Постанова

від 03.09.2024 по справі 440/8557/24

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 вересня 2024 р. Справа № 440/8557/24Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Спаскіна О.А.,

Суддів: Присяжнюк О.В. , Любчич Л.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 17.07.2024, головуючий суддя І інстанції: Л.М. Петрова, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039 по справі № 440/8557/24

за позовом ОСОБА_1

до Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області , Виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області

про визнання нечинним рішення,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області, Виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області, в якому просив суд:

- визнати протиправним та нечинним рішення Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області Про припинення комунального медичного підприємства Лікарня Придніпровська від 17.05.2024 року;

- стягнути з розпорядника коштів місцевого бюджету Виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області, ідентифікаційний код 04057287, місцезнаходження: площа Перемоги, 2, м. Кременчук, 39600, на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , картка платника податків НОМЕР_1 , судові витрати з правничої допомоги у сумі 30000,00 гривень та зі сплати судового збору.

Водночас, до Полтавського окружного адміністративного суду 15.07.2024 надійшла заява про забезпечення позову, в якій позивач просив суд:

- зупинити дію рішення Кременчуцької міської ради Кременчуцької району Полтавської області «Про припинення комунального медичного підприємства «Лікарня Придніпровська» від 17.05.2024 року до набрання законної сили судовим рішенням у відповідній справі;

- стягнути з розпорядника коштів місцевого бюджету Виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області, ідентифікаційний код 04057287, адреса знаходження: площа Перемоги, буд. 2, м. Кременчук, на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 16.07.2024 відмовлено у задоволенні заяви про забезпечення позову.

Не погодившись із зазначеною ухвалою суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати ухвалу суду першої інстанції, а вимоги заяви задовольнити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, що призвело до неправильного висновку. Зазначає, що заклад охорони здоров`я комунальної власності у формі комунального підприємства не може бути реорганізований та скорочений, так як це прямо заборонено Конституцією і законодавством України. Лікарня є закладом охорони здоров`я у формі комунального підприємства в розумінні положень ст.ст. 3,16 Закону № 2801-ХІІ, тобто юридичною особою, що забезпечує медичне обслуговування населення на основі відповідної ліцензії та професійної діяльності медичних (фармацевтичних) працівників і фахівців. Відповідно до ст.104 Цивільного кодексу України, юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення. Зі змісту вказаних норм права вбачається, що реорганізація закладу охорони здоров`я, а вданому випадку лікарні, шляхом його приєднання до іншого є припиненням юридичної особи. Тому, наслідок як від ліквідації, так і від реорганізації закладу охорони здоров`я один - припинення як юридичної особи. Отже, на думку заявника, є ознаки протиправності рішення міської ради та порушення прав ОСОБА_1 на охорону здоров`я і медичну допомогу таким рішенням, у тому числі іншого широкого кола осіб членів територіальної громади Кременчука.

Відповідно п. 1 ч. 1 ст. 311, ст. 312 КАС України, справа розглядається в порядку письмового провадження.

Колегія суддів вислухавши суддю доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, дослідивши письмові докази по справі, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Постановляючи спірну ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що заявником не надано належних та допустимих доказів, в розумінні КАС України на підтвердження того, що невжиття зазначених ним заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів заявника, за захистом яких він звернувся до суду; або що очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів заявника, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Статтею 150 КАС України передбачено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Суд апеляційної інстанції зауважує, що забезпечення позову це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання судового рішення в разі задоволення позовних вимог. При цьому, інститут забезпечення позову в адміністративному судочинстві є елементом права на судовий захист і спрямований на те, щоб не допустити незворотності певних наслідків відповідних дій щодо відновлення порушеного права. Забезпечення позову є складовою комплексу заходів, спрямованих на охорону публічно-правового та матеріально-правового інтересу в адміністративному судочинстві, а також однією з гарантій реального виконання можливого позитивного для особи рішення.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку. Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

Забезпечення позову по суті - це тимчасове обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Забезпечення позову є процесуальним засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових рішень, прийнятих за результатами розгляду спору.

Суд, при розгляді клопотання про забезпечення позову повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з передбачених статтею 150 КАС України обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти; врахувати пов`язаність заходів щодо забезпечення позову з його предметом, співмірність таких заходів заявленим позовним вимогам і відповідності виду забезпечення позову позовним вимогам.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Таким чином інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів позивача в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі. При цьому заходи забезпечення позову можуть вживатися виключно у випадку наявності очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або у випадку, коли захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також якщо очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень.

Доведення наявності зазначених підстав або принаймні однієї з них, з точки зору процесуального закону, є необхідною передумовою для вжиття судом заходів забезпечення позову, у разі їх вжиття за клопотанням позивача.

Необґрунтоване вжиття заходів забезпечення позову може призвести до правових ускладнень, значно більших, ніж ті, яким вдалося б запобігти, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

Як зазначено Верховним Судом у постановах від 25 червня 2020 року (справа №520/1545/19), від 01 жовтня 2019 року (справа №420/912/19) ухвала про забезпечення позову повинна бути судом вмотивована, а саме із зазначенням: 1) висновків про існування: - обставин, що свідчать про істотне ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, або - очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі; 2) в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача.

Згідно з Рекомендаціями № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятий Комітетом Міністрів Ради Європи 13 вересня 1989 року рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта.

Отже, у випадку задоволення заяви про забезпечення позову, в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також, вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав будуть значними.

Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року № 753/22860/17).

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18).

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист якого просив заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.

Розглядаючи питання щодо наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову, суди повинні також враховувати специфіку правовідносин, стосовно яких виник спір, та їх відповідне законодавче врегулювання, за наслідками аналізу якого можна зробити висновок, чи дійсно застосування заходів забезпечення позову є необхідним у даному конкретному випадку, чи може невжиття таких засобів мати незворотні наслідки.

В обґрунтування заяви зазначено, що ОСОБА_1 , як член територіальної громади та отримувач медичних послуг Комунального медичного підприємства «Лікарня Придніпровська», звернувся з позовною заявою до суду про визнання протиправним та нечинним рішення Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області «Про припинення комунального медичного підприємства «Лікарня Придніпровська». Вказано, що лікарня - є закладом охорони здоров`я - комунальним унітарним неприбутковим підприємством, що надає медичну допомогу на території міста Кременчука та Потоківського Старостинського округу (складається із сіл Потоки, Соснівка, Придніпрянське, Мала Кохнівка) Південного підокругу госпітального округу Полтавської ОДА з центром у місті Кременчуці. Позивачем укладена декларація про надання первинної медичної допомоги сімейним лікарем лікарні, де позивач отримує медичну допомогу та лікується. Заявник зазначає, що у разі відсутності вжиття заходу забезпечення позову є обґрунтована послідовність настання наслідків того, що на дату набрання законної сили судовим рішенням у справі з приводу оскарження рішення міської ради від 17.05.2024 лікарня вже не буде існувати як самостійна юридична особа і нікому не зрозуміло яким чином буде надаватись медична допомога. Крім цього зазначає, що застосування вказаних заходів забезпечення позову не призведе до порушення прав сторін або зупинки діяльності Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області, лікарні, у тому числі не призведе до порушення прав заявника та прав інших членів територіальної громади.

Водночас, як правильно вказав суд першої інстанції, зазначені заявником ознаки протиправності і тези на їх підтвердження - не є очевидними, а є оскаржуваними, і відповідний предмет позову підлягає доказуванню та судовій перевірці під час розгляду справи по суті.

Мотиви, наведені позивачем у заяві в забезпечення позову та в апеляційній скарзі, не підтверджують реальний характер загрози правам заявника до ухвалення рішення по суті спору, а також не зумовлюють настання, внаслідок невжиття таких заходів, обставин, які б могли істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.

Підсумовуючи вказане, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, що на час подання та розгляду заяви про забезпечення позову заявником не надано належних та допустимих доказів, в розумінні КАС України на підтвердження того, що невжиття зазначених ним заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів заявника, за захистом яких він звернувся до суду; або що очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів заявника, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Оцінюючи викладене в сукупності, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно та у достатньому обсязі встановив обставини справи, і ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Ухвалюючи дане судове рішення колегія суддів керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення «Серявін та інші проти України») та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі «Серявін та інші проти України»(п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші зазначені в заяві аргументи заявника, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

Згідно з положеннями ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Доводи апеляційної скарги спростовані приведеними вище обставинами та нормативно-правовим обґрунтуванням не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи, а тому підстав для скасування судового рішення суд апеляційної інстанції не вбачає.

За змістом ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 308, 311, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 327-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 17.07.2024 по справі №440/8557/24 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.

Головуючий суддя О.А. Спаскін Судді О.В. Присяжнюк Л.В. Любчич