. 14.1 Договору та документів про проходження обов`язкового технічного контролю, відповідач вважає, що не порушував строків прийняття рішення відповідно до Договору та правомірно і обгрунтовано відмовив позивачу у виплаті страхового відшкодування;

- позивач розраховує пеню з порушенням п. 15.27 Договору, яким чітко закріплено порядок розрахунку пені.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.06.2024, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Тігрес" на рішення Господарського суду м. Києва від 13.05.2024 у справі № 910/17102/23, передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Станік С.Р., суддів: Яковлєв М.Л. Гончаров С.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.06.2024 витребувано у Господарського суду м. Києва матеріали справи № 910/17102/23 та вирішено відкласти вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України, за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Тігрес" на рішення Господарського суду м. Києва від 13.05.2024.

13.06.2022 на виконання ухвали з суду першої інстанції до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи № 910/17102/23.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.06.2024 відкрито апеляційне провадження у справі № 910/17102/23 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Тігрес" на рішення Господарського суду міста Києва від 13.05.2024, розгляд справи призначено на 11.07.2024.

Позиції учасників справи та явка представників сторін у судове засідання

В судове засідання 11.07.2024 з`явився представник позивача. Відповідач в судове засідання представників не направив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

04.07.2024 через підсистему «Електронний суд» від відповідача надійшло клопотання , в якому останній повідомив про необхідність бути присутнім в іншому судовому засіданні призначеного на 11.07.2024 об 11:45 по справі №910/7029/24 та висловив прохання визнати причину неявки поважною і відкласти судове засідання призначене на 11.07.2024 о 11 год 15 хв на іншу дату.

Представник позивача у судовому засіданні при розгляді питання, щодо можливості продовжити судове засідання за відсутності представника відповідача поклався на розсуд суду.

У відповідності до вимог ч. 5 статті 6 Господарського процесуального кодексу України, суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу на їхні офіційні електронні адреси, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).

Ч.12 ст.270 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Колегія суддів апеляційного господарського суду з урахуванням ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 202, ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, оскільки представники учасників справи, що не з`явилися, про дату та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, участь представників сторін у судовому засіданні судом обов`язковою не визнавалась, суду не наведено обставин, за яких спір не може бути вирішено в даному судовому засіданні.

Крім того, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що у випадку, коли представники сторін чи інші учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак, неявка представників учасників справи у судове засідання за умови належного повідомлення сторін про час і місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи, у зв`язку з чим суд відхиляє клопотання відповідача про відкладення розгляду та дійшов висновку, що підстави для відкладення розгляду апеляційної скарги - відсутні.

Представник позивача підтримав апеляційну скаргу, просив її задовольнити в повному обсязі, а рішення Господарського суду міста Києва від 13.05.2024 - скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як підтверджується наявними матеріалами справи та встановлено судом апеляційної інстанції, 16.01.2021 о 21 год. 20 хв. по проспекту Перемоги, 9 в м. Києві відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля "Kia Sportage", реєстраційний номер НОМЕР_3 , під керуванням ОСОБА_3 , та автомобіля "Hyundai Accent", реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 .

Внаслідок вказаної дорожньо-транспортної пригоди було пошкоджено, зокрема, автомобіль "Hyundai Accent", реєстраційний номер НОМЕР_2 , який був застрахований у відповідача на підставі Договору добровільного страхування наземного транспортну № 006-0465675/01НТ5 від 24.05.2021 (далі - Договір).

Відповідно до постанови Шевченківського районного суду м. Києва від 21.04.2022 у справі № 761/3157/22 механічні пошкодження транспортних засобів сталися внаслідок порушення водієм ОСОБА_3 вимог п.п. 8.5.1, 8.4 "г" Правил дорожнього руху України, що тягне адміністративну відповідальність, передбачену статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Водночас, оскільки на момент розгляду справи судом минуло понад три місяці з дня вчинення правопорушення, провадження у справі про адміністративне правопорушення, передбачене статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо ОСОБА_3 було закрито у зв`язку із закінченням на момент розгляду справи строків, передбачених статтею 38 цього Кодексу.

Між Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Брокбізнес" (далі - Страховик) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Тігрес» (далі - Страхувальник) укладено договір добровільного страхування наземного транспорту «КАСКО» № 006-0465675/01НТ від 24.05.2021 (далі - Договір), предметом якого є майнові інтереси Страхувальника, що не суперечать закону, пов`язані з володінням, користуванням та розпорядженням наземним транспортним засобом Hyundai Accent д/н НОМЕР_2 , та прикріпленим до нього зовні та всередині додатковим обладнанням.

Строк дії договору дійсний до 25.05.2022, страхова сума складає 250 000,00 грн за п. 8.5 Договору страхування.

Відповідно до 9.2. договору передбачено, що страховий випадок - подія, передбачена Договором, яка відбулася із настанням якої виникає обов?язок Страховика здійснити виплату страхового відшкодування Страхувальнику (Вигодонабувачу). Страховими випадками є

пошкодження, знищення (загибель) або втрата застрахованого транспортного засобу в

цілому, або окремих його деталей та частин, внаслідок настання застрахованих ризиків (позначених відміткою «так» в п.8.3 Договору) під час дії Договору і за умови, що ці події не підпадають під виключення або обмеження страхування за Договором.

Пунктом 10.2. договору передбачено, що Договір діє за всіма застрахованими ризиками (позначеними відміткою «так» в п. 8.3 Договору за умовами керування застрахованим транспортним засобом особами, зазначеними в п.6 Договору, які повинні відповідати вимогам встановленим в п.7 Договору.

Пунктом 12.1.2, договору передбачено, що Страховик зобов`язаний: впродовж 2 (двох) днів, як тільки йому стане відомо про настання страхового випадку. вжити всіх заходів щодо оформлення всіх необхідних документів для своєчасної виплати страхового відшкодування.

Положенням п. 12.1.3 Договору визначено, що у разі настання страхового випадку, після подання Страхувальником всіх належним чином оформлених документів, здійснити виплату страхового відшкодування у передбачений Договором строк.

Страхова сума - це грошова сума, в межах якої Страховик відповідно до умов страхування зобов?язаний провести виплату страхового відшкодування. Зазначена в Договорі (п.8.5) страхова сума не може перевищувати ринкової вартості ТЗ на момент укладення Договору (відповідно до п.15.4 Договору).

Згідно п. 13.1.5 Договору страхування, після настання події, що може бути визнана страховим випадком, Страхувальник зобов`язаний впродовж 2 двох робочих днів письмово повідомити про це Страховика шляхом подання повідомлення заяви встановленої Страховиком форми, особисто або її довіреною особою.

Не розпочинати ремонтно-відновлювльних робіт без письмового узгодження зі Страховиком місця проведення цих робіт, вартості відновлювального ремонту в межах якого має бути виплачене страхове відшкодування, крім робіт , повязаних із транспортуваням ТЗ ( п. 13.1.10 Договору.

Пунктом 14.1.2. Договору визначено, що при настанні страхового випадку за ризиком ДТП страхувальник надає довідку встановленої форми з відповідних компетентних підрозділів Національної поліції відносно ДТП (крім випадків, передбачених пунктами 13.1.2.1.-13.1.2.3. Договору), передбачена законодавством, а у разі оформлення Повідомлення про ДТП встановленого зразка («Європротоколу») - заповнений належним чином у відповідності до вимог чинного законодавства Європротокол; протокол медичного огляду, або довідку медичного закладу, що проводив такий огляд, про відсутність (наявність) у водія, що керував 13 у момент ДТП, ознак алкогольного сп?яніння або перебування під впливом наркотичних, токсичних та медичних препаратів, якщо проведення медичного обстеження вимагалось працівниками поліції;-довідку про учасників ДТП (форма 2, розгорнута);

протокол про адміністративне правопорушення (у разі його складання); інші документи на вимогу Страховика;

Відповідно до п. 16.1.3 Договору, Страховик має право відмовити у виплаті страхового відшкодування у випадку не повідомлення Страхувальником Страховика про зміну умов експлуатації ТЗ передача ТЗ Страхувальником в оренду. Лізинг, прокат, використання тз в якості таксі , допущення до керування осіб, що не зазначені у цьому договорі).

17.01.2022 позивач звернувся до відповідача із повідомленням про подію, що має ознаки страхового випадку, що підтверджується і самим відповідачем у листі - відмові № 938-11 від 14.09.2022.

14.09.2022 відповідач, на підставі підп. 16.1.7 п. 16.1 Договору, прийняв рішення про відмову у виплаті страхового відшкодування по Договору, оформлене листом № 938-11, яке мотивовано невиконанням позивачем обов`язків, передбачених умовами Договору та Правилами страхування, щодо використання транспортного засобу відповідно до його цільового призначення та вимог технічної експлуатації, встановлених розділом 31 Правил дорожнього руху.

Відповідно до Звіту про визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу № 19246 від 26.10.2022, складеного Товариством з обмеженою відповідальністю "ЕАК "Довіра", вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля "Hyundai Accent", реєстраційний номер НОМЕР_2 , внаслідок ДТП, що сталася 16.01.2022, станом на 26.10.2022 складає 329 240,00 грн.

27.12.2022 позивач направив на адреус відповідача Претензію щодо невиконання умов виплати страхового відшкодування (вих № 26/12 від 26.12.2022), відповідно до якої вимагав виплатити страхове відшкодування в сумі 356 262,90 грн.

У відповідь на зазначену претензію відповідач, листом № 70-05 від 17.01.2023, відмовив у її задоволенні, пославшись на підстави, викладені у рішенні № 938-11 від 14.09.2022.

Вважаючи відмову у виплаті страхового відшкодування незаконною, позивач звернувся до суду з цим позовом та просить стягнути з відповідача на свою користь 250 000,00 грн страхового відшкодування, 3 500,00 грн. Витрат на залучення експерта для визначення вартості оцінки, 186 739,70 грн пені, 78 250,00 грн інфляційних втрат та 13 109,59 грн 3 % річних.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач зазначав, що в пункті 4 Договору сторони погодили режим експлуатації автомобіля "Hyundai Accent", реєстраційний номер НОМЕР_2 , в якості таксі, чим збільшили ризики і відповідальність відповідача, та одночасно, обов`язки позивача, зокрема, щодо забезпечення проходження застрахованим транспортним засобом обов`язкового технічного контролю. Невиконання цього обов`язку, відповідно до підп. 16.1.7 п. 16.1 Договору, є підставою для відмови у здійсненні страхової виплати. Також відповідач вказував на недоліки у розрахованому позивачем розмірі страхового відшкодування.

У відповідь на заперечення відповідача позивач зазначав, що автомобіль "Hyundai Accent", реєстраційний номер НОМЕР_2 , використовувався у службових цілях позивача, а не в якості таксі. Також позивач посилається на те, що законодавством встановлено обов`язок проходження обов`язкового технічного контролю (в тому числі таксі), якщо строк експлуатації такого транспортного засобу становить два роки і більше, натомість перша реєстрація автомобіля "Hyundai Accent", реєстраційний номер НОМЕР_2 , відбулась 25.03.2020, що свідчить про те, що станом на момент ДТП щодо вказаного транспортного засобу проходження технічного огляду не вимагалось.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Згідно із ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Північний апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків.

Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно, цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.

Для виконання вимог ст. 86 Господарського процесуального кодексу України необхідним є аналіз доказів та констатація відповідних висновків за результатами такого аналізу. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Водночас 17.10.2019 набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до Господарського процесуального кодексу та змінено назву ст. 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування "вірогідність доказів".

Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Аналогічний підхід до стандарту доказування "вірогідність доказів" висловлено Касаційним господарським судом у постановах від 29.01.2021 у справі № 922/51/20, від 31.03.2021 у справі № 923/875/19, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що розгляд даної справи здійснюється в порядку, передбаченому нормами Господарського процесуального кодексу України, відповідно, і оцінка доказів у ній здійснюватиметься через призму такого стандарту доказування, як "баланс вірогідностей" .

Пунктом 2 ст.1187 Цивільного кодексу України передбачено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки одній особі з вини іншої, відшкодовується винною особою.

Згідно з ч. 1 ст. 16 Закону України "Про страхування" , договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов`язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Страховий випадок - це подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов`язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі (ч. 2 ст. 8 Закону України "Про страхування").

За змістом статті 988 Цивільного кодексу України та статті 20 Закону України "Про страхування" обов`язок страховика здійснити страхове відшкодування виникає лише у разі настання страхового випадку.

Частиною першою статті 991 Цивільного кодексу України та частиною першою статті 26 Закону України "Про страхування" передбачені підстави для відмови страховика у здійсненні страхових виплат або страхового відшкодування.

Частиною другою статті 991 Цивільного кодексу України, і кореспондуючою їй частиною другою статті 26 Закону України "Про страхування", встановлено, що договором страхування можуть бути передбачені також інші підстави для відмови здійснити страхову виплату, якщо це не суперечить закону.

Однією із загальних засад цивільного законодавства є, зокрема, свобода договору (п. 3 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України). Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ч. 1 ст. 629 Цивільного кодексу України).

Підпунктом 12.3.6 пункту 12.3 Договору встановлено обов`язок позивача використовувати транспортний засіб відповідно до його цільового призначення та вимог технічної експлуатації, встановлених розділом 31 Правил дорожнього руху та/або встановлених заводом-виробником застрахованого транспортного засобу.

Згідно з підп. "б" пункту 31.3 Правил дорожнього руху забороняється експлуатація транспортних засобів згідно із законодавством якщо вони не пройшли обов`язковий технічний контроль (для транспортних засобів, що підлягають такому контролю).

Частиною другою статті 35 Закону України "Про дорожній рух" встановлено, що обов`язковому технічному контролю не підлягають:

1) легкові автомобілі усіх типів, марок і моделей, причепи (напівпричепи) до них (крім таксі та автомобілів, що використовуються для перевезення пасажирів або вантажів з метою отримання прибутку), мотоцикли, мопеди, мотоколяски та інші прирівняні до них транспортні засоби - незалежно від строку експлуатації;

2) легкові автомобілі, що використовуються для перевезення пасажирів або вантажів з метою отримання прибутку, вантажні автомобілі незалежно від форми власності вантажопідйомністю до 3,5 тонни, причепи до них - із строком експлуатації до двох років.

3) технічні засоби для агропромислового комплексу, визначені Законом України "Про систему інженерно-технічного забезпечення агропромислового комплексу України".

Отже таксі та автомобілі, що використовуються для перевезення пасажирів або вантажів з метою отримання прибутку, підлягають обов`язковому технічному контролю.

Експлуатація транспортних засобів, що підлягають обов`язковому технічному контролю, але не пройшли його, забороняється (ч. 1 ст. 37 Закону України "Про дорожній рух", підпункт "г" пункту 31.3 Правил дорожнього руху).

В свою чергу, суд апеляційної інстанції погоджується з доводами позивача, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів використання спірного транспортного засобу саме як таксі, а наявність на фотознімках з місця ДТП і після ДТП певних відомостей на номерному знаку - не є належним та допустимим доказом щодо такого використання транспортного засобу в якості таксі. Крім того, господарська діяльність позивача стосується неспеціалізованої оптової торгівлі товарами господарського призначення, про що внесено відомості до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

При цьому, суд апеляційної інстанції враховує ,що п. 24 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності» ліцензуванню підлягає такий вид господарської діяльності, як перевезення пасажирів, зокрема, автомобільним транспортом.

Проте, матеріали справи не містять доказів стосовно наявності у відповідача такої ліцензії, як і не містять доказів про використання ним спірного транспортного засобу саме для перевезення пасажирів, тобто в якості таксі, у зв?язку з чим посилання відповідача як на підставу відмови у виплаті страхового відшкодування на підп. "б" пункту 31.3 Правил дорожнього руху, і як наслідок на п. 16.1.7 п. 16.1 Договору - визнаються судом апеляційної інстанції необгрунтованими.

Крім того, підпунктом 12.3.6 пункту 12.3 Договору встановлено обов`язок позивача використовувати транспортний засіб відповідно до його цільового призначення та вимог технічної експлуатації, встановлених розділом 31 Правил дорожнього руху та/або встановлених заводом-виробником застрахованого транспортного засобу.

Отже, висновки суду першої інстанції про те, що використання позивачем транспортного засобу всупереч його призначенню, про що він неодноразово стверджує, є також порушенням умов Договору - є помилковими, оскільки у підпунктом 12.3.6 пункту 12.3 Договору сторони визначили цільове використання автомобіля згідно вимог заводу-виробника, а не цільове призначення згідно Договору страхування.

В свою чергу, відповідачем до матеріалів справи долучено повідомлення про подію, що має ознаки страхового випадку за договором, яке отримано відповідачем 17.01.2022, заяву щодо напрямку виплати страхового відшкодування від 16.01.2022, а позивачем також надано звіт про визначення вартості матеріального збитку від 26.10.2022 на суму 329 240,00 грн., складений суб?єктом оціночної діяльності ТОВ «Експертно-асистуюча компанія «Довіра» (в якому зокрема визначено вартість саме відновлювального ремонту). При цьому, позивачем надсилалось відповідачу повідомлення про технічний огляд застрахованого автомобіля (лист від 13.10.2022), проте, відповідач свого представника на відповідний технічний огляд - не направив.

За умовами п. 15.25 Договору, Страховик приймає рішення про виплату страхового відшкодування та складає страховий акт, або приймає рішення про відмову у виплаті страхового відшкодування впродовж 10 робочих днів після отримання останнього з документів, що підтверджується факт настання страхового випадку, його обставин і розмір збитків, а отже, граничний строк прийняття відповідного рішення відповідачем сплив 31.01.2022.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції оцінивши наявні в матеріалах справи докази як кожен окремо, так і в сукупності, дійшов висновку, що наявними у матеріалах справи доказами підтверджується наявність у відповідача обов?зку перед позивачем щодо виплати страхового відшкодування за Договором, який відповідачем всупереч умов Договору та ст. ст. 526, 988 Цивільного кодексу України та статті 20 Закону України "Про страхування" - не виконано у визначений Договором строк, чим допущено порушення зобов?язання з виплати страхового відшкодування, що є підставою для стягнення страхового відшкодування в судовому порядку.

Також, відповідно до п. 15.11.1 Договору, якщо страховик прийняв рішення про те, що право власності на транспортний засіб не переходить до страховика, сума страхового відшкодування визначається як різниця між ринковою вартістю транспортного засобу на дату настання страхового випадку та ринковою вартістю його залишків, розрахованих згідно п. 15.9 Договору за вирахуванням франшизи, попередніх страхових виплат за договором та інших відрахувань згідно договору.

Проте, матеріали справи не містять належних доказів того, що відповідачем було прийнято рішення щодо переходу або непереходу до нього прав власності на застрахований транспортний засіб, а тому визначення вартості залишків в контексті спірних правовідносин - не є необхідним. До того ж, експертним звітом визначено саме вартість відновлювального ремонту, тобто вартість матеріального збитку, який необхідний саме для ремонту автомобіля, який є можливим для подальшого використання.

Відповідно до п. 8.8.1 Договору зазначено умову франшизи, що складає 1% при пошкодженні ТЗ, однак, позивачем при розрахунках не врахованого даної умови.

Згідно ст.9 Закону України «Про страхування» визначено, що франшиза - частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування. Тобто, франшиза це ті збитки, попередньо прописані в договорі, які страховик не відшкодовує в разі виникнення страхового випадку.

Таким чином, з урахуванням погодженої сторонами франшизи у розмірі 1%, та ліміту відшкодування - 250 000,00 грн., суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що розмір страхового відшкодування, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача складає 247 500 (двісті сорок сім тисяч п?ятсот) грн. 00 коп.,і підлягає стягненню з відповідача на користь позивача. В решті вимог в цій частині слід відмовити.

Також, п. 9.3 Договору передбачено, що страховик відшкодовує непрямі збитки, що пов?язані з страховим випадком, зокрема, проведення експертизи, а тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача 3 500,00 грн. на залучення експерта - також підлягає задоволенню, з огляду на її доведеність та обгрунтованість, а розмір вартості експертного дослідження узгоджено між позивачем та експертною організацією у договорі № 19246 від 14.10.2022, а його виконання - актом від 26.10.2022 на суму 3 500,00 грн. та відповідним звітом.

Також позивач просив стягнути на користь відповідача: інфляційні витрати у розмірі - 78 250,00 грн, 3% річних - 13 109,59 грн., пеню - 186 739,70 грн.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Так, згідно з частиною 1 статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 610, частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до вимог ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд апеляційної інстанції, здійснивши відповідний перерахунок, дійшов висновку про часткове задоволення вимог позивача у цій частині заявлених до стягнення показників, а саме: інфляційних витрат у розмірі 71 132,68 грн., (оскільки позивачем заявлено до нарахування період з 01.02.2022 по 30.09.2023 та враховуючи, основну заборгованість в розмірі 247 500, 00 грн), та 3% річних - 12 978,49 грн (оскільки позивачем заявлено до нарахування період з 01.02.2022 по 01.11.2023 та враховуючи, основну заборгованість в розмірі 247 500,00 грн ). В решті вимог у цій частині слід відмовити.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Відповідно до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч.ч. 2, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 15.27 Договору визначено, що при порушенні строків виплати страхового на письмову вимогу страхувальника сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожен день прострочення. Тобто, умовами договору сторони визначили строк прострочення, який розраховується за кожен день такого прострочення, не обмежуючись строком, визначеним ст. 232 Господарського кодексу України.

Суд апеляційної інстанції, здійснивши відповідний перерахунок, дійшов висновку про часткове задоволення вимог позивача у цій частині заявлених до стягнення показників, а саме: пені у розмірі 186 255 грн. 62 коп. (оскільки позивачем заявлено до нарахування період з 01.02.2022 по 31.10.2023 та враховуючи, основну заборгованість в розмірі 247 500,00 грн ). В решті вимог у цій частині слід відмовити.

Також, відповідачем до суду першої інстанції була подана заява про застосування до вимог позивача щодо стягнення пені річного строку позовної давності, і відмовити у позові в цій частині з посиланням на приписи ст. ст. 253, 256, ч. 1 ст. 258, ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України, оскільки сплив позовної давності за доводами відповідача припадає на 31.01.2023, а позов подано позивачем 01.11.2023.

Проте, вказані доводи суд апеляційної інстанції відхиляє з огляду на наступне.

Ч. 1 ст. 256 Цивільного кодексу України визначає, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Ч. 1 ст. 258 Цивільного кодексу України визначено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення пені (п. 1 ч. 2).

Так, в матеріалах справи наявні відомості про розгляд Шевченківським районним судом справи № 761/27342/23 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Тігрес» до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Брокбізнес», ОСОБА_3 , про стягнення страхового відшкодування та відшкодування матеріальної шкоди.

Зокрема, 01.08.2023 до Шевченківського районного суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Тігрес» до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Брокбізнес», ОСОБА_3 , про стягнення страхового відшкодування та відшкодування матеріальної шкоди.

Ухвалою суду від 27.10.2023 закрито провадження у справі в частині позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Тігрес» до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Брокбізнес» про стягнення страхового відшкодування.

Закриваючи провадження у справі в частині позовних вимог в частині позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Тігрес» до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Брокбізнес» про стягнення страхового відшкодування суд виходив із того, що спір між останніми відноситься до юрисдикції господарських судів.

Отже, лише після закриття провадження в частині позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Тігрес» до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Брокбізнес» про стягнення страхового відшкодування саме з підстав непідвідомчості вказаного спору суду цивільної юрисдикції, Товариство з обмеженою відповідальністю «Тігрес» у листопаді 2023 року звернулось з відповідним позовом до Господарського суду міста Києва, в якому заявило відповідні вимоги про стягнення страхового відшкодування, пені.

Ч. 2 ст. 264 Цивільного кодексу України визначає, що позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Ч. 1 ст. 265 Цивільного кодексу України визначено, що залишення позову без розгляду не зупиняє перебігу позовної давності.

Отже, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що пред?явлення позивачем позову у серпні 2023 року до Шевченківського районного суду міста Києва, перервало річний строк позовної давності щодо вимоги про стягнення пені, а тому такий строк позивачем не пропущено в розумінні ст. ст. 253, 256, ч. 1 ст. 258, ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України. При цьому, суд апеляційної інстанції враховує, що провадження у справі за позовними вимогами позивача було саме закрито, а не залишено без розгляду.

Також, позивач вказував на порушення судом першої інстанції положення статті 12 Господарського процесуального кодексу України , а саме призначення справи до розгляду без виклику сторін, обгрунтовуючи тим, що сума позову перевищує допустимі розміри для розгляду в спрощеному проваджені.

Проте, вказаний довод відхиляється судом апеляційної інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до п. 1, 2 ч. 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України, малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

За правилами п. 1 ч. 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України, для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує: 227 000,00 грн. - станом на момент звернення з відповідним позовом.

Згідно з положеннями ч. 3 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України, спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

За правилами ст. 250 Господарського процесуального кодексу України, питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі, що і було визначено судом першої інстанції у відповідінй ухвалі. Проте, в подальшому, відповідач заявив у відзиві клопотання про розгляд справи з викликом учасників справи.

Згідно з ч. 1, 2, 5, 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заяві по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з п. 4, 6, 8, 10 ч. 2 ст. 176 Господарського процесуального кодексу України, про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, в якій зазначаються за якими правилами позовного провадження (загального чи спрощеного) буде розглядатися справа; дата, час і місце проведення судового засідання для розгляду справи по суті, якщо справа буде розглядатися в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін; строк для подання відповідачем відзиву на позов; строки для подання відповіді на відзив та заперечень, якщо справа буде розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження.

Суд апеляційної інстанції дослідивши наявні матеріали справи, встановив, що п. 1, 2 ч. 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України унормовано розгляд справи за правилами загального позовного провадження певної категорії справ, визначеними такими за приписами ч. 3, 4 статті 247 Господарського процесуального кодексу України, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Ч. 1, 2 статті 247 Господарського процесуального кодексу України визначено, що у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи. У порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції господарського суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Ч. 4 статті 247 Господарського процесуального кодексу України визначено, що у порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи:

1) про банкрутство;

2) за заявами про затвердження планів санації боржника до відкриття провадження у справі про банкрутство;

3) у спорах, які виникають з корпоративних відносин, та спорах з правочинів щодо корпоративних прав (акцій);

4) у спорах щодо захисту прав інтелектуальної власності, крім справ про стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

5) у спорах, що виникають з відносин, пов`язаних із захистом економічної конкуренції, обмеженням монополізму в господарській діяльності, захистом від недобросовісної конкуренції;

6) у спорах між юридичною особою та її посадовою особою (у тому числі посадовою особою, повноваження якої припинені) про відшкодування збитків, заподіяних такою посадовою особою юридичній особі її діями (бездіяльністю);

7) у спорах щодо приватизації державного чи комунального майна;

8) в яких ціна позову перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

9) інші вимоги, об`єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 3-8 цієї частини.

З урахуванням наведеного суд апеляційної інстанції встановив, що вказана справа № з вимогами позивача до відповідача про стягнення 531 599,29 грн. - не відноситься до переліку (винятку) справ, обумовлених ч. 4 статті 247 Господарського процесуального кодексу України. В свою чергу, враховуючи те, що ціна позову у вказаній справі не перевищувала п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (станом на 01.01.2023), з огляду на ч. 3 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України, справа є малозначною в розумінні ч. 5 ст. 12 ГПК України, враховуючи саме характер спірних правовідносин та предмет доказування, і відповідно, підстави для розгляду її в порядку загального позовного провадження - відсутні, з огляду на її малозначність. Згідно з ч. 1 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України, у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи. Таким чином, доводи скаржника в цйі частині не приймаються судом апеляційної інстанції як підстава для скасування оскаржуваного рішення.

З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд приходить до висновку, що доводи, викладені скаржником в апеляційній скарзі, знайшли своє підтвердження під час розгляду справи в апеляційному порядку, саме з урахуванням мотивів даної постанови, оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалено при нез`ясуванні обставин, що мають значення для справи, за недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права (ст.ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України), у зв`язку з чим на підставі п. 1-4 ч. 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України оскаржуване рішення підлягає скасуванню в апеляційному порядку з прийняттям нового рішення про часткове задоволення позовних вимог, за наведених у даній постанові підстав, про: стягнення з Акціонерного товариства "Страхова компанія "ББС ІНШУРАНС" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Тігрес" 247 500 (двісті сорок сім тисяч п?ятсот) грн. 00 коп. - страхового відшкодування, 3 500 (три тисячі п?ятсот) грн. 00 коп. витрат на залучення експерта, 12 948 (дванадцять тисяч дев?ятсот сорок вісім) грн. 49 коп. 3% річних, 186 255 (сто вісімдесят шість тисяч двісті п?ятдесят п?ять) грн. 62 коп. пені, 71 132 (сімдесят одна тисяча сто тридцять дві) грн.68 коп. інфляційних втрат. В решті позовних вимог позивача слід відмовити.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі апеляційний суд надав учасникам спору вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Ч. 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України визначено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд приходить до висновку, що доводи, викладені скаржником в апеляційній скарзі, знайшли своє підтвердження під час розгляду справи в апеляційному порядку, оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалено при нез`ясуванні обставин, що мають значення для справи, за недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права (ст.ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України), у зв`язку з чим на підставі п. 1-4 ч. 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України оскаржуване рішення підлягає скасуванню в апеляційному порядку з прийняттям нового рішення про часткове задоволення позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Тігрес" про стягнення з Акціонерного товариства "Страхова компанія "ББС ІНШУРАНС" , а саме в частині стягнення з Акціонерного товариства "Страхова компанія "ББС ІНШУРАНС" (код ЄДРПОУ 20344871; 04050 м.Київ, вул. Білоруська, 3) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Тігрес" (код ЄДРПОУ 39318026; 08130 Київська обл., Бучанський район, с.Петропавлівська Борщагівка, вул. Вишнева, 48) 247 500 (двісті сорок сім тисяч п?ятсот) грн. 00 коп. - страхового відшкодування, 3 500 (три тисячі п?ятсот) грн. 00 коп. витрат на залучення експерта, 12 948 (дванадцять тисяч дев?ятсот сорок вісім) грн. 49 коп. 3% річних, 186 255 (сто вісімдесят шість тисяч двісті п?ятдесят п?ять) грн. 62 коп. пені, 71 132 (сімдесят одна тисяча сто тридцять дві) грн.68 коп. інфляційних втрат. В решті вимоги позивача задоволенню не підлягають.

Розподіл судових витрат

Пунктом 2 ч. 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, що у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

На підставі п. 2 ч. 1, ч. 14 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції здійснює розподіл судових витрат наступним чином:

- з Акціонерного товариства "Страхова компанія "ББС ІНШУРАНС" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Тігрес" слід стягнути 7 820 (сім тисяч вісімсот двадцять) грн. 05 коп. судового збору за подачу позову та 11 730 (одинадцять тисяч сімсот тридцять) грн. 08 коп. судового збору за подачу апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 240, 269, 270, 273, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Тігрес" на рішення Господарського суду міста Києва від 13.05.2024 у справі № 910/17102/23 - задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 13.05.2024 у справі № 910/17102/23- скасувати.

3. Ухвалити нове рішення:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Тігрес" до Акціонерного товариства "Страхова компанія "ББС ІНШУРАНС" про стягнення 531 599,29 грн. - задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства "Страхова компанія "ББС ІНШУРАНС" (код ЄДРПОУ 20344871; 04050 м.Київ, вул. Білоруська, 3) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Тігрес" (код ЄДРПОУ 39318026; 08130 Київська обл., Бучанський район, с.Петропавлівська Борщагівка, вул. Вишнева, 48) 247 500 (двісті сорок сім тисяч п?ятсот) грн. 00 коп. - страхового відшкодування, 3 500 (три тисячі п?ятсот) грн. 00 коп. витрат на залучення експерта, 12 948 (дванадцять тисяч дев?ятсот сорок вісім) грн. 49 коп. 3% річних, 186 255 (сто вісімдесят шість тисяч двісті п?ятдесят п?ять) грн. 62 коп. пені, 71 132 (сімдесят одна тисяча сто тридцять дві) грн.68 коп. інфляційних втрат.

В решті позовних вимог та апеляційної скарги - відмовити.

4. Стягнути з Акціонерного товариства "Страхова компанія "ББС ІНШУРАНС" (код ЄДРПОУ 20344871; 04050 м.Київ, вул. Білоруська, 3) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Тігрес" (код ЄДРПОУ 39318026; 08130 Київська обл., Бучанський район, с.Петропавлівська Борщагівка, вул. Вишнева, 48) 7 820 (сім тисяч вісімсот двадцять) грн. 05 коп. судового збору за подачу позову та 11 730 (одинадцять тисяч сімсот тридцять) грн. 08 коп. судового збору за подачу апеляційної скарги.

5. В решті судовий збір за подачу позову та апеляційної скарги - залишити за позивачем.

6. Матеріали справи № 910/17102/23 повернути до Господарського суду міста Києва, доручивши видати наказ на виконання даної постанови.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах, яким є Верховний Суд, шляхом подачі касаційної скарги в порядку, строки та випадках, визначених ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Касаційна скарга на постанову подається протягом 20 днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови підписано: 02.09.2024.

Головуючий суддя С.Р. Станік

Судді М.Л. Яковлєв

С.А. Гончаров