Постанова

від 03.09.2024 по справі 910/19744/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" вересня 2024 р. Справа№ 910/19744/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шевчук С.Р.

суддів: Ходаківської І.П.

Демидової А.М.

розглянувши в письмовому провадженні без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група»

на рішення Господарського суду міста Києва від 01.04.2024 (повний текст рішення складено 01.04.2024) (суддя Чебикіна С.О.)

у справі №910/19744/23

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Віп Кар Сервіс»

до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група»

про стягнення 130000,00 грн

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст і підстави позовних вимог

Товариства з обмеженою відповідальністю «Віп Кар Сервіс» (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група» (далі - відповідач, ПАТ «СК «УСГ») про стягнення 130000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що внаслідок ДТП - 22.12.2022 автомобіль позивача «Peugeot 301», державний номерний знак НОМЕР_1 отримав механічні ушкодження, у вказаному ДТП за підсумками розгляду справи №756/1827/23 Оболонський районний суд м. Києва встановив, що винуватцем у ДТП є водій, що керував автомобілем марки «Chery», державний номерний знак НОМЕР_2 , цивільно-правова відповідальність якого застрахована у відповідача у даній справі, а тому, оскільки винна водія автомобілем марки «Chery», державний номерний знак НОМЕР_2 встановлена в судовому порядку, то позивачем отримано право вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду, якою є відповідач у справі.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.04.2024 у справі №910/19744/23 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Віп Кар Сервіс» до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група» про стягнення 130000,00 грн задоволено повністю. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Віп Кар Сервіс» 130000,00 грн матеріальної шкоди, 2684,00 грн судового збору та 11000,00 грн судових витрат на професійну правову допомогу.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що позивач належними, допустимими, вірогідними та достовірними доказами підтвердив факт вини водія автомобіля марки «Chery», державний номерний знак НОМЕР_2 у ДТП 22.12.2022, а оскільки цивільно-правова відповідальність застрахована відповідачем у справі, то останній і повинен відшкодувати вартість матеріальної шкоди позивачу завданої внаслідок ДТП.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погодившись із рішенням Господарського суду міста Києва від 01.04.2024 у справі №910/19744/23, Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Українська страхова група» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказане рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Як підставу для скасування оскаржуваного рішення, скаржник зазначає те, що суд першої інстанції під час розгляду справи належним чином не дослідив наявні в матеріалах справи докази, не у повному обсязі з`ясував усі обстави справи, що стало підставою для ухвалення немотивованого рішення. Так, апелянт наголошує, що суд першої інстанції належним чином не дослідив тої обставини, що позивач в супереч імперативним приписам Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не надав ПАТ «СК «УСГ» до огляду пошкоджений автомобіль марки «Peugeot 301», державний номерний знак НОМЕР_1 , не повідомив про місце знаходження пошкодженого автомобіля, не забезпечив можливість проведення його огляду, як і не повідомив відповідача про настання дорожньо-транспортної пригоди, що у свою чергу, позбавляє права відповідача на розслідування страхового випадку та прийняття рішення / чи відмови у виплаті страхового відшкодування.

Разом з тим, суд першої інстанції не дослідив і тих обставин, що дії страхувальника є проявом недобросовісної поведінки, оскільки за інакших обставин, страхувальник повинен був звернутися до страховика в порядку та строки передбачені положеннями Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», однак, останній ігноруючи спеціальні положення вищезгаданого Закону звернувся до суду майже через рік, що є проявом недобросовісних дій позивача, які в тому числі обмежуються права та обов`язки відповідача під час розслідування страхового випадку та прийняття рішення / відмови у виплаті страхового відшкодування. Крім того, на переконання скаржника, оскільки позивач не реалізував передбаченого Законом права на звернення безпосередньо до страховика із заявою про виплату страхового відшкодування, то у такому випадку, права позивача не є порушеними, тому поданий позов не може відновити порушеного права.

Також скаржник стверджує, що місцевий господарський суд ухвалюючи оскаржуване рішення не врахував і тих обставин, що позивача у даній справі не є власником пошкодженого автомобіля марки «Peugeot 301», державний номерний знак НОМЕР_1 , за таких обставин позивач фактично не може підтвердити в порядку передбаченому статтею 35 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» факт набуття права власності, а тому і не має права на одержання сум страхового відшкодування. Суд першої інстанції проігнорував і те, що до звіту про визначення вартості матеріального збитку завданому ТЗ позивача не було додано фотографічних зображень ряду пошкоджених частин автомобіля, що унеможливлює встановлення дійсної вартості відновлення, та як наслідок суми страхового відшкодування. Окрім того, скаржник наголошує, що позивач визначаючи розмір матеріального збитку було враховано розмір ПДВ, однак такий податок підлягає відшкодуванню лише у випадку, якщо його розмір фактично виплачено виконавцю відновлювальних робіт по спірному автомобіля, позивач таких доказів суду не надав, а тому суму страхового відшкодування слід визначати без урахування ПДВ.

Поміж тим, місцевий господарський суд покладаючи на відповідача витрати позивача на правничу допомогу не врахував заперечень викладених відповідачем у заявах по суті спору, що призвело до покладення на останнього необґрунтованих судових витрат.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

16.04.2024 року матеріали апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група» на рішення Господарського суду міста Києва від 01.04.2024 у справі №910/19744/23 надійшли до Північного апеляційного господарського суду та згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.04.2024 року передані колегії суддів у складі: Шевчук С.Р. - головуючий суддя, Ходаківська І.П., Демидова А.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.04.2024 витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/19744/23; відкладено вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою до надходження матеріалів справи з Господарського суду міста Києва.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.04.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група» на рішення Господарського суду міста Києва від 01.04.2024 у справі №910/19744/23; розгляд апеляційної скарги постановлено здійснювати в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання); встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, пояснень, клопотань, заперечень - до 21.05.2024.

Зважаючи на воєнний стан в Україні, тривалі повітряні тривоги, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в розумний строк, тобто такий, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, забезпечення можливості реалізації учасниками справи своїх процесуальних прав та вирішення справи.

Позиції учасників справи

23.05.2024 року через відділ діловодства суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Віп Кар Сервіс» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач проти доводів скаржника заперечив та просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення Господарського суду міста Києва від 01.04.2024 у справі №910/19744/23 залишити без змін.

Заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги, позивач вказав, що згідно сталої практики Великої Палати Верховного Суду викладеної у постанові від 11.12.2019 у справі №465/4287/15 потерпіла особа має право волевиявлення щодо вибору способу захисту свого порушеного права шляхом звернення до страховика в порядку статті 35 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» із заявою про виплату страхового відшкодування чи безпосередньо до суду з позовною заявою про стягнення страхового відшкодування.

Щодо доводів скаржника про необхідність виклику його для проведення оцінки, у даному випадку звіту про визначення вартості матеріального збитку завданому ТЗ, то положення Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів передбачають виклик заінтересованих осіб для технічного огляду у разі потреби, у даному випадку від оцінювача будь-яких відомостей про необхідність виклику зацікавлених осіб не надходило.

Відхиляє позивач і доводи скаржника про необхідність виключення ПДВ з розміру матеріального збитку, оскільки останній фактично не впливає на розмір суми страхового відшкодування, так, звітом про визначення вартості матеріального збитку завданому ТЗ встановлено, що вартість відновлювального ремонту пошкодженого КТЗ становить 184490,62 грн з ПДВ, без урахування ПДВ така сума становить 159808,85 грн, але у будь-якому випадку розмір такої суми обмежується лімітом страхового полісу до 130000,00 грн.

Крім того, позивач заперечив і проти доводів скаржника про те, що він не є власником пошкодженого ТЗ, а тому і не має права на одержання суми страхового відшкодування, у відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначив, що факт правомірності володіння особою транспортним засобом є достатньою підставою, щоб звернутися за захистом права на чуже майно щодо відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок пошкодження такого майна.

26.05.2024 року через відділ діловодства суду від Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група» надійшли заперечення на відзив на апеляційну скаргу.

Подані заперечення скаржника за своєю суттю є відповіддю на відзив та зводяться до того, що позивач порушив вимоги спеціального Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» в супереч його положенням не надав на огляд пошкоджений ТЗ в тому стані, в якому він знаходився після ДТП, що призвело до неможливості ПАТ «СК «УСГ» встановити факт дорожньо-транспортної пригоди, причини та обставини її настання або розмір заподіяної шкоди. Крім того, обранений позивач спосіб захисту не відновлює порушеного права, оскільки за своє суттю відповідач у справі жодним чином не порушував права позивача.

Як вбачається з ухвали Північного апеляційного господарського суду від 10.06.2024 сторонам встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, пояснень, клопотань, заперечень - до 25.06.2024.

Отже, відповідачем подано заперечення з порушенням строку на їх подання, встановленого ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.06.2024.

За приписами частини 1, 2 статті 119 Господарського процесуального кодексу України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, а процесуальний строк, який встановлений судом, може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Клопотань про продовження чи поновлення строку на подання відповіді на відзив від відповідача не надходило.

В той же час, керуючись частиною 2 статті 119 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за можливе з власної ініціативи продовжити відповідачу такий строк до дати фактичного його подання з огляду на таке.

Відповідно до статті 2 Господарського процесуального кодексу України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Частиною 1 статті 11 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Відповідно до Копенгагенського документа (Документ Копенгагенської наради Конференції щодо людського виміру НБСЄ, 1990) "верховенство права не зводиться лише до формальної законності, яка забезпечує правильність та узгодженість процесу творення і впровадження в життя демократичного ладу, а означає також і справедливість, засновану на визнанні та повному сприйнятті людської особи як найвищої цінності та яку гарантовано інститутами, що забезпечують рамки для її якнайповнішого вираження".

Таким чином, дотримання принципу верховенства права перебуває у тісному взаємозв`язку з забезпеченням права на доступ до правосуддя, в тому числі з реалізацією принципу змагальності сторін, який означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (рішення у справі "Ruiz-Mateos проти Іспанії", п. 63).

При цьому, принцип змагальності сторін нерозривно пов`язаний і з принципом рівності сторін. Європейський суд з прав людини неодноразово нагадував, що принцип рівності сторін у розумінні "справедливого балансу" між сторонами вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно до другої сторони (рішення у справах "Dombo Beheer B.V. v. the Netherlands" від 27 жовтня 1993 р., п. 33, та "Ankerl v. Switzerland" від 23 жовтня 1996 р., п. 38).

З урахуванням принципу верховенства права, з метою забезпечення принципу змагальності (ст. 13 Господарського процесуального кодексу України) та всебічного, повного і об`єктивного визначення обставин справи, які підлягають встановленню, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для продовження Приватному акціонерному товариству «Страхова компанія «Українська страхова група» строку для подачі заперечень до дати фактичного її подання та прийняття їх до розгляду.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

01.09.2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «УЛФ-Фінанс» (далі - лізингодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Віп Кар Сервіс» (далі - лізингоодержувач) було укладено договір фінансово лізингу №11204/09/21-Г, за умовами пункту 1.1 (загальні умови договору фінансового лізингу) лізингодавець набуває у свою власність і передає на умовах фінансового лізинку у платне володіння та користування замовлене лізингоодержувачем майно (далі по тексту об`єкт лізингу), найменування, марка, модель, рік випуску, ціна, строк лізингу, лізингові платежі та інші суттєві умови користування якого зазнаються у договорі, а лізингоодержувач зобов`язується прийняти об`єкт лізингу та сплачувати лізингові платежі та інші платежі відповідно до умов договору, а в кінці строку дії договору має право придбати об`єкт лізингу у власність за викупною вартістю, визначеною у договорі.

Відповідно до розділу 3 «Специфікація та вартість об`єкта лізингу»:

- найменування (марка, модель): автомобіль «Peugeot 301»;

- специфікація (об`єм двигуна, тип палива, КПП тощо): об`єм двигуна: 1587 куб.см.; тип палива: бензин; трансмісія: МТ; додаткове обладнання: GPS Трекер Teltonika FMB 920;

- рік випуску: 2021;

- VIN-код: уточнюється в акті прийому-передачі об`єкта лізингу;

- вартість об`єкта лізингу, в т.ч. ПДВ, на дату укладення договору: 392451,00 (триста дев`яносто дві тисячі чотириста п`ятдесят одна гривня 00 копійок) в т.ч. ПДВ 65408,50 грн.

- вартість об`єкта лізингу може змінюватися (корегуватися) до підписання акту приймання-передачі внаслідок зміни вартості постачальником, в тому числі в разі збільшення ціни виробником, митних зборів, курсів валют.

08.09.2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «УЛФ-Фінанс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Віп Кар Сервіс» було підписано акт (видаткова накладна) прийому-передачі об`єкта лізингу до договору фінансового лізингу №11204/09/21-Г від 01.09.2021, за пунктом 1 якого, лізингодавець передав, а лізингоодержувач прийняв, в якості об`єкта лізингу згідно договору: автомобіль марки «Peugeot 301», 2021 року випуску, 5 км - пробіг на момент передачі/тип трансмісії (АТ/МТ), реєстраційний номер НОМЕР_1 , НОМЕР_4: помер двигуна: НОМЕР_3 , 315970,00 ціна без ПДВ, 379164,00 сума з ПДВ.

22.12.2022 року о 20 годині 08 хвилин у місті Києві по проспекту Мінському, трапилась дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля марки «Peugeot 301», державний номерний знак НОМЕР_1 та автомобіля марки «Chery», державний номерний знак НОМЕР_2 , а саме ОСОБА_1 керуючи автомобілем марки «Peugeot 301», державний номерний знак НОМЕР_1 , в порушення п. 16.11 Правил дорожнього руху України на перехресті нерівнозначних доріг, рухаючись по другорядній дорозі, не надала дорогу транспортному засобу автомобілю марки «Peugeot 301», державний номерний знак НОМЕР_1 , який рухався по головній дорозі, в наслідок чого спричинила з ним зіткнення, транспортні засоби отримали механічні ушкодження.

Постановою Оболонського районного суду м. Києва від 23.02.2023 у справі №756/1827/23 встановлено порушення ОСОБА_1 вимог Правил дорожнього руху України, визнано її винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу.

Відповідно до акту огляду транспортного засобу №9749 (дефектна відомість) від 09.05.2023, складеним Гробець Ю.М. було зазначено характер пошкоджень (назва деталей та опис пошкоджень) автомобіля марки «Peugeot 301», реєстраційний номер НОМЕР_1 , а саме:

- Під заміну та фарбування: БАМПЕР П; КРІПЛЕН П-ТУМ ФАРИ Л; КРІПЛ П-ТУМ ФАРИ ПР; К-Т КРІПЛ ПР-ТУМ ФАР; К-Т КРІПЛ БАМПЕРА П; ҐРАТКА Н БАМПЕРА П; ҐРАТКА БАМПЕРА П; ЗАХ НАКЛАДКА ҐРАТК П; ВІТРОВ ОБТІЧНИК П В; ДЕК НАКЛ Н БАМПЕРА П; КРОНШТЕЙН БАМПЕРА П; БУФЕР Н БАМПЕРА П; АМОРТИЗ БАМПЕРА П; ЕМБЛЕМА П; КАПОТ; ПЕТЛЯ Л КАПОТА; ПЕТЛЯ ПР КАПОТА; ЗАМОК КАПОТА; ФАРА Л; ФАРА ПР; КРНШ ЛІХТ ДЕН СВ П Л; КРНШ ЛІХТ ДЕН СВ ППР; ХОДОВИЙ ЛІХТАР П Л; ХОДОВИЙ ЛІХТАР П ПР; К-Т КРНШ ЛІХТ ДЕН СВ; ПРОТИТУМАННА ФАРА Л; ПРОТИТУМАННА ФАРА ПР; НАКЛ ДЕН СВІТЛА П Л; НАКЛ ДЕН ОСВІТ П ПР; К-Т ПЛАНОК ДЕН ОСВІТ; НАКЛ ПРОТИТУМ ФАРИ Л; НАКЛ ПРОТИТУМ ФАР ПР; К-Т НАКЛ П-ТУМ ФАРИ; КРИЛО П Л; КРИЛО П ПР; ПІДКРИЛОК П Л; ПІДКРИЛОК П ПР; ВІТР ОБТІЧНИК; ПОВІТР ПЕРЕГОР П Л; ПОВІТР ПЕРЕГОР П ПР; ПОП БАЛ Н ПЕРЕД ЧАСТ; ПОП БАЛ В ПЕР ЧАСТ; ПАНЕЛЬ ПЕРЕДНЯ Л Н; ПАНЕЛЬ ПЕРЕДНЯ ПР Н; КРІПЛЕН П КРИЛА П Л; КРІПЛЕН П КРИЛА П ПР; ПЛІВКА ДВЕРЕЙ П ПР; КОНДЕНСАТОР КОНДИЦ; ПАТРУБ ПОВІТРОЗАБІРН; ОХОЛОДЖ РІДИНА КОНД.

- Під ремонт та фарбування: КОЛІСНА АРКА П Л РЕМОНТУВАТИ; ЛОНЖЕРОН П Л РЕМОНТУВАТИ; ЛОНЖЕРОН П ПР РЕМОНТУВАТИ; ДВЕРІ П. ПР (РЕМОНТН ФАРБУВ

- Під фарбування: А-СТОЯК ПР (РЕМОНТН ФАРБУВ

Згідно ремонтної калькуляції №9749 від 22.12.2022 вартість ремонту автомобіля марки «Peugeot 301», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , яка визначена за допомогою розрахунку електронної системи «AUDATEX», складає 222082,21 грн.

При цьому, слід зазначити, що дані, зазначені у вказаній ремонтній калькуляції, відповідають встановленим в п. 4.4 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24.11.2003 р. Зміст вказаної ремонтної калькуляції не суперечить умовам чинного законодавства про оціночну діяльність та чітко відображає суму завданих збитків, оскільки калькуляція складалась на основі комп`ютерної програми Audatex, що рекомендована п. 59 додатку 8 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів.

Відповідно до Звіту про визначення вартості матеріального збитку завданого власнику КТЗ «Peugeot 301», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , складеного суб`єктом підприємницької діяльності Гробець Ю.М. (сертифікат оціночної діяльності №213/2022 ФДМ України від 27.05.2022), вартість відновлювального ремонту автомобіля марки «Peugeot 301», реєстраційний номер НОМЕР_1 , становить 184490,62 грн. При цьому, у звіті визначено, що коефіцієнт фізичного зносу складає 0,2301.

Листом №УФ-62362 від 19.12.2023 року ТОВ «УЛФ-Фінанс» повідомило ТОВ «Віп Кар Сервіс» про те, що на підставі договору фінансово лізингу №11204/09/21-Г від 01.09.2021 лізингодавець надає згоду лізингоодержувачу право на отримання/стягнення страхового відшкодування (в т.ч. і шляхом звернення із позовом до суду) внаслідок пошкодження транспортного засобу Peugeot 301, 2021р.в., державний номерний знак НОМЕР_1 у ДТП, яка сталася 22.12.2022р. у м. Києві на проспекті Мінському.

У грудні 2023 року Товариства з обмеженою відповідальністю «Віп Кар Сервіс» звернуся до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група» про стягнення 130000,00 грн.

Крім того, позивач просив стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 11000,00 грн, на підтвердження понесених витрат позивачем додано до позову: ордер на надання правничої (правової) допомоги, серії АІ №1515466 від 20.012.2023, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, серії КС №7836/10 від 05.06.2019, договір про надання правничої (правової) допомоги №08052023/2 від 08.05.2023, акт надання послуг №08052023/2012 за договором №№08052023/2 про надання правничої (правової) допомоги від 20.12.2023, акт надання послуг №08052023/2601 за договором №№08052023/2 про надання правничої (правової) допомоги від 26.01.2024.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

З наявної в матеріалах справи відповіді Національної поліції України №3022357527031894, вбачається, що транспортний засіб автомобіль марки «Chery», державний номерний знак НОМЕР_2 , яким спричинено ДТП, що потягнуло пошкодження автомобіля марки «Peugeot 301», державний номерний знак НОМЕР_1 , належить ОСОБА_3 , однак, знаходився під керуванням ОСОБА_1 .

Доказів того, що ОСОБА_1 не мала права керування транспортним засобом автомобілем марки «Peugeot 301», державний номерний знак НОМЕР_1 та притягувалась до адміністративної відповідальності за ст. 126 КУпАП матеріали справи не містять, а відтак, враховуючи положення статті 62 Конституції України, що закріплюють принцип презумпції невинуватості особи, суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 на законних підставах керувала вказаним транспортним засобом.

Згідно із ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Частинами першою та другою статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо - і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Відтак, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.

Вина ОСОБА_1 встановлена в судовому порядку, а тому шкода, заподіяна внаслідок експлуатації автомобіля марки «Chery», державний номерний знак НОМЕР_2 , відшкодовується ОСОБА_1 як особою, яка на законних підставах керувала транспортним засобом автомобілем марки «Chery», державний номерний знак НОМЕР_2 .

Доказів наявності вини інших осіб в ДТП, що відбулася 22.12.2022 до суду першої інстанції та до суду апеляції не надано.

Під час розгляду справи встановлено, що з Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «УСГ» укладено договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземного транспорту, оформлений полісом ЕР №209782354, предметом якого є майнові інтереси страхувальника, пов`язані з володінням, користуванням та розпорядженням транспортним засобом автомобілем марки «Chery», державний номерний знак НОМЕР_2 , який був діючим на момент настання ДТП.

Згідно п.п. 1.1, 1.4 ст.1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страхувальниками є юридичні особи та дієздатні громадяни, що уклали із страховиками договори обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю, майну третіх осіб під час експлуатації наземного транспортного засобу, а особи, відповідальність яких застрахована, - страхувальник та інші особи, які правомірно володіють забезпеченим транспортним засобом. Володіння забезпеченим транспортним засобом вважається правомірним, якщо інше не встановлено законом або рішенням суду.

Отже, оскільки ОСОБА_1 експлуатувала автомобілем марки «Chery», державний номерний знак НОМЕР_2 на законних підставах, що встановлено вище, то відповідальність за шкоду, заподіяну майну внаслідок експлуатації цього автомобіля була застрахована Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «УСГ».

Згідно пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

При цьому, відповідно до п. 12.1 ст. 12 зазначеного вище Закону страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

Вказаним договором (поліс ЕР №209782354) передбачено, що ліміт відповідальності за шкоду заподіяну майну становить 130000,00 грн., франшиза - 0 грн.

Статтею 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

За таких обставин, враховуючи розмір права вимоги позивача, визначені полісом ЕР №209782354, а також розміри лімітів відповідальності (130000,00 грн) та франшизи (0 грн), колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанцій правильно встановив, що позовна вимога про стягнення з відповідача суми страхового відшкодування у розмірі 130000,00 грн є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню в повному обсязі.

У свою чергу, скаржник стверджуючи про протиправність дій позивача та невідповідність рішення суду першої інстанції нормам матеріального права вказує на те, що суд першої інстанції не дослідив і тих обставин, що дії страхувальника є проявом недобросовісної поведінки, оскільки за інакших обставин, страхувальник повинен був звернутися до страховика в порядку та строки передбачені положеннями Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», однак, останній ігноруючи спеціальні положення вищезгаданого Закону звернувся до суду, що є проявом недобросовісних дій позивача, які в тому числі обмежують права та обов`язки відповідача під час розслідування страхового випадку та прийняття рішення / відмови у виплаті страхового відшкодування.

Крім того, на переконання скаржника, оскільки позивач не реалізував передбаченого Законом права на звернення безпосередньо до страховика із заявою про виплату страхового відшкодування, то у такому випадку, права позивача не є порушеними.

Поміж тим, відповідач як то у відзиві на позовну заяву так і у апеляційній скарзі звертає увагу судів на те, що позивач в порушення передбаченого Законом обов`язку не повідомив відповідача, як страхувальника про настання ДТП.

З огляду на викладені заперечення відповідача, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає за доцільне зауважити наступне.

Так, відповідно до статті 999 Цивільного кодексу України законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування). До відносин, що випливають з обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

Відповідно до статті 979 Цивільного кодексу України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату).

До сфери обов`язкового страхування належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (далі - Закон № 1961-IV).

Закон № 1961-IV регулює правовідносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. У цьому Законі визначено, що особами, відповідальність яких вважається застрахованою, є страхувальник та інші особи, які правомірно володіють забезпеченим транспортним засобом. Володіння забезпеченим транспортним засобом вважається правомірним, якщо інше не встановлено законом або рішенням суду, при цьому забезпечений транспортний засіб - транспортний засіб, зазначений у чинному договорі обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, за умови його експлуатації особами, відповідальність яких застрахована (пункти 1.4, 1.7 статті 1).

За вимогами статті 3 Закону № 1961-IV обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

При цьому, об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 Закону № 1961-IV).

Згідно зі статтею 6 Закону № 1961-IVстраховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

У Законі № 1961-IV детально регламентовано дії водія, транспортного засобу, причетного до дорожньо транспортної пригоди, тобто потерпілого, так і страховика.

У пункті 33.1.4 статті 33 Закону № 1961-IV передбачено, що у разі настання дорожньо-транспортної пригоди, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов`язаний невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу. Якщо водій транспортного засобу з поважних причин не мав змоги виконати зазначений обов`язок, він має підтвердити це документально.

Виходячи з означених положень законодавства, колегія суддів констатує, що доводи скаржника про неповідомлення позивачем відповідача про настання дорожньо-транспортної пригоди не ґрунтуються на вимогах спеціального Закону.

Так, Закон № 1961-IV передбачає безумовне право страховка на повідомлення його про настання ДТП за участі забезпеченого ним транспортного засобу, однак, законодавець покладає такий обов`язок на особу, яка є страхувальником (учасником ДТП) та укладала відповідний договір страхування із відповідним страховиком.

Позивач у даному випадку цивільно-правову відповідальність щодо власного транспортного засобу не страхував у відповідача, а відтак і обов`язку щодо повідомлення останнього про настання ДТП у позивача не виникло.

Відповідно до положень Закону № 1961-IV отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування (пункт 35.1 статті 35).

Згідно з пунктом 36.1 статті 36 Закону № 1961-IV страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв`язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку. Якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати (регламентної виплати) за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.

Відповідно до пунктів 37.1.1, 37.1.4 статті 37 Закону № 1961-IV підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є:

- навмисні дії особи, відповідальність якої застрахована (страхувальника), водія транспортного засобу або потерпілого, спрямовані на настання страхового випадку. Зазначена норма не поширюється на осіб, дії яких пов`язані з виконанням ними громадянського чи службового обов`язку, вчинені у стані необхідної оборони (без перевищення її меж) або під час захисту майна, життя, здоров`я. Кваліфікація дій таких осіб встановлюється відповідно до закону;

- неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров`ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди.

При цьому зазначений у пункті 37.1.4 статті 37 Закону № 1961-IV строк є присічним і поновленню не підлягає.

Із аналізу наведених норм спеціального Закону № 1961-IV можна зробити висновок, що підстави для відмови у виплаті страхового відшкодування передбачені у статті 37 Закону № 1961-IV, їх перелік є вичерпним і розширювальному тлумаченню не підлягає.

Тому саме річний строк звернення із заявою про виплату страхового відшкодування є припинювальним і з його спливом у страховика настає право на відмову у виплаті страхового відшкодування.

Разом з тим у Законі № 1961-IV прямо не передбачено, що встановлено досудовий порядок урегулювання спору. Не зазначено про обов`язок особи, яка заявляє вимогу про виплату страхового відшкодування, спочатку звернутися до страховика, та не пов`язано дотримання такого порядку з правом чи можливістю цієї особи звернутися до суду з вимогою про стягнення страхового відшкодування.

Тому у контексті вказаних обставин справи можна зробити висновок, що у Законі № 1961-IV не передбачено обов`язкового досудового порядку врегулювання питання з приводу виплати страхового відшкодування, особа, яка вимагає такої виплати, за власним розсудом може звернутися із заявою безпосередньо до страховика, з дотриманням вимог, передбачених у статті 35 названого Закону, чи звернутися безпосередньо до суду.

У будь-якому разі строк звернення обмежується щодо стягнення майнової шкоди річним строком.

Інших обмежень щодо порядку звернення із заявою про виплату страхового відшкодування норми Закону № 1961-IV не містять.

У разі звернення із заявою безпосередньо до суду, страховик з цього моменту має діяти відповідно до статті 36 Закону № 1961-IV, та не позбавлений можливості, у разі відсутності заперечень проти позову, його визнати та сплатити страхове відшкодування.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 465/4621/16-к (провадження № 13-24кс19), від висновків якої вважала за необхідне відступити колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, зазначено, що у системному зв`язку зі статтею 36 вимоги підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону № 1961-IV щодо неподання заяви про страхове відшкодування впродовж установлених цим пунктом строків як підстави для відмови у відшкодуванні стосуються випадків, коли впродовж цих строків потерпілий взагалі не здійснював волевиявлення, спрямованого на одержання компенсації - не звертався ані до страховика (або МТСБУ), ані до суду. Якщо ж особа впродовж цих строків подала позовну заяву до суду, вона здійснила відповідне волевиявлення, обравши на власний розсуд один з альтернативно можливих способів захисту свого порушеного права.

Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що попереднє звернення потерпілого у випадках, передбачених законом, до МТСБУ із заявою про виплату страхового відшкодування в порядку, визначеному статтею 35 Закону № 1961-IV, загалом не є обов`язковим та не виключає право особи звернутися безпосередньо до суду із позовом про стягнення відповідного страхового відшкодування.

Велика Палата Верховного Суду при цьому послалася на постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 21 серпня 2018 року у справі № 227/3573/16-ц, у якій зроблено висновок про необхідність стягнення страхового відшкодування незважаючи на те, що позивач не звертався до страховика із заявою про відшкодування шкоди і за таким відшкодуванням звернувся безпосередньо до суду в межах річного строку.

Аналогічна за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.12.2019 у справі № 465/4287/15.

У справі, що розглядається, встановлено, що страховий випадок (ДТП) стався 22.12.2022 року, а позов до суду подано 20.12.2023 (відбиток штемпеля на конверті), тобто в межах установленого законом річного строку.

З огляду на наведене вище, колегія суддів апеляційного господарського суду відхиляє доводи скаржника про недобросовісність позивача та нехтуванням останнім імперативних приписів спеціального Закону, та обов`язку на досудове врегулювання спору, оскільки останні не підтвердженні належними доводами та положеннями чинного законодавства.

Щодо доводів скаржника про те, що місцевий господарський суд ухвалюючи оскаржуване рішення не врахував і тих обставин, що позивач у даній справі не є власником пошкодженого автомобіля марки «Peugeot 301», державний номерний знак НОМЕР_1 , отже і не може підтвердити в порядку передбаченому статтею 35 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» факт набуття права власності, а тому і не має права на одержання сум страхового відшкодування.

Відповідно до частини 3 статті 386 Цивільного кодексу України, власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

При цьому, особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу (стаття 396 Цивільного кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи, 01.09.2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «УЛФ-Фінанс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Віп Кар Сервіс» було укладено договір фінансово лізингу №11204/09/21-Г, за умовами пункту 1.1 (загальні умови договору фінансового лізингу) лізингодавець набуває у свою власність і передає на умовах фінансового лізинку у платне володіння та користування замовлене лізингоодержувачем майно, найменування, марка, модель, рік випуску, ціна, строк лізингу, лізингові платежі та інші суттєві умови користування якого зазнаються у договорі, а лізингоодержувач зобов`язується прийняти об`єкт лізингу та сплачувати лізингові платежі та інші платежі відповідно до умов договору, а в кінці строку дії договору має право придбати об`єкт лізингу у власність за викупною вартістю, визначеною у договорі.

Згідно частини 1 та 2 статті 8 Закону України «Про фінансовий лізинг», протягом строку дії договору фінансового лізингу лізингоодержувачу забезпечується захист належних йому відповідно до закону та/або договору фінансового лізингу прав щодо об`єкта фінансового лізингу з дотриманням при цьому захисту встановлених законом та/або договором фінансового лізингу прав лізингодавця. Протягом строку дії договору фінансового лізингу лізингоодержувач має право вимагати від осіб, які порушують його права як лізингоодержувача, у тому числі від лізингодавця, усунення будь-яких порушень його прав на об`єкт фінансового лізингу.

Колегія суддів апеляційного господарського суду звертає увагу на те, що Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 14.12.2021 у справі №147/66/17 вказала на те, що факт правомірності володіння особою транспортним засобом є достатньою підставою для неї, щоб звернутися за захистом права щодо відшкодування шкоди, заподіяної вказаному майну.

За змістом частини 2 статті 1187 Цивільного кодексу України Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Поряд з тим, пунктом 2.2. Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (в редакції, чинній на час вчинення ДТП) передбачено, що власник транспортного засобу, а також особа, яка використовує такий транспортний засіб на законних підставах, можуть передавати керування транспортним засобом іншій особі, що має при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії. Власник транспортного засобу може передавати такий засіб у користування іншій особі, що має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, передавши їй реєстраційний документ на цей транспортний засіб.

З огляду на вказане колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що позивач у даному випадку належить право на відшкодування майнової шкоди, заподіяної цьому майну за рахунок страховика (страхової компанії) винної особи.

Також скаржник у поданій апеляційній скарзі наголосив, що суд першої інстанції проігнорував те, що до звіту про визначення вартості матеріального збитку завданому ТЗ позивача не було додано фотографічних зображень ряду пошкоджених частин автомобіля, що унеможливлює встановлення дійсної вартості відновлення, та як наслідок суми страхового відшкодування.

Відповідач зазначає, що на аркуші № 3 ремонтної калькуляції № 9749 від 22.12.2022, що є невід`ємним додатком до звіту № 9749 від 31.05.2023, оцінювач ставить заміну наступні деталі, а саме: 0281 БАМПЕР П - 17 042,22 грн; 0295 К-Т КРІПЛ ПР-ТУМ ФАР - 1 553,74 грн; 0303 К-Т КРІПЛ БАМПЕРА П - 632,47 грн; 0304 ГРАТКА Н БАМПЕРА П - 2 457,50 грн; 0304 ГРАТКА БАМПЕРА П - 4 637,99 грн; 0307 ЗАХ НАКЛАДКА ГРАТК П - 5 155,87 грн; 0315 ВІТРОВ ОБТІЧНИК П В - 1 946,66 грн; 0316 ДЕК НАКЛ Н БАМПЕРА П - 3 025,49 грн; 0340 КРОНШТЕЙН БАМПЕРА П - 7 386,08 грн;0341 БУФЕР Н БАМПЕРА П - 2 080,92 грн; 0342 АМОРТИЗ БАМПЕРА П - 1 777,90 грн; 0431 ЕМБЛЕМА П - 1 066,75 грн.

Однак, звіт № 9749 від 31.05.2023, що наданий позивачем на підтвердження розміру збитку не містить фотографічних зображень вищевказаних пошкоджень деталей.

Колегія з тами доводами скаржника не погоджується та вважає за належне зауважити наступне.

Відповідно до абзацу 2 статті 12 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» вимоги до змісту звіту про оцінку майна, порядку його оформлення та рецензування встановлюються положеннями (національними стандартами) оцінки майна. Зміст звіту про оцінку майна повинен містити розділи, що розкривають зміст проведених процедур та використаної нормативно-правової бази з оцінки майна.

На виконання вимог статті 9 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» Кабінетом Міністрів України постановою від 10.09.2003 №1440 затверджено Національний стандарт № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав» (далі - Стандарт).

Згідно пункту 1 Стандарту, він є обов`язковим для застосування під час проведення оцінки майна та майнових прав (далі - майно) суб`єктами оціночної діяльності, а також особами, які відповідно до законодавства здійснюють рецензування звітів про оцінку майна.

Відповідно до пункту 56 Стандарту, звіт про оцінку майна складається в електронній та паперовій формі, якщо складання звіту про оцінку майна в паперовій формі передбачено нормативно-правовими актами з оцінки майна або договором на проведення оцінки майна, та може складатися в повній або стислій формі.

Звіт про оцінку майна, що складається у повній формі, повинен містити:

- опис об`єкта оцінки, який дає змогу його ідентифікувати;

- дату оцінки та дату завершення складення звіту, а у разі потреби - строк дії звіту та висновку про вартість майна відповідно до вимог законодавства;

- мету проведення оцінки та обґрунтування вибору відповідної бази оцінки;

- перелік нормативно-правових актів, відповідно до яких проводиться оцінка;

- перелік обмежень щодо застосування результатів оцінки;

- виклад усіх припущень, у межах яких проводилася оцінка;

- опис та аналіз зібраних і використаних вихідних даних та іншої інформації під час проведення оцінки;

- висновки щодо аналізу існуючого використання та найбільш ефективного використання об`єкта оцінки;

- виклад змісту застосованих методичних підходів, методів та оціночних процедур, а також відповідних розрахунків, за допомогою яких підготовлено висновок про вартість майна;

- письмову заяву оцінювача про якість використаних вихідних даних та іншої інформації, особистий огляд об`єкта оцінки (у разі неможливості особистого огляду - відповідні пояснення та обґрунтування застережень і припущень щодо використання результатів оцінки), дотримання національних стандартів оцінки майна та інших нормативно-правових актів з оцінки майна під час її проведення, інші заяви, що є важливими для підтвердження достовірності та об`єктивності оцінки майна і висновку про його вартість;

- висновок про вартість майна;

- додатки з копіями всіх вихідних даних, а також у разі потреби - інші інформаційні джерела, які роз`яснюють і підтверджують припущення та розрахунки.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з доводами позивача в тій частині, що законодавством не передбачено дублювання пошкоджень КТЗ, у вигляді їх фотографічних додатків у відповідному звіті.

Оцінювач здійснюючи професійну діяльність пов`язану з оцінкою відповідного майна не зобов`язаний фотографувати окремо та детально кожне пошкодження автомобіля, за умови, якщо загальний план фото пошкоджень такого автомобіля дає змогу встановити беззаперечність інших його ушкоджень.

Окрім того, відповідач який має сумніви щодо дійсного розміру страхового відшкодування не був позбавлений права та можливості заявити відповідне клопотання про призначення експертизи у порядку статті 99 Господарського процесуального кодексу України.

У поданій апеляції скаржник наголошує, що позивач визначаючи розмір матеріального збитку було враховано розмір ПДВ, однак такий податок підлягає відшкодуванню лише у випадку, якщо його розмір фактично виплачено виконавцю відновлювальних робіт по спірному автомобіля, позивач таких доказів суду не надав, а тому суму страхового відшкодування слід визначати без урахування ПДВ.

У даному випадку зменшення суми розрахованого позивачем матеріального збитку на розмір ПДВ - 20% жодним чином не впливає на розмір стягнення у даній справі, оскільки ліміт відповідальності відповідача перед позивачем обмежений полісом страхування ЕР №209782354, та складає 130000,00 грн за шкоду майну.

Відповідач у поданій апеляційній скарзі також заперечив проти задоволених витрат на професійну правничу допомогу позивача у розмірі 11000,00 грн.

Згідно із ч. 1, 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

За приписами ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ст. 16 Господарського процесуального кодексу України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (ст. 124 ГПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст. 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;

3) розподіл судових витрат (ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).

На підтвердження понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу ним додано до позовної заяви копії:

- договір про надання правничої (правової) допомоги №08052023/2 від 08.05.2023, укладений між ТОВ «Віп Кар Сервіс» (далі - клієнт) та Адвокатським об`єднанням «Томін та партнери» (далі - адвокатське бюро) (далі - договір);

- ордер на надання правничої (правової) допомоги, серії АІ №1515466;

- свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, серії КС №7836/10;

- акт наданих послуг №08052023/2012 від 20.12.2023 за договором №08052023/2 про надання правничої (правової) допомоги від 08.05.2023.

- акт наданих послуг №08052023/2601 від 26.01.2024 за договором №08052023/2 про надання правничої (правової) допомоги від 08.05.2023.

Відповідно до пункту 1.1 договору за цим договором клієнт доручає, а адвокатське бюро приймає на себе зобов`язання надавати юридичну, правничу, правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених даним договором.

Згідно пункту 2.1 та 2.2 договору, адвокатське бюро приймає на себе наступні зобов`язання: надати правову допомогу клієнту із представництва та захисту законних прав та інтересів останнього, відповідно до вимог чинного законодавства України та цього договору; керуючись ст. 22 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльностість», суворо зберігати адвокатську таємницю, предметом якої є питання, пов`язанні з наданням юридичної допомоги, згідно умов цього договору, а також документація (договори, бухгалтерська і податкова звітність, інші документи). Адвокатське бюро має право: надані йому клієнтом та передбачені пунктами 1.2, 1.3 даного договору; вимагати сплати; гонорару (винагороди) та компенсації фактичних витрат на надання правової допомоги в розмірі та в порядку, передбаченому договором; відмовитися від виконання окремих доручень клієнта, якщо вони є протиправними, суперечать моральним засадам суспільства, присязі адвоката України, правилам адвокатської етики, виходять за межі професійних прав і обов`язків адвоката.

Пунктом 2.3 договору клієнт приймає на себе наступні зобов`язання, зокрема, прийняти належним чином виконану роботу адвокатського бюро та оплатити її у розмірі та строки, встановлені в даному договорі.

Вартість наданих юридичних послуг адвокатське бюро визначає самостійно після одержання від клієнта замовлення на надання юридичної допомоги, та виставляє клієнту відповідний рахунок (пункт 3.1 договору).

Відповідно до пунктів 3.2.1 та 3.2.4 договору вартість однієї робочої години адвоката становить 2000,00 грн. Підставою для проведення розрахунків за правову допомогу є Акт наданих послуг, який підписується сторонами та рахунок. Обов`язок складення аків та виставлення рахунків покладається на адвокатське бюро.

Цей договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до 07.05.2025 року включно, а в частині розрахунків - до повного їх виконання (пункт 5.1 договору).

Згідно акту наданих послуг №08052023/2012 від 20.12.2023 за договором №08052023/2 про надання правничої (правової) допомоги від 08.05.2023, за умовами якого адвокатське бюро за період з 18.12.2023 по 20.12.2023 надало позивачу: консультації щодо його прав та інтересів внаслідок пошкодження ТЗ «Peugeot» р.н.зн. НОМЕР_1 у ДТП, яка сталася 22.12.2022; складання оформлення та подання позовної заяви ТОВ «Віп Кар Сервіс» до ПАТ «СК «УСГ»; здійснення копій позову з додатками для відповідача та відправлення його відповідачу засобами АТ «Укрпошта». Загальна вартість фактично виконаної роботи та наданих послуг становить 11000,00 грн.

Згідно акту наданих послуг №08052023/2601 від 26.01.2024 за договором №08052023/2 про надання правничої (правової) допомоги від 08.05.2023, за умовами якого адвокатське бюро за період з 25.01.2024 по 26.01.2024 надало позивачу: ознайомлення (вивчення та правовий аналіз) із відзивом ПАТ «СК «УСГ» від 17.01.2024 р. за вих. №03/0240 по справі №910/19744/23; складання, оформлення та подання до суду відповіді ТОВ «Віп Кар Сервіс» на відзив по справі №910/19744/23 (в тому числі виготовлення примірників відповіді на відзив для відповідача та направлення його засобами АТ «Укрпошта»). Загальна вартість фактично виконаної роботи та наданих послуг становить 10000,00 грн.

За змістом ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч. 5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Суд зазначає, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом з тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

Така правова позиція викладена в постанові об`єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

Відповідно до ч. 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який тим не менш, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат.

Такий висновок відповідає висновку, викладеному в постановах Верховного Суду від 16.07.2020 у справі № 909/452/19, від 02.11.2020 у справі № 922/3548/19, від 18.11.2020 у справі № 923/1121/17.

Згідно із ч. 1 ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон) формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту є гонорар.

Частинами другою та третьою статті 30 Закону встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката у залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Така правова позиція Верховного Суду викладена, зокрема, в постанові від 16.02.2023 у справі № 916/1106/21.

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (п. 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц; п. 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).

Апеляційний господарський суд зважає на правову позицію, викладену в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21, згідно з якою фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що в разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку. Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу. Правомірне очікування стороною, яка виграла справу, відшкодування своїх розумних, реальних та обґрунтованих витрат на професійну правничу допомогу не повинно обмежуватися з суто формалістичних причин відсутності в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги, у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару.

Судова колегія також враховує правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19. У наведеній постанові Верховний Суд звернув увагу на те, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини четвертої статті 126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 ЦК України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України.

Разом з тим, як свідчать матеріали справи, належних доказів або обґрунтувань, у тому числі розрахунків, які свідчили б про неправильність розрахунку витрат або про неналежність адвокатських послуг у даній справі, відповідач не надав.

Саме по собі послання відповідача на неспівмірність адвокатських витрат до предмету спору та на його думку явна невідповідність розміру фактичним обставинам справи без надання будь-яких доказів та наведення обґрунтованих доводів не можу слугувати самостійною підставою для зменшення розміру таких витрат.

Зважаючи на викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідачем не доведено відповідно до ч. 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України неспівмірності витрат на оплату професійної правничої допомоги.

З огляду на наведене, колегією суддів апеляційної інстанції визнаються обґрунтованими висновки місцевого господарського суду про те, що заявлений позивачем до стягнення розмір витрат на оплату адвокатських послуг є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), обсягом наданих адвокатом послуг і виконаних робіт та ціною позову, а тому, зважаючи на задоволення позовних вимог, відповідно до ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 11000,00 грн.

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

При цьому колегія суддів наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині постанови, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до положень ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно зі ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладені обставини, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду міста Києва від 01.04.2024 у справі №910/19744/24 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування або зміни не вбачається.

За таких обставин, підстави для задоволення апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група» відсутні.

Судові витрати

У зв`язку з відсутністю підстав для задоволення апеляційної скарги судові витрати за її розгляд відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на скаржника.

Керуючись ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група» залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 01.04.2024 у справі № 910/19744/24 залишити без змін.

3. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на скаржника.

4. Матеріали даної справи повернути до місцевого господарського суду.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку з урахуванням вимог п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України протягом двадцяти днів з дня складення її повного тексту.

Повний текст складено та підписано 03.09.2024.

Головуючий суддя С.Р. Шевчук

Судді І.П. Ходаківська

А.М. Демидова