Постанова

від 20.08.2024 по справі 918/1009/23

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 серпня 2024 року Справа № 918/1009/23

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Миханюк М.В., суддя Саврій В.А. , суддя Коломис В.В.

секретар судового засідання Верещук А.В.

за участю представників сторін:

позивача: Оніщука С.П. адвоката, ордер серія ВК № 1128794 від 03.05.2024, Івашинюти О.О. керівника об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Прибережне"

відповідача: Дяденчука А.І. адвоката, ордер серія ВК №1032171 від 13.05.2024

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Прибережне" на рішення господарського суду Рівненської області, ухваленого 12.03.24р. суддею Горплюком А.М. у м.Рівному, повний текст складено 25.03.24р. у справі № 918/1009/23

за позовом Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Прибережне"

до відповідача Фізичної особи-підприємця Беляновського Романа Юрійовича

про визнання недійсним договору

ВСТАНОВИВ:

Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Прибережне" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Рівненської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Беляновського Романа Юрійовича (далі - відповідач) про визнання недійсним договору про надання правових послуг №1/10 від 15.10.2020 та додаткової угоди до даного договору №1 від 12.10.2021.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказує про те, що після зміни керівника ОСББ виявлено виплати на користь ФОП Беляновського Р.Ю. у період з листопада 2020 року по січень 2023 року на підставі договору про надання правових послуг №1/10 від 15.10.2020 в розмірі 752 987 грн (далі-договір). При цьому у позивача відсутні документи, які б підтверджували наявність договірних відносин між позивачем та відповідачем, а також підтверджували б факт надання послуг. Договір укладений колишнім головою правління з перевищенням наданих йому повноважень.

Згідно інформації про надходження внесків на утримання будинку та прибудинкової території ОСББ «Прибережне» та їх використання на правові послуги ФОП Беляновському Роману Юрійовичу з 15.10.2020 року по 28.02.2023 року (додається) із загальних щомісячних сум грошових коштів, що надходили на банківський рахунок ОСББ «Прибережне», для відповідача перераховувалося від 43,2% до 99,0% коштів. Тобто щомісячно замість того, щоб витрачати кошти на належне утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, сприяння співвласникам в отриманні житлово-комунальних та інших послуг (виконувати статутні завдання), колишній голова правління ОСББ перераховував переважну більшість коштів відповідачу за комплексні правові послуги, які фактично не надавалися і в яких щомісячно позивач не мав потреби.

Відтак позивач вважає, що наведене дає підстави для визнання договору недійсним.

Рішенням Господарського суду від 12.03.2024 у справі №918/1009/23 у задоволенні позову відмовлено.

В обґрунтування рішення, суд з посиланням на ст.ст. 11, 204, 509, 626, 629, 853, 901, 903 ЦК України, умови договору, ст. 75 ГПК України, рішення у справі №918/803/23, докази наявні в матеріалах справи прийшов до висновку, що позивачем не надано доказів на підтвердження обставин недійсності договору, а тому відмовив в задоволенні позову.

Не погодившись із винесеним рішенням, Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Прибережне" звернулося із апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду від 12.03.2024 у справі №918/1009/23 скасувати повністю і ухвалити нове рішення, яким позов задоволити. Визнати недійсним договір 1/10 про надання правових послуг від 15.10.2020 та додаткову угоду до даного договору №1 від 12.10.2021, укладені між позивачем та відповідачем.

Вказує, що оспорюваний правочин у дійсності був спрямований не на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, що в силу положень статті 203 Цивільного кодексу України є необхідною умовою для його чинності.

На думку скаржника, суд зобов`язаний був з`ясувати обставини реального настання правових наслідків оспорюваного правочину, тобто дійсності надання відповідачем такого об`єму та якості правових послуг, які б вартували 752 987 грн.

Однак, суд дані обставини, що мають вирішальне значення для даної справи, безпідставно не з`ясував зіславшись виключно на самі акти приймання - передачі наданих послуг та на рішення Господарського суду Рівненської області у справі № 918/803/23.

Натомість, судами у справі № 918/803/23 не встановлені обставини того, що умови оспорюваного договору належним чином виконувались обома сторонами договору, відповідачем надавались обумовлені договором послуги. Як і у справі № 918/1009/23, суди у справі №918/803/23 обставини реального настання правових наслідків оспорюваного правочину, тобто дійсності надання відповідачем правових послуг не досліджували.

Звертає увагу, що Беляновський Роман Юрійович лише 27.04.2023 отримав свідоцтво № 2229 про право на заняття адвокатською діяльністю, отже в період з листопада 2020 року по січень 2023 року на професійній основі здійснювати захист, представництво та надання інших видів правничої допомоги позивачу, як адвокат, не міг.

В період з листопада 2020 року по січень 2023 року позивач не перебував ані у спорах з державними/контролюючими/правоохоронними органами ані у жодних судових спорах, які б вимагали надання такого значного об`єму правової допомоги на 752 987 грн.

Вважає, що у межах даної справи суд повинен був з`ясувати обставини реального настання правових наслідків оспорюваного правочину, тобто дійсності надання відповідачем такого об`єму та якості правових послуг, які б вартували 752 987 грн, оскільки висновок про існування стверджуваних обставин (надання послуг) з урахуванням поданих доказів видається менш вірогідним, ніж протилежний.

Дійсність надання відповідачем правових послуг позивачу, їх види, об`єм, якість тим більше на таку значну суму, як 752 987 грн доказами не доведені.

Зауважує, що жодних рішень правління ОСББ «Прибережне» про укладення договору з ФОП Беляновським Р.Ю. не приймалося, як і колишній Голова правління Загребельний Б.М. не уповноважувався на підписання такого договору № 1/10 про надання правових послуг від 15.10.2020.

З посиланням на ст. 241 ЦК України вказує на вчинення головою правління ОСББ «Прибережне» оспорюваного правочину № 1/10 від 15.10.2020 з перевищенням повноважень, передбачених Статутом юридичної особи та Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку" - за відсутності відповідного рішення правління.

Крім того, позивач просить суд апеляційної інстанції дослідити, як докази:

-оспорюваний правочин № 1/10 від 15.10.2020 та акти приймання - передачі наданих послуг за період з листопада 2020 року по січень 2023 року;

-заяву про кримінальні правопорушення, передбачені ч. 4 ст. 190, ч. 4 ст. 191, ч. 3 ст. 209, ч. 2 ст. 366 КК України вих. № 20 від 02.04.2024;

-повідомлення про початок досудового розслідування кримінального провадження № 12024181150000134 від 02.04.2024 та відповідний витяг з ЄРДР;

-постанову про визнання юридичної особи потерпілою від 08.04.2024 у кримінальному провадженні № 12024181150000134 від 02.04.2024;

-дані з Єдиного Реєстру Адвокатів України щодо відповідача.

В обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції вказує, що із заявою про кримінальні правопорушення, передбачені ч. 4 ст. 190, ч. 4 ст. 191, ч. 3 ст. 209, ч. 2 ст. 366 КК України ОСББ «Прибережне» за вих. № 20 до керівника органу державної влади, уповноваженого розпочати досудове розслідування звернулось 02.04.2024 відтак до суду першої інстанції даний доказ подати не могло. Повідомлення про початок досудового розслідування кримінального провадження № 12024181150000134 від 02.04.2024, відповідний витяг з ЄРДР та постанову про визнання юридичної особи потерпілою від 08.04.2024 ОСББ «Прибережне» отримало після ухвалення судом першої інстанції рішення у справі відтак до суду першої інстанції дані докази подати не могла. Дані з Єдиного Реєстру Адвокатів України щодо відповідача наявні у вільному доступі.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач наводить свої міркування на спростування доводів скаржника та вказує на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції. Просить у задоволенні апеляційної скарги Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Прибережне» на рішення Господарського суду Рівненської області від 12 березня 2024 року у справі №918/1009/23 відмовити; рішення Господарського суду Рівненської області від 12 березня 2024 року у справі №918/1009/23 залишити без змін.

В судовому засіданні представники скаржника підтримали доводи викладені в апеляційній скарзі та надали пояснення на обґрунтування своєї позиції. Просять рішення Господарського суду від 12.03.2024 у справі №918/1009/23 скасувати повністю і ухвалити нове рішення, яким позов задоволити. Визнати недійсним договір 1/10 про надання правових послуг від 15.10.2020 та додаткову угоду до даного договору №1 від 12.10.2021, укладені між позивачем та відповідачем.

Представник відповідача заперечив проти апеляційної скарги з підстав викладених у відзиві та надав пояснення на обґрунтування своєї позиції. Просить у задоволенні апеляційної скарги Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Прибережне» на рішення Господарського суду Рівненської області від 12 березня 2024 року у справі №918/1009/23 відмовити; рішення Господарського суду Рівненської області від 12 березня 2024 року у справі №918/1009/23 залишити без змін.

Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши повноту з`ясування та доведеність всіх обставин, що мають значення для справи, відповідність висновків, викладених в рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права при винесенні оскарженого рішення, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду встановила наступне.

З матеріалів справи вбачається, що 15.10.2020 між Об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку «Прибережне» в особі голови правління Загребельного Б.М., що діє на підставі статуту та ФОП Беляновським Р.Ю. було укладено договір про надання правових послуг №1/10.

Відповідно до вказаного договору № 1/10 про надання правових послуг від 15 жовтня 2020 року замовник доручає, виконавець зобов`язується надавати замовнику комплексні правові послуги які споживаються замовником в процесі здійснення господарської діяльності. Замовник зобов`язується прийняти та оплатити надані комплексні правові послуги на умовах та в строки, що передбачені умовами цього договору (п. 1.1. Договору).

Виконавець зобов`язується за дорученням замовника надавати комплексні правові послуги за наступними напрямками: консультування в усній та письмовій формі з правових питань що виникають у діяльності замовника; надання допомоги з розробки та оформлення господарських та процесуальних документів замовника (договорів, контрактів, листів, довідок, претензій, позовних заяв, клопотань, протоколів, рішень, актів тощо); виконання інших доручень замовника щодо правового забезпечення його діяльності (п.1.2. Договору).

Згідно п. 2.2. вказаного договору, виконавець зобов`язаний, зокрема: своєчасно та якісно надавати замовнику правові послуги зазначені в п. 1.2. даного договору; повідомляти замовника при виникненні обставин, що перешкоджають належному виконанню зобов`язань за договором; передати Замовнику всю документацію, яка знаходилася в його розпорядженні під час виконання умов Договору та всю документацію щодо результатів наданих послуг; підписувати та передавати Замовнику акти приймання-передачі наданих послуг згідно виконаних доручень договору.

Відповідно до п. 3.1., п. 3.2., п. 3.3. та п. 3.4. договору виконання виконавцем своїх зобов`язань за договором оформляється актом приймання-передачі наданих послуг, який підписується сторонами.

Вартість послуг виконавця по даному договору визначається у відповідності до обсягу наданих послуг за конкретний період та зазначається у актах приймання-передачі наданих послуг. Оплата послуг виконавця по даному договору здійснюється замовником шляхом перерахування грошових коштів на рахунок виконавця після підписання акту приймання-передачі наданих послуг. Фактом надання (передачі) послуг є факт оформлення (складання) виконавцем акту приймання - передачі наданих послуг.

Згідно п. 5.1. договору цей договір вступає в силу після його підписання сторонами і діє до 14 жовтня 2021 року.

Вказаний договір підписаний сторонами.

В подальшому додатковою угодою №1 від 12.10.2021 сторони погодили внести зміни в п. 5.1. договору, шляхом викладення його в наступній редакції:

«5.1.цей договір вступає в силу після його підписання сторонами і діє до 31.12.2022, а в частині розрахунків за договором - до повного їх виконання.»

Вказана додаткова угода підписана сторонами.

Як зазначалося вище, позивач вказує про те, що після зміни керівника ОСББ виявлено виплати на користь ФОП Беляновського Р.Ю. у період з листопада 2020 року по січень 2023 року на підставі договору про надання правових послуг №1/10 від 15.10.2020 в розмірі 752 987 грн (далі-договір), що не заперечується відповідачем. При цьому у позивача відсутні документи, які б підтверджували наявність договірних відносин між позивачем та відповідачем, а також підтверджували б факт надання послуг. Договір укладений колишнім головою правління з перевищенням наданих йому повноважень. Відтак позивач вважає, що наведене дає підстави для визнання договору недійсним.

Наведені обставини стали причиною звернення позивача з позовом та є предметом спору у даній справі.

Надаючи правову кваліфікацію відносинам, що склалися апеляційний господарський суд зазначає наступне.

Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 Цивільного кодексу України, статтями 207, 208 Господарського кодексу України.

Як передбачено частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою, третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої - п`ятої статті 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Отже, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Відповідно до ч.ч.2, 3 ст.215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч. 1 ст.216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Відтак, вирішуючи спір про визнання правочину недійсним, господарському суду належить встановити наявність саме тих обставин, з якими закон пов`язує недійсність правочинів, зокрема: відповідність змісту правочину вимогам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; правоздатність сторін правочину; свободу волевиявлення учасників правочину та відповідність волевиявлення їх внутрішній волі; спрямованість правочину на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно зі статтями 4, 10 та 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України. Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

В силу припису статті 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується.

Отже, заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, які порушують права та інтереси особи, що оспорює такий правочин.

Як вказує позивач у позовній заяві відповідно до протоколу засідання правління ОСББ "Прибережне" від 14.03.2023, головою правління об`єднання обрано Івашинюту О.О., яка приступила до виконання обов`язків з 22.03.2023. Після передачі документів та справ від колишнього голови правління Загребельного Б.М., проведенням внутрішнього аудиту стану розрахунків, встановлено виплати на користь ФОП Беляновського Р.Ю. за період з листопада 2020 року по січень 2023 року на загальну суму 752 987 грн.

Вказує, що будь-яких документів, які б підтверджували наявність договірних відносин між позивачем та відповідачем, а також які б підтверджували факт щомісячного надання послуг, їх склад та об`єм, будь-яких письмових звітів наданих послуг, у розпорядженні нового керівництва позивача відсутні.

Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку" органами управління об`єднання є загальні збори співвласників, правління, ревізійна комісія об`єднання. Отже, такого органу управління ОСББ як голова правління вказаним законом не передбачено.

Відповідно до ч. 17-20 ст. 10 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку" для керівництва поточною діяльністю об`єднання обирається правління. Правління має право приймати рішення з питань діяльності об`єднання, визначених статутом. Правління є виконавчим органом об`єднання і підзвітне загальним зборам.

Порядок обрання та відкликання членів правління, їх кількісний склад та строки обрання встановлюються загальними зборами.

До компетенції правління відноситься: - підготовка кошторису, балансу об`єднання та річного звіту; - здійснення контролю за своєчасною сплатою співвласниками внесків і платежів та вжиття заходів щодо стягнення заборгованості згідно з законодавством; розпорядження коштами об`єднання відповідно до затвердженого загальними зборами об`єднання кошторису; - укладення договорів про виконання робіт, надання послуг та здійснення контролю за їх виконанням; - ведення діловодства, бухгалтерського обліку та звітності про діяльність об`єднання; - скликання та організація проведення загальних зборів співвласників або зборів представників; - призначення письмового опитування співвласників та утворення відповідної комісії для його проведення.

Отже, за переконанням позивача лише компетентний орган ОСББ правління має відповідно до закону правомочність укладати договори на надання послуг, а не голова правління.

Відповідно до п. 16 Статуту ОСББ "Прибережне", затвердженого загальними зборами ОСББ (протокол №3 від 14.12.2020) правління із свого складу обирає голову та його заступника. На виконання своїх повноважень голова правління, зокрема: діє без доручення від імені об`єднання та укладає в межах своєї компетенції договори і вчиняє інші правочини відповідно до рішень правління.

Отже, голова правління ОСББ правомочний укладати договори лише в межах своєї компетенції (яка не визначена ні законом, ні Статутом ОСББ) і відповідно до рішень правління. Тобто без рішення правління ОСББ голова правління не вправі укладати будь-які правочини від імені ОСББ.

Аналогічне правило містилося і в п. 4.1., п. 4.6. Статуту ОСББ "Прибережне", затвердженого установчими зборами ОСББ "Прибережне" (протокол від 01.03.2008), відповідно до яких органами управління об`єднання є загальні збори його членів, правління та ревізійна комісія.

До компетенції правління об`єднання належить, зокрема, укладання договорів із суб`єктами підприємництва, які виконують роботи, в тому числі будівельні, надають житлово- комунальні та інші послуги, та здійснення контролю за їх виконанням.

Відповідно до п. 4.7. вказаної редакції Статуту правління об`єднання зі свого складу обирає голову правління і його заступника. Голова правління забезпечує виконання рішень загальних зборів членів об`єднання та рішень правління, діє без доручення від імені об`єднання, укладає в межах своєї компетенції угоди, розпоряджається коштами об`єднання відповідно до затвердженого кошторису.

Позивач стверджує, що за наведених законодавчих та статутних передумов твердження відповідача про відсутність порушень при укладенні головою правління оспорюваного правочину є безпідставним, а тому є підстави для визнання договору № 1/10 від 15.10.2020 про надання правових послуг недійсним.

Так, колегія суддів зауважує наступне.

Як убачається із матеріалів справи позивачем у даній справі є ОСББ "Прибережне", діяльність якого регулюється Законом України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку", який визначає правові та організаційні засади створення, функціонування, реорганізації та ліквідації об`єднань власників жилих та нежилих приміщень багатоквартирного будинку, захисту їхніх прав та виконання обов`язків щодо спільного утримання багатоквартирного будинку.

Відповідно до ст. 4 Закону об`єднання створюється для забезпечення і захисту прав співвласників та дотримання їхніх обов`язків, належного утримання та використання спільного майна, забезпечення своєчасного надходження коштів для сплати всіх платежів, передбачених законодавством та статутними документами. Об`єднання створюється як непідприємницьке товариство для здійснення функцій, визначених законом. Порядок надходження і використання коштів об`єднання визначається цим Законом та іншими законами України. Об`єднання є юридичною особою, що створюється відповідно до закону. Об`єднання є неприбутковою організацією і не має на меті одержання прибутку для його розподілу між співвласниками. Об`єднання відповідає за своїми зобов`язаннями коштами і майном об`єднання, від свого імені набуває майнові і немайнові права та обов`язки, виступає позивачем та відповідачем у суді. Об`єднання не несе відповідальності за зобов`язаннями співвласників.

Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку" органами управління об`єднання є загальні збори співвласників, правління, ревізійна комісія об`єднання.

Відповідно до ч. 17-20 ст. 10 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку" для керівництва поточною діяльністю об`єднання обирається правління. Правління має право приймати рішення з питань діяльності об`єднання, визначених статутом. Правління є виконавчим органом об`єднання і підзвітне загальним зборам.

Порядок обрання та відкликання членів правління, їх кількісний склад та строки обрання встановлюються загальними зборами.

До компетенції правління відноситься: - підготовка кошторису, балансу об`єднання та річного звіту; - здійснення контролю за своєчасною сплатою співвласниками внесків і платежів та вжиття заходів щодо стягнення заборгованості згідно з законодавством; розпорядження коштами об`єднання відповідно до затвердженого загальними зборами об`єднання кошторису; - укладення договорів про виконання робіт, надання послуг та здійснення контролю за їх виконанням; - ведення діловодства, бухгалтерського обліку та звітності про діяльність об`єднання; - скликання та організація проведення загальних зборів співвласників або зборів представників; - призначення письмового опитування співвласників та утворення відповідної комісії для його проведення.

Згідно п. 1.1. Статуту затвердженого установчими зборами ОСББ "Прибережне" в редакції протоколу від 01.03.2008 об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Прибережне" створено власниками квартир та /або приміщень багатоквартирного будинку АДРЕСА_1 відповідно до Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку".

Як убачається із редакції Статуту ОСББ "Прибережне" затвердженого установчими зборами ОСББ "Прибережне" протокол від 01.03.2008 у п. 4.1. визначено, що органами управління об`єднання є загальні збори його членів, правління та ревізійна комісія (діяв на момент укладення спірного договору).

Згідно з п. 4.2. вищим органом управління об`єднання є загальні збори.

П. 4.6. Статуту ОСББ "Прибережне" визначено, що до компетенції правління об`єднання належить, зокрема, укладання договорів із суб`єктами підприємництва, які виконують роботи, в тому числі будівельні, надають житлово-комунальні та інші послуги, та здійснення контролю за їх виконанням.

Відповідно до п. 4.7. вказаної редакції Статуту правління об`єднання зі свого складу обирає голову правління і його заступника. Голова правління забезпечує виконання рішень загальних зборів членів об`єднання та рішень правління, діє без доручення від імені об`єднання, укладає в межах своєї компетенції угоди, розпоряджається коштами об`єднання відповідно до затвердженого кошторису.

Отже, на переконання колегії апеляційного господарського суду, висновки місцевого господарського суду щодо відсутності обмеження у голови правління ОСББ на укладення договору та додаткової угоди є помилковим оскільки як убачається зі статуту голова правління ОСББ правомочний укладати договори лише в межах своєї компетенції (яка не визначена ні законом, ні Статутом ОСББ) і відповідно до рішень правління. Тобто без рішення правління ОСББ голова правління не вправі укладати будь-які правочини від імені ОСББ.

Разом з тим, під час укладенні додаткової угоди №1 від 12.10.2021 вже діяла редакція Статуту ОСББ "Прибережне", затвердженого загальними зборами ОСББ протокол №3 від 14.12.2020.

Відповідно до п. 14 Статуту у новій редакції теж визначено що до компетенції правління належить укладення договорів про виконання робіт, надання послуг та здійснення контролю за їх виконанням.

Згідно п. 16 Статуту ОСББ "Прибережне" правління із свого складу обирає голову та його заступника. На виконання своїх повноважень голова правління, зокрема: діє без доручення від імені об`єднання та укладає в межах своєї компетенції договори і вчиняє інші правочини відповідно до рішень правління.

Отже, голова правління ОСББ правомочний укладати договори лише в межах своєї компетенції і відповідно до рішень правління. Тобто без рішення правління ОСББ голова правління не вправі укладати будь-які правочини від імені ОСББ, в тому числі і додаткової угоди щоо продовження дії договору.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що матеріали справи не містять жодних доказів обрання Головою правління Загребельного Б.М. чи надання йому правлінням повноважень на укладення спірного договору № 1/10 від 15.10.2020 про надання правових послуг та спірної додаткової угоди №1 від 12.10.2021 або подальшого схвалення зборами ОСББ чи правлінням правочинів які були ним укладені.

Згідно з ч.3 ст.92 Цивільного кодексу України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Водночас, абзац другий цієї статті передбачає, що у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Як було вказано вище, спірні правочини містили покликання на Статут, згідно якого (як в старій, так і в новій редакції) зазначено, що голова правління укладає договори відповідно до рішень правління.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що відповідач міг знати про обмеження визначені статутом на укладення спірного договору № 1/10 від 15.10.2020 про надання правових послуг та додаткової угоди №1 від 12.10.2021.

За наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що укладення договору № 1/10 від 15.10.2020 про надання правових послуг та додаткової угоди №1 від 12.10.2021 ОСОБА_2 від імені ОСББ "Прибережне" вчинене з перевищенням повноважень, оскільки матеріали справи не містять доказів на підтвердження його повноважень на укладення договору № 1/10 від 15.10.2020 про надання правових послуг та додаткової угоди №1 від 12.10.2021, що є підставою для визнання їх недійсними.

Разом з тим, колегія суддів зауважує, що з матеріалів справи неможливо встановити, які саме послуги надавалися ФОП Беляновським Р.Ю. ОСББ "Прибережне" на виконання укладеного договору № 1/10 від 15.10.2020 про надання правових послуг та додаткової угоди №1 від 12.10.2021 на суму 752987 грн, яку встановлено позивачем на підставі проведеного аудиту стану розрахунків, як він вказував у своїй позовній заяві.

При цьому, згідно з п. 3.1 договору, виконання виконавцем своїх зобов`язань за договором оформляється актом приймання-передачі наданих послуг, який підписується сторонами.

Відповідно до п. 3.2. договору вартість послуг виконавця по даному договору визначається у відповідності до обсягу наданих послуг за конкретний період та зазначається у актах приймання передачі наданих послуг.

Матеріали справи не місять жодних документів на підтвердження реального надання послуг відповідачем, як то їх складу, обсягу (об`єму) виду робіт (послуг). Представник відповідача не зміг вказати в суді апеляційної інстанції, які саме послуги надалися Беляновським Р.Ю. на виконання укладеного договору № 1/10 від 15.10.2020 про надання правових послуг та додаткової угоди №1 від 12.10.2021 на суму 752987 грн. На реальність та встановлення дійсності складу і обсягу послуг на суму вказує на преюдиційну для даної справи - справу №918/803/23, з вказаним погодився і суд першої інстанції при винесенні оскарженого рішення.

Так, у справі №918/803/23 предметом позову було стягнення (повернення) коштів в сумі 752 987 грн 00 коп. Підставою позову визначено, ч. 2 ст. 693 ЦК України, що перераховані відповідачу кошти є попередньою оплатою за ненадані послуги.

При цьому суд апеляційної інстанції звертає увагу, що у справі №918/803/23 судом не надавалася оцінка та не досліджувалося питання щодо обсягу та виду послуг які надавалися відповідачем позивачу та чи дійсно такі послуги надавалися. Як і не досліджувалися доводи позивача про ймовірне перевищення повноважень екс-керівником позивача. Зокрема, судом було досліджено акти приймання-передачі наданих послуг, відтак прийшов до висновку, що послуги належним чином виконувалися, тому було відмовлено в позові, так як позивач не довів ненадання послуг.

Разом з тим, судом апеляційної інстанції при розгляді даної справи №918/1009/23 позивачем було оглянуто в судовому засіданні вказані акти та встановлено, вони не містять ні опису ні обсягу наданих послуг, зазначена лише вартість за надану правову допомогу, хоча й підписані ОСОБА_2 від імені ОСББ. Крім актів жодних доказів на підтвердження наданих послуг ні в справу №918/803/23, ні в дану справу сторонами надано не було.

При цьому колегія суддів зауважує, що акти приймання-передачі наданих послуг є первинними документами.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.

Підпунктом 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 визначено, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Вказаний перелік обов`язкових реквізитів кореспондується з пунктом 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, згідно якого первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, на переконання колегії суддів підписані сторонами акти приймання-передачі наданих послуг на виконання умов договору повинні містити інформацію щодо повного переліку та обсягу наданих послуг.

Таким чином, доводи відповідача з посиланням на справу №918/803/23 у якій судом зроблено висновок про те, що повний перелік та обсяг наданих послуг не є обов`язковим реквізитом таких актів не береться судом апеляційної інстанції до уваги, оскільки є оцінкою судом доказів, а не встановленою обставиною.

Велика Палата Верховного Суду у справі №918/1345/17 у своїй постанові від 03.07.2018 вказала, що преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.

Відтак, вказана справа №918/803/23 не є преюдиційною для даної справи №918/1009/23.

Отже відповідач належними доказами не підтвердив надання ним послуг.

Згідно з ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17, від 25 червня 2020 року у справі № 924/233/18). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц.

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції).

Так, зокрема, у рішенні у справі "Дж. К. та інші проти Швеції" Суд наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". ... Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що спірні правочини не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції зауважує, що однією із найважливіших конституційних гарантій забезпечення та захисту прав та свобод особи є закріплення права на судовий захист.

Статтею 55 Конституції України встановлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Так, в ст. 6 Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод, закріплене право на справедливий суд - це право особи, що гарантує право на справедливий й публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі.

Ключовими принципами статті 6 Конвенції є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.

Виходячи з конструкції ч.1 ст.6 Конвенції, можна зробити висновок, що у ній закріплено такі елементи права на судовий захист: 1) право на розгляд справи; 2) справедливість судового розгляду; 3) публічність розгляду справи та проголошення рішення; 4) розумний строк розгляду справи; 5) розгляд справи судом, встановленим законом; 6) незалежність і безсторонність суду.

Згідно з доповіддю Венеціанської Комісії, право на справедливий суд є складовою принципу правовладдя.

Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин. Ці загальні засади втілюються у нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні правовідносини так, що кожен із учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, дбаючи водночас про права та інтереси інших учасників, зокрема, передбачаючи можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших учасників.

Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (рішення Європейського суду з прав людини "Олюджіч проти Хорватії"). Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Мала проти України", "Богатова проти України").

Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді "заслухані", тобто належним чином вивчені судом (рішення ЄСПЛ у справах "Дюлоранс проти Франції", "Донадзе проти Грузії").

Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Ван де Гурк проти Нідерландів").

Якщо подані стороною доводи є вирішальними для результату провадження, такі доводи вимагають прямої конкретної відповіді за результатом розгляду (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" та у справі "Руїз Матеос проти Іспанії").

У рішенні Європейського суду з прав людини від 19.04.1993 у справі "Краска проти Швейцарії" вказано, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути "почуті", тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.

За наведеного, колегія суддів приходить до висновку що позов слід задоволити в повному обсязі та визнати недійсним Договір № 1/10 про надання правових послуг від 15.10.2020 та Додаткову угоду до даного Договору № 1 від 12.10.2021, укладені між позивачем та відповідачем, оскільки принцип справедливості має бути дотримано в повному обсязі з врахуванням обставин справи.

При цьому щодо покликання відповідача на неефективний спосіб захисту, суд апеляційної інстанції зазначає таке.

Відповідно до ч.1 ст.2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ч.1 ст.5 ГПК).

Зі змісту статей 15, 16 ЦК вбачається, що кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу в суді.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі №925/1265/16 (п.5.5)). Тобто це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі №310/11024/15-ц (п. 14) та від 01.04.2020 у справі №610/1030/18 (п.40)).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорювання. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорювання та спричиненим цими діяннями наслідкам. Такі висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17 (п.57), від 11.09.2018 у справі №905/1926/16 (п.40), від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі №910/3907/18 та від 09.02.2021 у справі №381/622/17 (п.14).

Оцінюючи належність обраного Позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок щодо нього, суди мають враховувати його ефективність. Це означає, що вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, а також забезпечувати поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Установлені законом матеріально-правові способи захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та ст.13 Конвенції, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту. У п.145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. The United Kingdom), заява №22414/93, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) виснував, що зазначена норма Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Отже, ефективний засіб правового захисту в розумінні ст.13 Конвенції повинен забезпечити поновлення саме порушеного права особи, яка звернулася за судовим захистом. Натомість застосування судом неефективного способу захисту створює лише видимість захисту права особи, в той час як насправді таке право залишається незахищеним, що не відповідає ст.13 Конвенції.

Стверджуючи про порушення прав ОСББ внаслідок укладення спірного договору від імені ОСББ колишнім головою правління, Позивач вказує на відсутність волі уповноваженого органу (правління ОСББ) на укладення такого правочину.

Відповідно до ст.1 Першого Протоколу до Конвенції, яка є частиною національного законодавства, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права; проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

ЄСПЛ тлумачить поняття "майно" (possessions) набагато ширше, ніж поняття "майно" розуміється у праві України, як і в цілому у праві держав континентальної системи права.

У контексті ст.1 Першого Протоколу до Конвенції під "possessions" розуміється не тільки наявне майно (existing possessions), але й ціла низка інтересів економічного характеру (активів (assets)).

Поряд з іншим рухомим та нерухомим майном під захист ст.1 Першого Протоколу до Конвенції підпадають корпоративні права, зокрема, акції (і не лише в частині їх вартості, а й у частині прав щодо контролю над підприємством, які вони надають власнику), патенти, ліцензії, професійна клієнтура ("добре ім`я"), матеріальна компенсація, присуджена судовим рішенням, право на пенсію та інші виплати (див. mutatis mutandis справи "Ятрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece), заява №31107/96, рішення ЄСПЛ від 25.03.1999, пар.54; "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), заява №33202/96, рішення ЄСПЛ від 05.01.2000, пар.100; "Броньовский проти Польщі" (Broniowski V. Poland), заява №31443/96, рішення ЄСПЛ від 22.06.2004, пар. 129; "Гратзінгер та Гратзінгерова проти Чеської Республіки" (Gratzinger and Gratzingerova v. Czech Republic), заява №39794/98, рішення ЄСПЛ від 10.07.2002, пар.69; "Прессос компанія Нав`єра А. О." та інші проти Бельгії" (Pressos Compania Naviera S. A. and others v. Belgium), заява №17849/91, рішення ЄСПЛ від 20.11.1995).

Закріплений у 1 реченні ст.1 Першого Протоколу до Конвенції принцип мирного володіння майном є загальним щодо всіх видів майна. Умови позбавлення особи власності передбачено у 2 та 3 реченнях цієї статті: таке втручання має бути передбачено законом і відбуватися в інтересах суспільства (для забезпечення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, сплати податків та іншого) з дотриманням "справедливого балансу" між вимогами таких інтересів та вимогами захисту відповідного конвенційного права.

Колегія суддів зауважує, що посилання відповідача на постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/1415/19, від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц, від 08.02.2022 у справі №209/3085/20, від 22.09.2020 у справі №910/3009/18, від 02.02.2021 у справі №925/642/19, від 21.09.2022 у справі №908/976/19, від 01.03.2023 у справі №522/22473/15-ц щодо ефективного захисту є нерелевантні для даної справи оскільки прийняті за інших обставин, інший предмет спору, інших правовідносин, які не є подібними до даної справи.

При цьому, колегія суддів щодо визначеності подібності правовідносин звертається до правових висновків, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду та Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.04.2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій чи аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет).

Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). До того ж зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови від 27.03.2018 № 910/17999/16; пункт 38 постанови від 25.04.2018 № 925/3/7; пункт 40 постанови від 25.04.2018 № 910/24257/16).

ВС також зазначив, що під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними, схожими) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц; пункт 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).

Велика Палата Верховного Суду у справі № 233/2021/19 від 12 жовтня 2021 року конкретизувала власні правові висновки та правові висновки Верховного Суду України щодо критеріїв встановлення подібності правовідносин, визначивши, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними в порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їх змістом.

Якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, стосовно якого вони вступають у правовідносини, то в такому разі подібність треба також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно.

Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

В контексті викладеного, оскільки апеляційний суд дійшов висновку у даній справі про недійсність оспорюваного правочину та додаткової угоди та відповідно кошти були отримані відповідачем без належної правової підстави, відтак вимога щодо повернення коштів на підставі ст. 1212 ЦК України в сумі 752987 грн правомірно не могла бути заявлена при поданні позову оскільки договір не був визнаний недійсним на момент його подання, відтак спосіб захисту є належним, а доводи апеляційної скарги є такими, що заслуговують на увагу.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Разом з тим, щодо поданих скаржником додаткових доказів, слід вказати, що такі докази з`явилися після винесення рішення судом першої інстанції, не досліджувалися і не були покладені в основу оскарженого рішення, а відтак докази на підтвердження вказаних обставин є новими доказами, відповідно суд апеляційної інстанції не бере їх до уваги.

Згідно із п.2 ч.1 ст.275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Відповідно до п.2,3 ч.1 ст.277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи.

За таких обставин, позов Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Прибережне" підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду Рівненської області від 12.03.2024 у справі №918/1009/23 - скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення позову.

У зв`язку із наведеним, відповідно до ст. 129 ГПК України, судовий збір за подачу позову та апеляційної скарги підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст. ст. 269, 270, 273, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Прибережне" на рішення Господарського суду Рівненської області від 12.03.24 у справі №918/1009/23 задоволити.

2. Рішення Господарського суду Рівненської області від 12.03.24 у справі №918/1009/23 скасувати. Прийняти нове рішення.

« 1. Позов задоволити.

2. Визнати недійсним Договір №1/10 про надання правових послуг від 15 жовтня 2020 року та Додаткову угоду №1 від 12 жовтня 2021 р. до Договору №1/10 про надання правових послуг від 15 жовтня 2020 року, укладені між Об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку «Прибережне» та Фізичною особою - підприємцем Беляновським Романом Юрійовичем.

3. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Беляновського Романа Юрійовича ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Прибережне» (вул.Прибережна, буд.2, м.Костоніль, Рівненської обл., 35000, код ЄДРПОУ 36179903) 2684 грн витрат зі сплати судового збору за подачу позову. Видати наказ»

3. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Беляновського Романа Юрійовича ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Прибережне», (вул. Прибережна, буд.2, м.Костоніль, Рівненської обл., 35000, код ЄДРПОУ 36179903) 4026 грн витрат зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги.

4. Доручити Господарському суду Рівненської області на виконання даної постанови видати накази.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку, встановленому ст. 286-291 ГПК України.

6. Справу № 918/1009/23 повернути до Господарського суду Рівненської області.

Повний текст постанови складений "03" вересня 2024 р. у зв`язку із відсутністю електроенергії

Головуючий суддя Миханюк М.В.

Суддя Саврій В.А.

Суддя Коломис В.В.