Ухвала

від 28.08.2024 по справі 905/1586/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

28 серпня 2024 року

м. Київ

cправа № 905/1586/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Бакуліна С.В. - головуючий, Кібенко О.Р., Кролевець О.А.,

за участю секретаря судового засідання - Федорченка В.М.,

представників учасників справи:

позивача - Ляха К.М.,

відповідача - Горяніна А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця"

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 21.05.2024 (головуючий суддя - Гребенюк Н.В., судді: Слободін М.М., Шутенко І.А.) та рішення Господарського суду Донецької області від 27.02.2024 (суддя Чернова О.В.)

у справі №905/1586/23

за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця"

до Публічного акціонерного товариства "Донбасенерго"

про стягнення 24 841 436,80грн, з яких: 3 922 261,73грн - 3% річних, 20 919 175,07грн - інфляційні втрати

та за зустрічним позовом Публічного акціонерного товариства "Донбасенерго"

до Акціонерного товариства "Українська залізниця"

про стягнення 31 723 465,99грн, з яких: 8 079 812,61грн - 3% річних, 23 643 653,38грн - інфляційні втрати,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1.Акціонерне товариство "Українська залізниця" (далі також - АТ "Українська залізниця") звернулося до Господарського суду Донецької області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Донбасенерго" (далі також - ПАТ "Донбасенерго") про стягнення 24 841 436,80грн, з яких: 3 922 261,73 грн - 3% річних, 20 919 175,07 грн - інфляційні втрати.

1.2.Позовні вимоги обґрунтовані неповерненням відповідачем грошових коштів, які були отримані ним на підставі скасованого судового рішення, а також сплатою присудженого за судовим рішенням судового збору з простроченням, що стало підставою для нарахування 3% річних та інфляційних втрат.

1.3.Заперечення проти позову мотивовані тим, що (1) право на поворот виконання рішення не є матеріальним правом, а є процесуальним правом, яке реалізується шляхом подання у встановленому порядку заяви про поворот виконання рішення і виникає у сторони з моменту задоволення цієї заяви; (2) питання про поворот виконання рішення вирішено ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.10.2022 у справі №910/5953/17, відповідно право на поворот виконання рішення у позивача виникло не раніше 06.10.2022, у зв`язку з чим нарахування інфляційних втрат та 3% річних з 09.12.2021 є безпідставними та необґрунтованими; (3) оскільки укладена між сторонами угода про порядок врегулювання заборгованості від 24.03.2022 не була затверджена судом, а право на поворот виконання рішення є процесуальним правом, відповідно воно не може бути врегульовано такою угодою; (4) ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.11.2022 відстрочено виконання ухвали господарського суду від 06.10.2022 про поворот виконання рішення Господарського суду міста Києва від 18.02.2021 у справі №910/5953/17 до 01.10.2023, а остаточний розрахунок ПАТ "Донбасенерго" здійснило 09.10.2023, тому за період існування боргу (з 02.10.2023 по 08.10.2023) інфляційні нарахування не здійснюються, а розмір 3% річних становить 40 535,29грн.

1.4.У відзиві на позов ПАТ "Донбасенерго" просить зменшити розмір відсотків річних до мінімального рівня, посилаючись на вкрай тяжке матеріальне становище підприємства.

1.5.ПАТ "Донбасенерго" звернулося до Господарського суду Донецької області із зустрічним позовом до АТ "Українська залізниця" про стягнення 31 723 465,99 грн, з яких: 8 079 812,61 грн - 3% річних, 23 643 653,38 грн - інфляційні втрати

1.6.Зустірчні позовні вимоги обґрунтовані простроченням відповідачем за зустрічним позовом заборгованості, яка виникла у зв`язку з неналежним виконанням умов договору купівлі-продажу електроенергії від 20.10.2015 №Д/ЭЭ-15422/НЮ та яка підтверджена рішенням Господарського суду міста Києва від 21.03.2017 у справі №910/22748/16, що стало підставою для нарахування 3% річних та інфляційних втрат.

1.7.Заперечення проти зустрічних позовних вимог мотивовані тим, що ПАТ "Донбасенерго" обґрунтовує свої зустрічні позовні вимоги невиконанням рішення Господарського суду міста Києва від 21.03.2017 у справі №910/22748/16, що відповідно до позиції Великої Палати Верховного Суду є грошовим зобов`язанням, тому прострочення такого зобов`язання в даному випадку могло виникнути лише після настання строку, коли рішення суду мало бути виконаним. Однак, виконання рішення Господарського суду міста Києва від 21.03.2017 у справі №910/22748/16 є неможливим, оскільки зупинено Державою шляхом встановлення мораторію, відтак прострочення АТ "Українська залізниця" виконання цього рішення не виникало, навіть на момент неправомірного примусового виконання в рамках виконавчого провадження.

1.8.У відзиві на зустрічний позов АТ "Українська залізниця" просить, у разі якщо суд встановить наявність підстав для задоволення зустрічних позовних вимог, застосувати до спірних правовідносин наслідки пропуску позовної давності та відмовити у задоволені позову. Відповідач за зустрічним позовом вказує на неправомірність нарахування інфляційних втрат та 3% річних за період з 05.04.2017 по 24.02.2021, оскільки таке нарахування здійснено всупереч ретроспективного застосування норм статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) та здійснено за більший період позовної давності, ніж передбачено законом. За змістом відзиву на зустрічний позов відповідач просить також зменшити заявлені до стягнення 3% річних за зустрічним позовом до мінімального рівня, в обґрунтування чого вказує на значні матеріальні втрати та скрутне матеріальне становище підприємства.

2.Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій

2.1.Господарський суд міста Києва розглядав справу №910/22748/16 за позовом ПАТ "Донбасенерго" до ПАТ "Українська залізниця" та ДП "Донецька залізниця" про стягнення 69 179 723,28 грн.

2.2.Предметом спору у справі №910/22748/16 було неналежне виконання відповідачем зобов`язань за договором купівлі-продажу електроенергії №Д/ЭЭ-15422/НЮ від 20.10.2015.

2.3.Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.03.2017 у справі №910/22748/16 у задоволенні позовних вимоги до АТ "Українська залізниця" відмовлено. Позов задоволено до ДП "Донецька залізниця". Стягнуто з ДП "Донецька залізниця" на користь ПАТ "Донбасенерго" 69 179 723,28грн боргу та 206 700 грн судового збору.

2.4.На виконання рішення Господарського суду міста Києва від 21.03.2017 у справі №910/22748/16 видано відповідний наказ від 10.04.2017.

2.5.24.03.2020 відкрито виконавче провадження НОМЕР_1 з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва №910/22748/16 від 10.04.2017.

2.6.Ухвалою господарського суду від 10.07.2020 у справі №910/22748/16 замінено сторону виконавчого провадження НОМЕР_1, відкритому на підставі наказу Господарського суду міста Києва від 10.04.2017 у справі №910/22748/16, а саме боржника - з ДП "Донецька залізниця" на його правонаступника АТ "Українська залізниця".

2.7.Відповідно до постанови відділу державної виконавчої служби про зняття арешту з коштів боржника від 26.02.2021 в межах виконавчого провадження НОМЕР_1 кошти в рахунок погашення заборгованості стягувачу, виконавчий збір та витрати виконавчого провадження на депозитний рахунок відділу надійшли 25.02.2021.

2.8.01.03.2021 винесено постанову про закінчення виконавчого провадження НОМЕР_1 у зв`язку з фактичним виконанням рішення суду.

2.9.Господарський суд міста Києва розглядав справу №910/5953/17 за позовом ПАТ "Донбасенерго" до АТ "Українська залізниця", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ДП "Донецька залізниця", про стягнення 70 274 946,74грн.

2.10.Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.02.2021 у справі №910/5953/17 позов задоволено. Стягнуто з АТ "Українська залізниця" на користь ПАТ "Донбасенерго" заборгованість у сумі 70 274 946,74 грн, судовий збір за подання позову, апеляційної та касаційної скарг у сумі 984 000 грн.

2.11.Постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.07.2021 апеляційну скаргу АТ "Українська залізниця" на рішення Господарського суду міста Києва від 18.02.2021 у справі №910/5953/17 залишено без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 18.02.2021 у справі №910/5953/17 - без змін. Поновлено дію рішення Господарського суду міста Києва №910/5953/17 від 18.02.2021.

2.12.На підставі наказу Господарського суду міста Києва №910/5953/17 від 12.08.2021 постановою відділу примусового виконання рішень від 20.08.2021 відкрито виконавче провадження НОМЕР_2 з примусового стягнення з АТ "Українська залізниця" на користь ПАТ "Донбасенерго" заборгованість у сумі 70 274 946,74 грн, судовий збір за подання позову, апеляційної та касаційної скарг у сумі 984 000 грн.

2.13.21.09.2021 винесено постанову про закриття виконавчого провадження НОМЕР_2 у зв`язку з фактичним повним виконанням рішення.

2.14.Постановою Верховного Суду від 08.12.2021 у справі №910/5953/17 касаційну скаргу АТ "Українська залізниця" задоволено частково. Рішення Господарського суду міста Києва від 18.02.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.07.2021 у справі №910/5953/17 скасовано. Ухвалено нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову ПАТ "Донбасенерго" до АТ "Українська залізниця" про стягнення 70 274 946,74грн. Стягнуто з ПАТ "Донбасенерго" на користь АТ "Українська залізниця" судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 360 000 грн та за подання касаційної скарги у розмірі 480 000 грн.

2.15.На виконання постанови Верховного Суду від 08.12.2021 у справі №910/5953/17 Господарський суд міста Києва видав відповідний наказ від 19.01.2022.

2.16.Листом від 31.01.2022 №01-1.1/00156 ПАТ "Донбасенерго" звернулось до АТ "Українська залізниця" з проханням розстрочити повернення суми заборгованості по повороту виконання рішення суду у справі №910/5953/17 рівними частинами у період з липня 2022 року по грудень 2022 року.

2.17.24.03.2022 ПАТ "Донбасенерго" (боржник) та АТ "Українська залізниця" (кредитор) уклали угоду про порядок врегулювання заборгованості, відповідно до пункту 1 якої боржник підтверджує, що на момент підписання цієї угоди його заборгованість перед кредитором складає 72 098 946,74 грн, з яких: 71 258 946,74 грн кошти, що отримані боржником на виконання скасованого постановою Верховного Суду від 08.12.2021 рішення Господарського суду міста Києва від 18.02.2021 у справі №910/5953/17, та які підлягають поверненню відповідно до статті 333 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК); 360 000грн судовий збір за подання АТ "Укрзалізниця" апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 18.02.2021 у справі №910/5953/17; 480 000 грн судовий збір за подання АТ "Укрзалізниця" касаційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 18.02.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.07.2021 у справі №910/5953/17.

2.18.Боржник зобов`язується погасити визначену у пункті 1 цієї угоди заборгованість у строк до 31.12.2022 в порядку, визначеному в пункті 3 цієї угоди (пункт 2 угоди).

2.19.У пункті 3 угоди сторони погодили, що погашення зазначеної заборгованості здійснюється боржником щомісячно, шляхом перерахування грошових коштів на рахунок АТ "Укрзалізниця", зазначений у цій угоді, згідно наступного графіку: до 25.07.2022 в розмірі 12 016 491,12 грн; до 25.08.2022 в розмірі 12 016 491,12 грн; до 25.09.2022 в розмірі 12 016 491,12 грн; до 25.10.2022 в розмірі 12 016 491,12 грн; до 25.11.2022 в розмірі 12 016 491,12 грн; до 25.12.2022 в розмірі 12 016 491,12 грн.

2.20.У випадку невиконання боржником пунктів 2-4 угоди АТ "Укрзалізниця" має право пред`явити виконавчі документи про стягнення з боржника визначених п. 1 цієї угоди сум до примусового виконання, а також вимагати сплати передбачених статті 625 ЦК інфляційних нарахувань та 3% річних, нарахованих на визначену у пункті 1 цієї угоди заборгованість (пункт 6 угоди).

2.21.Відповідно до пункту 7 угоди ПАТ "Донбасенерго" не має і не матиме в подальшому жодних майнових претензій та/або вимог компенсаційного характеру до АТ "Укрзалізниця" з приводу сплати штрафних санкцій, у тому числі пені, а також передбачених статтею 625 ЦК інфляційних нарахувань та 3% річних за невиконання умов договору №Д/ЭЭ15422/НЮ від 20.10.2015.

2.22.Угода про порядок врегулювання заборгованості від 24.03.2022 підписана представниками сторін без зауважень та скріплена печатками підприємств.

2.23.28.07.2022 постановою відділу державної виконавчої служби відкрито виконавче провадження НОМЕР_3 з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва №910/5953/17 від 19.01.2022 про стягнення з ПАТ "Донбасенерго" на користь АТ "Українська залізниця" суму в розмірі 840 000 грн.

2.24.Відповідно до листа АТ "Ощадбанк" грошові кошти в сумі 840 000 грн надійшли на поточний рахунок АТ "Укрзалізниця" 04.10.2022.

2.25.Постановою відділу державної виконавчої служби від 08.09.2022 закінчено виконавче провадження НОМЕР_3 у зв`язку з фактичним виконанням рішення у повному обсязі.

2.26.Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.10.2022 у справі №910/5953/17 заяву АТ "Українська залізниця" про поворот виконання рішення Господарського суду міста Києва від 18.02.2021 по справі №910/5953/17 задоволено. Ухвалено у порядку повороту виконання судового рішення стягнути з ПАТ "Донбасенерго" на користь АТ "Українська залізниця" 71 258 946,74грн.

2.27.На виконання ухвали Господарського суду міста Києва від 06.10.2022 у справі №910/5953/17 судом видано відповідний наказ.

2.28.28.10.2022 відкрито виконавче провадження НОМЕР_4 з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва №910/5953/17 від 06.10.2022.

2.29.Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.11.2022 у справі №910/5953/17, залишеною без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 31.01.2023, відстрочено виконання ухвали Господарського суду міста Києва від 06.10.2022 про поворот виконання рішення Господарського суду міста Києва від 18.02.2021 у справі №910/5953/17 до 01.10.2023.

2.30.За інформацією про виконавче провадження НОМЕР_4 у період з 26.12.2022 по 03.10.2023 виконавче провадження зупинено на підставі ухвали Господарського суду міста Києва від 21.11.2022 про відстрочення виконання ухвали Господарського суду міста Києва від 06.10.2022.

2.31.11.10.2023 винесено постанову про закінчення виконавчого провадження НОМЕР_4 у зв`язку з фактичним виконанням судового рішення.

2.32.За інформацією АТ "Ощадбанк" про надходження коштів на рахунки АТ "Укрзалізниця" стягувачу в межах виконавчого провадження НОМЕР_4 перераховані грошові кошти 22.11.2022 в розмірі 16 031,94 грн, 29.11.2022 в розмірі 788 716,62 грн, 09.10.2023 в розмірі 70 454 198,18 грн.

2.33.АТ "Українська залізниця", посилаючись на неповернення ПАТ "Донбасенерго" впродовж тривало часу грошових коштів, які останнім отримані на підставі скасованого судового рішення в межах справи №910/5953/17, а також сплати судового збору, присудженого постановою Верховного Суду від 08.12.2021 у справі №910/5953/17, просить стягнути з ПАТ "Донбасенерго" інфляційні втрати в розмірі 20 919 175,07 грн та 3% річних у розмірі 3 922 261,73 грн.

2.34.Водночас ПАТ "Донбасенерго", посилаючись на несвоєчасну оплату заборгованості за договором купівлі-продажу електроенергії від 20.10.2015 №Д/ЭЭ-15422/НЮ, розмір якої підтверджено рішенням Господарського суду міста Києва у справі №910/22748/16 від 21.03.2017, просить стягнути з АТ "Українська залізниця" інфляційні втрати в розмірі 23 643 653,38 грн та 3% річних у розмірі 8 079 812,61грн.

3.Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

3.1.Господарський суд Донецької області рішенням від 27.02.2024 у справі №905/1586/23, яке Східний апеляційний господарський суд постановою від 21.05.2024 залишив без змін, первісний позов АТ "Українська залізниця" до ПАТ "Донбасенерго" задовольнив частково. Стягнув з ПАТ "Донбасенерго" на користь АТ "Українська залізниця" 2 596 852,39 грн, з яких: 304 095,78 грн - 3% річних, 2 292 756,61 грн - інфляційні втрати, а також витрати зі сплати судового збору у розмірі 31 162,23 грн. В іншій частині первісних позовних вимог відмовив. Зустрічний позов ПАТ "Донбасенерго" до АТ "Українська залізниця" задовольнив у повному обсязі. Стягнув з АТ "Українська залізниця" на користь ПАТ "Донбасенерго" 31 723 465,99 грн, з яких: 8 079 812,61 грн - 3% річних, 23 643 653,38 грн - інфляційні втрати, а також витрати зі сплати судового збору у розмірі 380 681,59 грн. Провів зустрічне зарахування грошових коштів, присуджених до стягнення з кожної із сторін за результатами розгляду первісного і зустрічного позовів, на користь сторони, якій присуджено більшу грошову суму. Стягнув з АТ "Українська залізниця" на користь ПАТ "Донбасенерго" кошти у розмірі 29 126 613,60 грн, а також витрати зі сплати судового збору в розмірі 349 519,36 грн.

3.2.Судові рішення в частині первісного позову мотивовані тим, що:

(1) позовні вимоги АТ "Укрзалізниця" в частині нарахування 3% річних та інфляційних втрат на судовий збір в сумі 840 000 грн, стягнутий постановою Верховного Суду від 08.12.2021 у справі №910/5953/17, є безпідставними, адже судовий збір не є зобов`язанням в розумінні положень статті 509 ЦК, відповідно навіть на стягнуту (розподілену) суму сплаченого судового збору за рішенням суду норми статті 625 ЦК не розповсюджуються.

(2) розрахунок АТ "Укрзалізниця" інфляційних втрат та 3% річних на грошові кошти в розмірі 71 258 946,74 грн є методологічно неправильним, так як позивач за первісним позовом неправильно визначив початок періоду прострочення за боргом у вказаному розмірі. Належний період строку прострочення з обов`язку повернути ці грошові кошти становить з 07.10.2022 (наступний день від дня постановлення ухвали про поворот виконання рішення суду) по 20.11.2022 (до дня постановлення ухвали про відстрочення) та з 02.10.2023 по 08.10.2023 (враховуючи повну оплату 09.10.2023). День фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та 3% річних;

(3) оскільки правовідносини між сторонами щодо повороту виконання рішення регулюються безпосередньо процесуальним законодавством та виникли на підставі судового рішення, врегулювати такі правовідносини сторони могли шляхом укладення мирової угоди відповідно до вимог статті 192 ГПК, проте матеріли справи не містять доказів затвердження угоди про порядок врегулювання заборгованості від 24.03.2022, укладеної між сторонам, в порядку вказаної статті. Крім цього, вказана угода підтверджує обов`язок ПАТ "Донбасенерго" повернути кошти заявнику саме у порядку повороту виконання рішення відповідно до статті 333 ГПК, що також було встановлено Господарським судом міста Києва в ухвалі від 06.10.2022;

(4) клопотання ПАТ "Донбасенерго" про зменшення розміру 3% річних не підлягає задоволенню, так як розмір заявлених до стягнення відсотків річних відповідає розміру, встановленому законом (3%) та є мінімальними гарантіями позивача захистити свої майнові інтереси.

3.3.Судові рішення в частині зустрічного позову мотивовані тим, що:

(1) позивач за зустрічним позовом не позбавлений права нарахувати 3% річних та інфляційні втрати на прострочену заборгованість за договором купівлі-продажу електроенергії №Д/ЭЭ-15422/НЮ від 20.10.2015, яка підтверджена рішенням Господарського суду міста Києва від 21.03.2017 у справі №910/22748/16;

(2) мораторій, на який посилається відповідач за зустрічним позовом, полягає в тимчасовому зупиненні виконавчих проваджень та здійсненні заходів примусового виконання рішень щодо звернення стягнення на активи АТ "Укрзалізниця" за зобов`язаннями ДП "Донецька залізниця", заборон щодо нарахування передбачених статтею 625 ЦК сум суд не встановив;

(3) розрахунок ПАТ "Донбасенерго" є арифметично та методологічно правильним, тому зустрічні позовні вимоги у загальному розмірі 31 723 465,99 грн є правомірними та обґрунтованими;

(4) оскільки до вимог про стягнення інфляційних втрат та 3% річних застосовується загальна позовна давність тривалістю 3 роки, відтак, враховуючи продовження позовної давності на строк дії карантину, а також його зупинення у період дії воєнного стану, позивач за зустрічним позовом не пропустив позовної давності;

(5) клопотання АТ "Укрзалізниця" про зменшення 3% річних до мінімального розміру не підлягає задоволенню, адже в цій справі відсотки річних розраховані за встановленою у статті 625 ЦК ставкою у розмірі 3%, загальна сума відсотків та інфляційних не перевищує загальний розмір боргу.

4.Короткий зміст вимог касаційної скарги та її обґрунтування. Доводи інших учасників справи

4.1.АТ "Українська залізниця" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Східного апеляційного господарського суду від 21.05.2024 та рішення Господарського суду Донецької області від 27.02.2024 у справі №905/1586/23 і ухвалити нове рішення, яким первісні позовні вимоги АТ "Українська залізниця" задовольнити в повному обсязі, у задоволенні зустрічних позовних вимог ПАТ "Донбасенерго" відмовити в повному обсязі.

4.2.Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, посилається на те, що судами попередніх інстанцій при прийнятті оскаржуваних рішень не враховано висновків Верховного Суду, викладених в постановах: від 07.02.2024 у справі №910/3831/22, від 08.06.2022 у справі №910/9397/20, від 10.04.2019 у справі №390/34/17, від 14.12.2022 у справі №126/2200/20, від 11.11.2021 у справі №910/8482/18, від 04.08.2021 у справі №185/446/18, від 07.10.2020 у справі №450/2286/16-ц, щодо застосування статей 6, 13, 509, 625, 627, 1212 ЦК (пункт 1 частини другої статті 287 ГПК).

4.3.Доводи скаржника зводяться до того, що:

(1) з урахуванням предмету первісного позову та обставин справи, характеру та відповідного нормативно-правового регулювання спірних правовідносин, наявної судової практики, суди попередніх інстанцій невірно застосовано норми матеріального права, зокрема статей 625 та 1212 ЦК в контексті визначення моменту виникнення прострочення виконання зобов`язання з повернення безпідставно набутого майна;

(2) оскільки скасований судовий акт не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення, то прийняття Верховним Судом постанови від 08.12.2021 щодо скасування рішення Господарського суду міста Києва від 18.02.2021 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 20.07.2021 у справі №910/5953/17, з відмовою в задоволенні позовних вимог, є саме тим моментом, коли правова підстава набуття ПАТ "Донбасенерго" грошових коштів за такими рішеннями є такою, що відпала, а відтак таке набуття є безпідставним, а зобов`язання з набуття таких коштів може бути кваліфіковане як кондикційне зобов`язання;

(3) днем початку прострочення ПАТ "Донбасенерго" виконання зобов`язання з повернення безпідставно набутих ним грошових коштів АТ "Укрзалізниця" у розмірі 70 454 198,18 грн та, відповідно, нарахування інфляційних втрат та 3% річних, передбачених частиною другою статті 625 ЦК є 09.12.2021 (наступний день після набрання законної сили постанови Верховного Суду у справі №910/5953/17), а днем завершення прострочення - 09.10.2023 (день повернення АТ "Укрзалізниця" коштів згідно з листом АТ "Ощадбанк");

(4) з урахуванням предмету зустрічного позову та обставин справи, характеру та відповідного нормативно-правового регулювання спірних правовідносин, наявної судової практики, судами попередніх інстанцій невірно застосовано норми матеріального права, зокрема, статей 6, 13, 509 та 627 ЦК в контексті визначення основного регулятора спірних правовідносин між сторонами щодо зустрічних позовних вимог;

(5) суди попередніх інстанцій проігнорували той факт, що сторони, користуючись принципом свободи договору врегулювали свої спірні правовідносини за власним розсудом шляхом укладення угоди про порядок врегулювання заборгованості та встановлення в ній взаємних прав і обов`язків для сторін, що побудовані на певних уступках та вимогах;

(6) враховуючи диспозитивність правил цивільного законодавства у регулюванні таких правових відносин, саме умови, викладені в угоді, мають пріоритет над актами цивільного законодавства у випадку, коли учасники таких договірних відносин скористалися правом на їх саморегулювання;

(7) у діях ПАТ "Донбасенерго" простежується суперечлива та недобросовісна поведінка, оскільки, отримавши згоду на фактичне відстрочення повернення грошових коштів, які безпідставно набуті останнім, АТ "Укрзалізниця", пішовши на певні уступки, розумно розраховувало забезпечити захист власних майнових інтересів за взаємною домовленістю, що було відображено в угоді, яка не була дотримана в подальшому ПАТ "Донбасенерго".

(8) пункт 7 угоди, а саме відмова ПАТ "Донбасенерго" від майнових претензій та/або вимог компенсаційного характеру до АТ "Укрзалізниця" з приводу сплати штрафних санкцій, у тому числі пені, а також передбачених статтею 625 ЦК інфляційних нарахувань та 3% річних за невиконання умов договору стосується безпосередньо і майнових претензій за виконання рішення Господарського суду міста Києва від 21.03.2017 у справі №910/22748/16, що було цілком безпідставно проігноровано судами попередніх інстанцій.

4.4. ПАТ "Донбасенерго" подало відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, оскаржувані рішення судів - без змін.

4.5.За твердженнями відповідача за первісним позовом:

(1) судові рішення Верховного Суду, на неврахування висновків в яких посилається скаржник, стосуються цивільних правовідносин, де у набувача майна відпала підстава для володіння ним, а саме закінчення строку дії договору банківського депозиту в справі №910/1238/17; сплив строку дії договору підряду в справі №910/9072/17; встановлення судом факту порушення однією із сторін умов договору і, відповідно, безпідставне нарахування та отримання платежів у справі №910/3831/22; повернення отриманого за недійним договором у справі №161/2823/19; повернення коштів внаслідок визнання виконавчого напису нотаріусу таким, що не підлягає виконанню, у справі №201/6498/20. Водночас, у цьому випадку позовні вимоги первісного позову полягають у стягненні інфляційних та 3% річних з правовідносин, що стосуються повороту виконання судового рішення;

(2) посилання скаржника на невірне застосування статей 625, 1212 ЦК є необґрунтованим, адже виходячи з сталої судової практики Верховного Суду, інститут повороту виконання судового рішення не є тотожним до інституту повернення безпідставно набутого майна, тому стаття 1212 ЦК не має застосовуватись до спірних правовідносин у цій справі;

(3) суди першої та апеляційної інстанцій цілком правомірно встановили строк існування процесуального обов`язку ПАТ "Донбасенерго" здійснити поворот виконання скасованих судових рішень у справі №910/5953/17 на підставі процесуальних документів (ухвали Господарського суду міста Києва від 06.10.2022 та ухвали господарського суду міста Києва від 21.11.2022 у справі №910/5953/17).

(4) доводи скаржника в частині зустрічного позову фактично зводяться до переоцінки доказу (угоди), що не є предметом касаційного розгляду, касаційна скарга не містить посилань на норми матеріального чи процесуального права, які були порушені судом апеляційної інстанції при оцінці угоди як доказу в справі.

5.Позиція Верховного Суду

5.1.Касаційне провадження у цій справі за касаційною скаргою на постанову апеляційного суду, якою залишено без змін рішення суду першої інстанції про часткове задоволення первісного позову та задоволення зустрічного позову в повному обсязі, Верховний Суд відкрив на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

5.2.Отже, відповідно до положень цих норм касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

5.3.Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

5.4.При цьому сам скаржник у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначає підстави, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК (що визначив сам скаржник у цій справі), покладається на скаржника.

5.5.Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства, закріплених у частини третій статті 2 ГПК, зокрема ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

5.6.Відповідно до імперативних приписів статті 300 ГПК суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

5.7.Для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

5.8.Отже, підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише цитування у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

5.9.Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.

5.10.Колегія суддів враховує, що процесуальний кодекс та інші законодавчі акти не містять визначення поняття "подібні правовідносини", а також будь-яких критеріїв визначення подібності правовідносин з метою врахування відповідного висновку, тому для розуміння відповідних термінів звертається до правових висновків, викладених у судовому рішенні Великої Палати Верховного Суду.

5.11.Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин, конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність необхідно також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

5.12.При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис необхідно визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК, таку подібність необхідно оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

5.13.З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

5.14.У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності необхідно насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

5.15.Ураховуючи наведені висновки щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин (подібність відносин), Велика Палата Верховного Суду визнала за потрібне конкретизувати раніше викладені Верховним Судом висновки щодо цього питання та зазначила, що на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність необхідно також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

5.16.Як зазначалось, обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, скаржник, посилаючись на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК, зазначив про неврахування судами висновків Верховного Суду, викладених в постановах: від 07.02.2024 у справі №910/3831/22, якою вирішено виключну правову проблему щодо визначення моменту виникнення прострочення зобов`язання з повернення безпідставно набутого майна, та від 08.06.2022 у справі №910/9397/20, від 10.04.2019 у справі №390/34/17, від 14.12.2022 у справі №126/2200/20, від 11.11.2021 у справі №910/8482/18, від 04.08.2021 у справі №185/446/18, від 07.10.2020 у справі №450/2286/16-ц, які містять правові висновки, що реалізація своїх прав задля ухилення від виконання зобов`язання перед кредитором є очевидним використанням приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню ("вживанням права на зло") та порушує принцип заборони суперечливої поведінки.

5.17.Проаналізувавши висновки, що викладені у постановах Верховного Суду, на які посилається скаржник у своїй касаційній скарзі, Суд зазначає таке.

5.18.У справі №910/3831/22 ТОВ "Луганськгаз Збут" заявило вимоги до АТ "Укртрансгаз" про стягнення 2 357 423,49 грн інфляційних втрат та 1 213 469,51 грн 3% річних, з посиланням на статті 509, 524, 533, 610, 611, 625, 1212 ЦК, вказуючи на те, що відповідач своєчасно не повернув позивачу безпідставно отримані від нього кошти у розмірі 18 454 848,76 грн, що встановлено судовими рішеннями у справі №910/17567/19, протиправно користувався ними з 26.02.2019 по 07.05.2021, у зв`язку з чим позивач саме за цей період нарахував інфляційні втрати та 3% річних.

5.19.Велика Палата Верховного Суду, залишаючи без змін постанову апеляційного суду та рішення місцевого господарського суду про задоволення позову про стягнення інфляційних втрат та 3% річних, врахувала, що: (1) обставини безпідставного набуття відповідачем коштів, зокрема обставини перерахування позивачем грошових коштів в сумі 18 454 848,76 грн на користь відповідача поза межами їхніх договірних відносин та безпідставного їх отримання відповідачем 25.02.2019, внаслідок чого у відповідача виник обов`язок їх повернути згідно з нормами статті 1212 ЦК, були встановлені судовими рішеннями у справі №910/17567/19, тому відповідно до частини четвертої статті 75 ГПК не підлягають повторному доказуванню; (2) відповідач не заперечує та не оскаржує в касаційній скарзі правомірність застосування позивачем норм частини другої статті 625 ЦК до спірних правовідносин. До того ж правомірність стягнення з набувача на користь потерпілого, крім безпідставно одержаних коштів відповідно до статті 1212 ЦК, також річних та інфляційних втрат за період безпідставного користування такими коштами відповідно до статті 625 ЦК України є усталеною в судовій практиці. Спір між сторонами існує лише щодо правильного визначення початку періоду прострочення: від моменту отримання грошових коштів відповідачем без належної правової підстави (25.02.2019), як вважає позивач, або з дати набрання законної сили постановою Північного апеляційного господарського суду у справі №910/17567/19 (22.03.2021), як вважає відповідач.

5.20.Велика Палата Верховного Суду зауважила, що для правильного вирішення цієї справи необхідно взяти до уваги факти про те, що кошти в сумі 18 454 848,76 грн були помилково перераховані позивачем на адресу відповідача та, відповідно, безпідставно одержані відповідачем 25.02.2019, внаслідок чого у відповідача виник обов`язок їх повернути відповідно до положень статті 1212 ЦК, що було встановлено постановою апеляційного суду у справі №910/17567/19, яка набрала законної сили 22.03.2021. Вказаний обов`язок відповідач виконав 07.05.2021.

5.21.Вирішуючи за встановлених судами попередніх інстанцій обставин питання щодо визначення моменту виникнення прострочення виконання зобов`язання з повернення безпідставно набутого майна, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що недоговірне зобов`язання повернути набуте майно (кошти) виникає в особи безпосередньо з норми статті 1212 ЦК на підставі факту набуття нею майна (коштів) без достатньої правової підстави або факту відпадіння підстави набуття цього майна (коштів) згодом. Це зобов`язання виникає в особи з моменту безпідставного отримання нею такого майна (коштів) або з моменту, коли підстава їх отримання відпала.

5.22.Велика Палата Верховного Суду погодилась з висновками судів попередніх інстанцій у цій справі №910/3831/22 про те, що за встановлених обставин безпідставного набуття відповідачем грошових коштів 25.02.2019 початком періоду прострочення має бути 26.02.2019, закінченням - 06.05.2021, оскільки грошові кошти повернуто відповідачем лише 07.05.2021.

5.23.За висновками Великої Палати Верховного Суду, передбачений частиною другою статті 625 ЦК України обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми виникає виходячи з наявності самого факту прострочення, який у цій справі має місце з моменту безпідставного одержання відповідачем грошових коштів позивача.

5.24.Відхиляючи аргумент відповідача про те, що лише постановою Північного апеляційного господарського суду від 22.03.2021 у справі №910/17567/19 був встановлений факт безпідставного набуття ним грошових коштів та, як наслідок, обов`язок їх повернути, Велика Палата Верховного Суду ще раз акцентувала увагу, що зобов`язання повернути безпідставно набуте майно виникає у особи безпосередньо з норми статті 1212 ЦК на підставі факту набуття нею майна (коштів) без достатньої правової підстави або факту відпадіння підстави набуття цього майна (коштів) згодом. Це зобов`язання не виникає з рішення суду. Судове рішення в цьому випадку є механізмом примусового виконання відповідачем свого обов`язку з повернення безпідставно отриманих коштів, який він не виконує добровільно. В іншому випадку (за позицією відповідача) без судового рішення зобов`язання з повернення безпідставно отриманих коштів не виникало б узагалі, тобто якби позивач не звернувся до суду, то відповідач не мав би обов`язку повернути йому безпідставно отримані кошти. Такий підхід суперечив би засадам добросовісності, розумності та справедливості зобов`язання, передбаченим у частині третій статті 509 ЦК.

5.25.Проте, на відміну від справи №910/3831/22, в якій інфляційні втрати та 3% річних нараховані на безпідставно отримані відповідачем грошові кошти, перерахування позивачем на користь відповідача поза межами їхніх договірних відносин та їх безпідставне отримання відповідачем встановлено судовими рішеннями у справі №910/17567/19, у цій справі №905/1586/23 інфляційні втрати та 3% річних за первісним позовом нараховані на грошові кошти, які були отримані відповідачем на виконання судового рішення у №910/5953/17, яке в подальшому було скасовано Верховним Судом.

5.26.Тобто, у справі №910/3831/22 за встановлених судовими рішеннями у справі №910/17567/19 обставин перерахування позивачем грошових коштів в сумі 18 454 848,76 грн на користь відповідача поза межами їхніх договірних відносин та безпідставного їх отримання відповідачем 25.02.2019, Велика Палата Верховного Суду погодилась з висновками судів попередніх інстанцій про те, що початком періоду прострочення має бути 26.02.2019 (наступний день за датою набуття вказаних коштів), так як зобов`язання повернути безпідставно набуте майно виникає у особи безпосередньо з норми статті 1212 ЦК на підставі факту набуття нею майна (коштів) без достатньої правової підстави або факту відпадіння підстави набуття цього майна (коштів) згодом. Це зобов`язання не виникає з рішення суду.

5.27.У цій справі №905/1586/23 за встановлених судами обставин, сплачені грошові кошти на виконання судового рішення у справі №910/5953/17, яке в подальшому було скасовано Верховним Судом, не підпадають під правове регулювання 1212 ЦК, адже підлягають поверненню в порядку статті 333 ГПК на підставі відповідної заяви сторони, яка може бути подана протягом одного року з дня ухвалення відповідного рішення суду апеляційної чи касаційної інстанції або з дня ухвалення рішення при новому розгляді справи.

5.28.Відповідно, оскільки поворот виконання рішення є процесуальною гарантією захисту прав і можливий шляхом звернення до суду із відповідною заявою в порядку, передбаченому процесуальним законодавством, саме з ухвалення відповідного судового рішення про поворот виконання у стягувача за виконаним рішенням виникає обов`язок з повернення раніше набутого майна, що є відмінним від встановлення моменту виникнення зобов`язання з повернення безпідставно набутого майна відповідно до норм статті 1212 ЦК, про що у постанові від 07.02.2024 у справі №910/3831/22 виснувала Велика Палата Верховного Суду.

5.29.У цій справі№905/1586/23, враховуючи відстрочення виконання ухвали про поворот виконання, суди попередніх інстанцій вважали, що належний період строку прострочення з обов`язку повернути грошові кошти у відповідача за первісним позовом становить з 07.10.2022 (наступний день від дня постановлення ухвали про поворот виконання рішення суду) по 20.11.2022 (до дня постановлення ухвали про відстрочення) та з 02.10.2023 по 08.10.2023 (враховуючи повну оплату 09.10.2023).

5.30.При цьому, Суд звертає увагу, що на відміну від справи №910/3831/22, в якій Велика Палата Верховного Суду врахувала встановлені судами попередніх інстанцій обставини безпідставного набуття відповідачем грошових коштів, що встановлено судовими рішення у справі у справі №910/17567/19, внаслідок чого у відповідача виник обов`язок їх повернути згідно з нормами статті 1212 ЦК, у цій справі №905/1586/23, заявляючи вимоги про стягнення інфляційних втрат та 3% річних, позивач не доводив, а суди попередніх інстанцій не встановлювали наявність/відсутність підстав кваліфікувати заявлені до стягнення у справі №910/5953/17 грошові кошти, як безпідставно набуті, адже підставою для нарахування інфляційних втрат та 3% річних позивач визначив саме неповерненням відповідачем грошових коштів, сплачених на виконання рішення суду, яке в подальшому було скасоване Верховним Судом.

5.31.Як зазначалось, посилання скаржника на решту правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 10.04.2019 у справі №390/34/17, від 08.06.2022 у справі №910/9397/20, від 14.12.2022 у справі №126/2200/20, від 11.11.2021 у справі №910/8482/18, від 04.08.2021 у справі №185/446/18, від 07.10.2020 у справі №450/2286/16-ц, наведені ним в контексті доводів стосовно суперечливої та недобросовісної поведінки позивача за зустрічним позовом, який, уклавши угоду про порядок врегулювання заборгованості, пунктом 7 якої сторони погодили, що позивач за зустріним позовом не має і не матиме в подальшому жодних майнових претензій та/або вимог компенсаційного характеру до АТ "Укрзалізниця" з приводу сплати штрафних санкцій, у тому числі пені, а також передбачених статтею 625 ЦК інфляційних нарахувань та 3% річних за невиконання умов договору №Д/ЭЭ15422/НЮ від 20.10.2015, в подальшому заявив вимоги за зустрічним позовом про стягнення інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих на заборгованість за цим договором.

5.32.У справі №390/37/17 ОСОБА_1 заявив вимоги до ТОВ "Саторі-С" про визнання договору оренди неправомірним та повернення земельної ділянки з незаконного володіння, обґрунтовуючи свої вимоги неправомірністю здійснення 19.04.2010 реєстрації договору оренди земельної ділянки, укладеного 19.11.2007 між ТОВ "Саторі-С" та ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто до здійснення реєстрації, та від якої позивач отримав у спадщину об`єкт оренди, а саме земельну ділянку.

5.33.Враховуючи, що (1) добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення; (2) доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі- "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці); (3) в основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності; (4) поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них, Верховний Суд вважав, що дії позивача, який уклав 24.12.2013 додаткову угоду до договору оренди землі від 19.11.2007 №61, а згодом пред`являє позов про визнання договору оренди землі від 19.11.2007 №61 неукладеним, суперечить його попередній поведінці (укладенню додаткової угоди та отриманню плати за користування земельною ділянкою) і є недобросовісним.

5.34.У справі №450/2286/16-ц ОСОБА_3 заявив вимоги до ОСОБА_4 про визнання недійсним та скасування свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 19.07.2002 ОСОБА_4 у частині визнання житлового будинку та земельної ділянки у цілому спадковим майном ОСОБА_5 та визнання за ОСОБА_4 права спадкування на 3/4 частки будинку та 3/4 частки земельної ділянки; визнання недійсним та скасування реєстраційного посвідчення від 02.09.2002, записаного в реєстрову книгу №1 за реєстровим номером №155, виданого ОСОБА_4 на право власності у цілому на будинок; визнання недійсною заяви ОСОБА_6 від 19.07.2002 про відмову від спадщини, яка відкрилась після померлого ОСОБА_5 ; визнання спадковим майном ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , 3/4 частки будинку та 3/4 частки земельної ділянки, ОСОБА_4 заявив зустрічні вимоги до ОСОБА_3 про усунення ОСОБА_3 від права на спадкування за законом після ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

5.35.У постанові від 07.10.2020 у справі №450/2286/16-ц, врахувавши такий стандарт поведінки як добросовісність та доктрину venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), про що зазначено в пункті 5.33 цієї постанови, додатково зазначив, що якщо особа, яка має право на оспорення документа (наприклад, свідоцтва про право на спадщину) чи юридичного факту (зокрема, правочину, договору, рішення органу юридичної особи), висловила безпосередньо або своєю поведінкою дала зрозуміти, що не буде реалізовувати своє право на оспорення, то така особа пов`язана своїм рішенням і не вправі його змінити згодом. Спроба особи згодом здійснити право на оспорення суперечитиме попередній поведінці такої особи і має призводити до припинення зазначеного права.

5.36.Приймаючи відповідну постанову у справі №450/2286/16-ц, Верховний Суд виходив з того, що у цій справі особа, яка мала право на оспорення (спадкодавець ОСОБА_6 ), висловила як прямо (в заяві від 19.07.2002), так і своєю поведінкою (оскільки протягом майже 14 років не оспорювала свідоцтво про право на спадщину видане в 2002 році її сину), що не буде реалізовувати своє право на оспорення. За таких обставин, право на оспорення свідоцтва про право на спадщину, яке мала ОСОБА_6 , припинилося, відповідно його не успадкував ОСОБА_3 , а тому підстави для задоволення первісних позовних вимог ОСОБА_3 , як спадкоємця ОСОБА_6 , про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом на 3/4 частки спадкового майна та скасування реєстраційного посвідчення на 3/4 частки житлового будинку, відсутні.

5.37.У справі №910/9397/20 ДП "Адміністрація морських портів України" заявило вимоги до АТ "Банк Альянс", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ТОВ "Гідробуд Україна", про стягнення 3 659 999,52 грн, обґрунтовані тим, що товариство неналежним чином виконало свої зобов`язання за договором, у зв`язку з чим відповідач як банк-гарант повинен виплатити суму банківської гарантії.

5.38.У постанові від 08.06.2022 у справі №910/9397/20, відповідаючи на питання чи могло товариство продовжувати виконувати роботи у зв`язку з несплатою адміністрацією наданих послуг, Верховний Суд врахувавши такий стандарт поведінки як добросовісність та доктрину venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), про що зазначено в пункті 5.33 цієї постанови, зазначив, що погоджуючи в договорі порядок та строки отримання оплати, товариство розумно покладалась на виконання адміністрацією таких умов договору. Добросовісно виконавши роботу за договором (як встановили суди попередніх інстанцій, у адміністрації були відсутні зауваження щодо змісту та якості робіт), товариство очікувало отримувати належну оплату у строки та у розмірі, визначені в актах виконаних робіт.

5.39.Разом з тим, з боку адміністрації мала місце поведінка, яка не відповідає принципам добросовісності, що полягала у фактичній відмові від виконання зобов`язань з оплати, в тому числі опосередковано: затягування підписання актів, після підписання акта №1, коли товариство фактично вже виконало роботи не лише визначені актом №1, однак і ті, що мали бути оплачені за актами №2 та №3, адміністрація направила заяву про зарахування зустрічних вимог (при цьому такі вимоги до товариства не були безспірними). Надалі замість оплати послуг за актами №№4-8 адміністрація направила ще одну заяву про зарахування вимог.

5.40.У справі №126/2200/20 ОСОБА_7 заявила вимоги до Державного кадастрового реєстратора відділу у Бершадському районі ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області, ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області, Бершадської міської ради Вінницької області, ОСОБА_8 про скасування запису про реєстрацію земельної ділянки в поземельній книзі, яка відкрита при формуванні земельної ділянки, яка має кадастровий номер: 0520485400:03:001:0078, площею 15 гектар, розташовану в с. Устя Бершадського району Вінницької області; скасування в Державному земельному кадастрі реєстрацію земельної ділянки, яка має кадастровий номер: 0520485400:03:001:0078, площею 15 гектар, розташовану в с. Устя Бершадського району Вінницької області; визнання незаконним рішення від 22.07.2020 №РВ-0501833442020 та зобов`язати Державного кадастрового реєстратора відділу у Бершадському районі головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області внести відомості до Державного земельного кадастру відповідно до поданої заяви від 27.09.2018 (реєстраційний номер ЗВ-9703968352018); скасування запису про державну реєстрацію речового права від 06.02.2020, номер запису про право (в державному реєстрі прав): 35400187, відносно земельної ділянки, яка має кадастровий номер: 0520485400:03:001:0078, площею 15 гектар, розташованої в с. Устя Бершадського району Вінницької області; витребування з володіння Бершадської міської ради Вінницької області, ОСОБА_8 на її користь земельної ділянки площею 1,7953, яка належить їй на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ВН №083652 від 10.02.2003, зареєстрованого в книзі записів державних актів за №403 (з урахуванням уточнених позовних вимог).

5.41.Переглядаючи судові рішення в частині позовних вимог ОСОБА_7 до Бершадської міської ради Вінницької області та ОСОБА_8 про витребування, врахувавши правові висновки, викладені у постанові від 10.04.2024 у справі №390/34/17 та від 07.10.2020 у справі №450/2286/16-ц, про які зазначалось раніше у цій справі, стосовно такого стандарту поведінки як добросовісність та доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), Верховний Суд зазначив, що якщо особа, яка має суб`єктивне право (наприклад, право власності), висловила безпосередньо або своєю поведінкою дала зрозуміти, що відмовляється від права власності, то така особа пов`язана своїм рішенням і не вправі його змінити згодом. Спроба особи згодом здійснити право суперечитиме попередній поведінці такої особи і має призводити до припинення зазначеного права.

5.42.Залишаючи без змін постанову апеляційного суду про відмову у задоволенні позову в цій частині та змінюючи її мотивувальну частину, Верховний Суд постанові від 14.12.2022 у справі №126/2200/20 виходив, зокрема з того, що:

(1) суди встановили, що на підставі розпорядження Бершадської РДА від 13.01.2003 №21 ОСОБА_7 видано державний акт про право власності на земельну ділянку. У січні 2004 року ОСОБА_7 подала до Устянської сільської ради заяву про відмову від земельного паю, який виділений їй для товарного виробництва при розпаюванні землі в колишньому КСП "Ранок". Рішенням 11 сесії 4 скликання Устянської сільської ради від 29.03.2004 надано згоду на передачу земельної ділянки частки (паю) площею 1,7953 га до резервного фонду на території Устянської сільської, враховуючи відмову від неї землевласниці ОСОБА_7 . Цим же рішенням сільська рада просила Бершадську районну державну адміністрацію передати у резервний фонд на території Устянської сільської ради 1,7953 га земель на підставі відмови власника та прийнятого рішення;

(2) апеляційний суд встановив, що у січні 2004 року ОСОБА_7 відмовилась від права власності на земельну ділянку, кадастровий номер 0520485402:01:001:0446, площею 1,7953 га, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Ця обставина підтверджується відповіддю відділу у Бершадському районі ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області від 11.09.2018, згідно з якою в 2004 році при розпаюванні фермерського господарства "Надія", ОСОБА_7 дала згоду на отримання у власність земельної ділянки із земель фермерського господарства в розмірі земельної частки (паю) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва взамін ділянки, яка була включена в межі населеного пункту. На підставі розпорядження Бершадської РДА від 30.11.2012 №665 ОСОБА_7 передано у власність земельну ділянку площею 1,9222 га в розмірі земельної частки (паю) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва;

(3) апеляційний суд встановив, що позивач у 2012 році безоплатно отримала у власність земельну ділянку з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, то її вимоги стосовно первісної земельної ділянки, від якої вона відмовилась свідчать про недобросовісну поведінку. Поведінка є недобросовісною, оскільки ОСОБА_7 добровільно відмовилась від права власності на землю, а після цього посилається на порушення її права на цю ж земельну ділянку. Відмова ОСОБА_7 від права власності на спірну земельну ділянку надала учасникам справи підстави вважати цю земельну ділянку вільною та приймати відповідні рішення щодо цієї земельної ділянки, зокрема передачу у комунальну власність сільської ради, включення її до новосформованої земельної ділянки розміром 15 га з подальшою передачею в оренду ОСОБА_8 . У результаті поведінки позивачки (відмови) на даний час земельної ділянки, кадастровий номер 0520485402:01:001:0446, площею 1,7953 га фактично не існує;

(4) особа, яка мала право власності ( ОСОБА_7 ), висловила як прямо (в заяві у січні 2004 року про відмову від права власності на земельну ділянку з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва), так і своєю поведінкою (у 2012 році ОСОБА_7 отримала у власність земельну ділянку у розмірі земельної частки (паю) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва), що не буде реалізовувати своє право власності. Тому поведінка позивача суперечить добросовісності, оскільки не відповідає попереднім заявам та поведінці сторони, а інші суб`єкти розумно покладалися на них.

5.43.У справі №910/4866/21 ПрАТ "Сіріус-Буд" в особі ліквідатора боржника арбітражного керуючого Беркута Максима Сергійовича заявило вимоги до Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, ДП "СЕТАМ", ОСОБА_9 , ТОВ "Білд Коммерс Груп" про визнання недійсними результатів електронних торгів, акту державного виконавця, свідоцтва про придбання майна, витребування з чужого незаконного володіння нерухомого майна, визнання права власності, в межах справи №910/8482/18 за заявою ПрАТ "Сіріус-Буд" про банкрутство.

5.44.Верховний Суд, з`ясовуючи можливості визнання недійсним правочину боржника, спрямованого на уникнення звернення стягнення на його майно, зазначив, що формулювання "зловживання правом" необхідно розуміти як суперечність, оскільки якщо особа користується власним правом, то його дія дозволена, а якщо вона не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права та дію без права. Сутність зловживання правом полягає у вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб`єктивного цивільного права, недобросовісно, в тому числі всупереч меті такого права.

5.45.Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що:

- особа (особи) "використовувала/використовували право на зло";

- наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які "потерпають" від зловживання нею правом, або не перебувають);

- враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин).

5.46.У постанові від 11.11.2021 у справі №910/8482/18 Верховний Суд наголошував, що правочини, які укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.

5.47.Верховний Суд врахував що сукупність обставин, за яких були проведені спірні електронні торги від 05.05.2017, і яка повно встановлена судами попередніх інстанцій, дає підстави вбачати порушення принципу добросовісності учасниками та організаторами цих торгів, а так само іншими причетними до них особами (включаючи посадових осіб самого боржника). Такий висновок випливає з встановлених судами попередніх інстанцій обставин та оцінки судами доказів, зокрема, з того, що:

- звіт про проведення незалежної оцінки, звіт про оцінку майна не підписувався тим оцінювачем, від імені якого він складений;

- результат оцінки, зазначений у вказаному звіті, істотно (більш як у 15 разів) занижений проти ринкової вартості майна і навіть проти вартості, визначеної й самими сторонами договору іпотеки;

- боржник, не перебуваючи в процедурі банкрутства, яка на певних стадіях передбачає запровадження механізмів зовнішнього управління справами боржника, не оскаржував ані результати оцінки до проведення торгів, ані результати самих торгів;

- крім спірного об`єкта нерухомості, боржник не мав іншого ліквідного майна, яке могло б повністю чи значною мірою задовольнити вимоги його кредиторів;

- відповідач набув право власності на спірний об`єкт нерухомості внаслідок низки швидких відчужень спірного нерухомого майна, що були здійснені протягом короткого періоду часу від державної реєстрації права власності ОСОБА_9 (24.05.2017) до набуття цього об`єкта ТОВ "Білд Коммерс Груп" (12.06.2017);

- виконавчий документ (наказ господарського суду), в процедурі виконання якого проводилися спірні електронні торги, був виданий 10.06.2015, а пред`явлений до виконання лише 15.06.2016, тобто з пропуском річного строку, встановленого пунктом 2 частини 1 статті 22 Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 № 606-XIV (відповідній редакції).

5.48.Вказані вище обставини, за висновками Верховного Суду дають підстави стверджувати, що відчуження належного ПрАТ "Сіріус-Буд" нерухомого майна, проведене на спірних електронних торгах, відповідає ознакам фраудаторного правочину, який може бути визнаний недійсним як такий, що вчинений недобросовісно, на шкоду кредиторам.

5.49.У справі №185/446/18 ОСОБА_10 заявив вимоги до ОСОБА_11 про стягнення безпідставно отриманих грошових коштів, мотивуючи свої вимоги тим, що всупереч домовленості сторін, перераховані позивачем грошові кошти в загальному розмірі 1 330 000 грн для початку спільного бізнесу (придбання товару та інше), відповідачка, зловживаючи довірою позивача, без наміру ведення спільного бізнесу, витратила на особисті потреби.

5.50.Залишаючи без змін постанову апеляційного суду про відмову у задоволенні позову в частині стягнення 1 200 000 грн та змінюючи її мотивувальну частину, Верховний Суд постанові від у постанові від 04.08.2021 у справі №185/446/18, врахувавши позицію, викладену у постанові від 10.04.2024 у справі №390/34/17, про яку зазначалось раніше у цій справі, стосовно такого стандарту поведінки як добросовісність, виходив з того, що:

(1) при відмові в задоволенні позовних вимог про стягнення коштів у розмірі 1 200 000 грн апеляційний суд вказав, що кошти позивачем перераховувались на рахунок відповідача добровільно та без зазначення призначення платежу для ведення спільного бізнесу, придбання товару, тощо, а тому кошти в розмірі 1 200 000,00 грн не є отриманими відповідачем безпідставно у розумінні статті 1212 ЦК та не є такими, що підлягають поверненню;

(2) апеляційний суд не врахував, що в основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них;

(3) апеляційний суд не звернув уваги, що безпідставно набуті грошові кошти не підлягають поверненню, якщо потерпіла особа знає, що в неї відсутнє зобов`язання (відсутній обов`язок) для сплати коштів, проте здійснює таку сплату, оскільки вказана особа поводиться суперечливо, якщо згодом вимагає повернення сплачених коштів. Позивач, перераховуючи кошти відповідачу, які сторони спільно витрачали, знав, що між ними відсутнє зобов`язання (відсутній обов`язок), а тому поведінка позивача є суперечливою (тобто, потерпіла особа вільно і без помилки погодилася на настання невигідних для себе наслідків).

5.51.Проте, на відміну від обставин, за яких у вказаних справа Суд вважав поведінку сторони недобросовісною та/або суперечливою, а саме: укладення додаткової угоди до договору та пред`явлення згодом позову про визнання договору неукладеним (справа №390/37/17), висловлення особою, яка має право на оспорення документа (наприклад, свідоцтва про право на спадщину), про нездійснення права на оспорення та подальша спроба реалізувати таке право (справа №450/2286/16-ц), відсутність зауваження щодо змісту та якості робіт та подальша відмова від виконання зобов`язань з оплати (справа №910/9397/20), добровільна відмова від права власності на землю та подальше посилання на порушення права на цю ж земельну ділянку (справа №126/2200/20), вчинення правочину недобросовісно, на шкоджу кредитору (справа №910/8482/18), сплата коштів, знаючи про відсутність обов`язку її здійснювати, та подальше заявлення про їх повернення (справа №185/446/18), у цій справі скаржник вважає, що недобросовісна та суперечлива поведінка позивача за зустрічним позовом полягає у тому, що позивач за зустрічним позовом (1) уклав 24.03.2022 угоду про порядок врегулювання заборгованості, а саме щодо повернення боржником коштів, які були отримані на виконання скасованого постановою Верховного Суду від 08.12.2021 рішення Господарського суду міста Києва від 18.02.2021 у справі №910/5953/17, та які підлягають поверненню відповідно до статті 333 ГПК, та (2) погодив в пункті 7 цієї угоди умови стосовно того, що боржник (позивач за зустрічним позовом) не має і не матиме в подальшому жодних майнових претензій та/або вимог компенсаційного характеру до АТ "Укрзалізниця" з приводу сплати штрафних санкцій, у тому числі пені, а також передбачених статтею 625 ЦК інфляційних нарахувань та 3% річних за невиконання умов договору №Д/ЭЭ15422/НЮ від 20.10.2015, проте в подальшому заявив вимоги за зустрічним позовом про стягнення інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих на заборгованість, яка виникла у зв`язку з неналежним виконанням умов договору купівлі-продажу електроенергії від 20.10.2015 №Д/ЭЭ-15422/НЮ та яка підтверджена рішенням Господарського суду міста Києва від 21.03.2017 у справі №910/22748/16.

5.52.Тобто, скаржник вважає, що недобросовісна за суперечлива поведінка позивача за зустрічним позовом полягає в тому, що, уклавши, після сплати позивачем за первісним позовом на виконання рішення суду у справі №910/5953/17 грошових коштів, угоду щодо їх повернення та відмовившись у цій угоді від подальших претензій та/або вимог компенсаційного характеру до відповідача за зустрічним позовом з приводу сплати штрафних санкцій, у тому числі пені, а також передбачених статтею 625 ЦК інфляційних нарахувань та 3% річних за невиконання умов договору №Д/ЭЭ15422/НЮ від 20.10.2015, позивач за зустрічним позовом не мав права заявляти вимоги про стягнення інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих на заборгованість, яка була предметом стягнення у справі №910/22748/16, що очевидно є відмінним від обставин визнання недобросовісною та суперечливою поведінки сторін у вищенаведених справах, на неврахування висновків в яких посилається скаржник, так як у кожній з цих справ Суд вважає за можливе кваліфікувати таку поведінку, як недобросовісну та/або суперечливу, саме за встановлених судами обставин.

5.53.Крім цього, варто зауважити, що задовольняючи зустрічні позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили, зокрема з того, що позивач за зустрічним позовом не позбавлений права нарахувати 3% річних та інфляційні втрати на прострочену заборгованість за договором купівлі-продажу електроенергії від 20.10.2015 №Д/ЭЭ-15422/НЮ, яка підтверджена рішенням Господарського суду міста Києва від 21.03.2017 у справі №910/22748/16. За встановлених ними обставин, за наслідками оцінки умов договору у сукупності, угода про порядок врегулювання заборгованості від 24.03.2022, укладена між сторонами спору, встановлювала умови щодо повороту виконання боргу, стягнутого на виконання скасованих судових рішень у справі №910/5953/17, а предметом розгляду у справі №910/5953/17 було стягнення заборгованості за електроенергію, спожиту АТ "Українська залізниця" в період травень 2016 - лютий 2017 за договором від 20.10.2015 №Д/ЭЭ-15422/НЮ; зазначена угода не містить відмову позивача за зустрічним позовом від своїх прав, передбачених статтею 625 ЦК, відносно нарахування річних та інфляційних щодо заборгованості ДП "Донецька залізниця", стягнутої за рішенням Господарського суду міста Києва від 21.03.2017 у справі №910/22748/16.

5.54.Таким чином, проаналізувавши зміст наведених скаржником постанов у контексті доводів касаційної скарги та висновків судів попередніх інстанцій у цій справі, Суд зазначає про те, що висновки Верховного Суду у наведених скаржником постановах та у цій справі не можуть вважатися в цьому випадку подібними через те, що встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин у вказаних скаржником справах і у справі, яка переглядається, є різними; у кожній із зазначених справ суди виходили з обставин та умов конкретних правовідносин і фактично-доказової бази, тобто, дійшли певних конкретних висновків з урахуванням наданих сторонами усіх доказів, що виключає подібність правовідносин у вказаних справах за змістовним критерієм. При цьому, з`ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.

5.55.Наведене свідчить, що визначена скаржником - АТ "Українська залізниця" підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК, постанови Східного апеляційного господарського суду від 21.05.2024 та рішення Господарського суду Донецької області від 27.02.2024 у справі №905/1586/23 не знайшла свого підтвердження.

6.Висновки за результатами розгляду касаційної скарги та розподіл судових витрат

6.1.Суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними (пункт 5 частини першої статті 296 ГПК).

6.2.Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини другої статті 287 ГПК, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, а будь-яких інших підстав касаційного оскарження, передбачених частиною другою статті 287 ГПК України, скаржник не зазначив та не обґрунтував у поданій касаційній скарзі, Суд, відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 ГПК, дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою АТ "Українська залізниця" на постанову Східного апеляційного господарського суду від 21.05.2024 та рішення Господарського суду Донецької області від 27.02.2024 у справі №905/1586/23.

7. Розподіл судових витрат

7.1.З огляду на те, що Верховний Суд закриває касаційне провадження за касаційною скаргою АТ "Українська залізниця" на постанову Східного апеляційного господарського суду від 21.05.2024 та рішення Господарського суду Донецької області від 27.02.2024 у справі №905/1586/23, сплачений ним за подання цієї касаційної скарги судовий збір в порядку статті 129 ГПК покладається на скаржника.

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

У Х В А Л И В :

1.Касаційне провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства "Українська залізниця" на постанову Східного апеляційного господарського суду від 21.05.2024 та рішення Господарського суду Донецької області від 27.02.2024 у справі №905/1586/23, відкрите на підставі пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий С.В. Бакуліна

Судді О.Р. Кібенко

О.А. Кролевець