Постанова

від 29.08.2024 по справі 686/20835/21

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 серпня 2024 року

м. Хмельницький

Справа № 686/20835/21

Провадження № 22-ц/4820/1318/24

Хмельницький апеляційний суд у складі

колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Янчук Т.О. (суддя-доповідач),

Грох Л.М., Ярмолюка О.І.,

секретаря: Заворотної А.В.,

учасники справи: представник ОСОБА_1 адвокат Бевза Ю.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 08 листопада 2022 року (суддя Чевилюк З.А.) за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за позиками та зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договорів позики недійсними,

в с т а н о в и в :

У вересні2021року ОСОБА_2 звернувся в суд із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 18.07.2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики, відповідно до якого ОСОБА_1 отримав від позивача грошові кошти в розмірі 50000грн. та зобов`язався їх повернути у строк до 18.07.2018 року.

17 січня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено новий договір позики, відповідно до якого відповідач отримав від позивача грошові кошти в розмірі 70000грн. та зобов`язався їх повернути у строк до 01.07.2018 року.

Однак на момент подання позовної заяви відповідачем не виконано обов`язку щодо повернення коштів ОСОБА_2 за відповідними договорами позики від 18.07.2017 та 17.01.2018 років.

Вказував, що розмір боргу відповідача згідно вказаних розписок станом на час звернення з позовом до суду складав 157594,88грн., з яких за договором позики від 18.07.2017 року: 50000грн. основний борг, 4430,14грн. 3% річних, 11445грн. інфляційні втрати; за договором позики від 17.01.2018 року: 70000грн. основний борг, 6305,74грн. 3% річних, 15414грн. інфляційні втрати, тому просив суд стягнути з відповідача на свою користь вказаний розмір заборгованості.

У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічною позовною заявою до ОСОБА_2 про визнання договорів позики недійсними.

В обґрунтування зустрічних позовних вимог зазначалося, що в період з грудня 2016 по лютий 2018 року офіційно був оформлений як найманий працівник ФОП ОСОБА_3 , однак працював торговим представником фірми «Продмакс». Розписку про начебто отримання грошей у позику разом з іншими працівниками фірми «Продмакс», яка знаходилась за адресою АДРЕСА_1 він написав саме на вимогу керівника фірми, оскільки торгові представники отримували матеріальні цінності, а тому розписка мала слугувати гарантією їх повернення. ОСОБА_1 зазначав, що грошових коштів ні він, ні інші працівники не отримували, крім того, після звільнення з роботи розписки усім працівникам були повернуті і будь-яких претензій керівник фірми не висував. Позивач за зустрічним позовом посилається на те, що через ризик втрати роботи він був вимушений написати розписку про начебто отримання грошових коштів, що від нього вимагало керівництво фірми, хоча жодних коштів він не отримував, а тому вважає, що відповідно до ст. 640 ЦК України договір позики укладений не був, оскільки гроші за розпискою не передавалися.

У зв`язку з наведеним ОСОБА_1 просив суд визнати договір позики від 18.07.2017 року та договір позики від 17.01.2018 року недійсними.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 08.11.2022 року у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів відмовлено, у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договорів недійсними відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні первісного позову, суд першої інстанції дійшов висновку щодо наявності заборгованості ОСОБА_1 за договорами позики від 18.07.2017 року та 17.01.2018 року з урахуванням 3% річних та інфляційних втрат. Однак зважаючи на те, що ОСОБА_1 подано заяву про застосування строку позовної давності, а строк повернення позики за договорами позики сплив відповідно 18.07.2018 року та 01.07.2018 року, з первісним позовом ОСОБА_2 звернувся до суду 01 вересня 2021 року, тобто поза межами трьохрічного строку, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

Рішення суду щодо відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договорів позики недійсними вмотивовано недоведеністю таких позовних вимог.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 - скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення коштів - задовольнити, у іншій частині рішення Хмельницького міськрайонного суду від 08.11.2022 року залишити без змін.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначено, що розписка про отримання в борг грошових коштів за своєю суттю є підтвердженням укладення договору позики та засвідчує отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Апелянт посилається на абз. 2 ч. 1 ст. 1051 ЦК України відповідно до якого, якщо договір позики укладений в письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді були одержані позичальником від позикодавця або були одержані в меншій кількості, ніж встановлено договором. Таким чином, показання свідків не можуть бути допустимим доказом безгрошовості позики або доводити факт укладення між сторонами договору позики та виконання зобов`язання за ним. Наявність у позивача боргового документа розписки відповідача свідчить про невиконання ним взятих на себе зобов`язань.

Крім того, відповідачем (позивачем за зустрічним позовом) жодним належним та допустимим доказом не спростовано факт підписання ним договорів позики у вигляді розписок та отримання грошових коштів.

Щодо пропуску строку позовної давності, апелянт вказує, що на виконання пп.2,3 п.7 Постанови КМУ від 09 грудня 2020 року №1236, у період з червня по кінець серпня 2021 року перебував на самоізоляції та не залишав своє місце проживання у зв`язку з поширення коронавірусної хвороби COVID-19. Такий тривалий строк самоізоляції зумовлений тим, що у колі спілкування апелянта були виявлені особи, які у червні-серпні 2021 року хворіли коронавірусною хворобою, після чого у нього також виникали симптоми вказаної хвороби.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 заперечує проти задоволення апеляційної скарги ОСОБА_2 , оскільки вважає доводи викладені в апеляційній скарзі незаконними та необґрунтованими. В апеляційній скарзі не було наведено достатніх підстав для скасування оскаржуваного рішення та не надано суду жодних доказів в обґрунтування своїх доводів, а тому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

В судове засідання апелянт ОСОБА_2 не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Представник ОСОБА_1 адвокат Бевза Ю.П. в судовому засіданні заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив її відхилити.

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового засідання, перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно вимог частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Апеляційна скарга не містить доводів щодо неправильності рішення суду в частині визнання договорів позики недійсними, тому апеляційним судом рішення суду першої інстанції в цій частині не переглядається.

Відповідно до вимог п.3,4 ч.1 ст.376 ЦПК України підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (ч. 1 ст. 263 ЦПК України).

Судове рішення в оскаржуваній частині не відповідає вказаним вимогам.

Судом встановлено, що 18.07.2017 року ОСОБА_2 (позикодавець) та ОСОБА_1 (позичальник) уклали угоду у вигляді розписки, за якою відповідач отримав від позивача грошові кошти в розмірі 50000грн. та зобов`язався повернути кошти до 18.07.2018 року.

Проте умов договору позики щодо повернення боргу в сумі 50000грн. ОСОБА_1 не виконав та у визначений договором строк позичених коштів не повернув.

17 січня 2018 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 уклали нову угоду у вигляді розписки, за якою відповідач отримав від позивача грошові кошти в розмірі 70000грн. та зобов`язався повернути кошти до 01.07.2018 року.

Проте умов договору позики щодо повернення боргу в сумі 70000грн. ОСОБА_1 не виконав та у визначений договором строк позичених коштів не повернув.

Оригінали розписок від 17.01.2018 року та від 18.07.2017 року містяться в матеріалах справи і їх було надано до матеріалів справи позикодавцем ОСОБА_2 (а.с.48, 49).

Відповідно до частин 1, 2 статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним із моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Договір позики вважається укладеним у момент здійснення дій із передачі предмета договору на основі попередньої домовленості (пункт 2 частини першої статті 1046 ЦК України).

Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику.

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незважаючи на найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постановах від 03 червня 2020 року у справі № 688/3024/17, від 08 вересня 2021 року у справі № 163/1531/16-ц, від 21 червня 2023 року у справі № 308/4890/20.

Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів.

За своїми правовими характеристиками договір позики є реальною, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана в оригіналі розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання.

З метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа.

З огляду на частину першої статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Згідно статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу та 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.

За змістом статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Як вбачається із матеріалів справи, на підтвердження укладення договорів позики ОСОБА_2 надано суду оригінали власноручно написаних розписок ОСОБА_1 , які посвідчують як передання позичальнику грошових коштів так і зобов`язання позичальника повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів у строк що передбачений договорами.

Письмова форма договору позики (розписка) внаслідок їх реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальникові.

Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини (абзацу 2 ч.1 статті 1051 ЦК України).

З огляду на зазначене, оцінивши у відповідності до вимог статті 89 ЦПК України покази свідків ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , дослідивши розписки, врахувавши, що ОСОБА_1 не надав належних доказів повернення боргу в строки визначені договорами, оскільки оригінали розписок знаходилися у ОСОБА_2 колегія суддів вважає, що позовну заяву ОСОБА_2 слід задовольнити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договорами позики в сумі 157594,88грн., з яких за договором позики від 18.07.2017 року: 50000грн. основний борг, 4430,14грн. 3% річних, 11445грн. інфляційні втрати; за договором позики від 17.01.2018 року: 70000грн. основний борг, 6305,74грн. 3% річних, 15414грн. інфляційні втрати.

Щодо строку позовної давності

Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Початок перебігу позовної давності визначається ст. 261 ЦК України. Так, за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила(ч. 1 ст. 261 ЦК України), а за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п`ята цієї статті).

Строк позовної давності за розпискою від 18.07.2017 року (термін повернення коштів до 18 липня 2018 року) почав перебіг з 19 липня 2018 року. Строк позовної давності за розпискою від 17.01.2018 року (термін повернення коштів до 01 липня 2018 року) почав перебіг з 02 липня 2018 року.

Позивач звернувся з позовними вимоги до ОСОБА_1 про стягнення коштів 01 вересня 2021 року.

Проте Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» внесено зміни до ряду законодавчих актів України, зокрема і до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України, які доповнено пунктами 12-14 такого змісту: Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 р. №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями) з 19 грудня 2020р. до 30 червня 2023р. на території України було установлено карантин.

З огляду на зазначене, висновок суду першої інстанції, що звернення ОСОБА_2 із позовом до ОСОБА_1 про стягнення коштів здійснено за межами строку позовної давності, є помилковим.

Суд першої інстанції ухвалив рішення з порушенням норм процесуального та неправильного застосування норм матеріального права, у зв`язку з чим рішення суду в частині відмови у задоволенні первісного позову підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення первісного позову ОСОБА_2 .

Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки первісний позов та апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягають задоволенню, з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню судовий збір в розмірі 3938,92грн. Крім того, слід задовольнити вимогу ОСОБА_2 про відшкодування витрат на правову допомогу в суді першої інстанції у розмірі 6000грн., що підтверджується договором від 29.06.2021 року та актом-приймання передачі виконаних робіт від 30.06.2021 року (а.с.10-13).

Керуючись ст.ст. 374, 376, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 08 листопада 2024 року скасувати в частині відмови у задоволенні первісного позову.

Позов ОСОБА_2 задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість за позикою в розмірі 157594,88грн., з яких за договором позики від 18.07.2017 року: 50000грн. основний борг, 4430,14грн. 3% річних, 11445грн. інфляційні втрати; за договором позики від 17.01.2018 року: 70000грн. основний борг, 6305,74грн. 3% річних, 15414грн. - інфляційні втрати.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір в розмірі 3938,92грн. та 6000грн. витрат на правову допомогу.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 02 вересня 2024 року.

Судді: Т.О. Янчук

Л.М. Грох

О.І. Ярмолюк