Постанова

від 03.09.2024 по справі 227/1815/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/7407/24 Справа № 227/1815/20 Суддя у 1-й інстанції - Любчик В. М. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 вересня 2024 року м.Кривий Ріг

справа №227/1815/20

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Остапенко В.О.

суддів Зубакової В.П., Тимченко О.О.

секретар судового засідання Гладиш К.І.

сторони:

позивач ОСОБА_1

відповідачі Головний сервісний центр МВС в особі Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Донецькій області, ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в м. Кривому Розі Дніпропетровської області, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу ОСОБА_3 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Луньов Валентин Олександрович, на рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 10 травня 2024 рокуяке ухвалено суддею Любчик В. М. у м. Добропілля Донецької області, відомостей про дату складання повного тексту рішення матеріали справи не містять,

УСТАНОВИВ:

В травні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом про визнання договору купівлі-продажу транспортного засобу недійсним і застосування наслідків його недійсності.

В обґрунтування позову позивачем зазначено, що у власності позивачки перебував автомобіль марки Toyota Venza, 2014 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , білого кольору, державний номерний знак НОМЕР_2 , який зберігався за місцем її тимчасового мешкання на території Центрально-міського району м. Макіївки, на автостоянці поблизу з будинком АДРЕСА_1 .

В липні 2014 року невідома особа незаконно заволоділа вказаним транспортним засобом.

Наприкінці жовтня 2019 року позивач дізналася, що автомобіль було знято з обліку та перереєстровано 03 лютого 2016 року на підставі договору купівлі-продажу на ім`я ОСОБА_2 . Вартість автомобілю за договором склала 30 000 грн.

Позивач вказує на те, що довіреностей на представництво її інтересів з приводу продажу належного їй транспортного засобу вона не давала жодній особі.

Син позивача ОСОБА_4 з приводу вказаних обставин 30 жовтня 2019 року звернувся до Костянтинівського ВП Бахмутського ВП ГУМВС України в Донецькій області із заявою про кримінальне правопорушення, відомості було внесено до ЄРДР №42019051660000099 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 289 КК України.

Слідчим під час досудового розслідування вилучена довіреність на ім`я ОСОБА_5 , в якій вказані невірні дані паспорта позивача (серія та номер). Також проведено експертне дослідження свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 , в результаті чого встановлено, що вказане свідоцтво не відповідає зразку бланків свідоцтва про реєстрацію транспортних засобів, що перебувають в офіційному обігу на території України, так як виготовлене не у відповідності до вимог, які пред`являються до даного виду об`єктів.

Позивач, вважаючи бланк свідоцтва НОМЕР_3 підробленим, а договір купівлі-продажу автомобіля та його реєстрацію на ОСОБА_2 недійсним просила суд визнати недійсним договір купівлі-продажу автомобілю марки Toyota Venza, 2014 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , білого кольору, державний номерний знак НОМЕР_2 , укладений 03 лютого 2016 року в Територіальному сервісному центрі РСЦ МВС в Донецькій області №1442 між нею та ОСОБА_6 , визнати недійсною державну реєстрацію вказаного автомобіля та витребувати автомобіль з чужого незаконного володіння у ОСОБА_2 та повернути їй.

Рішенням Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 10 травня 2024 року позов задоволено, визнано недійсним договір купівлі - продажу від 03 лютого 2016 року № 279, укладений 03 лютого 2016 року в Територіальному сервісному центрі РСЦ МВС в Донецькій області № 1442, на підставі якого було переоформлено автомобіль марки «TOYOTA», модель «VENZA», номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , тип ТЗ УНІВЕРСАЛ В, колір БІЛИЙ, рік випуску 2014, реєстраційний номер НОМЕР_2 на ОСОБА_7 . Витребувано у ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 автомобіль марки «TOYOTA», модель «VENZA», номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , тип ТЗ УНІВЕРСАЛ В, колір БІЛИЙ, рік випуску 2014, номерний знак НОМЕР_4 .

В іншій частини позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_8 судові витрати у розмірі 1 681 грн 60 коп.

В апеляційній скарзі представник відповідача ОСОБА_2 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення по справі про відмову в задоволенні позовних вимог позивача.

Апеляційна скарга мотивована тим, щосуд першої інстанції не надав належної оцінки тому, що позивачем не наведено перелік правових норм, конкретних фактів на підтвердження доводів щодо недійсності договору купівлі-продажу автомобіля.

Апелянт вказує на те, що в лютому 2016 року ОСОБА_2 та її чоловік ОСОБА_9 придбали автомобіль Toyota Venza, реєстраційний номер НОМЕР_2 у ОСОБА_1 (представник за довіреністю ОСОБА_5 ). 03 лютого 2016 року договір купівлі-продажу між нею та за участю представника за довіреністю ОСОБА_5 оформлено і підписано в присутності адміністратора ТСЦ №1442 РСЦ МВС в Донецькій області в м. Бахмуті. Цього ж дня у вказаному сервісному центрі перереєстровано автомобіль на неї і видано номерні знаки НОМЕР_4 . Під час оформлення документів претензій від працівників сервісного центру не було. Крім того, під час оформлення угоди ОСОБА_5 телефонував ОСОБА_4 , сину позивача, який зазначив, що автомобіль було продано ОСОБА_5 і надано довіреність з правом розпоряджатися автомобілем.

Вважає, що позивачка та її син намагаються незаконно заволодіти її майном вводячи в оману правоохоронні органи.

Звертає увагу на те, що син ОСОБА_1 звернувся про викрадення автомобіля після спливу п`яти років, лише у жовтні 2019 року.

Крім того, позивачка звертаючись із вказаним позовом до суду не вказує які порушення були допущені сторонами при укладенні спірного договору купівлі-продажу, що було недодержано фахівцями територіального сервісного центру та сторонами угоди, які положення угоди суперечать законодавству України.

До того ж у 2016 році позивач та її син не заявляли про викрадення автомобіля.

Правомірність нотаріальної довіреності від 01 лютого 2016 року, на підставі якої здійснював повноваження ОСОБА_5 , ніким не заперечується.

При цьому клопотаня про призначення почеркознавчої експертизи позивачем с самого початку судового процесу не заявлялось, а заявили вона таке клопотання лише в 2022 році, крім того від проведення експретизи відмовилась посилаючись на нібито відсутність коштів.

Тому вважає, що позивач не зазначила які є правові підстави для визнання спірного договору недійсним, а також не надала доказів недійсності правочину.

Зауважує на тому, що ОСОБА_2 стосовно незаконних дій позивача та її сина подано заяву про кримінальне правопорушення.

Закож зазначає, що позивачем не зазначено поважність причин, які були перешкодою для звернення до суду із заявою про захист прав на протязі 5 років.

Відзив на апеляційну скаргу не подано.

Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Луньова В.О., який підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав.

За приписами п.2 ч. 1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (ч.ч.1,2,5 ст. 263ЦПК України).

Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам.

Судом установлено та з матеріалів справи убачається, що відповідно до копії листа територіального сервісного центру № 1442 № 31/5-1442-3360 від 06 листопада 2019 року власником автомобілю марки Toyota Venza, 2014 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , білого кольору, державний номерний знак НОМЕР_2 з 13 травня 2014 року є позивачка ОСОБА_1

03 лютого 2016 року вказаний автомобіль перереєстровано на нового власника - відповідача ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу (центр 1442) (том 1 а.с.10).

01 лютого 2016 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Рисс М.О. посвідчила довіреність, якою ОСОБА_1 уповноважила ОСОБА_5 бути її представником при вчиненні від її імені правочинів та здійсненні інших юридичних дій, пов`язаних з розпорядженням (продажем, міною, здаванням у найм (оренду)), укладанням договору позички та експлуатацією автомобіля марки TOYOTA, модель VENZA, УНІВЕРСАЛ-В, 2014 року випуску, належного їй на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 , виданого ЦЕНТР ДАІ 1411 УДАІ ГУМВС України в Донецькій обл. 13 травня 2014 року, двигун V=2672 cub/cm, номер шасі (рами) НОМЕР_1 , державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , зареєстрованого ЦЕНТР ДАІ 1411 УДАІ ГУМВС України в Донецькій обл. 13 травня 2014 року.

Довіреність зареєстровано в реєстрі за № 169.

Довіреність містить посилання на паспорт позивача ВВ564128, виданий 06 січня 1996 року Костянтинівським РВ УМВС України в Донецькій області (том 1 а.с.36-37).

03 лютого 2016 року, що між ОСОБА_1 паспорт серія НОМЕР_5 виданий 06 січня 1996 року Костянтинівським ГУМВС, від імені якої діє ОСОБА_5 , на підставі довіреності серії НАТ 208583, яка видана 01 лютого 2016 року ОСОБА_10 , та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу № 279 транспортного засобу - автомобіля марки Toyota Venza, 2014 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , білого кольору (том 1 а.с.51).

Перереєстрація вказаного транспортного засобу проведена за заявою ОСОБА_2 № 84817897 від 03 лютого 2016 року (том 1 а.с.12).

З копії витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань встановлено, що 30 жовтня 2019 року до Костянтинівського відділення поліції Бахмутського відділу поліції ГУНП в Донецькій області звернувся ОСОБА_4 із заявою про те, що невстановлені особи в липні 2014 року перебуваючи на території Ц-Міського району Макіївки, незаконно заволоділи транспортним засобом автомобілем марки Toyota Venza, що належить ОСОБА_1 . До реєстру внесені відомості 31 жовтня 2019 року, правова кваліфікація ч. 1 ст. 289 КК України, номер кримінального провадження 42019051660000099. Реєстрація провадження 01 листопада 2019 року (том 1 а.с.93).

З копії постанови старшого слідчого СВ Костянтинівського ВП Бахмутського ВП ГУНП в Донецькій області від 06 лютого 2020 року про призначення експертизи у кримінальному провадженні № 42019051660000099 встановлено, що 03 січня 2020 року в Територіальному сервісному центрі № 1442, за адресою Донецька область, м. Бахмут, вул. Ювілейна, 41 вилучено свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 до автомобіля марки Toyota Venza, 2014 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , білого кольору, державний номерний знак НОМЕР_2 , власником якого є ОСОБА_1 , що був наданий Відповідачем 2 під час перереєстрації автомобіля 03 лютого 2016 року.

Також, у сина позивача ОСОБА_4 вилучено свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 до автомобіля марки Toyota Venza, 2014 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , білого кольору, державний номерний знак НОМЕР_2 , власником якого є ОСОБА_1 . Вказане свідоцтво видано Центр ДАІ 1411.

Відповідно до висновку експерта № 2/6-21 від 21 лютого 2020 року у кримінальному провадженні ЄРДР № 42019051660000099 свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу з серійним номером НОМЕР_3 , на автомобіль марки «TOYOTA», модель «VENZA», номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , тип ТЗ УНІВЕРСАЛ В, колір БІЛИЙ, реєстраційний номер НОМЕР_2 , рік випуску 2014, особливі відмітки: ВМД-125110002/4/127454 24.04.2014, МПК ОСОБА_4 , дата реєстрації 13.05.2014, Цент ДАІ 1411 УДАІ ГУМВС України в Донецькій області, видане на ім`я ОСОБА_1 , не відповідає зразкам аналогічних бланків свідоцтва про реєстрацію транспортних засобів, що перебувають в офіційному обігу на території України, так як виготовлене не у відповідності до вимог, які пред`являються до даного виду об`єктів.

Свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу з серійним номером НОМЕР_3 на автомобіль марки «TOYOTA», модель «VENZA», номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , тип ТЗ УНІВЕРСАЛ В, колір БІЛИЙ, реєстраційний номер НОМЕР_2 , рік випуску 2014, особливі відмітки: Д/Р ВІА 387620 24.04.2014 ВМД 125110002/4/127454 24.04.2014 ОСОБА_11 МАЄ ПРАВО КОРИСТУВАТИСЯ, дата реєстрації 13.05.2014, Цент ДАІ 1411, видане на ім`я ОСОБА_1 , відповідає встановленим зразкам аналогічних бланків свідоцтва про реєстрацію транспортних засобів, що перебувають в офіційному обігу на території України (том 1 а.с.13-135, том 2 а.с.158-168).

Отже, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 , на автомобіль марки «TOYOTA», модель «VENZA», номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , тип ТЗ УНІВЕРСАЛ В, колір БІЛИЙ, реєстраційний номер НОМЕР_2 , яке надано ОСОБА_2 під час перереєстрації автомобіля 03 лютого 2016 року, не відповідає зразкам аналогічних бланків свідоцтва про реєстрацію транспортних засобів, що перебувають в офіційному обігу на території України, так як виготовлене не у відповідності до вимог, які пред`являються до даного виду об`єктів.

При цьому судом установлено, що позивач ОСОБА_1 документована паспортом громадянина України НОМЕР_6 , виданий Костянтинівським МВ ГУМВС України в Донецькій області 19 лютого 2010 року (том 1 а.с.5-6).

Копією картки форми № 1 встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки Киргизстану, Біловодського р-ну, с. Сретенка, зареєстрованої в АДРЕСА_2 , 25 квітня 2001 року видано паспорт громадянина України НОМЕР_7 .

У зв`язку із втратою вказаного паспорту, 24 лютого 2010 року ОСОБА_1 видано паспорт НОМЕР_6 від 19 лютого 2010 року (том 2 а.с.156).

Відповідно до листа Головного управління в Донецькій області № 1401.2.3-2086/1401.2.3.1-21 від 15 лютого 2021 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за наявними обліками ГУ ДМС України в Донецькій області та згідно бази даних ЄІАС УМП ДМС України документована паспортом громадянина України серії НОМЕР_6 від 19 лютого 2010 року, виданим Костянтинівським МВ ГУМВС України (том 2 а.с. 184).

Згідно наданих приватним нотаріусом Київського нотаріального округу Рисс М.О. завірених копій документу, в якому викладено зміст довіреності на бланку НАТ 208583, згідно якого ОСОБА_1 01 лютого 2016 року уповноважила ОСОБА_5 на представництво, копію з копій сторінки 1, 2, 3, 10, 11 паспорту ОСОБА_1 серії ВВ564128, встановлено, що для посвідчення довіреності на представництво позивача громадянином ОСОБА_5 нотаріусу було надано паспорт на ім`я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Київ Україна серії ВВ № 564128, виданий Костянтинівським РВ УМВС України в Донецькій області (том 3 а.с.29-34).

З листа начальника управління з питань громадянства, паспортизації, реєстрації та еміграції Головного управління ДМС України в Донецькій області № 1401.2.4-10709/14.3-21 від 16 червня 2021 року убачається, що згідно наявних обліків ГУ ДМС України в Донецькій області ОСОБА_1 паспортом серії НОМЕР_5 не документувалась.

Згідно книги надходження витрачення бланків паспортів громадянина України ГУ ДМС України в Донецькій області, бланк паспорта серії НОМЕР_5 розподілявся до Ясинуватського МВ 25 серпня 1998 року. Надати інформацію про особу, на ім`я якої витрачався вказаний бланк паспорта громадянина України не є можливим в зв`язку із тим, що частина території України визнана тимчасово окупованими територіями відповідно до Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» від 18 січня 2018 року № 2268-VIII (том 3 а.с. 40).

Отже, судом встановлено, що паспорт НОМЕР_5 на ім`я позивача не оформлювався Костянтинівським МВ ГУМВС України в Донецькій області та не видавався ОСОБА_1 , містить завідомо неправдиві відомості стосовно місця її народження «м. Київ».

Відповідно до актового запису про смерть № 960 від 11 квітня 2016 року ОСОБА_12 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 (том 3 а.с.59-60).

Звертаючись до суду з позовом про визнання договору купівлі-продажу транспортного засобу недійсним і застосування наслідків його недійсності позивач посилалась на те, що довіреностей на представництво її інтересів з приводу продажу належного їй транспортного засобу вона не давала жодній особі а бланк свідоцтва НОМЕР_3 є підробленим, внаслідок чого договір купівлі-продажу автомобіля та його реєстрацію на ОСОБА_2 є недійсними.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог позивача суд першої інстанції виходив з того, що матеріалами справи встановлено, що довіреність від позивача ОСОБА_5 посвідчена нотаріусом на підставі підробленого паспорту на ім`я ОСОБА_1 . Отже, судом встановлено, що позивач не надавала згоду в установленому Законом порядку на представництво її інтересів з приводу розпорядження спірним автомобілем.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до статей 316 - 317 ЦК України право власності є правом особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежного від волі інших осіб. Власнику надається право володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Згідно із частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною 17 липня 1997 року, закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Зокрема, у статті 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

У ч. 1 ст. 216 ЦК України вказано, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Згідно ч. 3 ст. 216 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 244 ЦК України представництво, яке грунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами.

Маетріалами справи встановлено, що відчуження спірного автомобіля відбулось на підставі підроблених документів, а саме: довіреності на ім`я ОСОБА_5 від 01 лютого 2016 року, для посвідчення якої нотаріусу надано паспорт серії НОМЕР_5 , яким позивач не документувалася та свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 , яке не відповідає зразкам аналогічних бланків свідоцтва про реєстрацію транспортних засобів, що перебувають в офіційному обігу на території України, так як виготовлене не у відповідності до вимог, які пред`являються до даного виду об`єктів, що встановлено висновком експерта № 2/6-21 від 21 лютого 2020 року у кримінальному провадженні ЄРДР № 42019051660000099, які прийняті судом першої інстанції як належні та допустимі докази, з чим погоджується і колегія суддів.

Позивач заперечує проти видачі довіреності будь-якій особі на продаж спірного автомобілю, в тому числі і ОСОБА_5 . До того ж, матеріалами справи встановлено, що довіреність від позивача ОСОБА_5 посвідчена нотаріусом на підставі підробленого паспорту на ім`я ОСОБА_1 . Отже, судом першої інстанції вірно встановлено, що позивач не надав згоду в установленому Законом порядку на представництво її інтересів з приводу розпорядження спірним автомобілем.

В п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» зазначено, що суд встановивши, що спірний договір, який за формою і змістом відповідає вимогам закону, але підтверджено, що одна зі сторін його не підписувала, визнає цей договір недійсним за нормами ст. ст. 203, 215 Цивільного кодексу України (підписання договору особою, яка не має на це повноваження та відсутність волевиявлення).

На підставі наведеного вище колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог позивача в частині визнання договору купівлі-продажу транспортного засобу недійсним.

Також колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність правових підстав для витребування спірного автомобіля у відповідача ОСОБА_2 , з огляду на наступне.

За положеннями статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Разом з тим відповідно до положень статті 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо згідно з статтею 388 цього кодексу майно не може бути витребуване в нього.

Згідно з положеннями статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Розглядаючи спори щодо витребування такого майна, суди повинні мати на увазі, що у позові про витребування майна може бути відмовлено лише з підстав, зазначених у статті 388 ЦК України, а також під час розгляду спорів про витребування майна мають установити всі юридичні факти, визначені статями 387 та 388 ЦК, зокрема чи набуто майно з відповідних правових підстав, чи є підстави набуття майна законними, чи є набувач майна добросовісним набувачем тощо.

У разі встановлення, що відповідач є добросовісним набувачем, суд повинен установити, чи вибуло майно з володіння власника поза його волею, внаслідок злочинних дій.

Як встановлено судом першої інстанції, спірний автомобіль було викрадено у позивача, що підтверджено копією витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань № 42019051660000099 від 01 литсопада 2019 року.

Поняття «майно» у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

У своїй діяльності Європейський суд з прав людини керується принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

Суд першої інстанції, враховуючи інтереси позивача, як власника спірного транспортного засобу, яка здійснює захист порушеного права власності, надавши оцінку з точки зору балансу з правами та інтересами добросовісного набувача, дійшов обгрунтовнаого висновку про те, що права та інтереси власника ОСОБА_1 , яка позбулася володіння автомобілем внаслідок протиправних дій, за обставин цієї справи, перевищують інтереси добросовісного набувача, який набуває право власності на майно, якщо згідно зі статтею 388 ЦК України майно не може бути витребуване в нього.

Доводи апеляційної скарги представника відповідача ОСОБА_2 про те, що позивачем не наведено перелік правових норм, конкретних фактів на підтвердження доводів щодо недійсності договору купівлі-продажу автомобіля колегією суддів не приймаються до уваги, оскільки матеріалами справи встановлено, що довіреність від позивача на ім`я ОСОБА_5 була посвідчена нотаріусом на підставі підробленого паспорту на ім`я ОСОБА_1 що свідчить про те, що позивач не надавала згоди в установленому Законом порядку на представництво її інтересів з приводу розпорядження спірним автомобілем, що є підставою для визнання недійсним опорюваного позивачем правочину.

Посилання апелянта в апеляційній скарзі на те, що позивачка та її син намагаються незаконно заволодіти її майном вводячи в оману правоохоронні органи, є лише припущеннями не підтвердженими належними та допустими доказами.

Доводи апелянта про обізнаності позивачки та її сина ОСОБА_4 про укладення договору купівлі-продажу спірного автомобілю 03 лютого 2016 року та продаж автомобілю ОСОБА_5 за довіреністю не підтверджені належними та допустими доказами.

Не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення та відмови в задоволенні позовних вимог позивача доводи апеляційної скарги про те, що син ОСОБА_1 звернувся про викрадення автомобіля після спливу п`яти років, лише у жовтні 2019 року, до того ж у 2016 році позивач та її син не заявляли про викрадення автомобіля, оскільки про порушення права власності на автомобіль внаслідок укладення спірного договору купівлі-продажу автомобіля 03 лютого 2016 року, позивач, за її твердженням, дізналась наприкінці жовтня 2019 року, що послугувало зверненню її сина ОСОБА_4 до органів поліції із заявою про викрадення належного їй автомобілю. Доказів того, що про існування спірного договору купівлі-продажу автомобіля 03 лютого 2016 року позивач була обізнана раніше матеріали справи не містять.

Посилання апелянта в апеляційній скарзі на те, що правомірність нотаріальної довіреності від 01 лютого 2016 року, на підставі якої здійснював повноваження ОСОБА_5 , ніким не заперечується, також не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення, оскільки судом першої інстанції установлено той факт, що позивач не надавала згоди в установленому Законом порядку на представництво її інтересів з приводу розпорядження спірним автомобілем.

Також не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення та відмови в задоволенні позовних вимог позивача доводи апеляційної скарги про те, що клопотання про призначення почеркознавчої експертизи позивачем с самого початку судового процесу не заявлялось, а заявили вона таке клопотання лише в 2022 році, крім того від проведення експертизи відмовилась посилаючись на нібито відсутність коштів, оскільки в даному випадку, відповідно до вимог ст.ст. 12,82 ЦПК України, відповідач не була позбавлена права, з метою доказування обставин, на які вона посилається, здійснити самостійно оплату проведення судової почеркознавчої експертизи заявивши відповідне клопотання в суді першої інстанції, або ж в суді апеляційної інстанції.

При цьомуколегія суддів вважає за необхідне зауважити, що за приписами ст.12,81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2ст. 77 ЦПК України).

Дослідження доказів - це безпосереднє сприйняття і вивчення судом в судовому засіданні інформації про фактичні дані, представленої сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, за допомогою передбачених в законі засобів доказування на підставі принципів усності та безпосередності. Предметом доказування у кожній справі є факти, які становлять основу заявлених вимог і заперечень проти них або мають інше значення для правильного розгляду справи і підлягають встановленню для прийняття судового рішення.

Згідно з ч. 1ст. 76 ЦПК Українидоказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частини 2статті 76 ЦПК Україниці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з ч. 1ст. 77 ЦПК Україниналежними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Положеннями ч. 2ст. 78 ЦПК Українивизначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частиною першою статті 229 ЦПК України передбачено, що суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази.

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Розглядаючи справу, суд забезпечив сторонам рівні можливості щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Колегія суддів вважає такими, що не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_2 стосовно незаконних дій позивача та її сина подано заяву про кримінальне правопорушення, оскільки матеріали справи не містять будь-яких відомостей про наслідки подання вказаної заяви ОСОБА_2 .

Наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.

Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.

Колегія суддів зауважує, що аргументи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів. Проте, відповідно до вимогст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, постановив ухвалу, яка відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані, підтверджуються письмовими доказами та не спростовуються доводами, викладеними в апеляційній скарзі.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Луньов Валентин Олександрович, - залишити без задоволення.

Рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 10 травня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 04 вересня 2024 року.

Головуючий:

Судді: