Рішення

від 30.08.2024 по справі 240/31015/23

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 серпня 2024 року м. Житомир справа № 240/31015/23

категорія 106030000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Шуляк Л.А., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Житомирській області, Міністерства внутрішніх справ України про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом, в якому, з урахуванням уточнення, просить:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Житомирській області щодо ненарахування та невиплати :

- грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної та додаткових відпусток за вислугу (стаж) роботи та як учаснику бойових дій, без урахування святкових днів, при звільненні за період з 1993 року по 07.11.2015 року, виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби в поліції 07.11.2015 з урахуванням індексації;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу:

- грошову компенсацію за всі невикористані дні щорічної основної та додаткових відпусток за вислугу (стаж) роботи та як учаснику бойових дій, без урахування святкових днів, при звільненні за період з 1993 року по 07.11.2015 року, виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби в поліції 07.11.2015 з урахуванням індексації;

- зобов`язати Головне управління Національної поліції в Житомирській області виплатити ОСОБА_1 : середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку;

- зобов`язати Головне управління Національної поліції в Житомирській області виплатити позивачу: моральну шкоду, заподіяну внаслідок затримки розрахунку при звільненні зі служби у розмірі 50 000 гривень.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що при звільненні позивача із органів внутрішніх справ ним не було використано відпустки за деякий період проходження служби в органах внутрішніх справ в Житомирській області, право на які має згідно законодавства України. Однак, на своє звершення щодо виплати компенсації за невикористані відпустки при звільненні, листом від 17.10.2023 ГУНП в Житомирській області отримав відмову, оскільки виплата компенсації за невикористані щорічні відпустки в минулих роках Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 за №114, не передбачена. Вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною, звернувся із даним позовом до суду.

Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 21.11.2023 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження в порядку статей 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі-КАС України).

Відповідачем подано відзив на адміністративний позов, в якому просить відмовити в задоволенні позовних вимог за безпідставністю.

Ухвалою від 04.07.2024 продовжено строк розгляду справи, застосовуючи ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та залучено до участі у справі №240/31015/23 в якості другого відповідача - Міністерство внутрішніх справ України (вул. Академіка Богомольця, 10, Мсп601,Центральна Частина Києва, Київ,01601. РНОКПП/ЄДРПОУ: 00032684).

Від Міністерства внутрішніх справ України 23.07.2024 надійшов відзив на адміністративний позов, в якому представник наголошує, що позивач проходив службу в УМВС України в Житомирській області, а в подальшому в ГУНП в Житомирській області. Тобто, роботодавцем позивача було Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області (код ЄДРПОУ 08592164), яке припинило свою діяльність 09.07.2021, а також Головне управління Національної поліції в Житомирській області (код ЄДРПОУ 40108625). В той же час, ОСОБА_1 у трудових відносинах із Міністерством внутрішніх справ України не перебував.

Вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, є безпідставними і задоволенню не підлягають.

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022, затвердженого Законом України №2102-IX, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану", введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року. Враховуючи викладене, суд розглядає справу за наявності безпечних умов для життя та здоров`я учасників процесу, суддів та працівників суду.

У зв`язку із переїздом суду до нового приміщення у період з 10.04.2024 по 16.04.2024 у судді був відсутній доступ до КП "Діловодство спеціалізованого суду".

Відповідно до наказів Житомирського окружного адміністративного суду №01-22В від 19.04.2024 та №01-50В від 10.07.2024 головуючий суддя Шуляк Л.А. перебувала у щорічній відпустці в період з 01.05.2024 по 15.05.2024 та з 29.07.2024 по 12.08.2024 включно.

У відповідності до положень ч.5 ст.262, ч.1 ст.263 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами із прийняттям рішення відповідно до ч.5 ст.250 КАС України.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов до наступного висновку.

Судом встановлено, що Наказом ГУНП в Житомирській області №79 о/с від 29.04.2016 року майора поліції ОСОБА_1 , заступника начальника сектору Володарськ-Волинського відділення поліції Коростишівського відділу поліції ГУНП в Житомирській області звільнено зі служби в поліції за пунктом 2 частини 1 статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" (через хворобу).

Відповідно до отриманої відповіді ГУНП в Житомирській області від 13.06.2023 року № В-153/12/01-2023 позивач дізнався про те, що ним не було використано відповідні відпустки за деякий період проходження служби як в органах внутрішніх справ міліції, так і в поліції, право на які позивач має право згідно законодавства України.

23 червня 2023 року позивач звернувся до ГУНП в Житомирській області із заявою в якій просив:

1. нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані відпустки (всіх її видів на яких мав право: основної, додаткової, в тому числі за вислугу (стаж) роботи та як учаснику бойових дій, без урахування святкових днів) при звільненні за період з 1993 року по 29 квітня 2016 року, виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби в поліції 29.04.2016 року з урахуванням індексації;

2. нарахувати та виплатити середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні із 29 квітня 2016 року по день фактичного розрахунку (відповідно до вимог статей 116, 117 Кодексу законів про працю України);

3. сплатити моральну шкоду, заподіяну внаслідок затримки розрахунку при звільненні зі служби, у розмірі 50 000 гривень (відповідно до статті 237-1 Кодекс законів про працю України);

4. надати «конкретний» звіт щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані відпустки (всіх її видів), із зазначенням наступної інформації, (зразок таблиці надав).

На заяву від 23.06.2023 року ГУНП в Житомирській області 17 жовтня 2023 року надало відповідь за № В-185/29/105/05-2023, в якій окрім іншого зазначило, що виплата компенсації за невикористані дні інших додаткових відпусток зазначеним Закону України від "Про Національну поліцію" не передбачена.

Позивач вважаючи дії відповідача протиправними, звернувся із даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд вважає за необхідне наголосити наступне.

Щодо позовної вимоги про нарахування компенсації за невикористані дні щорічної відпустки.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Закон України від 15.11.1996 № 504/96-ВР "Про відпустки" (далі - Закон № 504/96-ВР) установлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров`я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.

Згідно зі ст. 4 Закону № 504/96-ВР установлюються такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка; додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці; додаткова відпустка за особливий характер праці; інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв`язку з навчанням; 3) творча відпустка ; 3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях; 4) соціальні відпустки: відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами; відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку; відпустка у зв`язку з усиновленням дитини; додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи; 5) відпустки без збереження заробітної плати. Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток.

У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (ч. 1 ст. 24 Закону № 504/96-ВР).

Пунктом 49 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ затверджено постановою Кабінету Міністрів УРСР № 114 від 29 липня 1991 р. (далі - Положення №114) передбачалося, що особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ надаються відпустки: чергові, короткострокові, через хворобу, канікулярні, у зв`язку із закінченням навчальних закладів системи Міністерства внутрішніх справ, додаткові та соціальні (по вагітності, родах і догляду за дитиною), творчі, у зв`язку з навчанням.

Обчислення тривалості відпусток - по добове. Святкові дні, встановлені законодавством неробочими, до тривалості відпусток не включаються.

Пунктом 56 Положення № 114 визначено, що особам середнього, старшого і вищого начальницького складу, звільненим із органів внутрішніх справ за віком, через хворобу, обмежений стан здоров`я чи скорочення штатів, у році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої визначається відповідно до пункту 51 цього Положення.

Особам рядового і начальницького складу, які звільняються з органів внутрішніх справ, за невикористану в році звільнення відпустку виплачується грошова компенсація відповідно до законодавства.

Аналіз наведеної норми дає підстави для висновку, що передбачене нею право на отримання грошової компенсації гарантується особам рядового і начальницького складу, які звільняються з органів внутрішніх справ, виключно за відпустку, яку ними не використано в році звільнення.

Таким чином, норми спеціального законодавства взагалі не передбачають нарахування та сплату компенсації за невикористану відпустку минулих років перед звільненням.

Водночас, право працюючої особи на відпочинок у формі щорічної оплачуваної відпустки закріплено Конституцією України. Особу не може бути позбавлено такого права.

Відповідно до підпункту а) пункту 49 Положення №114 особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ надаються чергові відпустки.

Правило про надання відпустки до кінця календарного року не є виключним, про що свідчать положення пунктів 52 та 55 Положення №114.

Так, згідно із абзацом другим пункту 52 вказаного Положення передбачено, що особам рядового і начальницького складу, які захворіли під час чергової відпустки, вона після одужання продовжується на число невикористаних днів. Крім того, відповідно до абзацу 3 пункту 55 Положення №114 за бажанням осіб рядового і начальницького складу, невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.

Системний аналіз наведених норм свідчить, що законом не виключаються випадки, коли особою рядового і начальницького складу відпустка не буде використана протягом календарного року. Одночасно, не передбачено позбавлення таких осіб права на відпустку, яке вони уже отримали в попередньому календарному році. При цьому, за бажанням таких осіб, вони можуть використати право на відпустку за попередній рік одночасно з черговою відпусткою наступного року.

Отже, у наступному календарному році, в тому числі і за умови, що він є роком звільнення, особа має гарантоване право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки (основні і додаткові), що не були використані в попередніх роках, що виражається в праві на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку, оскільки відпустки за попередні роки також є невикористаними в році звільнення та не можуть бути залишені без розрахунку з особою рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, адже це суперечить суті та гарантіям як трудового, так і спеціального законодавства в частині реалізації права на відпочинок.

Рішенням Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002 у справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми, у яких визначені основні трудові права працівників - КЗпП України.

Відтак, з огляду на неврегулювання приписами положення №114 питання компенсації невикористаної частини відпустки працівникам органам внутрішніх справ за роки, що передували року звільнення, застосуванню підлягають приписи КЗпП України, Закону України "Про відпустки".

Аналогічний підхід до правозастосування при вирішенні близьких за змістом правовідносин неодноразово застосовано Верховним Судом, зокрема, у постановах від 29 квітня 2020 року у справі № 810/3246/16, від 11 червня 2020 року у справі № 823/384/17, від 25 червня 2020 року у справі № 440/2896/19, від 19 січня 2021 року у справі №160/10875/19, від 04 лютого 2021 року у справі №640/17872/19.

Так, згідно з приписами частини першої статті 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Отже, у випадку звільнення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні, як основної так і додаткової відпустки.

Таким чином, Кодекс законів про працю України гарантував при звільненні працівникам виплату грошової компенсації за всі дні невикористаної щорічної відпустки.

Суд наголошує, що компенсація за невикористані додаткові відпустки не обмежується тільки роком звільнення та поширюється на роки, що передували звільненню.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 23.10.2019 по справі №826/8185/18, яка в силу ч.5 ст.242 КАС України, підлягає врахуванню при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Із змісту довідки Головного управління Національної поліції в Житомирській області №В-153/12/01-2023 від 13.06.2023 встановлено, що ОСОБА_2 , відповідно до записів в особових рахунках на видачу грошового забезпечення та заробітної плати, використано чергові щорічні відпустки за наступні роки:

- з 14.07.1993 по 05.02.2000 - інформація про використання відпусток відсутня, оскільки зазначений працівник проходив службу у відділі ДСО при PBBC;

- за 2000 рік (за період з 05.02.2000) - використано 10 діб;

- за 2001 рік - використано 30 діб (що підтверджується наказом Володарськ - Волинського РВ від 14.08.2001 №78; архівна справа №29 опис 2 фонд 71);

- за 2002 рік - використано 35 діб (що підтверджується наказом Володарськ - Волинського РВ від 02.09.2002 №78; архівна справа №30 опис 2 фонд 71);

- за 2003 рік - використано 14 діб;

- за 2004 рік - інформація про використання відпусток відсутня;

- за 2005 рік - використано 13 діб;

- за 2006 рік - використано 25 діб;

- за 2007 рік - інформація про використання відпусток відсутня;

- за 2008 рік - інформація про використання відпусток відсутня;

- за 2009 рік - використано 40 діб;

- за 2010 рік - використано 40 діб;

- за 2011 рік - використано 45 діб;

- за 2012 рік - використано 45 діб;

- за 2013 рік - використано 45 діб;

- за 2014 рік - використано 45 діб;

- за 2015 рік (до 06.11.2015) - використано 5 діб.

Також відповідачем зазначено, що відповідно до переліку типових документів, що створюються під час діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування, інших установ, підприємств та організацій, із зазначенням строків зберігання документів, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 12.04.2012 №578/5, термін зберігання документів (графіків, заяв, відомостей про надання та використання щорічних, творчих, соціальних відпусток, відпусток без збереження заробітної плати, додаткових відпусток у зв`язку із навчанням - 1 рік, накази про надання щорічних оплачуваних відпусток - 5 років.

Переглядом наказів Володарськ - Волинського РВ УМВС України в Житомирській області, які були передані на зберігання до ВРТЗІ ГУНІ в Житомирській області, а саме архівні справи №№ 28 - 43 опис 2 фонд 71, встановлено наявність наказів про надання відпусток лише в архівних справах №№ 29 - 30 опис 2 фонд 71, які зазначені вище; в інших архівних справах встановлено відсутність наказів щодо надання відпусток.

Враховуючи викладене вище, підтвердити чи спростувати точність та достовірність зазначених записів, окрім тих, що знайшли своє підтвердження наказами Володарськ - Волинського РВ, не представляється можливим.

З приводу надання інформації щодо використання відпусток за період проходження служби у відділі ДСО при РВВС, сформовано та направлено відповідний запит до управління поліції охорони в Житомирській області.

На підставі аналізу наведених вище нормативно-правових актів, суд зазначає, що позивач має право на отримання грошової компенсації за невикористаної дні відпустки за вказані періоди, які підтверджено документально, а тому суд визнає протиправною бездіяльність саме Міністерства органів внутрішніх справ, оскільки у спірні періоди позивач проходив службу в органах внутрішніх справ, що полягає у невиплаті позивачу при звільненні у листопаді 2015 року з органів внутрішніх справ такої компенсації.

Аналогічні висновки викладено у постанові Сьомого апеляційного адміністративного суду від 11.12.2023 у справі №240/11362/23.

Щодо доводів представника Міністерства внутрішніх справ України про відсутність підстав для зобов`язання Міністерства внутрішніх справ України нарахувати та виплатити позивачу компенсацію за невикористані відпустки, суд зазначає наступне.

Так, положеннями статей 1, 2 Закону України "Про міліцію" було передбачено, що міліція - це державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров`я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань.

Основними завданнями міліції, зокрема було: забезпечення особистої безпеки громадян, захист їх прав і свобод, законних інтересів; запобігання правопорушенням та їх припинення; охорона і забезпечення громадського порядку; виявлення кримінальних правопорушень.

Своєю чергою, приписами статей 1, 2 Закону України "Про Національну поліцію" установлено, що Національна поліція України - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку. Завданнями поліції, зокрема, є надання поліцейських послуг у сферах: забезпечення публічної безпеки і порядку; охорони прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави; протидії злочинності.

Поряд з цим, згідно з Положенням про МВС України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2015 року № 878, МВС України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. МВС є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах: забезпечення охорони прав і свобод людини, інтересів суспільства і держави, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку, а також надання поліцейських послуг; захисту державного кордону та охорони суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні; цивільного захисту, захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій та запобігання їх виникненню, ліквідації надзвичайних ситуацій, рятувальної справи, гасіння пожеж, пожежної та техногенної безпеки, діяльності аварійно-рятувальних служб, а також гідрометеорологічної діяльності; міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.

На підставі співставлення завдань і функцій цих трьох органів можна дійти висновку, що МВС України є органом влади, який формує державну політику, зокрема у сфері забезпечення охорони прав і свобод людини, інтересів суспільства і держави, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку, а також надання поліцейських послуг. Між тим, реалізація державної політики у вказаній сфері відноситься до компетенції Національної поліції, а до цього вказані завдання та функції держави покладались на міліцію.

Судом встановлено, що 09 липня 2021 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис №1003051110020008324 про державну реєстрацію припинення юридичної особи - УМВС України в Житомирській області.

Отже, на час розгляду вказаної позовної заяви УМВС України в Житомирській області припинило свою діяльність, як юридична особа.

Таким чином правонаступником прав та обов`язків ліквідованого УМВС України в Житомирській області, ураховуючи правовий статус, обсяг повноважень і принцип територіальності, є територіальний орган Національної поліції, а саме Головне управління Національної поліції в Житомирській області.

Подібна правова позиція щодо передачі функцій ліквідованих управлінь МВС України до відповідних управлінь Національної поліції неодноразово висловлювалася Верховним Судом, зокрема, у постановах від 17 травня 2023 року в справі №240/11052/20, від 28 червня 2023 року у справі № 823/1462/15, від 17 серпня 2023 року у справі №240/2979/21.

Щодо виплати позивачу грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної та додаткових відпусток за вислугу (стаж) роботи та як учаснику бойових дій, без урахування святкових днів, при звільненні за період з 1993 року по 07.11.2015 року, виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби в поліції 07.11.2015 з урахуванням індексації, суд зазначає наступне.

Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 за № 2011-XII (далі також - Закон № 2011-XII, в редакції чинній на 28.06.2022) відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Статтею 10-1 Закону № 2011-XII визначено право військовослужбовців на відпустки, порядок їх надання та відкликання з них.

Відповідно до частини 1 статті 10-1 Закону № 2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення. Тривалість щорічної основної відпустки для військовослужбовців, які мають вислугу в календарному обчисленні до 10 років, становить 30 календарних днів; від 10 до 15 років - 35 календарних днів; від 15 до 20 років - 40 календарних днів; понад 20 календарних років - 45 календарних днів, без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець. Святкові та неробочі дні при визначенні тривалості щорічних основних відпусток не враховуються.

Частиною 8 вказаної статті передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України. У разі якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Згідно зі статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік. Закон доповнено статтею 16-2 згідно із Законом № 426-VIII від 14.05.2015 (набрав чинності 06.06.2015).

Виходячи з викладених норм, учасники бойових дій з 2015 року мають право на додаткову відпустку із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Відповідно до посвідчення №157030 виданого 29 грудня 2015 року позивач є учасником бойових дій.

Разом з тим, він був звільнений зі служби в органах внутрішніх справ 06.11.2015 й позовні вимоги заявлено по 07.11.2015, тобто право на додаткову відпустку як учасник бойових дій на момент звільнення не набув, відповідно позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Суд звертає увагу, що нарахування та виплата компенсації за невикористані відпустки при звільненні працівника належить до дискреційних повноважень роботодавця, а тому розрахунок даної компенсації із урахуванням усіх наявних відомостей про проходження служби позивача в органах внутрішніх справ, в тому числі отриманої інформації щодо використання відпусток за період проходження служби у відділі ДСО при РВВС, має здійснити Головне управління Національної поліції в Житомирській області як правонаступник УМВС України в Житомирській області у даних правовідносинах.

Також суд враховує, що згідно зі ст.1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" №1282-XII від 03.07.1991 року (далі - Закон №1282-ХІІ) індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення трудових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

За змістом ст. 2 Закону №1282-ХІІ індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).

Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Відповідно до ст.4 Закону №1282-ХІІ індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка (з 01.01.2016 - 103 відсотка).

Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.

Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.

Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.

Таким чином, законом визначено, що грошове забезпечення, як грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, підлягають індексації в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка (з 01.01.2016 - 103 відсотка).

Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, що поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників визначає Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003, з наступними змінами та доповненнями (далі - Порядок №1078).

Відповідно до п. 2 Порядку №1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.

В силу положень ч. 2 ст. 8 Закону №1282-ХІІ за наявності підстав, визначених цим Законом, право населення на реалізацію зазначених гарантій не залежить від прийняття рішень відповідними органами.

Конституційне поняття "Закон України", на відміну від поняття "законодавство України", не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

Отже, сума індексація грошового забезпечення повинна включатися до складу грошового забезпечення позивача, з якого обчислюється розмір компенсації за невикористані дні відпустки.

При цьому, індексація має проводитися за наявності на це відповідних підстав, що визначені чинним законодавством.

Підсумовуючи вищевикладене, слід зобов`язати Головне управління Національної поліції в Житомирській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані дні відпустки при звільненні з 1993 року по 06.11.2015 року з урахуванням індексації.

Щодо вимоги позивача про зобов`язання Головного управління Національної поліції в Житомирській області виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

За статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно зі статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Суд звертає увагу, що в даній справі вирішується спір щодо усіх сум, що належать позивачу на момент звільнення, тому вимога про стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку може бути заявлена після проведення такого розрахунку, а тому позовні вимоги в цій частині є передчасними та задоволенню не підлягають.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 30.09.2020 у справі №120/1407 /19-а.

Щодо вимоги про стягнення з відповідача 50 000 грн на відшкодування моральної шкоди, суд зазначає наступне.

Стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно частин першої та другої статті 23 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також, ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до частини третьої статті 23 ЦК України, якщо інше не встановлено законом моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також, з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Статтею 1167 ЦК України зазначає, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Пунктом 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31.03.1995 №4 (далі - Постанова) встановлено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Пунктами 4, 5 даної Постанови визначено, що у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, яким неправомірними діями чи бездіяльністю заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами підтверджується. Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суди, зокрема, повинні з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Згідно з пунктом 9 Постанови розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Обґрунтовуючи підстави для стягнення моральної шкоди, позивач вказує, що порушення відповідачем його законних прав та надмірна тривалість процесу законної компенсації відпускних призвела до моральних страждань.

З цього приводу слід зауважити, що даний позов подано лише у 2023 році, тобто саме з цього часу позивачем почали вчинятись активні дії щодо захисту порушеного права.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено, а судом не встановлено факту заподіяння позивачу моральної шкоди діями відповідача, а тому в задоволенні позовних вимог в цій частині необхідно відмовити.

Частиною 1 та 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачами не доведено правомірності своїх дій, а тому позов слід задовольнити частково.

Зважаючи на відсутність документально-підтверджених судових витрат у даній адміністративній справі питання про їх розподіл судом не вирішується.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 . РНОКПП/ЄДРПОУ: НОМЕР_1 ) до Головного управління Національної поліції в Житомирській області (Старий бульвар, 5/37, м. Житомир, Житомирська обл., Житомирський р-н, 10008. РНОКПП/ЄДРПОУ: 40108625), Міністерства внутрішніх справ України (вул. Богомольця Академіка, 10, м. Київ, 01024. РНОКПП/ЄДРПОУ:00032684) про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Міністерства внутрішніх справ України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані відпустки при звільненні з 1993 року по 06.11.2015 року.

Зобов`язати Головне управління Національної поліції в Житомирській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані дні відпустки при звільненні з 1993 року по 06.11.2015 року з урахуванням індексації.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду складено у повному обсязі: 30 серпня 2024 року.

Суддя Л.А.Шуляк